ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 11.11.2019
Просмотров: 381
Скачиваний: 1
78
УДК
903.22(477.83/86)
Володимир
Гуцул
РИЦАРІ
ДАНИЛА
РОМАНОВИЧА
.
РИЦАРСЬКА
ЗБРОЯ
СЕРЕД
ПЕРСОНАЖІВ
ГАЛИЦЬКО
-
ВОЛИНСЬКОГО
ЛІТОПИСУ
Військова
справа
середньовічної
Русі
,
для
вітчизняної
історіографії
дотепер
залишається
полем
широких
узагальнень
і
науково
-
популярних
екскурсів
при
майже
повній
відсутності
спеціальних
профільних
досліджень
.
Начерки
про
мі
-
літарне
мистецтво
і
давню
зброю
присутні
в
різних
,
здебільшого
скромних
пропо
-
рціях
,
але
в
обов
’
язковому
порядку
мало
не
в
кожній
роботі
,
присвяченій
політич
-
ному
,
культурному
,
чи
економічному
життю
середньовічної
Русі
.
Докладний
пе
-
релік
цих
робіт
за
період
до
1985
р
.
міститься
у
бібліографічному
розділі
видання
„
Археологія
СРСР
.
Город
,
замок
,
село
”
1
.
Певне
зацікавлення
військовою
проблематикою
середньовічної
Русі
помітне
останнім
часом
серед
зарубіжних
істориків
.
Дві
невеликі
,
проте
грамотно
ілюстро
-
вані
роботи
на
цю
тему
випустило
англійське
видавництво
«Osprey»
2
.
Формально
ці
праці
можна
віднести
до
науково
-
популярної
літератури
.
Проте
сумлінна
публі
-
кація
іконографічних
джерел
і
окремих
артефактів
,
ретельно
складений
науково
-
довідковий
апарат
,
що
міститься
в
згаданих
виданнях
,
заслуговують
на
пильну
увагу
академічного
дослідника
.
Але
брак
адекватного
нашому
часові
концептуа
-
льного
підґрунтя
для
давньоруської
мілітарної
проблематики
є
першим
,
що
кида
-
ється
у
вічі
при
знайомстві
з
цими
роботами
.
Давньоруська
зброєзнавча
проблема
знайшла
відображення
і
в
процесах
М
.
В
.
Гореліка
,
але
вони
не
носять
докладного
,
спеціального
характеру
3
.
Досліджень
,
в
яких
розглядаються
конкретні
питання
зазначеної
теми
,
не
багато
.
Обов
’
язкова
бібліографічна
позиція
для
будь
-
яких
середньовічних
руських
мілітарних
реконструкцій
–
студія
А
.
Н
.
Кірпічникова
„
Давньоруська
зброя
”
4
–
встигла
стати
раритетом
,
але
й
дотепер
залишається
неперевершеною
у
своєї
галу
-
зі
.
В
концепціях
цього
автора
трапляються
вразливі
місця
,
деякі
тези
,
викладені
в
праці
,
інспіровані
тоталітарними
вимогами
радянської
науки
.
Проте
,
необхідно
визнати
,
що
з
часу
появи
«
Давньоруської
зброї
»,
цілісної
,
концептуальної
альтер
-
нативи
цій
роботі
так
і
не
створено
.
У
А
.
Н
.
Кірпічникова
були
і
попередники
,
і
послідовники
:
А
.
В
.
Арцихов
-
ський
,
Г
.
Ф
.
Корзухіна
,
А
.
Ф
.
Медвєдєв
,
М
.
Г
.
Рабинович
.
Окремої
згадки
вартує
ком
-
пактна
стаття
А
.
І
.
Соловйова
„
Про
деякі
характеристики
клинкової
зброї
”
5
.
Найва
-
гомішим
здобутком
багаторічної
праці
цих
людей
є
виявлення
,
атрибуція
,
інтерпре
-
тація
і
введення
до
наукового
обігу
величезної
кількості
артефактів
минулого
.
Рицарська
культура
,
стрижнем
якої
служила
особлива
мілітарна
технологія
,
була
значним
об
’
єднавчим
фактором
у
середньовічній
Європі
.
З
Галицько
-
Волин
-
ського
літопису
стає
відомо
,
що
руська
військова
еліта
підтримувала
сталі
зв
’
язки
зі
_______________________________
Володимир
Гуцул
.
Рицарі
Данила
Романовича
79
своїми
сусідами
,
зокрема
із
західними
.
Тому
навряд
чи
існували
вагомі
перешкоди
проникненню
в
її
середовище
рицарської
мілітарної
технології
.
Таким
чином
,
по
-
гляд
на
військову
справу
Давньої
Русі
з
позиції
модної
тепер
компаративної
історії
є
перспективним
для
подальших
воєнно
-
історичних
та
зброєзнавчих
досліджень
.
Проблема
,
який
присвячена
ця
стаття
,
стосується
присутності
в
тексті
Гали
-
цько
-
Волинського
літопису
відомостей
щодо
рицарської
мілітарної
технології
.
Метою
роботи
є
вивчення
батальних
сюжетів
з
цього
джерела
на
предмет
згадок
у
них
описів
зброї
і
бойових
технік
західноєвропейського
рицарського
зразка
,
і
,
та
-
ким
чином
,
вирішити
питання
:
чи
є
підстави
говорити
про
наявність
згаданої
ри
-
царської
мілітарної
технології
у
середовищі
руської
військової
еліти
ХІІІ
сторіччя
?
Варто
наголосити
,
що
героями
даної
статті
є
не
певні
історичні
особи
,
а
пер
-
сонажі
окремо
взятого
тексту
–
Галицько
-
Волинського
літопису
у
хлєбніковській
редакції
.
Під
словом
„
рицар
”
автор
розуміє
особу
шляхетного
походження
,
мешкан
-
ця
„
християнського
світу
”,
представника
привілейованого
військового
суспільного
стану
–
професійних
вояків
.
Життя
рицаря
,
його
поведінка
та
статус
регламенту
-
валися
особистими
васальними
зв
’
язками
феодального
і
пізнішого
сеніоріяльного
зразка
.
Він
був
носієм
своєрідної
субкультури
.
Від
Піренейського
півострова
до
Центральної
Європи
особливості
цієї
субкультури
варіювалися
,
проте
основні
складові
об
’
єднували
її
носіїв
в
космополітичну
спільноту
шляхетних
людей
,
що
добували
собі
засоби
до
прожиття
власною
зброєю
.
Рицар
мусів
особисто
ризику
-
вати
життям
в
бою
,
незалежно
від
свого
політичного
,
майнового
та
соціального
становища
.
Це
надзвичайно
важливий
момент
,
котрий
не
так
часто
беруть
до
ува
-
ги
,
коли
дають
дефініцію
поняття
„
рицар
”.
Рицар
володів
специфічною
мілітарною
технологією
.
Володіння
нею
в
осно
-
вному
і
визначало
приналежність
певної
шляхетної
особи
до
рицарської
спільно
-
ти
.
Рицарська
мілітарна
технологія
або
синонімічне
поняття
„
рицарський
мілітар
-
ний
тренд
”,
реконструйований
на
основі
комплексного
аналізу
текстових
,
іконо
-
графічних
та
речових
джерел
такими
дослідниками
як
Б
.
Баграк
,
Д
.
Росс
,
В
.
Сірло
,
Ф
.
Контамін
,
Ж
.
Флорі
,
Е
.
Окшотт
,
Д
.
Ніколль
,
може
бути
визначений
наступним
чином
.
Особлива
манера
бою
європейської
середньовічної
військової
еліти
базу
-
валась
на
використанні
взаємоузгодженої
системи
предметів
озброєння
,
споря
-
дження
та
специфічних
технік
використання
цих
предметів
.
Складові
тренду
такі
:
1.
Основний
тактичний
прийом
–
таранний
удар
спису
,
котрий
виконувався
важ
-
коспорядженим
кавалеристом
.
При
цьому
спис
нерухомо
затискувався
під
пахвою
і
,
таким
чином
,
енергія
руху
коня
багаторазово
збільшувала
силу
удару
.
2.
Адекватна
прийому
глибока
посадка
в
особливому
кавалерійському
сідлі
з
ви
-
сокими
луками
;
довгі
стремена
,
наявність
шпор
. 3.
Відповідно
до
тактичних
за
-
вдань
виготовлявся
та
використовувався
комплекс
озброєння
: „
кушування
”
списа
;
наявність
захисного
обладунку
,
щита
і
наступальної
зброї
,
в
першу
чергу
,
меча
;
наявність
зброї
на
держаках
(
сокири
,
бойові
молоти
,
булави
,
перначі
,
фошарди
)
та
кинджалів
.
Спеціальні
історичні
дисципліни
.
Число
16 __________________________________
80
Складові
мілітарної
технології
–
предмети
взаємозалежні
і
взаємоузгоджені
,
які
використовувались
лише
в
комплексі
. „
Кушування
”
списа
для
таранного
удару
викликало
потребу
у
довгих
стременах
,
високому
сідлі
,
шпорах
і
надійному
захис
-
ному
обладунку
.
Без
них
для
рицаря
існувала
загроза
„
вилетіти
”
з
сідла
,
Разом
з
тим
специфічна
манера
верхової
їзди
і
особливе
спорядження
коня
позбавляють
рицаря
рухливості
східного
вершника
.
Але
вони
дають
надійну
опору
,
а
тому
уможливлюють
використання
важчої
зброї
і
суцільного
захисного
обладунку
,
кот
-
рий
робить
рицаря
менш
вразливим
.
Проти
суцільної
захисної
броні
у
кінному
бою
найефективнішою
зброєю
виявився
меч
,
доповнений
асортиментом
ударної
зброї
на
держаках
.
Для
європейського
меча
характерний
надзвичайно
потужний
,
проламуючий
удар
.
Проте
це
зброя
не
особливо
динамічна
,
тому
щойно
важкий
обладунок
виходив
з
ужитку
,
місце
меча
одразу
посідала
шабля
.
Використання
складових
будь
-
якого
мілітарного
тренду
поодинці
або
без
специфічної
підготовки
навряд
чи
мало
сенс
.
Тому
для
монгольських
вершників
,
котрі
сиділи
у
високих
сідлах
із
зігнутими
в
коротких
стременах
ногами
,
краща
європейська
зброя
залишалася
лише
декоративним
трофеєм
.
І
навпаки
,
для
захід
-
ноєвропейського
рицаря
неможливим
був
маневровий
динамічний
дистанційний
бій
з
лучною
стріляниною
з
сідла
.
Питання
побутування
рицарських
мілітарних
технологій
на
руських
землях
періодично
дискутується
.
М
.
Ф
.
Котляр
,
базуючись
на
тексті
Галицько
-
Волинського
літопису
,
зауважує
що
„ …
ударна
частина
Данилового
війська
була
важко
озброєною
рицарською
кіннотою
та
піхотою
”
6
.
А
.
Н
.
Кірпічніков
наводить
багато
паралелей
між
західноєвропейськими
ри
-
царями
і
руськими
ратниками
ХІІ
–
ХІІІ
ст
.,
більше
того
,
не
вагаючись
,
застосовує
прикметник
„
рицарський
”
і
словосполучення
„
русский
рыцарь
”,
описуючи
ті
чи
інші
бойові
прийоми
або
звичаї
тогочасної
руської
військової
еліти
7
.
Проте
він
постійно
наголошує
на
тому
,
що
„ …
руська
ранньосередньовічна
військова
справа
і
бойова
техніка
,
що
увібрали
в
себе
досягнення
народів
Азії
і
Європи
не
були
ли
-
ше
східними
чи
лише
західними
або
лише
місцевими
.
Русь
була
посередницею
між
Заходом
і
Сходом
,
київським
зброярам
був
відкритий
великий
вибір
виробів
близьких
та
далеких
країн
”
8
.
І
далі
: „
Засоби
бойової
техніки
по
своїм
типам
і
фор
-
мам
були
для
всієї
давньоруської
території
надзвичайно
багатоманітними
,
присто
-
сованими
для
виконання
різноманітних
цілей
і
задач
.
Силою
обставин
вони
поєд
-
нували
у
собі
риси
Заходу
і
Сходу
,
але
на
фоні
євразійського
середньовіччя
являли
собою
дещо
особливе
”
9
.
Під
словосполученням
„
дещо
особливе
” (
в
оригіналі
– „
нечто
особенное
”)
слід
розуміти
особливий
мілітарний
тренд
,
і
,
якби
А
.
Н
.
Кірпічніков
оперував
цим
поняттям
,
йому
б
довелося
говорити
про
оригінальний
його
різновид
,
який
не
був
ні
т
.
зв
. ”
вікінгським
” (
спосіб
пішого
бою
,
базований
на
особливому
типі
шику
-
вання
, „
стіни
щитів
”),
ні
рицарським
,
ні
східним
.
Проте
,
уникнувши
поняття
мі
-
літарного
тренду
,
російський
науковець
уникнув
і
чітких
дефініцій
,
цитуючи
на
-
томість
Юрія
Крижанича
. „
Замечательно
просто
и
точно
написал
о
своеобразии
_______________________________
Володимир
Гуцул
.
Рицарі
Данила
Романовича
81
и
особенностях
русского
оружия
в
своем
трактате
«
Политика
» (1663–1666
гг
.)
книжник
и
гуманист
Юрий
Крижанич
: «
У
способах
ратної
справи
ми
,
руські
,
за
-
ймаємо
среднє
місце
між
скіфами
(
маються
на
увазі
турки
і
татари
. –
А
.
Н
.
Кірпіч
-
ніков
)
та
німцями
.
Скіфи
надзвичайно
сильні
тільки
легкою
,
а
німці
лише
важкою
зброєю
;
ми
ж
вдало
користуємося
тою
та
іншою
,
і
з
достатнім
успіхом
можемо
наслідувати
тих
та
інших
,
хоча
і
не
урівнюємося
з
ними
.
Скіфів
ми
преважаємо
озброєнням
важким
,
а
легким
близько
до
них
підходимо
,
з
німцями
–
все
навпаки
.
А
тому
проти
тих
та
інших
ми
повинні
застосовувати
зброю
обох
видів
,
і
усвідом
-
лювати
превагу
нашого
становища
».
Суть
справи
майже
не
зміниться
,
якщо
відне
-
сти
це
висловлювання
до
часів
Київскої
Русі
»
10
.
Суть
справи
зміниться
,
і
порядно
,
якщо
спробувати
віднести
це
книжне
тео
-
ретизування
з
реаліями
середньовічних
і
ранньомодерних
часів
.
Навіть
досконале
технічно
озброєння
саме
по
собі
не
надає
ніяких
переваг
.
Зброя
,
особливо
„
біла
”,
ефективна
лише
в
руках
ретельно
підготовленого
воїна
,
вишкіл
якого
потребує
багато
часу
та
залежить
від
багатьох
факторів
–
культурних
,
економічних
,
мента
-
льних
,
технологічних
,
соціальних
.
Ці
умови
жорстко
детермінують
особливості
тих
чи
інших
мілітарних
технологій
. „
Ремесленник
отродясь
на
коне
не
бывал
”,
а
степовий
номад
рідко
з
коня
злазив
,
і
це
мусів
чітко
усвідомити
той
,
хто
вів
їх
до
бою
.
Крім
того
,
будь
-
який
предмет
озброєння
і
східного
,
і
західного
арсеналу
пе
-
редбачав
власну
,
оригінальну
техніку
застосовування
.
Спонтанні
рухові
реакції
бійця
,
набуті
в
результаті
важкої
праці
з
одним
предметом
,
часто
виявляються
не
-
придатними
для
роботи
з
іншим
.
Вояк
,
котрий
перфектно
володів
мечем
,
міг
,
ймо
-
вірно
,
дати
раду
і
шаблі
,
а
вершник
,
що
міцно
сидів
у
східному
сідлі
,
не
випав
би
і
з
рицарського
.
Проте
у
критичних
ситуаціях
кожен
,
певно
,
надавав
перевагу
зброї
,
до
якої
був
привчений
з
дитинства
.
Описуючи
парадний
виїзд
князя
Данила
до
угорського
короля
та
німецького
посольства
,
літописець
завважує
у
нього
при
боці
прикрашену
золотом
шаблю
,
але
це
єдиний
випадок
згадки
в
Галицько
-
Волинському
літописі
цього
типу
зброї
11
.
У
повідомленнях
про
військові
акції
Да
-
нила
Романовича
останній
завжди
фігурує
з
мечем
.
Універсалізм
шкодить
професіоналізмові
.
Для
представника
професійного
,
привілейованого
військового
стану
власна
зброя
,
а
,
отже
,
і
певна
мілітарна
техно
-
логія
була
не
лише
засобом
до
життя
,
але
мала
беззаперечне
культурне
та
тради
-
ційне
навантаження
і
слугувала
джерелом
самоідентифікації
.
Тому
важко
уявити
того
з
них
,
хто
відмовився
від
шпор
на
користь
нагайки
і
пересів
би
з
„
дестрієра
”
на
степового
коня
лише
для
того
,
аби
бути
„
універсальним
солдатом
”.
Строкатість
предметів
озброєння
серед
давньоруських
археологічних
знахі
-
док
ХІ
–
ХІІІ
ст
.
пояснюється
не
стільки
„
універсалізмом
”
тогочасних
вояків
та
зброярів
,
скільки
тим
,
що
у
Давній
Русі
одночасно
побутували
кілька
окремих
мі
-
літарних
технологій
.
Одна
з
них
–
архаїчний
для
ХІІІ
ст
.
тренд
,
притаманний
пере
-
важно
германським
народам
доби
вікінгів
,
де
основний
акцент
припадав
на
добре
екіпірованих
піших
воїнів
та
їх
шикування
– „
стіну
з
щитів
”.
Іншим
був
„
рицарсь
-
кий
тренд
”,
ознаки
якого
наведено
вище
,
і
„
східний
”,
з
високою
посадкою
в
сідлі
Спеціальні
історичні
дисципліни
.
Число
16 __________________________________
82
на
„
коротких
стременах
”,
кінними
лучниками
і
динамічним
,
часто
дистанційним
боєм
.
Згадки
про
ці
тренди
трапляються
в
тексті
Галицько
-
Волинського
літопису
.
Регулярні
описи
половецької
лучної
стрілянини
на
ходу
з
сідла
,
повідомлення
під
6770
роком
(
від
створення
Світу
)
про
те
,
що
„ ...
Литва
жє
бяшє
стала
при
озєре
,
видевшє
полкы
изрядившєся
и
седоша
въ
три
ряды
за
щиты
по
своєму
норову
...”,
дозволяють
досить
певно
стверджувати
:
що
автори
літопису
бачили
різницю
між
різними
мілітарними
трендами
.
Щодо
строкатості
воєнних
технологій
,
Русь
ХІІІ
ст
.
не
була
унікальною
.
Щось
подібне
відбувалося
в
цей
же
час
на
Піренейському
півострові
,
де
сарацини
та
„
альмугавари
” (
які
ходили
у
бій
виключно
пішки
)
і
рицарі
утворювали
таку
са
-
му
барвисту
палітру
мілітарних
трендів
.
Нижче
перераховано
номенклатуру
зброї
,
що
згадується
в
тексті
Галицько
-
Волинського
літопису
,
та
зроблено
спробу
з
’
ясувати
способи
її
застосування
і
ви
-
значити
її
можливий
стосунок
до
рицарського
мілітарного
тренду
.
Спис
.
Уявна
конструктивна
та
технологічна
простота
цієї
зброї
спокушала
декого
з
радянських
науковців
називати
„
її
демократичною
зброєю
народних
мас
”
12
.
На
перший
погляд
спис
і
справді
виглядає
нехитрим
предметом
.
Але
при
-
дивимося
до
нього
уважніше
.
Його
наконечники
мають
надзвичайно
багато
моди
-
фікацій
за
принципом
дії
:
колючі
,
колюче
-
ріжучі
та
бронебійні
.
Техніки
пішого
і
кінного
бою
із
списом
значно
між
собою
різняться
–
остання
набагато
складніша
.
Це
дуже
важливий
момент
,
про
який
необхідно
говорити
детально
.
Конструктивні
вимоги
до
піхотного
і
кавалерійського
спису
різні
.
Якщо
ра
-
тище
першого
чим
міцніше
,
тим
краще
,
то
надмірна
міцність
кавалерійського
мо
-
же
обернутися
неприємними
наслідками
для
вершника
.
Тому
,
аби
надмірні
наван
-
таження
зброї
не
передавалися
рицарю
,
древко
списа
після
певного
критичного
навантаження
мусило
ламатися
.
А
.
Н
.
Кірпічніков
звернув
на
це
увагу
,
пославшись
на
працю
А
.
К
.
Пузиревського
”
Дослідження
бою
в
давні
і
новітні
часи
” (
Варшава
,
1905): „
Ламання
списа
не
свідчить
про
недосконалість
зброї
чи
нездоланність
пе
-
решкоди
.
В
деяких
випадках
зламане
у
зіткненні
древко
запобігало
сильній
зворо
-
тній
дії
спису
.
Відомо
,
що
недосвідчений
боєць
,
що
встромлює
піку
на
кар
'
єрі
,
бу
-
де
сам
вибитий
з
коня
,
йому
відірве
руку
пікою
,
що
застрягла
в
тілі
противника
”
13
.
Найскладніше
технологічне
завдання
у
продукуванні
кавалерійських
списів
полягало
у
виготовленні
древка
,
не
занадто
крихкого
і
не
занадто
міцного
.
Техніка
кавалерійського
бою
із
списом
складна
.
Вершнику
необхідно
повні
-
стю
контролювати
не
лише
власне
тіло
та
зброю
,
але
і
свого
коня
.
Військові
теоре
-
тики
попередніх
століть
постійно
наголошували
,
що
піка
ефективна
лише
в
руках
ретельно
тренованого
бійця
,
хоча
перед
кавалеристом
модерної
доби
не
стояло
таких
складних
задач
,
які
змушений
був
вирішувати
середньовічний
рицар
: „
Горе
тій
кінноті
,
яка
наслідуючи
козака
візьме
в
наш
час
,
при
величезному
розвитку
вогнепальної
зброї
...
піку
,
не
довівши
до
порівняної
досконалості
рухомість
і
ма
-
неврування
.
Піка
у
справжньому
,
природному
сенсі
слова
це
вінець
концентру
-
вання
істинно
кавалерійського
духу
,
завершальна
стадія
розвитку
регулярної
кін
-