Файл: БМ Конспект лекцій.docx

ВУЗ: Не указан

Категория: Не указан

Дисциплина: Не указана

Добавлен: 14.11.2019

Просмотров: 3007

Скачиваний: 2

ВНИМАНИЕ! Если данный файл нарушает Ваши авторские права, то обязательно сообщите нам.

СОДЕРЖАНИЕ

лекцій курсу «Будівельні матеріали та вироби»

Розділ 8. ЗАПОВНЮВАЧІ ДЛЯ РОЗЧИНІВ І БЕТОНІВ

Зернова сполука визначається за результатами просівання проби через стандартний набір сит. Для пісків це сита з отворами , мм: 5; 2,5; 1,25; 0,63; 0,315; і 0,16.

Після просівання встановлюють часткові залишки:  2,5;1,25;0,63;0,315 (у вагових і відсоткових одиницях), потім розраховують повні залишки. Повний залишок (А2,5; А1,25; А0,63; А0,315 і т.д.) на будь – якому ситі дорівнює сумі часткових приватних залишків на цьому ситі й усіх вище розташованих. На підставі результатів ситового аналізу розраховують модуль крупності піску:

Отримані значення повних залишків далі використовують для побудови кривої розсіву, положення якої аналізують щодо області допустимих значень (рис.12.1).

Присутність у піску пилуватих, глинистих і мулистих домішок знижує міцність і морозостійкість бетонів і розчинів. Кількість таких домішок визначається богаторазовим промиванням водою( відмулюванням). У природних пісках допускається вміст пилуватих і глинистих домішок до 3% від маси піску.

Присутність у піску органічних домішок встановлюють колориметриним методом. Пробу піску обробляють розчином їдкого натру NaOH і за зміного кольору щодо світлого еталону судять про наявність органіки. Якщо колір розчину темніше еталону, пісок не рекомендують застосовувати як заповнювач, тому що виявлені в ньому органічні домішки будуть сповільнювати строки схоплювання і твердіння бетонів і розчинів, і тим самим знижувати їхню міцність.

1 — допустима нижня межа крупності піску (Мк ~ 1,5); 2— рекомендована нижня межа крупності піску (Мк = 2,0) для бетонів класу В15 і вище; 3 — реко­мендована нижня межа крупності піску (Мк =* 2,5) для бетонів В25 і вище; 4 — допустима верхня межа крупності піску (Мк = 3,25) для розчинів і бетонів (заштрихована область — піски, допустимі для використання

8.3. Оцінка якості великого заповнювача

Зернове сполучення великого заповнювача. За крупністю зерен щебені й гравій розділяють на наступні фракції: 5...10; 10...20;20...40; 40...70.

7.7 ЗАПОВНЮВАЧІ ДЛЯ РОЗЧИНІВ І БЕТОНІВ

Зернова сполука визначається за результатами просівання проби через стандартний набір сит. Для пісків це сита з отворами , мм: 5; 2,5; 1,25; 0,63; 0,315; і 0,16.

Після просівання встановлюють часткові залишки:  2,5;1,25;0,63;0,315 (у вагових і відсоткових одиницях), потім розраховують повні залишки. Повний залишок (А2,5; А1,25; А0,63; А0,315 і т.д.) на будь – якому ситі дорівнює сумі часткових приватних залишків на цьому ситі й усіх вище розташованих. На підставі результатів ситового аналізу розраховують модуль крупності піску:

Отримані значення повних залишків далі використовують для побудови кривої розсіву, положення якої аналізують щодо області допустимих значень (рис.12.1).

Присутність у піску пилуватих, глинистих і мулистих домішок знижує міцність і морозостійкість бетонів і розчинів. Кількість таких домішок визначається богаторазовим промиванням водою( відмулюванням). У природних пісках допускається вміст пилуватих і глинистих домішок до 3% від маси піску.

Присутність у піску органічних домішок встановлюють колориметриним методом. Пробу піску обробляють розчином їдкого натру NaOH і за зміного кольору щодо світлого еталону судять про наявність органіки. Якщо колір розчину темніше еталону, пісок не рекомендують застосовувати як заповнювач, тому що виявлені в ньому органічні домішки будуть сповільнювати строки схоплювання і твердіння бетонів і розчинів, і тим самим знижувати їхню міцність.

1 — допустима нижня межа крупності піску (Мк ~ 1,5); 2— рекомендована нижня межа крупності піску (Мк = 2,0) для бетонів класу В15 і вище; 3 — реко­мендована нижня межа крупності піску (Мк =* 2,5) для бетонів В25 і вище; 4 — допустима верхня межа крупності піску (Мк = 3,25) для розчинів і бетонів (заштрихована область — піски, допустимі для використання

7.7.3. Оцінка якості великого заповнювача

Зернове сполучення великого заповнювача. За крупністю зерен щебені й гравій розділяють на наступні фракції: 5...10; 10...20;20...40; 40...70.

13.Яку роль у бетонах і розчинах відіграють заповнювачі?

16.2 Види теплоізоляції

Теплоізоляційні матеріали класифікують:

16.3 Властивості

16.4 Поширені теплоізоляційні матеріали.

Азбестові матеріали

Спінені матеріали

Перліт

16.5 Ринок теплоізоляційних матеріалів в Україні

16.6 Нормативні вимоги до матеріалів

Приготування розчинних сумішей. Розчини наготовлюють у вигляді готових до застосування сумішей чи у вигляді сухих сумішей, які зачиняються водою перед використанням.

Процес приготування розчинної суміші складається з дозування вихідних матеріалів, завантаження їх у барабан розчинозмішувача і перемішування до одержання однорідної маси в змішувачах періодичної дії з примусовим перемішуванням. За конструкцією розрізняють розчинозміцнювачі з горизонтальними і вертикальними лопатевими валами(турбулентній). Місткість по готовому замісу змішувача з горизонтальними лопостями-30;65;80;250;900 л, турбулентного змішувача – 65;500;900л. Для полегшення перемішування вапно і глину вводять в суміш у вигляді вапняного чи глиняного молока. Органічні пластифікатори попередньо перемішують з водою протягом 30..45 с., потім завантажують основні компоненти. Середня тривалість перемішування розчинів - не менше 3 хв. У зимових умовах пісок і воду підігрівають до температури 60 град. Перевезення будівельних розчинних сумішей здійснюють самоскидами (10км), розчинобетонозмішувачами. Терміни зберігання розчинних сумішей залежать від виду в'яжучого й обмежуються за зниженням зручноукладуваності. Цементні розчини необхідно використовувати протягом 2...4…4 годин після виготовлення.


8.2.4. Види будівельних розчинів


Розчини для кам’яних кладок та монтажу виготовляють з використанням:

  • портландцементу та шлакопортландцементу(для монтажу стін із панелей та бетонних і цегляних блоків, для звичайної кладки);

  • вапна, вапняно-шлакових та вапняно-пуцоланових в’яжучих( для малоповерхового будівництва);

  • пуцоланових та сульфатостійких портландцементів ( для конструкцій, які експлуатуються в умовах впливу агресивних середовищ).

Монтажні розчини виготовляють на основі портландцементу, розширного й безусадочного цементів і використовують для замонолічування стиків елементів збірних залізобетонних конструкцій.

До монтажних розчинів також вдносять опоряджувальні розчини - звичайні штукатурні й декоративні.

Зовнішня штукатурка виконує функцію оздоблення і вирішує завдання захисту основи від вологи, забезпечує вологообмін між будівельним елементом і зовнішнім середовищем, стійкість до дії морозу і зміни температур.

Внутрішня штукатурка виконується з розчинів на основі вапна і обумовлює мікроклімат у приміщенні.

Декоративна кам’яна штукатурка застосовується для імітації різних гірських порід і складається з портландцементу, вапняного тіста, мармурового борошна, мармурового дрібняка, слюди та пігменту

Спеціальні розчини – це :

  • розчини для заповнення швів ( готують на портландцементі й чистому кварцовому піску);

  • гідроізоляційні( готують на цементах М400 і вище) ;

  • тампонажні( готують залежно від умов експлуатації на сульфатостійких, пуцоланових цементах, а також з використанням шлакопортландцементу та звичайного портландцементу.

  • акустичні ( повинні мати середню щільність 600…1200кг/м3, яка забезпечується обмеженим вмістом в’яжучого);

  • ренгенозахисні( повинні мати середню щільність більше 2200 кг/м3, як заповнювачі використовують барит і порошок бариту).



8.3. Сухі будівельні суміші


Сухі будівельні суміші - це порошкоподібні композиції , що складаються з мінеральної або органічної в’яжучої речовини , наповнювачів і заповнювачів, добавок, які виготовляють у заводських умовах.

Переваги сухих сумішей порівняно з традиційними розчинами і бетонами:

  • мінімум доводочних технологічних операцій для приведення сухих сумішей у робочій стан – достатньо затворити водою;

  • зниження на 5-7% відходів розчинів у результаті порційного дозування;

  • економія на 10-15% цементу за рахунок використання пластифікуючих і водоутримуючих добавок;

  • стабільність складу сухих сумішей в результаті точного дозування компоненів і ефективного їх змішування;

  • підвищення в 1,5- 3 рази продуктивності праці будівельників;

  • скорочення на 10-15 % транспортних витрат і підвищення якості робіт при одночасному зниженні трудоємкості і технологічних процесів.


8.3.1. Класифікація сухих будівельних сумішей і характеристика вихідних матеріалів


Сухі будівельні суміші класифікують за призначенням :

  • для вирівнювання стін і стелі ( штукатурні розчини, розчини для монтажу гіпсокартонних виробів);

  • для влаштування підлоги ( основи під покриття, несучі підлоги);

  • для плиткових робіт ( плиткові розчини, затирки для швів);

  • для малярних робіт ( шпатлівки, фарби);

  • для мурування ( розчини для мурування, укладання газобетонних блоків, пазогребеневих перегородок);

  • для виконання гідроізоляційних робіт ( розчини для штукатурної та обмазувальної гідроізоляції);

  • для виконання теплоізоляційних робіт ( клеї для приклеювання теплоізоляційних матеріалів, розчини для вирівнювання).

Вихідні матеріали поєднані в такі основні групи:

  • мінеральні в’яжучі ( білий та кольоровий портландцемент, глиноземистий і вогнетривкий цементи, гіпсові в’яжучі, вапно);

  • органічні в’яжучі (дисперсні полімерні порошки на основі термопластичних полімерів ( вінілацетату, етилену, вінілхлориду, акрилату та ін.);

  • наповнювачі й заповнювачі ( природні дисперсні речовини - глини, доломіт, мармурове борошно, аморфний кремнезем , крейда ,кварцовий пісок, механічно-дисперговані слюда, тальк, вермикуліт, перліт, азбест);

  • добавки( водоутримувальні, пластифікатори, піногасники, пігменти, емульгатори, регулятори тужавлення, гідрофобізатори, пороутворювачі, стабілізатори та ін.).

До водоутримувальних добавок відносять метилцелюлозу та порошки на її основі, бентонітову глину.

У вигляді пластифікаторів застосовують продукти конденсації нафталінсульфокислоти і формальдегіду й комплексні добавки на їх основі.

У вигляді піногасників використовують матеріали, виготовлені на основі кремнієорганічних речовин, ефірів вищих жирних спиртів.

Як пігменти застосовують неорганічні речовини, що за хімічним складом є оксидами титану, феруму та хрому або солями, наприклад, залізну лазурь. Використовують також органічні речовини - фталоціанінові пігменти блакитного, зеленого і червоного кольорів.





8.3.2. Характеристика сухих будівельних сумішей різного призначення



Мурувальні розчини (розчини для кам’яної кладки) отримують на базі цементу та гідравлічного вапна марок М 100 і М 200. Заповнювачами є кварцовий або вапняковий пісок. Такі розчини за призначенням класифікують на три групи:

  • для звичайної цегли і блоків;

  • для склеювання при муруванні тонкостінних блоків;

  • для теплоізоляційної і силікатної цегли з покращеними теплоізоляційними властивостями.


Сухі суміші для гідроізоляційних робіт застосовують у вигляді фарбової або штукатурної гідроізоляції. Фарбова гідроізоляція – це багатошарове покриття складами на основі бітумно-полімерних мастик, а також на основі епоксидних поліуретанових та акрилових смол.

Штукатурна гідроізоляція – це покриття товщиною 5…20 мм із полімерцементних композицій.


Клеї для облицювальних робіт – це еластичні, адгезивні та тиксотропні речовини ,за допомогою яких приклеювають плитку до поверхонь будівель та споруд. Комплекс властивостей не дозволяє плитці сповзати з поверхні, компенсує навантаження між плиткою і поверхнею, яке виникає внаслідок дії усадочних, температурних та інших деформацій.


Затиральні суміші( фуги) – це декоративні кольорові склади, які використовують для зовнішніх і внутрішніх робіт при заповненні швів між плитками з метою надання закінченого декоративного вигляду облицюванню. Ці матеріали сприймають частину напружень, що виникають на всій поверхні покриття, захищають конструкції від механічного пошкодження та проникнення води, мають добру адгезію до всіх частин плитки, низьку усадку , достатню еластичність, опір стиранню, ударну міцність. Затиральні розчини поділяють на :

  • сірі( для покриття підлог);

  • швидкотверднучі (для зовнішніх та внутрішніх робіт);

  • еластичні (з гідрофобними властивостями);

  • високоякісні фінішні забарвлені.


Полімермінеральні штукатурки – поділяють на цементні й гіпсомісткі.

Склади на основі цементу призначені для оздоблювання фасадів і містять цемент, вапно, наповнювач. полімерний компонент, уповільнювач тужавіння, водоутримувальний компонент.

Гіпсомісткі штукатурки призначені для оздоблення внутрішніх поверхонь приміщень. Вони складаються з гіпсу, вапна , наповнювачів, уповільнювачів тужавіння, водоутримувального компоненту. Основними перевагами гіпсомістких сумішей є висока міцність і твердість, швидкість тужавіння, низька звукопровідність,добра хімічна стійкість і вогнетривкість.


Суміші для підлог та стяжок( наливні підлоги) поділяють на :

  • звичайні, використовують для ремонтних робіт на невеликій площі наносять вручну;

  • швидкотужавіючі, застосовують як підшар на великих поверхнях, товщиною від 15мм;

  • високоякісні швидкотужавіючі, застосовують на великих поверхнях, товшиною від 5 до 10мм.


Підлоги повинні мати високі показники якості за міцністю, деформативністю, зносостійкістю, тріщиностійкістю та декоративністю. Таким комплексом властивостей відрізняються наливні підлогі, отримані з використанням полімерних в’яжучих речовин. Як мінеральні в’яжучі матеріали використовують портландцемент, високоалюмінатний цемент, гіпс, ангідридовий цемент. Заповнювачем є кварцовий пісок, наповнювачем карбонатні породи або зола.


Сухі фарбові суміші( порошкові полімерні фарби) представляють собою дрібнодисперсну суху суміш, що складається із твердих полімерів, наповнювачів, пігментів та спеціальних добавок. Основною сировиною є епоксидні, поліефірні, поліуретанові смоли та поліетілен, полівінілхлорид. Порошкові полімерні фарби використовують в зв'язку з підвищенням вимог до охорони навколишнього середовища та високою вартістю природних масел, вони не містять органічних барвників.


Контрольні запитання


    1. Що називають будівельними розчинами?

    2. Як досягають необхідної зручноукладуваності й водоутримуючої здатності розчинної суміші?

    3. У чому полягає зміст змішаних розчинів?

    4. Області застосування будівельних розчинів.

    5. Які види декоративних розчинів ви знаєте?

    6. Що називають сухою будівельною сумішшю?

    7. Як класифікують сухі будівельні суміші?

    8. Як будівельні розчини відрізняються від сухих будівельних сумішей?

    9. Наведіть характеристики сухих будівельних сумішей різного призначення.


    ТЕМА 6. ОРГАНІЧНІ В'ЯЖУЧІ РЕЧОВИНИ, МАТЕРІАЛИ НА ЇХНІЙ ОСНОВІ


    6.1. Загальні відомості


    Бітуми й дьогті являють собою органічні матеріали аморфної структури до складу яких входять високомолекулярні вуглеводні і їхні похідні.

    Застосування бітумів було відоме давно, однак література тривалий час майже не згадувала про бітуми чи асфальти. За 700 років до нашої ери у Вавилоні природний полімер-бітум застосовувався як цементуючий і водостійкий матеріал при будівництві каналу під рікою Євфрат. У 1300 р. італійський мандрівник Марко Поло вперше вказав на поклади «рідкого асфальту» в Баку. У Росії асфальти і бітуми почали застосовувати в 40-ві роки XIX ст., спочатку в дорожньому будівництві, а потім при виробництві лаків, фарб і гідроізоляційних матеріалів.

    Бітуми й дьогті поєднує близькість складу і структури і , як наслідок , подібність основних властивостей.


    До бітумних матеріалів відносяться:

    • п р и р о д н і бітуми – грузлі рідкі чи твердоподібні речовини, що являють собою продукти природного окислювання нафти, які складаються із суміші вуглеводнів і їхніх неметалічних похідних (сірки, азоту, кисню та ін.);

    • а с ф а л ь т о в і породи – пористі гірські породи( вапняки, доломіти, піщаники, глини, піски ), просочені бітумом. Зі структури зазначених гірських порід екстрагують бітум чи подрібнюючі породи і одержують асфальтовий порошок;

    • н е ф т я н і бітуми – одержують шляхом заводської переробки нафти. Залежно від технології переробки бітуми можуть бути: о к и с л е н и м и, о с т а т о ч н и м и , к р е к і н г о в и м и.


    Дьогті одержують у результаті сухої перегонки твердих видів палива: кам'яного вугілля, торфу чи нафти, пальних сланців.

    Дьогтьові в'яжучі речовини підрозділяють на наступні види:


    - с и р и й к а м ' я н о в у г і л ь н и й дьоготь, одержуваний коксуванням (10000 - 13000) чи напівкоксуванням (5000-6000), що являє собою грузлу темно-буру рідину, яка складається з насичених і ненасичених вуглеводнів і фенолу;

    - в і д і г н а н и й дьоготь одержують із сирого дьогтю шляхом видалення води і легких і середніх масел. Цей процес здійснюється при температурі 3000-3600С.

    - пек - твердий, залишковий продукт перегонки кам'яновугільної смоли, не розчиняється у воді, розчинний в органічних розчинниках.

    За призначенням бітумні й дьогтьові матеріали бувають :

    • д


      о р о ж н і м и ;

    • г і д р о і з о л я ц і й н и м и ;

    • г е р м е т и з у ю ч и м и ;

    • до р о в е л ь н и м и ;

    • а н т и к о р о з і й н и м и та ін.


    6.2. Властивості бітумних і дьогтьових в'яжучих речовин


    Бітуми і дьогті називають чорними в'яжучими , тому що вони мають чорний чи темно - бурий колір. На відміну від кристалічних матеріалів, володіючих аморфною структурою, не мають визначеної температури плавлення. Поступовий перехід їхнього твердого стану в рідке при підвищенні температури не приводить до зміни основних властивостей, отже, чорні в'яжучі термопластичні .