Файл: Ministerstvo_osviti_i_nauki.doc

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Київський технікум готельного господарства

Реферат на тему:

"Література Норвегії"

Виконав: Червонюк О. А.

32 - ТКД група

Викладач: Діденко Т. Л.

Київ - 2012

План

1. Найдавніша література

2. Норвезька література в епоху Середньовіччя

3. Норвезька література Нового часу

4. Сучасна норвезька література

5. Норвезькі письменники

Найдавніша література

Від найдавнішої Норвезької літератури залишилося мало пам'яток, проте судити про спадщину можна, наприклад, за давньоісландських літературних пам'яток, створеним переселенцями з Норвегії та принесеним в Ісландію. Коріння їх йдуть у пісні міфологічного і героїчного змісту, а також у саги. У цей період давньоісландська і норвезька літератури розвивалися в тісній взаємодії. Так, найвідоміші ісландськіскальди й історіографи тривалий час жили в Норвегії (Сноррі Стурлусон). Серед зачинателів скальдичної поезії були такі норвежці, як Брагі Боддасон (IX століття), та ін. До наших днів дійшли віси Боддасона — найдавніші скальдичні вірші — що є хвалебними піснями на честь норвезьких конунгів. Бодассон був відомий своїм розумом і мудрістю. Вважається, що Ас на ім'я Брагі з ісландської міфології, і є міфологізованим скальдом Бодассоном.

Традиція складання скальдичних творів тривала у норвежців і в пізніший час. Серед найвідоміших творів: «Пісня про Харальд», написана придворним поетом короля Харальда I Торбйорном Хорнклове (Torbjørn Hornkløve), а також «Пісня про Хакона» (відома, як «Слова Хакона») Ейвінд Фінсона. Фінсон носив прізвиськопогубітель скальдів^[3] і вважався останнім норвезьким скальдом. Він жив при дворі короля Хакона Доброго, і найвідоміший його твір присвячений «зустрічі Хакона з богами в Валгаллі ».

Серед суто норвезьких творів до нащадків дійшла створена в XIII століття поема «Сонне бачення», яка описувала потойбічний світ, а також «Королівське зерцало», своєрідний дидактичний діалог. Ці твори вже базуються на християнській вірі, що поширювалася на території Норвегії. Виникають нові літературні твори: уложення законів, а також релігійна та історична література норвезькою мовою. Проте цей період розвитку норвезької літератури незабаром змінився повним занепадом, оскільки після Кальмарскої унії (1397—1523) Норвегія фактично стала данською колонією, а літературною мовою стає данська мова.

Норвезька література в епоху Середньовіччя

Серед літературних пам'яток раннього Середньовіччя в Норвегії окреме місце посідають записи законів. Початком XIV століття датується «Промова проти духовенства Норвегії» (норв. «Onatoi contra clerum Norvegiae »). У XIV — XVI століття певні зрушення намітилися у розвитку норвезького фольклору: з'явився і завоював величезну народну популярність новий жанр — балада (folkevise) ^[4]. З усіх скандинавських країн у Норвегії найпізніше почалося збирання балад, зокрема, перше видання балад датується серединою XIX століття (збірка М. Б. Ланста, 1853), а також пізніші збірки К. Лістеля і М. My, У. Бьо і С. Сульхейма)^[4]. Особливо великого поширення набули так звані героїчні балади (норв. kjempeviser), тобто поетичні розповіді про героїв старовинних еддичних пісень («Роланд і король Магнус»). Деякі твори цього часу відрізняються однією особливістю: розв'язкою в дусі християнської ідеології. Наприклад, балада «Улав і Карі» розповідає історію чоловіка, що б'є свою дружину до напівсмерті, з тієї лише причини, що його мати обмовила її, назвавши чаклункою. Загибла дружина потрапляє на Небо і просить Діву Марію пробачити чоловіка. Пізніше подібна християнсько- католицька мораль в літературі буде витіснена лютерансько-християнської ^[4]. Крім героїчних балад, широке розповсюдження здобули балади про історичні події та балади-казки про надприродних істот («Маргіт Хьюске»). Окремої згадки варті лицарські балади, найзнаменитіша з яких — «Бендик і Оролілья» ^[5]. Зміст балади частково переказує датське сказання про «Хагбарда і Сігне», але є в ній і натяки на «Баладу про Тристрама і Ісот», відомішу згодом як «Трістан та Ізольда».

---

Новий етап розвитку норвезької літератури почався в 1567 році, коли з'явилася патріотична історико-географічна книга Абсалона Педерсена Беєра (1529—1574) «Про норвезьку державу» (норв. Om Norgis rige) ^[1], яка буде видана в 1781. Педерсен також написав історію Бергена — «Книга Бергенського капітулу», в якій описав місто і події часів 1552—1572 років. Берген стає культурним центром Норвегії, саме в ньому оживає літературне життя. Перші друкарні виникають в Норвегії лише в XVII століття.

Норвезька література Нового часу

Однією з найбільш значущих постатей норвезької літератури Нового часу був поет Петтер Дасс (1647—1707). Його поема «Сурма Нурланна» (норв. Nordlands Trompet, 1678) барвисто, а іноді і з гумором, описує норвезьку природу й життя селян, їхній побут і обряди. Дасс був капеланом, а також домашнім наставником і парафіяльним пастором, всі ці заняття дозволили поетові детально вивчити життя народу. Деякі частини його поеми, а також інші вірші згодом стали народними норвезькими піснями.

Окреме місце в літературі цього періоду займає Доротея Енгельбретсдаттер, перша відома з історії норвезька письменниця і поетеса. Її поезія була переважно релігійного змісту ^[1]. Доротея рано овдовіла і залишилась з дев'ятьма дітьми, семеро з яких померли, а двоє пропали без вісти. Її поетичні твори, зокрема поема Afften Psalme пронизані болем і горем, які вона зазнала. У найважчий період її життя виходить поема «Жертовні сльози» або «Пісенні жертвопринесення душі» (Tåreoffer), опублікована в 1685 році. Це була велика поема релігійного змісту в чотирьох частинах. Вона перевидавалася більше 25 разів. Унікальність Доротеї в норвезькій літературі полягає ще й у тому, що вона була першою з жінок-літератором Норвегії, яка жила за рахунок власної літературної діяльності, іншими словами, Енгельбретсдаттер була першою професійною письменницею.

Разом з пожвавленням в економіці, значний підйом очікував і норвезьку літературу XVIII століття. У народі посилювалися національно-патріотичні настрої. В 1772 році в Копенгагені було засноване «Норвезьке товариство» (норв. Det Norske Selskab), завданням якого було відродження національної норвезької літератури. Засновником Норвезького товариства був норвезький письменник і поет Уве Меєр (Ove Gjerløw Meyer) (1742—1790). Меєра хвилювали багато аспектів літературного життя країни, але найбільше його турбувала відсутність в Норвегії власного університету. Великих літературних успіхів сам Меєр не досяг, але в історію норвезької літератури вписав своє ім'я саме як засновник Норвезького товариства ^[6]. Перше засідання Товариства відбулося 30 квітня 1772 року в кафе мадам Юель. На зустрічі допускалися лише чоловіки. Винятком була служниця Карен Бах (англ. Karen Bach). Зустрічі товариства проходили в галасливій творчій обстановці: декламувалися вірші, виконувалися пісні, велися суперечки. Орієнтиром творчості для членів Норвезького товариства був норвезько-данський письменник Людвіг Хольберг ^[7] . Серед його членів були Йохан Херман Вессель, Юхан Брун, Нільс Треш та інші. Товариство проіснувало аж до 1813 року, коли був заснований перший Норвезький університет. Однак через кілька років, в 1818, літературний клуб з однойменною назвою відкрився знову.

---

Однією з найбільш значущих постатей норвезької літератури предромантичного періоду вважається Йохан Вассель, який створив цілий ряд сатиричних поем і послань. Він був яскравим майстром популярного тоді жанру комічної оповіді у віршах. Такі оповіді найчастіше створювалися експромтом. Вессель видавав сатиричний журнал «Ваш слуга, нероби!» Журнал здобув неабияку популярність серед норвежців, які жили в Копенгагені.

На час функціонування норвезького товариства відноситься і творчість Ю. Н. Бруна (1745—1816), який став автором першої норвезької трагедії на історичну тему — «Ейнар Тамбешельвер» (норв. Einer Tambeskielver, 1772). Драма викликала значний відгук у норвезькому суспільстві й сприяла підняттю національного духу. Серед його інших досягнень в літературі вважається написання тексту до однієї з найпопулярніших національних пісень норвежців, "Для Норвегії, країни воїнів …" (норв. «For Norge, Kiempers Fødeland»), яку також називали "Норвезька Марсельєза". Нурдаль Гріг, інший норвезький письменник, є нащадком Юхана Бруна.

Християн Туллін (1728—1765) представляв романтичні традиції в норвезькій поезії XVIII століття. Збірка його творів у трьох томах «Samtlige Skrifter» вийшла в 1773 році ^[8]. Він володів незвичайним даром імпровізації, а вірші його відрізнялися надзвичайною музичністю. Найзначнішим твором Тулліна вважається поема «Травневий день» (1758), написана в традиціях класицизму ^[9]. У 1760 році вийшла його книга «Виникнення мореплавства і його наслідки», в якій Туллін розмірковував на тему розвитку цивілізації як наслідку мореплавства, його вплив на суспільство: поява розкоші, жадібності та як результат — дегенерація особистості . Схожим за стилем був його твір 1763 року «Неперевершеність творіння з погляду порядку і взаємозв'язку творчих сил всесвіту», в якій поет розмірковував про сенс і красу всесвіту. Тут ним була піднята тема Бога-творця, він шукав відповідь на одвічне питання: яке місце людини у всесвіті ^[9]. Ця тема була підхоплена пізніше Генриком Вергеланном у книзі «Творіння, Людина, Месія». Туллін жив і помер в Копенгагені й, незважаючи на значний внесок у норвезьку поезію, він також вважався видатним данським поетом ^[10].

Відродженню національної літератури дали поштовх дві події. По-перше, заснування в 1811 році Університету Христианії пізніше перейменованого в Університет Осло. По-друге після багаторічної Унії з Данією (1380—1814), в 1814 році Норвегія підписала свою першу конституцію в Ейдсволлі. Варто нагадати, що за час унії, письмова норвезька мова була замінена данською. Спільність культур зберігалася ще протягом ряду років, зокрема й під час унії Норвегії з Швецією (1814—1905). До початку XX століття велика частина літературних творів норвезьких письменників була написана мовою, що практично не відрізняються від данського ^[11].

---

Традиційно Генрік Вергеланн вважається батьком норвезької літератури. Сповідуючи націоналістичні погляди, Вергеланн очолював радикальну національну партію, що боролася за культурну незалежність Норвегії. Літературна діяльність Вергеланна викликала неприйняття в іншого великого майстра — Юхана Себастьяна Вельхавна, найвизначнішого літературного критика першої половини XIX століття. Боротьба між ним і Вергеланном визначала певною мірою подальший розвиток норвезької літератури. Саме їхній полеміці присвячений перший в історії норвезької літератури літературно критичний твір «Поетичне мистецтво Хенріка Вергеланна і полеміка, висвітлена в документах» (норв. Henrik Wergelands Digtekunst og Polemik ved Aktstykker oplyste), опублікований в 1832 році Юханом Вельхавном ^[12]. Вергеланн, в свою чергу, мав певний вплив на творчість Бйорнсона та Ібсена. Серед найпомітніших творів письменника поема «Творіння, Людина, Месія», написана в дусі романтизму.

Натхнені змінами і патріотичними ідеями, в Норвегію починають повертатися поети і письменники, які жили в Копенгагені. Серед них філософ і поет- сентименталіст Нільс Треш (1751—1793), який створив нове філософське вчення про розвиток особистості та був послідовником Канта ^[13], письменник Енвольд Фальсен (норв. Envold de Falsen; 1755—1808), які писали патріотичні п'єси, есе і вірші.

Сучасна норвезька література

XIX століття стало епохою відродження норвезької літератури. Оговтавшись від багатовікового застою, література Норвегії починає займати помітне місце серед національних літератур Європи. Творам цього часу властиві як самобутність, так і традиції західноєвропейської культури. До кінця XIX століття в суспільстві назріває економічна і політична криза, посилюється боротьба за національну незалежність, яка закінчилася в 1905 році розривом унії зі Швецією. В 1850 році в Бергені відкривається Національний театр. Література цього періоду представлена творчістю одного з найвідоміших норвезьких письменниківГенріка Ібсена. Говорячи про Ібсена, норвежці традиційно використовують такі визначення, як «найбільший», «класик» і «найкращий норвезький драматург всіх часів» ^[14]. В Осло, та інших містах Норвегії, встановлено безліч пам'ятників Ібсена і статуй, присвячених героям його творів, наприклад, «Гедда Габлер», «Ляльковий дім» і «Дика качка». Ці його п'єси, а також програмний твір «Пер Гюнт», досі йдуть на сценах багатьох світових театрів. Драматургія Ібсена присвячена переважно «темній стороні людської сутності» ^[14], психологічні, складні й насичені соціальною проблематикою. Генрік Ібсен є яскравим представником натуралізму в норвезькій літературі. Героям Ібсена властиві всі людські пристрасті, а автор піддає вчинки й стосунки головних героїв детальному аналізу. Новаторство Ібсена в драматургії виражається саме в композиційній побудові п'єс. Така побудова часто називають аналітичною. Вистави за п'єсами Ібсена вимагали від глядача великої уваги. Він заклав основи нової драматургії (так звана — «нова драма») театру ХХ століття та загалом сучасної світової драматургії. Вплив Ібсена поширювався не тільки на норвезьку літературу, а й на всю західновєропейскую й українську зокрема (пор. драми Лесі Українки).

---

На думку Бернарда Шоу, Ібсен — «великий критик ідеалізму»^[15]. У колишній квартирі Ібсена, де він жив останні 11 років свого життя й де ним була написана п'єса «Коли ми, мертві, прокидаємося» (1899), засновано музей Ібсена.

Джерелами поетичні традиції норвезької літератури є епоси й скальдичні пісні. Сучасна норвезька поезія відкривається творчістю Б'єрнстьєрне Б'єрнсона, написав поему «Так, ми любимо цю землю» (норв. Ja vi elsker dette landet). Поема стала національним норвезьким гімном, вперше виконаним 17 травня 1864 року на святкуванні Норвезького Дня Конституції.

Традиційно, Генріка Ібсена, Б'єрнстьєрне Б'єрнсона, Александра Хьєланна та Юнаса Льє називають «Великою Четвіркою» (норв. De fire store ). Термін був придуманий їхнім видавцем, Gyldendalske Boghandel, з рекламною метою. Проте термін прижився і міцно увійшов в ужиток літературознавців і критиків.

Осмунд Улофсен Віньє (норв. Aasmund Olavsson Vinje, 1818—1870) був яскравим представником норвезького романтичного націоналізму, літературної (і не тільки) течії, що виникла в Норвегії в 1840—1867роках. Представники цієї течії прославляли норвезьку природу, унікальність і національну самобутність норвезького народу. Деякі ліричні твори Віньє були покладені на музику Едварда Грига і досі зберігають популярність, як, наприклад, романс «В Рондане» (норв. Ved Rundarne).

Пер Сівле (норв. Per Sivle, 1857—1904) зробив значний внесок у сучасну норвезьку літературу. Він був письменником і видавцем, але найбільшу славу йому принесла поезія. Сівле оселився в Осло (тоді Хрістіанія) в 1875 році, де збирався продовжити навчання і стати священиком. Цим планам не судилося здійснитися через слабке здоров'я, а з часом Сівле цілком присвятив себе літературі. На початку кар'єри він використовував псевдонім Симон де Віта (норв. Simon de Vita). Його дебют відбувся в 1878 році книгою En digters drøm. 1894 року, за десять років до здобуття Норвегією незалежності, вийшла в світ знаменита поема Пера Сівле «Країна нашої мрії» (норв. Vi vil oss et land). Назва поеми стала своєрідним гаслом руху норвезьких націоналістів. Вірші були покладені на музику Крістіана Сіндінга і стали популярною піснею.

Ця поема була успішно використана активістами норвезького опору в роки Другої світової війни. Текст був роздрукований на листівках і німецькі офіцери віддали наказ заарештувати автора віршів, не знаючи, що автор вже помер. Крім патріотичних віршів, Сівле писав тонку психологічна лірику. Останні роки життя поета були обтяжені цькуванням, що розгорнулася у пресі в зв'язку з урядовою стипендією, яку присудили Сівле. Перебуваючи в стані глибокої депресії і душевної кризи, Пер Сівле вчинив самогубство (застрелився) 6 вересня 1904 року ^[16].

Норвезькі письменники

• Генрік Ібсен

• Б'єрнстьєрне Мартініус Б'єрнсон

• Варґ Вікернес

• Кнут Гамсун

• Ерленд Лу

• Ян К'єрстад

• Ева-Марія Люнд

• А́ксель Са́ндемусе

• Сігрід Унсет

• Йон Фоссе

• Юстейн Ґордер

• Нурдаль Ґріґ

---