ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 23.11.2019
Просмотров: 373
Скачиваний: 1
Тема: Наддніпрянська Україна в другій половині ХІХ ст.
План
-
Реформи 60-70-х років в Російський імперії та Україна.
-
Виникнення громад в Україні.
-
Валуєвський циркуляр 1863 року.
-
Громадівський рух у 1970-ті роки. Емський указ 1876 року.
-
Братство тарасівців.
Література:
1. Бойко О.Д. Історія України. – К.: «Академвидав», 2010. Ст. 245 – 258.
2. Світлична В.В. Історія України. Навчальний посібник. – Київ «Каравела» 2011. Ст. 154 - 157
3. Савченко Н.М., Подольський М.К. Історія України. Модульний курс. «Фірма «Інкос», Київ, 2006.
4. Кульчицикий С.В., Мицик Ю.А., Власов В.С. Історія України: Довідник для абітурієнтів та школярів загальноосвітніх навчальних закладів. – К.: Літера ЛТД, 2010.
5. Історія України / Упорядники: С.Крупчан, Т.Корольова, О.Скопненко, О.Іванюк. – 5-е видання, перероблене і доповнене. – К.: ТОВ «КАЗКА», 2010. Ст. 402 – 425.
6. Мицик Ю.А., Бажан О.Г., Власов В.С. Історія України: 3-е видання, перероблене і доповнене – К.: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія» 2010.
Реформи 60—70-х pp. XIX ст. в Україні
Особливості та наслідки селянської реформи 1861 року в Україні
19 лютого 1861 року Олександр II своїм маніфестом проголосив скасування кріпосного права. Цю важливу соціально-економічну реформу готувала заздалегідь створена комісія, до складу якої входили дворяни, серед них і з України (Г. Ґалаґан, В. Тарновський та ін.). У царському маніфесті реформа була подана як «добровільне пожертвування благородного дворянства», як благоденство для народу. Насправді, виконуючи бажання поміщиків, уряд підготував новий грабіжницький захід, що розорив мільйони селянських сімей.
Згідно із селянською реформою 1861 року:
· скасовувалася особиста залежність селянина від поміщика;
· селяни дістали особисту свободу;
· поміщики не мали права купувати, продавати або дарувати селян, тобто розпоряджатися ними як річчю.
Відтепер селяни отримали право:
· вступати в шлюб без дозволу поміщика;
· самостійно укладати договори й торговельні угоди;
· вільно торгувати або заробляти промислами;
· переходити в інші верстви суспільства (міщани, купці);
· вступати на службу або в навчальні заклади;
· купувати рухоме й нерухоме майно;
· вільно розпоряджатися нажитим майном і спадкувати його за законами.
Селянин здобув громадянські права. Проте уряд зробив усе, щоб ускладнити селянам користування «дарованими» правами, обмежити їхню свободу.
За одержані земельні наділи, що, як правило, розміром були менші, ніж попередні, а за родючістю — найгірші, селяни мусили заплатити поміщикові викуп. Проте селянам бракувало грошей, вони змушені були брати позику в держави, а потім сплачувати її з відсотками протягом 49 років. Так селянин одночасно потрапляв у залежність від поміщика, якому треба було відразу платити 20% викупу, і від держави.
Викупна операція давала поміщикам великі капітали, які вони могли використати для переведення свого господарства на капіталістичні рейки. Реформа ускладнювала перебудову селянських господарств, оскільки прибутки селян ішли не на розвиток, а на сплату викупу та податків. До викупної операції селяни вважалися тимчасово зобов'язаними й за користування наділами повинні були виконувати старі повинності — відробляти панщину або сплачувати податок.
Проте деякі зміни у взаємовідносини між поміщиками і селянами реформа внесла відразу:
• був установлений точний розмір повинностей;
• поміщик позбавлявся права встановлювати різні додаткові повинності;
• пан мав справу не з окремим селянином, а з усім селянським миром, тобто із селом;
• була запроваджена загальноросійська система селянського управління (селянські громади, об'єднані у волості) та кругова порука для сплати податків.
Реформи адміністративно-політичного управління 60—70-х років XIX ст.
Земська реформа. Після скасування кріпосного права, коли мільйони селян уже не підлягали владі поміщиків, гостро постало питання про реформу управління, упровадження законності й порядку в адміністративну діяльність. Тому в 1864 році були створені виборні органи влади в масштабі губернії та повіту — земські установи, які:
• відповідали тільки за господарські й культурні справи на території повіту й губернії;
• відали будівництвом шляхів місцевого значення, охороною здоров'я, народною освітою, опікою, в'язницями тощо.
Згідно із законом земства були не тільки виборними, а й загальностановими: до їх складу входили представники дворянства, буржуазії та селянства.
Фактично провідну роль у земствах відігравали поміщики. Нагляд за земствами здійснювали губернатор і міністр внутрішніх справ, які могли припинити дію будь-якої їхньої ухвали. Одночасно була проведена реформа міських рад, вибори відбувалися в трьох куріях, на основі майнового цензу, тому перевагу дістало заможне міщанство. До компетенції міських рад уходили справи впорядкування міст, торгівлі й промисловості, гігієни тощо.
Судова реформа. Ще гострішою була потреба в удосконаленні системи судочинства. Дореформений суд, який залежав від адміністрації, був становим (тобто кожний стан мав свій окремий суд) і негласним.
У 1864 році була проведена судова реформа, яка проголошувала незалежність суду від адміністрації:
• суддю призначав суд і зняти з посади міг також тільки суд;
• запроваджувався загальностановий суд, тобто єдиний для всього населення;
• на судових засіданнях могли бути присутніми представники преси й публіка;
• утверджувалася змагальна система: обвинувачення підтримував прокурор, оборону — адвокат (присяжний повірений);
• установлювалося кілька судових інстанцій: мировий суд, окружний суд, судова палата;
• для розгляду особливо важливих справ створювався Верховний кримінальний суд.
Реформи в системі освіти.
Реформи 60-х pp. дали змогу здобувати освіту навіть найнижчим верствам населення в навчальних закладах усіх рівнів. Освітня реформа вдосконалила програму навчання й надала університетам більшу автономію.
Під час реформування системи освіти зроблено акцент на поширенні письменності серед народних мас. Для цього:
• створювалася популярна література;
• видавалися підручники;
• організовувалися школи.
П. Куліш організував у Петербурзі видання народних книжок і шкільних підручників. В Україні з'являлися нові школи, для дорослих відкривали освітні курси, заняття на яких відбувалися щонеділі, тому такі школи називали «недільними».
Військова реформа. Велике значення мала реформа 1874 року, що запровадила загальну військову повинність. Усі чоловіки 21-річного віку, придатні для військової служби, мали відбувати військову повинність. У піхоті строк служби встановлено тривалістю 6 років з наступним зарахуванням у запас на 9 років; на флоті служба тривала 7 років і 3 роки в запасі; для осіб з освітою встановлювалися менші строки служби. Поліпшилися навчання військ і підготовка офіцерських кадрів. Армію оснастили сучасними видами зброї, був створений паровий військовий флот.
Фінансова реформа. У 1862 році проведено фінансову реформу, що зосереджувала управління грошовим господарством у руках міністерства фінансів.
2. Перший етап громадівського руху
Наприкінці 50-х рр. XIX ст. почали організовуватися напівлегальні гуртки - Громади. Перша Громада виникла в Києві в 1859 р. на базі таємного гуртка "хлопоманів" (від польського "хлоп" - селянин). Очолив її історик, пізніше професор Київського університету Володимир Антонович. Громадівський рух, названий властями "українофільством", набув значного поширення. Громади виникли в Харкові, Чернігові, Полтаві, Одесі, Катеринославі та інших містах. Гуртки об'єднували представників різних прошарків суспільства з різними політичними поглядами. їх діяльність мала, в основному, культурно-просвітницький характер (відкриття недільних шкіл, пропаганда художньої і наукової літератури, вивчення української мови, історії, етнографії тощо).
Серед найактивніших учасників громадівського руху були композитор Микола Лисенко, письменник і драматург Михайло Старицький, письменники Олександр Кониський, Володимир Самійленко, Панас Мирний, історик Михайло Драгоманов, соціолог Сергій Подолинський, етнограф Павло Чубинський, засновник української статистичної науки Олександр Русов.
Було створено керівний центр Громад усієї України, до якого увійшли В.Антонович, П.Чубинський, О.Русов.
Громади підтримували зв'язки з представниками національного руху Західної України.
Культурно-просвітницький рух Громад викликав тривогу серед урядових кіл. У 1863 р. міністр внутрішніх справ Валуєв видав горезвісний циркуляр. Проти громадівців прокотилася хвиля репресій, і в другій половині 60-х рр. громадівський рух пішов на спад.
Діяльність "Основи"
У 1861 р. у Петербурзі члени Кирило-Мефодіївського товариства Т.Шевченко, М.Костомаров, П.Куліш, В.Білозерський, які з'їхалися сюди після заслання, заснували журнал "Основа". Журнал установив зв'язки з Громадами, знайомив читачів із життям українського народу.
Він діяв до 1862 р. і став першим українським журналом у Російській імперії, сприяв пробудженню національної свідомості української інтелігенції, розкиданої по всій імперії.
Польське повстання 1863-1864 рр. і його відгуки в Україні
Певний вплив на розвиток українського руху справило польське визвольне повстання 1863-1864 рр., спрямоване проти російського самодержавства. На заклик повстанського комітету про підтримку відгукнулися українські революційні демократи, члени заснованої Миколою Чернишевським всеросійської революційної організації "Земля і Воля". Серед них був і уродженець Сумщини А.Потебня, брат відомого вченого-мовознавця Потебні. Революційні демократи розповсюджували серед населення Правобережної України листівки на підтримку визвольної боротьби проти царської Росії, брали участь у діях повстанських загонів.
Однак, масової підтримки з боку української громадськості повстання не знайшло, оскільки польські повстанці не визнавали за Україною права на власну державу (їх метою було відновлення Польщі в територіальних межах 1772 р., тобто з включенням земель Правобережної України).
Валуєвський циркуляр 1863 року.
Однак навіть легальна культурно-просвітницька діяльність українських громад викликала невдоволення російських урядових кіл. З України до Петербурга постійно надходили повідомлення царської охранки, у яких наголошувалося, що громадівці прагнуть звільнення України і, навчаючи простий народ грамоти, водночас намагаються «прищепити йому думку про колишню славу Малоросії і переваги свободи». Комісія в справі громадівського руху дійшла висновку, що його мета — «під виглядом поширення грамоти сіяти в народі антиурядові ідеї».
Щоб запобігти зростанню українського національного руху, міністр внутрішніх справ Росії П. Валуев своїм циркуляром (липень 1863 року) заборонив друкування і викладання українською мовою, цинічно заявивши, що "ніякої окремої малоросійської мови не було, немає і бути не може". Також заборонив діяльність недільних шкіл. Відразу після появи цього урядового акта, що був названий Валуєвським циркуляром, громади розпустили, а багатьох їх членів заслали в різні регіони Російської імперії.
Другий етап громадівського руху
На початку 70-х рр. після деякого послаблення контролю за внутрішнім життям українського суспільства громадівці активізують свою діяльність. Київська громада мала власний друкований орган "Киевский телеграф".
Активізації українського руху сприяв заснований у 1873 р. в Києві Південно-Західний відділ Російського географічного товариства. Відділ залучив до своєї діяльності велику кількість інтелігенції (понад 200 дійсних членів), зібрав і видав величезний матеріал з історії, економіки, культури рідного краю.
Громади, хоч і утримувалися у своїй більшості від політичної діяльності, все ж таки не влаштовували владу. Із прийняттям у 1876 р. Емського акту діяльність Громад була заборонена, закрився Південно-Західний відділ Російського географічного товариства.
Частина громадівців виїхала за кордон. Серед них був і Михайло Драгоманов, який упродовж 1878-1882 рр. видавав у Женеві перший український журнал за кордоном "Громада".
М.Драгоманов (1841 - 1895 рр.) - мав значний вплив на український національний рух, організатором і ідеологом якого він виступав. М .Драгоманов розробив так звану концепцію громадівського соціалізму. Основу справедливого суспільного устрою українського народу він вбачав у федералізмі - в існуванні децентралізованих, політично вільних і самостійних громад, об'єднаних для спільної праці на спільній землі, фабриці чи заводі. На Його думку, справжня демократія можлива лише за умови ліквідації приватної власності на землю, фабрики і заводи, за відсутності соціального і національного гноблення. Обстоюючи право українського народу на національне самовизначення, М.Драгоманов не закликав до створення незалежної України. Будучи поборником дружби і рівності усіх народів, учений виступав за автономію України в рамках федеративної демократичної Російської держави.
Активізація українського національно-визвольного руху була не до вподоби царському самодержавству. Воно розпочало черговий наступ проти всього українського.
У 1876 р. підписано Емський указ Олександра II, який заборонив не тільки видання, а й ввезення в Україну літератури українською мовою, українські п'єси та пісні (їх треба було перекладати на російську), використання української мови в початкових школах, державних закладах, на сцені. Назва "Україна" була заборонена.
Виникнення політичних організацій та партій. Братство Тарасівців.
Наприкінці ХІХ ст. відбувається політизація національно-визвольного руху. Першою українською політичною організацією на цьому етапі стало "Братство тарасівців", яке діяло впродовж 1891-1893 рр. Його засновниками були українські студенти М. Міхновський, І.Липа, В.Шемет, вони дали клятву на могилі Т.Шевченка всіма засобами поширювати серед українців безсмертні ідеї Великого Кобзаря. Організація мала прибічників у різних містах України, що надало її діяльності загальноукраїнського характеру. "Тарасівні" ставили за мету реалізацію основних ідей Тараса Шевченка, досягнення повної незалежності Української держави. І хоч тогочасне українське суспільство у своїй більшості не поділяло ідеї самостійної України, діяльність "Братства" підготувала сприятливий грунт для поширення державницько-самостійних настроїв.
Першою політичною партією в Наддніпрянській Україні стала утворена в 1900 р. у Харкові Революційна українська партія (РУП). Засновники - Д.Антонович, М.Русов, Д.Матусевич та інші. Одне із відділень РУП знаходилося у Львові, де діяла партійна друкарня. Спочатку за програмний документ партії використовувалася брошура М.Міхновського "Самостійна Україна", в якій обґрунтовувалася ідея української державної самостійності. Згодом РУП відмовилася від цієї ідеї і висунула вимогу національно-культурної автономії України в межах Росії. Взагалі, партія не мала чітких програмних вимог, що призвело до її розколу на поч. XX ст.