ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 23.11.2019
Просмотров: 12387
Скачиваний: 1
Разом з тим строк не є особливим юридичним фактом, що існує поряд з подіями і діями. Він належить до відносних подій, оскільки, розглядаючи строки, не можна взагалі заперечувати діяльність осіб.
Строки є вольовими за походженням, бо вони та їх межі встановлюються нормами цивільного законодавства, угодою сторін, судом1. Строки відіграють самостійну і багатогранну роль у механізмі цивільно-правового регулювання суспільних відносин.
В одних випадках настання або закінчення строку автоматично породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов'язки (наприклад, строк охорони суміжних прав призупиняється за одним лише фактом перебігу 50 років з дня першої фіксації виконання або постановки, першого видання фонограми, першої передачі в ефір тощо), в інших — настання або закінчення строку спричинює цивільно-правові наслідки у сукупності з певною поведінкою суб'єктів (наприклад, прострочення виконання зобов'язання може стати підставою покладення відповідальності за наявності винних дій боржника або кредитора).
З настанням або закінченням строку норми цивільного законодавства пов'язують настання юридичних наслідків, залежно від яких строки поділяються на правопороджуючі, право змінюючі, право зупиняючі та правовідновлюючі.
Дії, залежно від того, чи відповідають вони вимогам закону, інших нормативних актів та умовам договору або ж порушують їх, поділяються на правомірні і неправомірні.
Неправомірні — це дії, які порушують положення законів, інших нормативних актів і принципів права. До неправомірних дій, що породжують цивільні правовідносини, можна віднести: завдання шкоди (збитку); порушення договірних зобов'язань;
безпідставне збагачення; дії, здійснені як угоди, що визнані недійсними; дії, що порушують виключні права авторів творів науки, літератури, мистецтва тощо. Наслідком здійснення неправомірних дій є настання цивільно-правової відповідальності, хоч воля правопорушника не була спрямована на настання цих правових наслідків.
Вони настають внаслідок положення закону.
Неправомірні дії можна поділити на цивільні правопорушення і злочини.
Останні тягнуть за собою кримінальне покарання, але водночас у цивільному порядку породжують обов'язки з відшкодування шкоди, завданої особі громадянина або його майну.
'
Правомірні дії — це дії, що відповідають вимогам законів, інших правових актів та принципів права.
Правомірні дії, в свою чергу, поділяються на юридичні акти та юридичні вчинки.
Юридичні акти — правомірні дії суб'єктів, метою яких є виникнення, зміна або припинення цивільних правовідносин, тобто спрямовані на досягнення правових наслідків. До юридичних актів належать угоди, адміністративні акти (акти державних органів та органів місцевого самоврядування), рішення суду.
Основним, видом цивільно-правових юридичних актів є угоди — вольові дії юридичної або фізичної особи, спрямовані на досягнення певного правового результату.
Так, укладаючи угоди поставки, суб'єкт намагається набути права власності на гроші або партію товару.
Підставою виникнення, зміни або припинення цивільних правовідносин можуть бути і односторонні угоди, коли для їх змісту достатньо виявлення волі однієї сторони (скасування довіреності особою, яка її видала; ч. 1. ст. 69 ЦК України).
Адміністративні акти завжди здійснюються з наміром спричинити відповідні адміністративно-правові наслідки.
Тому більшість адміністративних актів є підставою адміністративних правовідносин і не належать до числа цивільно-правових юридичних актів.
Але деякі адміністративні акти приймають з метою викликати як адміністративно-правові, так і цивільно-правові наслідки.
Одні адміністративні акти передують виникненню цивільних правовідносин (наприклад, здійсненню опікуном угоди з відчуження майна підопічного має передувати дозвіл на здійснення такої угоди органом опіки і піклування), інші адміністративні акти породжують цивільні правовідносини (видача ордеру на жиле приміщення зобов'язує житлово-експлуатаційну організацію укласти з особою, яка отримала ордер, договір найму жилого приміщення).
Адміністративні акти можуть спричинити також припинення цивільних правовідносин.
В історії нашої держави за існування державного централізованого регулювання економіки на формування змісту цивільно-правових відносин значний вплив мали планові акти з розподілу товарів і продукції тощо, що є різновидом адміністративних актів.
В умовах ринкової економіки підставою виникнення цивільних прав і свобод виступають якісно інші акти.
Так, одним з основних засобів упорядкування ринкових відносин є ліцензування окремих видів підприємницької діяльності. Видача державними органами або органом місцевого самоврядування будь-якому суб'єктові права ліцензії означає надання йому права здійснювати певні види діяльності (наприклад, надання юридичних, банківських, аудиторських послуг і т. п.) або укладати певні угоди (наприклад, зовнішньоекономічні угоди, валютні операції тощо).
Спільним між угодами та адміністративними актами як юридичними фактами цивільного права є те, що вони являють собою правомірні дії і здійснюються зі спеціальним наміром спричинити відповідні цивільно-правові наслідки.
Разом з тим між ними існують і відмінності. По-перше, адміністративні акти можуть бути здійснені тільки органом державної влади і місцевого самоврядування, в той час як угоди укладаються суб'єктами цивільного права.
По-друге, адміністративні акти, спрямовані на встановлення цивільних правовідносин, завжди породжують і певні адміністративно-правові наслідки, тоді як угоди спричинюють виключно цивільно-правові наслідки.
По-третє, орган, який здійснив адміністративний акт, спрямований на встановлення цивільно-правових відносин, ніколи сам не стає учасником цих правовідносин, у той час як особа, що уклала угоду з метою встановлення цивільних правовідносин, неодмінно стає їх учасником*.
Особливий різновид юридичних актів — судові рішення, що встановлюють цивільні права та обов'язки. Як приклад можна навести рішення про визнання права власності на самовільну забудову за умов, що земельну ділянку у встановленому порядку буде надано забудовникові; про примусове укладення договору на умовах, визначених у судовому рішенні2.
Юридичні вчинки — це правомірні дії суб'єктів цивільних правовідносин, з якими закон пов'язує певні юридичні наслідки незалежно від того, чи була у суб'єктів мета досягти того чи іншого правового результату (а іноді й всупереч наміру суб'єкта, який здійснив юридичний вчинок).
Так, авторські правовідносини виникають у момент створення письменником твору в доступній для відтворення формі незалежно від того, чи прагнув він при написанні твору до набуття авторських прав, чи ні.
Автор може навіть і не знати про комплекс прав, що виникають у нього, але він стає їх володільцем вже за наявності факту створення твору. З огляду на вищевикладене не можна віднести до юридичних вчинків створення винаходу, корисної моделі і промислового зразка, бо права на винахід, корисну модель і промисловий зразок можуть виникнути при визнанні їх такими патентним відомством і видачі відповідних патентів і свідоцтв.
Відмінність юридичного вчинку від угоди полягає в тому, що: 1) юридичні вчинки здійснюються без мети спричинити правові наслідки; 2) при здійсненні юридичного вчинку недієздатними особами також можуть виникнути правові наслідки.
Залежно від наслідків, спричинених юридичними фактами, їх поділяють на правостворюючі, правозмінюючі, право-припиняючі і правовідновлюючі. З правостворюючим фактом норми цивільного законодавства пов'язують виникнення цивільних прав та обов'язків. Так, будівництво будинку, написання картини художником, народження дитини є фактами, що породжують права та обов'язки.
Правозмінюючі юридичні факти — це такі юридичні факти, настання яких тягне за собою зміну цивільних правовідносин. Як приклад можна назвати зміну суб'єктивного складу правовідносин шляхом уступки права вимоги або переведення боргу (гл. 17 ЦК України). Правовідносини можуть бути змінені також судовим рішенням.
Правоприпиняючими є такі юридичні факти, з настанням яких цивільне законодавство пов'язує припинення цивільних правовідносин. До правоприпиняючих належать такі факти, як виконання боргу за зобов'язанням, знищення речі, також смерть громадянина, у якого були права та обов'язки, тісно пов'язані з особистістю.
Правовідновлюючі юридичні факти — це такі юридичні факти, з настанням яких цивільне законодавство пов'язує відновлення прав та обов'язків, які суб'єкт цивільних правовідносин втратив раніше. Наприклад, явка особи, визнаної безвісно відсутньою, веде до відновлення деяких цивільних правовідносин. Особливістю таких юридичних фактів є те, що вони не породжують нових, а відновлюють, у межах їх колишнього існування, правовідносини, які раніше припинили існування.
В юридичній літературі існують різні думки щодо питання про природу стану в системі юридичних фактів. Одні автори, крім поділу юридичних фактів на події та дії, в самостійну групу виділяють стани (А. К. Стальгевич), інші не визнають за станами значення юридичних фактів і стверджують, що значення юридичного факту мають лише ті зміни, які в ньому відбуваються (С. Ф. Кечек'ян, Р. О. Халфіна).
Стани є такими юридичними фактами, які існують тривалий час, безперервно або періодично породжують правові наслідки'. Стани не можуть бути виділені в особливу групу юридичних фактів з подіями і діями. За своїм правовим характером юридичні факти-стани можуть бути подіями і діями. Факти-стани можуть бути правовідносинами, а можуть існувати і поза правовідносинами. Наприклад, стан непрацездатності, утриманства існує поза правовідносинами. У деяких випадках зазначені стани є юридичними фактами, які входять до юридичного складу, необхідного для переходу до обов'язкового спадкоємця прав та обов'язків спадкодавця.
§ 1. Поняття та види угод
До найпоширеніших юридичних фактів належать угоди (ст. 41 ЦК України), тобто дії громадян та організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків. Відомо, що дії як юридичні факти завжди мають вольовий характер і поділяються на правомірні й неправомірні. Угоди — це вольові і правомірні дії, безпосередньо спрямовані на досягнення правового результату, а саме: на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Наприклад, А. заповідав усе належне йому майно сину. Складаючи заповіт, А. вчинив дію, спрямовану на встановлення цивільних спадкових прав та обов'язків сина як спадкоємця за заповітом. Згодом А. анулює свій заповіт і складає новий (ст. 544 ЦК України), за яким заповідає належне йому майно в рівних частках сину і дружині. Змінюючи раніше зроблений заповіт, А. тим самими змінює цивільні, спадкові права та обов'язки сина, попереднього спадкоємця за заповітом.
Інший приклад. Наймач жилого приміщення, що здав куток громадянину за договором піднайму на невизначений строк, попередив піднаймача за 3 місяці про необхідність звільнити житлову площу. В даному прикладі наймач вчинив вольову правомірну дію, спрямовану на припинення права піднаймача на жиле приміщення чи частину жилого приміщення. У всіх наведених прикладах йдеться про вчинення угод. Але вчинення вольової правомірної дії не завжди означає вчинення угоди. Громадянин знайшов кимось загублений портфель і здав його у міліцію. 17-річний підліток, взяв участь у гасінні пожежі, що спалахнула на території школи. Зазначені особи, діючи правомірно і навіть благородно, разом з тим не намагаються встановити, змінити чи припинити для себе або інших цивільні права та обов'язки. У першому прикладі громадянин допомагає розшукати володільцю загублений портфель, а в іншому — особа виконує свій обов'язок з охорони державної власності. Інша справа, що вчинення подібних благородних, альтруїстичних дій за законом (незалежно від волі носіїв цих дій) зумовлює певні юридичні наслідки (статті 138, 467 і 468 ЦК України). У наведених прикладах йдеться про юридичні вчинки, які не є угодами.
В угоді виявляється воля її учасників, яка має пізнаватися іншими особами, а тому повинна бути виражена, виявлена зовні. Зовнішній вияв волі називається волевиявленням. Це — суть угоди. Без волевиявлення немає угоди. Іноді для укладення угоди, крім волевиявлення, необхідно вчинити фактичні дії. Наприклад, для укладення угод позики необхідні не лише взаємне волевиявлення позикодавця і позичальника, а й фактична передача майна, визначеного родовими ознаками.
Закон (ст. 42 ЦК України) допускає різні форми зовнішнього вияву волі (волевиявлення): словами (усно), письмовим актом, поведінкою особи. В останньому випадку йдеться про конклюдентні дії (від лат. conclude — укладаю, роблю висновок), тобто дії, у яких втілюється воля особи укласти угоду. Торгова автоматика робить конклюдентні дії єдино можливою формою волевиявлення укласти угоду: громадянин опускає в автомат монету або жетон (вчиняє дію) і одержує необхідну річ.
Мовчання визнається виявом волі укласти угоду у випадках, передбачених законодавством. ЦК України (ст. 260) виходить з того, що у разі продовження користування майном після закінчення строку договору майнового найму за відсутності заперечень з боку наймодавця договір вважається поновленим на невизначений строк. Тут юридичного значення набуває факт відсутності заперечення, тобто мовчання з боку наймодавця.