ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 23.11.2019
Просмотров: 12252
Скачиваний: 1
Порушення умов закону про вчинення угоди у простій письмовій формі є підставою для визнання її недійсною у тому разі, якщо це прямо передбачено правовою нормою, що регулює даний вид угод (статті 180 і 191 ЦК України).
Оскільки угода є вольовим актом, спрямованим на досягнення правового результату, то й укладати її можуть лише особи, які володіють у тому чи іншому обсязі дієздатністю, тобто воля яких характеризується достатньо психічною зрілістю. Законодавство (статті 14 і 16 ЦК України) встановлює, що від імені осіб, визнаних недієздатними, а також від імені неповнолітніх до 15 років угоди укладають опікуни, батьки та усиновителі. Частково дієздатні особи за віком і обмежено дієздатні внаслідок зловживання спиртними напоями чи наркотичними засобами можуть укладати угоди відповідно за згодою батьків, усиновителів та піклувальників (статті 13 і 15 ЦК України). Укладення угод особами, визнаними недієздатними, неповнолітніми до 15 років, частково і обмежено дієздатними без згоди вищезазначених осіб зумовлює недійсність угод (статті 51—54 ЦК України).
При цьому угода, укладена особою, визнаною недієздатною, або неповнолітнім до 15 років, є недійсною з моменту її укладення незалежно від бажання учасників угоди і навіть проти їхнього бажання, а також незалежно від пред'явлення позову про недійсність угоди у суді. Вимоги про недійсність угоди у зазначених випадках можуть бути заявлені як батьками (усиновителями), опікунами, так і дієздатним учасником угоди. Недійсність такої угоди пов'язана з поновленням сторін у попередньому стані, а за неможливості такого поновлення кожна із сторін має відшкодувати іншій стороні вартість одержаного у грошах.
Крім того, законодавець з метою максимальної охорони майнових інтересів недієздатної особи покладає на дієздатного учасника угоди, який знав або повинен був знати про недієздатність свого контрагента, додатковий обов'язок. За цим обов'язком дієздатна особа має відшкодувати недієздатній понесені нею витрати, втрату або пошкодження майна (ст. 51 ЦК України).
Отже, встановлюючи додатковий обов'язок дієздатного контрагента, законодавець враховує і об'єктивний фактор укладення угоди з недієздатним і суб'єктивний фактор — вину дієздатної сторони у формі умислу або необережності:
вона знала або повинна була знати про недієздатність другої сторони.
Угоди, укладені частково і обмежено дієздатними особами, можуть бути визнані недійсними за позовом їх батьків, усиновителів та піклувальників. У разі визнання угоди недійсною настають такі самі правові наслідки, що й при недійсності угоди, укладеної з неповнолітнім до 15 років (статті 53 і 54 ЦК України).
Правила статей 51, 53 і 54 ЦК України про недійсність угод не поширюються на угоди, що їх укладають неповнолітні (до 15 і від 15 до 18 років), відповідно до норм статей 13 і 14 ЦК України, а також на дрібні побутові угоди (купівля хліба та інших продуктів у магазині), що їх укладають особи, визнані обмежено дієздатними внаслідок зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами.
Трапляються випадки, коли цілком дієздатна особа перебуває, наприклад, у стані сильного душевного хвилювання, внаслідок чого не може розуміти значення своїх дій. Законодавець, враховуючи подібні життєві ситуації і охороняючи майнові інтереси цих осіб, встановив правило, за яким угода, укладена громадянином (хоч і дієздатним), який у момент її укладення перебував у такому стані, що не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними, може бути визнана судом недійсною за позовом цього громадянина.
Для визначення наявності такого стану на момент укладення угоди суд повинен призначити судово-психіатричну експертизу.
Вимоги про визнання угоди недійсною розглядаються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів. Із змісту цієї норми, яка спрямована на захист інтересів осіб, позбавлених можливості з тих чи інших причин розуміти значення своєї поведінки, випливає, що така угода має бути визнана недійсною і за позовом спадкоємців потерпілого.
У разі визнання угоди недійсною застосовуються ті самі наслідки, що й при укладенні угод особами, визнаними недієздатними, неповнолітніми до 15 років, частково і обмежено дієздатними (частини 2 і 3 ст. 55 ЦК України).
Зміст угоди визначається змістом волі сторін, а останній має відповідати змістові норм права. Інакше кажучи, у будь-якому разі коли воля сторін в угоді не збігається зі змістом правових норм, є підстави говорити про те, що дана угода суперечить вимогам права, а отже, є протизаконною.
У деяких випадках, прямо зазначених у законі недодержання вимог правових норм не є підставою для визнання угоди недійсною. Так, при продажу частки у спільній власності сторонній особі з порушенням права привілеєвої купівлі інший учасник спільної власності протягом трьох місяців може звернутися до суду з позовом про переведення на нього прав та обов'язків покупця (ч. З ст. 114 ЦК ЦК України; п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду УРСР від 28 квітня 1978 р.). У даному разі співвласник має право у межах встановленого законом строку вимагати переведення на нього прав та обов'язків покупця за укладеною угодою.
У цьому розумінні угода, укладена громадянином з приводу відчуження будинку, який є спільним подружнім майном, без згоди іншого з подружжя, тобто з порушенням вимог ст. 23 КпШС України, є протизаконною. Відсутність згоди одного із подружжя на відчуження іншому спільного подружнього майна може бути підставою для визнання недійсною угоди, коли судом встановлено, що сторони (сторона) в угоді діяли недобросовісно'.
Протизаконною є угода, за якою громадянин розпоряджається чи придбаває всупереч встановленим правилам предмети, вилучені з обігу. В обох зазначених випадках воля учасників угоди суперечить вимогам відповідних нормативних актів. Обидві угоди є недійсними, але правові наслідки їхньої недійсності різні. У першому випадку вчинення угоди призводить до порушення прав окремих осіб (одного з подружжя). Така угода за ст. 48 ЦК України визнається недійсною, а сторони поновлюються у попередньому стані. У другому випадку вчинення угоди пов'язане з порушенням інтересів суспільства в цілому. Законодавець враховує можливість укладення таких угод, виділяє їх в окрему групу протизаконних угод і передбачає особливі наслідки їхньої недійсності (ст. 49 ЦК України). Для них характерні такі ознаки:
а) вчинення їх об'єктивно призводить до порушення інтересів держави і суспільства у цілому. Зрозуміло, що недодержання правової норми при укладенні угоди ще не означає порушення інтересів держави і суспільства. У даному разі йдеться про недодержання нормативних актів, які визначають соціально-економічні основи нашої держави і суспільства;б) така угода характеризується суб'єктивним наміром сторін порушити закон. Вона укладається з метою, яка явно суперечить інтересам держави і суспільства. Для недійсності цих угод необхідно встановити вину сторін (або принаймні однієї) у формі умислу.
У разі виконання угоди сторонами у прибуток держави стягується все одержане ними за угодою, тобто має місце безоплатне примусове (проти волі учасників) вилучення майна у власність держави.
Можливі ситуації, коли за наявності умислу сторін угода не виконана або виконана однією стороною чи при умислі однієї із сторін виконана повністю або частково.
В усіх зазначених випадках було б несправедливим застосовувати вилучення майна у власність держави у повному обсязі. У зв'язку з цим законодавець передбачає різні правові наслідки недійсності протизаконної угоди залежно від наявності чи відсутності вини (умислу) сторін і від того, ким і якою мірою виконано угоду:
а) за наявності умислу сторін угоду не виконано. Вона визнається недійсною без застосування цивільно-правових санкцій;
б) за наявності умислу сторін угоду виконала одна сторона. З другої сторони стягується на користь держави все, одержане нею, і все, що вона зобов'язана виконати на користь першої сторони;
в) за наявності умислу однієї із сторін все одержане нею за угодою повертається другій стороні, а одержане останньою або те, що вона повинна виконати на користь свого контрагента, стягується на користь держави. Інакше кажучи, сторона, яка діяла ненавмисно, поновлюється у попередньому стані. А до сторони, яка діяла навмисно, застосовується така санкція, як вилучення майна на користь держави.
У судово-арбітражній практиці виникло питання про те, як бути у випадках, коли угода, укладена з порушенням форми, передбаченої законом, водночас суперечить інтересам держави і суспільства ("складна недійсність"). З цього приводу в юридичній літературі висловлено слушну думку, що при умислі обох сторін все, одержане ними за угодою, підлягає стягненню в доход держави.
Майнові санкції, передбачені ст. 49 ЦК України, завжди застосовуються до угод з участю організацій і громадян.
7*
Судова практика поширює дію ст. 49 ЦК України, зокрема, на угоди, спрямовані на використання всупереч закону колективної або державної власності з корисливою метою або використання майна, що перебуває у власності чи користуванні, на шкоду інтересам суспільства, на незаконне відчуження землі або незаконне нею користування, розпорядження чи придбання всупереч встановленим правилам предметів, вилучених з обороту або обмежених в обороті.
Пленум Верховного Суду України у постанові від 28 квітня 1978 p. № 3 звертав увагу суддів на необхідність при застосуванні ст. 49 ЦК України зазначати у рішенні, у чому конкретно полягала явно суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди і хто з її учасників мав умисел на досягнення цієї мети.
Укладення угод, що не випливають із статутної діяльності юридичної особи, є порушенням її спеціальної правоздатності. Такі угоди в літературі називаються позастатутнимч і не охороняються законом. ЦК України (ст. 50) вважає недійсною угоду, укладену юридичною особою всупереч встановленим цілям її діяльності. При цьому судова практика виходить з того, що позастатутна угода є недійсною незалежно від наявності і форми вини її учасників. Наслідки недійсності позастатутної угоди різні. Якщо її укладено з метою, яка явно суперечить інтересам держави і суспільства, до сторони, яка діяла навмисно, застосовуються суворі санкції, передбачені ст. 49 ЦК України. За відсутності умислу застосовуються загальні наслідки недійсності угод, передбачені ст. 48 ЦК. України. Зазначені наслідки визнання угоди недійсною застосовуються і у разі коли стороною в угоді є громадянин.
Важливим елементом угоди є воля та її зовнішній вияв — волевиявлення.
Наявність угоди свідчить про те, що обидва учасники бажали укласти угоду і що їхній зовнішній вияв волі (волевиявлення) відповідає внутрішній волі. Єдність внутрішньої волі і волевиявлення характерна для угоди, оскільки невідповідність внутрішньої волі і волевиявлення означає, що справжньої волі, справжнього бажання укласти угоду немає. Така угода не може охоронятися законом. При цьому розходження між внутрішньою волею і волевиявленням може виникнути передусім у разі коли угода укладається під впливом насильства.
Насильство — фізичний або психічний вплив на особистість учасника угоди або його близьких з метою спонукати до укладення угоди. Особа, яка укладає угоду під впливом насильства, фактично позбавляється можливості виявити власну волю. Її воля замінюється волею насильника. Вона стає засобом вияву його волевиявлення.
Отже, волевиявлення особи, до якої застосовано насильство, не є виявом її волі, хоч зовні виходить від неї. Немає відповідності внутрішньої волі і волевиявлення і при укладенні угоди під впливом погрози.
Застосування погрози — це вплив на чужу волю під загрозою заподіяння майнової або немайнової шкоди. На відміну від випадків укладення угоди під впливом насильства, тут потерпілий виявляє свою волю, але оскільки це відбувається під впливом погрози, то вона не збігається із справжнім його бажанням. Таким чином, і у цій угоді є розходження між справжньою, внутрішньою волею особи та її волевиявленням. Погроза може бути підставою для визнання угоди недійсною, коли обставини, які мали місце на момент укладення угоди, свідчать, що відмова учасника угоди від її укладення могла спричинити шкоду його законним інтересам. Отже, погроза за змістом має бути серйозною, реальною, протиправною.
Угода з недоліками волі має місце і тоді, коли вона укладається у зв'язку з тим, що сторона умисно вводить в оману іншу, повідомляючи її про факти, які не відповідають дійсності. Обман має місце і тоді, коли одна із сторін замовчує обставини, які мають істотне значення для угоди. Наприклад, сторона замовчує недоліки майна, яке відчужується. Угода, що укладається під впливом обману, може бути визнана недійсною. Має місце невідповідність внутрішньої волі особи та її волевиявлення, якщо представник цієї особи укладає угоду з іншою, завідомо знаючи, що шкодить інтересам особи, яку представляє. У таких випадках волевиявлення представника не відповідає справжнім намірам особи, яку він представляє.
Можливі випадки, коли громадянин змушений укласти угоду на вкрай невигідних для себе умовах внаслідок збігу тяжких обставин. Для характеристики таких угод важливі дві ознаки:
а) економічна невигідність для однієї із сторін, тобто угода укладається не на еквівалентних підставах;
б) збіг тяжких обставин для однієї із сторін в угоді або для и родичів та інших близьких осіб (крайня нужденність, хвороба тощо).
Потерпіла сторона, державна або громадська організація можуть пред'явити позов до суду і вимагати визнання угоди недійсною у зв'язку з тим, що в ній волевиявлення не відповідає внутрішній волі однієї із сторін (ч. 1 ст. 57 ЦК України).
Якщо угоду визнано недійсною за однією із зазначених підстав, друга сторона повертає потерпілому все одержане нею за угодою, а за неможливості повернути одержане в натурі — відшкодовує його вартість. Майно, одержане за угодою потерпілим від другої сторони (або належне йому), звертається у доход держави. За неможливості передати майно у доход держави в натурі — стягується його вартість (ч. 2 ст. 57 ЦК України).
Отже, при недійсності угод потерпіла сторона може вимагати поновлення у попередньому стані. Друга сторона такого права не має, оскільки вчинила протиправні, винні дії. Застосовуючи насильство, погрозу тощо, вона тим самим порушила інтереси і права свого контрагента за угодою і притягується за це до цивільної відповідальності. До неї застосовуються майнові санкції і все, передане нею контрагентові за угодою або належне їй від контрагента, звертається у доход держави.
Крім того, друга сторона відшкодовує потерпілому понесені ним витрати, втрату або пошкодження його майна, тобто збитки, пов'язані з укладенням недійсної угоди.
Іноді особи, укладаючи угоду, не мають справжнього уявлення щодо всіх її умов, а тому їхня воля формується під впливом неправильних уявлень, тобто якби сторонам було відомо про справжній стан речей, вони не уклали б таку угоду. Вона є дефектною.
Відсутність справжнього уявлення про те чи інше явище життя або природи прийнято називати помилкою. У даному випадку під помилкою слід розуміти неправильне сприйняття стороною суб'єкта угоди, предмета або інших істотних умов угоди, що вплинуло на їхнє волевиявлення, і є підстава вважати, що в іншому разі угоду не було б укладено. Враховуючи це, законодавець передбачив, що угода, укладена внаслідок помилки, яка має істотне значення, може бути визнана недійсною (ст. 56 ЦК України). Тут мається на увазі не будь-яка