ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 23.11.2019
Просмотров: 12324
Скачиваний: 1
Розглядаючи інститут права на немайнові блага, втілені у самій особистості, слід перш за все звернути увагу на те, що він складається із права на ім'я (найменування), на товарний знак (знак обслуговування), на честь, гідність та ділову репутацію, на власне зображення.
Право на товарний знак розглядається у сфері інтелектуальної власності.
Право громадянина на ім'я забезпечує особі правову індивідуалізацію. Це право надає його носієві юридичне забезпечену можливість мати ім'я і вимагати від оточуючих, щоб його називали власним іменем.
У чинному законодавстві поняття "право на ім'я" не вживається, хоч існують норми, які встановлюють порядок визначення власного імені, по батькові та прізвища дитини.
У Декларації прав дитини (1959 p.) проголошено, що "дитині від народження має належати право на ім'я". Аналогічна норма міститься у ст. З Конвенції про права дитини.'
З 27 вересня 1991 p. Конвенція входить складовою частиною в національне законодавство України і можна говорити про законодавче закріплення права на ім'я.
Перш за все право на ім'я означає, що кожна людина з моменту її народження має право бути названою. Власне ім'я дитині обирають її батьки, а прізвище визначається за прізвищем її батьків.
Закон України "Про національні меншини в Україні" від 25 червня 1992 p.2 дозволяє громадянам, які слідують національним традиціям і не мають звичаю фіксувати "по батькові", записувати у свідоцтві про народження дитини лише її прізвище та ім'я.
При цьому законодавство України не містить і заборон щодо подвійного, а також потрійного імені; включає і право особи на транскрибоване написання свого прізвища та імені відповідно до своєї національної традиції.
Взагалі можна говорити про те, що право на ім'я виключає можливість його використання особою в усіх сферах її життєдіяльності.
У проекті ЦК України, крім того, пропонується докладне правове регулювання використання імені особи іншими суб'єктами. При цьому надається можливість безперешкодного використання без згоди особи імені особи з метою висвітлення її діяльності чи сфери її діяльності у разі, якщо відомості взято з офіційних джерел; ім'я особи, яка звинувачується у вчиненні злочину може бути обнародуване лише у разі набрання чинності обвинувальним вироком суду, але з відповідними обмеженнями. Не може бути таємницею, на думку
' Конвенція про права дитини від 20 листопада 1989 року//Права людини:
Міжнародні договори України, декларації, документи. — С. 123—147. 2 Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 36. — С. 529.
розробників проекту, ім'я убивць, коли йдеться про певну історичну подію.
Що стосується імені потерпілого, то у разі смерті про нього може бути повідомлено у пресі лише за згодою членів сім'ї, а коли він живий — лише за його згодою.
Проект ЦК України серед особистих немайнових прав визначає й право особи на індивідуальність, тобто право кожного мати, оберігати і користуватися особливостями, що відрізняють його від інших.
Формуючись у результаті особливостей психічного складу, певного складу характеру, нахилів, здібностей, релігійної і національної належності, багатьох інших чинників, особа має право бути саме такою, якою вона є. Суспільство має сприймати її саме такою.
Вільний вибір способів і форми вияву своєї індивідуальності має бути забезпечений за умови, коли це не суперечить законодавству та моральним засадам суспільства. Можуть бути ситуації, коли вияв власної індивідуальності матиме звужений спектр дії, зокрема у випадку встановлення обов'язкових вимог щодо одягу посадових осіб при виконанні ними своїх службових обов'язків.
Право громадянина на власне зображення означає, що ніхто не має права зображати громадянина яким би то не було чином без його згоди, за винятком, прямо вказаним у законі.
Чинне законодавство поки що не охоплює право на власне зображення повною мірою. Стаття 15 Закону України "Про авторське право і суміжні права" лише закріплює право громадянина на власне зображення у випадку, якщо воно втілене у творі образотворчого мистецтва. У такому вигляді це право правильно було б розглядати лише як елемент авторських відносин, що регулюються нормами авторського права.
Згідно із зазначеною статтею публікація, відтворення і розповсюдження твору образотворчого мистецтва не дозволяється без згоди зображеної на ньому особи, а після її смерті — без згоди дітей чи одного з подружжя. Така згода не розглядається як необхідна, якщо це робиться у державних чи громадських інтересах або зображена особа позувала авторові за плату. Право громадянина на те, щоб його зобоаження не було виконано будь-яким чином без його згоди, має бути закріплено і в інституті права на немайнові блага, втілені у самій особистості.
Проект ЦК України пропонує ширше правове регулювання цього питання. Передбачається можливість відкликання особою згоди на те, щоб твір, у якому зображено особу був показаний, розповсюджений. Особі, яка позувала за плату, пропонується надати право зажадати припинення публічного показу, відтворення чи розповсюдження твору за умови компенсації авторові або іншій особі пов'язаних із цим збитків.
За проектом, знімання особи на фото-, кіно-, теле-, віде-оплівку може здійснюватися лише за її згодою. Особа, яка погодилася бути знятою на плівку, має право вимагати припинення публічного її показу у тій частині, яка стосується "й особистого життя, з компенсацією витрат на демонтаж. І лише необхідність захисту інтересів самої особи, інтересів інших осіб може зумовити розповсюдження фотографії цієї особи поза її волею.
Важливими духовними нематеріальними благами, які втілені у самій особистості, є честь, гідність та ділова репутація. Ними визначається добре ім'я людини або позитивна репутація організації.
Конституція України проголошує право на честь, гідність та ділову репутацію, встановлюючи необхідність поваги до цих важливих прав.
У сфері охоронних правовідносин правове регулювання здійснюється відповідно до ст. 7 ЦК України. Стаття має назву "Захист честі і гідності та ділової репутації".
Цивільне право здатне регулювати особисті немайнові відносини до моменту 'їхнього порушення. Ці відносини розвиваються і формуються у непорушеному стані у разі, коли поведінка їх суб'єктів відповідає вимогам закону.
Громадяни та організації наділяються зазначеними правами, однак вони мають наділятися і безпосередньо правом на честь, гідність та ділову репутацію.
Специфіка полягає в тому, що право на захист являє собою лише одну з правомочностей суб'єктивного цивільного права. Регулювання ж будь-яких суспільних відносин означає і їхню правову охорону. Необхідно визначити перш за все права та обов'язки, які охороняє ця санкція чи додержання яких забезпечує.
Зміст названих прав полягає у юридичне забезпеченій можливості вимагати від оточуючих осіб утримуватися від будь-яких дій, які порочать честь, гідність та ділову репутацію.
Терміни "честь", "гідність", "ділова репутація" чинне законодавство не роз'яснює. Що стосується цивільно-правової доктрини, то в науці цивільного права честь визначається як певна соціальна оцінка особистості, що формується у процесі суспільного життя, діяльності та спілкування людей та організацій і спирається на відповідні об'єктивні показники такі, як погляди, вчинки та інші явища суспільного життя'.
Гідність — певна самооцінка особистістю своїх ділових, моральних та інших соціальних якостей. Честь і гідність розглядаються у тісному зв'язку між собою, бо вони грунтуються на соціальній оцінці.
Питання захисту честі, гідності та ділової репутації розглянемо в наступній главі.
Інститут права на особисту недоторканність і свободу, охорону життя і здоров'я включає нині такі види Немайнових прав:
право на особисту недоторканність і свободу;
право на охорону життя і здоров'я.
Право громадянина на особисту недоторканність розуміється як юридичне забезпечена можливість громадянина розпоряджатися собою без перешкод, на свій власний розсуд і припиняти будь-які протиправні дії, що обмежують особисту свободу. Цьому праву кореспондує обов'язок осіб, що оточують громадянина, не зазіхати на його особистість шляхом фізичного, психологічного, юридичного та іншого впливу, якщо можливість такого впливу прямо не передбачена законом.
У ширшому розумінні "недоторканність" — гарантія від посягань з боку будь-кого2. Конституційне законодавство України становить нормативну основу для цивільно-правового регулювання недоторканності особистості.
У проекті ЦК України міститься загальна заборона щодо будь-яких форм фізичного або психічного тиску на особу. Йдеться, наприклад, про пряму заборону фізичного покарання дітей батьками, опікунами, піклувальниками, вихователя-
Цивільне право: Підручник для студентів юрид. вузів та факультетів. —4.1. Словник української мови. — К., 1974. — Т.5. — С. ЗОЇ.
ми дитячих установ. Пропонується окрема регламентація питання тілесної недоторканності особи у разі її смерті.
Право громадянина на особисту свободу — це юридичне забезпечена можливість вимагати за судом припинення дій особи, якщо ці дії обмежують особисту свободу громадянина, а саме — свободу переміщення, свободу обирати рід занять і місце проживання та інші.
Згідно зі ст. 29 Конституції України людина має право на свободу. Основою цієї норми стало положення Загальної декларації прав людини, яке було перенесено у ст. 21 Конституції України: "усі люди є вільні". Конституція України і тут виступає нормативною основою, передбачаючи, що громадяни мають право на судовий захист від посягань на особисту свободу.
Під свободою розуміється здатність людини діяти відповідно до своїх інтересів і мети.
Право на свободу стосується усіх сфер життя людини, а не лише сфери її приватного життя, тобто це право є всеосяжним.
Однак свобода не повинна перетворюватися на свавілля, повинна мати певні межі.
Цивілістичний підхід до поняття свободи пов'язаний із дієздатністю фізичної особи. У літературі існує думка, що свобода у повному обсязі належить особі, яка досягла повноліття або була емансипована у зв'язку зі шлюбом. Рівень свободи дітей залежить від їх віку. Недієздатна особа, визнана такою судом, може розглядатися як цілком позбавлена свободи'.
Комплекс цивільно-правових механізмів забезпечує можливість володіти свободою у приватних відносинах (укладати правочини за своєю волею, брати шлюб, користуватися своїми правами).
Закон передбачає певне обмеження зазначених свобод, але це не повинно заважати поступовому досягненню суті права громадянина на особисту свободу.
Виходячи із цього, переважна більшість авторів висловлює думку про необхідність скасування правил про прописку, про ліквідацію так званих закритих зон, про скасування інших правил, які суперечать змісту свободи громадянина на пере-
Ромовська 3. В. Особисті немайнові права фізичних осіб // Українське право. - 1997. - № 1(60). - С. 47-60.
міщення, на вибір роду занять та місця проживання, які містяться у ст. 10 ЦК України.
Проект ЦК України включає право на сім'ю до природних прав людини. Розуміючи під сім'єю добровільний союз, слід уточнити, що не можна нікого примушувати до створення сім'ї. Право на сім'ю включає право створити сім'ю та право жити у ній, право на вибір форм організації сімейного життя, а також право на вибір осіб, які утворюватимуть сімейний союз. При цьому враховується, що держава надає перевагу саме шлюбній формі організації сімейного життя. Однак у проекті зроблено спробу вирішити питання стосовно правомірності існування конкубінату. Особливістю такого позашлюбного співжиття є тривалість, відкритість, відсутність формальних перешкод до реєстрації шлюбу та відсутність державної реєстрації. При цьому мається на меті надати особі можливість обирати форму організації свого особистого життя.
Право дитини на сімейне життя передбачає ст. 16 Конвенції про права дитини.
Право на сім'ю у розумінні права жити у сім'ї має кожний з моменту народження. Що стосується права на створення сім'ї, то робиться висновок про те, що створити сім'ю може і 15-річна особа, зареєструвати шлюб — після досягнення шлюбного віку. Виняток має місце у разі вагітності або народження дитини особами, які не досягли шлюбного віку. В такому разі шлюб може бути укладений раніше досягнення відповідного віку.
Право громадянина на життя та охорону здоров'я традиційно визначається як юридичне забезпечена можливість вимагати за судом припинення дій будь-яких осіб, якщо вони погрожують здоров'ю або життю громадянина.
Категорії "життя" та "здоров'я" взаємопов'язані. Законодавчого визначення поняття немає. Можна сказати, що життя — це фізичне, духовне та соціальне функціонування людини як комплексного біопсихосоціального організму.
Існує законодавче поняття здоров'я як стану цілковитого фізичного та соціального благополуччя і не пов'язується лише з відсутністю хвороб. Основи законодавства про охорону здоров'я відтворили в цьому питанні положення Всесвітньої організації охорони здоров'я'.
Ромовська 3. В. Особисті немайнові права фізичних осіб // Українське право. - 1997. - № 1 (6). - С. 47-60.
Право кожного на життя, проголошене Конституцією України, має бути не лише декларовано, а й реалізовано.
Проект ЦК України містить цілий ряд новел, пов'язаних із правом громадян на життя і здоров'я, серед них слід назвати такі.
Відлік права людини на життя пропонується вести від лона матері, тобто захищати право на життя зачатої дитини. Україна, таким чином, може стати однією з перших держав, де початком життя законодавче визнаватиметься момент зачаття.
Пропонується законодавче вирішити проблему евтаназії (задоволення прохання особи про припинення її життя іншою особою забороняється). Відповідно до даного положення той, хто задовольняє таке прохання, має вважатися вбивцею з усіма наслідками, які передбачені кримінальним законодавством.
На відміну від Основ законодавства про охорону здоров'я, згідно з якими стерилізація здійснюється за бажанням особи або за її згодою, у проекті ЦК України йдеться про те, що стерилізація проводиться за бажанням повнолітньої особи; стерилізацію недієздатної особи за медико-соціальними показаннями може бути здійснено за згодою опікуна.
Стаття 49 Конституції України визначає право особи на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування. Суб'єктивне цивільне право на охорону здоров'я включає також право громадянина на отримання медичної допомоги. Чинні норми цивільного права можуть бути застосовані практично вже після того, як шкоду здоров'ю вже заподіяно. Тому доповнення цивільного законодавства зазначеним особистим немайновим правом мало б важливе попереджувальне значення.