ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 23.11.2019
Просмотров: 12230
Скачиваний: 1
У проекті ЦК України є ряд статей, що стосуються реалізації особою свого права на здоров'я. Взаємно доповнюючи одна одну, вони створюють комплексний механізм регулювання вказаної сфери суспільних відносин.
Зрозуміло, поняття "право на здоров'я" ширше за змістом, ніж "право на охорону здоров'я". Проголошуючи таке право, держава зобов'язується забезпечити здоров'я своїх громадян та обов'язок охороняти його.
Проект ЦК України пропонує регламентацію змісту права на надання медичної допомоги; допускає можливість пасивної евтаназії (надання медичної допомоги, якщо повнолітня
особа цього бажає, а також припинення надання медичної допомоги, якщо вона цього вимагає); встановлює право кожної повнолітньої особи бути поінформованою про стан свого здоров'я; передбачає право родичів особи, яка померла, бути присутніми при дослідженні причин її смерті. Проект передбачає і право особи на таємницю про стан здоров'я, факт звернення за медичною допомогою, таємницю діагнозу, а також відомостей, одержаних під час медичного обстеження, та ряд інших новел.
Право на безпечне довкілля є важливою гарантією здійснення особою свого головного природного права — права на життя. Під довкіллям, за проектом ЦК України, розуміється не лише природа, а й усе те, що оточує особу на роботі, вдома та поза ними, все те, що має створювати для неї безпечні, сприятливі умови проживання, праці, навчання, побуту тощо, тобто забезпечити їй гідне людини життя.
Неповторним, різноманітним і самобутнім є за своїм змістом особисте життя громадян. Недоторканність особистого життя — одна з найважливіших елементів їх свободи.
Надаючи право на таку свободу, закон повинен створити юридичні перешкоди для будь-якого вторгнення у заборонену сферу особистого життя. Проте особисте життя не можна повністю відокремити від суспільного, тому слід скоріше говорити про ту сферу, де відбувається зіткнення цих двох сфер.
За Конституцією України (ст. 32) особисте життя громадян охороняється законом.
Щодо цивільного законодавства, то місце інституту права на недоторканність особистого життя громадян структурно не визначено.
Відповідні сторони особистого життя захищаються нормами сімейного, адміністративного, кримінального та іншими галузями права. Так, відповідальність за порушення таємниці усиновлення, листування, недоторканності житла встановлено Кримінальним кодексом.
У цивільному законодавстві України практично немає регулюючих та охоронних норм інституту права на недоторканість особистого життя.
Особисте життя у проекті ЦК України розуміється як поведінка фізичної особи за межами її роботи, громадської діяльності та навчання. "Особа сама визначає своє особисте життя і можливість ознайомлення з ним інших осіб", — таке загальне положення правової норми вважається достатнім і не потребує детальної регламентації. )
Згідно зі ст. 7 чинного ЦК України забороняється поширювати про особу неправдиві ганебні відомості та інформацію, що викладена неправдиво, чим завдається шкода інтересам цієї особи. При цьому не забороняється розголошувати правдиві відомості, зокрема ті, які стосуються особистого життя особи.
У проекті ЦК України розширено зміст поняття зазначеного права. Особа захищається від поширення навіть правдивих відомостей, якщо вони стосуються її особистого життя, з можливістю настання відповідних правових санкцій. Проект містить і ряд інших норм, метою яких є охорона особистих інтересів особи, які можуть виходити за межі її особистого життя.
Що стосується чинних норм різних галузей законодавства щодо захисту особистого життя, то вони не мають достатнього впливу на регулюючі відносини. Тому у цивільному праві слід передбачити спеціальні санкції за порушення суб'єктивних прав громадянина на недоторканність житла, на особисту документацію, на таємницю особистого життя і спілкування.
Цивільні права громадянина у відносинах з приводу особистого життя можна поділити на види:
право громадянина на таємницю особистого життя;
право громадян на таємницю особистого спілкування;
право на особисту документацію;
цивільне право громадян на недоторканність житла.
Право громадянина на таємницю особистого життя слід розуміти як юридичне забезпечену можливість вимагати від оточуючих не розголошувати відомості, які стали їм відомі з будь-яких джерел або обставин, що стосуються особистого життя громадянина. Отже, кожен зобов'язаний не розголошувати відомості з особистого життя іншої людини.
Нині законом встановлено таємницю усиновлення, лікарську таємницю, таємницю нотаріальних дій, таємницю операцій ощадних банків, адвокатську таємницю.
Проте у повному обсязі це право у цивільному законодавстві ще не закріплено. Визначено лише правовий режим певних відомостей про особисте життя окремих осіб. Немає в цивільному законодавстві також специфічних заходів захисту права громадянина на таємницю особистого життя, так само і цивільних санкцій до правопорушника.
З метою запобігання скоєнню злочину, з'ясування істини під час розслідування кримінальної справи і якщо іншими способами одержати інформацію неможливо, суд може встановити винятки, передбачені законом.
Право громадян на таємницю особистого спілкування означає, що жоден поза волею управомоченої особи не може ознайомитися з листуванням, телефонними розмовами, телеграфними повідомленнями.
Цивільне законодавство повинно детально конкретизувати ст. 54 Конституції України про охорону таємниці листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень. Пропонується розуміти під об'єктом таємниці спілкування не лише зміст листів, розмов і повідомлень, а й самий їх факт, час та суб'єктів спілкування.
Право на особисту документацію дає можливість громадянину перешкодити третім особам доступ до особистої документації. У проекті ЦК України йдеться про правову охорону особистих паперів — документів, фотографій, щоденників, особистих архівів тощо.
Обов'язок оточуючих — утримуватися від отримання інформації, яка міститься в особистій документації особи. Це право дає людині свободу у створенні, накопиченні і веденні особистих документів.
Інформацію, яка міститься в особистій документації, можна отримати лише за згодою самого громадянина, за винятком випадків, встановлених законом.
Цивільне законодавство потребує внесення загальної норми щодо особистої документації для закріплення суб'єктивного права громадянина мати свободу у створенні, накопиченні, веденні та розпорядженні своєю особистою документацією на свій розсуд. Слід виключити можливість будь-якого втручання третіх осіб поза волею громадянина, крім випадків, прямо зазначених у законі.
Що стосується авторського права на листи, нотатки, щоденники, помітки та інше, то необхідно відрізняти його від права громадянина на особисту документацію. Слід пам'ятати, що авторське право лише визнає громадянина автором твору, забороняючи третім особам публікувати, відтворювати або розповсюджувати твори, що містяться у документах, але
не встановлює заборони для третіх осіб знайомитися із змістом самого твору (листа, щоденника тощо).
Проект ЦК України регулює ці відносини докладніше. Телеграми, листи проголошуються власністю адресата. Їх можна обнародувати лише за згодою автора та адресата. У разі якщо вони містять інформацію, що стосується особистого життя третьої особи, то потрібна згода і цієї особи на її поширення.
У проекті є положення, згідно з якими кореспонденція, що стосується особи, може бути долучена до судової справи (але не публічно оголошена) лише у разі, якщо в ній містяться докази, що мають значення для розв'язання справи.
Право громадян на недоторканність житла розуміється як особисте немайнове право, згідно з яким управомочена особа може діяти у своєму житлі (помешканні) на свій розсуд і перешкоджати будь-яким спробам вторгнення у нього поза волею осіб, які в ньому проживають, крім випадків, прямо передбачених у законі.
Конституція України в ст. ЗО гарантує, що ніхто не має права увійти до житла проти волі осіб, які проживають у ньому без вмотивованого рішення.
Здійснення зазначеного права має відповідати ст. 5 ЦК України, яка встановлює правила здійснення цивільних прав. Цивільно-правовий аспект такої недоторканності полягає не лише у тому, що ніхто не може зайти у житло без волі особи, а й у тому, що особа не може бути виселена з нього, за винятком тих деяких випадків, які передбачені законом ( обшук за постановою слідчого, контроль за газовим обладнанням тощо).
Праву на недоторканність житла кореспондує обов'язок третіх осіб не втручатися у сферу вияву індивідуальних форм життєдіяльності особи в її житлі. Тобто ніхто не має права вказувати громадянинові, як саме організовувати свій побут, як поводитися у своєму житлі.
Проект ЦК України значну увагу приділяє також багатьом іншим видам особистих немайнових прав фізичних осіб.
Глава 16. Захист особистих немайнових прав
§ 1. Поняття захисту особистих немайнових прав
Закріплення та регулювання особистих немайнових прав ставить питання і про їх ефективний захист.
У науковій літературі розглядаються поняття правового захисту порівняно з правовою охороною. Це питання було й залишається дискусійним. На думку деяких авторів, немає потреби розрізняти ці поняття; інші вважають за доцільне віднести термін "охорона" лише до заходів, що їх застосовують до порушеного права, а термін "захист" вживати щодо заходів, які застосовуються вже після правопорушення; існує й позиція, згідно з якою регулювання особистих немайнових відносин побудовано як захист особистих благ.
Л. О. Красавчикова вважає, що охорона особистого життя за своєю структурою поділяється на три ланки: регулятивну, забезпечувальну та захисну. Захист у даному випадку розглядається як окремий вид охорони і використовується у разі наявного правопорушення. Охорона є видом щодо категорії правового регулювання у цілому. Заходи захисту та відповідальності становлять суть захисної ланки'.
3. В. Ромовська звертає увагу на взаємозумовленість категорій правового захисту та правової охорони, але не визнає їх тотожності. Правова охорона, на її думку, включає в себе систему різних юридичних заходів з метою вберегти право від можливого порушення. Отже, можливість захисту суб'єктивного права і конкретне здійснення захисту є одним із засобів правової охорони. Суть правового захисту полягає в тому, що він є реалізацією обраного правозастосовним органом заходу державного примусу. Своїм конкретним застосуванням примусові заходи припиняють порушення суб'єктивного права, забезпечують необхідні умови для його здійснення, поновлюють порушене право або тим чи іншим способом усувають наслідки його порушення'.
У доктрині сучасного цивільного права існує думка про те, що майнові санкції не можуть охороняти особисті немайнові права належним чином.
Враховуючи немайновий характер цих прав, відповідальність за їх порушення повинна мати переважно немайновий зміст. З цього випливає, що найважливішим напрямом удосконалення охорони особистих немайнових прав є розширення за їх порушення кола саме немайнових санкцій. Що стосується грошового штрафу, то він має застосовуватися лише тоді, коли немайнові санкції неспроможні стимулювати поведінку суб'єктів (наприклад, у разі порушення таємниці особистого спілкування між громадянами)2.
Автори пропонують стягувати грошовий штраф у прибуток держави, а не на користь потерпілого. Це пояснюється тим, що штрафні санкції здатні виконувати не відновлюючу, а лише привентивну функцію.
Прогнозується, що припинення дій, які порушують особисті немайнові права, буде загальним засобом захисту всіх особистих немайнових прав. Цьому сприятиме також здійснення порушником дій, що були б спрямовані на відновлення порушеного права.
Враховуючи, що неврегульованість цивільним правом багатьох особистих немайнових прав, не пов'язаних з майновими, призводить сьогодні і до відсутності санкцій, спрямованих як на запобігання правопорушенням, так і на ефективний захист порушених прав, наукова література пропонує закріпити у законі перш за все загальне право особи на усунення порушення будь-якого особистого немайнового права в судовому порядку. Крім того, обговорюється можливість застосування у цій сфері такої форми відповідальності, як громадська догана, громадський осуд, публічне вибачення винного правопорушника, стягнення штрафу, звільнення з посади або заборона обіймати відповідні посади.
Стаття 55 Конституції України проголошує: "Права і свободи людини і громадянина захищаються судом". Будь-яка заінтересована особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відповідно до ст. 4 ЦПК України.
Реалізація права на захист здійснюється особою шляхом оскарження неправомірних дій, у результаті яких було порушено її права та свободи, в судовому порядку; звернення за захистом своїх прав до уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; звернення за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, у разі використання всіх інших можливих національних засобів правового захисту.
Право кожної особи звернутися до суду за захистом свого особистого чи майнового права або інтересу закріплено в ч. 1 ст. 15 проекту ЦК України. Право на захист особа здійснює на свій розсуд (ст. 19 проекту ЦК).
Особисті немайнові права, які названо у проекті, на думку законодавців, не залишаються декларацією завдяки ефективним засобам їх захисту. Крім загальних засобів захисту, відомих цивільному законодавству протягом багатьох років, таких, як можливість особи, яка постраждала у разі порушення особистих немайнових прав, вимагати відшкодування збитків та компенсації за моральну шкоду, проект передбачає ряд нових.
По-перше, порушник зобов'язаний негайно вчинити дії, які необхідні для поновлення права. Невиконання ним цього Додаткового обов'язку може бути підставою для вжиття за рішенням суду примусових заходів такого поновлення.