ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 23.11.2019
Просмотров: 12346
Скачиваний: 1
Законодавець встановив спеціальні підстави припинення поруки. Крім того, що порука припиняється у зв'язку з акцесорним характером припинення основного зобов'язання, вона також припиняється, якщо кредитор протягом трьох місяців з дня настання строку зобов'язання не пред'явить позов до поручителя. У тих випадках, коли строк виконання зобов'язання не зазначений або визначений моментом вимоги, то за відсутності іншої угоди відповідалоність поручителя припиняється після закінчення одного року з дня укладення договору поруки.
За таких умов припинення договору поруки, безумовно, не виключає можливості безпосереднього звернення кредитора до основного боржника. Але з припинення поруки кредитор втрачає додаткові гарантії щодо забезпеченості зобов'язань. Оскільки на відносини поруки важливий вплив має фігура боржника (його платоспроможність, сумлінність, інші якості), переведення боргу, тобто заміна боржника іншою особою, також припиняє поруку, якщо поручитель не виявив згоди відповідати за нового боржника (ст. 201 ЦК).
У ЦК України питання про характер послуг поручителя залишено поза увагою. Як правило, у відносинах між громадянами послуги поручителями надавалися безоплатно.
У ст. 581 проекту ЦК України прямо передбачається, що поручитель має право на винагороду за послуги, які він надав боржникові, якщо це передбачено договором.
Гарантія. У чинному цивільному законодавстві гарантія як спосіб забезпечення виконання зобов'язання фактично не має свого власного обличчя, а є лише специфічним "сурогатом" поруки, яка була адаптована до умов планової централізованої економіки1.
І хоч формально, виходячи із статей 178 і 196 ЦК України, гарантія зберігає статус самостійного способу забезпечення виконання зобов'язання, фактично правовий режим застосування забезпечувальних механізмів передбачає субсидіарне застосування правил, які регулюють поруку (статті 191 і 194 ЦК).
Разом з тим, на відміну від поруки, гарантія встановлювалася лише у відносинах між соціалістичними організаціями. Отже, для застосування гарантії характерним був спеціальний суб'єктивний склад учасників.
Відрізняється від поруки і характер відповідальності у відносинах гарантії. На відміну від поручителя, гарант виступає не солідарним, а субсидіарним боржником. Тобто гарант несе відповідальність лише за умови, коли основний боржник не може відповідати за невиконання зобов'язання у зв'язку з відсутністю у нього майна.
' У проекті ЦК України, як і в інших сучасних цивільних кодифікаціях країн СНД, гарантії як способу забезпечення виконання зобов'язання надано новий зміст.
Гарантією визнається письмове зобов'язання банку, іншої кредитної установи, страхової організації тощо (гаранта), яке видається на прохання іншої особи (принципала), за яким гарант зобов'язується сплатити кредиторові принципала (бенефіціарові) відповідно до умов гарантійного зобов'язання грошову суму після подання бенефіціаром письмової вимоги про її сплату.
У такому вигляді гарантія має багато спільного із тими засадами, які закріплені в рекомендаціях Міжнародної торговельної палати (ІСС). Уніфіковані правила для гарантій на вимогу (1992 p.), затверджені ІСС, активно використовуються практично у всіх країнах з розвинутою ринковою економікою.
Гарантія, на відміну від поруки, є самостійним і незалежним від основного зобов'язання зобов'язанням.
Гарантія не може бути відкликана гарантом, якщо в ній не передбачено інше.
Належне бенефіціарові за гарантією право вимоги до гаранта не може бути передане іншій особі, якщо в гарантії не передбачено інше.
Таким чином, гарантію в контексті проекту ЦК України слід розглядати як одностороннє зобов'язання, відповідно до якого гарант зобов'язаний сплатити бенефіціарові—кредитору за забезпеченим гарантією зобов'язанням відповідну грошову суму.
Право бенефіціара може бути реалізоване шляхом подання позовної вимоги, що має відповідати умовам, передбаченим у самій гарантії.
Одержавши вимогу бенефіціара, гарант повинен без зволікань повідомити про це принципала і передати копії вимоги з усіма документами, що стосуються вимоги.
Гарант повинен розглянути вимогу бенефіціара з доданими до неї документами в зазначений у гарантії строк, а в разі віцсутності його — у розумний строк і виявити розумну дбайливість, щоб установити, чи відповідає ця вимога та додані до неї документи умовам гарантії.
Відмовитися від задоволення вимог бенефіціара гарант має право у разі, якщо вимога чи додані до неї документи не відповідають умовам гарантії або якщо вони подані гарантові після закінчення визначеного в гарантії строку.
У такому випадку гарант повинен негайно повідомити бенефіціара про відмову задовольнити його вимогу.
Якщо гарантові до задоволення вимоги бенефіціара стало відомо, що основне зобов'язання, забезпечене гарантією, повністю чи у відповідній частині вже виконано або припинилося з інших підстав, або є недійсним, він повинен повідомити про це бенефіціара і принципала.
Однак одержана гарантом після такого повідомлення повторна вимога бенефіціара підлягає задоволенню гарантом.
Що стосується обсягу відповідальності гаранта, то передбачене гарантією зобов'язання обмежується сплатою суми, на яку видано гарантію.
У разі виплати бенефіціарові відповідної суми, зазначеної у гарантії, гарант має право зажадати від принципала в порядку регресу відшкодування сум, сплачених за гарантією, якщо інше не передбачено угодою гаранта з принципалом.
Гарант не має права вимагати від принципала відшкодування сум, сплачених бенефіціарові не відповідно до умов гарантії або за порушення зобов'язання гаранта перед бенефіціаром, якщо угодою гаранта з принципалом не передбачено інше.
Підставами для припинення гарантії визнаються:
1) сплата бенефіціарові суми, на яку видано гарантію;
2) закінчення визначеного в гарантії строку, на який її видано;
3) відмова бенефіціара від своїх прав за гарантією і повернення її гарантові;
4) відмова бенефіціара від своїх прав за гарантією за допомогою письмової заяви про звільнення гаранта від його зобов'язань.
Такими є основні положення проекту ЦК України про гарантію як самостійний спосіб забезпечення зобов'язання.
В літературі зазначається, що оновлена гарантія може розглядатися як один з надійніших способів, які гарантують права кредиторові. Саме це може зробити гарантію чи не найбільш привабливим для кредиторів способів забезпечення виконання зобов'язань і стати підставою для широкого застосування її в майбутньому, в тому числі в комерційному обороті1.
'
2.
Не обов’язково
§ 3. Зміст та співвідношення понять "неустойка", "штраф", "пеня"
Відповідно до ст. 178 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися згідно з законом або договором неустойкою (штрафом, пенею), заставою і поручительством. Крім того, неустойка водночас є мірою відповідальності у разі порушення зобов'язання.
Неустойкою (штрафом, пенею) визнається визначена законом або договором грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредиторові в разі невиконання або ненадежного виконання зобов'язання, зокрема в разі прострочення виконання (ч. 1 ст. 179 ЦК). У такій редакції зазначена норма діє з моменту набрання чинності ЦК (з 1 січня 1964 р.) до теперішнього часу.
Як вбачається з наведеного легального визначення, чинне цивільне законодавство поряд з терміном "неустойка" вживає як однопорядков! терміни "штраф" і "пеня", які по суті є різновидами неустойки і разом з останньою називаються штрафними санкціями'.
Однак у ст. 179 ЦК України законодавець не встановив чітких критеріїв для визначення особливостей штрафу і пені та порядку їх обчислення і застосування. Власне неустойка (у вузькому значенні цього поняття) застосовується, як правило, за невиконання або неналежне виконання майнового зобов'язання у вигляді прострочення і стягується одноразово за кожний факт порушення у відсотковому відношенні до суми невиконаного або неналежне виконаного зобов'язання або його частини.
Наприклад, відповідно до ст. 13 Закону України "Про зв'язок" за невручення або несвоєчасне вручення телеграм з підприємства зв'язку на користь споживача стягується неустойка у розмірі 25 відсотків вартості послуг. Покупці, які не сплатили повністю або частково суми за об'єкт приватизації, придбаний шляхом викупу, на аукціоні або за конкурсом, протягом 60 днів з моменту укладення чи реєстрації відповідної угоди сплачують на користь органу приватизації неустойку у розмірі 20 відсотків ціни, за яку куплено цей об'єкт (ст. 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України "Про порядок сплати і розмір неустойки за повну або часткову несплату покупцями коштів за об'єкти приватизації" від 21 серпня 1997 p.). Згідно зі ст. 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв" за прострочення поставки, недопоставку матеріальних цінностей до державного резерву постачальник (виготовлювач) сплачує неустойку у розмірі 50 відсотків вартості недопоставлених матеріальних цінностей.
Штраф як різновид неустойки в чинному законодавстві закріплюється у кількох варіантах, а саме:
а) штраф у конкретній грошовій сумі;
б) штраф у відсотковому відношенні до суми всього зобов'язання або до невиконаної його частини;
в) штраф у розмірі вартості предмета зобов'язання;
г) штраф у кратному розмірі предмета зобов'язання. Найбільш застосовуваною у законодавчій практиці радянського періоду була перша форма штрафу, а нині стала друга форма. Наприклад, за поставку до державного резерву матеріальних цінностей, непридатних для тривалого зберігання або некомплектних, або таких, що не відповідають умовам контракту щодо їх якості та асортименту, постачальник сплачує штраф у розмірі 20 відсотків вартості забракованих матеріальних цінностей. За самовільне відчуження, використання матеріальних цінностей державного резерву з юридичних осіб, на відповідальному зберіганні яких вони перебувають, стягується штраф у розмірі 100 відсотків вартості матеріальних цінностей (ст. 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв").
Багато випадків застосування штрафів, у тому числі у кратному розмірі, передбачено Статутом залізниць України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 р. Так, за невиконання плану перевезень залізницями вантажовідправник сплачує штраф за вагон (контейнер) у розмірі однієї добової ставки за користування вагоном (контейнером), а у разі виявлення у багажі, вантажобагажі предметів та речей, перевезення яких заборонено, власник сплачує залізниці штраф у розмірі 5-кратної вартості перевезення багажу або вантажобагажу (пункти 106, 127).
Типовими правилами користування бібліотеками в Україні, затвердженими наказом Міністерства культури і мистецтв України від 5 травня 1999 р. № 275 встановлено, що у разі пошкодження або втрати документа через МБА чи внутрішньосистемний книгообмін, користувач за домовленістю з бібліотекою-фондоутримувачем повинен замінити його аналогічним документом (чи копією) або внести кратне грошове відшкодування вартості документа, розмір якого визначається бібліотекою залежно від цінності видання.
Звичайно, сторони в договорі можуть передбачити будь-яку форму штрафу, якщо інше не встановлено законом.
Необхідно враховувати, що іншу правову природу, а відповідно і свої особливості мають штрафні санкції, які застосовуються у податкових та інших фінансових чи адміністративних правовідносинах.
Аналіз законодавчої і договірної практики свідчить про те, що законодавець і договірні сторони передбачають застосування за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань штрафної санкції у вигляді пені, як правило, водночас встановлюють і порядок її нарахування. Наприклад, ч. 2 ст. 214 ЦК України було встановлено, що "по грошових зобов'язаннях між соціалістичними організаціями боржник повинен сплатити кредиторові за кожний день прострочення проценти (пеню) в розмірі, встановлюваному законодавством Союзу РСР1. Такий метод нарахування пені набув поширення і закріплення у багатьох нормативно-правових актах колишнього Союзу РСР та в Україні в період незалежності, в т.ч. у відносинах з участю громадян (наприклад, за несвоєчасну оплату комунальних платежів, за несвоєчасне погашення платежів за придбані товари в кредит тощо).
Так, нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми невиконаного зобов'язання (його частини) за кожний день прострочення передбачено ст. 14 Закону України "Про зв'язок", ст. 14 "Про державний матеріальний резерв", ст. З Закону України "Про регулювання бартерних (товарообмінних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності", ст. 14 Закону України "Про захист прав споживачів", п. 17 Правил торгівлі у розстрочку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 1 липня 1998 р. та ін. Аналогічний метод перерахування пені передбачався також Постановою Верховної Ради України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 24 грудня 1993 p. (втратила чинність у зв'язку з прийняттям 22 листопада 1996 p. відповідного закону).
Необхідно зазначити, що застосування пені як штрафної санкції, що стягується шляхом нарахування відсотків до суми невиконаного зобов'язання за кожний день прострочення, знайшло повну підтримку та обрунтування в цивілістичній та господарськоправовій науці як радянського, так і сучасного періоду1.
На цих же позиціях стоїть і арбітражна судова практика (наприклад, п. 9 роз'яснення Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань" від 29 квітня 1994 p.).
Таким чином, особливістю пені як штрафної економічної санкції є те, що вона встановлюється у відсотковому відношенні до простроченої суми, причому за кожний день прострочення, доки зобов'язання не буде виконане. Тобто це санкція, розмір якої збільшується залежно від продовження правопорушення. Залежністю суми пені від кількості днів (терміну) прострочення виконання вона відрізняється від неустойки як санкції за господарське правопорушення.
Неустойка застосовується, як правило, як санкція у разі прострочення виконання майнових (а не грошових) зобов'язань. Її розмір визначається законом або договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання.
Чинним законодавством у принципі може бути визначений і інший порядок нарахування пені (не за кожний день, а за інший період). Більше того, сторони можуть передбачити у договорі спосіб нарахування розміру пені, якщо такий спосіб не визначений законом.
)
Отже, є достатньо підстав вважати, що у разі вживання в законі чи договорі терміна "пеня" та встановлення її розміру, але без визначення порядку нарахування, обчислення за таких обставин пені має здійснюватися у встановленому законом чи договором розмірі саме за кожний день прострочення виконання грошового чи іншого зобов'язання, тобто має діяти презумпція такого методу нарахування пені, та принцип аналогії закону.
Іноді пеня може передбачитися також за порушення майнових (товарних) зобов'язань.