ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 23.11.2019
Просмотров: 12248
Скачиваний: 1
Те саме стосується земельної ділянки, яка передана у власність для ведення сільського (фермерського) господарства (ст. 25 Закону України "Про сільські (фермерські) господарства")2 і яка може бути об'єктом застави лише за зобов'язаннями з участю кредитної установи.
Слід зазначити, що законодавство України передбачає існування об'єктів права власності із спеціальним режимом права власності на них, який у свою чергу має враховуватися і при заставі такого майна.
Йдеться принаймні про дві групи:
1) майно з особливою культурною цінністю; 2) зброя та спеціальна техніка.
Щодо застави майна, яке становить особливу культурну цінність, відзначимо, що найбільш детально питання здійснення права власності на таке майно вирішене у Законі України "Про Національний архівний фонд та архівні установи"3.
Відповідно до ст. 22 цього закону власник володіє,користується та розпоряджається документами Національного архівного фонду з урахуванням обмежень, передбачених цією статтею, які виявляються у наступному.
По-перше, їх не можна знищити.
По-друге, документи, які належать державі, не можуть бути об'єктами купівлі-продажу або інших угод, пов'язаних з передачею права власності (тобто не можуть бути предметом застави).
Стосовно права власності на документи цього фонду, які не належать державі, то вони відчужуються з повідомленням Головного архівного управління при Кабінеті Міністрів України або уповноважених ним архівних установ за умови оформлення новим власником реєстраційного посвідчення. При цьому держава має переважне право на їх придбання.
По-третє, заборонено вивезення цих документів за межі України. Таким чином, договір про заставу документів Національного архівного фонду має укладатися з урахуванням вказаних особливостей.
Законом України "Про власність" встановлено, що законодавством може бути визначений перелік видів майна, яке не може перебувати у власності громадян, громадських організацій, міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав.
Цей перелік затверджений Постановою Верховної Ради України "Про право власності на окремі види майна"' від 17 червня 1992 p. з наступними змінами та доповненнями. Відповідно до цієї постанови не можуть перебувати у власності вказаних суб'єктів: зброя та боєприпаси (крім мисливської, пневматичної та спортивної зброї та боєприпасів до неї);
бойова та спеціальна військова техніка; бойові отруйні речовини; наркотичні, психотропні сильнодіючі отруйні лікарські засоби (крім отриманих громадянами за призначенням лікаря) та деякі інші речі.
У додатку № 2 до вказаної постанови закріплено спеціальний порядок набуття права власності на окремі види майна. У цьому переліку — мисливська, пневматична та спортивна зброя, об'єкти, що перебувають на державному обліку як пам'ятки історії та культури, радіоактивні речовини. Ці об'єкти можуть бути предметом застави лише з урахуванням вказаних обмежень на здійснення права власності на них.
Відповідно до ч. 3 ст. 4 та ст. 5 Закону України "Про заставу" предметом застави можуть бути як речі, так і їх невіддільні плоди, якщо інше не передбачено договором.
При цьому наступний урожай та приплід від тварин безпідставно віднесені не до плодів, а до інших прибутків.
Предметом застави може бути і майно, яке перебуває на праві спільної власності. У зв'язку з тим, що для спільної власності характерне здійснення права власності щодо неї в цілому рівною мірою кожним учасником, то для її відчуження необхідна згода всіх учасників.
Тому майно, яке перебуває у спільній власності, може бути предметом застави лише за згодою всіх співвласників. За ст. 6 Закону України "Про заставу", майно, яке перебуває у спільній частковій власності (частки, паї), може бути самостійним предметом застави за умови виділення його в натурі.
Говорячи про заставу вимог, відзначимо, що предметом застави може бути лише відчужувана вимога.
До невідчужуваних, невіддільних від особи вимог, які з цих причин не можуть бути предметом застави, належать, наприклад, вимоги потерпілого від каліцтва до особи, яка спричинила каліцтво, про відшкодування шкоди; вимоги, що виникають із спадкових прав.
Однак, здається, що немає перешкод для того, щоб самі перелічені вимоги були б забезпечені заставою.
Зокрема, допускається забезпечення таких невід'ємних від особи вимог, як право на аліментне забезпечення.
Відповідно до ст. 4 Закону України "Про заставу" предметом застави можуть бути майнові права.
Слід окремо зупинитися на можливості застави авторських прав. Іноді у літературі зустрічається твердження, що ці права можуть бути предметом застави'.
Однак, на наш погляд, прихильники цієї точки зору не враховують того, що суб'єктивні права автора поділяються на два види — особисті та майнові.
Особистими правами автора є право на авторство, право на авторське ім'я, право на опублікування свого твору та на його недоторканність.
Ці права невідчужувані і відповідно не можуть бути
предметом застави.
Заставленими можуть бути майнові авторські права, тобто право на винагороду за створення та використання твору,право на відшкодування збитків, які завдані незаконним використанням твору.
Слід зазначити, що невідчужуваність прав може встановити законодавство.
Форма та зміст договору застави. Припинення застави.
Аналіз Закону України "Про заставу" дає можливість зробити висновок, що договір про заставу є двостороннім, який вступає в силу, за загальним правилом, з моменту укладення договору.
Коли договір підлягає нотаріальному засвідченню — з моменту нотаріального оформлення, якщо предмет застави відповідно до Закону або договору повинен знаходитися у заставодержателя — з моменту передачі йому предмета застави, а якщо предмет передано до укладення договору — з моменту його укладення.
Застава цінних паперів може відбуватися шляхом передачі їх заставодержателю чи на депозит нотаріальної контори або банку. Моментом вступу в силу договору в останньому випадку є передача цінних паперів вказаним організаціям.
Відповідно до ст. 12 Закону України "Про заставу", за загальним правилом, у договорі застави має бути вказано найменування (прізвище, ім'я та по батькові), місцезнаходження (місце проживання) сторін, суть забезпеченої заставою вимоги, її розмір та строк виконання забезпеченого зобов'язання, опис предмета застави. Також у договорі застави можуть міститися й інші умови, щодо яких за заявою однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Договір застави вимагає письмової форми, яка може бути простою і нотаріальною. Коли предметом застави є нерухоме майно, транспортні засоби, космічні об'єкти, договір має бути нотаріально посвідчений на підставі відповідних право-установчих документів.
Посвідчення застави нерухомого майна відбувається у нотаріальних органах за місцезнаходженням цього майна, договір застави транспортних засобів та космічних об'єктів — за місцем реєстрації їх.
Законодавством України можуть бути передбачені й інші випадки нотаріального посвідчення застави. Сторони здійснюють нотаріальне посвідчення застави і тоді, коли це не є обов'язковим, але на цьому наполягає один із контрагентів.
Аналіз ст. 14 Закону України "Про заставу" дає можливість зробити висновок, що недодержання нотаріального оформлення тягне за собою недійсність угоди з наслідками, які передбачені ст. 48 ЦК України. Тобто встановлено, що при недійсності угоди кожна із сторін зобов'язана повернути іншій стороні все отримане за угодою, а коли неможливо повернути отримане в натурі — відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені Законом.
Але ст. 47 ЦК України, яка регулює наслідки недодержання обов'язкової форми угоди, встановлює винятки з цього загального правила: "якщо одна із сторін повністю або частково виконала угоду, а інша сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд має право на вимогу сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною.
Наступне нотаріальне оформлення не вимагається". Таким чином, заставодавець має право звернутися до суду про визнання угоди дійсною, якщо заставодержатель ухиляється від нотаріального оформлення застави.
Законом "Про внесення змін в Закон України "Про заставу" від 21 жовтня 1997 p. передбачено, що в тому разі, коли предметом застави є рухоме майно, реєстрація застави не пов'язана з моментом виникнення застави.
Цим законом замість Книги реєстрації застави запроваджується реєстрація застави рухомого майна в Державному реєстрі застав рухомого майна. При цьому інформація вказаного реєстру є відкритою для всіх юридичних та фізичних осіб.
Однак державна реєстрація застави рухомого майна у відповідному Державному реєстрі не є обов'язковою. В новій редакції ч. З ст. 15 Закону України "Про заставу" йдеться про те, що застава рухомого майна не повинна, а всього лише може бути зареєстрована в Державному реєстрі.
Автори цих змін планують досягнути зацікавленості сторін у реєстрації заяви рухомості не прямою вказівкою закону, що було б у подібній ситуації найкращим шляхом, а за допомогою внесення змін до ст. 18 цього закону.
Суть вказаних змін полягає в тому, що заставодержатель зареєстрованої в Державному реєстрі застави отримує переважне право на задоволення своїх вимог з предмета застави порівняно з заставодержателями незареєстрованих застав та тих застав, які були зареєстровані пізніше.
На наш погляд, дані доповнення схвалити досить важко, оскільки вони не тільки порушують загальний принцип привілею права першого заставодержателя порівняно з наступними заставодержателями — так званий принцип старшинства застав, а й значно ускладнюють становище заставодержателя, особливо того,який став заставодержателем до вступу в силу вказаної норми.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України "Про заставу" застава нерухомого майна підлягає державній реєстрації у випадках та у порядку, передбачених законом. Ця норма набрала чинності відповідно до Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про заставу" від 21 жовтня 1997 p. (із змінами і доповненнями, внесеними Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про заставу" від 8 вересня 1998 p.) з 1 березня 1999 p. Але до цього часу закону, який би врегульовував порядок реєстрації застави нерухомого майна не прийнято.
Хоч розроблено кілька проектів: проект Закону України "Про державну реєстрацію прав на нерухомість" від 21 січня 1999 p., розроблений народним депутатом З.В. Ромовською, та проект Закону України "Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно" від 10 грудня 1998 p., розроблений Міністерством юстиції.
З моменту укладення договору між його сторонами виникає ряд взаємних прав та обов'язків, які можна поділити на дві групи: 1) права та обов'язки, що є загальними для всіх видів застави; 2) права та обов'язки, що залежать від виду застави.
Щодо прав та обов'язків, які загальні для всіх видів застави, детальніше слід зупинитися на можливості розпоряджатися предметом застави та наступної застави (перезастави) предмета застави.
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про заставу" заставодавець зберігає право розпорядження заставленим майном, якщо інше не встановлено законом чи договором.
Однак обмеження, що накладаються на право заставодавця по розпорядженню предметом застави, цим не вичерпуються. Вже в ч. 2 цієї статті право розпорядження заставленим майном серйозно обмежується — заставодавець може відчужувати заставлене майно тільки за згодою заставодержателя за умови переходу до нового заставодавця основного боргу, який забезпечений заставою.
Крім того, заставодавець при продажу заставленого майна повинен попередити покупця про те, що майно заставлене, оскільки за правом слідування застава слідує за річчю. Цей обов'язок продавця базується не лише на вищезгаданому законі, а й на ст. 229 ЦК України, відповідно до якої при укладенні договору купівлі-продажу продавець