ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 23.11.2019
Просмотров: 11585
Скачиваний: 1
— розрізнення "своїх" і "чужих" речей означає існування суспільних відносин між людьми, в рамках яких здійснюється присвоєння матеріальних благ різного ступеня (отримання у власність, у користування та ін.)1.
Відносини власності залежно від існуючих форм власності поділяються на: а) відносини приватної власності громадян;
б) відносини колективної власності юридичних осіб; в) відносини державної власності; г) відносини комунальної власності територіальних громад (ст. 41 Конституції України 1996 p., далі — Конституція України); Закон України "Про власність" із змінами і доповненнями). Особливе місце займають відносини власності українського народу (ст. 13 Конституції України).
Б. Майнові відносини у галузі товарообігу — це відносини, пов'язані з переходом матеріальних благ від одних суб'єктів (виробників матеріальних благ) до інших (споживачів матеріальних благ), зокрема майнові відносини, що виникають з договорів купівлі-продажу, поставки.
Майнові відносини в галузі товарообігу інакше називаються товарно-грошовими, оскільки виникають на базі товарного виробництва і відображають рух товарів від виробника (чи посередника) до споживача, який сплачує за них гроші або інший еквівалент.
Товарне виробництво використовують для створення матеріальної заінтересованості трудових колективів державних підприємств, кооперативів, господарських товариств, окремих громадян, трудових, селянських господарств у результатах своєї діяльності.
В умовах товарного виробництва діє закон вартості і тому товарно-грошові відносини мають вартісний характер. Якщо порівняти відносини власності і товарно-грошові, то можна дійти висновку, що перші відображають статику власності, другі — її динаміку.
Характерні ознаки товарно-грошових відносин:
А. Еквівалентно-платний характер. Класична форма вияву закону вартості — еквівалентність.
Це означає, що в товарно-грошових відносинах має відбуватися обмін рівних вартостей:
діям продавця, який передає майно у власність, мають відповідати дії покупця, який платить відповідні грошові суми.
Б. Майнова відокремленість учасників відносин. Наприклад, майно державних організацій, які користуються правами юридичної особи, відокремлено від майна інших державних і кооперативних організацій, від майна окремих громадян, трудових і селянських господарств.
В. Учасники цих відносин є або власниками майна або особами, що володіють ним на праві повного господарською відання чи на праві оперативного управління.
2. Особисті немайнові відносини виникають у зв'язку із здійсненням особистих прав.
Термін "особисті права" вживається для позначення різноманітних суб'єктивних прав, які належать громадянину або соціальному утворенню. В даному випадку маються на увазі особисті немайнові права на блага, невіддільні від особи: життя, здоров'я, честь, гідність, ім'я, авторство. Вони індивідуалізують особу, втілюють її моральну оцінку з боку суспільства. Зазначені особисті права поділяються на групи:
а) особисті права, пов'язані з майновими (наприклад, особисті права авторів творів у галузі науки, літератури і мистецтва, винаходів, раціоналізаторських пропозицій);
б) особисті права, які виникають та існують незалежно від майнових, тобто не пов'язані з ними (наприклад, право на ім'я^ честь, гідність, на листи, щоденники, записки).
Чинне законодавство (статті 7 і 472 ЦК України) регулює обидві названі групи немайнових відносин.
Однак питання про те, що чинне цивільне законодавство регулює особисті немайнові відносини, не пов'язані з майновими, по-різному вирішується в юридичній літературі.
Так, висловлювалася думка, що такі відносини лише охороняються цивільним правом від можливих порушень, а оскільки предмет будь-якої галузі визначається колом відносин, які регулюються (а не охороняються) нею, то особисті відносини, не пов'язані з майновими, є предметом не цивільного, а інших галузей права.
У даному разі ми солідарні з тими юристами, які підтримують позицію законодавця.
Відомо, що залежно від того, в результаті яких дій (правомірних чи непра
вомірних) виникають цивільно-правові відносини, їх поділяють на регулятивні й охоронювальні.
Відносини, що виникають у зв'язку з порушенням права на ім'я, честь, гідність, є охоронювальними.
Наприклад, у результаті розгляду судової справи за позовом гр. Т. до редакції журналу про спростування відомостей, які порочили його честь, було поновлено право на честь гр. Т. А це, в свою чергу, забезпечило охорону, наприклад, трудових відносин за участю гр. Т. Вказані відносини досить повно врегульовані чинним цивільним законодавством, де передбачені їх суб'єкти, об'єкти, права та обов'язки.
Саме тому важко погодитися з думкою, що особисті немайнові відносини не пов'язані з майновими, не є предметом цивільно-правового регулювання.
Цивільне законодавство регулює вищезазначені майнові й особисті немайнові відносини:
а) юридичних осіб між собою;
б) громадян з юридичними особами;
в) громадян між собою.
Учасниками відносин, що регулюються нормами цивільного права, можуть бути й інші соціальні утворення: держава, автономні утворення та територіальні громади.
Відносини власності, а також майнові в їх товарно-грошовій формі й особисті немайнові об'єктивно потребують певних форм правового регулювання. Форми правового регулювання законодавець обирає не довільно, а виходячи із соціально-економічної природи цих відносин.
Своєрідність форм цивільно-правового регулювання становить метод, що включає цивільно-правові засоби й заходи формування поведінки окремих осіб та колективних утворень (установ, підприємств, організацій). Якщо предмет цивільно-
правового регулювання відповідає на питання, які суспільні відносини регулюються цивільним правом, то метод цивільно-правового регулювання — як відповідні суспільні відносини ним регулюються.
В чому полягають ознаки методу цивільно-правового регулювання суспільних відносин? Вони відображені в загальному юридичному становищі суб'єктів сучасного цивільного права, у специфіці юридичних фактів, у диспозитивних началах цивільного законодавства, в особливостях цивільно-правових санкцій.
Загальне юридичне становище суб'єктів цивільних прав та обов'язків. Суб'єкти цивільного права перебувають один щодо одного в юридичне однаковому становищі.
Юридична рівність сторін у цивільно-правових відносинах є правовим виразом економічної рівності учасників товарно-грошових відносин. У товарно-грошових відносинах відбувається, як правило, обмін рівних вартостей. Законодавець, обираючи правову форму регулювання товарно-грошових відносин, звичайно, не міг не врахувати економічної вартісної рівності сторін цих відносин.
Вартісна рівність товарово-лодільців втілилася у юридичній рівності учасників цивільно-правових відносин.
Зміст юридичної рівності полягає в тому, що кожна зі сторін має свій комплекс прав та обов'язків і не підпорядкована іншій.
Тому майнові відносини, що грунтуються на адміністративному підпорядкуванні однієї сторони іншій, не,є предметом цивільно-правового регулювання. До них цивільне законодавство не застосовується (ст. 2 ЦК України).
Специфіка юридичних фактів у цивільному праві. Коло юридичних фактів, специфічних для тієї чи іншої галузі права, зрештою визначається характером суспільних відносин, що регулюються нею.
Відомо, що товарне виробництво приводить до товарообігу, тобто руху матеріальних благ від одного товароволодільця до іншого.
При цьому відносини товарообігу виникають, оскільки товароволодільці, які є власниками або такими, що мають право повного господарського відання чи право оперативного управління на матеріальні блага, виявляють волю на їх передачу (купівлю-продаж, обмін тощо)
Ця особливість товарно-грошових відносин значною мірою визначила коло юридичних фактів у цивільному праві.
Ось чому характерними юридичними фактами, які породжують цивільні права та обов'язки, є Дії громадян, організацій (ст. 4 ЦК України). Це вияв їхньої волі зовні.
Основним видом таких дій є угоди.
Для цивільного права характерно виникнення цивільно-правових відносин у результаті вольових дій (договорів, односторонніх угод тощо) їх учасників. У процесі радикальної економічної реформи змінюються форми і методи організації матеріально-технічного забезпечення, відбувається рішучий перехід від централізованого розподілу матеріальних ресурсів до оптової торгівлі засобами виробництва і вільного продажу товарів на ярмарку.
За цих умов значно підвищується роль господарських договорів (поставки, перевезення) як юридичних фактів, що породжують відповідні цивільні права та обов'язки між організаціями.
Диспозитивні засади в цивільному праві надають можливість вибору між кількома варіантами поведінки в межах, встановлених законом, а також у відповідних випадках визначити зміст цивільних прав та обов'язків, розпоряджатися суб'єктивними правами на свій розсуд.
Диспозитивні засади, зокрема, втілюються у диспозитивних нормах. Наявність останніх пояснюється особливостями відносин власності, товарно-грошових відносин, що становлять предмет цивільно-правового регулювання. Так, у товарно-грошові відносини суб'єкти вступають за своєю волею, яка, поряд з нормами цивільного права, безпосередньо впливає на формування змісту цивільних прав та обов'язків.
Це означає, що цивільний закон надає суб'єктам цивільного права можливість у певних межах своєю волею, на свій розсуд врегульовувати зміст цивільних прав та обов'язків. У зв'язку з цим договір та одностороння угода є не лише юридичними фактами, а й засобами врегулювання змісту цивільних прав та обов'язків.
Правила диспозитивних норм застосовуються лише у випадках, коли учасники правовідносин своєю волею не виробили іншої умови з питання, розв'язаного у даній нормі. До диспозитивних норм слід віднести правила статей 128, 171, 214 та інших статей ЦК України.
Особливості цивільно-правових санкцій. Майновий характер відносин, які регулюються цивільним правом, наперед визначає відновну функцію цивільно-правових санкцій, зокрема відповідальності та її форми: відновлення становища,яке існувало до порушення права, відшкодування збитків, сплата штрафних санкцій.
Відновна функція цивільно-правової відповідальності вказує на існування у цивільному праві в ряді випадків відповідальності без вини.
Особливості методу цивільно-правового регулювання — це юридичний вираз економічних особливостей суспільних відносин, що становлять предмет цивільного права.
§ 3. Функції та принципи цивільного права
Функції, поряд з методом правового регулювання і принципами права, становлять правові категорії, які відображають елементи змісту сучасного права і характеризують його в цілому.
Відповідно функції сучасного цивільного права разом з методом цивільно-правового регулювання суспільних відносин і галузевими принципами виражають соціальне призначення сучасного цивільного права, своєрідність форм цивільно-правового регулювання.
Функції сучасного цивільного права — це певні напрями впливу цивільно-правових норм, зумовлені змістом суспільних відносин (власності, товарно-грошових, особистих немайнових), що їх включено до предмета цивільно-правового регулювання.
Цивільне законодавство, цивілістична наука і практика розрізняють такі функції: регулятивну, охоронну, попереджувально-виховну, попереджувально-стимулючу.
Реалізація регулятивної функції забезпечує врегулювання нормами цивільного права відносин власності, товарно-грошових та особистих немайнових.
Так, статті 224—229 ЦК України виконують регулятивну функцію, оскільки правила зазначених статей регламентують товарно-грошові відносини з приводу купівлі-продажу майна і, отже, передбачають права та обов'язки покупця і продавця, наслідки невиконання сторонами своїх обов'язків, відповідальність продавця за відсуд-ження проданої речі у покупця.
Те саме можна сказати про переважну більшість цивільно-правових норм, у яких реалізується регулятивна функція.
Чинність охоронної функції забезпечує захист порушених суб'єктивних майнових і особистих прав.
Так, ст. 440 ЦК України виконує охоронну функцію, бо за її допомогою може бути відновлено майнове становище, зокрема громадянина, право власності якого на певну річ порушено внаслідок її знищення.
Відповідно до цієї статті шкода, заподіяна майну громадянина, підлягає відшкодуванню з боку правопорушника в повному обсязі.
Чимало цивільно-правових норм виконують охоронну функцію, у тому числі норми, присвячені цивільно-правовим договорам: купівлі-продажу, поставці, майновому найму тощо.
Цивільно-правові норми, які передбачають охоронні позадоговірні зобов'язання, що виникають внаслідок заподіяння шкоди, безпідставного придбання чи збереження майна за рахунок коштів іншої особи, головним чином виконують охоронну функцію (статті 440—466, 467, 468 і 469-471 ЦК України).
Попереджувально-виховна функція тісно пов'язана з охоронною. Попереджувально-виховний ефект досягається через інститут цивільно-правової відповідальності.
Сам факт існування цивільно-правових норм про відповідальність позитивно впливає на свідомість громадян, утримуючи їх від правопорушень.
Коли ж вчинено цивільний делікт шляхом заподіяння шкоди майну громадянина або організації, то попереджувально-виховний ефект цивільно-правової відповідальності реалізується через виконання обов'язку правопорушником з відшкодування заподіяних збитків. Відчувши майновий тягар, правопорушник повинен переглянути й змінити своє негативне ставлення до прав громадян та організацій.
Під впливом понесених втрат у його свідомості мають вироблятися позитивні соціально-психологічні настанови, спрямовані на додержання у майбутньому покладених на нього цивільних обов'язків. У цьому полягає виховний і попереджувальний вплив заходів цивільно-правової відповідальності. Таким уявляється механізм здійснення охоронної і попереджувально-виховної функцій цивільно-правової відповідальності.
Попереджувально-виховна функція може здійснюватися лише щодо правопорушників, чия поведінка заслуговує на осудження.
Неможливо виховувати громадян чи трудові колективи, які з погляду суб'єктивного ставлення до своєї діяльності є сумлінними і бездоганними.
Якщо ж законодавець допускає цивільно-правову відповідальність незалежно від вини, то, на наш погляд, має застосовуватися не попереджувально-виховна функція, а попереджувально-стимулююча.