Файл: 610_Державне будівництво та місцеве самоврядування в Україні, О.Н. Ярмиш, В.О. Серьогін.doc

Фінансування утворення, реорганізації та ліквідації органів державної влади здійснюється в межах коштів, передбачених на утримання органів державної влади Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік або (у разі недостатності такого фінансування) після внесення відповідних змін до такого Закону.

Органам державної влади забороняється створювати позабюджетні фонди, мати позабюджетні спеціальні рахунки та використовувати кошти, одержані за здійснення функцій держави, що передбачають видачу дозволів (ліцензій), сертифікатів, посвідчень, проведення реєстрацій та інших дій на платній основі, в будь-який інший спосіб, крім зарахування таких коштів до Державного бюджету України.

Тому фінансову основу діяльності органів державної влади складають кошти Державного бюджету, що затверджує Верховна Рада України щорічно на період із 1 січня по 31 грудня. Кабінет Міністрів не пізніше 15 вересня щорічно подає до Верховної Ради України проект закону про Державний бюджет України разом із звітом про виконання Державного бюджету поточного року. Порядок складання, розгляду, прийняття і виконання Державного бюджету України, а також внесення змін до закону про Державний бюджет України визначається Бюджетним кодексом України.¹

Доходи будь-якого бюджету класифікуються по чотирьом розділам:

– податкові надходження – загальнодержавні і місцеві податки, збори та інші обов’язкові платежі;

– неподаткові надходження – доходи від власності і підприємницької діяльності, адміністративні збори і платежі, доходи від некомерційного і побічного продажу, надходження від штрафів і фінансових санкцій, інші неподаткові надходження;

– доходи від операцій з капіталом;

– трансферти – кошти, отримані від інших органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших держав або міжнародних організацій на безкоштовній і безвозвратній основі.

Основним джерелом надходжень до Державного бюджету України є загальнодержавні податки і збори, під якими слід розуміти обов’язкові внески до Державного бюджету України або державного цільового фонду, які здійснюються платниками у порядку і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування. Загальнодержавні податки і збори (обов’язкові платежі) встановлюються Верховною Радою України і справляються на всій території України. Порядок їх зарахування до Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів і державних цільових фондів визначається Законом про Державний бюджет України на поточний рік.¹

До загальнодержавних належать такі податки і збори:

– податок на додану вартість;

– акцизний збір;

– податок на прибуток підприємств;

– податок на доходи фізичних осіб;

---

– мито;

– державне мито;

– податок на нерухоме майно (нерухомість);

– плата (податок) за землю;

– рентні платежі;

– податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;

– податок на промисел;

– єдиний податок для суб’єктів малого підприємництва;

– фіксований сільськогосподарський податок;

– збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету;

– збір за спеціальне використання природних ресурсів;

– збір за забруднення навколишнього природного середовища;

– збір до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення;

– збір на обов’язкове соціальне страхування;

– збір на обов’язкове державне пенсійне страхування;

– збір до Державного інноваційного фонду;

– плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності;

– збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства;

– єдиний збір, що справляється у пунктах пропуску через Державний кордон України;

– збір за використання радіочастотного ресурсу України.

До видатків, що здійснюються з Державного бюджету України, відносяться видатки на:

– державне управління (законодавчу владу, виконавчу владу, Президента України);

– судову владу;

– міжнародну діяльність;

– фундаментальні і прикладні дослідження, а також сприяння науково-технічному прогресу державного значення, міжнародні наукові та інформаційні зв’язки державного значення;

– національну оборону;

– правоохоронну діяльність і забезпечення безпеки держави;

– освіту;

– охорону здоров’я;

– соціальний захист і соціальне забезпечення;

– культуру і мистецтво;

– державні програми підтримки телебачення, радіомовлення, преси, книговидання, інформаційних агенств;

– фізичну культуру і спорт;

– державні програми підтримки регіонального розвитку і пріоритетних галузей економіки;

– програми реставрації пам’яток архітектури державного значення;

– державні програми розвитку транспорту, шляхового господарства, зв’язку, телекомунікацій та інформатики;

– державні інвестиційні проекти;

– державні програми щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, охорони навколишнього природного середовища і ядерної безпеки, попередження і ліквідації надзвичайних ситуацій і наслідків стихійних лих;

– утворення і поповнення державних запасів і резервів;

– обслуговування державного боргу;

– інші програми, що мають виключно державне значення.

Для здійснення програм і заходів, що проводяться за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. Розпорядники бюджетних коштів – бюджетні установи та організації в особі їх керівників, уповноважені на одержання асигнувань, взяття зобов’язань та здійснення видатків бюджету. За обсягом наданих прав розпорядники поділяються на головних розпорядників коштів бюджету та розпорядників коштів бюджету нижчого рівня.

---

Головний розпорядник коштів бюджету – це розпорядник, якому затверджуються бюджетні призначення у відповідному бюджеті, та який має право витрачати кошти бюджету на утримання апарату установи, яку він очолює, і на централізовані заходи, що здійснюються безпосередньо цією установою, розподіляти надані йому кошти бюджету між розпорядниками коштів бюджету нижчого рівня, а також затверджувати їх кошториси і плани асигнувань. Розпорядник коштів бюджету нижчого рівня – це розпорядник, який у своїй діяльності підпорядкований відповідному головному розпоряднику, розпоряднику вищого рівня та (або) діяльність якого координується через нього. Розпорядники нижчого рівня поділяються на розпорядників другого та третього ступеня.

Згідно зі ст.22 Бюджетного кодексу України головними розпорядниками бюджетних коштів по бюджетним призначенням, передбаченим законом про Державний бюджет України, можуть бути виключно: 1) органи, уповноважені відповідно Верховною Радою України, Президентом України, Кабінетом Міністрів України забезпечувати їх діяльність, в особі їх керівників; 2) міністерства, інші центральні органи виконавчої влади в особі їх керівників; 3) Конституційний Суд України, Верховний Суд України та інші спеціалізовані суди в особі їх керівників; 4) установи та організації, які визначені Конституцією України або входять до складу Кабінету Міністрів України, в особі їх керівників.

Головний розпорядник бюджетних коштів:

– розробляє план своєї діяльності згідно з завданнями і функціями, які визначені нормативно-правовими актами, виходячи з необхідності досягнення конкретних результатів за рахунок бюджетних коштів;

– розробляє на основі плану діяльності проект кошторису і бюджетні запити і подає їх Міністерству фінансів України або місцевому фінансовому органу;

– отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження в законі про Державний бюджет України або рішення про місцевий бюджет, доводить у встановленому порядку до розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (одержувачів бюджетних коштів) відомості про обсяги асигнувань, забезпечує управління бюджетними асигнуваннями;

– затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня, якщо інше не передбачено законодавством;

– здійснює внутрішній контроль за повнотою надходжень, отриманих розпорядниками нижчого рівня і одержувачами бюджетних коштів, і витрачанням ними бюджетних коштів;

– отримує звіти про використання коштів від розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня і одержувачів бюджетних коштів і аналізує ефективність використання ними бюджетних коштів.

Розпорядники нижчого рівня:

– готують запити щодо обсягів видатків до проекту Державного бюджету України та подають їх відповідному головному розпоряднику;

---

– отримують від головного розпорядника відомості про обсяги асигнувань, у встановленому порядку складають кошторис доходів і видатків установи (організації), подають його на затвердження головному розпоряднику і повідомляють про це місцевий орган Державного казначейства;

– провадять видатки шляхом оплати рахунків через органи Державного казначейства;

– подають звіт про використання коштів головному розпоряднику та органу Державного казначейства;

– вирішують з головним розпорядником усі питання, пов’язані з виділенням асигнувань.

Одержувачами бюджетних коштів є підприємства і госпрозрахункові організації, громадські організації та інші установи, що не мають статусу бюджетних установ чи організацій, які отримують кошти з державного бюджету як державну фінансову допомогу або які уповноважені органами державної влади на виконання загальнодержавних програм, надання послуг безпосередньо через головних розпорядників.

Одержувачі:

– готують запити щодо обсягів видатків до проекту Державного бюджету України та подають їх відповідному розпоряднику;

– отримують від розпорядника відомості про обсяги асигнувань;

– подають звіт про використання коштів розпоряднику;

– вирішують з розпорядником усі питання, пов’язані з виділенням асигнувань.

Бюджетним установам кошти можуть виділятися тільки за наявності затверджених кошторисів і планів асигнувань. Порядок їх складання, розгляду, затвердження, а також основні вимоги щодо їх виконання визначаються постановою Кабінету Міністрів України від 9 січня 2000 р. №17 (із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 7 березня 2001 р. №222).

Кошторис доходів і видатків бюджетної установи, організації є основним плановим документом, який підтверджує повноваження щодо отримання доходів та здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання нею своїх функцій та досягнення цілей, визначених на рік відповідно до бюджетних призначень. Кошторис має дві складові: 1) загальний фонд, який містить обсяг надходжень із загального фонду бюджету та розподіл видатків за повною економічною класифікацією на виконання бюджетною установою, організацією основних функцій; 2) спеціальний фонд, який містить обсяг надходжень із спеціального фонду бюджету та їх розподіл за повною економічною класифікацією на здійснення видатків спеціального призначення, а також на реалізацію пріоритетних заходів, пов’язаних з виконанням установою основних функцій. Форма кошторису затверджується Міністерством фінансів України.

Кошториси, плани асигнувань і штатні розписи окремих установ затверджуються:

1) міністерств та інших центральних органів виконавчої влади – керівниками відповідних центральних органів виконавчої влади за погодженням з Мінфіном України;

---

2) обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій, центральних органів управління державними цільовими фондами, президій державних академій наук, Лікувально-оздоровчого об’єднання при Кабінеті Міністрів України, а також установ і закладів, яким безпосередньо встановлені призначення у державному бюджеті, – Міністерством фінансів України, якщо інше не передбачено законодавством.

3) міністерств і відомств Автономної Республіки Крим, управлінь, відділів, інших підрозділів обласних, Київської та Севастопольської міських, районних держадміністрацій – Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями після попередньої експертизи у Міністерстві фінансів Автономної Республіки Крим, обласних, Київському та Севастопольському фінансових управліннях;

4) управлінь, відділів, інших підрозділів районних державних адміністрацій – районними державними адміністраціями після попередньої експертизи у районних фінансових відділах.

Кошториси, плани асигнувань і штатні розписи органів виконавчої влади, підпорядкованих міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади, затверджуються керівниками цих міністерств, інших центральних органів виконавчої влади. Кошториси, плани асигнувань і штатні розписи інших установ затверджуються керівником відповідної вищестоящої установи. Одночасно з кошторисом на затвердження подається план асигнувань та штатний розпис установи, включаючи її структурні підрозділи, які утримуються за рахунок власних надходжень.

Згідно з Законом України “Про Державний бюджет України на 2001 рік” від 7 грудня 2000 р. №2120-ІІІ, було встановлено бездефіцитний Державний бюджет на 2001 рік, доходи і видатки якого встановлені у сумі 41.990.788, 5 тис. гривень. При цьому заборонено збільшення бюджетних призначень на державне управління за рахунок зменшення бюджетних призначень по інших розділах функціональної класифікації видатків бюджету, а також збільшення бюджетних призначень на оплату праці працівників бюджетних установ за рахунок зменшення інших видатків.

Матеріально-фінансовою основою органів влади Автономної Республіки Крим є майно, що належить Автономній Республіці Крим, а також кошти бюджету Автономної Республіки Крим.

Верховна Рада АРК визначає порядок управління майном, що належить Автономній Республіці Крим, порядок управління майном, що знаходиться на балансі Верховної Ради АРК, а також перелік майна автономії, що не підлягає приватизації. Управління майном автономії у порядку, визначеному Верховною Радою Автономної Республіки Крим, здійснює Рада міністрів АРК.

Фінансова самостійність АРК гарантується закріпленням законами України за доходною частиною бюджету АРК на стабільній основі загальнодержавних податків і зборів, які зараховуються в повному обсязі до бюджету АРК і є достатніми для здійснення повноважень АРК та забезпечення життєвого рівня громадян і населення в цілому не нижче соціальних стандартів і потреб, що визначаються законами України. Міжбюджетні відносини Державного бюджету України і бюджету Автономної Республіки Крим, що регулюють розподіл і перерозподіл бюджетних коштів для збалансування бюджету автономної республіки на рівні, необхідному для забезпечення і здійснення повноважень АРК, а також життєвого рівня населення не нижче соціальних стандартів і потреб, визначається відповідно до законів України.¹

---