Файл: 610_Державне будівництво та місцеве самоврядування в Україні, О.Н. Ярмиш, В.О. Серьогін.doc

Згідно зі ст. 41 Закону «Про Державний бюджет України на 2001 рік» обсяг дотацій вирівнювання обласним бюджетам та Севастопольському міському бюджету становив 3.817.697, 8 тис. гривень, а обсяг субвенцій на фінансування пільг та субсидій населенню на оплату електроенергії, природного і скрапленого газу та житлово-комунальних послуг – 2.897.416 тис. гривень.

Кошти Державного бюджету, що передаються у вигляді дотацій і субвенцій, розподіляються обласними радами між районними бюджетами та бюджетами міст обласного значення у розмірах, необхідних для формування доходних частин не нижче мінімальних розмірів місцевих бюджетів, визначених законом, а також використовуються для фінансування з обласного бюджету спільних проектів територіальних громад. Розрахунки міжбюджетних трансфертів та визначення нормативів відрахувань від загальнодержавних податків та зборів до бюджетів міст республіканського (в Автономній Республіці Крим) та обласного значення, бюджетів районів здійснюється згідно з порядком, встановленим Кабінетом Міністрів України та погодженим з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.

Органи місцевого самоврядування, на відміну від органів державної влади, можуть мати позабюджетні цільові (у тому числі валютні) кошти. Позабюджетні кошти знаходяться на спеціальних рахунках у банках, порядок їх формування визначається спеціальними положеннями, що затверджуються радою. Вони формуються за рахунок: а) добровільних внесків і пожертвувань фізичних і юридичних осіб; б) прибутків від місцевих позик, лотерей, від реалізації конфіскованого майна тощо; в) штрафів за адміністративні правопорушення, підвідомчі адміністративним комісіям виконкомів.

ЧАСТИНА ОСОБЛИВА

Розділ ІІІ

Організація роботи Верховної Ради України

Глава 1

Загальна характеристика організації роботи Верховної Ради України

§1. Верховна Рада України в системі органів державної влади, основи її правового статусу

Відповідно до Конституції України (ст.75), єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент – Верховна Рада України.

Парламент – невід’ємний атрибут кожної демократичної держави. Він є загальнонаціональним представницьким органом державної влади, який обирається корпусом виборців або населенням. В якості державно-правового інституту парламент має багатовікову історію. Прообразом сучасних парламентів були станово-представницькі установи ХІІ–ХІІІ ст., зокрема англійський парламент та іспанські кортеси. Що стосується історії сучасних парламентів, то вона починається з епохи буржуазних революцій.

Парламент завжди був найважливішою формою представницького народовладдя. Його головне призначення – законодавче регулювання суспільних відносин, прийняття законів, які б виражали волю народу, представляли народ і втілювали його інтереси.

---

Конституція України не вказує на представницький характер парламенту, а тільки підкреслює, що це єдиний законодавчий орган. Але це не означає, що наш парламент не має представницьких ознак і властивостей. Останні виявляються у вказівках на представницький мандат народних депутатів України (ст.78), у виконуваних Верховної Радою завданнях і функціях. Конституція України встановлює, що народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдум та інші форми безпосередньої (тобто, прямої) демократії (ст.69), що народ здійснює владу безпосередньо та через органи державної влади і місцевого самоврядування (ст.5). Тим самим конституційно в нашій державі встановлюється представницька демократія, що реалізується насамперед через парламент – Верховну Раду України. Політична воля народу знаходить свій вияв насамперед через цей орган, що прийняв Конституцію України, що розробляє і приймає конституційні і звичайні закони, які регулюють найбільш важливі питання державного і громадського життя нашої республіки.

Верховна Рада займає провідне місце серед вищих органів державної влади, у першу чергу завдяки своїм законодавчим повноваженням, а також виступає в якості центральної ланки політичної системи України, визначаючи основні засади внутрішньої та зовнішньої політики нашої держави. Парламент є ареною боротьби різноманітних політичних сил країни, інструментом досягнення злагоди у суспільстві і соціально-політичного компромісу.

§2. Завдання, принципи та основи діяльності ВерховноїРади України

Конституція України 1996 р. не містить переліку завдань Верховної Ради України, однак вони можуть бути виведені логічним шляхом, виходячи з того, що вони є похідними від загальних завдань функціонування української держави і обумовлені особливим місцем парламенту в державному механізмі, побудованому на принципі поділу влади. Серед найважливіших завдань Верховної Ради України на сучасному етапі можна виділити наступні:

– відображення настроїв та думок якомога ширших верств населення і втілення їх у державно-владні рішення;

– забезпечення виходу України із системної кризи і поступального розвитку країни в усіх сферах суспільного життя;

– приведення законодавства у відповідність з усталеними уявленнями народу про належний і справедливий устрій державного і суспільного життя;

– забезпечення умов для повноцінного входження України у світове співтовариство та її незалежної і рівноправної діяльності у міжнародних організаціях;

– забезпечення гідних умов життя громадян України, якомога повнішої реалізації ними основних прав і свобод;

– досягнення всіх складових національної безпеки України.

Принципи організації й діяльності українського парламенту прямо чи опосередковано відображені у Конституції України та Регламенті Верховної Ради України. Аналіз названих актів дає можливість виділити наступні принципи:

---

– народовладдя – Верховна Рада України є одним з органів, через які носій суверенітету і єдине джерело влади, – народ, – здійснює свою владу;

– законність (легітимність) – парламент діє на основі Конституції та законів України, у порядку, визначеному Регламентом Верховної Ради України;

– виборність – Верховна Рада України є виборним органом, усі члени якого отримують мандат довіри безпосередньо від народу;

– колегіальність – рішення парламенту є результатом колективного пошуку і приймаються абсолютною чи кваліфікованою більшістю народних депутатів;

– гласність – Верховна Рада України працює у режимі постійного інформаційного обміну з широкими колами громадськості, робота парламенту і всіх його органів є відкритою для виборців;

– діяльність парламенту на професійних засадах – парламент є постійно діючим органом, протягом усього скликання парламентарі можуть у будь-який час збиратися і приймати рішення з питань своєї компетенції.

Територіальною основою діяльності Верховної Ради України, як і інших вищих органів державної влади України, є вся державна територія України, межі якої визначаються державним кордоном України згідно із Законом «Про Державний кордон України» від 4 листопада 1991 р.

Матеріальну основу діяльності Верховної Ради України складають об’єкти права виключної власності Українського народу та об’єкти загальнодержавної власності, тобто ті об’єкти, відносно яких парламент здійснює право власності від імені власника. Згідно зі ст.13 Конституції України та ст.9 Закону «Про власність» від 7 лютого 1991 р., об’єктами права виключної власності українського народу є земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони. Перелік об’єктів права загальнодержавної власності закріплений у ст.34 Закону «Про власність»: земля; майно, яке забезпечує діяльність Верховної Ради України і створюваних нею державних органів; майно Збройних Сил України, Служби безпеки України, прикордонних і внутрішніх військ; оборонні об’єкти; єдина енергетична система; система транспорту загального користування, зв’язку та інформації, що мають загальнодержавне значення; державні резервні, страхові та інші фонди; майно вищих та середніх спеціальних учбових закладів; майно державних підприємств; об’єкти соціально-культурної сфери та інше майно, що складає матеріальну основу суверенітету України і забезпечує її економічний і соціальний розвиток.

Фінансову основу діяльності українського парламенту складають кошти Державного бюджету України. Згідно зі ст.2 Закону «Про джерела фінансування органів державної влади» від 30 червня 1999 р., Верховна Рада України та її апарат здійснюють свою діяльність виключно за рахунок бюджетного фінансування в межах, передбачених Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік. Кошти на фінансування парламенту передбачаються у Державному бюджеті України окремим рядком. У 1998 р. витрати Державного бюджету на утримання Верховної Ради України становили 57 млн грн., у 1999 р. – 61 млн грн. Постановою Верховної Ради України від 20 квітня 2000 р. №1677-ІІІ кошторис видатків на здійснення повноважень парламенту та функціонування підприємств і закладів, що забезпечують його діяльність, на 2000 рік було затверджено у сумі 105,6 млн грн., у тому числі спеціальні видатки – 14,2 млн грн.

---

Правова основа діяльності Верховної Ради України є досить широкою, і включає поряд із законодавчими актами цілу низку підзаконних нормативних актів, кожен з яких прийнятий самим парламентом:

– Конституція України від 28 червня 1996 р.;

– Регламент Верховної Ради України, введений в дію Постановою Верховної Ради України № 130/94-ВР від 27 липня 1994 р. (із змінами, внесеними згідно з постановами Верховної Ради № 410/97-ВР від 02.07.1997 р., № 180/98-ВР від 05.03.1998 р., № 7-XIV від 13.05.1998 р., № 21-XIV від 16.06.1998 р., № 42-XIV від 14.07.1998 р., № 1400-XV від 21.01.2000 р., № 1426-III від 08.02.2000 р., № 1519-III від 02.03.2000 р., № 1544-III від 16.03.2000 р., Рішенням Конституційного Суду № 17-рп/98 від 03.12.1998 р.);

– Закон України «Про комітети Верховної Ради України» від 4 квітня 1995 р. №116/95-ВР (із змінами, внесеними згідно із законами № 40-XIV від 14.07.1998 р., № 1430-III від 10.02.2000 р., № 1475-III від 22.02.2000 р.);

– Закон України «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації» від 23 вересня 1997 р. № 539/97-ВР (із змінами, внесеними згідно із Законом № 133-XIV від 30.09.1998 р.);

– Закон України «Про вибори народних депутатів України» від 18 жовтня 2001 р. № 2766-ІІІ;

– Закон України «Про джерела фінансування органів державної влади» від 30 червня 1999 р. № 783-XIV;

– Статут (Правила) Національної парламентської групи України у Міжпарламентському Союзі, схвалений Постановою Верховної Ради України від 16.09.1999 р. № 1059-XIV;

– Положення про постійного представника Верховної Ради України у Конституційному Суді України, затверджене Постановою Верховної Ради України від 20 травня 1999 р. № 691-XIV.

– Розпорядження Голови Верховної Ради України «Про розподіл обов’язків між Головою Верховної Ради України, Першим заступником і заступником Голови Верховної Ради України» від 29.02.2000 р. № 140.

§3. Порядок формування Верховної Ради України

Верховна Рада України є виборним колегіальним органом. Чергові вибори народних депутатів проводяться в останню неділю березня четвертого року повноважень Верховної Ради України і не потребують окремого рішення про їх призначення. Позачергові вибори до Верховної Ради України призначаються Президентом України і проводяться в період 60 днів з дня опублікування рішення про дострокове припинення повноважень парламенту України. У разі вибуття депутата, обраного в одномандатному окрузі, Центральною виборчою комісією призначаються проміжні вибори.

Народні депутати України здійснюють свої повноваження на постійній основі. Вони не можуть мати іншій представницький мандат або перебувати на державній службі. Перед вступом на посаду народні депутати складають перед Верховною Радою України присягу.

Чинний Закон «Про вибори народних депутатів України», прийнятий 18 жовтня 2001 р., офіційно закріпив формування парламенту за змішаною (мажоритарно-пропорційною) системою. Перехід від мажоритарної до змішаної виборчої системи передбачався ще Конституційним договором 1995 р., але гостра дискусійність даного питання серед широких науково-практичних і політичних кіл призвела до того, що Конституція України не містить чіткого положення, за якою системою проводяться вибори до Верховної Ради України, обмежуючись вказівкою на те, що порядок проведення виборів народних депутатів встановлюється законом (ч.3 ст.77).

---

Правом висування кандидатів у народні депутати наділені громадяни України, які досягли вісімнадцяти років і мають право голосу. Це право реалізується ними через партії (блоки) або шляхом самовисування.

Із 450 депутатів парламенту одна половина обирається за одномандатними виборчими округами за мажоритарною виборчою системою відносної більшості, а друга половина – за пропорційною системою у межах єдиного загальнодержавного багатомандатного виборчого округу. Виборчий процес включає такі етапи: 1) складання списків виборців; 2) утворення одномандатних округів; 3) утворення виборчих комісій; 4) висування та реєстрація кандидатів у депутати; 5) проведення передвиборної агітації; 6) голосування; 7) підрахунок голосів виборців та встановлення підсумків голосування і результатів виборів депутатів; 8) реєстрація обраних депутатів. Кожний із зазначених етапів відрізняється за складом учасників і змістом правовідносин, що складаються, юридичними фактами їх виникнення, а також за своїми юридичними наслідками. При цьому всі стадії логічно і юридично взаємопов’язані, являючи собою неподільне ціле, завершену систему. Виборчий процес завершується офіційним оприлюдненням Центральною виборчою комісією результатів виборів народних депутатів.

Вибори народних депутатів організовують і проводять органи публічної влади спеціальної компетенції – виборчі комісії. Закон виділяє три рівні цих органів: Центральну, окружні та дільничні виборчі комісії. При цьому Центрвиборчком виступає одразу у двох якостях: стосовно виборів за мажоритарною системою він є органом, який очолює систему виборчих комісій, здійснює методичне забезпечення діяльності виборчих комісій і спрямовує їх діяльність, а на «пропорційних» виборах відіграє ще й роль окружної комісії. Центральна виборча комісія здійснює на всій території України контроль за виконанням виборчого законодавства, розробляє і затверджує кошторис видатків на підготовку і проведення виборів, здійснює контроль за використанням виборчих фондів політичних партій і партійних блоків, утворює виборчі округи, встановлює форми виборчих бюлетенів, а також володіє багатьма іншими повноваженнями на всіх стадіях виборчого процесу.

Центральна виборча комісія є єдиним постійно діючим державним органом у системі виборчих комісій і складається з 15 членів, які призначаються Верховною Радою України за поданням Президента України строком на 6 років. Закон передбачив спеціальну норму, спрямовану на забезпечення стабільності персонального складу Центрвиборчкому: після сформування його склад не може бути змінений більше ніж на третину протягом одного року. З 15 членів цієї комісії не менше семи (у тому числі голова, його заступник і секретар) повинні мати вищу юридичну освіту.

---