Файл: 610_Державне будівництво та місцеве самоврядування в Україні, О.Н. Ярмиш, В.О. Серьогін.doc

ВУЗ: Не указан

Категория: Не указан

Дисциплина: Не указана

Добавлен: 23.11.2019

Просмотров: 13379

Скачиваний: 2

ВНИМАНИЕ! Если данный файл нарушает Ваши авторские права, то обязательно сообщите нам.

2. Секретаріат Уповноваженого, який є юридичною особою, має свій рахунок у банку та печатку встановленого зразка. Структура секретаріату, розподіл обов’язків та інші питання щодо організації його роботи регулюються Положенням про секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. На працівників секретаріату поширюється дія Закону України «Про державну службу». Положення та кошторис секретаріату затверджуються Уповноваженим у межах кошторису витрат, пов’язаних з діяльністю Уповноваженого. Призначення на посаду та звільнення працівників секретаріату здійснюються Уповноваженим.

На сьогодні в секретаріаті Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини працює 25 осіб, хоча повинно бути втричі більше.

Структура секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини:

Керівник секретаріату;

Заступник Керівника секретаріату;

Перший помічник Уповноваженого;

Консультативна рада, яка створюється при Уповноваженому з метою надання консультаційної підтримки, проведення наукових досліджень, а також вивчення пропозицій щодо поліпшення стану захисту прав і свобод людини і громадянина (яка може діяти і на громадських засадах) із осіб, що мають досвід роботи в галузі захисту прав і свобод людини і громадянина;

Секретар консультативної ради;

департаменти та їх керівники;

управління, відділи та їх керівники;

інші працівники секретаріату.

Фінансування діяльності Уповноваженого здійснюється за рахунок Державного бюджету України та щорічно передбачається в ньому окремим рядком, для чого Уповноважений розробляє, подає на затвердження Верховної Ради України та виконує кошторис своїх витрат. Фінансова звітність подається Уповноваженим у порядку, встановленому законодавством України.

Міністерство економіки та Міністерство фінансів під час підготовки актів Кабінету Міністрів України про розподіл асигнувань, передбачених у державному бюджеті на капітальні вкладення, повинні враховувати за поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини необхідні асигнування на створення матеріально-технічної бази, необхідної для діяльності Уповноваженого, та будівництво житла. Законодавчо закріплюється обов’язок Верховної Ради України і відповідних органів виконавчої влади та місцевого самоврядування створювати необхідні умови для діяльності Уповноваженого, його секретаріату та представників.

Постановою Кабінету Міністрів України від 10 листопада 1999 р. № 2064 «Про умови оплати праці Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, представників Уповноваженого та працівників його секретаріату» були встановлені посадові оклади Уповноваженому, його представникам і керівним працівникам секретаріату, а також було визначено, що посадові оклади інших працівників, спеціалістів та службовців секретаріату Уповноваженого встановлюються на рівні посадових окладів відповідних працівників апарату Кабінету Міністрів України.


За особливий характер роботи та інтенсивність праці Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини передбачається виплата надбавки в розмірі 100 відсотків посадового окладу з урахуванням доплати за ранг та вислугу років. Вказана постанова надає право Уповноваженому встановлювати надбавку за особливий характер роботи та інтенсивність праці представнику Уповноваженого в розмірі до 90 відсотків посадового окладу з урахуванням доплати за ранг, керівним працівникам і спеціалістам секретаріату в розмірі до 80 відсотків посадового окладу з урахуванням доплати за ранг. Передбачаються також доплати Уповноваженому, його представникам, керівним працівникам і спеціалістам його секретаріату, які мають звання «Заслужений юрист України».

З метою забезпечення діяльності Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, реалізації матеріальних та інших гарантій Кабінетом Міністрів України було прийнято Постанову від 29 листопада 1999 р. № 2164 «Про забезпечення діяльності Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та його секретаріату», згідно з якою було встановлено, що за умовами матеріально-побутового, медичного, санаторно-курортного та транспортного обслуговування, а також забезпечення засобами зв’язку Уповноважений Верховної Ради України з прав людини прирівнюється до Голови Конституційного Суду України, а представники Уповноваженого, керівник секретаріату – до членів Кабінету Міністрів України, заступник керівника секретаріату – до заступника Міністра Кабінету Міністрів України, секретар консультативної ради, перший помічник Уповноваженого, керівники департаментів – до керівників структурних підрозділів Секретаріату Кабінету Міністрів України, інші працівники секретаріату – до відповідних категорій працівників Секретаріату Кабінету Міністрів України.

Втручання органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності та їх посадових і службових осіб у діяльність Уповноваженого забороняється. Уповноважений не зобов’язаний давати пояснення по суті справ, які закінчені або перебувають у його провадженні.

Уповноважений користується правом недоторканності на весь час своїх повноважень. Він не може бути без згоди Верховної Ради України притягнутий до кримінальної відповідальності або підданий заходам адміністративного стягнення, що накладаються в судовому порядку, затриманий, заарештований, підданий обшуку, а також особистому огляду. Кримінальну справу проти Уповноваженого може бути порушено лише Генеральним прокурором України. За порушення законодавства щодо гарантій діяльності Уповноваженого, його представників та працівників секретаріату винні особи притягаються до відповідальності згідно з чинним законодавством.


Життя та здоров’я Уповноваженого і його представників, які працюють на постійній основі, підлягають обов’язковому державному страхуванню на випадок смерті, травми, каліцтва або захворювання, одержаних під час виконання ними службових обов’язків. Порядок та умови страхування встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Після спливання терміну діяльності Уповноваженого йому надається робота (посада), на якій він працював до призначення і яка зберігається за ним на час виконання обов’язків Уповноваженого, а в разі неможливості надання цієї роботи (посади) – інша рівноцінна робота (посада) на тому ж або, за його згодою, іншому підприємстві, в установі, організації.


Глава 3

Організація роботи народних депутатів України

§1. Основи правового статусу народних депутатів України

Згідно із Законом України «Про статус народного депутата України», народні депутати України є представниками Українського народу у Верховній Раді України і уповноважені ним протягом строку депутатських повноважень здійснювати повноваження, передбачені Конституцією та законами України.

Мандат (від лат. mandatum – повноваження, доручення) народного депутата України є вільним, що означає:

1) мандат є загальним всенародним, – хоча депутати і можуть обиратися по виборчих округах, вони представляють усю націю;

2) мандат є не імперативним, а факультативним – його здійснення вільне від примусу, депутат жорстоко не зв’язаний думкою своїх виборців;

3) мандат не підлягає відкликанню;

4) мандат при своєму здійсненні не потребує схвалення дій мандатарія (від. лат. mandataire – той, кого уповноважено, носій мандата) – презумпція відповідності волі депутатів волі народу не підлягає запереченню.

Правову основу діяльності народних депутатів України складають наступні нормативно-правові акти:

Конституція України від 28 червня 1996 р.;

Регламент Верховної Ради України від 27 липня 1994 р.;

Закон України «Про вибори народних депутатів України» від 18 жовтня 2001 р. № 2766-ІІІ;

Закон України «Про статус народного депутата України» від 17 листопада 1992 р. № 2790-XII (в ред. Закону від 22.03.2001 р. №2328-ІІІ);

Постанова Верховної Ради України. «Про забезпечення діяльності народних депутатів України» від 26 липня 1994 р № 122/94-ВР (із змінами, внесеними Постановою Верховної Ради України від 20.04.2000 р. № 1679-ІІІ);

Положення про помічника-консультанта народного депутата України, затверджене Постановою Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 р. № 379/95-ВР (із змінами, внесеними згідно з Постановою Верховної Ради України № 575-XIV від 08.04.1999 р.);

Положення про консультанта депутатської групи (фракції) Верховної Ради України, затверджене Постановою Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 р. № 378/95-ВР;

Положення про посвідчення народного депутата України і нагрудний знак «Народний депутат України», затверджене Постановою Верховної Ради України від 3 березня 1993 р. № 3038-XII;

Положення про порядок надання народним депутатам України службових жилих приміщень і користування ними, затверджене Постановою Верховної Ради України від 11 липня 1995 р. № 286/95-ВР (із змінами, внесеними згідно з постановами Верховної Ради України № 83/96-ВР від 06.03.1996 р., № 215/98-ВР від 14.04.1998 р., № 729-XIV від 04.06.1999 р.).

Народні депутати України обираються громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування за змішаною (мажоритарно-пропорційною) системою строком на чотири роки.

Народним депутатом може бути обраний громадянин України, який на день виборів досяг віку 21 року, має право голосу і проживає в Україні протягом останніх п’яти років. Не може бути обраний депутатом громадянин, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку.


Центральна виборча комісія реєструє осіб, обраних народними депутатами України, і відповідно до Закону України «Про вибори народних депутатів України» видає їм тимчасове посвідчення народного депутата України. Особа для її реєстрації народним депутатом України зобов’язана подати до Центральної виборчої комісії не пізніш як на 20-й день з дня офіційного оприлюднення результатів виборів документ про її звільнення з роботи (посади), несумісної з депутатським мандатом, та (або) копію зареєстрованої заяви про припинення дії іншого представницького мандата, поданої до відповідної ради.

Перед вступом на посаду народні депутати України складають перед Верховною Радою України присягу. Присягу зачитує найстарший за віком народний депутат України перед відкриттям першої сесії новообраної Верховної Ради України, після чого депутати скріплюють присягу своїми підписами під її текстом. Відмова скласти присягу має наслідком втрату депутатського мандата.

Повноваження народних депутатів України починаються з моменту складення присяги і припиняються в день відкриття першого засідання Верховної Ради України нового скликання. Після складання обраними народними депутатами України присяги Центральна виборча комісія не пізніш як на сьомий день видає їм депутатські посвідчення встановленого зразка.

Народні депутати України здійснюють свої повноваження на постійній основі. Народний депутат зобов’язаний протягом одного місяця після складання присяги залишити попереднє місце роботи і передати трудову книжку до Секретаріату Верховної Ради України.

Народний депутат не має права:

бути членом Кабінету Міністрів України, керівником центрального органу виконавчої влади;

мати інший представницький мандат чи одночасно бути на державній службі;

обіймати посаду міського, сільського, селищного голови;

  • займатися будь-якою, крім депутатської, оплачуваною роботою, за винятком викладацької, наукової та творчої діяльності, а також медичної практики у вільний від виконання обов’язків народного депутата час;

  • залучатись як експерт органами досудового слідства, прокуратури, суду, а також займатися адвокатською діяльністю;

  • входити до складу керівництва, правління чи ради підприємства, установи, організації, що має на меті одержання прибутку.

Народний депутат України зобов’язаний також дотримуватись інших вимог та обмежень, які встановлюються законодавством про боротьбу з корупцією. Зокрема, народним депутатам заборонено вчиняти діяння, визнані ст.1 Закону «Про корупцію» корупційними:

а) незаконно одержувати матеріальні блага, послуги, пільги або інші переваги, у тому числі приймати чи одержувати предмети (послуги) шляхом їх придбання за ціною (тарифом), яка є істотно нижчою від їх дійсної вартості;