Кожне слово являє собою єдність взаємопов’язаних і співвідносних морфем, що
утворюють його як одиницю мови.
Морфема — це найменша неподільна значуща частина слова. Вона виражає певне
лексичне або граматичне значення і регулярно відтворюється із своїм значенням у
мовленні. Наприклад, у слові братній виділяються три морфеми: брат-н-ій (корінь,
суфікс і закінчення), які відтворюються у споріднених словах — корінь (брат, бра­
татися, братання), у прикметниках відіменникового походження — суфікс -н-
(друж-н-ій, муж-н-ій), у називному відмінку однини прикметників м ’якої групи -
закінчення -ій (дружн-ій, син-ій, ранн-ій).
За значенням і роллю в будові слова морфеми поділяються на кореневі і ті, що
служать засобами словотворення та творення форм слова — словотворчі і формо­
творчі.

Морфеми поділяються на два основних типи — кореневі (корені, або основи), та афіксальні (афікси).

Корінь — основна значуща частина слова. Корінь є обов’язковою частиною будь-якого слова — не існує слів без кореня. Кореневі морфеми можуть утворювати слово як разом з афіксами, так і без них.

Афікс — допоміжна частина слова, що приєднується до кореня, та служить для словотвору та вираженню граматичних значень. Афікси не можуть самостійно утворювати слово, а лише з коренями. На відміну від коренів, афікси не бувають одиничними (тобто, зустрічаються в багатьох словах, а не якомусь одному).

Частини мови та їх класифікація

• 1. Смисловий (семантичний, лексичний) — характеризує лексичне значення слова або його відсутність; що слово називає: предмет, його ознаку, кількість, дію чи стан тощо.

• 2. Морфологічний — своєрідність граматичної (морфологічної) форми слова: носієм яких граматичних значень є слово.

• 3. Синтаксичний — типова синтаксична функція слова: у ролі якого члена речення воно найчастіше виступає.

• 4. Словотворчий — специфічні для певної групи слів способи творення та словотворчі засоби.

Отже в основу поділу слів на частини мови покладено принцип єдності лексичного і граматичного значень слова, тобто найістотніші ознаки, що характеризують слово як одиницю мови.

Класифікація

В українській мові виділяються десять частин мови; 6 самостійних, 3 – службових і вигук:

• самостійні (повнозначні), оскільки слова з цих частин мови можуть виконувати синтаксичні ролі членів речення (підмет, присудок, додаток, означення та обставини)

  • іменник — хто? що? Змінювана за відмінками.

  • прикметник — який? чий? Змінювана за відмінками.

  • числівник — скільки? котрий? Змінювана за відмінками.

  • займенник — хто? що? який? чий? котрий? скільки? Змінювана за відмінками.

  • дієслово — що робити? що зробити? Змінювана за особами.

  • прислівник — де? коли? чому? як? Незмінювана.

• службові (неповнозначні) слова не виконують синтаксичних ролей у реченні, до них не можна поставити питань, є незмінюваними

  • сполучник

  • прийменник

  • частка;

• Окремо стоїть вигук.

---

П’ять частин мови об’єднують змінювані слова (ті, що відмінюються і дієвідмінюються) – це іменник, прикметник, числівник, займенник і дієслово. Усі інші частини мови є класами незмінюваних слів.

Частини мови, слова яких відмінюються, називаються іменними. Це – іменник, прикметник, числівник і займенник.

Іменник

Іме́нник — самостійна частина мови, що має значення предметності, вираженої у формах роду, числа і відмінка, відповідає на питання хто? або що?. В українській мові, яка належить до флективних синтетичних мов, іменник є змінноючастиною мови, загалом, в інших мовах іменник може не змінюватися.

Рід

Число

Відмінок

Чоловічий

Жіночий

Середній

Спільний

однина

множина

Наз.

Род.

Дав.

Знах.

Оруд.

Місц.

Кличн.

менники, що відповідають на запитання хто?, об'єднуються у семантичну групу назв істот.

До назв істот належать іменники, що називають:	Приклади:
людей	хлопець, донька, дитя, мандрівник, інженер, професор, балерина
тварин, птахів, комах	ведмідь, корова, чапля,індик, синиця, бджола, комар
міфологічних істот	демон, лісовик, відьма, русалка

Решта іменників відповідає на запитання що? і складає групу назв неістот.

До назв неістот також належать іменники, що називають:	Приклади:
сукупності осіб	група, натовп, загін, юрба, зграя, табун, рій
назви організмів	бацила, мікроб, вірус

Граматичне поняття істоти/неістоти не збігається з поняттям живого/неживого в природі.

Загальний іменник — це назва, що є спільною для ряду однотипних істот, предметів, явищ, понять. Наприклад: хлопець, газета, критика, простір, час, добро, пароплав, обід.

Власний іменник — це індивідуальна назва одного з ряду однотипних предметів чи одного існуючого.

Це прізвища, імена, по батькові людей, клички тварин, географічні та астрономічні назви, назви державних посад, установ, свят, книг, журналів тощо. Іменники, які є власними назвами характеризуються тим, що пишуться з великої літери, мають або тільки однину (Дунай, Львів), або тільки множину (Карпати, Черкаси).

Власні і загальні назви різняться граматично і орфографічно. Власні назви мають одну форму числа і пишуться з великої літери: Суми, Орел, Земля, Урал. Іменники, що відповідають на питання хто?, об’єднують­ся в семантичну групу назв істот. Сюди належать: на­зви людей (хлопець, дядько, бабуся, дочка, дитя, мандрівник, інженер, професор, балерина, Микола, Олеся); назви тварин, птахів (ведмідь, лось, козуля, корова, вівця, Рябко, Мурчик, жу­равель, чапля, півень, індик, качка, синиця, снігур); назви міфологічних істот (лісовик, змій, відьма, русалка); назви по­мерлих (мрець, покійник, небіжчик); назви карт, шахових фігур (валет, пішак) та ін.

---

Відмінювання ім. Поділ на відміни та групи

Поділ на відміни

За належністю до роду та за відмінковими закінченнями всі іменники поділяються на чотири відміни.

І відміна: іменники переважно жін. й деякі іменники чол. роду, а також спільного роду із закінченнями -а, -я в називному відмінку однини: вага, гиря, машина, партія, праця; воєвода, дядя;, голова, сирота, убивця.

II відміна: а) іменники чол. роду з кінцевим приголосним основи та з закінченням -о в наз. відмінку (переважно назви осіб): бік, велетень, завод, край, майстер, товариш; батько, Дніпро, Петро; татуньо;

б) іменники середн. роду з закінченнями -о, -е, -я (крім іменників із суфіксами -ат-, -ят-, -ен- при відмінюванні): вікно, місто; море, поле, прізвище; весілля, життя, знання; також іменники із суфіксами згрубілості -ище, -исько, утворювані від іменників усіх родів: вітрище (від вітер), дівчисько (від дівча), свекрушисько(від свекруха).

IIІ відміна: іменники жін. роду з кінцевим приголосним основи: вість, любов, міць, річ, розкіш, сіль, тінь, а також слово мати, в якому при відмінюванні з’являється суфікс -ер-.

IV відміна: іменники середн. роду:

а) з закінченнями -а, -я, що приймають перед більшістю відмінкових закінчень суфікси -ат, -ят: гуся (гусяти), дівча (дівчати), лоша (лошати), теля (теляти);

б) з закінченням -я (із суфіксом -ен- при відмінюванні): ім’я (імені), плем’я (племені).

Іменники І та II відміни поділяються на три групи: тверду, м’яку та мішану.

І відміна

1. Тверда група

До твердої групи належать іменники жін. роду з закінченням -а (крім тих, основа яких закінчується на шиплячий приголосний): жінка, машина, перемога, сівба, фабрика, а також іменники спільного роду (чол. і жін.) з цим же закінченням:голова, дружина, каліка, недоріка, непосида, сирота, староста та чол. роду (назви осіб): Микита, Микола, Сава тощо.

2. М’яка група

До м’якої групи належать іменники жін. роду з закінченням -я: буря, друкарня, земля, надія, пісня, робітниця, сім’я; іменники спільного роду з цим же закінченням: суддя, убивця тощо та іменник чол. роду Ілля.

3. Мішана група

До мішаної групи належать іменники жін. роду з закінченням -а та з основою на шиплячий приголосний: вежа, гуща, їжа, каша, круча, межа, площа, тиша, а також іменники спільного роду із закінченням -а та з основою на шиплячий приголосний:лівша, міхоноша; іменник чол. роду вельможа.

II відміна

1. Тверда група

Чоловічий рід

До твердої групи належать іменники чол. роду з кінцевим твердим приголосним основи (крім шиплячих) і з закінченням -о: дуб, палац, темп, ударник, успіх; батько, Петро; переважна більшість іменників на -р: вир, вихор, відвар, двір, жир, сир, стовбур, столяр, явір; сюди ж належать іменники звір, комар, снігур, які, проте, в називному відмінку множини мають закінчення м’якої групи: звірі, комарі, снігурі, а також усі іменники іншомовного походження на -ер, -ір, -ор, -ур (-юр) і з постійно наголошеними -ар (-яр), -ир: інженер, майстер, шофер; папір, сувенір; директор, професор, семафор; абажур, гіпюр, каламбур; базар, гектар, комісар, футляр, ювіляр; бригадир, касир, командир, пасажир.

---

Середній рід

До твердої групи належать іменники середн. роду із закінченням -о: вікно, залізо, коло, місто, село.

2. М’яка група

Чоловічий рід

До м’якої групи належать іменники чол. роду з кінцевим м’яким приголосним основи: боєць, велетень, звичай, край, учитель, Бенедьо; сюди належить частина іменників із суфіксами -ар, -ир, які в однині мають наголос на корені: бондар — бондаря, козир — козиря, лікар — лікаря, писар — писаря, а також іменники, у яких при відмінюванні наголос переходить із суфікса на закінчення: буквар — букваря, вівчар — вівчаря, друкар — друкаря, інвентар — інвентарю, календар — календаря, кобзар — кобзаря, пролетар – пролетаря, секретар — секретаря, шахтар — шахтаря; гузир — гузиря, проводир — проводиря, пухир — пухиря та ін.

Середній рід

До м’якої групи належать іменники середн. роду з закінченням -е та -я (без суфіксів -ен-, -ят- при відмінюванні й переважно з подовженням кінцевого приголосного основи): горе, місце, море, поле; життя, завдання, збіжжя, здоров’я, змагання, знаряддя, листя, обличчя, пір’я, полум’я, сім’я, тім’я.

3. Мішана група

Чоловічий рід

До мішаної групи належать іменники чол. роду з кінцевим шиплячим приголосним основи: вантаж, дощ, сторож, слухач, ткач, товариш; вітрище, бабище; також іменники на -яр (назви людей за видом їхньої діяльності), у яких при відмінюванні наголос переходить із суфікса на закінчення: вугляр — вугляра, каменяр — каменяра, пісняр — пісняра, скляр — скляра, тесляр — тесляра, школяр — школяра.

Середній рід

До мішаної групи належать іменники середн. роду з закінченням -е при основі на шиплячий приголосний: ложе, плече, прізвище, явище.

1. Родовий відмінок. У родовому відмінку однини іменники першої відміни мають закінчення -и, -і, -ї:

а) И мають іменники твердої групи: книжки, машини, перемоги, родини, фабрики.

б) І (після голосного та апострофа -ї) мають іменники першої відміни м’якої та мішаної груп: бурі, мрії, надії, праці, робітниці, сім’ї; кручі, межі, площі, тиші.

Примітка. Форми родового відмінка однини та називного множини нерідко розрізняються наголосами; пор.: дочки — дочки, землі — землі, книжки — книжки, межі — межі, сестри — сестри, сім’ї — сім’ї.

2. Давальний відмінок. У давальному відмінку однини іменники першої відміни мають закінчення -і, після голосного та апострофа — -ї: книжці, машині, перемозі, фабриці; бурі, надії, робітниці, сім’ї, статті; кручі, межі, площі, тиші.

3. Знахідний відмінок. У знахідному відмінку однини іменники першої відміни твердої та мішаної груп мають закінчення -у, м’якої — -ю: книжку, машину, перемогу, фабрику, кручу, межу, площу, тишу; бурю, надію, робітницю, сім’ю, статтю.

4. Орудний відмінок. В орудному відмінку однини іменники першої відміни твердої групи мають закінчення -ою, м’якої та мішаної груп — -ею, після голосного та апострофа — -єю: книжкою, машиною, перемогою, фабрикою; бурею, надією, робітницею, сім’єю, статтею; кручею, межею, площею, тишею.

---

5. Місцевий відмінок. У місцевому відмінку однини іменники першої відміни мають закінчення -і, після голосного та апострофа — -ї: на книжці, на машині, у перемозі, на фабриці, у бурі, у надії, у робітниці, у сім’ї, у статті; у кручі, на межі, на площі, у тиші.

Примітка. Перед закінченням -і в давальному та місцевому відмінках приголосні г, к, хпереходять відповідно в з, ц, с: нога — нозі, рука — руці, муха — мусі.

6. Кличний відмінок. У кличному відмінку однини іменників першої відміни вживаються закінчення -о, -е, -є, -ю.

а) О мають іменники твердої групи: дружино, Ганно, книжко, Михайлівно, перемого, сестро.

б) Е мають іменники м’якої та мішаної груп, є — іменники м’якої групи після голосного та апострофа: воле, земле, Катре, робітнице, душе, круче; Маріє, мріє, сім’є, Соломіє, а також Іллє.

в) Ю мають деякі пестливі іменники м’якої групи: бабусю, Галю, доню, матусю, тітусю.

Примітка. У звертаннях, що складаються з двох власних назв — імені та по батькові, обидва слова мають закінчення тільки кличного відмінка: Ганно Іванівно, Маріє Василівно.

Прикметник

Прикме́тник — самостійна частина мови, що виражає ознаку предмета, граматично виявлену в категоріях роду, числа і відмінка та відповідає на питання який? яка? яке? які? чий? чия? чиє? чиї?

Наприклад: сміливий, щаслива, зелене, Васине, батькова, братове.

Поняття якості в прикметнику може бути виражене безпосередньо через відношення до інших предметів, або через відношення до особи чи істоти.

Прикметники за значенням поділяються на такі розряди:

• якісні, що виражають ознаки предметів безпосередньо власним лексичним значенням: сумна пісня, яскрава особистість

• відносні, що позначають ознаку предмета не безпосередньо, а через відношення його до іншого предмета, явища, дій: вступний тест, прикордонний пост;

• присвійні, що виражають належність предмета певній істоті: материн рушник, Мартинів зошит.

Вживаючись у переносному значенні, відносні та присвійні прикметники можуть переходити в розряд якісних. Наприклад:

золотий ланцюжок (відносний) — золота душа (якісний);

срібний перстень (відносний) — срібний голос (якісний);

лебединий пух (присвійний) — лебедина пісня (якісний);

зміїна отрута (присвійний) — зміїний характер (якісний).

Префіксальним способом прикметники утворюються від:

а) прикметників: сильний — пресильний; високий — невисокий;

б) іменників (із прийменником без): без меж — безмежний; без крил — безкрилий.

Суфіксальним способом прикметники утворюються від:

а) іменників: сон — сонний; книга — книжний, книжковий;

б) прикметників: білий — біленький, білесенький, білісінький, білуватий; тісний — тіснуватий;

в) дієслів: гнути — гнучкий; брати — беручкий; пекти — пекучий;

г) прислівників: тут — тутешній; вчора — вчорашній.

---

Смотрите также файлы

• Плани семінарських робіт всес.істt.docx

• мовознавство 2.docx

• Визвольна боротьба Б.Хмельницького_культурно-національне піднесення Укр.docx

• Укр мова.docx

• SULM_Lektsiya_1.docx