Файл: КУРСОВА РОБОТА З ДИСЦИПЛІНИ «Рекреаційні комплекси світу» «Географія туристично-рекреаційних зон Мексики».docx

РОЗДІЛ II. ГЕОГРАФІЯ ІСТОРИЧНИХ ЦЕНТРІВ МЕКСИКИ

2.1. Давнє місто Чічен-Іца

Чичен-Іца — стародавнє місто на півночі Юкатану. Засноване у VIII столітті представниками майянського племені іца у раніше незаселеній місцевості. У другій половині IX століття, за часів царя Пдриха, перетворилося на провідну державу регіону. На цей час припадає будівництво у місті величних споруд у стилі Пуук (у так званому «старому Чичені») — зокрема були зведені палац і славнозвісна обсерваторія, яку іспанці пізніше назвали Ель-Караколь («Равлик»).

У Х столітті іца зазнали поразки від сусідів і, за деякими даними, залишили Чичен. Проте уклавши союз із тольтеками — войовничими прибульцями із Центральної Мексики, на чолі яких стояв жрець Кетцалькоатля (Кукулькана), іца через кілька десятиріч відвоювали місто.

У 1047 році халач-вінік Почекішцой перетворив Чичен-Іцу на столицю нової тольтецько-майянської держави. Місто було перебудоване згідно із смаками завойовників. Саме в цей час були зведені 9-ступінчата піраміда Кукулькана (висота 24 метри), «Храм воїнів» на невисокій 4-ступінчатій піраміді, «Храм ягуара» (обидва з настінними розписами), Велике поле для гри в м'яч довжиною 135 м (найбільший гральний майданчик з усіх створених майя), «Група тисячі колон» та інші споруди так званого «нового Чичена».

У 1194 році чиченські війська в битві біля Чикенчеена зазнали поразки від ушмальців, в полон потрапив і невдовзі був страчений верховний жрець Кукулькана Хапайкан. А через 222 дні місто здобули штурмом і спалили майяпанці, яких очолював Хунаккеель. Правитель Чичен-Іци — Чакшибчак із рештками своїх прибічників втік до Петен-Іци.

У 1244 році Чичен-Іца остаточно втратила самостійність і надалі містом керували намісники з Майяпана.

Наприкінці XV століття Чичен-Іца остаточно знелюдніла.

На жаль, політика іспанських завойовників, які вторглися на територію Юкатану в XVI столітті, включала в себе спалення манускриптів і вбивство священнослужителів народу майя. Таким чином, більша частина його історії була втрачена.

Руїни Чичен-Іци зараз є федеральною власністю мексиканського уряду, а керівництво ними підтримується мексиканським Національним інститутом антропології та історії (es:Instituto Nacional de Antropología e Historia, INAH). Земля під руїнами була викуплена в місцевих землевласників — родини Барбачано.

2. Історичний центр міста Пуебла

Пуебла— столиця та найбільше місто мексиканського штату Пуебла. Населення міста становить 1 399 519 мешканців— це четверта за розміром міська агломерація країни. Пуебла є важливим промисловим, культурним та освітнім центром центральних та південно-східних районів Мексики, також це одне з найстаріших колоніальних міст континенту.

Місто засноване в 1531. Збереглася прямокутна мережа вулиць (план архітектора А. Камачо), житлові будинки і 86 церков (споруди різноманітно прикрашені поліхромними кахлями і різьбленням.), парки і фонтани колоніальної епохи. Ренесанс, з межами готики і бароко, грандіозний кафедральний собор, монастирі Санто-Домінго і Сан-Франсисько . Церкви доби бароко - Гуадалупе, Ла Компаньія, Нуестра Сеньйора де ла Лус., «Каса де Альфеньіке» (нині Музей штату Пуебла) і ін. житлові будинки XVI-XVIII ст. Музей мистецтва «Х. Л. Бельо-і-Гонсалес». Чолула (піраміда часу тольтеков, найбільша в Мексиці, довжина підстави 440 м, висота 77 м, на вершині — церква Вірхен де лос Ремедіос, (1554), збудована заново в 1874; монастир Сан-Габрієль.

---

2. Історичний центр міста Морелія

Морелія — столиця та найбільше місто мексиканського штату Мічоакан. Місто розташоване на висоті 1921 м над рівнем моря в долині Ґуаянґарео, оточене пагорбами Пунуато і Кінсео. Населення міста з околицями становить 642 тис. мешканців (608 тис. власне у місті, перепис 2005 року). Муніципалітет Морелія, центром якого є місто, займає площу 1 199 02 км² та має населення 684 тис. мешканців, також включаючи міста Морелос і Капула.

Історичний центр міста, що містить понад 1000 колоніальних будівель та церков, з 1991 року занесений до списку Світової спадщини.

До прибуття іспанців долина Ґуаянґарео на навколишні райони були населені індіанцями Пірінда. Іспанське місто було засноване 18 травня 1541 першим віце-королем Нової Іспанії Антоніо де Мендосою під назвою «Сьєдад-де-Мічоакан» (Ciudad de Michoacan). Також тут були оселені 50 знатних родин індіанців Пурепеча (перевезених з Пацкуаро і Тіріпетіо). В 1545 році місто було перейменоване на Вальядолід.

Протягом довгого часу місто залишалося конкурентом у регіоні місту Пацкуаро, проте на відміну від останнього, населеного індіанцями, Вальядолід був переважно іспанським, населеним нащадками конкістадорів та переселенцями з метрополії. В 1547 році поселення офіційно отримало статус міста, а в 1553 році отримало власний герб.

Суперництво між Пацкуаро і Вальядолідом стало очевидним під час вибору місця розташування центру єпископства Мічоакан. Хоча іспанця наполягали на тому, щоб зробити єпископським містом Вальядолід, перший єпископ Мічоакану Васко де Кіроґа, що завжди захищав індіанців від іспанців, зробив столицею Пацкуаро. В 1571 році, через шість років після смерті Кіроґи, король Філіп II перенес єпископську столицю до Вальядоліду. В 1580 році Вальядолід також замінив Пацкуаро в якості столиці провінції Мічоакан.

Протягом колоніального періоду у місті було засновано велике число релігійних орденів, що зробило місто важливим центром мистецтва та культури Нової Іспанії.

Історичний центр міста (Centro Histórico), що входить до Світової спадщини ЮНЕСКО, охоплює приблизно 150 міських кварталів у центрі міста, що приблизно відповідає розмірам міста наприкінці 18 століття.

Більша частина ісоричних будівель відноситься до колоніального періоду. Найвідомішими є Собор Морелії в стилі Бароко (закінчений в 1744 році), конвент Сан-Франсіско (збудований в 1513 році), Конвент Сан-Аґустін (закінчений в 1550 році); колледж і храм Ла-Компанія-де-Хесус (зараз відомий як палац Клавіхеро, будівництво почалося в 1580 році), конвент Ель-Кармен (1597 рік), конвент Санта-Катаріна та інші.

Через центр міста також проходить акведук, збудований між 1785 і 1789 роками.

2. Давнє місто Теотіуакан

Теотіуакан — величезне доколумбове місто в долині Мехіко, на території якого розташовані найбільші піраміди Месоамерики (піраміда Сонця є другою за висотою у світі після піраміди Хеопса в Єгипті). Крім пірамідальних структур, Теотіуакан відомий великим комплексом житлових споруд (так звана «Вулиця Мертвих») та яскравими і добре збереженими фресками.

---

Первісна назва міста залишилась невідомою. Майя іменували його Вітенах або Хонохвіц. Але сьогодні поширенішою є назва, що дали покинутому на той ча місту ацтеки. З мови науатль Теотіуакан перекладається як «місто, де люди ставали богами».

Місто досягло свого розквіту в 1 тисячолітті н. е., коли воно було найбільшим містом Америки та одним з найбільших у світі, протягом цього періоду його населяли понад 100 тис. мешканців. Цивілізація, що збудувала місто, також відома під назвою Теотіуакан, місто було її політичним та релігічним центром, а її вплив поширювався на всю територію Месоамерики, частково через прямий контроль, а частково через культурний вплив (точні кордони держави та залежних територій залишаються невідомими), що простежується у виробах та архітектурі багатьох поселень регіону. Етнічний склад мешканців міста залишається предметом досліджень, ймовірні кандидати включають науа, отомі і тотонаків, часто припускається, що місто було багатонаціональним.

Найбільшою перешкодою у вивченні історії міста стала повна відсутність письмових джерел. Їх нема ні на кам'яних стінах, ні в храмах, ні в похованнях. Знайдена значна кількість стінописів в місцевих помешканнях, але написів вони не мають теж. Переважають зображення богів, оголених та розкішно одягнених людей, сцени жертвоприношень, в тому числі кривавих.

Ці стінописи та інтерпретації археологічних артефактів залишаються єдиним джерелом свідоцтв про минуле міста. Особливістю стінописів стала відсутність портретних зображень, а ті, що є, не можуть бути портретами.

2. Резерват китів Ель-Віскаїно

Б іосферний резерв Ель-Віскаїно — природоохоронна територія в мексиканському штаті Баха-Каліфорнія-Сюр на півострові Каліфорнія між Тихим океаном та Каліфорнійською затокою, включаючи узбережжя обох. Резерв має площу 25 467 км² і є найбільшим та найрізноманітнішим біосферним заповідником Латинської Америки.

Середні днівні температури складають від 18º до 22 ºC, нічні значно нижче. Кількість опадів невелика, менш ніж 80 мм на рік, інколи трапляються роки загалом без дощів, а інколи випадають значні зливи. Річки району зазвичай не досягають океану. Постійні вірти привели до утворення численних дюн. Найбільші висоти резерву розташовані на сході, досягаючи 1600 м над рівнем моря, тут температури нижчі, а вершини інколи вкриваються снігом узимку. Вулкан Асуфре зберігає активніть та є джерелом геотермальної енергії. Також до парку входять 16 островів та острівців, найбільші з них Навідад, Асунсьйон та Сан-Роке

Головною перлиною Віскаїно є резерват китів різних видів, до них належать блакитні і горбаті кити. У сезон міграції сірі кити відпливають до вод бухти Охо-де-Льебре і Сан-Ігнасіо, щоб відшукати пару і обзавестися потомством. Щороку у водах заповідника Ель-Віскаіно з'являються на світ приблизно 900 китенят.

---

Ель-Віскаіно дуже люблять туристи. Особливо це місце подобається дайверам, оскільки тільки тут можна спокійно спостерігати за поведінкою китів з маленького відстані. Це дуже прекрасне дійство.

У стародавні часи місця заповідника були заселені індіанцями, які належали до племені кочімі. Про це свідчать результати археологічних досліджень. В таких популярних для піших екскурсій горах Сьєрра-де-Сан-Франсиско, де багато пам'ятників старовини, археологи знайшли наскельні панно приблизно 1 100-тих і 1300-тих років до н. е. зображення, нанесені на стелі і стіни печер.

У XVII столітті ці малюнки знайшов єзуїт Франсіско Хав'єр. Туристів обмежують у доступі до цих малюнків, так як пам'ятник стародавнього мистецтва, що включає близько 250 об'єктів, знаходиться під охороною мексиканської держави

РОЗДІЛ III. ГЕОРАФІЯ ПЛЯЖНИХ КУРОРТІВ МЕКСИКИ

3.1. Акапулько

Акапулько— морський порт і чудове місце відпочинку в Мексиці для тих, хто любить нічні та гучні вечірки.Звідси також експортують морепродукти і тропічні фрукти. Місто засноване в 1531. До 1815 року був основним портом на тихоокеанському узбережжі Мексики

Перше європейське поселення на місці Акапулько було засноване в 1531 році.

Завдяки торгівлі з Філіппінами до середини XVI століття Акапулько став другим за важливістю портом Нової Іспанії після Веракруса. У 1573 році Акапулько отримав монополію на торгівлю з Манілою.

Для захисту від англійських і голландських піратів був побудований форт Сан-Дієго, що, тим не менш, не завадило голландцям розграбувати місто в 1615 році.

Акапулько — один з найстаріших і найпопулярніших морських курортів Мексики[2]. Він щороку приваблює мільйони туристів райським кліматом, білосніжними пляжами, фантастичним нічним життям і казково красивою затокою (бухта Акапулько відноситься до чотирьох найкрасивіших заток світу).

Як курорт Акапулько прославився в 50-ті роки, ставши популярним місцем відпочинку зірок Голлівуду та американських багатіїв.

З араз, коли хвиля інтересу з боку американської кіноеліти вже давно зійшла нанівець, Акапулько — цілком демократичний курорт, про колишню славу якого нагадують хіба що відбитки верхніх кінцівок на так званій Стіні Слави.
Акапулько — осередок нічного життя Мексики.
Клімат в Акапулько рівний протягом усього року з середньомісячними температурами (26-28°С), абсолютний мінімум +11 °C, максимум +41°C[3]. Сухий сезон — з листопада по травень.

3.2. Канкун

Канкун— прибережне місто та всесвітньо відомий курорт у найсхіднішому штаті країни Кінтана-Роо, адміністративний центр муніцпалітету Беніто-Хуарес. Місто розташоване на півострові Юкатан на березі Юкатанської протоки, що відділяє його від Куби.

Своєю появою курорт Канкун зобов’язаний кубинській революції. З 1970 року Канкун почав перетворюватися з невеликого рибальського села у відомий по всьому світі курорт на березі Карибського моря. В 70-х роках тут почали будуватися готелі, а сьогодні Канкун входить в десятку найкращих курортів світу.

---

Місто зараз швидко росте, та у 2010 році досягло населення близько 705 тис. мешканців, на 20% більше, ніж у 2005 році.

У місті функціонує міжнародний аеропорт, який є другим у країні за обсягом пасажирських перевезень .

Канкун входить у десятку найкращих курортів світу. Побудований на місці невеликого рибальського села, Канкун зараз є одним з найважливіших центрів міжнародного туризму. Курорт розташувався на піщаній косі, що нагадує цифру «7», завширшки 400 м і завдовжки 30 км. Верхня частина коси виходить на затоку Жінок, де вода майже завжди спокійна, нижня — на відкрите море з вражаючим прибоєм. На всій її протяжності розташовані готельні комплекси, розважальні та торгові центри, дискотеки, морські розважальні бари, ресторани, кафе тощо. Мало які курорти можуть зрівнятися з Канкуном по красі та чистоті моря, близькості до всесвітньо відомих археологічних зон, природних заповідників та, звичайно по чистоті білосніжних пляжів.

В районі Канкуна знаходяться підводні національні парки Гаррафон, Контой, Шел-Ха і Чанканаб Лагун, а також Крокодиловий парк Крокотаун. Недалеко розташований парк Ешкарет, археологічні центри Коба, Тулум, Чічен-Іца. Можна відвідати найбільше в Америці поле для гри в м’яч, обсерваторію, Жертвенне озеро. Канкун – центр водного спорту. Тут є можливість поплавати з аквалангом, з маскою, з дельфінами, покататись на водних лижах, на підводному мотоциклі Submarine Bob, зайнятися віндсерфінгом. Можна відвідати театралізовані шоу, фольклорні вистави. Вночі відкриті нічні клуби, дискотеки, бари, паби.

Акумель («житло черепах») — красиві карстові печери з виходом у море, видимість в них може досягати 100 м.

Коба — стародавнє місто майя з безліччю стародавніх споруд і ще не досліджених печер. Знаходиться за 167 км від Канкуну.

Тулум — стародавнє поселення майя, знаходиться всього за 50 км від Канкуну. Місто оточене кам'яними стінами. Це єдиний форт імперії майя на побережжі, залишався чинним до 1554 р. Сьогодні тут можна побачити Храм фресок, Храм бога що спускається, Храм бога вітру, Храм моря та церемоніальний центр.

3.3. Плая-дель-Кармен

Плая-дель-Кармен- місто і адміністративний центр муніципалітету Солідарідад в мексиканському штаті Кінтана-Роо. Місто розташоване в середині так званої «Рив'єри-Майя» на березі Карибського моря. Третє за величиною місто штату після Канкуна і Четумаля.

У доіспанські часи територія майбутнього Плая-дель-Кармен називалася Шаман-Ха. Це був перевальний пункт на шляху до священного для індіанців майя острова Косумель.

Заселення почалося лише на початку 20-го століття, коли на цьому місці з'явилося поселення рибалок. До середини 1980-х років Плая-дель-Кармен залишався селищем з населенням, що не перевищувало 1500 чоловік. Але після того, як він з’єднався з островом Косумель, туризм сильно змінив його.

---