1. Українська мова — національна мова українського народу. Питання періодизації.

Українська мова є національною мовою багатомільйонного українського народу. Вона належить до високорозвинених мов із давніми писемними традиціями.

Переважна більшість українців проживає в Україні. Крім того, українською мовою розмовляють українці в Молдові, Казахстані, Киргизстані, в Росії (Воронезькій, Ростовській областях Краснодарському і Ставропольському краях, Поволжі, на Алтаї, Далекому Сході), У Польщі, Чехії, Словаччині, Румунії, Угорщині, Сербії, Хорватії, Канаді, США, Бразилії, Австралії та інших країнах.

Українська мова входить до групи слов’янських мов (індоєвропейської сім’ї), яку складають три підгрупи: східнослов’янська (українська, російська, білоруські мови), південнослов’янська (болгарська, македонська, сербська, хорватська, словенська мови) і західнослов’янська (польська, чеська, словацька, верхньолужицька і нижньолужицька мови). Спорідненість їх виявляється в лексиці й граматичних системах, у способах словотворення та звукових співвідношеннях слів і морфем.

Найближче споріднена українська мова з російською і білоруською, з якими утворює східнослов’янську підгрупу слов’янських мов. У цих мовах багато спільного у фонетичній і граматичній будові, зокрема у формах словозміни, в будові словосполучень і речень. Багато спільного і в словниковому складі: досить порівняти звучання загальновживаних слів:

Українські: мати, сестра, ячмінь, берегти…

Російські: мать, сестра, ячьмень, беречь…

Білоруські: маць, сястра, ячмень,берегчы…

2. Поняття літературної мови

Сучасна українська літературна мова є вищою формою вияву української національної мови. Нижчими її формами є територіальні та соціальні діалекти.

Літературна мова – це відшліфована мова, яка характеризується поліфункціональністю, унормованістю, стандартністю, уніфікованістю, розвиненою системою стилів.

Функціональне призначення літературної мови в житті української нації полягає в обслуговуванні усіх сфер діяльності суспільства. Вона є мовою державного функціонування в Україні, спілкування людей у матеріально-виробничій і культурній сферах, мовою науки і освіти, радіо і телебачення, преси, художньої літератури, засобом вираження національної культури, національної свідомості українців.

Основна ознака літературної мови та, що вона є унормованою формою загальнонародної мови.

СУЛМ сформувалася на основі південно-східного наріччя, увібравши в себе окремі риси північних і південно-західних діалектів. У становленні її літературних норм важливу роль відіграла художня література. Зачинателем нової української мови називають І. П. Котляревського, який увів до літератури багату, колоритну, мелодійну, співучу народну розмовну мову.

---

Основоположником СУЛМ став Т. Г. Шевченко, який з неперевершеною майстерністю розкрив красу і силу українського слова.

Заслуга Т. Г. Шевченка полягала в тому, що він відібрав з народної мовної скарбниці багаті лексико-фразеологічні шари, відшліфував орфоепічні і граматичні норми, відкрив перспективи багатофункціонального використання літературної мови, вивів українську мову на рівень високорозвинених європейських мов.

Подальший розвиток української літературної мови нерозривно пов’язаний із творчістю І. Франка, Лесі Українки, Панаса Мирного, М. Коцюбинського та інших письменників. Мова художньої літератури вбирає в себе духовні цінності народу, в тому числі досягнення культури мовлення, і тим самим, з одного боку, сприяє закріпленню багатовікової суспільної мовної практики українського народу, а з іншого – збагачує її виразовими засобами, шліфує літературні норми.

3. Мовна норма та її соціальне значення

Норма (літературна норма) – прийняте в суспільній практиці людей правило вимови, вживання слова, граматичної форми, побудови словосполучення, речення (фрази) тощо.

Літературні норми вимови звуків і звукосполучень (орфоепічні), слововживання (лексичні), запису звуків на письмі (графічні), написання слів та їх частин (орфографічні), вживання граматичних форм слів, побудови словосполучень і речень (граматичні), постановки розділових знаків (пунктуаційні), відбору мовних засобів відповідно до умов спілкування (стилістичні) характеризуються системністю, історичною і соціальною обумовленістю, стабільністю. Ця остання ознака (стабільність) не суперечить властивості літературної норми змінюватися з часом. За ступенем стійкості літературні норми неоднакові на різних рівнях мовної структури. Найстабільнішими є норми граматичні, оскільки відношення системи і норми в граматиці спираються на усталені зразки і моделі парадигм., словосполучень, речень. Орфографічні норми час від часу зазнають змін відповідно до потреб суспільства в кодифікації написань з огляду на нові підходи. Наприклад, у четвертому виданні «Українського правопису» змінам підлягають написання слів іншомовного походження з метою наближення їх до української вимови; відновлюється вживання букви ґ для передачі на письмі в словах: ґанок, ґудзик, ґрати, ґринджоли та ін.

Зміни літературної норми можуть бути викликані внутрішньомовними чинниками (явищами аналогії, взаємодією з діалектними формами та ін.) або позамовними (як данина часу, моді, відновлення давньої, забутої норми тощо).

В оцінці норми і варіантів беруть до уваги традиції вживання, поширення, регулярну відтворюваність у мовленні. Наприклад, в українській мові при звертанні до особи нормативною є форма кличного відмінка. Називний відмінок однини у цій функції обмежений.

---

Норми літературної мови закріплюють традиції, культурні здобутки минулого і водночас регулюють використання не тільки усталених правил, а й появу нових у процесі мовленнєвої діяльності людей.

Дотримання літературних норм усіма, хто використовує українську мову як засіб спілкування, оберігання її від засмічення, суржикового викривлення є обов’язком кожного мовця.

5. Звуки мови, їх акустична й артикуляційна характеристика. Поняття фонеми. Співвідношення понять фонема і звук.

Фонетика СУЛМ вивчає звуки української мови.

Звук – найменша неподільна мовна одиниця. Звуки людської мови є явищем фізичним. Вони характеризуються загальними фізичними ознаками: мають свою силу (у фонетиці – звучність) та тембр.

Сучасна фонетика включає в себе три аспекти:

1. Акустичний – вивчає звук з точки зору їх фізичних ознак;

2. Артикуляційний – вивчає звук з точки зору роботи, що людина виконує під час вимови і сприймання на слух;

3. Функціональний (лінгвістичний) – (найголовніший з аспектів) вивчає звуки з точки зору їх використання у мові, їх ролі в забезпеченні функціонування мови, як засобу спілкування.

Лінгвістичний виділився в особливу галузь фонетики – фонологію (фонема).

Фонема – найменша неподільна одиниця мови, яка виконує дистинктивну (розподільну) і конститутивну (будівельну) функцію.

Фонема і звук – не тотожні мовні одиниці хоч і пов’язані між собою.

Звук – матеріальний вияв фонеми.

Відмінність між фонемою і звуком:

1. Фонема – соціальне явище (те спільне в звуці, що робить його впізнаваним незалежно від особливості його вимови).

2. А звук – індивідуальне явище.

3. Фонема – мовна одиниця (мова – характерний для людей вид знакової діяльності)

4. А звук – мовленнєва одиниця (мовлення – процес реалізації мовної діяльності)

5. Фонема – абстрактна одиниця (існує в уяві мовця).

6. Звук (конкретно один) – матеріальне явище, що сприймається на слух.

7. Фонема – величина стала (постійна).

8. Звук – залежна величина.

9. У ролі фонеми можуть виступати різні звуки. В одному звукові можуть збігатись дві фонеми.

6. Система голосних фонем сучасної української літературної мови. Класифікація голосних.

У СУЛМ є шість голосних звуків: [а], [о], [у], [е], [и], [і] та кілька модифікацій їх, що виявляються в потоці мовлення.

• В основі лежить тон (голос), що виникає унаслідок гармонійного коливання голосових зв’язок.

• При вимові на шляху повітря не виникає перешкод. Повітря виходить вільно.

• При вимові слабо напружений мовленнєвий апарат

• Є складотворними

• Найвища роль належить язикові (вертикальний і горизонтальний рух змінює форму ротової порожнини і тим самим якість голосу звуку).

---

Залежно від положення язика в у ротовій порожнині голосні класифікуються:

• За місцем артикуляції (горизонтальний рух язика) – голосні переднього, середнього і заднього ряду.

• За ступенем підняття спинки язика до піднебіння:

• Високого – і, у.

• Високо-середнього – и.

• Середнього – е, о.

• Низького – а.

• За участю губ виділяють:

• Огублені (лабіалізовані) – [о], [у]

• Не огублені (не лабіалізовані) - [а], [е], [и], [і].

Класифікуючи голосні української мови, можна помітити ще кілька їх особливостей.

По-перше, голосний [і] вживається виключно після м’яких чи пом’якшених приголосних, голосний [и] – тільки після твердих приголосних. Стосовно голосних [у], [о], [а], [е], то вони протиставляються названим, оскільки вживаються і після тердих, і після м’яких приголосних. По-друге, голосні [у], [а] й переважно [і] не змінюють своєї якості в слабкій позиції. Інші ж голосні у потоці мовлення можуть модифікуватися, тобто дещо змінюватися, наближаючись у вимові до інших голосних.

По-третє, голосні, що вживаються як після твердих, так і після м’яких приголосних, можуть різнитися між собою також артикуляційними особливостями.

7. Система приголосних фонем сучасної української літературної мови.

Приголосними виступають звуки, основою яких є шуми, утворювані при походженні і доланні струменем видихуваного повітря різних перепон.

Таким чином, приголосні відрізняються від голосних своїми акустичними і анатомо-фізіологічними особливостями.

У сучасній українській мові 32 приголосних фонем.

• В їх основі здебільшого лежить шум з невеликою кількістю голосу, бо виникають внаслідок не періодичного коливання голосових зв’язок.

• При вимові пасивного і активного мовлення органи зближають повітряні органи. Повітряний струм долає перешкоду, у наслідок чого шум посилюється

• При вимові напруження мовленнєвого апарату сильніше й чітко локалізоване в тих органах, що збігаються.

• Не складотворчі

• Важливу роль відіграє глотка, зуби, язик, губи, носова порожнина

Приголосні укр.. мови класифікуються за 5-ма ознаками:

1. За участі голосу і шуму (переважає голос над шумом):

• Сонорні – при вимові голос переважає над шумом – в, л, л’, м, м’, р, р’, й, н, н’.

• Шумні – шум над голосом –

• Дзвінкі – шум

---

Смотрите также файлы

• Історія української культури екзамен шпори.docx

• Шпора СУЛМ.docx

• ІСЦ МКР залік .docx

• Предмет практичної філософії---.docx

• 1-й семинар, практическое педагогіка.docx