ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 25.11.2019
Просмотров: 10803
Скачиваний: 34
Теорія глибинних структур, таким чином, поставила в центр граматичних досліджень семантику (основоположник цієї теорії Н. Хомський стверджував, що глибинна структура лежить у плані змісту). «Глибинний синтаксис» — це семантичний синтаксис. Для цього напряму характерна зацікавленість усім прихованим, не даним у «поверхневій» формі вираження, прагнення опрацювати універсальну модель, яку можна було б застосувати до будь-якої мови, глибока інтерпретація семантики речення, залучення до семантичного вивчення речення мовленнєвої ситуації (пресупозиції висловлень) і, що особливо важливо, зняття широко практикованого раніше різкого протиставлення синтаксису і лексики.
Саме «глибинний синтаксис» дав поштовх для вивчення лексичного наповнення речення. Дослідження 60—80-х років XX ст. довели, що між структурою речення і його лексичним наповненням існує тісний вза-
260
Теорія мови
ємозв'язок. Так, з одного боку, уже значенням дієслова, що входить до предикативного центру речення, задається структура речення (відчинити що і чим, тоді як світати не може мати поширювачів), з іншого боку, на всі граматичні зразки речення накладаються лексичні обмеження. Цікаво, що навіть такі узагальнені (логічні) значення, як екзистенція, номінація, характериза-ція, ідентифікація, в різних мовах актуалізуються в спеціалізованих структурних схемах. Через те в логі-ко-граматичному синтаксисі виділяють чотири типи речень: 1) речення характеризації (Люди спокійні. Цей будинок гарний); 2) речення тотожності, або ідентифікації (В. Винниченко — письменник і політичний діяч. Багряний колір — це густо-червоний, пурпуровий); 3) речення-найменування, або номінації (Це дерево зветься акацією); 4) буттєві речення (У цьому саду є груші. У Карпатах водяться дикі кабани).
Крім семантичного, речення має великий прагматичний потенціал — передає відношення до предмета мовлення, до ситуації і до адресата. Ці прагматичні компоненти, взаємодіючи з семантичною структурою речення, формують його глибоку й багатоступеневу смислову структуру.
Комунікативний (функціональний) синтаксис пов'язаний із розподілом функціонального навантаження речення між його членами, який дістав назву акту-ального членування речення. Оскільки в будь-якому повідомленні є те, що відоме слухачеві, і те нове, заради чого породжується повідомлення, то висловлення відповідно поділяється на дві частини: вихідну частину — тему і на те, що говориться про неї, — рему (нову інформацію). Актуальне членування речення здійснюється за допомогою порядку слів та інтонації. Тема звичайно розміщується на початку фрази, рема — в кінці (Студенти в аудиторії), однак за допомогою інтонації можна як рему виділити початок фрази (Студенти в аудиторії; тобто не викладачі, не гості, а саме студенти). Додатковими маркерами реми можуть бути видільні частки (тільки, лише, саме), неозначені артиклі, додатки-агенси в пасивних конструкціях тощо.
Актуальне членування речення зумовлене не логічними відношеннями між його компонентами, а умовами комунікації, зовнішньою ситуацією, інтересами співбесідників тощо. Воно представляє комунікатив-
Граматична система мови
261
ний аспект, а не логіко-граматичний рівень. Водночас потрібно зауважити, що актуально членуються не всі речення. Однослівні, безособові і взагалі більшість односкладних речень, а також ті двоскладні речення, які є відповідями на запитання «Що сталося?», не мають актуального членування. Так, у реченнях Лелеки прилетіли, Скресли ріки, Мати повернулася з роботи весь зміст є новим, тому ці речення не членуються на тему і рему. Отже, актуальне членування не можна ототожнювати з логічною структурою речення.
Основоположником теорії актуального членування речення вважають французького мовознавця А. Вейля, ідеї якого розвинув чеський мовознавець В. Матезіус, який і запропонував сам термін.
Запитання. Завдання
1. Охарактеризуйте типи граматичних значень і граматичних категорій. Що розуміють під прихованими граматичними категоріями?
2. Проаналізуйте сучасні теорії морфеми і частин мови.
3. Охарактеризуйте сучасні теорії речення. Що таке структурна і позиційна схема речення? Як у сучасних дослідженнях трактується парадигматика речення?
4. Чим різняться конструктивний і комунікативний синтаксис? Що таке глибинна структура речення?
5. У чому сутність актуального членування речення?
Література
Основна
Семчинський С. В. Загальне мовознавство. — К., 1996. — С. 151—198.
Общее язьїкознание / Под общ. ред. А. Е. Супруна. — Минск, 1983. — С. 236—287.
Общее язьїкознание: Внугренняя структура язьїка / Отв. ред. Б. А. Се-ребренников. — М., 1972. — С. 200—393.
Додаткова
Есперсен О. Философия грамматики. — М., 1958.
Матезиус В. О системном грамматическом анализе // Пражский лин-гвистический кружок. — М., 1967.
Докулил М. К вопросу о морфологической категории // Вопр. язьїко-знания. — 1967. — № 6.
Бондарко А. В. Теория морфологических категории. — Л., 1976.
Бондарко А. В. Функциональная грамматика. — Л., 1984.
Вихованець І. Р. Частини мови в семантико-граматичному аспекті. — К., 1988.
262
Теорія мови
Вихованець І. Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови. — К., 1992.
Загнітко А. П. Теоретична граматика української мови. Синтаксис. — Донецьк, 2001.
Золотова Г. А. Очерк функционального синтаксиса русского язьїка. — М., 1973.
Ломтев Т. П. Предложение и его грамматические категории. — М., 1972.
Арутюнова Н. Д. Предложение и его смьісл. — М., 1976.
Падучева Е. В. Вьісказьівание и его соотнесенность с действительнос-тью. — М., 1985.
Современньїе зарубежньїе грамматические теории. — М., 1985.
3.7. Лексико-семантична система мови
Лексико-семантична система — одна з найскладніших мовних систем, що зумовлено багатовимірністю її структури, неоднорідністю її одиниць, різноманітністю відображених у них відношень і відкритістю для постійного поповнення новими одиницями (словами та значеннями). Своєрідність її також в тому, що вона на відміну від інших мовних систем (фонологічної і граматичної) безпосередньо пов'язана з об'єктивною дійсністю, віддзеркаленням якої вона є. Усе це утруднює її вивчення.
Поняття лексико-семантичної системи
Якщо системність фонологічного рівня і граматики в мовознавців післясоссюрівського періоду не викликала сумнівів, то щодо системності лексики їхні погляди не збігалися. Так, скажімо, французький мовознавець А. Мартіне стверджував, що лексика несистемна, а англійський мовознавець К.-Х. Ульман допускав, що в лексиці системними є тільки деякі пласти.
У вітчизняному мовознавстві про системність лексики було заявлено ще в минулому столітті. Український мовознавець О. О. Потебня, який ґрунтовно опрацював загальну теорію слова як у плані форми, так і в аспекті змісту (теорія внутрішньої форми слова, вчення про ближче і дальше значення слова, його багатозначність та історичну змінність значень), закликав учених вивчати семантичні відношення між словами,
Лексико-семантична система мови
263
закони і правила внутрішніх змін у групах семантично пов'язаних слів.
Істотний внесок у теорію системності лексики зробив російський мовознавець М. М. Покровський. На його думку, слова в своєму семантичному розвитку орієнтуються на своїх системно з ними пов'язаних партнерів (синоніми, антоніми тощо). Так, зокрема, рос. слово крепкий мало спочатку значення «міцний, сильний», а його антонім слабий відповідно протилежне значення — «який не відзначається фізичною силою» (крепкий парень — слабий парень). Коли з часом слово крепкий набуло значення «сильний за концентрацією, насичений» (крепкий чай), то, орієнтуючись на нього, в цьому ж напрямку розвиває своє значення слабий (слабий чай).
Таких прикладів, де розвиток значень слів зумовлюється не логікою речей, а лише системними зв'язками навіть усупереч логіці, є чимало в будь-якій мові. Як уже згадувалося, в українській мові слово південь спершу мало значення «полудень, 12-та година дня», а його антонім північ відповідно «12-та година ночі» (лише такі значення мають у російській літературній мові полдень і полночь). Коли ж слово південь набуло значення «південна частина світу» (для цього були реальні причини, бо опівдні сонце перебуває в південній частині неба), слово північ стало позначати протилежну півдневі сторону світу, хоч для цього об'єктивних позамовних причин не було: опівночі на північній частині неба немає ні сонця, ні місяця. Рос. батюшка і матушка спочатку функціонували як пестлива форма називання батька і матері. Згодом батюшкой стали ще називати попа. Це вмотивовано тим, що піп є пастором, батьком для своєї пастви. Матушкой стали називати дружину попа, хоч до пастви вона не має прямого стосунку. Уже за життя сучасного покоління виникло словосполучення злоякісна пухлина, яким позначають дуже шкідливу, загрозливу для життя ракову пухлину. Усі інші (не ракові) пухлини стали називати доброякісними, хоч у них жодних добрих якостей немає.
Наведені тут та інші подібні факти свідчать про те, що лексика — це не механічне нагромадження слів, а система. На системність лексики вказують такі факти:
1) вивідність одних одиниць із інших одиниць тієї самої мови, тобто можливість тлумачення будь-якого слова мови іншими словами тієї ж мови: мовознавст-
264
Теорія мови
во — наука про мову; учитися — засвоювати які-не-будь знання, вивчати що-небудь;
2) можливість описати семантику слів за допомогою обмеженого числа елементів — семантично найбільш важливих слів, так званих елементарних слів (компонентний, семний аналіз): йти — переміщуватися, земля (ноги), в одному напрямку; ходити — переміщуватися, земля (ноги), в різних напрямках; бігти — переміщуватися, земля (ноги), в одному напрямку, швидко; летіти — переміщуватися, повітря (крила), в одному напрямку; плавати — переміщуватися (вода), в різних напрямках; марширувати — переміщуватися, земля (ноги), ритмічно тощо (детальніше про це див. у розділі «Методи дослідження мови»);
3) системність і впорядкованість об'єктивного світу, що відображений у лексиці. Мав рацію французький письменник Анатоль Франс, коли говорив, що «словник — це всесвіт, розташований в алфавітному порядку».
На утвердження думки про системність лексики великий вплив мали дослідження німецьких лінгвістів Г. Остгофа, К. Мейєра, Г. Шпербера, Й. Тріра, Г. Іпсе-на, В. Порціга. Так, зокрема, Г. Остгоф говорив про існування в мові системи значень. К. Мейєр, аналізуючи прусську військову термінологію, дійшов висновку, що кожен термін отримує свою вартість із власної позиції в загальній номенклатурі. Г. Шпербер прийшов до думки про існування полів значень. Й. Трір висунув ідею про поняттєві поля, Г. Іпсен — про лексико-граматичні поля (етимологічно різні слова, входячи в одну смислову систему, набувають спільних граматичних ознак), а В. Порціг — про лексико-синтаксичні поля (йти — ноги, бачити — очі, чути — вуха, цілувати — губи тощо). Далі Е. Оксар і О. Духачек уводять поняття лексико-семантичне поле, В. В. Виноградов — лекси-ко-семантична система, а О. І. Смирницький — лекси-ко-семантичний варіант. Помітний внесок у розробку лексико-семантичної теорії зробили українські мовознавці В. М. Русанівський, О. О. Тараненко та ін.
Як будь-яка система, лексико-семантична система базується на відношеннях, найголовнішими серед яких є парадигматичні, синтагматичні та епідигма-тичні.
Лексико-семантична система мови
265
Парадигматичні відношення
Значення слова, його цінність (значеннєвість) залежить тією чи іншою мірою від значень інших семантично пов'язаних із ним слів, від місця слова в лекси-ко-семантичній парадигмі, тобто від його парадигматичних відношень.
Парадигматичні відношення в лексико-семантичній системі — відношення між словами і групами слів на основі спільності або протилежності їх значень.
Слова, як і фонеми, морфеми, конструкції, знаходяться між собою в різних опозиціях і об'єднуються в різноманітні парадигми.
Найбільшим парадигматичним об'єднанням є лек-сико-семантичне поле. Лексико-семантпичне поле — це сукупність лексичних одиниць, які об'єднані спільністю змісту (іноді й спільністю формальних показників) і відображають поняттєву, предметну або функціональну подібність позначуваних явищ. Це слова, пов'язані з одним і тим самим фрагментом дійсності. Так, скажімо, в лексико-семантичній системі будь-якої мови можна виділити поле руху (переміщення), поле часу (темпоральне), поле погоди (метеорологічне), поле розумової діяльності (мислення), поле почуттів тощо. Лексико-семантичні поля є відносно автономними, бо пов'язані між собою, що засвідчується багатозначними словами, які різними своїми значеннями входять до різних полів. Так, можна стверджувати про зв'язок лексико-семантичних полів руху, мислення і говоріння; часу і погоди тощо. Дієслова руху використовують для називання мисленнєвих процесів (схопити думку, дійти висновку, наблизитися до розв'язання проблеми та ін.) і процесу говоріння (повернувся язик, смикнуло за язик, рос. вертишся на язике, болг. да се оберна «звернутися» тощо). Темпоральні лексеми майже в усіх мовах світу використовують для номінації погод-них (метеорологічних) понять. Так, укр. і рос. погода є похідним від год, болг. време має значення «час» і «погода», укр. година означає «час», «60 хвилин» і «гарна сонячна погода», чеськ. росазі «погода» є похідним від саз «час», словацьк. сНиіІа «дуже короткий час» і «гарна сонячна погода», рос. діал. время і укр. гуцульське верем'є «час» і «погода». Час і погоду позначають також ісп. Петро, італ. іетро, алб. коНе, утор. Мд. Графічно згадані тут поля можна зобразити так:
266 Теорія мови
^_______1^^ РУХ ^А_______^
мислення/-------^говоріння
Отже, лексико-семантичні поля характеризуються зв'язком слів або їх окремих значень, системним характером цих зв'язків, що забезпечує безперервність смислового простору. Кожне поле — це своєрідна мозаїка слів, де кожне окреме слово має певне місце в лексико-семантичному просторі. Ця мозаїка не збігається в різних мовах, бо кожна мова по-своєму членує об'єктивний світ. Національна специфіка лексико-семантичних полів виявляється в кількості наявних у полі слів і в характері опозиції між компонентами поля. Цю думку яскраво ілюструє спостереження Л. Єльмслева щодо позначення в деяких мовах дітей одних батьків:
Значення Угорська мова Російська мова Малайська мова
Старший брат
Молодший брат Старша сестра
Молодша сестра
Хоч позначувані тут явища (стать дитини і послідовність народження) є універсальними, але в різних мовах вони неоднаково розподілені між словами. У малайській мові їх не розмежовують, у російській мові слова диференціюють стать дитини, а в угорській — і стать, і послідовність народження дитини. Пор. ще: рос. любить, укр. любити і кохати, болг. любя і оби-чам, нім. ІіеЬеп і НаЬеп §егп, англ. Ііке, Іоие. Не збігаються в українській і російській мовах назви кольорів (у німецькій мові немає назви для голубого кольору), назви спорідненості і свояцтва в українській, болгарській, німецькій і англійській мовах тощо. Отже, семантичний простір по-різному членується в мовах, кількість клітин у межах лексико-семантичного поля не збігається, а тому й не збігаються значення слів-відпо-відників.