ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 25.11.2019
Просмотров: 10782
Скачиваний: 34
Пор. ще: англ. Ьгоюп (еуез, Ьооіз, Наіг, Ногзе) й укр. коричневі черевики, але карі очі, каштанове волосся, карий, гнідий, каро-гнідий кінь; укр. високий (будинок, гора, хлопець, дівчина) й англ. Ні§Н ЬиіШіпд, Ні§Н тоипіаіп, але іаїї Ьоу, іаіі £ігІ; англ. іо юазН (іНе /асе, іКе Ііпеп), укр. умивати обличчя, але прати білизну; укр. насипати борщу, рос. налить борща.
Сполучуваність слова можна інтерпретувати як його контекст. Уважають, що словосполучення — це мінімальний контекст слова. Взагалі розрізняють контекст лексичний, де значення слова визначається іншими словами (пізній вечір, літературний вечір), і синтаксичний, де значення слова визначається граматичною формою слова-поширювача (судити кого «розглядати в судовому засіданні», судити про кого «висловлювати судження», важити що «визначати вагу», важити (без додатка) «мати значення», дивитися на кого «сприймати очима, спостерігати», дивитися за ким «піклуватися», рос. вертеть сигарету «скручувати, робити цигарку», вертеть сигаретой «вертіти цигаркою», стоит чего «заслуговує», сто-ит что «має ціну, коштує»).
Розрізняють також системний і несистемний контексти. Системний — це такий контекст, коли сполучуваність зумовлена індивідуальним значенням слова: наприклад, російські фрази оранжевая краска, заштопать чулки, писать стихи ямбом є нормальним (системним) контекстом відповідно для слів краска, за-
Лексико-семантична система мови
275
штопать, писать (стихи), бо фарба насправді може бути оранжевою, панчохи за потреби штопають, а серед віршових розмірів є ямб.
Несистемним є такий контекст, коли сполучуваність слова не випливає з його семантики. Ілюстрацією несистемного контексту може служити такий уривок з пісні «Оранжевьіе мамьі оранжевим ребятам оранже-вьіе песни оранжево поют»; рядок з вірша В. Маяков-ського «Заштопайте мне душу»; вислів Р. Рождествен-ського про те, що В. Маяковський «писал лесенкой, а я буду писать лифтами». Несистемним контекстом для слова заграничное є фраза купила что-то очень загра-ничное (заграничное — відносний прикметник, а відносні прикметники не мають ступенів порівняння), а для слова жениться поєднання з прислівником скоро-постижно. Подібні фрази називають невідміченими. Як приклад невідміченої фрази наводять штучно сконструйоване Н. Хомським ТНе соїогіезз §гееп ійеаз зіеер /игіоизіу «Безбарвні зелені ідеї шалено сплять». Однак будь-яка невідмічена фраза може стати відміченою. У мовознавстві зроблені спроби «розшифрувати» і тільки що наведену фразу Н. Хомського. Уявіть собі, що декілька дівчат, яких звали Ідеями (ім'я Ідея було досить поширене у 20—30-ті роки), після виснажливої туристичної екскурсії бліді (безбарвні), аж позеленілі покотом сплять в курені і хропуть (шалено сплять). Ще років 20—ЗО тому такі сполучення слів, як порошкове молоко, скляна сковорода, кольорова музика, анатомія кохання тощо були невідміченими, нині — широковживані.
Крім словесного, існує ще ситуативний (побутовий) контекст (час, місце спілкування, учасники комунікативного акту тощо). Класичною ілюстрацією ситуативного контексту може служити сконструйований Л. А. Булаховським діалог: «Вона червона?» — «Ні, чорна». — «А чому вона жовта?» — «Тому що зелена». Його смисл стане зрозумілим, якщо вказати, що розмова відбувається біля куща смородини.
Епідигматичні відношення
Парадигматичні та синтагматичні відношення пронизують усі рівні мови і є універсальними, тобто властивими всім мовам світу. Дехто вважає, що на відміну від усіх інших рівнів мови, яким притаманні тіль-
276
Теорія мови
ки ці два аспекти, лексична система має ще третій вимір — епідигматику, без урахування якого неможливо ґрунтовно і вичерпно охарактеризувати семантику слова. Оскільки слово має форму і зміст, то й асоціативні його зв'язки є двосторонніми: з одного боку, існують асоціативні зв'язки з формально близькими словами, з іншого — з близькими значеннями.
Епідигматичні відношення — асоціативно-дериваційні зв'язки між словами за формою і за змістом.
Асоціативно-дериваційні зв'язки за формою можна проілюструвати таким прикладом: слово земля у значенні «ґрунт» асоціюється з такими словоформами, як земелька, земляний, землистий, земельний, землекоп, землероб, землевласник, землеволодіння, землемір тощо, тоді як земля у значенні «суша» асоціюється з такими формами, як земний, наземний, підземний, земноводний, а земля у значенні «планета» — з формами земляни, навколоземний, приземлитися, приземлення тощо.
Асоціативно-дериваційні зв'язки за змістом мають місце тоді, коли переносне значення слова семантично не мотивується прямим. Так, слово чорнити має значення «ганьбити, знеславлювати кого-, що-небудь», яке пов'язане з його основним значенням «робити що-небудь чорним» чисто асоціативно. Асоціативно-дериваційні відношення особливо помітні тоді, коли переносне значення «вступає в конфлікт» з прямим. Так, скажімо, слово ремісник має основне значення «особа, яка володіє певним ремеслом і виготовляє на продаж та на замовлення певні вироби» і переносне «той, хто працює шаблонно, без творчої ініціативи, натхнення». Основне і переносне значення тут не мають спільних сем. Переносне значення в цьому разі має суто асоціативну природу (між цими двома значеннями існують стійкі асоціації), бо ремісник не обов'язково позбавлений ініціативи і не завжди працює шаблонно, без натхнення, що засвідчує хоча б така фраза, як високе ремесло.
Непоодинокі випадки, коли подібні асоціації можуть охопити цілі лексико-семантичні поля. Так, наприклад, уся лексика на означення температури виключно на асоціативній основі стала обслуговувати лексико-семантичне поле почуттів {гаряче серце, холодні стосунки, полум'я кохання, жар серця, душа палає;
Лексико-семантична система мови
277
серце гаряче, мов жар; гарячий поцілунок, холодний прийом тощо). Завдяки стійким асоціаціям розвиваються регулярні типи змін лексичного значення слів у багатьох мовах, як то маємо у випадку метонімічних перенесень значень: вмістилище і те, що в ньому наявне (випив одну чашку), матеріал і виріб з нього (ходить у шовку), населений пункт і його населення (все село вийшло на зустріч), дія і її результат (зупинка трамвая), форма і зміст (цікава книжка), ціле і частина (стадо зі ста голів), автор і його твори (читати Шевченка) та ін.
Про те, що асоціативно-дериваційні зв'язки відіграють у мові суттєву роль, свідчать випадки хибної етимології та оказіонального переосмислення і «переінакшування» слів. Наприклад: укр. кочка зору, при-хватизація, домокради; рос. видно птицу по помету, сослить, головокрушение, гувернянька, метеролухи, кле-ветон, верояции, спинжак, гульвар, купиратив, копитал, опупеть, дерьмократия тощо.
Асоціативні процеси смислового зближення можуть закріпитися в мові. Так, слово смиренний, яке колись писалось як смиренний, етимологічно пов'язане зі словом сьм*ьрити «зменшити, стримати, вгамувати, придушити», за народною етимологією зблизилося з мир, що і закріплено в його написанні. Рос. свидетель походить від відати «відати, знати»; сучасне написання в корені и з'явилося під впливом зближення зі словом видеть (пор. польськ. зшіайек, чеське 8Vес^ек, сло-вацьк. зиесіок, сербохорв. св]едок). Асоціативне зближення слів може призвести до помітних зрушень у семантиці одного з них. Як засвідчує етимологія слова одержимий, воно спочатку мало значення «біснуватий; хворий, у якого вселився злий дух». Під впливом дієслів держати, одержати воно стало вживатися в значенні «який перебуває в полоні якого-небудь почуття, ідеї, пристрасті; який до самозабуття чимось захоплений, закоханий у якусь справу».
Дослідження асоціативних зв'язків і відношень між словами важливі для характеристики розвитку лексики. Так, при творенні нових слів у сучасних слов'янських мовах із різних способів вибирається той, який забезпечує або найвищу мотивованість нового слова, або повну немотивованість, щоб не було асоціацій, які призводять до спотворення змісту. Са-
278
Теорія мови
ме цим вимогам відповідають складні найменування (генна інженерія, рідкий кристал, маятникова міграція, трудовий семестр, масова культура) і запозичення (пейджер, комп'ютер, брокер, ваучер, інвестор, плеєр, шоумен, хіт, електорат, рейтинг, імпічмент, консенсус, спікер, саміт та ін.).
Отже, лексико-семантична система специфічна порівняно з фонологічною і граматичною, що пояснюється її безпосереднім зв'язком з об'єктивною дійсністю. Вона відкрита (весь час поповнюється новими елементами) і найбільш динамічна. На противагу фонологічній системі, яку нерідко називають диференціиним рівнем мови, лексико-семантична система є синтезом основних смислових елементів та їх зв'язків і може бути названою синтезувальним, інтегральним рівнем.
Запитання. Завдання
1. У чому специфіка системності лексики?
2. Як виявляються системні відношення лексичного рівня в пара-дигматиці?
3. У яких співвідношеннях перебувають парадигматичний і синтагматичний аспекти лексико-семантичної системи?
4. Чи є вагомі підстави окремо виділяти епідигматичний аспекту лексико-семантичній системі?
Література
Основна
Семчинський С. В. Загальне мовознавство. — К., 1996. — С. 98—151.
Общее язьїкознание / Под общ. ред. А. Е. Супруна. — Минск, 1983. — С. 176—215.
Общее язьїкознание: Внугренняя структура язьїка / Отв. ред. Б. А. Се-ребренников. — М., 1972. — С. 394—455.
Додаткова
Плотников Б. А. Основьі семасиологии. — Минск, 1984.
Васильєв Л. М. Современная лингвистическая семантика. — М., 1990.
Уфимцева А. А. Лексическое значение. — М., 1986.
Никитин М. В. Основьі лингвистической теории значення. — М., 1988.
Апресян Ю. Д. Лексическая семантика: Синонимические средства язьїка. — М., 1974.
Попова 3. Д., Стернин И. А. Лексическая система язьїка. — Воронеж, 1984.
Русанівський В. М. Структура лексичної і граматичної семантики. — К., 1988.
Проміжні рівні мови
279
Денисова С. П. Типологія категорій лексичної семантики. — К., 1996.
Тараненко А. А. Язьїковая семантика в ее динамических аспектах (ос-новньїе семантические процессьі). — К., 1989.
Шмелев Д. Н. Проблемьі семантического анализа лексики. — М., 1973.
Кубрякова Е. С. Актуальньїе проблеми современной семантики. — М., 1984.
Вежбицкая А. Язьїк. Культура. Познание. — М., 1996.
Гак В. Г. Сопоставительная лексикология. — М., 1977.
Лайонз Дж. Введение в теоретическую лингвистику. — М., 1978.
3.8. Проміжні рівні мови
Основні рівні мови — фонологічний, морфологічний, лексико-семантичний і синтаксичний — не існують ізольовано один від одного. Вони взаємодіють, унаслідок чого на їх стику виникають проміжні рівні — морфонологічний, словотвірний і фразеологічний.
Морфонологічний проміжний рівень мови
Морфонологічний рівень — проміжний між фонологічним і морфологічним. Особливістю проміжних рівнів є те, що мовна одиниця одного рівня функціонує в іншому рівні. У цьому разі фонологічна одиниця (фонема) виконує допоміжну морфологічну функцію у складі морфеми, тобто йдеться про морфологічне використання фонологічних засобів мови.
Проблема використання фонем як допоміжного морфологічного засобу стала предметом дослідження особливої лінгвістичної науки — морфонології.
Морфонологія (із морфофонологія) — розділ мовознавства, який вивчає фонологічну структуру морфем і використання фонологічних відмінностей із морфологічною метою.
Якщо фонологія вивчає фонеми в системі мови та їх функції, а морфологія — морфеми і словоформи, то морфонологія вивчає фонеми в їх співвідношенні з морфемами і словоформами, встановлює основні варіанти морфем і правила їх перетворення на інші варіанти.
У сучасному мовознавстві термін морфонологія вживається у двох значеннях — вузькому і широкому. Морфонологія у вузькому значенні вивчає варіювання фонем у морфах однієї морфеми, тобто чергування фонем: друг — дружній, страх — страшити, сотня — сто, день — дня, веселий — весілля, черниця — чорний тощо.
280
Теорія мови
Морфонологія у широкому значенні досліджує фонологічний склад морфем і способи їх розрізнення; видозміни морфем при їх сполучуваності в процесах формотворення і словотворення, тобто стикові зміни морфем.
Вивчення морфонології у широкому значенні започаткував М. С. Трубецькой. Він вважав, що морфонологія — це: 1) вчення про фонологічну структуру морфем; 2) учення про комбінаторні звукові зміни, які відбуваються в морфемах при їх поєднанні; 3) вчення про ряди чергувань, які виконують морфологічну функцію. Відповідно до широкого розуміння морфонології, як морфонологічну характеристику слова розглядають ті його формально-структурні особливості, які є наслідком поєднання морфем у слові і виявляються в чергуванні фонем, що входять до складу морфеми.
Фонеми, які чергуються в морфах однієї морфеми, називаються морфонемами. Термін морфонема запропонував у 1927 р. польський мовознавець Г. Ула-шин і визначив її як фонему в семасіолого-морфологіч-ній функції. Майже одночасно з Улашином цей термін став уживати Трубецькой, але в нього він укладав дещо інший зміст — «складний образ двох чи декількох фонем, здатних взаємозамінюватися в межах однієї і тієї самої морфеми залежно від умов морфологічної структури» або як «складне уявлення про всі члени (два чи більше) чергування». Як приклади можна навести такі морфонеми: е/і (веселий — весілля), е/0 (палець — пальця), е/о (женити — жонатий, шести — шостий), о/и (кров — кривавий), к/ч/ц (мука — мучний — муці), д/дж (радити — раджу), з/ж (возити — вожу), х/ш (рухати — рушу). У кореневих морфемах наведених споріднених слів при спільному корені є різні фонеми. З погляду фонології, фонеми служать для розрізнення значень, а в цьому разі це правило не спрацьовує (пор. кум — чум, кола — чола, ком — чом, з одного боку, і рука — рученька, мокнути — мочити — з іншого).
Отже, поняття «морфонема» є абстракцією. Як фонема є абстрактною одиницею і реально представлена в мовленні алофонами, так і морфонема є абстрактною одиницею, яка конкретно реалізується у вигляді фонем, що взаємно заміщуються в морфемах при словозміні та словотворенні. Різниця тільки в тому, що фо-
Проміжні рівні мови
281
нема є узагальненням найменшої сегментної одиниці мови, а морфонема не є особливою сегментною одиницею, а тією самою фонемою, тільки розглянутою під іншим кутом зору. Очевидно, це стало причиною того, що деякі мовознавці заперечують існування такої одиниці загалом. Так, скажімо, О. О. Реформатський уважав поняття морфонеми фікцією. На його погляд, те, що називають морфонемою, власне є фонемою, розглянутою у складі морфеми.
Фонологія і морфонологія вивчають одну й ту саму сегментну одиницю. Як стверджує С. В. Семчинський, вони мають один об'єкт дослідження, але різний предмет вивчення [Семчинський 1996: 188]. Предметом сучасної морфонології є вивчення функцій фонем у морфемах, дослідження спеціалізації фонологічних чергувань у різних ділянках граматики (у словозміні іменних частин мови чи дієслова, у словотворенні тощо); встановлення того, які групи фонем залучаються до чергування, в якій позиції слова (на початку, в середині чи в кінці) відбуваються чергування, якими вони є — історичними чи живими, продуктивними чи непродуктивними.