Серед словотвірних моделей розрізняють лінійні і нелінійні. До лінійних належать афіксальні моделі і моделі складних слів, які виражаються формулою А = В + С + Б (довідник = довід(атися) + ник, лісостеп = ліс + о + степ, англ. розісагд, «поштова листівка» = розі + сагй, зипзНіпе «сонячне сяйво» = зип + зНіпе). До нелінійних, які умовно позначають формулою А -» В, належать конверсія (поранений (солдат) —> поране­ний, черговий (учень) —> черговий, англ. а июгй «слово» —> іо юогд, «висловлюватися», а йгеат «сон» -> іо йгеат «снитися», а Напй «рука» —> іо Напй «вручати», іо гип «бігти» —> а гип «біг», /гее «вільний» —> іо /гее «звіль­нюватися», йоюп «внизу» —> іо йоюп «скидати»), усі-чення (автомобіль —> авто, метрополітен —> метро, кі­лограм -> кіло, англ. іеіеиізіоп «телебачення» —> іеііу, тісгорНопе «мікрофон» —> тіке,фр. иеіосіресіе «велоси­пед» —> Vе^о) і зворотне словотворення (доярка —> дояр, зонтик —> зонт).

Найкрупнішою класифікаційною одиницею слово­твору є спосіб словотвору. Розрізняють суфіксальний (викладач), префіксальний (переписати), постфік-сальний (битися), префіксально-суфіксальний (за-пліч-н/ий), префіксально-постфіксальний (роз-бігти-ся), суфіксально-постфіксальний (горди-ти-ся), пре-

Проміжні рівні мови

289

фіксально-суфіксально-постфіксальний (пере-шіпт-ува-ти-ся), чисте складення (дехто, плащ-палатка, ва-гон-ресторан, англ. зпоютап «снігова баба», §оШ/ізН «золота рибка»), складення з суфіксацією (земл-е-тор-гов-ець, радіо-прийм-ач), зрощення (вічнозелений, англ. Ло-іі-уоигзеїі «саморобний», «іграшка типу конструк­тора», тоіНег-іп-Іою «свекруха, теща», Ьгеай-апй-ЬиШг «сніданок», йо-соте-ріеазе-іотоггою (ехргеззіоп) «з ви­разом на обличчі, ніби хоче сказати: «Приходь завтра»), абревіацію (ВАК, НАТО, профком), компресію складних слів із відсіченням одного компонента (англ. а Іосаі ігаіп — а Іосаі «приміський поїзд», а тизісаі сопгейу — а тизісаі «музична комедія»), редуплікацію (англ. зріі-зроі «добре», по-по «те, що заборонено», тап-тап «негр» і «турбувати», гитріу-іитріу «секс»).

Словотвір як окрема лінгвістична дисципліна ви­окремився наприкінці 60-х років XX ст. Становлен­ня словотвору пройшло декілька етапів, пов'язаних із різними концепціями. Спочатку практикувався морфологічний підхід: словотвір розглядали через призму морфології як комбінаторику морфем. Його заступив структурно-семантичний підхід, у якому акцент було зроблено на словотвірній похідності і привернено увагу до співвідношення структури і се­мантики похідного слова та до співвідношення мор­фемного і словотвірного аналізу. З'являються понят­тя мотивованості похідного слова і словотвірного зна­чення.

На сучасному етапі паралельно існують три напря­ми в дослідженні словотвору:

1) синтаксичний (трансформаційний, породжу валь­ний), пов'язаний із дослідженнями Н. Хомського. Се­мантику і структуру дериватів розглядають як резуль­тат породження різних синтаксичних конструкцій, а поняття словотвірного правила пов'язують із відтво­ренням ланцюжка переходів, що лежать в основі пере­творення вихідних синтаксичних конструкцій у відпо­відний дериват (Він грає на трубі — він трубач; Він від'їхав — його від'їзд);

---

2) ономасіологічний, започаткований дослідженнями чеського мовознавця М. Докуліла. Словотвір розгляда­ють з погляду теорії номінації і для його інтерпретації використовують такі поняття, як ономасіологічний ба­зис, ономасіологічна ознака, зв'язка та ономасіологіч-на категорія;

290

Теорія мови

3) функціонально-семантичний, який синтезує до­сягнення трансформаційного й ономасіологічного під­ходів і на передній план ставить проблеми, пов'язані з семантикою, функціонуванням і творенням похідних слів у живому мовленні.

Фразеологічний проміжний рівень мови

У кожній мові є вільні словосполучення (які вільно творяться з окремих слів) і стійкі (які в мовленні не створюються, а лише відтворюються і за змістом та синтаксичною функцією рівнозначні слову). Якщо зміст вільних словосполучень головним чином утворе­ний самостійними значеннями слів, з яких вони скла­даються, то зміст фразеологізмів має щось інше порів­няно зі значенням їх складників (пор. зелена діброва і зелена вулиця «сприятливі умови для просування по роботі, службі», «умови для безперешкодного розвит­ку, поширення, використання чого-небудь»).

Фразеологія (від грец. рпгазіз «вираз, зворот» і Іо£оз «слово, вчен­ня») — 1) сукупність фразеологізмів певної мови; 2) розділ мово­знавства, який вивчає фразеологічний склад мови.

Перше значення слова фразеологія використовують у широкому і вузькому розумінні. До фразеології у широкому розумінні відносять ідіоми, фразеологічні сполучення і стійкі фрази (прислів'я, крилаті вирази, фрази-привітання тощо, які нерідко виходять за межі словосполучень, тобто є реченнями). У вузькому — лише ідіоми та стійкі сполучення слів, функціонально спів­відносні зі словом як номінативною одиницею мови. У цьому разі фразеологізми — це мовні знаки вторинної номінації. Фразеологія як проміжний рівень мови зна­ходиться на стику лексико-семантичного і синтаксич­ного рівнів. Особливість проміжних рівнів у тому, що вони не мають власної одиниці. їхні одиниці виника­ють на одному рівні, а функціонують як одиниці іншо­го рівня. Фразеологізми виникають у синтаксисі, а функціонують на рівних правах зі словом у лексико-семантичній системі; це своєрідні лексеми-многочлени [Семчинський 1996: 193]. Структура фразеологізму збігається зі структурою словосполучень або речень, а значення — зі значенням лексичних одиниць.

В. Л. Архангельський, М. Ф. Алефіренко, О. В. Ку-нін та деякі інші мовознавці роблять спробу виділити

Проміжні рівні мови

291

фразеологію в окремий ієрархічний рівень мови. Однак для цього немає достатніх підстав. Якщо навіть вважа­ти, що фразеологізм — це окрема самостійна мовна одиниця (не слід забувати, що фразеологізми різнорід­ні за своєю структурою), то і в такому разі він не відпо­відає критеріям рівневих одиниць. Від справжніх рів-невих одиниць — фонем, морфем, слів — фразеологіз­ми різняться тим, що вони: 1) різнорідні за своєю структурою; 2) не перекодовуються в одиниці вищого порядку; 3) не сполучаються з такими самими одини­цями (пор.: фонеми поєднуються з фонемами, морфеми з морфемами, слова зі словами); 4) виникають зі сло­восполучень, але не внаслідок регулярної взаємодії слів, а всупереч їй; 5) у функціональному плані не ма­ють тієї універсальності, яку повинні мати одиниці са­мостійного рівня мови [Баран 1997: 156].

---

Фразеологія як наука вивчає специфіку фразеологіз­мів як знаків вторинної номінації, їх значення, структу­ру, характер їх зовнішніх лексико-синтаксичних зв'яз­ків, а також їх експресивно-стилістичні ознаки та сис­темні зв'язки з іншими фразеологічними одиницями і словами. Вона також розробляє принципи виділення фразеологізмів, методи їх вивчення, класифікації і лексикографічного опрацювання. Одним із важливих завдань фразеології є дослідження її національно-мов­ної своєрідності, оскільки вона в кожній мові має не­повторний план вираження і таким чином фіксує на­ціональний колорит мови. Саме через те переважна більшість фразеологізмів не перекладається на інші мови.

Хоча передумови фразеології було закладено ще в XIX ст. О. О. Потебнею, як окрема лінгвістична дис­ципліна вона виникла в 40-х роках XX ст. її станов­лення пов'язане з ідеями французького мовознавця Ш. Баллі, а також із дослідженнями Є. Д. Поливано-ва, С. І. Абакумова, Л. А. Булаховського і В. В. Ви­ноградова. Виноградову належить визначення основ­них понять, обсягу і завдань фразеології. Однак і нині чимало проблем фразеології залишаються нерозв'я­заними. Це, зокрема, визначення фразеологізму і критеріїв його виділення; співвідношення між фра­зеологізмом і словом, словосполученням та реченням; принципи класифікації фразеологічних одиниць; се­мантичні та граматичні властивості фразеологізмів тощо.

292

Теорія мови

Здебільшого поняття фразеологічної одиниці ви­значається на основі таких ознак, як структурно-се­мантична стійкість (постійне співвідношення значен­ня сполучення слів з його лексико-граматичним спо­собом вираження, що є наслідком переосмислення всього сполучення або окремих його компонентів) і відтворюваність. Однак не завжди ці критерії є само­достатніми, і нерідко при їх використанні поза фра­зеологією залишається чимало фраз, які інтуїтивно сприймаються як фразеологізми. Збільшення крите­ріїв також не розв'язує проблеми, бо залежно від то­го, які критерії приймає чи яким критеріям надає пе­ревагу вчений, змінюється якісний і кількісний склад фразеологізмів.

Оскільки до складу фразеології належать неодно­рідні класи фразеологізмів з різним ступенем фразео­логічності (пор. ляси точити, з одного боку, і атомна вага — з іншого), то для визначення ступеня фразеоло­гічності білоруський мовознавець Б. О. Плотников за­пропонував 10 критеріїв (чим більше ознак-критеріїв має сполучення слів, тим вищою є його фразеологічність):

1) ідіоматичність, тобто зрушення у значенні компо­нентів {пекти раків «червоніти від сорому, ніяковіти»);

2) дослівна неперекладність на інші мови (гарбуза піднести, піймати об лизня, облизати макогона «від­мовити при сватанні, залицянні», на рушник стати «взяти шлюб, одружитися», пошитися в дурні «дати себе обдурити»);

---

3) наявність компонента з утраченим лексичним значенням або із застарілою граматичною формою (ля­си точити, притча во язицех);

4) граматична категоріальність, тобто здатність усього звороту виступати в ролі одного члена речення (сторч головою — обставина способу дії, шкіра та кіс­тки — означення);

5) невмотивованість значення (собаку з'їсти «набу­ти великого досвіду в якійсь справі, ґрунтовно, до тон­кощів вивчити що-небудь»);

6) незмінність граматичної форми (поминай як зва­ли, як Пилип з конопель, була не була, зуб на зуб, ні сіло ні впало, і нашим і вашим, і хочеться і колеться, сиди й не рипайся, у три погибелі);

7) синтаксична немодельованість, тобто творення сполучення не за живою в мові моделлю (сам на сам, чорта з два, так собі);

Проміжні рівні мови

293

8) відсутність варіантності (пор.: бити баглаї і на­говорити (набалакати, намолоти, наплести) сім міш­ків (кіп) гречаної вовни);

9) неможливість вставити в середину виразу якесь слово (пор.: бабине літо, кров з молоком і завдати (доброго) гарту, закрутити (таку) веремію);

10) неможливість синтаксичних перетворень (пор.: ні се ні те і прийняти ухвалу, прийнята ухвала, ухва­ла, яку прийняли).

Залежно від кількості критеріїв, що має певний ви­раз, ступінь фразеологічності може коливатися від 1 (рос. ничтоже сумяшеся, яке має всі 10 перелічених ознак) до 0,1 (блок управления, яке має тільки одну ознаку — стійкість, або відтворюваність) [Общее язм-кознание 1983: 226—231].

Щодо класифікації фразеологізмів, то вона здійсню­ється на різних основах — структурно-семантичній, граматичній і функціонально-стилістичній. Найпо-пулярнішою є структурно-семантична класифікація Виноградова, яка ґрунтується на критерії семантичної злютованості або аналітичності значення фразеологіз­му. За цим критерієм Виноградов виділяє три типи фразеологізмів:

1) фразеологічні зрощення, в яких значення фор­мально не вмотивоване значенням його складників (дати кучми «побити», на руку ковінька «вигідно»);

2) фразеологічні єдності, в яких зміст опосеред­ковано вмотивований значенням компонентів (при­кусити язика «замовкнути», не нюхати пороху «не бути ще в боях», тримати камінь за пазухою «при­ховувати злобу, ненависть до кого-небудь, бути гото­вим зробити прикрість комусь, вчинити помсту над кимсь»);

3) фразеологічні сполучення — фрази, створені ре­алізацією зв'язаних значень слів (зло бере за немож­ливості радість бере, задоволення бере, добро бере; наг­ла смерть; рос. закадьічньїй друг тощо).

М. М. ПІанський виділив ще четвертий тип — фра­зеологічні вирази, до якого відніс стійкі за складом і вживанням звороти, що складаються із слів з вільним значенням (серйозно і надовго; і чужому научайтесь, й свого не цурайтесь).

Л. А. Булаховський здійснив класифікацію фразео­логізмів за джерелами їх походження: 1) прислів'я і приказки; 2) професіоналізми; 3) усталені вислови з

---

294

Теорія мови

анекдотів, жартів тощо; 4) цитати з Біблії; 5) перекла­ди іншомовних висловів; 6) крилаті вирази письменни­ків; 7) влучні вирази видатних людей.

М. Т. Тагієв запропонував класифікацію на основі оточення фразеологізмів: 1) фразеологізми з однопози-ційним оточенням (хто + лізе на стіну); 2) фразеоло­гізми з двопозиційним оточенням (хто + взяв слово + з кого; що + червоною ниткою проходить + через що); 3) фразеологізми з трипозиційним оточенням (хто + коле очі + кому + чим).

Наприкінці 50-х років починає практикуватися сис­темний підхід до проблем структурно-семантичної орга­нізації фразеологізмів. Проблеми системності пов'язані з описом фразеологізмів як специфічних структурно-се­мантичних одиниць, з вивченням явищ фразеологічної варіативності, полісемії, омонімії, антонімії, з виявлен­ням граматичних класів фразеологізмів і їх синтаксич­них функцій. Виявилося, що фразеологізмам притаманні такі самі системні характеристики, як і словам.

Злютованість фразеологізмів не є абсолютною. Бага­то фразем мають варіанти. Наприклад: з'їсти (скуш­тувати) березової каші, відрізана (відкраяна) скиба (скибка) від хліба, тримати (держати) язик за зуба­ми, брати (здіймати, підіймати) на сміх (глум, глуз, кпини), затулити рота (пащу, пащеку, вершу, пельку), головою (лобом) мур пробивати, бити по кишені (по гаманцю), виміняти шило на швайку (на мило, на мо­товило), гріш ціна (в базарний день), ні в зуб (ногою).

Характерна для фразеологізмів і полісемія. Так, фра­зеологізм як камінь у воду має 2 значення — * безслідно зникнути» і «нічого не відомо про кого-небудь», фразео­логізм розкрити рота вживається в 4 значеннях — «починати говорити після мовчання», «здивовано або захоплено слухати кого-небудь», «лаяти кого-небудь, кричати на кого-небудь» і «посягати на що-небудь», а фразеологізм морочити голову — в 6 значеннях: «розмірковувати, роздумувати над чим-небудь, нама­гаючись щось з'ясувати, зрозуміти», «займатися яко­юсь копіткою справою», «переживати, перейматися якимись турботами», «завдавати кому-небудь клопо­тів; заважати, набридати», «дурити когось», «несер­йозно, легковажно ставитися до кого-небудь». Однак потрібно зазначити, що на відміну від слів фразеоло­гізми відзначаються меншою багатозначністю. Якщо багатозначними є 80 відсотків слів, то серед фразео-

Проміжні рівні мови

295

логізмів багатозначними є тільки 15 відсотків [Буда-гов 1974: 117]. Саме цим пояснюється те, що значен­ня фразеологізмів меншою мірою залежить від кон­тексту.

Ще рідше від полісемії у фразеології виявляється явище омонімії. Наприклад, омонімічними є вирази зе­лена вулиця¹ «безперешкодний шлях у розвитку, подо­ланні, досягненні чого-небудь» і зелена вулиця* «пока­рання солдатів шпіцрутенами в кріпосницькій Росії»; пустити півня¹ «підпалити» і пустити півня² «зірва­тися на ноті».

---

Смотрите также файлы

• Історія України самостійна 2013.doc

• Історія України самостійна 2011.doc

• Загальне мовознавство, курс 5.doc

• Омонiми.Мовознавство.doc

• 18. Синонімія. Мовознавство.doc