ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 25.11.2019
Просмотров: 10819
Скачиваний: 34
Гіпотеза вроджених мовних структур — гіпотеза Н. Хомського, суть якої зводиться до того, що мовні структури не набуваються через досвід, а народжуються разом із людиною й існують у кожного індивіда в потенції.
Гіпотеза лінгвальної відносності — концепція, згідно з якою структура мови визначає структуру мислення і спосіб пізнання світу. Синонім: гіпотеза СепГра — Убрфа.
ПпсГтеза СепГра —Убрфа —див. Гіпотеза лінгвальної відносності.
Ппотетико-дедуктйвний метод — метод, який полягає у висуненні припущення (гіпотези) і його наступній експериментальній перевірці.
Глибинна структура — у теорії трансформаційних породжувальних граматик спосіб абстрактного опису побудови речення, який дозволяє відобразити смислову близькість речень, що мають одні й ті самі лексичні одиниці й розрізняються лише деякими граматичними значеннями.
Глибинний синтаксис— використовуваний у теорії трансформаційних породжувальних граматик (генеративній лінгвістиці) спосіб абстрактного опису семантичнрї структури речення.
Глосематика (грец. £Іоззета, род. відм. £ІоззетаІоз — слово) — лінгвістична течія структуралізму, яка трактує мову як абстрактну структуру й описує її суто формальними способами без звертання до її субстанцій (реального змісту і звучання). Синоніми: копенгагенський структуралізм, датський структуралізм.
Глотогенез (грец. §Іоїїа — мова і §епезіз — походження) — процес становлення людської природної звукової мови.
Глотогоні чна теорія (грец. £/о На — мова і £олоз — народження, походження) — теорія походження і розвитку мови М. Я. Марра, згідно з якою всі мови пройшли у своєму розвитку аморфну, аморфно синтетичну, аглютинативну і флективну стадії.
Глотогонія (грец. £Іоіїа — мова і £опоз — народження) — походження мови, а також розділ мовознавства, що вивчає походження і розвиток мови.
Глотохронологія (грец.£Ша — мова, спгбпоз — час і Іб£оз — слово, вчення) — розділ порівняльно-історичного мовознавства, який досліджує швидкість мовних змін і визначає на цій основі час розділення споріднених мов та ступінь близькості між ними.
Гносеологічна функція мови (грец.£позіз — пізнання і Іб£оз — слово, вчення) — пізнавальна функція (мова як інструмент пізнання світу). Синоніми: пізнавальна функція, когнітйвна функція.
Градуальна сема (лат. £гадаііо — поступове посилення, підвищення, від £гасІиз — крок, ступінь) — сема, яка не представляє якоїсь нової ознаки, а лише ступінь вияву, інтенсивність тієї ж ознаки, що є і в інших близьких за значенням словах.
Градуальні опозиції фонем — протиставлення фонем за різним ступенем (градацією) однієї й тієї самої ознаки.
Граматика (грец. £гаттаІіке (іесппе) — мистецтво читати і писати букви, від £гатта — буква) — 1) будова мови, тобто система способів словотворення, морфологічних категорій і форм, синтаксичних катего-
420
Короткий термінологічний словник
рій і конструкцій; 2) розділ мовознавства, що вивчає граматичну будову мови.
Граматична категорія — система протиставлених один одному рядів граматичних форм з однорідними значеннями.
Граматичне значення — узагальнене, абстрактне мовне значення, властиве багатьом словам, словоформам, синтаксичним конструкціям і яке має у мові своє регулярне (стандартне) вираження.
Грамема — 1) компонент граматичної категорії, видове поняття щодо граматичної категорії як родового поняття; 2) елементарна одиниця граматичного значення.
Датський структуралГзм —див. Глосематика.
Дедуктивні універсали —універсали, які встановлюються шляхом припущення і які є обов'язковими для всіх мов.
Дедукція (лат. бебисііо, в'їдсіесіисо) — спосіб дослідження, який полягає в переході від загального до окремого; одна з форм умовиводу, за якої на основі загального правила з одних положень, як істинних, виводиться нове істинне положення.
Делімітатйвна функція фонем (лат. деІітіШіо — віддалення, відокремлення) — розмежувальна функція; функція, що вказує на межі слів.
Денотат (лат. сіепоіаіиз — позначений) — предмет чи явище навколишньої дійсності, з яким співвідноситься певна мовна одиниця; те, що можна назвати певним іменем.
Дериватолбгія (віддеривація і -логія) —див. Словотвір 2.
ДеривацГйне значення —див. СловотвГрне значення.
Деривація (лат. дег'маїїо — відведення води з ріки) — див. Словотвір 1.
ДескриптивГзм (англ. сіезсгірїме — описовий) —лінгвістична течія структуралізму, для якої характерний формальний підхід до вивчення мовних фактів на основі їх дистрибуції (сполучуваності одиниць, їх місця у мовленні стосовно інших одиниць тощо). Синонім: американський структуралГзм.
Детермінація (лат. сіеіегтіпаііо — визначення)—однобічна залежність, за якої один із двох членів синтагматично визначає інший, а не навпаки.
Диглбсія (грец. с// —двічі \&Іозза — мова) — мовна ситуація, за якої в одному суспільстві існує дві мови або дві форми однією мови, що виконують відмінні функції.
Диз'юнкція фонолопчна (лат. бізіипсііо, від с(/5/і/л£о — роз'єдную, розрізняю)— протиставлення фонем за декількома диференційними ознаками.
Диктум (лат. сіісіит — сказане) — фактичний зміст речення (висловлення).
Дисиміляція (лат. сііззітіїаііо — розподібнення) — розподібнення артикуляції двох однакових або подібних звуків у межах слова, втрата ними спільних фонетичних ознак.
Дискурс (франц. йізсоигз — мовлення) — текст у сукупності прагматичних, соціокультурних, психологічних та інших чинників; мовлення, «занурене в життя».
Дистинктивна функція фонем (лат. бізііпциеге — розпізнавати, розрізняти) — функція, яка полягає у фонетичному розпізнаванні і семасіологічному ототожненні/розрізненні слів і морфем.
Дистрибутивний аналіз — одна з основних методик визначення і класифікації одиниць мови в дескриптивній лінгвістиці, яка базується
Короткий термінологічний словник
421
виключно на розподілі одиниць відносно одна одної у потоці мовлення, вивченні оточення (дистрибуції) аналізованої одиниці.
Дистрибутивний синтаксис — синтаксис, предметом якого є валентність, реляційні й дистрибутивні властивості слова. Синонім: структурний синтаксис.
Дистрибуція (англ. бізігіЬиііоп — розподіл, розповсюдження, від лат. бізігіЬиііо — поділ, розподіл) — узагальнена сукупність усіх оточень, у яких трапляється одиниця мови — фонема, морфема, слово і т. д., на відміну від оточень, у яких вона траплятися не може.
ДиференцГйна сема — сема, за якою розрізняються слова певного лексико-семантичного поля.
ДиференцГйні ознаки фонем — розрізнювальні ознаки; ознаки, за якими протиставляються фонеми.
ДіалексГя (грец. біа — префікс, що означає наскрізний рух, проникнення, розділення, і /ех/з — слово) — лексемні розходження у двох зі-ставлюваних мовах.
Діалект (грец. біаіекіоз — говір, наріччя) — різновид певної мови, який є засобом спілкування людей, тісно пов'язаних територіально, соціально або професійно (територіальний діалект, соціальний діалект).
Діалектизми —фонетичні, морфологічні, синтаксичні й лексичні особливості, властиві окремим діалектам (і відсутні в літературній мові).
Діалектолоп чний атлас — систематизоване зібрання карт, які показують поширення діалектних особливостей певної мови на всій території и побутування.
Діалектологія (грец. біаіекіоз — говір, наріччя і Іб£оз — слово, вчення) — розділ мовознавства, що вивчає територіальні (місцеві) говори певної мови.
ДіаморфГя (грец. біа — префікс, що означає наскрізний рух, проникнення, розділення, і тогрЬе — вид, форма) — розходження на морфологічному рівні в зіставлюваних мовах.
ДіасемГя (грец. біа — префікс, що означає наскрізний рух, проникнення, розділення, і зета — знак) — семантичні розходження у зіставлюваних мовах.
Діафонїя (грец. біа — ррефікс, що означає наскрізний рух, проникнення, розділення, і рлоле — звук) — розходження на фонологічному рівні в зіставлюваних мовах.
ДіахронГчне мовознавство — мовознавство, яке розглядає мову в її історичному розвитку. Синонім: історичне мовознавство.
Діахронічний словотвГр — словотвір, який вивчає шляхи виникнення похідних слів у різні періоди розвитку мови та їх етимологічну словотвірну будову, а також історичні зміни словотвірної структури слів.
ДіахронГчні універсали — спільні властивості в розвитку всіх або більшості мов.
ДіахронГя (грец. біа — через і сіігопоз — час, тобто різночасність) — 1) історичний розвиток мови; 2) дослідження мови в часі, в її історичному розвитку.
Діереза (грец. біаігезіз — поділ, розділяння) — викидання звука чи складу в слові для зручності вимови.
Додаткова дистрибуція — див. Доповняльна дистрибуція.
Доповняльна дистрибуція — дистрибуція, за якої мовні одиниці не трапляються в однакових оточеннях. Синонім: додаткова дистрибуція.
ЕвфемГзми (грец. еиріїетізтбз, від еи — добре і рЬеті— говорю) — емоційно нейтральні слова або вирази, вживані замість синоні-
422
Короткий термінологічний словник
мічних їм слів або виразів, які здаються мовцеві непристойними, грубими чи нетактовними.
Еквіполентні опозиції фонем (лат. аециіроіепз — рівносильний, рівноцінний) — опозиції, в яких обидва члени логічно рівноправні, тобто не характеризуються ні різним ступенем якоїсь однієї ознаки, ні наявністю в одному з членів опозиції ознаки, якої не має інший член опозиції.
Екзотйзми (грец. ехоіікоз — чужий) — слова, запозичені з маловідомої мови і вживані для надання мовленню особливого (місцевого) колориту.
ЕкспансіонГзм (франц. ехрапзіоппізте, від лат. ехрапзіо — розширення, поширення) — використання здобутків інших наук для пояснення мовних явищ; вихід лінгвістики (когнітивної) в інші науки.
Експланаторність (англ. Іо ехріаіп — пояснювати) — принцип пояснення мовних явищ.
Експонент (лат. ехропепз — той, що виставляє напоказ) — план вираження мовного знака, позначувальне.
Екстралінгвальні причини мовних змін (лат. ехіга — поза, зовні, крім і Ііп£иа — мова) — див. Зовнішні причини мовних змін.
Елементарні універсалі'! —універсалі'!, які стверджують наявність або відсутність чогось у всіх мовах. Синонім: прбстГуніверсалі'!.
ЕмГчний рГвень — мовний рівень на відміну від мовленнєвого.
Емотивна функція мови — функція вираження почуттів і емоцій.
ЕнантіосемГя (грец. епапііоз — протилежний і зета — знак) — наявність у слові протилежних (антонімічних) значень; внутрішньослів-на антонімія.
ЕнтропГя (грец. еп — в і Ігоре — поворот, зміна, перетворення) — міра невизначеності ситуації (обсягу недостатньої інформації), яка залежить від кількості знаків у коді й імовірності їх появи в тексті.
Епентеза (грец. ерепіґіезіз — вставка) — поява у словах неетимо-логічного звука між двома іншими для полегшення переходу між арти-куляціями різних звуків.
Епідигматика — один із трьох аспектів системного вивчення лексики, який визначається асоціативно-дериваційними зв'язками між словами за формою і за змістом.
Ергативні мови (грец. ег&аіез—діюча особа) — мови, в яких речення з перехідними і неперехідними дієсловами мають різну структуру: суб'єкт при неперехідному дієслові оформляється як об'єкт при перехідному, а суб'єкт при перехідному дієслові стоїть в особливому (ергативному) відмінку.
Естетична функція мови — функція вираження і виховання прекрасного. Синонім: поетична функція.
Етимологія (грец. еіітоп — істина і Іб£оз — слово, вчення) — 1) походження слів; 2) розділ мовознавства, який вивчає походження слів.
ЕтнолінгвГстика (грец. еіііпоз — народ і лінгвістика) — напрям у мовознавстві, який вивчає мову в її зв'язках з культурою, взаємодію мовних, етнокультурних і етнопсихологічних чинників у функціонуванні та розвитку мови.
Закон економії сил — див. Закон мовної економії.
Закон мовної економії — прагнення мовця зекономити зусилля при користуванні мовленням як одна з причин мовних змін. Синоніми: закон економії сил, теорія мінімального зусилля.
Закон Цйпфа — лінгвостатистичний закон, згідно з яким відношення рангу слова в частотному словнику до частотності слова в мові ста-
Короткий термінологічний словник
423
новить постійну величину (константу): гі = с, де г — ранг слова в частотному словнику, г~— частота слова, с — постійна величина.
Зворотна деривація —див. Зворотне словотворення.
Зворотне словотворення — різновид морфологічного способу словотворення, наслідком якого є лексична одиниця, що за структурою простіша від твірного слова. Синоніми: зворотна деривація, редеривація.
ЗвуковГ закони —див. Фонетичні закони.
ЗвукосимволГзм — закономірний, не довільний, фонетично мотивований зв'язок між звучанням і значенням слова. Синоніми: звуковий символізм, фонетичний символізм, символіка звука.
Зіставне мовознавство — мовознавча дисципліна, яка вивчає дві чи більше мов з метою виявлення їх подібностей і відмінностей на всіх рівнях мовної структури. Синоніми: контрастйвна лінгвГстика, кон-фронтатйвна лінгвГстика.
Зіставнйй метод — сукупність прийомів дослідження й опису мови через її системне порівняння з іншою мовою з метою виявлення її специфіки. Синоніми: контрастйвний метод, типолоп чний метод.
Знак— матеріальний, чуттєво сприйманий предмет, який є представником іншого предмета і використовується для отримання, зберігання і передачі інформації.
Знак-Гндекс (лат. /лс/ех, від іпсіісо — вказую) — знак, пов'язаний з позначуваним предметом, як дія зі своєю причиною. Синоніми: знак-прикмета, знак-симптбм.
Знак-кбпія — відтворення, репродукція, подібна на позначуваний предмет.
Знак-прикмета —див. Знак-Гндекс.
Знак-сигнал — знак, який вимагає після себе певних дій, реакції.
Знак-симптбм {грец.5утрїота —збіг обставин, ознака) —див. Знак-Гндекс.
Знаковий рГвень мови — рівень мови, на якому її одиниці виступають як знаки (словосполучення, слова і морфеми).
Зовнішнє мовлення — мовлення у власному сенсі (втілене у звуки, таке, що має звукове вираження).
Зовнішні причини мовних змін — причини, які знаходяться поза мовою; суспільно-політичні, економічні, історичні, географічні та інші чинники, пов'язані з розвитком і функціонуванням мов. Синонім: екс-тралінгвальні причини.
Зовнішня лінгвГстика — галузь мовознавства, яка вивчає сукупність етнічних, суспільно-історичних, соціальних, географічних та інших чинників як нерозривно пов'язаних з розвитком і функціонуванням мови.