ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 25.11.2019
Просмотров: 10799
Скачиваний: 34
Универсалии и типологические исследования. — М., 1974.
414
Література
Успенский Б. А. Отношение подсистем в язьіке и связанньїе с ними универсалии // Вопр. язьїкознания. — 1968. — № 6.
Уфимцева А. А. Лексическое значение. — М., 1986.
Філософський словник. — К., 1986.
Философский знциклопедический словарь. — М., 1983.
Франчук В. Ю. Олександр Опанасович Потебня. — К., 1985.
Фрумкина Р. М. Вероятностьзлементовтекста и речевоеповедение. — М., 1971.
Харрис 3. Совместная встречаемость и трансформация в язьїковой структуре // Новое в лингвистике. —1962. — Вьіп. 2.
Хауген 3. Направлення в современном язьїкознании // Новое в лингвистике. — М., 1960. — Вьіп. 1.
Хроленко А. Т. Общее язьїкознание: Руководство к самост. работе над курсом. — М., 1981.
Чагишева В. И. Лингвистическая география как метод исследования язьїка // Вопр. общ. язьїкознания. — Л., 1967.
Черемисина М. И. Лекции по лингвистике: Язьїк. Речь. Текст. — Ново-сибирск, 1970.
Чесноков П. В. Неогумбольдтианство // Философские основьі зарубе-жньїх направлений в язьїкознании. — М., 1977.
ШарадзенидзеТ. С. Лингвистическая теория И. А. Бодузна де Куртенз и ее место в язьїкознании XIX—XX веков. — М., 1980.
Шведова Н. Ю. Парадигматика простого предложения в современном русском язьіке//Русский язьїк. Грамматические исследования. — М., 1967.
Швейцер А. Д., Никольский Л. Б. Введение в социолингвистику. — М., 1978.
Широков О. С. Современньїе проблему сравнительно-исторического язьїковедения. — М., 1961.
Шмелев Д. Н. Проблемьі семантического анализа лексики. — М., 1973.
Шовгун Н. О. Формування українського сленгу в мовленнєвій діяльності малих соціальних груп: Автореф. дис.... канд. філол. наук. — К., 2000.
Штелинг Д. О. О неоднородности грамматических категорий // Вопр. язьїкознания. — 1959. — № 1.
Штерн І. Б. Вибрані топіки та лексикон сучасної лінгвістики: Енциклопедичний словник. — К., 1998.
Шумарова Н. П. Мовна компетенція киян: соціолінгвістичний аспект// Мовознавство. —1992. — № 4.
Щерба Л. В. Язьїковая система и речевая деятельность. — Л., 1974.
Зйнштейновский сборник. — М., 1967.
Знциклопедический словарь. — М., 1985.
Язьїк и мьішление. — М., 1967.
Язьїк и наука конца 20 века. — М., 1995.
Якобсон Р. О. Лингвистика и позтика // Структурализм: «за» и «про-тив». — М., 1975.
Ярцева В. Н. Диахроническое изучение системьі язьїка // О соотноше-нии синхронного анализа и исторического изучения язьїков. — М., 1960.
Ярцева В. Н. Теория и практика сопоставительного исследования язьїков // Изв. АН СССР. Серия лит. и яз. — 1986. — Т. 45. — № 6.
Аизїіп .1. Регїогтат.іУе — Сопігазгіуе // Рпііозорпу апсі Огсііпагу І_ап£иа&е. _ угЬапа, 1963.
Вієп/уізсії М. ЗосіаІ ОігТегепІіаІіоп от" 1_ап£иа£е Зігисіиге // І_ап£иа£е |П Росиз Роипсіаіюп, Меіпосіз апсі Зузіетз. — Рогаїеспі, 1976.
Література
415
Вгсллт Р., Рогсі М. Асігезз іп Атегісап Еп£Іізп // .ІоитаІ от" АЬпогтаІ апсі ЗосіаІ РзуспоІо£у. — 1961. — V. 62. — № 2.
Вгипег .1.5. Асіз от" Меапіп^. — СатЬгісІ£е (Мазз.); 1_опсІоп, 1990.
Оапез Р. Зепіепсе Іпіопаїіоп тїот а Рипсііопаї Роіпіої уїєуу// \Л/огсІ. — 1960.—V. 16. —№1.
ЕІіаз N. ЗутЬоІ ТМеогу. — і-опсіоп: 5АРЕ РиЬІісаІіоп На*., 1992.
РіІІтоге СИ. Ною Іо Кпо\л/ ^ИеаШег Уои'ге Соттіп£ ог 6оіп£ // 0. РаисН (е<і), Еззауз оп йеіхіз. — ТйЬіп£еп: Нагг., 1983.
РіІІтоге СН.ТЇіе Сазетог Сазе // ІІпіуегзаІз іп І_іп£иі5ІісТМеогу. _ ^У., 1968.
Нутез 0. Роипсіаііопз іп Зосіоііпбиізіісз: Ап ЕІппо£гарпіс Арргоасп. — Рпііасіеірпіа, 1974.
.Іопзоп М. ТИе Восіу іп Іпе МіпсІ. — Спіса^о, 1987.
Кагсеузку 5. 8иг Іа рагаїахе еі Іа зупіахе еп гиззе // Сапіегз Р. сіє Заиззиге. — 1948. — № 7.
Кагсеузкіі 3.5иг Іа рпопоіо^іе сіє Іа їтазе // Тгауаих сій Сегсіе Ііп£иізІідие сіє Рга^ие. — 1931. — № 4.
І_аЬоу М. І_ап£иа£е іп Іпе Іппег Сіїу: Зіисііез іп Іпе ВІаск Еп£ІізИ Уегпасиїаг. — РпіІасіеІрпіа, 1972.
І_аЬоуУУ.5осіоІіп£иізІіс Раїїегпз. — РпіІасІеІрпіа, 1972.
1.акогт" С. Мотеп, Ріге апсі Оап£егоиз Тпіп^з: \Л/паІ СаІе£огіез РеуеаІ аЬоиІІИе МіпсІ. — Спіса^о, 1987.
І_ап£аскег р. а уїєуу от" 1_іп£иізІіс Зетапіісз // Рисігка-Озіуп (есі.), 1988.
1_ап£аскег Р. Сопсегі, Іта£е апсі ЗутЬоІ: Тпе Со£піііує Вазіз ої (Згаттаг. — М.У.: Моипіоп сіє (Згиуіег, 1991.
1_апбаскег Р. Роипсіаііопз ої Со£піііує Сгаттаг. — ЗІаптогсІ: 51ІР. — 1987.—УоІ. 1.
І_ап£аскег р. РоипйаІіопзотХо£піІіуеСгаттаг: ОезсгірІіуеАррІісаІіоп. — ЗІаптогсІ: ЗУР. —1991. — УоІ. 2.
І_еесп СИ. РгіпсірІез от* Ргабтаїісз. —1_. — М.У., 1983.
і_єуіпзоп 51. Ргабтаїісз. — І.. — N. У., 1983.
МіІеуузкі Т. ^2уко2пажзІ\лю. — Магзгаюа, 1972.
Розсп ЕІеопог. Нитап СаІе£огі2аІіоп // Зіисііез іп Сгозз-СиІІигаІ Рзуспо!о£у. — Ьопсіоп, 1977.
ЗсптісК \Л/. СгипсИа^еп сіег сіеиізспеп (Згаттаїік. — Вегііп, 1965.
Зперагс" Р. N. Сеогб МіІІегз Оаіа апсі Оеуоіортепі от* Меіпосіз 1"ог РергезепІіпбСобпіІіуе5ігисІиге5//ТпеМакіпбо^СобпіІІУе5сіепсе: Еззауз іп Нопог от" <Зеог£ МіІІег. — СатЬгісІ£е (Мазз.), 1988.
Зітоп Н. А., КарІап С. А. Роипсіаііопз ої Со£піііує Зсіепсе. — СатЬгісІ£е (Мазз.), 1989.
Таїту І_. Рі£иге апсі СгоипсІ іп Сотріех Зепіепсез // СгеепЬеп* еі аі. (есіз), ІІпіуегзаІз ої Нитап І.ап£иабе. _ ЗІапїогсІ: 51ІР. — 1978. — уоі. 4.
Короткий термінологічний словник
Абсолютні універсали — універсали, які не мають винятків.
Аглютинативні мови (пат.§Іиіеп — клей, а££Іиіїпо — приклеюю) — мови, в яких граматичні значення виражаються стандартними афіксами (приклейками), що механічно приєднуються до слова-основи.
Аглютинація (лат. а£§Іиііпаіїо — склеювання) — спосіб слово- і формотворення, за якого до основи або кореня, що зберігають стабільний звуковий склад, приєднуються однозначні стандартні афікси.
Агрегатування (лат. а££ге£аіїо — приєднання) — процес утворення багатозначності слова, за якого різні слова-значення утворюються від однієї твірної основи за допомогою однакового або багатозначного афікса, а потім дві лексичні одиниці сприймаються як одне багатозначне слово.
Адстрат (лат. абзігаіит — нашарування) — сукупність рис мовної системи, які з'явилися внаслідок впливу однієї мови на іншу в умовах тривалого співіснування і контактів сусідніх народів.
Актанти (лат. а£о — приводжу в рух) — обов'язкові (валентні) поширювачі слова в реченні.
Актуалізація (лат. асіиаііз — діяльний) — реалізація потенційних властивостей мовних елементів у мовленні.
Актуальне членування речення — в комунікативному синтаксисі членування висловлення на дві частини — тему (дане, основа, відоме) і рему (нове, ядро, повідомлюване).
Актуальний синтаксис — синтаксис речення, який вивчає його актуальне членування. Див. Комунікативний синтаксис.
Акцентологія (лат. ассепіиз — наголос і Іб£оз — слово, вчення) — розділ мовознавства, що вивчає природу і функціонування наголосу, а також система пов'язаних із наголосом явищ мови.
Аломбрф (грец. а//оз — інший і морф) — варіант морфеми, 11 конкретна реалізація, зумовлена її поз^ці_єю у слові.
Алофон (грец. аііоз — інший і ріпопе — звук)—див. Варіант фонеми.
Американський структуралГзм —див.ДескриптивГзм.
Аморфні мови (грец. атогріїоз — безформний) — мови, які не мають афіксів і тому виражають відношення між словами за допомогою поєднання слів між собою способом прилягання або за допомогою службових слів. Синоніми: кореневі мови, ізолюючі мови.
Аналітйзм (грец. апаїузіз — розклад, розчленування) —типологічна ознака мовної структури, що виявляється в роздільному вираженні лексичного і граматичного значень слова.
Аналітичні мови — мови, яким властива тенденція до окремого (аналітичного) вираження лексичних і граматичних значень (лексичне значення виражається повнозначними словами, а граматичне — службовими словами, порядком слів, інтонацією).
Аналогія (грец. апаІо§іа — відповідність) — процес формального і/або семантичного уподібнення однієї мовної одиниці до іншої.
Антиномії (грец. апііпотіа) — протилежні начала, внутрішні суперечності мови, боротьба між якими призводить до її змін.
Антоніми (грец. апіі — проти і бпута — ім'я) — різні за звучанням слова, які мають протилежні, але співвідносні значення.
Антропоцентризм (грец. апііігброз — людина і лат. сепігит — осереддя) — мовознавчий напрям, який мовні явища розглядає через призму людського чинника і вивчає мову з метою пізнання її носія —людини.
Короткий термінологічний словник
417
Апостеріорні мови (лат. а розіегіогі— з наступного; залежно від досвіду) — штучні мови, створені за зразком природних мов.
Апріорні мови (лат. а ргіогі— з попереднього; незалежно від досвіду) — штучні мови, позбавлені зв'язку з природними.
Ареальна лінгвГстика (лат. агеа — площа, простір) — розділ мовознавства, який на основі методу картографування мовних явищ вивчає їх територіальне поширення. Синоніми: лінгвогеографія, просторова лінгвГстика.
Артикуляцїйно-акустйчні прийоми — прийоми вивчення звуків у фізіологічному (артикуляція — місце і спосіб творення звуків) і фізичному (участь голосу і шуму, тембр, тон тощо) аспектах.
Архетйп (грец. агсЬеіуроп — прообраз) —- див. Прафбрма.
Архісема (грец. агсл/ — префікс, що означає головний, старший, і зета — знак) — сема, спільна для певного лексико-семантичного поля чи тематичної групи лексики.
Архіфонема (грец. агсл/ — головний, старший і фонема) — абстрактна фонологічна одиниця, яка конструюється на основі сукупності диференційних ознак, спільних для двох фонем у позиції їх нейтралізації.
Асиметричний дуалГзм мовного знака — непаралельність плану вираження і плану змісту мовного знака, суть якого полягає в тому, що позначувальне прагне мати інші значення, а позначуване (значення) прагне виразитися іншими знаками.
Асиміляція (лат. аззітіїаііо — уподібнення) — артикуляційне уподібнення одного звука до іншого в мовленнєвому потоці в межах слова або словосполучення.
Асоціативний експеримент— психолінгвістичний експеримент, суть якого полягає в анкетуванні мовців для виявлення асоціацій (реакцій), які в них викликають мовні одиниці (стимули).
Аспектолбгія (лат. азресіиз — зовнішній вигляд і Іб£оз — слово, вчення) — розділ граматики, який вивчає дієслівний вид і всю сферу видових і суміжних із ними значень, що мають у мові те чи інше вираження.
Атомізм (грец. аіотоз — неподільний) — дослідницький підхід, за якого окреме явище мови вивчається незалежно від інших, без врахування його системних зв'язків у структурі мови.
Атрибут — див. Означення.
Афазія (грец. арЬазіа — оніміння) — повна або часткова втрата здатності говорити або розуміти мову внаслідок ураження мовних центрів.
Афікс (лат. аШхиз — прикріплений) — службова морфема, приєднана до кореня, яка виражає граматичне і словотвірне значення.
Афіксація — спосіб словотворення за допомогою афіксів.
БагатомГрні опозиції фонем — опозиції, в яких спільні ознаки двох фонем повторюються в третій фонемі.
Безеквівалентна лексика — слова певної мови, що позначають специфічні явища культури і не мають однослівного перекладу на іншу мову.
Білатеральна теорія знака — теорія, згідно з якою знак є двосторонньою одиницею, що має план вираження і план змісту.
Білінгвізм (лат. Ьі, від Ь/'з — двічі і Гт£иа — мова) — практика індивідуального або колективного використання двох мов у межах однієї державної чи соціальної спільноти у відповідних комунікативних сферах.
418
Короткий термінологічний словник
Біт (англ. Ьіпагу — двійковий і б\&ії — знак, цифра) — одиниця вимірювання кількості інформації в двійковій системі.
Біхевіоризм (англ. Ьеіїачіоиг— поведінка) — система поглядів на суть і функції мови, яка бере свій початок в одному з напрямів психології, в основі якого лежить розуміння поведінки людини як сукупності рухових, вербальних та емоційних реакцій на певні стимули і заперечення свідомості як предмета психологічного дослідження.
Борейська теорія —див. Ностратйчна теорія.
Варіант фонеми — конкретний звук, в якому реалізується фонема; представник, маніфестант фонеми. Синонім: алофон.
Висловлення — одиниця мовлення, побудована за законами відповідної мови; речення, що розглядається в комунікативному аспекті.
ВГльне варіювання мовних одиниць — стан мовних одиниць, коли вони трапляються в тому самому оточенні і при цьому не розрізняють значень.
Вільний асоціативний експеримент — методика психолінгвістичного опитування (анкетування), за якої реципієнти відповідають на сло-во-стимул одним словом, яке першим спало на думку, або кількома словами, що виникли у свідомості за певний час.
Внутрішнє мовлення — використання у процесах розумової діяльності психічних відображень мовних знаків (слів і речень) без вимовляння їх уголос і без писемної фіксації.
Внутрішні причини мовних змін — причини, закладені в самій мові, в її системі; суперечності, боротьба між якими спричиняє мовні зміни.
Внутрішня лінгвГстика — галузь мовознавства, яка вивчає системні відношення мовних одиниць без звертання до зовнішньолінгваль-них чинників.
Внутрішня флексія — чергування звуків у корені слова, які виражають відмінності граматичних форм; спосіб вираження граматичного значення за допомогою чергування звуків.
Внутрішня форма слова — семантична і структурна співвіднесеність морфем слова з іншими морфемами цієї ж мови; ознака, покладена в основу номінації при творенні нового лексичного значення слова.
Волюнтатйвна функція мови (лат. чоіипіаз — воля) — функція волевиявлення мовця, впливу на слухача.
Гаплологія (грец. Ьаріооз — однаковий, простий і Іб£оз — слово) — випадіння внаслідок дисиміляції одного з двох сусідніх однакових або подібних складів.
Генеалопчна класифікація мов (грец.£елеа/о£/з — родовід) — вивчення і групування мов світу на основі споріднених зв'язків між ними (спільного походження від прамови).
ГенеративГзм (англ. їо §епегаі:е — породжувати) — напрям у мовознавстві, який визнає пріоритет дедуктивного підходу до вивчення мови над індуктивним, інтерпретує мову як феномен психіки людини і опрацьовує формальні моделі процесів породження мовних конструкцій. Синоніми: порбджувальна лінгвГстика, генеративна лінгвГстика.
Генеративна лінгвГстика —див. ГенеративГзм.
Генетичне мовознавство (грец. £епезіз — походження) — історичне мовознавство.
Герменевтика (грец. ґіегтепеиіікбз — пояснювальний) — теорія тлумачення рукописних і друкованих текстів.
Гіпербнім (грец. Гіурег— префікс, що означає надмірність, підвищення, і бпута — ім'я) — слово — родова назва.
Короткий термінологічний словник
419
Гіпбнім (грец. Ііурб — префікс, що означає зниження; під, внизу, і бпута — ім'я) — слово — видова назва.
ГіпонімГя (грец. пурб — під, внизу і бпута — ім'я) — одне з основних парадигматичних відношень в лексико-семантичній системі — ієрархічна організація її елементів, яка ґрунтується на родо-видових відношеннях. Синонім: квазісинонімГя.