ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 25.11.2019
Просмотров: 10852
Скачиваний: 34
Ідеалізована когнітйвна модель — усі уявлення про предмет (об'єкт) зразу, в цілому; нерозчленований образ, який зумовлює певну поведінку (рольову структуру) мовного знака.
ІдеографГчні словники — словники, що подають лексичний склад мови за семантичними розрядами (поняттєвими рубриками). Синоніми: ідеологГчні словники, тематичні словники, тезауруси.
Ідеолопчні словники —див. ІдеографГчні словники.
ІєрархГчні відношення у мові — відношення структурно простіших одиниць до складніших: фонеми до морфеми, морфеми до лексеми, лексеми до речення.
Ієрогліф (грец. л/егбз — священний і £ІурГіе — різьблене зображення) — графічний знак, у зображенні якого зберігається деяка символічна подібність із зображуваним предметом.
424
Короткий термінологічний словник
Ізафет (араб, аль-ідафату — додаток, доповнення, приєднання) — атрибутивне словосполучення в тюркських мовах, що складається з двох іменників, перший з яких є означенням, але показник зв'язку знаходиться в другому (головному, стрижневому) слов].
Ізоглоса (грец. Гзоз — рівний, однаковий і £/озза — мова) — лінія, якою на лінгвістичних картах позначають межі поширення певного мовного явища.
Ізольовані опозиції фонем — опозиції, які властиві тільки даній парі фонем, тобто більше ніде не повторюються.
Ізолюючі мови — мови, які не мають афіксів і граматичні значення виражають способом прилягання одних слів до інших або за допомогою службових слів. Синонім: кореневі мови.
Іллокуція (лат. /7— префікс, який має посилювальне значення, вказує на рух всередину чогось, і англ. Іосиііоп — мовний зворот) — відношення мовлення до мети, мотивів і умов здійснення комунікації.
ІмплікацГйні універсали (лат. ітрНсаҐю, від ітріісо — тісно зв'язую) — універсали, які стверджують певну залежність між різними мовними явищами. Синонім: складнГ універсали.
Гндекс деривації — відношення числа словотвірних морфем до числа слів.
Гндекс синтетичності — відношення числа морфем до числа слів.
Індоєвропейські мови — родина споріднених мов, до якої входять індійська, іранська, слов'янська, балтійська, германська, романська, кельтська, грецька, албанська, вірменська групи мов.
Індуктивні універсалі! — універсалії, які встановлюються емпірично і є в усіх відомих мовах.
Індукція (лат. іпбисііо — наведення, збудження) — прийом дослідження, за якого на підставі вивчення окремих явищ робиться загальний висновок про весь клас цих явищ, узагальнення результатів окремих конкретних досліджень.
Інженерна лінгвГстика — див. Обчислювальна лінгвїстика.
Інкорпорація (пізньолат. іпсогрогаііо— введення до свого складу, від лат. /п — в і согрив — тіло) — спосіб синтаксичного зв'язку компонентів словосполучення або всіх членів речення, за якого компоненти поєднуються в єдине ціле без формальних показників у кожному з них.
Інкорпоруючі мови — див. Полісинтетичні мови.
Інтегральна сема (лат. іпІе£гаІів — нероздільно пов'язаний з цілістю) — сема, спільна для двох чи більше лексичних значень.
Інтегральні ознаки фонем (лат. іпІе§гаІіз — нероздільно пов'язаний з цілістю) —- ознаки, які не утворюють опозицій даної фонеми з іншими, тобто не служать для розрізнення значень слів чи морфем. Синонім: недиференцГйні ознаки фонем.
ІнтерлінгвГстика (лат. іпіег— між і лінгвістика) — розділ мовознавства, який вивчає міжнародні мови як засіб міжмовного спілкування.
Інтерференція (лат. іпіег— між, взаємно і гег/о — торкаюся, ударяю) — взаємодія мовних систем за двомовності, яка виражається у відхиленнях від норми і системи другої мови під впливом рідної.
Інтонація (лат. іпіопаге — голосно вимовляти) — ритміко-мелодій-ний малюнок мовлення, який служить у реченні засобом вираження синтаксичних значень і емоційно-експресивного забарвлення.
Інформатика —див. Теорія інформації.
Істбрико-культурна функція мови —див. Кумулятивна функція мови.
Короткий термінологічний словник
425
Історичне мовознавство —див. ДіахронГчне мовознавство.
ЙмовГрнісна сема —див. ПотенцГйна сема.
Категоризація (англ. саіе^огіїаііоп, від грец. каІе£огіа — ознака) — підведення явища, об'єкта, процесу тощо під певну рубрику досвіду (категорію) і визнання його членом цієї категорії, а також процес утворення і виділення самих категорій, членування зовнішнього і внутрішнього світу людини відповідно до сутнісних характеристик його буття й існування, упорядковане представлення різноманітних явищ через зведення їх до меншого числа розрядів або об'єднань.
Категорія (грец. каІе£огіа — ознака) — 1) одна з пізнавальних форм мислення людини, яка дозволяє узагальнити її досвід і здійснювати його класифікацію; 2) у когнітивній лінгвістиці — когнітивна структура, концептуальний клас, що складається з елементів — членів категорії, об'єднаних «родинною подібністю».
Категорія стану — незмінні слова, які означають стан і вживаються у функції співвідносного з присудком головного члена односкладного речення. Синонім: предикатйви.
КвазісинонімГя (лат. ді/аз/ — ніби, майже, немовби і синонімія) — див. ГіпонімГя.
Квантитативна типологія мов (лат. ^иапШаз — кількість) — типологія, в основу якої покладено статистичні індекси, які відображають ступінь наявності в різних мовах тієї чи іншої якісної ознаки.
Керування — тип синтаксичного зв'язку, коли одні граматичні значення стрижневого слова викликають у залежному слові інші, але конкретно визначені граматичні значення, тобто форма залежного слова повністю зумовлюється стрижневим словом.
Кібернетична лінгвГстика — лінгвістика, яка розглядає мову як одну з керуючих і керованих систем; мова інтерпретується як система правил творення, перетворення і комбінування її одиниць.
КГлькісні методи в мовознавстві — використання підрахунків і вимірювань при вивченні мови і мовлення.
Класема — найбільш узагальнена за змістом сема, що відповідає значенню частини мови (предметність, ознака, дія тощо).
Класифікаційні категорії— граматичні категорії, які характеризують ціле слово, є його постійною ознакою і служать рубриками класифікації слів (напр., категорія роду іменника, категорія виду дієслова тощо).
Когезія (лат. соїіаезиз — зв'язаний, зчеплений) — засоби зв'язності в тексті (повтори, дейктичні й анафоричні слова, сполучники, пс> рядок слів тощо).
Когнітивна лінгвГстика (англ. со£піїіоп — знання, пізнання; пізнавальна здатність) — мовознавчий напрям, в якому функціонування мови розглядається як різновид когнітивної (пізнавальної) діяльності, а когнітивні механізми та структури людської свідомості досліджуються через мовні явища.
Когнітивна модель — 1) концепція мови як різновиду когнітивно-го процесу; 2) модель розуміння тексту як результату природної обробки мовних даних; 3) характеристика процесу категоризації у мові (про-позиційні, схематичні, метафоричні й метонімічні моделі).
Когнітивна семантика — теорія значення, яка стверджує, що значення мовної одиниці не може бути зведеним до об'єктивної характе-ризації позначеної нею ситуації і тому необхідно враховувати й ракурс, що обирається концептуалізатором при розгляді ситуації і способу її вираження.
426
Короткий термінологічний словник
Когнітйвна функція мови (лат. со£позсо — пізнавати) — див. Гносеолопчна функція мови.
Когнітолбгія (англ. со£піІіоп — знання, пізнання; пізнавальна здатність і грец. Іб£оз — слово, вчення) — інтегральна наука про когнітив-ні (пізнавальні) процеси у свідомості людини, що забезпечують оперативне мислення та пізнання світу.
Код (франц. сосіе) — система символів для передавання, обробки й зберігання різної інформації; спосіб запису інформації.
Коментатйв (лат. соттепіаіог — пояснюю, тлумачу) — див. Пере-повіднйй спосіб.
Компаративний метод (лат. сотрагаїмиз — порівняльний) —див. Порівняльно-історйчний метод.
Компонент значення —див. Сема.
Компонентний ана'ліз (лат. сотропепз — той, що складає) — методика дослідження плану змісту значеннєвих одиниць мови з метою розщеплення значення на мінімальні семантичні складники (компоненти).
Комп'ютерна лінгвГстика — див. Обчислювальна лінгвГстика.
Комунікативна лінгвГстика — напрям сучасного мовознавства, що вивчає мовне спілкування, яке складається з таких компонентів, як мовець, адресат, повідомлення, контекст, специфіка контакту та код (засоби) повідомлення.
Комунікативна функція мови (лат. соттипісаііо — повідомлення, зв'язок) — функція спілкування між людьми, народами.
Комунікативний синтаксис — синтаксис, об'єктом якого є актуальне членування речення, комунікативна парадигма речень, типологія висловлень тощо.
Комунікатйвність речення — одна з основних ознак речення, яка полягає у співвіднесеності його семантики з логічним судженням і здатності входити до будь-яких форм спілкування, вписуватися в конситуа-цію мовлення.
Комутація (лат. соттиіаїю — зміна) — співвідношення між двома знаками мови, за якого одиниці плану вираження цих знаків перебувають у такій самій відповідності, як і одиниці плану змісту цих знаків.
Конатйвна функція мови (лат. соп-паіиз — народитися (виникнути) разом, одночасно; бути вродженим) — функція засвоєння.
Конвергенція (лат. сопчег&о — сходжусь, наближаюсь) — 1) збіг двох чи більше звуків мови в один звук; 2) зближення і збіг двох мов Унаслідок контактування.
Конверсйви — слова, які передають двобічні суб'єктно-об'єктні відношення в лексико-семантичній системі.
Конверсія (лат. сопуєгзіо — обертання, перетворення) — 1) у семантиці— зображення однієї ситуації поперемінно з двох протилежних сторін {Роман купує у Степана книжку— Степан продає Романові книжку); 2) у словотворенні — спосіб словотворення без використання спеціальних словотвірних афіксів, перехід слів із одної частини мови в іншу.
Конкретне мовознавство — мовознавство, яке вивчає окремі (конкретні) мови (україністика, русистика тощо).
Конотація (лат. со (п) — префікс, що означає об'єднання, сумісність, і поіаііо — позначення) — додаткові семантичні і прагматичні особливості («співзначення») лексичного значення та значень інших мовних рівнів, які нашаровуються на їхній предметно-поняттєвий аспект.
Конститутивна функція фонем (лат. сопзіііиіиз — визначений) — функція, пов'язана зтворенням одиниць вищого рівня — морфем і слів.
Короткий термінологічний словник
427
Конструктивне мовознавство (лат. сопзігисііо — побудова, складання) — мовознавство, яке вивчає мову, н структуру на відміну від функціонального мовознавства, яке вивчає мовлення.
Конструктивний синтаксис (лат. сопзігисііо — побудова, складання) — синтаксис мови (не мовлення); вивчає речення як структурні схеми.
КонструкцГйна граматика — граматика, яка при інтерпретації форми та змісту висловлень і фраз враховує не тільки форму і зміст їхніх складників, а й значення самих конструкцій, які накладають певні обмеження на складники.
Контекст (лат. сопіехіиз — поєднання, зв'язок) — мовне оточення або ситуація, в яких уживається лінгвальна одиниця.
Контенсйвна типологія мов (англ. сопіепі — зміст) — типологія, зорієнтована на зміст, семантику (на семантичні категорії мови і способи їх вираження).
Контрастйвна лінгвГстика — див. Зіставне мовознавство.
Контрастйвний метод —див. Зіставнйй метод.
Контрастна дистрибуція (франц. сопігазіе — протилежність) — дистрибуція, коли мовні одиниці перебувають у тих самих оточеннях, але мають різне значення (дім — дим —дум —дам).
Конфронтатйвна лінгвГстика —див. Зіставне мовознавство.
Концепт (лат. сопсеріиз — думка, поняття) — у когнітивній лінгвістиці — одиниця ментальних або психічних ресурсів свідомості і тієї інформаційної структури, яка відображає знання й досвід людини; оперативна змістова одиниця пам'яті, ментального лексикону, концептуальної системи і мови мозку (Ііп£иа тепіаііз), усієї картини світу, відображеної в мозку людини; відомості проте, що індивід знає, припускає, думає, уявляє про об'єкти світу.
Концептуалізація (англ. сопсеріиаіііаііоп, від лат. сопсеріиз — думка, поняття) — поняттєва класифікація; процес пізнавальної діяльності людини, який полягає в осмисленні інформації, що надходить до неї, і призводить до утворення концептів, концептуальних структур і всієї концептуальної системи в мозку людини; процес структурації знань і виникнення різних структур представлення знань із деяких мінімальних концептуальних одиниць.
Концептуальна система—сукупність усіх концептів, наявних у розумі людини, їх упорядковане об'єднання.
Концептуальний аналіз — у когнітивній лінгвістиці — методика дослідження концептів на основі сполучуваності відповідних лексем, а також більш широких контекстів їх вживання.
Копенгагенський структуралГзм — див. Глосематика.
Кореляти вні опози ції фоне'м (лат. со — префікс, що означає об'єднання, спільність, сумісність, і геїаііо — відношення) — опозиції, члени яких розрізняються тільки однією ознакою, а за всіма іншими — збігаються.
Кореляція (лат. соггеїаііо — співвідношення) — 1) ряд фонематичних опозицій за однією диференційною ознакою; 2) взаємна зумовленість, семіологічна залежність двох чи більше одиниць мови.
Кореневі мови —див. Ізолюючі мови.
Корінь — основна, єдина обов'язкова для кожного слова морфема, що є носієм його лексичного значення, повторюється в усіх граматичних формах і споріднених словах.
Креольські мови (франц. Сгеоіе, від ісп. сгіоііо — людина мішаного походження, від батьків двох рас) — мови, сформовані на основі піджинів і які стали рідними для певного колективу їх носіїв.
428
Короткий термінологічний словник
Кульмінативна функція фонем (лат. сиїтеп — вершина) — функція, яка полягає в забезпеченні цілісності та виділеності слова, що досягається завдяки наголосу або сингармонізмові.
Кумулятивна функція мови (лат. ситиіо — згрібаю, нагромаджую) — функція зберігання всього того, що виробила нація в духовній сфері. Синонім: історико-культурна функція.
Ларингальна теорія (грец. Іагіпх — гортань) —теорія найдавнішого складу, походження і чергування індоєвропейських голосних, яка виходить з існування у прамові особливих фонем, умовно названихларин-галами.
Лексема (грец. Іехіз — слово, вислів) — слово як сукупність усіх його форм і значень, як структурний елемент мови.