ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 25.11.2019
Просмотров: 2145
Скачиваний: 2
55. Частини мови, принципи їх виділення.
Частини мови — великі за обсягом класи слів, об'єднаних спільністю загального граматичного значення і його формальних показників.Частини мови — одне з найважливіших понять у граматиці. Без нього неможливо вивчати граматичну будову будь-якої мови. За допомогою частин мови людина диференціює речі, їх якості, процеси, дії і стани та їх ознаки, виявляє відмінності в реальному світі й здійснює його категоризацію. Частини мови, таким чином, є важливим способом розуміння й інтерпретації дійсності.три основні критерії: семантичний, морфологічний і синтаксичний.СЕМАНТИЧНИЙ КРИТЕРІЙ — критерій, який передбачає віднесення до однієї частини мови слів із спільним загальним граматичним значенням, як, наприклад, предметність, дія, якість тощо. Так, зокрема, слова зі значенням предметності утворюють клас іменників, хоча до такого класу, як іменники, в українській мові належать слова, які позначають предмет (стіл, книжка), якість (краса, сила), дію (ходіння, крик), кількість (сотня, тисяча) та ін., але більшість непохідних іменників позначає саме предмети. Отже, граматичні значення частин мови не рівнозначні поняттям, що виражаються словами, не рівнозначні й логічним узагальненням цих понять. мова не тільки відображає дійсність, а й інтерпретує її. Дієслово також є розуміння чого завгодно в дійсності як дії: працювати — дія, сприйнята як дія; порозумні-ти — якість, інтерпретована як дія; подвоїти, подесятерити — кількість, інтерпретована як дія.значення і форма існують у єдності, тому при класифікації слів на частини мови потрібно враховувати й форму, тобто формально-граматичний (морфологічний) критерій виділення частин мови.ФОРМАЛЬНО-ГРАМАТИЧНИЙ (МОРФОЛОГІЧНИЙ) КРИТЕРІЙ — критерій, за яким до уваги береться своєрідність змінювання слів, тобто інвентар їх форм і парадигм, які є виразниками певних морфологічних категорій. Так, наприклад, іменники змінюються за відмінками і числами, дієслова — за особами і часами, прислівники не змінюються. Кожна частина мови характеризується особливою системою граматичних категорій. в українській мові іменнику властиві категорії роду, числа й відмінка, прикметнику — категорії ступеня порівняння, роду, числа та відмінка, дієслову — категорії способу, часу, особи, стану, виду тощо. Крім значення і форми, слово має здатність функціонувати в реченні, причому різні слова виконують не однакові синтаксичні функції, тому при класифікації слів на частини мови використовують синтаксичний критерій.СИНТАКСИЧНИЙ КРИТЕРІЙ — критерій, за яким до однієї частини мови відносять слова, здатні стояти в реченні в однакових синтаксичних позиціях і виконувати однакові синтаксичні функції (йдеться головним чином про первинні синтаксичні функції). Наприклад, однією з ознак, за якою розрізняють іменник і дієслово в українській мові, є здатність бути головним компонентом атрибутивної конструкції. Однак для іменника функція підмета є первинною, а присудка — вторинною, тоді як для дієслова функція присудка є первинною, а підмета — вторинною. Вторинні синтаксичні функції мають деякі обмеження. Синтаксичним за своєю суттю є критерій сполучуваності, який як додатковий стали активно використовувати при класифікації слів на частини мови в останні десятиліття. Не всі слова можуть поєднуватися одне з одним.СЛОВОТВІРНИЙ КРИТЕРІЙ — критерій, за яким для кожної частини мови виділяють властивий тільки їй набір словотвірних моделей та інвентар словотвірних засобів. В українській мові можна назвати ряд словотвірних афіксів, наявність яких засвідчує належність слова до групи іменників: -тель, -ник, -щик, -ар тощо. для різних за будовою мов провідними є різні критерії.не всі частини мови виділяють за одним принципом. Зокрема, займенник і числівник виокремлюють на основі виключно семантичного критерію, тоді як інші частини мови в українській мові — за морфологічним критерієм.
56. Повнозначні та службові частини мови.
Вступ какой нибудь)) я не придумала)))
1) Повнозначні:
-Іменник: назви предетів у широкому розумінні цього слова
-Прикметник – назви ознак предметів
-Числівник – назви кількості або порядку предметів при лічбі
-Займенник – вказує на предмет, ознаку, кількість, але не називає їх.
-Дієслово – назви дій предметів у часі або їхнього стану
-Прислівник – назви ознак дії, стану або іншої ознаки.
2) Службові:
-Прийменник – визначає відношення між словами в реченні.
-Сполучник – сполучає однорідні члени речення і прості речення в складному.
-Частка – надає певних смислових відтінків реченню або його членам, утворює окремі граматичні форми чи нові слова.
57. Предмет синтаксису. Одиниці синтаксичної системи мови.
Граматика як розділ мовознавства, крім морфологічного рівня мови, досліджує і синтаксичний. Основними одиницями цього рівня є словосполучення, синтагма і речення. Нині деякі мовознавці виокремлюють також більші за речення одиниці, які є компонентами тексту.
1) Словосполучення і синтагма
-Словосполучення – синтаксична одиниця, яка утворюється поєднанням повнозначних слів за допомогою підрядного граматичного зв’язку.
-Синтагма – інтонаційно організовані чатсини, на які поділяється вже утворене речення. Вони мають лінійний характер, тобто не можуть бути розірваними
Отже, синтагма є окремою мовленнєвою одиницею, відмінною від словосполучення і такту. Її виокремлення зумовлене інтонаційним оформленням речення.
2) Речення – мінімальна комуніікативна одиниця, для якої характрені інтонаційна оформленість, організованість на основі структурної схеми, система синтаксичних категорій.
3) Текст:
-складне синтаксичне ціле або надфразова єдність
-абзац – відносно завершена одиниця тексту
-дискурс – одиниця тексту, більша за абзац, для якої характерна єдність змісту, або взагалі будь-який текст чи його частина, яким притаманна семантична пов’язаність (діалог, обмін висловлюваннями)
58. Речення, як основна одиниця синтаксису, її ознаки та функції.
Найменшою одиницею спілкування є речення. Речення — це осмислене сполучення слів або окреме слово, граматично й інтонаційно оформлене як відносно закінчена цілість, що несе певну інформацію.
Наприклад, сполучення слів На порозі вже стоїть літо (О. Донченко) є реченням, бо несе думку, уявлення про певний факт. А цю функцію воно виконує тому, що слова в ньому об'єднані граматично за допомогою закінчень і службових слів відповідно до змісту висловлювання. 1 тому, що воно в усній мові вимовляється з певною інтонацією, а на письмі починається великою буквою й закінчується крапкою (крім того, у середині може мати різні розділові знаки). Основною функцією речення є комунікативна функція, тобто повідомлення інформації та вираження емоцій і волевиявлення мовця.
Речення від слова й словосполучення відрізняється трьома основними ознаками: комунікативністю, модальністю й предикативністю.
Комунікативність — це спрямованість висловлювання на слухача, яка виражається за допомогою інтонації (підвищення й пониження тону, інтонаційне виділення окремих слів тощо), вставних слів на зразок чуєте, знаєте, майте на увазі, уявіть собі, підсилювальних часток, звертань тощо. Той, хто говорить, хоче, щоб його слухали й реагували на його мову.
Модальність — це особисте ставлення мовця до власного висловлювання, яке (ставлення) виражається за допомогою інтонації (інтонація може бути стверджувальною й заперечною, серйозною й іронічною тощо); вставних слів на зразок на жаль, Мабуть, може, здається, безперечно, справді; часток, таких, як невже, авжеж, ніби, начебто, таки; способу дієслова (дійсний, Умовний чи наказовий). За допомогою цих засобів ми можемо адати своєму повідомленню різних відтінків, часом навіть протилежного значення.
Предикативність — це прив'язка висловлювання до дійсності, що виражається за допомогою часових форм дієслові (минулий, давноминулий, теперішній чи майбутній час) та обставин місця й часу (просторова й часова віднесеність).
Неодмінним компонентом речення є інтонація. Вона виконує комунікативну (спрямовану на увиразнення висловлювання) і модально-емоційну (призначену для передавання відтінків різних почуттів) функції.
59. Предикативність і модальність як основні ознаки речення.
Категорія об'єктивної модальності. За своїм змістом вона фактично збігається з категорією синтаксичного способу. Категорія об'єктивної модальності реалізується за допомогою категорії синтаксичного способу. Проте різновидів об'єктивної модальності є більше, ніж синтаксичних способів. Так, в українській мові О. Мельничук розрізняє сім модальних значень речення: розповідність, питальність, спонукальність, бажальність, умовність, імовірність і переповідність.Категорія суб'єктивної модальності. Вона виражає відношення мовця до повідомлення. модальність виражається різними засобами: спеціальними модальними частками (ніби, либонь, навряд), модальними (вставними) словами (можливо, імовірно), вигуками, інтонацією, порядком слів тощо.
Будь-яка оцінка, будь-яке ставлення мовця до свого висловлювання легко можуть бути виражені в реченні: (виважена оцінка); (міркування); звернення-побажання); (осуд); (передчуття любові). Однак значна частина речень має нульову суб'єктивну модальність, тобто вказує на нейтральне ставлення мовця до висловленого.
Нині у мовознавчій літературі беруться під сумнів засади розмежування об'єктивної і суб'єктивної модальностей, оскільки між їх значеннями та способами вираження немає чіткої межі.
Категорія предикативності співвідносить речення з дійсністю, надаючи йому комунікативної здатності. Вона є найістотнішою синтаксичною категорією. Відношення предикації пов'язують підмет і присудок, але головним носієм предикативності в двоскладному реченні є присудок, який, як правило, виражений дієсловом. Особові форми дієслова (як і інші предикативні одиниці) мають здатність породжувати речення. Ця здатність і є предикативністю. Вона пов'язана з валентністю.
З точки зору сполучуваності, тобто можливих при дієслові порожніх клітин, дієслова можуть бути одновалентними (неперехідні дієслова: ліс шумить, сонце світить), двовалентними (мати любить дочку), тривалентними (Командир нагороджу є солдата медаллю) — аж до семивалентних.
60. Граматичне членування речення на головні та другорядні члени.
Крім синтаксеми як найабстрактнішого рівня граматичного значення речення, існує ще один, менш абстрактний рівннь його змісту – граматичне членування речення, тобто члени речення. Вони не притаманні реченню загалом, як, гаприклад, категорія предикативності, а є його складниками.
Членами речення є абстрактні синтаксичні категорії, усталені форми для опису ситуацій, вираження типових компонентів реального змісту речення. Їх поділяють на головні (підмет і присудок у двоскладному реченні, головний член в односкладному реченні) і другорядні (означення, додаток, обставина). (Підмет - раматично незалежний, означає предмет, ознака якого виражається присудком. Найчастіше підмет виражається називним відмінком іменника. Присудок - пов'язаний координацією з підметом, що виражає стан предмета, названого підметом. Найтиповіша форма присудка — дієслово в особовій формі, що означає дію чи стан суб'єкта, названого підметом. Означення —вказує на ознаку предмета. Воно відповідає на питання чий? який? яка? які? котрий? скільки?. Додаток - значає предмет, на який спрямована дiя і відповідає на питання усіх відмінків, крім називного. Додаток виражається тими ж частинами мови, що й підмет. Обставина - пояснює слово зі значенням дії або ознаки, виражає якісно-означальну характеристику дії, стану чи позначає, за яких обставин відбувається дія, вказує на спосіб, міру або ступінь вияву дії або ознаки.) У сукупності члени речення здатні відобразити будь-яку інформацію.
Існування членів речення обумовлене валентністю дієслова. Як носій предикації, воно доповнюється актантами, тобто членами речення. Якщо всф актанти є членами речення, то не всі члени речення є актантами, оскільки існують члени речення, що входять у групу підмета чи підпорядковуються іншим актантам (не залежать безпосередньо від дієслова). Наприклад, майже щодо кожної дії можна сказати, де, коли і як вона протікала, виразивши цю інформацію спеціальними членами речення – різними обставинами. Такі уточнення, іноді дуже устотні для змісту речення, не являють собою окремих «учасників» цього змісту. Вони не пов’язані з валентністю дієслова. Такі обставинні компоненти речення Л. Теньєр назвав сиконстантами (франц. Circonstance - обставина).
61. Типологія речень.
62. Речення і словосполучення.
Словосполучення — синтаксична одиниця, яка утворюється поєднанням повнозначних слів за допомогою підрядного граматичного зв'язку.
Як правило, словосполучення складаються з двох слів: новий дім, тихо наспівувати, писати листа, дуже швидко. Одне слово є головним (дім, наспівувати, писати, швидко), а друге — граматично залежним, підпорядкованим головному (новий, тихо, листа, дуже).
Здатність слів сполучатися між собою називається валентністю. Деякі слова характеризуються обмеженою валентністю. Однак більшість слів мають досить широку валентність.
Розрізняють граматичну і лексичну валентності. Граматична валентність передбачає залежність сполучуваності слів від їх належності до певної частини мови. Лексична валентність полягає в сполучуваності конкретних слів. Слова у словосполученні поєднані підрядним зв'язком. Виокремлюють три типи підрядного зв'язку:1)узгодження, при якому головне слово узгоджується із залежним словом у всіх граматичних формах: теплий день, гарне село, моя думка. Трапляються випадки неповного узгодження: місто Київ, річка Дніпро
2)керування, при якому головне слово вимагає від залежного певної відмінкової форми (з прийменником або без нього): читати книжку, сісти за стіл, шматок хліба, дума про тебе, завзятий до роботи;
3) прилягання, при якому залежне слово є незмінним: швидко йдуть, розмовляли йдучи..
Мовне спілкування здійснюється за допомогою речень. Вони виконують комунікативну функцію, тобто передають конкретний зміст, який відображає об'єктивну дійсність. Реченню властива відносна самостійність, оскільки воно виражає закінчену думку і відділяється у мовленні від інших речень паузами.
Речення — мінімальна комунікативна одиниця, для якої характерні інтонаційна оформленість, організованість на основі структурної схеми, система синтаксичних категорій.
Речення може складатися з одного слова. У мові існують типові форми однослівних речень, зокрема називні, безособові. У певній ситуації, наприклад у діалозі, будь-яке окреме слово в будь-якій формі може стати реченням. Засобом, який перетворює слово в речення, є інтонація.
Однак самої інтонації для утворення речення недостатньо. Оскільки більшість речень включають до свого складу кілька слів, то ці компоненти повинні певним чином пов'язуватися між собою, організовуватись у комунікативний ланцюжок. Цю функцію виконують моделі, за якими будуються речення. їх ще називають структурними схемами речення, або схемами породження речення. Кожна мова має певну кількість таких моделей.Структурні схеми речення можна виразити словесним описом або за допомогою спеціальної символіки
63. Синтаксичні звязки та їх найважливіші типи ???
Словосполучення. Кожне речення складається зі слів. Перш ніж утворити речення, слова об'єднують у певні блоки, конструкції, тобто словосполучення.
Словосполучення — синтаксична одиниця, яка утворюється поєднанням повнозначних слів за допомогою підрядного граматичного зв'язку.
Слова у словосполученні поєднані підрядним зв'язком. Виокремлюють три типи підрядного зв'язку:1)узгодження, при якому головне слово узгоджується із залежним словом у всіх граматичних формах: теплий день, гарне село, моя думка. Трапляються випадки неповного узгодження: місто Київ, річка Дніпро