Файл: Movoznavstvo_vidpovidi.doc

Скачать файл
Заказать решение

ВУЗ: Не указан

Категория: Не указан

Дисциплина: Не указана

Добавлен: 25.11.2019

Просмотров: 2146

Скачиваний: 2

ВНИМАНИЕ! Если данный файл нарушает Ваши авторские права, то обязательно сообщите нам.

2)керування, при якому головне слово вимагає від залежного певної відмінкової форми (з прийменником або без нього): читати книжку, сісти за стіл, шматок хліба, дума про тебе, завзятий до роботи;3) прилягання, при якому залежне слово є незмінним: швидко йдуть, розмовляли йдучи4)Тяжіння — це узгодження предикативного означення з підметом. Наприклад: Батько повернувся задоволений. Зі смислового боку цей зв'язок означає, яким є предмет, виражений підметом, у момент здійснення позначуваної присудком дії. Л.А. Булаховський назвав тяжіння подвійним синтаксичним зв'язком, бо, з одного боку, діє слово-присудок керує означенням, а, з другого, означення узгоджується з підметом5)ІНКОРПОРАЦІЯ— поєднання слів-коренів, сукупність яких оформляється службовими елементами. Маємо єдину синтаксичну побудову в одному злитому вигляді, яка зовнішньо подібна до слова з одним закінченим змістом. Цей зв'язок нагадує словоскладання (творення складного слова).6)ЗАМИКАННЯ — синтаксична побудова, яка вимагає дистантного розташування найтісніше пов'язаних слів. слова знаходяться між частинами аналітичної форми слова.7)ІЗАФЕТ-атрибутивне словосполучення, яке складається з двох іменників, перший з яких є означенням, але показник зв'язку знаходиться в другому (головному, стрижневому) слові. Ізафет характерний для тюркських мов.

64. Актуальне членування речення. Тема і рема речення.

Мовний зміст речення не обмежується одним щаблем абстрактності. Крім синтаксеми як найабстрактнішого рівня граматичного значення речення, існує ще один, менш абстрактний рівень його змісту — граматичне членування речення, тобто члени речення. Вони не притаманні реченню загалом, як, наприклад, категорія предикативності, а є його складниками.Членами реченням абстрактні синтаксичні категорії, усталені форми для опису ситуацій, вираження типових компонентів реального змісту речення. їх поділяють на головні і другорядні .У сукупності члени речення здатні відобразити будь-яку інформацію.

Однак самі по собі члени речення не здатні виразити відносної вагомості різних компонентів повідомлення. Це здійснюється за допомогою актуального членування речення. Воно полягає у поділі речення на дві частини — вихідну (те, про що говориться) і власне інформативну (те, що повідомляється). Вихідну частину позначають термінами «основа», «дане», «відоме», «тема», а інформативну — термінами «ядро», «нове», «невідоме», «рема»: Завтра (тема) вирушаємо в турпохід (рема). Декана звуть (тема) Євген Михайлович (рема).Тема і рема можуть збігатися з поділом на групу підмета й групу присудка, але частіше вони не збігаються: Ліс (тема) усе густішав, чорнішав (рема).Тема, як правило, передує ремі. Але можлива й інверсія, коли невідоме стоїть на початку речення: Навіть він (рема) не міг нічого зробити (тема). У такому випадку рема є особливо наголошеною, інтонаційно виділеною.Актуальне членування передбачає входження речення в ширший контекст, адже речення набуває конкретного членування залежно від інших речень, які його оточують і пов'язані з ним спільним змістом.

65. Речення і висловлювання, синтаксема і алосинтакс.

Висло́влювання — мовленневий твір, створений мовцем в процесі конкретного мовленневого акту. Розглядається в контексті цього мовленневого акту як частина дискурсу (тексту).

У процесі спілкування люди не просто будують речення, а використовують ці речення для виконання таких дій, як інформування, прохання, порада, питання, наказ, попередження, обіцянка, вираження вдячності і т.ін. Все це — мовленнєві акти. В мовленнєвих актах використовуються речення; але мовленнєві акти і речення — різні поняття . Між реченням та висловлюванням є наступні відмінності.

Речення має іллокутивне призначення — виражене за допомогою способу, типу речення за метою висловлювання й лексично, наприклад модальними словами. В мовленнєвому акті мовець використовує речення (з тією чи іншою іллокутивною метою) для вираження свого комунікативного наміру, тобто для побудови висловлювання з тією чи іншою іллокутивною функцією.

Змістом речення зазвичай є пропозиційна форма від так званих прагматичних змінних. У висловлюванні прагматичні змінні набувають конкретних значень, у результаті чого пропозиційна форма перетворюється в замкнуту пропозицію.

Речення зазвичай містить конкретно-референтні предметні терми, тобто вирази, призначені для позначення індивідуалізованих об'єктів. У висловлюванні ці терми дійсно вступають у референцію з індивідуалізованими об'єктами з загальної точки зору чи фонду знань учасників мовленнєвого акту.

Аналогічно, пропозиції, виражені в реченні, вступають у співвідношення з ситуаціями, подіями, фактами реального світу.

Іноді до параметрів, які відрізняють висловлювання від речення, відносять комунікативну структуру (актуальне членування), яка виражається порядком слів та інтонацією.

Одне із призначень мови полягає в тому, щоб виражати пропозиції. Однак речення саме по собі не виражає ніякої замкнутої пропозиції: тільки в контексті мовленнєвого акту, в якому вживається дане речення, фіксуються значення всіх прагматичних змінних, які входять у зміст речення. Таким чином, залучення речення в мовленнєвий акт не лише надає пропозиції іллокутивну функцію, але й формує саму пропозицію з тієї пропозиціональної форми, якою в більшості випадків є зміст речення.

СИНТАКСЕМА Мінімальна (неподільна на синтаксичні одиниці нижчого рангу) семантично-синтаксична одиниця, компонент семантичної структури речення; виступає одночасно носієм певного елементарного смислу (значення) і конструктивним компонентом більш складних побудов, наділена певним набором синтаксичних функцій; на відміну від членів речення, що визначаються на основі синтаксичних зв’язків, синтаксема виділяється на рівні семантико-синтаксичних відношень і позначає певні явища дійсності.

У мові існують синтаксеми, тобто структурні схеми речення. Синтаксема за визначенням Галини Золотової це елементарна одиниця синтаксису, яка може вживатися самостійно чи бути компонентом речення.Станіслав Семчинський розглядає синтаксему вже в емічному плані (на найабстрактнішому рівні мови, де функціонують фонеми, морфеми, лексеми), як одиницю синтаксичної системи, яка охоплює засоби сполучення і розташування слів у знаковому тексті. Деякі мовознавці ототожнюють синтаксему із функціональною синтаксичною одиницею або зі словосполученням.

66. Причини мовних змін. Мовні контакти.

Зовнішні причини змін у мові зумовлені різними суспільними чинниками. Економічний, політичний і культурний розвиток суспільства; лексичне і семантичне збагачення мови; Розвиток людського мислення; соціальне та професійне розшарування суспільства; Локальне розселення і переселення людей; Поява письма, книгодрукування. Надзвичайно важливою зовнішньою причиною мов­них змін є контактування мов.

Найбільшому впливові піддається мова в умовах контактування з близькоспорідненою мовою. Коли ж мови характеризуються глибокими структурними від­мінностями, то можливість впливати одна на одну незначна.

Мовні контакти – взаємодія мов унаслідок спілкування їх носіїв. Її наслідком є запозичення. Це явище найбільше виражається на лексичному рівні. Різні типи мовних елементів мають різний ступінь міжмовного проникнення. Білінгвізм – також наслідок мовних контактів. Двомовність, вільне володіння і практичне користування двома мовами. У двомовних групах людей дві мовні системи всту­пають у контакт, впливають одна на одну, внаслідок чого з'являються контактно зумовлені відхилення від мовної норми, які називають інтерференцією. Якщо нова мова засвоєна погано, то за контактування можуть виникнути допоміжні мови — піджини і креолізовані мови, тобто дуже спрощені мови без категорій роду, чис­ла, відмінка, без дієслівних складних форм тощо. Коли ж нова мова засвоєна добре, то за певних умов (особливо за шовіністичної мовної політики уряду панівної нації) мовці повністю переходять на нерідну мову, тобто нова (нерідна) мова витісняє рідну, відбувається повна мов­на, а значить і етнічна, асиміляція. Часто тривалі мовні контакти спричинюють конвер­гентний розвиток контактуючих мов. Конвергенція, на відміну від асиміляції, не призводить до витіснення однієї мови іншою, а зумовлює появу в контактуючих мовах спільних ознак. Внаслідок мовних контактів зявились такі поняття як:

        • Субстрат – залишки переможеної місцевої мови в структурі прийшлої мови, що перемогла.

        • Суперстрат – залишки прийшлої переможеної мови у місцевій мові, що перемогла. (Французька мова вийшла з ужитку в Англії, але вона вплинула на англійську мову).

        • Адстрат – взаємодія мовних систем, зумовлена контактуванням мов сусідніх етносів.

2) Внутрішні причини мовних змін (виявляються у вигляді антиномій):

  • Антиномія мовця і слухача. Мовець намагається спростити формулювання думки, але слухачу не все стає зрозумілим. Занепад іменного відмінювання у більшості європейських мов.

  • Антиномія узусу (норми) і системи. Напр. слово пальто в укр. Мові відмінюється.

  • Антиномія мови і мовлення. Напр. слово «позавчора».

  • Антиномія означуючого і означуваного. Означуване тяжіє до охоплення нових змістів.

  • Антиномія інформаційної та емоційної функцій мови.

Отже, внутрішні причини мовних змін опосередковано залежать від суспільства, конкретних потреб людини.

67. Поняття субстрата, суперстрата, адстрата.

За активного і тривалого контактування може відбуватися схрещення мов,внаслідок чого виникає нова мова.В основі такої мови-одна з контактуючих мов(мова-переможниця). Інша(переможена)мова залишає «сліди» в новоутвореній мові,які називають субстратом і суперстратом. Субстрат(від лат.-шар,пласт)-мова-підоснова,елементи якої розчинилися в мові,що нашарувалася на неї;сліди витісненої місцевої мови. Як приклад можна навести кельтський субстрат в англійській мові і галльський у французькій. Суперстрат (від лат.-над і пласт)- мова - надоснова, елементи якої розчинилися в мові,над якою вона нашарувалася;сліди мови чужинців,асимільованих корінним населенням. Прикладом суперстрату є тюркські(болгарські)елементи в словянській болгарській мові і германські(франкські)елементи в романській французькій мові. Адстрат(з лат.-нашарування)- сукупність рис мовної системи,які зявилися внаслідок впливу однієї мови на іншу в умовах тривалого співіснування і контактів сусідніх народів.

68. Мовні контакти. Білінгвізм. Інтерференція мовних систем.

Мовні контакти — взаємодія мов унаслідок спілкування їх носіїв, один із найсильніших зовнішніх чинників розвитку мови. Вони зумовлюють не тільки запозичення на всіх рівнях мовної структури, а й кон­вергентний розвиток мов, утворення допоміжних спіль­них мов і навіть мовну асиміляцію. Причини цих пе­ретворень криються не в структурі взаємодіючих мов, а у вагомості певної мови, що залежить передусім від рівня економічного, політичного й культурного роз­витку її носіїв, а також їхньої войовничості, фанатич­ності, заповзятості.

Найбільшому впливові піддається мова в умовах контактування з близькоспорідненою мовою. Коли ж мови характеризуються глибокими структурними від­мінностями, то можливість впливати одна на одну незначна.

Серйозні контактно зумовлені зрушення починають­ся з двомовності. Білінгвізм – також наслідок мовних контактів. Двомовність, вільне володіння і практичне користування двома мовами. Його зумовлює розселення носіїв 2х мов на одній території або традиційне поширення особливо престижної чи узвичаєної в певних сферах мови. У двомовних групах людей дві мовні системи всту­пають у контакт, впливають одна на одну, внаслідок чого з'являються контактно зумовлені відхилення від мовної норми, які називають інтерференцією. Якщо нова мова засвоєна погано, то за контактування можуть виникнути допоміжні мови — піджини і креолізовані мови, тобто дуже спрощені мови без категорій роду, чис­ла, відмінка, без дієслівних складних форм тощо. Коли ж нова мова засвоєна добре, то за певних умов (особливо за шовіністичної мовної політики уряду панівної нації) мовці повністю переходять на нерідну мову, тобто нова (нерідна) мова витісняє рідну, відбувається повна мов­на, а значить і етнічна, асиміляція.

69. Мовні контакти. Спорідненість мов. Мовні сім'ї.

Мовні контакти — взаємодія мов унаслідок спілкування їх носіїв, один із найсильніших зовнішніх чинників розвитку мови. Вони зумовлюють не тільки запозичення на всіх рівнях мовної структури, а й кон­вергентний розвиток мов, утворення допоміжних спіль­них мов і навіть мовну асиміляцію. Причини цих пе­ретворень криються не в структурі взаємодіючих мов, а у вагомості певної мови, що залежить передусім від рівня економічного, політичного й культурного роз­витку її носіїв, а також їхньої войовничості, фанатич­ності, заповзятості.

СПОРІДНЕНІСТЬ МОВ — структурна подібність мов, зумовлена їхнім походженням від спільної прамови. С. м. може бути близькою, помітною при поверховому спостереженні (напр., між окр. слов’ян. мовами) і віддаленою, коли вона виявляється тільки шляхом наук. аналізу за допомогою порівняльно-історичного методу у мовознавстві (напр., між слов’ян. і герм. мовами). Близькоспорід. мови об’єднуються у групи (напр., слов’янські, балт., герм., роман., кельт., індійські та ін. мови) віддаленоспорід., що утворюють групи — сім’ї мов (напр., індоєвропейські, семіт., тюркські та ін.). В усіх виявах С. м. структурна подібність поширюється предусім на прості мовні знаки — кореневі слова і морфеми — з властивою кожному з них єдністю матеріальної і семант. (функціональної) сторін. Виявом С. м. є, напр., подібність укр. рад(ий), рос. рад та ін.

Кожна мова світу утворилася на ґрунті певної прамови. Оскільки мови, які походять від однієї прамови, є спорідненими, то спорідненість мов і стала основою найпоширенішої їх класифікації — генеалогічної.

Генеалогічна класифікація мов — групування мов за спорідненістю. Ця класифікація мов передбачає виокремлення мовних сімей — сукупності мов, основою яких є одна прамова. + види мовних сімей.

70. Порівняльно-історичне мовознавство.

.Порівняльно-історичне мовознавство — напрям лінгвістики, який за допомогою порівняльно-історичного методу досліджує споріднені мови.Основними завданнями цього напряму є встановлення спорідненості мов, знаходження системи доказів на її підтвердження, а також з'ясування того, як і в якій мірі факт спорідненості мов розкриває історію та специфіку кожної з них.Спорідненість мов. Так, існування у корейській мові багатьох запозичень з китайської не означає, що вони споріднені. Спорідненими є ті мови, походження яких від єдиної мови-предка може бути науково доведеним. Існує три критерії спорідненості мов: лексичний, морфологічний і фонетичний.Лексичний критерій спорідненості мов. Споріднені мови мають багато спільних за походженням слів. Лексичного критерій полягає в тому, що він стосується найпомітніших одиниць споріднених мов — слів. Недоліком його є те, що за факт спорідненості можна прийняти запозичення. Морфологічний критерій спорідненості мов. Його основою є винайдення у словах різних мов спільних словозмінних морфем, які майже ніколи не запозичуються. Тому наявність у словах певних мов матеріально і функціонально тотожних флексій є надійним доказом спорідненості цих мов.

Смотрите также файлы