ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 25.11.2019
Просмотров: 2296
Скачиваний: 5
Свято першого снопа – урочисте оформлення початку жнив, в основі якого лежить народна традиція зажинків. За побутуючими уявленнями, обрядові дії, пісні тощо могли забезпечити добре збереження врожаю. Такими магічними діями були обряди з першим снопом, першою жменею скошеного хліба.
Вийшовши в поле на зажинки, господиня розстеляла скатертину або рушник із хлібом-сіллю та свічкою. На узбіччі вона зупинялася і тричі кланялась ниві, промовляючи: Дай, Боже, легко почати, а ще легше дожати. Жнива починали в так звані "легкі" дні – вівторок, п'ятницю. Бажано було також, щоб це збігалося з новим місяцем. Як правило, починав косити найшанованіший в селі чоловік, у якого робота "кипіла". Щоб не боліла спина, за пояс втикали гілку ясеня або дуба.
ЗАСІВАННЯ (посипання) – давньослов'янський новорічний звичай. У перший день нового року дорослі й діти, переважно чоловічої статі, ходили від хати до хати, символічно засіваючи хлібні зерна і бажаючи господарям щастя, здоров'я, щедрого врожаю. Широке розповсюдження мали побажання, виконувані речитативом
Роди (пологи, злоги, народини, родиво) відкривають цикл власне родильних обрядів. Зважаючи на драматичність події, Р. найбільшою мірою обставлялися обереговими і магічними обрядами. Під час Р. відкривали двері, відчиняли всі замки, розв’язували усі вузли, щоб дитина легше вийшла на світ; породіллю ж обкурювали зіллям. Усі ці дії виконувала спеціально запрошена жінка, досвідчена у таких справах — баба-повитуха. У різних районах України вона мала свою назву: на Поділлі — баба-бранка, Поліссі — баба, бабушка, Полтавщині — баба пупорізна, породільна баба, на Середній Наддніпрянщині — пупорізка, різна.
Пострижини — традиційне відзначення річниці від дня народження дитини. На цей ювілей обов’язково запрошували повитуху та хрещених батьків. Посеред хати на долівці простилали вовною догори кожух (як обереговий знак), садовили на нього хлопчика, і названий батько вистригав своєму похресникові трохи волосся навхрест. У гуцулів такий обряд називався обтинанням (рубанням, обрубуванням) і проводився двічі: через місяць після народження (як знак прилучення дитини до роду) і в рік повноліття, символізуючи перехід підлітка до нового соціального стану. У більш давні часи обтинання виконували сокирою, пізніше для цього використовували ножиці.
15. Міфологічна комунікація та її фунція в системі комунікаційних процесів
Міфи – це пропагандистські та ідеологічні кліше, що цілеспрямовано формують суспільну свідомість.
Функції міфу:
Соціально-практична функція: у цьому аспекті міф відповідає за організацію цілісності та єдності колективу через само ідентифікацію індивіда із соціальною спільнотою, із державою, з історичними подіями заради того, щоб кожен індивід відчув себе частиною живого єдиного організму
Світоглядна функція: полягає у формуванні масової свідомості,роз тлумачення людині сучасних соціально-політичних реалій доступною і зрозумілою мовою
Мнемотично-орієнтована функція: міф це завжди певним чином організована система образів, вражень, відчуття світу, які займають особливе місце у правій півкулі головного мозку, яка відповідає за несвідоме, образне відображення світу. Це – функція відображення, яка оформлює людську самосвідомість, вона реалізується через спільність у мовному, етнічному, культурному аспектах.
16. Поняття «міф», «архетип» у сучасній комунікативістиці
Карл Ґустав Юнґ стверджує, що міф — це форма колективної свідомості, міфологія виникає як родова свідомість, тобто людина у первісному світі існує як невід'ємна частина роду. Людина не відрізняє себе від інших людей та від усього роду взагалі. Міф не є ілюзією або вигадкою, а історичною необхідністю. Міфи створюються не тільки для пояснення навколишнього світу, а й для того, щоб встановити з цим світом контакт.
Міф — не продукт необізнаності, це просто інший спосіб ставлення до світу.
АРХЕТИПИ - це несвідомі первинні, історично початкові образи та ідеї з життя, культури, поведінки і діяльності первинного життя наших предків, які постійно перебувають у колективному несвідомому і знов-таки однаково виявляються у житті сучасних людей.
Архетип - це загальна ідея чи образ глибокого минулого розвитку людства. Він є успадкованою схильністю відповідати світу відповідними способами. З кожним архетипом може бути пов´язане широке коло різних символів. За Юнгом, архетипи є структурно-формуючими елементами всередині безсвідомого. Із цих елементів виростають архетипні образи, які домінують і в існуванні особистих фантазій, і в міфології всієї культури. Архетипи завжди виявляють готовність знову і знову продукувати однакові або схожі міфічні ідеї. Вони мають тенденцію виникати як основні патерни - змістовні образи, які повторюються. Архетипні ситуації включають пошук, який виконує герой, мандрівника у нічному морі і битву за звільнення від матері.
17. Основні функції міфу у соціально-політичних процесах.
Усі функції міфу можна розділити на три основних групи: функції універсальні, завдання яких - пізнання, відображення образно символічно сприйманої реальності і формування свідомості; функції рольові, соціально-політичні, що займаються збереженням чи зміною, руйнуванням і перетворенням у суспільстві міфічних уявлень; функції прикладні (інструментальні), використані для безпосереднього впливу на свідомість.
Функції міфу:
- соціально-практична: основоположна функція. У цьому аспекті міф відповідає за цілісність ті єдність колективу, через само ідентифікацію індивіду зі спільнотою заради того, щоб кожен індивід відчув себе частиною живого окремого організму;
- світоглядна: полягає у формуванні масової свідомості, роз тлумачення людині реалій зрозумілою мовою;
- мнемотично-орієнтована: міф – це завжди організована система образів, вражень, відчуттів світу, що займають особливе місце у правій півкулі мозку – несвідоме, образне відображення світу. Функція відображення, що оформлює людську самосвідомість. Реалізується через спільність у мовному і культурному середовищі.
Функції соціально-політичного міфу:
- світоглядна: формує визначену систему поглядів на світ, природу, суспільство, людину, що складає основу світогляду кожної людини, закріплену в пануючій у суспільстві ті в міфологічній картині світу;
- епістемологічна: що відповідає за процес пізнання світу, суспільства, людини засобами міфу. До нього відносяться функція пізнання і різні форми міфічного відображення людською свідомістю соціальної реальності;
- функція засвоєння і передачі уявлень масової свідомості: сприяє формуванню людських уявлень про світ і суспільство в єдину, органічно цільну систему, що дозволяє об'єднати світ і людину, їхні властивості і помисли в одне ціле;
18. Маніпулятивне використання міфу та архетипу в політичній комунікації.
Доведено, що політичний міф є одним з методів маніпулювання масовою свідомістю, з'ясовано роль у цьому процесі засобів масової інформації, які відіграють визначальну роль у поширенні таких міфів.
Політичний міф є особливим міфом, який зберігає в колективній пам’яті народу його соціальний досвід, імперативи духовно-морального виміру політичних процесів; набуло подальшого розвитку вивчення характеристик та функцій політичного міфу. Політичний міф виступає засобом освоєння людиною явищ політичного життя, якому притаманні такі характеристики: вербальне оформлення, всезагальність, гетерогенність, парадигмальність щодо всіх форм поведінки та діяльності, іманентна прагматичність, консервативність, одночасна синкретичність та біполярність, просторово-часовий динамізм, персоніфікований та маніпулятивний характер, опора на архетип, підтримка вірою, ритуалами та символами. На основі цих характеристик політичний міф виконує такі основні функції: роз’яснювальну, апологетичну, інтегративну, нормоутворюючу, терапевтичну, маніпулятивну, які можуть мати як позитивний, так і негативний характер.
Міфотворення є процесом самостійного виникнення міфу в міфологічної свідомості, тобто об’єктивним формуванням міфу, що є дистанційованим від волі і безпосереднього впливу соціальних суб’єктів, а міфотворчість - цілеспрямованою раціональною дією свідомого створення міфу суб’єктом з певною метою.
Основні етапи штучного створення політичного міфу, а саме: визначення раціональної концепції міфу та фактів, що її доповнюють; підбір архетипу, на якому базується міф; підбір ритуалів, що супроводжуватимуть створений міф; вибір методик запровадження та поширення політичного міфу. В сфері політики міф може використовуватись і найчастіше використовується як засіб маніпулювання людською свідомістю, особливо масовою.
19. Сценарій масової інформаційної стратегічного характеру.
20. Технологія "оксамитових", "кольорових" революцій.
Оксами́това револю́ція— безкровне повалення комуністичного режиму.
Моделі «оксамитової революції» властива значно ширша активність населення у перетворенні відносин.
Посттоталітарні структури держав Центральної, Східної та Південної Європи, республік колишнього СРСР також руйнувались в ході трансформації різними шляхами: парламентським (Польща, Німеччина, Угорщина); масовими радикальними виступами та акціями, що отримали назву “оксамитових революцій” (Чехія, Словакія, Болгарія); збройного повстання (Румунія, Албанія); громадянської війни (Югославія, пізніше Сербія, Хорватія, Словенія). Україні випало на долю сполучення парламентських засобів трансформації з окремими елементами “оксамитової революції”; в Росії ж йде трансформація, що поєднує парламентські методи, сильну авторитарну виконавчу владу і палаючі вогнища локальних збройних конфліктів у деяких регіонах федерації.
«Оксамитові» революції почалив використовуватися в політичній комунікації у 80-х рр 20 століття.
Основна суть: несилові методи, осоновна аудиторія – молодь, вона легко підхвачує дух, и готова до змін.
Такі революції відбуваються у країнах з слабкою владою.
21. Карнавальна культура як елемент технологій "оксамитових", "кольорових" революцій
Оскільки, «оксамитова» революція – безкровна революція, доречно зазначити, що карнавальна культура, карнавал є одією із її складових.
Карнавал – це свято, що пов'язане з перевдяганнями і демонстраціями, маршами.
Карнавал є технологією оксамитових революцій через те, що суть карнавал – раз на рік люди збираються на великій площі и роблять усе, що їм заманеться. Вони кричать, співаюсь, галасують, висміюють владу і виказують своє невдоволення єю.
22. Комунікаційно-технологічні складові політичної комунікації.
Політична комунікація є своєрідним соціально-інформаційним полем політики, що з'єднує всі компоненти політичної сфери суспільства та структурує політичну діяльність.
Можна класифікувати системи політичної комунікації з погляду мобільності, оперативності інформації, що циркулює її каналами. Якщо, скажімо, газети й журнали доходять до читачів лише через тиждень після виходу, це, безперечно, не є ознакою високого рівня розвитку політичної системи взагалі та системи політичної комунікації зокрема. Те саме можна сказати і про обсяги інформації та її спрямованість. У розвинених у цьому сенсі політичних системах інформація надходить не тільки згори вниз директивним шляхом, а й навпаки: від пересічних громадян до урядових структур найвищого рівня
Складовими політичної комунікації є комунікатор, повідомлення, канал, комунікант, реакція і зворотний зв'язок.
Складові політичної комунікації можна віділити за її класифікаціями:
1) джерело;
2) повідомлення;
3) канал;
4) отримувач;
5) ефект комунікації;
Аба такі складові: політична комунікація= відправник, отримувач, канал, повідомлення, зворотній зв'язок, ефект комунікації, інформація, политичний процес.
23. Комунікативна діяльність та її складові. Типи комунікації. Функції комунікативних одиниць.
Можна розглядати комунікативну діяльність як процес взаємодії конкретних особистостей, які певним чином сприймають один одного, ставляться один до одного, обмінюються інформацією та впливають один на одного.
Сучасні дослідники розглядають комунікацію в таких аспектах:
• комунікація як трансмісія;
• комунікація як розуміння;
• комунікація як вплив;
• комунікація як інтеракція;
• комунікація як обмін;
• комунікація як компонент суспільних процесів.
Комунікативна підструктура або сторона комунікативної діяльності виявляється через дії особистості, свідомо орієнтовані на змістовне їх сприйняття іншими людьми, передачу певної інформації. Перцептивна сторона проявляється через сприймання та оцінку людьми соціальних об’єктів (інших людей, самих себе, груп, інших соціальних спільнот). Інтерактивна сторона представляє собою взаємодію людей та вплив їх один на одного в процесі міжособистісних відносин. Зупинимось на кожній стороні окремо.
Однією з цілей організації будь-якої комунікативної діяльності є передача різного роду інформації. Передача будь-якої інформації відбувається за посередництва так званих засобів спілкування, вербальних та невербальних, які представляють собою знакові системи. Комунікатор (або той, хто передає інформацію), використовуючи згадані системи, кодує її та передає. При цьому він свідомо орієнтує свої дії на змістовне сприймання кодованої інформації іншими людьми (реципієнтами). У свою чергу, реципієнт для осмисленого сприйняття відомостей має декодувати повідомлення.
В якості знакової системи у вербальній комунікації виступає людське мовлення, тобто природна звукова мова. Мовлення є найуніверсальнішим засобом комунікації.
Завдяки мовленню, як засобу спілкування, індивідуальна свідомість не обмежується особистим досвідом, збагачується досвідом інших людей. Для будь-якої людини загальне значення слова, переломлюючись через її власну свідомість, набуває якість особистісного змісту.
Хоча традиційно основним засобом спілкування вважається мовлення, вченими з’ясовано, що 60% важливої інформації учасники комунікативної вза-ємодії можуть отримувати шляхом кваліфікованого сприймання “мови тіла” – жестів, міміки, пози тощо.
Роль немовленнєвих засобів у комунікації надзвичайно велика.
За ознакою засобів подання інформації у невербальній комунікації виділяють: