ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 25.11.2019
Просмотров: 2297
Скачиваний: 5
- кінетику (один із видів невербальної комунікації, заснований на сприйманні загальної моторики різних частин тіла, тобто жестикуляції, міміки, пантоміміки);
- паралінгвістику (система вокалізації, тобто тембр голосу, його діапазон, тона-льність);
- екстралінгвістику (темп мовлення, паузи, покашлювання, плач, сміх);
- проксеміка (ділянка просторової та часової організації комунікативної діяль-
ності, тобто дистанція, орієнтація партнерів, місце їх перебування, персональні зони);
- візуальне спілкування (система невербальної інформації на основі рухів очей, тобто частота обміну поглядами, тривалість, зміна статики й динаміки погляду, його уникання, , спрямованість, моргання).
Повертаючись до перцептивного боку комунікативної діяльності, зазначимо що, вступаючи в комунікативний контакт, людина має постійно визначати наміри інших людей, встановлювати їх робочі можливості, оцінювати характер їх ставлення до тієї чи іншої сторони дійсності, судити про їх позитивні якості та недоліки тощо. Все це потрібно, щоб у подальшому ефективно з ними контактувати. Уявлення про іншу людину тісно пов’язане з рівнем власної самосвідомості. Аналіз усвідомлення себе через іншого та іншого через самого себе відбувається завдяки таким механізмам як ідентифікація, децентрація, емпатія, рефлексія.
Децентрація – механізм подолання егоцентризму особистістю, зміна точки зору, позиції суб’єкта в результаті зіткнення, зіставлення та інтеграції її з позиціями, відмінними від власної.
Поняття “ідентифікація” за своїм змістом близьке до поняття “емпатія”. Під емпатією розуміють осягнення емоційного стану іншої людини у фор-мі співпереживання, здатність бачити світ її очима, сказати чи показати своє її бачення. Це явище виникає під час безпосередньої взаємодії людей та проявля-ється, перш за все у переживанні однією людиною при баченні стану іншої тих же емоцій, які вона відзначила у останньої.
І, нарешті, рефлексія – це процес, який передбачає самопізнання суб’єктом внутрішніх психічних актів та станів, усвідомлення індивідом того, як він сприймається партнером із спілкування.
Для процесу пізнання однією людиною іншої характерне специфічне інтегрування нею відображених у ній особливос тей, при якому у внутрішньому чи зовнішньому вигляді іншого виділяються важливі в очах сприймаючого певні властивості і менше усвідомлюється решта рис. Інтеграція, що несе в собі тенденцію до суб’єктивного зняття суперечнос-тей в особі, яка пізнається, на думку дослідників, є наслідком процесу плану-вання взаємодії та диктується необхідністю прийняття рішення з приводу най-більш прийнятного її способу. Образи та поняття про особистість інших людей виконують інформувальну та регулятивну функції.
За інтегративним процесом збору інформації відбувається оцінка соціального об’єкта. Оцінювання людини може відбуватися шляхом віднесення його співрозмовниками до одного з типів особис-тості в тій класифікації, яка у кожного з них сформувалась раніше. Ця класифі-кація, або категоризування, складається за звичаєм без спеціального наміру.
Суть полягає в тому, що спільноти, до яких належить людина, формують стереотипи, задають взірці поведінки, які особистість звикає наслідувати при взаємодії.
Установка сприймати інших людей з певної точки зору може стати для людини дуже стійкою, типовою. В ній зі значною постійністю починають вияв-лятись домінуючі в її особистості потреби та ціннісні орієнтації.
Інтерактивний бік комунікативної діяльності проявляється через зусилля людей з організації сумісних дій, які дозволяють партнерам реалізовувати пев ну спільну для них діяльність. Вчені виділяють два типи сумісної діяльності: кооперація та конкуренція. Кооперація передбачає координацію, впорядкування, комбінування, об’єднання зусиль кожного з учасників сумісної діяльності.
Конкуренція означає наявність суперництва, боротьби суб’єктів між собою за досягнення кращих результатів у певній галузі. Все згадане стосується і кому-нікативної діяльності.
Класифікація комунікації:
а) вербальна (звичне використання мови) і невербальна (міміка, жест, поза одяг);
б) усна, письмова, друкована;
в) внутрішня, міжособистісна, в малих групах, публічна, організаційна, масова;
г) міжнародна, міжкультурна.
Комунікативна одиниця - відрізок мовлення, здатний самостійно передавати повідомлення. Основою комунікативної одиниці є речення.Також, комунікативною одиницею може бути слово і текст.
24. Поняття комунікативного акту й комунікативного ефекту в масовій комунікації. Ефективність комунікації і її складові. Неефективна комунікація. Причини зниження ефективності комунікації.
Комунікативний акт — одне з найзагальніших понять комунікативної лінгвістики; процес спілкування, який відбувається в певному місці на пересіченні простору і часу між адресантом і адресатом, результатом котрого є дискурс (текст). Комунікативний акт завжди складається як мінімум з двох партнерів, які пов’язані між собою єдиним інформаційним простором (комунікатор, реципієнт). Комунікативний акт – це перш за взаємодія співрозмовників, під час якої вони намагаються досягти не тільки мовленнєвої, але й немовленнєвої мети. Для цього мовець використовує весь арсенал вербальних та невербальних засобів, враховує не тільки обставини спілкування, а і його емоційно-чуттєву сферу. Основними структурними компонентами комунікативного акту є:• адресант (мовець);• адресат (слухач);• висловлювання;• тема;• інтенція;• обставини спілкування. Комунікативна інтенція визначає і організовує зміст комунікативного акту. Без цього компоненту спілкування не може існувати.
Ефект – результат будь-якої діяльності ЗМІ, процесу споживання інформації населенням. Ефективність – результат, що збігається з наміром джерела інф., свідчить про досягнення цілей, які ставились перед інф. в процесі її створення і поширення.
Результати діяльності ЗМІ проявляються у двох параметрах: свідомості і поведінці як великих соціальних груп, так і окремих людей. Дві форми ефективності:
1) духовна (знання, переконання, враження)
2) практична ( поведінська).
У масово-інформаційній діяльності поняття ефективності використовується принаймні у трьох значеннях:
1) якщо інформація доходить до тих, кому вона адресована, значить і діяльність щодо інформування ефективна і дієва
2) як показник ступеня досягнення заздалегідь поставлених цілей
3) як засіб впливу
Поняття результативності тісно пов’язане з поняттями «дієвість» і «ефективність»
Дієвість - оперативна, безпосередня реакція соціальних інститутів і посадових осіб на виступи ЗМІ
Ефективність – весь результат вплив ЗМІ на людину і суспільство, який можна виміряти на рівні свідомості і практики та оцінити з точки зору суспільного процесу
Рівень ефективності ЗМІ і її конкретний прояв зумовлені:
1. характером завдань, мети, ідей, їх реальністю
2. науковістю процесу поширення загальнолюдських цінностей
3. ступенем прийняття бо неприйняття, глибокого засвоєння аудиторією цінностей, втілення їх у практику, соціальну реальність ( результат впливу)
Ефективність впливу залежить від: змісту мети, яка поставлена, підготовленості кадрів, вибору засобів, форм і методів впливу; особливості аудиторії; рівня, на якому здійснюється масово-інформаційна діяльність; вплив середовища на ЗМІ і аудиторію.
Ефективність спілкування вимірюється отриманими планованими чи непланованими результатами. Якщо вдалося отримати планований результат, то слід говорити про високу ефективність, якщо отримано несподіваний результат — низька ефективність. Але неефективних дій нема, оскільки навіть відсутність результату впливу — це теж результат!
Компоненти дієвості: напрям-кадри-засоби, форми, методи-аудиторія-регіон-середовище. Вихідною точкою аналізу ефективності є з’ясування мети впливу. Звідси бере початок проблема дієвості (ПД) – різниця між метою (М), що висувається і результатом (Р). Мета – майбутній бажаний рівень свідомості і вчинків мас, соціальних груп, колективів, окремих осіб. Цілі є ефективними тільки якщо вони максимально співзвучні з потребами й можливостями суспільного розвитку. Результативність журналістики тим вища, чим ґрунтовніше її цілі враховують особливості об’єктивної реальності. Успіх комунікації проявляється також у досягненні і збереженні контакту з партнером з метою стабілізації міжособистісних відносин, їх згоди і взаємної пристосованості. В даному випадку успішний підсумок розуміється не стільки як конкретний кінцевий результат, а скоріше як процес, в який обидва партнери повинні зробити рівний вклад.
Таким чином, успіх комунікації є характеристикою комунікативної поведінки людини. У цьому контексті міжособистісна комунікація являє собою процес, який регулюється як певними соціокультурними закономірностями, так і культурно встановленими правилами. І цей процес визначається одночасно і зовнішніми впливами (стимулами), і внутрішнім станом людини. Існує ряд факторів, що знижують ефективність спілкування, які отримали назву "бар'єри міжособистісних комунікацій".
Бар’єри – система факторів, що має властивість зумовлювати реакції індивіда на сприйняте повідомлення. До них відносяться: бар'єри сприйняття; семантичні бар'єри; невербальні бар'єри; бар'єри, що виникають при поганому слуханні; бар'єри, що виникають при неякісної зворотного зв'язку
25. Комунікативний ефект як результат сприйняття журналістського матеріалу. Логічні комунікаційні ефекти. Комунікативний ефект з погляду процесуальних характеристик.
Масовокомунікаційний ефект — це будь-який результат масового впливу.
Комунікаційні ефекти є обов’язковим результатом впливів, які чинять комуніканти; через вивчення реакцій мас на ці впливи й визначаються масові ефекти. Одну з найповніших типологій ефектів комунікації запропонував у 1979 р. радянський дослідник Б. Грушин. Він сформулював шість найважливіших, на його думку, типологічних ознак та відповідні їм типи ефектів.
Пропонуємо типологію масовокомунікаційних ефектів за Б. Грушиним зі змінами та доповненнями. Ефекти бувають:
-
1) за предметною сферою впливу — ефекти когнітивні (пов’язані з характеристиками мислення, обсягу знань, здатності розмірковувати), емоційні (які викликають емоції); ціннісні (пов’язані з характером уподобань, смаків, ставленням до себе й світу), організаційні (пов’язані з різноманітними практичними діями людей), тонізуючі (пов’язані з психофізіологічними характеристиками людей);
-
2) за основними сферами прояву ефектів – розумові (думках, судженнях) і діяльнісні та поведінкові;
-
3) за ступенем «належності» ефектів до цілей джерела інформації – функціональні (бажані для джерела інформації, очікувані) та дисфункціональні (небажані або не очікувані);
-
4) за ступенем усвідомлення ефектів споживачем інформації – усвідомлювані реципієнтом та неусвідомлювані;
-
5) за часом виникнення та прояву ефектів комунікації відповідно до часу споживання інформації – прямі (виникають безпосередньо після споживання інформації) й віддалені (виникають з часом, часто втрачається видимий зв’язок між ними та споживанням інформації);
-
6) за ступенем відповідності суспільним нормам, законам, традиціям — сприятливі, небезпечні, нейтральні;
-
7) за характером модальності відповідно до елементів комунікаційного процесу — позитивні, негативні, нейтральні;
-
8) за здатністю бути підконтрольними мовцю або аудиторії — контрольовані й неконтрольовані;
-
9) за ступенем реалізації — часткові й повні;
-
10) за частотою виникнення — одиничні та повторювані;
-
11) за тривалістю — короткотривалі й довготривалі.
Від споживання інформації може виникати не один, а кілька ефектів. Через те їх поділяють на: основні та додаткові; первинні (початкові) та вторинні (похідні); проміжні та кінцеві.
26. Комунікативні ефекти як реакція на повідомлення. Передбачувані й непередбачувані комунікативні ефекти.
Деякі з масовокомунікаційних ефектів сильно впливають на аудиторію або є суспільно важливими результатами спілкування, що науковці виокремлюють їх в окремі види і вибудовують стосовно них навіть окремі теорії. Такі ефекти отримують спеціальні назви. Розглянемо деякі з них.
Ефект гуртування. Виникає в періоди суспільної загрози. Мас-медіа послаблюють критику відносно посадових осіб, намагаються виконувати просту роль посередника між владою і громадою з метою згуртувати людей навколо влади у боротьбі з суспільною загрозою.
Ефект довіри. ЗМІ намагаються викликати довіру до себе чи предмета опису і застосовують для цього відповідні засоби та техніки і стратегії впливу на людей.
Ефект ореолу. Цей ефект ще називають ефектом німба. Ефект ореолу виникає в результаті “розкрутки” медіазасобами того чи іншого образу, наприклад, політика. У масовій свідомості образ політика набуває великої суспільної значущості, незамінимості, важливості.
Ефект самодостатності у прийнятті рішень. Не можна виключити й такої логіки роздумів: чим більш показовою є незалежність та неу- передженість і об’єктивність ЗМК, тим більш залежним у прийнятті свого усвідомленого і добровільного рішення стає комунікат, бо його віра до такого ЗМК штовхає на прийняття саме того рішення, яке пропонується або яке логічно випливає з інформаційного повідомлення. Та зважте, якщо це рі- шення ще й прийматиметься для задоволення власних потреб, яким “підіграв” ЗМК, знаючи про ці потреби комуніката. Середовище масової комунікації завжди тисне на людину, робить її психологічно залежною через те, що це середовище послаблює раціональне у поведінці людини, робить її більш емоційною і більш керованою та маніпульованою. Але в таких ситуаціях люди часто вважають, що вони самостійно приймають рішення, тільки беручи інформацію з медіа. Показовим щодо цього ефекту є реклама, яка програмує людей на вибір товару чи послуги через гасло: Ви зробили правильний вибір! (пропонується імітація самостійного вибору).
Ефект праймінгу. Про цей ефект стільки написано досліджень, що про нього існує теорія — теорія праймінгу. Суть цього ефекту полягає в тому, що під упливом медіа в свідомості комуніката оживають старі асоціації, які впливають на розуміння отримуваної інформації. Праймінг може мотивувати поведінку людини, спонукати до певних дій, іноді асоціальних. Сприймаючи якусь інформацію і згадуючи та переживаючи асоціативно певні події, пов’язані з цією інформацією, люди можуть реагувати на неї не так, як вимагають реальні умови, а як вони реагували колись. Коли глядач бачить на екрані сцену насилля, він пригадує подібну ситуацію, в якій виникали схожі почуття й думки. Пам’ять активує відповідні нейронні структури і підсилює ефект праймінгу. Ефект десенсибілізації. Десенсибілізація — це поступова зміна норм і цінностей, під час якої попередньо табуйована поведінка стає прийнятною в наслідок постійного впливу ЗМІ на індивіда. Наприклад, коли дівчина- підліток бачить на екрані, як її улюблена телезірка (кінозірка) має статеві зносини, глядачка може змінити свою думку стосовно дошлюбних сексуальних зв’язків як табуйованої теми.