Файл: Финансовый анализ.doc

Рисунок 1.2 - Схема аналізу фінансового стану підприємства

Існує кілька видів фінансового аналізу( рис. 1.3.)

Рисунок 1.3 - Класифікація видів фінансового аналізу за різними ознаками

Основу інформаційного забезпечення оцінки фінансового стану складає бухгалтерська звітність. Крім того, може використовуватись додаткова інформація, в основному оперативного характеру, однак вона має допоміжний характер.

За організаційними формами проведення виділяють внутрішній і зовнішній фінансовий аналіз.

Внутрішній аналіз проводять фахівці самого підприємства.

Зовнішній аналіз здійснюють аналітики, які є сторонніми особами для підприємства, і тому не мають доступу до внутрішньої інформаційної бази підприємства. Такий аналіз більш формалізований і менш деталізований.

Особливостями зовнішнього фінансового аналізу є:

-значна чисельність суб’єктів аналізу користувачів інформації про діяльність підприємства;

-різноманітність цілей та інтересів суб’єктів аналізу;

-наявність типових методик аналізу, стандартів обліку і звітності;

-орієнтація аналізу тільки на публічну зовнішню звітність підприємства;

-обмеженість завдань аналізу;

-максимальна доступність результатів аналізу для користувачів інформації.

Основним змістом зовнішнього фінансового аналізу є:

-аналіз показників прибутку;

-аналіз показників рентабельності;

-аналіз фінансового стану, ринкової стійкості, ліквідності балансу, платоспроможності підприємства.

-аналіз ефективності використання позикового капіталу;

-економічна діагностика фінансового стану підприємства і рейтингова оцінка емітентів.

Фінансовий аналіз за даними фінансової звітності називають класичним аналізом.

Основний зміст внутрішнього фінансового аналізу такий самий, як і зовнішнього, проте в ньому використовують як джерело інформації оперативні дані системного бухгалтерського обліку, нормативну і планову інформацію.

Він включає аналіз ефективності авансування капіталу, аналіз взаємозв’язку витрат, обороту і прибутку, а також оцінку ефективності господарської діяльності.

За обсягом аналітичного дослідження розрізняють повний та тематичний фінансовий аналіз підприємства.

Повний фінансовий аналіз проводять з метою вивчення усіх аспектів фінансової діяльності підприємства в комплексі.

Тематичний фінансовий аналіз обмежується вивченням окремих аспектів фінансової діяльності підприємства.

Предметом фінансового аналізу може бути ефективність використання активів підприємства, оптимальність залучення фінансових ресурсів з окремих джерел, стан фінансової стійкості та платоспроможності підприємства, оптимальність фінансової структури капіталу тощо.

Залежно від об’єкта фінансового аналізу можна виділити такі його види:

-аналіз фінансової діяльності підприємства в цілому. У процесі такого аналізу об’єктом вивчення є фінансова діяльність підприємства в цілому без виділення окремих його структурних одиниць та підрозділів;

-аналіз фінансової діяльності окремих підрозділів підприємства. Цей аналіз ґрунтується в основному на результатах внутрішнього аналізу підприємства;

-аналіз окремих фінансових операцій підприємства.

Предметом такого аналізу можуть бути окремі операції, пов’язані з коротко- або довгостроковими фінансовими вкладеннями, з фінансуванням окремих реальних проектів.

Залежно від періоду проведення виділяють попередній, поточний (оперативний) та прогнозний фінансовий аналіз.

Попередній фінансовий аналіз пов’язаний з вивченням умов фінансової діяльності в цілому або здійснення окремих фінансових операцій підприємства. Наприклад, оцінка власної платоспроможності при необхідності отримання банківського кредиту.

Поточний (оперативний) фінансовий аналіз проводиться в процесі поточної фінансової діяльності з метою оперативного впливу на результати фінансової діяльності. Як правило, він обмежується невеликим періодом часу (місяць, квартал).

Прогнозний (ретроспективний) фінансовий аналіз здійснюється підприємством за певний перспективний або звітний період (місяць, квартал, рік). Він дає змогу глибше та повніше проаналізувати фінансовий стан і результати фінансової діяльності підприємства порівняно з попереднім та поточним аналізом, оскільки ґрунтується на звітних матеріалах, а також спрогнозувати діяльність підприємства на перспективу.

1.5. Прийоми фінансового аналізу

До економіко-логічних прийомів належать прийоми порівняння, деталізація, групування середніх та відносних величин, балансовий прийом, горизонтальний (у часі) та вертикальний (структурний) аналіз, трендовий аналіз, абсолютних і відносних різниць факторний аналіз, розрахунки пайової участі.

До економіко-математичних прийомів, які найчастіше використовують у процесі фінансового аналізу, можна віднести інтегральний, графічний та кореляційно-регресійні прийоми.

Найважливішими спеціальними прийомами фінансового аналізу є порівняльний, або просторовий, аналіз. Суть прийому порівняння полягає в порівнянні фінансових показників звітного періоду з їх плановим значенням (норматив, норма, ліміт) із показниками попереднього періоду. Для того щоб на основі результатів порівняння можна було зробити правильні висновки, необхідно забезпечити відповідність показників та їх однорідність. Відповідність аналітичних показників пов’язана із відповідністю календарних строків, методів оцінки, умов роботи, інфляційних процесів.

Для того щоб величини, які порівнюються, були зіставні та якісно однорідні, потрібно забезпечити:

-порівнянність календарних періодів часу при вивченні динаміки показників (за кількістю днів, місяців);

-єдність оцінки (нейтралізація цінового чинника);

єдність кількісних і структурних чинників (для цього порівнювальні якісні показники, наприклад собівартість, переводять на однакову (фактичну) кількість і структуру).

Обов’язковою умовою зіставлення порівнювальних показників є єдність методики їх розрахунків, оскільки бувають випадки, коли показники плануються за однією методикою, а для їх фактичного визначення застосовується інша методика.

Деталізація як прийом широко використовують при аналізі чинників факторів і результатів господарської діяльності в часі та місці (просторі). За допомогою цього прийому виявляють позитивні та негативні дії окремих чинників, результати впливу яких, як правило, взаємно протилежні.

Групування як засіб розподілу сукупності на однорідні за ознаками елементи застосовують в аналізі для того, щоб розкрити зміст середніх підсумкових показників і впливу окремих одиниць на ці середні.

Прийом середніх величин краще відображують суть процесу, що відбувся, закономірності його розвитку, ніж більшість окремо взятих позитивних та негативних відхилень. Середні величини широко застосовують при проведенні аналізу, особливо при вивченні масових явищ, таких як середній виробіток, середні залишки запасів продукції тощо. Використовують середньоарифметичні та середньохронологічні зважені.

Прийом відносних величин (відсотки, коефіцієнти, індекси) дають змогу глибше зрозуміти суть і характер відхилення від базового показника. Відносні величини особливо необхідні для вивчення динаміки показників за ряд звітних періодів. Зростання чи зниження показника розраховують відносно єдиної бази, прийнятої за вихідну, або відносно ковзаючої бази, тобто до попереднього показника.

Балансовий прийом застосовують у тому разі, якщо потрібно вивчити співвідношення двох груп взаємопов’язаних економічних показників, підсумки яких мають бути рівними. Найбільш поширеним є прийом балансових оцінок. Його використовують при аналізі фінансового стану підприємства та застосовують для перевірки повноти і правильності зроблених розрахунків щодо визначення впливу окремих чинників на загальну величину відхилення за показником, що вивчається. У всіх випадках, коли дія чинника самостійна, хоча й пов’язана з іншими чинниками, підсумок розмірів впливу окремих чинників має дорівнювати величині загального відхилення по показнику в цілому. Відсутність цього рівняння свідчить про неповне виявлення або наявність помилок при розрахунках рівня впливу окремих чинників.

Горизонтальний (у часі) аналіз передбачає порівняння кожної позиції звітності з аналогічною позицією попереднього періоду. Він дає змогу виявити тенденції зміни окремих статей або їх груп, що входять до складу бухгалтерської звітності. В основу цього аналізу покладено обчислення базисних темпів зростання балансових статей чи звіту про фінансові результати підприємства.

Найбільш типовими формами горизонтального аналізу є:

1 Порівняння фінансових показників звітного і минулого періоду

2 Порівняння фінансових показників звітного періоду з показниками за планом.

3 Порівняння фінансових показників за низку минулих періодів. Метою такого аналізу є виявлення тенденцій змін окремих показників, які характеризують результати фінансової діяльності підприємства.

Вертикальний (структурний) аналіз спрямований на визначення структури фінансових показників з виявленням впливу кожної позиції звітності на результат у цілому.

Вертикальний аналіз подає фінансову звітність у вигляді відносних величин, які характеризують структуру узагальнюючих підсумкових показників. Обов’язковим елементом аналізу слугують динамічні ряди цих величин, що дає можливість передбачати та прогнозувати структурні зрушення в складі господарських коштів і джерел їх покриття.

Найпоширенішими є такі форми вертикального (структурного) аналізу:

1 Вертикальний (структурний) аналіз активів. У процесі цього аналізу визначають співвідношення (чистку) оборотних та необоротних активів; склад оборотних і необоротних активів, які використовують, склад активів підприємства за ступенем їх ліквідності, склад інвестиційного портфеля тощо.

2 Вертикальний (структурний) аналіз капіталу передбачає визначення частки власного та позикового капіталу, склад власного і позикового капіталу, які використовують, за видами та склад позикового капіталу за строковістю зобов’язань тощо.

3 Вертикальний (структурний) аналіз грошових потоків. У процесі цього аналізу в складі загального грошового потоку виділяють усі грошові потоки по оперативній (виробничій), фінансовій та інвестиційній діяльності. Кожен із цих видів грошових потоків, у свою чергу, може бути більш глибоко структурований за окремими складовими.

Трендовий аналіз спрямований на порівняння кожної позиції звітності з низкою періодів, що передують, і визначення тренда, тобто основної тенденції динаміки показника, очищеної від випадкових впливів окремих періодів.

Прямий (власне аналіз), коли результативний показник дроблять на складові; зворотний (синтез), коли його окремі елементи об’єднує загальний результативний показник.

Прийом послідовного вилучення чинників (ланцюгових підстановок) застосовують для розрахунків величини впливу окремих чинників у загальному комплексі їх дії на рівень сукупного фінансового показника. Цей метод використовують у тих випадках, коли зв’язок між показниками можна виразити математично у формі функціональної залежності. Суть прийому ланцюгових підстановок полягає в тому, що, послідовно змінюючи кожен звітний показник базисним, усі інші показники розглядаються як незмінні. Така зміна дає змогу визначити ступінь впливу чинника на сукупний фінансовий показник. Число ланцюгових підстановок залежить від кількості чинників, що впливають на сукупний фінансовий показник. Розрахунки починають з початкової бази, коли всі чинники дорівнюють базисному показнику, тому загальне число розрахунків на одиницю більше від кількості визначаючих чинників. Ступінь впливу кожного чинника встановлюють послідовним відніманням: з другого розрахунку віднімається перший, з третього — другий тощо.

Використання прийому ланцюгових підстановок потребує сурової послідовності визначення впливу окремих чинників. Ця послідовність полягає в тому, що насамперед визначають ступінь кількісних показників, які характеризують абсолютний обсяг діяльності, обсяг фінансових ресурсів, обсяг доходів та витрат, після цього — якісних показників, які характеризують рівень доходів та витрат, ступінь ефективності використання фінансових ресурсів.

Прийом відносних різниць полягає в тому, що попередньо визначають абсолютну або відносну різницю (відхилення від базисного показника) за чинниками, що вивчають, і сукупним фінансовим показником. Потім це відхилення (різниця) по кожному чиннику перемножують на абсолютне значення інших взаємопов’язаних чинників. При вивченні впливу на сукупний показник двох чинників (кількісного і якісного) прийнято перемножувати відхилення по кількісному чиннику на базисний якісний чинник, а відхилення по якісному чиннику — на звітний кількісний чинник.

Прийом абсолютних різниць використовують для розрахунку чинників у тих випадках, коли результативний показник можна подати у вигляді множення кількох показників. Вплив окремих чинників розраховують множенням різниці між фактичним та плановим (базисним) показниками на абсолютне значення іншого (інших) показників.

Прийом відносних різниць (по різниці відсотків, коефіцієнтів) застосовують у тому разі, якщо результативний показник можна представити як перемноження чинників (співмножників). Розрахунок окремих чинників виконують множенням різниці у відсотках рівня виконання плану по двох взаємопов’язаних показниках на абсолютний рівень результативного показника, що планується.

Прийом ланцюгових підстановок та прийом різниць є різновидністю прийому, який отримав назву «елімінування».

Елімінування — логічний прийом, який застосовують при вивченні функціонального зв’язку, при якому послідовно виділяється вплив одного чинника і виключається вплив усіх інших.

Прийом пайової участі (пропорційного ділення приросту) використовують для деталізації чинників 1-, 2- і n-го порядків, вплив яких на результативний показник виражається не абсолютною сумою, а відносними показниками.

Для розрахунку чинників визначають коефіцієнт пайової участі K_g як відношення приросту результативного показника до суми змін факторних.

Рівень впливу окремих чинників на результативний показник розраховують множенням суми зміни цих чинників на коефіцієнт пайової участі.

1.6. Методи і моделі фінансового аналізу

Для досягнення основної мети аналізу фінансового стану підприємства — його об’єктивної оцінки та впливу можливостей підвищення ефективності функціонування — можуть застосовуватись різні методи аналізу.

Методи фінансового аналізу — це комплекс науково-методичних інструментів та принципів дослідження фінансового стану підприємства.

За класифікацією розрізняють неформалізовані й формалізовані методи аналізу.

Неформалізовані (евристичні) методи аналізу ґрунтуються на описуванні аналітичних процедур на логічному рівні, а не на жорстких аналітичних взаємозв’язках та залежностях. До неформалізованих належать такі методи:

експертних оцінок та сценаріїв;

-психологічні;

-морфологічні;

-порівняльні;

-побудови системи показників;

-побудови системи аналітичних таблиць.

Ці методи застосовують в основному для прогнозування стану об’єкта на перспективу в умовах неповно використаної інформації, неможливості обліку всіх чинників, спрощеної уяви про явища економічної дійсності, тобто в умовах часткової або повної невизначеності.

До формалізованих методів фінансового аналізу відносяться:

1 Класичні методи аналізу господарської діяльності та фінансового аналізу – ланцюгових підстановок, арифметичних різниць, балансовий,відсоткових чисел, диференціальний, логарифмічний, інтегральний, простих та складних відсотків, дисконтування.

2 Традиційні методи економічної статистики – середніх та відносних величин, групування, індексний, елементарні методи обробки показників у динаміці.

3 Методи математичної статистики вивчення зв’язків – аналізи кореляційний, регресивний, дискримінант ний, дисперсійний, факторний, коваріаційний та інш.

4 Економетричні методи – матричні, теорії міжгалузевого балансу.

5 Методи економічної кібернетики і оптимального програмування – системного аналізу, лінійного, нелінійного, динамічного програмування та інш.

6 Методи дослідження операцій і теорій прийняття рішень – теорії графів, ігор, масового обслуговування, сітьового планування і управління.

До формалізованих методів фінансового аналізу належать ті, в основу яких покладено жорстко формалізовані аналітичні залежності. Основні з них такі:

-арифметичних різниць;

-ланцюгових підстановок;

-відсоткових чисел;

-дисконтування;

-диференційний;

-балансовий;

-логарифмічний;

-виокремлення ізольованого впливу факторів;

-інтегральний;

-простих та складних відсотків;

-та ін.

У процесі фінансового аналізу також широко застосовують традиційні методи економічної статистики (середніх та відносних величин, групування, графічний, індексний, елементарні методи обробки рядів динаміки) та математико-статистичні (кореляційний аналіз, дисперсійний аналіз, метод головних компонентів).

Фінансовий аналіз здійснюють за допомогою різних моделей, які дають змогу структурувати та ідентифікувати взаємозв’язки між основними показниками. Існують три основні типи моделей, які застосовують у процесі аналізу фінансового стану підприємства:

-дескриптивні;

-предикативні;

-нормативні.

Дескриптивні моделі (описового характеру) є основними для оцінки фінансового стану підприємства. До них належать побудова системи звітних балансів, подання фінансових звітів у різноманітних аналітичних розрізах, вертикальний і горизонтальний аналіз звітності, трендовий аналіз, аналіз відносних показників і коефіцієнтів, порівняльний, або просторовий, аналіз, факторний аналіз, система аналітичних коефіцієнтів. Дескриптивні моделі ґрунтуються на використанні інформації з фінансової звітності.

Предикативні моделі — це моделі прогностичного характеру, які використовують для прогнозування доходів та прибутку підприємства, його майбутнього фінансового стану. Найпоширеніші з них такі:

1 Розрахунок точки критичного обсягу продажу (аналіз беззбитковості).

2 Побудова прогностичних фінансових звітів.

3 Моделі динамічного аналізу (детерміновані або факторні моделі) та регресивні моделі.

4 Моделі ситуаційного аналізу.

Нормативні моделі — це моделі, які уможливлюють порівняння фактичних результатів діяльності підприємства із нормативними. Ці моделі застосовують, як правило, у внутрішньому фінансовому аналізі. Їх суть полягає у встановленні нормативів на кожну статтю витрат стосовно технологічних процесів, видів виробів та у розгляді і з’ясуванні причин відхилень фактичних даних від цих нормативів.

Фінансовий аналіз значною мірою ґрунтується на застосуванні детермінованих факторних моделей.

Для забезпечення виживання підприємства в сучасних умовах управлінському персоналу потрібно насамперед вміти реально оцінювати фінансовий стан як свого підприємства, так і його існуючих та потенційних конкурентів. Для цього необхідно:

-володіти методикою оцінки фінансового стану підприємства;

-мати відповідне інформаційне забезпечення;

-мати кваліфікований персонал, який спроможний реалізувати цю методику на практиці.

ТЕМА 2

ІНФОРМАЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФІНАНСОВОГО АНАЛІЗУ

2.1 Фінансова звітність

2.2 Статистична звітність

2.3 Дані внутрішньогосподарського (управлінського) бухгалтерського обліку.

2.4 Дані з первинної облікової документації (вибіркові дані)

2.5 Експертні оцінки

Залежно від змісту і завдань аналізу використовують такі основні інформаційні джерела:фінансову звітність, статистичну звітність, дані внутрішньогосподарського (управлінського) бухгалтерського обліку, дані з первинної облікової документації (вибіркові дані), експертні оцінки.

2.1 Фінансова звітність

Фінансова інформація — це набір даних (у систематизованій певним способом формі) про:

-господарські ресурси, зобов’язання та фінансові джерела підприємства;

-рівень прибутку й витрат, які дають змогу оцінити очікувані доходи та пов’язані з ними ризики;

-обороти фірми та якість її активів;

-обсяг і якість потоків грошових коштів.

Існує кілька підходів до оцінки діяльності фірми. Один із них — це аналіз фінансових звітів фірми. Він передбачає:

1 Вивчення Звіту про фінансові результати та Балансу підприємства;

2 Порівняння джерел та напрямів використання й розміщення коштів підприємством на певні періоди;

3 Проаналізувати, як пов’язаний звіт про фінансові результати і баланс за допомогою різних коефіцієнтів та співвідношень.

Мета аналізу фінансових звітів — допомогти фінансовим аналітикам обґрунтувати свої фінансові плани, виявити слабкі місця у фінансових операціях підприємства, вжити відповідних заходів, які допоможуть виправити становище, прийняти рішення про найефективніше вкладання коштів і ресурсів, скоригувати напрями майбутньої діяльності підприємства.

Аналіз фінансових звітів допомагає також оцінити ліквідність, фінансову стійкість, плато- і кредитоспроможність підприємства.

При аналізі фінансових звітів найважливішим є фінансовий стан підприємства в попередній і у звітний період. Такий аналіз дає змогу визначити вірогідність успіху чи банкрутства фірми, а саме:

-фінансову структуру — активи, які належать підприємству, та зобов’язання, які вона на себе взяла, у тому числі її гнучкість;

-оперативний цикл — стадії, через які проходить підприємство для того, щоб її продукція та послуги з’явились на ринку;

-тенденції та порівняльну ефективність — напрям розвитку компанії в тому вигляді, в якому він проявляється виходячи зі зіставлення фінансових результатів за низку періодів діяльності цього підприємства.

Головне в аналізі фінансових звітів — це зрозуміти та правильно інтерпретувати результати обробки даних.

Фінансова звітність — це сукупність форм звітності, складених на основі даних фінансового обліку з метою надання зовнішнім та внутрішнім користувачам узагальненої інформації про фінансовий стан у вигляді, який зручний і зрозумілий для прийняття цими користувачами певних ділових рішень.

Мета фінансової звітності — надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових кош­тів підприємства.

Фінансова звітність забезпечує інформаційні потреби користувачів щодо:

-придбання, продажу та володіння цінними паперами;

-участі в капіталі підприємства;

-оцінки якості управління;

-оцінки спроможності підприємства вчасно виконувати свої зобов’язання;

-забезпеченості зобов’язань підприємства;

-визначення суми дивідендів, що підлягають розподілу;

-регулювання діяльності підприємства;

-інших рішень.

Головна мета аналізу фінансових звітів — дати оцінку результатів ефективності діяльності підприємства за звітний період і його поточного фінансового стану, своєчасно виявляти й усувати недоліки у фінансовій діяльності та знаходити резерви поліпшення фінансового стану підприємства та підвищення його платоспроможності.

При цьому слід вирішити такі завдання:

1) на основі вивчення взаємозв’язку між різними показниками операційної, інвестиційної та фінансової діяльності дати оцінку виконання плану з надходження фінансових ресурсів та їх використання з позиції поліпшення фінансового стану підприємства;

2) зпрогнозувати можливі фінансові результати економічної рентабельності виходячи із реальних умов господарської діяльності й наявності власних і позикових ресурсів, розробити моделі фінансового стану за різноманітних варіантів використання ресурсів;

3) розробити конкретні заходи, спрямовані на ефективніше використання фінансових ресурсів і зміцнення фінансового стану підприємства.

Аналіз фінансових звітів має дати відповіді на два запитання: 1) чи має підприємство прибуток за результатами своєї фінансово-господарської діяльності за рік; 2) чи спроможне підприємство виконати свої зобов’язання і чи не приведе таке виконання зобов’язань до ліквідації фірми у зв’язку з нестачею фінансових ресурсів?

За допомогою аналізу фінансових звітів проводять:

-попередню (загальну) оцінку фінансового стану підприємства;

-аналіз кредитоспроможності підприємства та ліквідності його балансу;

-аналіз платоспроможності та фінансової стійкості підприємства;

-аналіз фінансових результатів підприємства;

-аналіз обігу оборотних коштів;

-оцінку потенційного банкрутства;

-аналіз дохідності (рентабельності);

-аналіз використання капіталу;

-аналіз рівня самофінансування;

-аналіз валютної самоокупності.

Для фінансового аналізу застосовуються наступні форми фінансової звітності:

Баланс (ф. № 1);

Звіт про фінансові результати (ф. № 2);

Звіт про рух грошових коштів (ф. № 3);

Звіт про власний капітал (ф. № 4);

Примітки до звітів (ф. № 5).

Компоненти фінансової звітності відображують різні аспекти господарських операцій і подій за звітний період, відповідну інформацію попереднього звітного періоду, розкриття облікової політики та її зміни, що робить можливим ретроспективний аналіз діяльності підприємства (табл. 2.1).

Таблиця 2.1 - Призначення основних компонентів фінансової звітності

Основним звітним документом фірми є бухгалтерський баланс, який являє собою моментальний знімок фінансово-господарського стану підприємства на певну дату. Баланс дає змогу зробити оцінку найсуттєвіших ознак фірми

Баланс— звіт про фінансовий стан підприємства, який відображує на певну дату його активи, зобов’язання і власний капітал.

Метою складання балансу є надання користувачам повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан підприємства на звітну дату.

Для вивчення фінансового стану підприємства необхідна інформація про економічні ресурси, що ним контролюються, його фінансову структуру, ліквідність та платоспроможність, а також здат­ність адаптуватись до змін середовища, в якому воно функціонує.

Елементами балансу, безпосередньо пов’язаними з визначенням фінансового стану підприємства та змін у ньому, є:

-активи;

-зобов’язання;

-власний капітал.

Активи і зобов’язання не підлягають згортанню за винятком випадків, передбачених окремими стандартами.

Підсумок активів балансу має дорівнювати сумі зобов’язань та власного капіталу.

Звіт про фінансові результати (ф. №2) складається з трьох розділів. Структуру розділу І Звіту про фінансові результати наведено на рис. 2.1.

Рисунок 2.1 - Структура розділу І Звіту про фінансові результати

Призначення Звіту про фінансові результати полягає у визначенні чистого прибутку (збитку) звітного періоду. З цією метою у формі звіту передбачено послідовне зіставлення його статей. Отже, процес розрахунку прибутку (збитку) звітного періоду може бути поділений на такі кроки:

Крок 1. Визначення чистого доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг).

Крок 2. Розрахунок валового прибутку (збитку).

Крок 3. Визначення фінансового результату — прибутку (збитку)— від операційної діяльності.

Крок 4. Розрахунок прибутку (збитку) від звичайної діяльності до оподаткування.

Крок 5. Визначення прибутку (збитку) від звичайної діяльності.

Крок 6. Визначення чистого прибутку (збитку) звітного періоду.

У розділі ІІ Звіту про фінансові результати операційні витрати (на виробництво, збут, управління та інші операційні витрати) надаються в розрізі економічних елементів (рис. 2.2).

Рисунок 2.2 - Взаємозв’язок класифікації операційних витрат за функціями та економічними елементами

У Примітках до Звіту про фінансові результати наведено більш докладну інформацію про доходи (рис. 2.3).

Рисунок 2.3 - Вимоги до розкриття інформації про доходи у Примітках до Звіту про фінансові результати

Звіт про рух грошових коштів (ф. №3). Він містить інформацію про грошові потоки підприємства за звітний період.

Під грошовими потоками розуміють надходження та вибуття грошових коштів і їх еквівалентів. Грошові кошти включають кошти в касі та на рахунках у банках, які можуть бути використані для поточних операцій.

Еквівалентами грошових коштів є короткострокові фінансові інвестиції, які можуть бути вільно конвертовані у відому суму коштів і мають незначний ризик щодо зміни вартості.

Рух коштів відображується у Звіті про рух грошових коштів у розрізі трьох видів діяльності: операційної, інвестиційної та фінансової.

Операційна діяльність — це основна діяльність підприємства, а також інші види діяльності, які не є інвестиційною та фінансовою. Це:

-надходження коштів від реалізації продукції (товарів, послуг);

-надходження коштів за надання права користування активами (оренда, ліцензії);

-платежі постачальникам;

-виплати працівникам тощо.

Інвестиційна діяльність — це сукупність операцій з придбання та продажу довгострокових (необоротних) активів, а також короткострокових (поточних) фінансових інвестицій, які не є еквівалентами грошових коштів. Це:

-платежі, пов’язані з придбанням основних засобів і нематеріальних активів;

-надходження коштів від продажу необоротних активів;

-надання позик іншим підприємствам;

-надходження коштів від фінансових інвестицій (дивіденди, відсотки).

Фінансова діяльність— це сукупність операцій, які призводять до зміни величини та (або) складу власного та позикового капіталу. Це:

-випуск власного капіталу (акцій);

-отримання позик та їх погашення;

-викуп акцій власної емісії;

-виплата дивідендів.

Застосовуючи розглянуту класифікацію, слід мати на увазі, що віднесення руху коштів до відповідної групи залежить насамперед від характеру господарської діяльності підприємства. Наприклад, інвестиції в цінні папери, звичайно, є інвестиційною діяльністю підприємства, проте основною (операційною) діяльністю інвестиційної компанії.

Негрошові операції — це операції, які не потребують грошових коштів або їх еквівалентів. Це:

бартерні операції;

надходження основних засобів на умовах фінансового лізингу;

перетворення зобов’язань на власний капітал.

Негрошові операції не включають до Звіту про рух грошових коштів.

Для складання Звіту про рух грошових коштів використовують показники Балансу, Звіту про фінансові результати та дані аналітичного бухгалтерського обліку.

Процес складання звіту про рух грошових коштів включає п’ять основних етапів (рис. 2.4).

Рисунок 2.4 - Послідовність складання Звіту про рух грошових коштів

У Примітках до фінансової звітності розкривається інформація про рух грошових коштів:

а) склад грошових коштів та їх еквівалентів;

б) склад статей «Інші надходження», «Інші платежі» та інших статей, які об’єднують кілька видів грошових потоків;

в) негрошові операції інвестиційної та фінансової діяльності;

г) наявність значного сальдо грошових коштів та їх еквівалентів, які є в наявності у підприємства і які недоступні для використання групою, до якої належить підприємство.

У разі придбання або продажу майнових комплексів протягом звітного періоду слід розкривати:

а) загальну вартість придбання або реалізації майнового комплексу;

б) частину загальної вартості майнового комплексу, яка була сплачена або отримана у формі грошових коштів та їх еквівалентів;

в) суму грошових коштів та їх еквівалентів у складі активів майнових комплексів, що були придбані чи реалізовані;

г) суму активів (крім грошових коштів та їх еквівалентів) і зобов’язань придбаного або реалізованого майнового комплексу в розрізі окремих статей.

Звіт про власний капітал (ф. № 4)

Слід пам’ятати, що власний капітал підприємства визначається як різниця між вартістю його майна (А — активи) і борговими зобов’язаннями (З):

К = А – З.

Власний капітал — це частина в активах підприємства, що залишається після вирахування його зобов’язань.

Сума власного капіталу — це абстрактна вартість майна, яка не є його поточною чи реалізаційною вартістю, а тому не відображує поточну вартість прав власників підприємства. На суму власного капіталу мають суттєвий вплив усі умовності бухгалтерського обліку, що були застосовані при оцінці активів і кредиторської заборгованості. Вона може лише випадково збігатися із сукупною ринковою вартістю акцій підприємства або з сумою, яку можна отримати від продажу чистих активів частинами або підприємства в цілому.

Разом з тим власний капітал є основою для початку і продовження господарської діяльності будь-якого підприємства, він є одним із найсуттєвіших і найважливіших показників, оскільки виконує такі функції:

-довгострокового фінансування;

-відповідальності та захисту прав кредиторів;

-компенсації понесених збитків;

-кредитоспроможності;

-фінансування ризику;

-самостійності та влади;

-розподілу доходів і активів.

Як правило, підприємство створюють з метою отримання прибутку. Реалізувати цю мету воно може лише за умови збереження свого капіталу.

Користувачі фінансової звітності потребують більш докладної інформації про склад та зміни власного капіталу підприємства. Тому фінансова звітність надає інформацію про:

-джерела капіталу підприємства;

-правові обмеження щодо розподілу інвестованого капіталу серед акціонерів;

-обмеження щодо розподілу дивідендів серед теперішніх і майбутніх акціонерів;

-пріоритетність прав на майно підприємства при його ліквідації.

Власний капітал утворюється двома шляхами:

-внесенням власниками підприємства грошей та інших активів;

-накопиченням суми доходу, що залишається на підприємстві.

Сума власного капіталу може збільшуватися внаслідок конвер­тування зобов’язань, а також зростання вартості активів, не пов’язаного із підвищенням заборгованості перед кредиторами (дооцінка необоротних активів, дарчий капітал).

Власний капітал — це власні джерела фінансування підприємства, які без визначення строку повернення внесені його засновниками (учасниками) або залишені ними на підприємстві із чистого прибутку. Тому за формами власний капітал поділяють на дві категорії:

-інвестований (вкладений або сплачений капітал);

-нерозподілений прибуток.

За рівнем відповідальності власний капітал поділяють на:

-статутний капітал;

-додатковий капітал (нереєстрований), тобто додатково вкладений капітал, резервний капітал та нерозподілений прибуток.

Разом із фінансовими звітами подаються Примітки до фінансових звітів.

За принципом повного висвітлення фінансова звітність має містити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки операцій і подій, яка може вплинути на рішення, що приймаються на її основі. Інформація, яка підлягає розкриттю, наводиться безпосередньо у фінансових звітах або в Примітках до них.

Примітки до фінансових звітів — це сукупність показників і пояснень, що забезпечує деталізацію і обґрунтованість статей фінансових звітів, а також інша інформація, розкриття якої передбачене відповідними положеннями (стандартами).

2 Статистична звітність

Дані зі стандартних обов’язкових форм державної статистичної звітності можна використовувати для аналізу фінансового стану підприємств народного господарства, дослідження кількісних залежностей фінансових аналітичних показників на макрорівні.

Форма № 1 «Підприємство», яка має назву «Обстеження діяльності підприємства (організації) за рік», містить такі необхідні для фінансового аналізу дані:

-зміни складу і структури активів підприємства;

-обсяг виробленої і реалізованої продукції в поточних цінах;

Витрати на виробництво продукції;

Структура запасів;

-валові інвестиції в основний капітал (кошти, спрямовані на придбання, створення та відновлення основних фондів та матеріальних активів).

Форма № 1-Б містить дані про фінансові результати і дебіторську та кредиторську заборгованість.

Форма № 1-ПВ – містить дані про стан заборгованості з виплати заробітної плати.

Форма № 1-п «Річний звіт підприємства (об’єднання) по продукції» містить інформацію:

-про обсяг виробництва продукції (робіт, послуг) у порівнянних і поточних оптових цінах за звітний і попередній роки;

-про виробництво окремих видів промислової продукції в натуральних одиницях вимірювання та за фактичною вартістю за звітний рік у поточних оптових цінах.

Форма № 22 «Зведена таблиця основних показників, які комплексно характеризують господарську діяльність підприємства (об’єднання)», містить дані про основні фінансові результати діяльності підприємства:

-балансовий прибуток або збиток;

-виручку від реалізації і собівартість виробленої продукції;

- додану вартість у поточних цінах відповідного року;

-про виручку від реалізації продукції в далекому і близькому зарубіжжі;

-про іноземні кредити та інвестиції.

Форма № 5-с «Звіт про витрати на виробництво продукції (робіт, послуг)» додатково до фінансової звітності форми № 2 містить розшифровку матеріальних та інших витрат.

Дані форм № 1-п, 22, 5-с використовують для факторного аналізу собівартості та прибутку від реалізації.

До аналізу майнового стану підприємств залучаються дані з форми № 1 статистичної звітності «Звіт про наявність та рух основних фондів, амортизацію (знос)».

Для аналізу структури джерел фінансування майна підприємства використовують дані форми № 2-Б «Звіт про випуск, реалізацію та обіг цінних паперів» за видами цінних паперів про їх наявність та розміщення серед юридичних і фізичних осіб, а також інвесторів інших країн.

3 Дані внутрішньогосподарського (управлінського) бухгалтерського обліку.

Дані внутрішньогосподарського (управлінського) бухгалтерського обліку надвються керівництву підприємства для прийняття відповідних рішень щодо витрат:

-за видами виробів (послуг, робіт);

-за місцями виникнення (виробничі підрозділи);

-за класифікаційними ознаками (постійні та змінні);

-за калькуляційними статтями;

-за економічними елементами;

-за періодами, тощо.

Структуру витрат підприємства за економічними елементами – матеріальні витрати, витрати на оплату праці, відрахування на соціальні заходи, амортизацію, інші витрати – відображають у розділі II “Звіт про фінансові результати».

Ці дані використовують для порівняльного аналізу структури витрат підприємств однієї галузі, а також для аналізу динаміки матеріало-або трудомісткості власного виробництва.

Облік вітрат за місцями виникнення дає можливість контролювати формування затрат і відповідальність щодо їх доцільності та обґрунтовано розподіляти непрями витрати за носіями витрат.

Дані обліку за носіями витрат (калькулювання собівартості одиниці продукції, роботи чи послуги) використовують для порівняння ціни продажу і собівартості.

Облік за носіями тільки прямих витрат (без розподілу постійних) дає змогу визначити маржинальний дохід на виріб як різни цю між ціною реалізації та прямими витратами.

Розмір маржинального доходу – істотна інформація для керівництва підприємства. Він показує «внесок» виробу в покриття постійних витрат.

4 Дані з первинної облікової документації (вибіркові дані)

Використання даних з первинних документів оборотних відомостей за аналітичними та синтетичними рахунками, наприклад про часткову або повну інвентаризацію основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, коштів і розрахунків; про структуру дебіторської та кредиторської заборгованості за видами, термінами оплати та носіями; про виконання кредитних угод; про непродуктивні видатки та розкрадання матеріальних цінностей, тощо.

5 Експертні оцінки

Експертні оцінки використовують переважно для прогнозування фінансового стану підприємства, а також для фінансової експертизи інвестицій. Оцінка ймовірності очікуваних доходів і витрат, ступінь ризику реальних і фінансових інвестицій, зміни в курсі національної валюти, у податковому законодавстві, тощо.

ТЕМА 3

АНАЛІЗ РЕНТАБЕЛЬНОСТІ

3.1 Показники рентабельності

3.2 Факторний аналіз рентабельності реалізованої продукції

3.3 Аналіз рентабельності капіталу (активів)

1.Показники рентабельності

У фінансовому аналізі використовують різні показники рентабельності. Усі вони відносні й показують, скільки одиниць прибутку (балансового, чистого, операційного, оподаткованого, тощо) отримують на одиницю реалізованої продукції (активів, виробничих фондів, власного капіталу, тощо).

Сукупність показників рентабельності всебічно відбиває ефективність виробничої (операційної), інвестиційної та фінансової діяльності підприємства і відповідає інтересам учасників економічного процесу.

Умови ціноутворення

ІНВЕСТИЦІЙНІ РІШЕННЯ

Управління інвестиційним портфелем

Управління капітальними вкладеннями

Управління дебіторською і кредиторською заборгованістю

Управління основними засобами і нематеріальними активами

Оборотність оборотного капіталу

Оборотність основного капіталу

Оборотність капіталу

ФІНАНСОВІ РІШЕННЯ

Стратегія залучення джерел фінансування

Фінансовий важель

Реінвестування прибутку

Дивідендна політика

Показники фінансової незалежності

Рисунок 3.1 – Управлінські рішення за основними видами діяльності підприємства і показники рентабельності

Основні показники рентабельності наведені в таблиці 3.1., які розраховують за вихідними даними фінансової звітності, а саме Ф.№1 «Баланс» і Ф.№ 2 «Звіт про фінансові результати».

Таблиця 3.1 – Основні показники рентабельності

Продовження таблиці 3.1

2 Факторний аналіз рентабельності реалізованої продукції

Визначимо вплив на зміну рентабельності таких чинників, як зміна цін та собівартості реалізованої продукції.

1 Загальна зміна рентабельності

2 Рентабельність реалізованої продукції

де Р₀, Р₁ – прибуток від реалізації продукції за період відповідно попередній та звітний.

P₀=V₀- S₀; P₁=V₁- S_1;

де S₀, S₁ – собівартість реалізованої продукції за період відповідно попередній та звітний.

V₀, V₁ – чиста виручка від реалізації продукції за період відповідно попередній та звітний.

Тоді:

; .

Вплив на зміну рентабельності цінового чинника розраховано за методом ланцюгових підстановок. При цьому поки що припустимо, що собівартість не змінюється, тобто залишається на рівні попереднього року:

Припускаючи, що виручка від реалізації не змінюється, а береться на рівні звітного року, вплив фактора змін собівартості:

Сума впливу двох наведених чинників відповідає загальній зміні рентабельності за період:

.

3 Аналіз рентабельності капіталу (активів)

Рентабельність капіталу (активів), або економічна рентабельність визначається за формулою:

де P_Q –прибуток від реалізації продукції;

А – активи (валюта балансу)

Якщо чисельник і знаменник помножити на чисту виручку від реалізації продукції V, то рентабельність активів можна вважати добутком двох показників-співмножників, а саме:

-рентабельність реалізованої продукції R_Q;

-ресурсовіддачі, або оборотності активів О_А, або коефіцієнта трансформації К_Т.

Економічний зміст коефіцієнта К_Т полягає в тому, що він показує, скільки виручки підприємство отримає від реалізації з кожної грошової одиниці, вкладеної в активи підприємства, тобто

Регулювання рентабельності капіталу зводиться до впливу на рентабельність продукції та оборотність активів. Якщо рентабельність продукції збільшити неможливо, то, збільшуючи оборотність залучених ресурсів, збільшують рентабельність капіталу.

Коеффіцієнт рентабельності власного капиталу К_р.ск.

Визначається як відношення чистого прибутку до середньої вартості власного капіталу підприємства:

К_р.ск. = Ф. № 2 стр 220

Ф. № 1 стр. 380 (гр 3 + гр. 4) / 2

або

К_р.а. = Чистий прибуток

Власний капитал

Цей показник показує ефективність інвестицій, вкладених у власний капитал, і характеризує долю в ньому чистого прибутку.

Оптимальне значення К_р.ск. > 0, при цьому визначається тенденція до збільшення показника (0,13-0,24)

Високий коефіцієнт вказує на окупність вкладених в підприємство засобів в процесі господарської діяльності.

Коефіцієнт рентабельності сукупного (загального) капиталу К_р.ок.

Визначається як відношення чистого прибутку до середньої вартості власного капіталу підприємстваґ:

К_р.ок. = Ф. № 2 стр 100

Ф. № 1 стр. 280 (гр 3 + гр. 4) / 2

или

К_р.ок. = Фінансовий результ від операційної діяльності

Валюта балансу

К_р.ок. – характеризует ступінь рентабельності активів підприємства, яку забезпечує прибуток від основної виробничої (або комерційної) діяльности підприємства, і показує, який прибуток приносить кожна інвестована в активи гривна.

Оптимальне значення К_р.ок. > 0, відмічається тенденція до збільшення (-0,12-0,18).

ТЕМА 4

АНАЛІЗ СКЛАДУ І ДЖЕРЕЛ УТВОРЕННЯ МАЙНА ПІДПРИЄМСТВА

Сума господарських засобів, яка знаходиться у власності і розпорядженні підприємства – показник який дає загальну вартісну оцінку об’єму підприємства як єдиного цілого. Це – облікова оцінка активів, які враховуються на балансі підприємства (валюта балансу) і на його за балансових рахунках.

Збільшення даного показника в динаміці вказує про зростання майнового потенціалу підприємства.

Фінансовий стан підприємства щодо складу і джерел утворення його майна на певний момент часу характеризує «Баланс» підприємства.

Результат діяльності підприємства в усіх напрямках за звітний період відображається у Ф.№ 2 «Звіт про фінансові результати».

На показники «Балансу» впливає отримання прибутку чи зазнавання збитків.

Традиційно структура і джерела утворення майна підприємства досліджуються за допомогою порівняльного аналітичного балансу.

При складанні та аналізі порівняльного балансу використовують прийоми аналізу горизонтального (визначають абсолютні та відносні зміни різних статей балансу) та вертикального (визначають питому вагу окремих статей та їх змін).

Показники порівняльного балансу можна об’єднати у групи:

-структури балансу;

-динаміки балансу;

-структурної динаміки балансу.

На основі структури змін в активі та пасиві можна зробити висновки про те, які джерела в основному забезпечували надходження нових коштів і в які активи вони були інвестовані. Забезпечення наступних витрат і платежів (розд.II пасиву) та доходи майбутніх періодів (розд.V пасиву) показують заборгованість підприємства власне собі, тобто йдеться про власні кошти підприємства. Тому в агрегованому порівняльному балансі суми цих розділів слід додати до власного капіталу.

До показників оцінювання майнового стану належать такі:

-активна частина основних засобів;

-коефіцієнт зносу основних засобів;

-коефіцієнт оновлення;

-коефіцієнт вибуття.

Показники майнового стану