Файл: Тема 1. Операційний менеджмент як різновид функціонального менеджменту.doc
ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 27.11.2019
Просмотров: 171
Скачиваний: 1
Тема 1.
Операційний менеджмент як різновид функціонального менеджменту
1. Сутність і зміст операційного менеджменту
2. Концепції й основні функції операційного менеджменту
3. Методи й принципи операційного менеджменту
1. Сутність і зміст операційного менеджменту
Операційний менеджмент – це цілеспрямована діяльність з управління операціями придбання потрібних ресурсів, їх трансформації в готовий продукт (послугу) з поставкою останнього (останніх) покупцю (на ринок). Операційний менеджмент зосереджений у своїй основі на операціях планування, організації і управління підприємством (надалі - операційною системою).
Він головним чином пов'язаний з діяльністю з виробництва продукції шляхом перетворення необхідних ресурсів у потрібні товари, послуги за визначальної ролі операційних менеджерів і оперативної інформації.
Операційний менеджмент є свого роду структура знань, викладена як конкретна система цінностей, установок, стереотипів, що поєднують дослідницький потенціал і практичний досвід, певне світовідчуття і перспективне мислення.
Операційна система – це система, що використовує операційні ресурси компанії для перетворення факторів виробництва — "входу" в обрану нею продукцію або послугу — "вихід". "Вхід" може бути представлений сировиною, замовником або готовою продукцією, отриманою від іншої операційної системи.
Операційна функція - це сукупність дій з переробки (перетворення) ресурсів, одержуваних із зовнішнього середовища, і видачі результатів діяльності в зовнішнє середовище.
Операційні ресурси містять у собі п'ять основних елементів, які одержали назву п'ять "П" операційного менеджменту: персонал, підрозділи, первинні ресурси, процеси та планування.
1. Персонал - це робоча сила, безпосередньо або побічно зайнята у виробництві продукції або послуг.
2. Підрозділи – це операційні системи, на яких виготовляється продукція або надаються послуги.
3. Первинні ресурси проходять перетворення у виробничій системі.
4. Процеси охоплюють технічні засоби й етапи виробництва продукції й послуг.
5. Планування – це процедури й інформація, використовувані менеджерами в процесі управління виробничими системами.
Використовуючи методологію системного підходу, будь-яке підприємство або організацію можна розглядати як відкриту систему, що намагається своє майбутнє розглядати з урахуванням множини чинників. Певні бачення майбутнього, які неможливо сформулювати достатньо чітко, щоб вважати їх кількісно визначеними завданнями, прийнято називати «цілі».
Стратегічні цілі – це бажання або наміри такого загального й невизначеного характеру, здійснення яких віддалене в часі й непередбачуване за загальноприйнятими форматами, щоб їх можна було виразити й запропонувати як закінчений проект. Вони визначають напрям або стратегічні орієнтири для прийняття управлінських рішень.
Стратегія підприємства полягає в тому, щоб за допомогою операційної системи виробляти продукти або надавати послуги для приваблення і задоволення потреб споживачів. Визначення саме неповторних потреб, вибір яких повинен враховувати дані маркетингових досліджень ринків виробів, продукції, послуг є стратегічним рішенням.
Операції – це процес, метод або ряд дій, які є змістом управлінської діяльності в організаціях.
Дослідження операцій – методологія пошуку досягнення цілей.
Наприклад, в умовах реорганізації такими можуть бути проблеми оптимального поєднання централізації та децентралізації управління й планування, інтеграції науково дослідної роботи і виробництва, пошук та освоєння нових ринків. Суть сучасної перебудови полягає в посиленні уваги до виробничих або виробничо-збутових відділень як первинних господарських одиниць, в усуненні зайвих управлінських ланок при одночасному посиленні централізованого контролю (багато в чому в результаті комп'ютеризації").
Бізнес-процеси – будь-яка діяльність, якою займається підприємство для задоволення потреб клієнтів. Бізнес-процеси підрозділяються на процеси, орієнтовані на виробництво (тобто пов'язані із продукцією й споживачами), і на процеси, орієнтовані на управління (пов'язані з одержанням і управлінням ресурсами).
Управління операціями – процес, що припускає існування безпечних, оптимізаційних алгоритмів управління діяльністю організації, які повинні забезпечувати динамічну рівновагу організації і середовища.
2. Концепції й основні функції операційного менеджменту
Концепція – це розуміння або система поглядів на об'єкт, властивість, явище, процес тощо.
Під концепцією операційного менеджменту слід розуміти:
1. систему наукових знань, що формують теоретичну базу практики управління операційною системою (операціями);
2. систему розробки і забезпечення науковими рекомендаціями практики операційного менеджменту.
Тобто, концепція включає не тільки теоретичне обґрунтування необхідності дослідження операцій, а й виступає передумовою розробки практичних рекомендацій з удосконалення управління операціями та операційними системами.
Наука і практика використовують різні концепції операційного менеджменту.
1. Класична концепція – за цією концепцією операційний менеджмент виходить за межі виробничого менеджменту (управління виробничою системою), а тому фактично розглядаються нові підходи, нові методи і інші управлінські рішення.
2. Неокласична концепція базується на засадах системотехніки й системного аналізу, що використовуються для моделювання операцій і операційних систем. Автоматизація операцій поєднується з використанням сучасних інформаційних технологій для вирішення складних проблем управління операціями й операційними системами.
3. Реляційна концепція покликана відбивати нове розуміння ринкового блокування, коли окремі бізнес-центри чи аналогічні структури об'єднані в процес операційного менеджменту для більш повного і якісного задоволення потреб споживачів відповідно до їх специфічних потреб і цілей бізнесу.
Функції операційного менеджменту.
1. Планування. Визначає перспективу розвитку системи і її майбутній стан, обумовлює темпи, джерела, методи й форми розвитку операційної системи для досягнення наміченої мети у вигляді конкретних планових моделей (розрахунків), завдань і показників з установленням строків виконання.
Складовою цієї функції є прогнозування – це ймовірна оцінка характеру змін цілей або шляхів розвитку об'єкта управління, а також ресурсів і організаційних заходів, необхідних для досягнення очікуваних результатів.
2. Організація. Пов'язана з процесом забезпечення ефективного соціально-економічного функціонування операційної системи шляхом розробки і реалізації стратегічних планів і структурних завдань на основі використання корпоративних відносин власників, менеджерів, працівників та суспільства. При цьому організаційна діяльність повинна здійснюватися найбільш ефективно з найкращими результатом при мінімальних затратах ресурсів. Зміст організації полягає в тому, що тільки вона забезпечує взаємозв'язок людей і підвищення ефективності їх праці.
3. Мотивація. Це вплив на людей через мотиваційні регулятори, що враховують психологічні особливості людини. Функції мотивації поєднують три поняття: цінність, інструментарій і очікування. Такий підхід базується на тому, що не можна замінити власну мотивацію працівника іншою. Тому внутрішню мотивацію не можна викликати зовнішньою. Тому менеджер може заінтересувати працівників, створивши відповідне ситуаційне поле. Дане поле формується зі стилю управління, оплати праці, організаційної культури й т. ін.
4. Контроль. Полягає у завчасному виявленні загрози, що наближається, виявленні помилок, відхилень від установлених норм, нормативів, стандартів і тим самим у створенні основи для коректування діяльності операційної системи. Таким чином, головне завдання контролю полягає не в пошуку "крайніх" за допущені помилки, а в установленні причин останніх і знаходженні можливих шляхів виходу зі сформованого положення.
Реалізація функцій здійснюється, мотивується й контролюється за допомогою певних методів.
3. Методи й принципи операційного менеджменту
Сучасною практикою вироблені чотири групи методів управління операційними системами: організаційні, адміністративні, економічні й соціально-психологічні. Розглянемо їх концептуальну сутність.
1. Організаційні методи.
Суть методів полягає в тому, що перш ніж якась діяльність буде здійснюватися, вона повинна бути оптимально організована: спроектована, націлена, регламентована, нормована, забезпечена інструкціями, що фіксують правила виконання робіт і поводження персоналу.
Необхідно спочатку створити підприємство, цех, ділянку, відділ тощо, тобто розробити нормативні регламентуючі акти, що нормують і інструктують їх діяльність, підібрати й розставити по місцях людей, забезпечити планами, дати завдання, показати напрями дій, а потім здійснювати керівництво їхніми діями.
Таким чином, організаційні методи – пасивні методи, які передують самій діяльності, створюють для неї необхідні умови і є базою для активних методів, об'єднаних у три групи.
2. Адміністративні методи
Їх називають також методами владної мотивації, які зводяться насамперед до відкритого примусу людей до тієї або іншої діяльності (до створення можливостей для такого примусу). Ці методи широко застосовувалися на підприємствах і у сфері послуг при адміністративно-командній системі управління економікою в нашій країні. На практиці ці методи реалізуються у вигляді конкретних безальтернативних завдань, що допускають мінімальну самостійність виконавця, внаслідок чого вся відповідальність покладалася на керівника, який віддає розпорядження.
3. Економічні методи
У результаті переходу до ринкових відносин адміністративні методи перестали відповідати реальним потребам управління. Економічні методи припускають непрямий вплив на об'єкт. Виконавцеві встановлюються тільки цілі й загальна лінія поводження, у рамках яких він самостійно шукає кращі для нього шляхи досягнення мети. Ініціатива за таких умов вигідна не тільки працівникові, а й підприємству, своєчасне і якісне виконання (в окремих випадках і перевиконання) завдань усіляко винагороджуються, насамперед у вигляді грошових виплат.
4. Соціально-психологічні методи
Як свідчить практика, економічні методи також досить швидко виявили обмеженість, особливо при управлінні діяльністю осіб інтелектуальних професій, для яких гроші, звичайно, істотний, але не найголовніший стимул у роботі. У 20-30-х роках XX ст. з'явилися соціально-психологічні методи, які зводяться до двох основних напрямів:
- формування сприятливого морально-психологічного клімату в колективі, що зумовлює більшу віддачі під час виконанні роботи завдяки підвищенню настрою людей;
- виявлення й розвиток індивідуальних здібностей кожного, що дозволяє забезпечити максимальну самореалізацію особистості в операційному процесі.
Усі наведені методи операційного менеджменту реалізуються відповідно до певних принципів.
1. Цілеспрямованість управління. У відповідності до цього принципу управлінський процес повинен бути цілеспрямованим, тобто орієнтованим на рішення конкретних проблем, досягнення конкретних цілей.
2. Функціональна соціалізація у поєднанні з універсальністю. Суть цього принципу полягає в тому, щоб до кожного об'єкта управління був свій підхід, який враховував би його специфіку. Наприклад, акціонерною компанією не можна керувати так само, як кооперативом, а товариством з обмеженою відповідальністю – як приватним підприємством. Але оскільки в цих випадках має місце керівництво людьми, то існує специфічний універсальний підхід незалежно від того, хто вони - акціонери або орендодавці, засновники або наймані працівники.
3. Послідовність управлінських процесів. Будь-який управлінський процес будується відповідно до принципу послідовності, тобто елементи або стадії, з яких він складається, повинні виконуватися один за одним у певному порядку. Не можна, наприклад, спочатку віддати розпорядження, а потім обмірковувати його правомірність.
4. Оптимальне поєднання централізованого управління системою з її самоорганізацією. Функціонування об'єкта управління необхідно постійно контролювати (відстежувати, діагностувати, коректувати), тому що централізовано керована організація, постійно перебуває під впливом зовнішніх і внутрішніх факторів, увесь час відхиляється в той або інший бік від запрограмованого регламенту функціонування .
5. Забезпечення відповідності прав, обов'язків і відповідальності. Це один з найважливіших принципів управління. Перевищення прав у порівнянні з обов'язками приводить до управлінської сваволі, їх брак паралізує ділову ініціативу.
6. Забезпечення єдності інтересів всіх учасників управління в досягненні намічених цілей. Досягається шляхом матеріального й морального заохочення працівників, а також максимального залучення виконавців у процес підготовки рішень на всіх стадіях роботи над ними. Це також один з основних принципів менеджменту, який полягає в тому, що власні рішення будуть виконуватися швидше і якісніше, ніж накази зверху.
7. Забезпечення ділового змагання учасників управління пов'язане з необхідністю заохочення конкуренції при заміщенні посад у сфері управління. Посади в операційному менеджменті повинні займати високоосвічені менеджери і спеціалісти-професіонали, які добре орієнтуються в управлінських науках, інформаційних технологіях, загально-технічних, еколого-економічних, математичних, біологічних, фізичних, соціально-правових і соціально-психологічних науках.