Файл: Перша тема.docx

Податок на приріст цінностей виник у Західній Європі у кінці ХІХ ст. у зв’язку зі швидким темпом зростання міст. Підвищення ренти призвело до відповідного зростання ціни міських земель. При швидкому зростанні цієї ціни багато ділянок землі, придбаних за безцінь, дорожчали у десятки разів. Держава знайшла можливість обкласти такий приріст цінності землі особливим податком. Оподаткування виконувалося при переході землі до нового власника за угодою купівлі-продажу. Визначалася ціна земельної ділянки, за яку він був придбаний попереднім власником, і ціна, за якою він продавався тепер, а різниця між ними оподатковувалася податком на приріст цінностей. Таким чином був побудований податок у Англії, де він становив напередодні війни 20 % з різниці між ціною придбання і ціною продажу.

Слід зауважити, що також існувало і багато дрібних податків на обіг. Наприклад, коли укладалася вексельна угода, то держава з неї стягувала вексельний податок, зазвичай у вигляді вимоги писати вексель на особливому вексельному папері, що оплачувався з розрахунку суми угоди. У колишньому СРСР цей податок стягувався у розмірі 0,25 % із суми векселя. Суб’єктом цього податку був боржник, який купував вексель.

Якщо дві особи укладали між собою будь-який договір майнового характеру, то документ, який представляв собою письмовий вираз договору, обкладався пропорційним податком із суми договору. У колишньому СРСР більша частина договорів обкладалася пропорційним гербовим збором 1-го розряду у розмірі 0,5 % із суми документа, деякі документи обкладалися гербовим збором 2-го розряду у розмірі 0,25 % із суми. Податок на рахунки встановлювався у вигляді гербового збору з рахунків, виданих торгівельними підприємствами. Так само оподатковувалися квитанції та розписки.

У галузі біржового обороту існував податок на випущені процентні папери (так названий емісійний дохід) і податок з біржових угод у певному проценті від суми. У деяких державах був запроваджений податок на чеки, що стягувався у вигляді гербових марок. У колишньому СРСР існував податок на кожне внесення готівки на поточний рахунок.

Непрямі податки (податки на споживання) в історичній практиці знайшли вираження у таких формах: митні збори, акцизи, монополії (соляна, тютюнова, питна) і т.д. Непряме оподаткування має багатовікову історію. Податки з хліба, м’яса відомі з ХІІІ ст. Податки на сіль, вино у Франції були введені у 1345 р. В Англії акциз на сіль запроваджувався і скасовувався, але з першої половини XVIII ст. стягувався аж до 1825 р. Цим роком датувався початок розвитку хімічної промисловості Англії. У Московській державі стягувався податок на хліб, м’ясо й сіль, а у XVII ст. був доданий податок на горілку. Із кінця XVIII ст. намітився перелом і став розвиватися процес зниження масштабів непрямого оподаткування. Ця тенденція зберігалася і протягом усього ХІХ ст. і стосувалася скасування податків передусім на предмети першої необхідності. В Англії в кінці ХІХ ст. були скасовані митні податки на хліб та інші продукти споживання й більша частина акцизів на продукти внутрішнього виробництва. В інших європейських державах, хоча й з меншою інтенсивністю також спостерігалося послаблення тягаря непрямого оподаткування. У частині країн були ліквідовані податок на сіль і митний податок на хліб. У Пруссії в першій половині ХІХ ст. обкладання продуктів харчування продовжувалося у вигляді податку на помел зерна (звичайний спосіб оподаткування хліба у колишні часи) і податку на забій худоби. У Франції протягом ХІХ ст. зберігалося оподаткування предметів споживання у вигляді місцевого податку, що мав назву приворотного збору (при в’їзді до міста). Із 70-х рр. ХІХ ст., коли Європа заповнилася дешевим заатлантичним хлібом, почали падати ціни на хліб й розорятися європейські землевласники (оскільки з падінням цін стала падати й земельна рента), був відновлений митний податок на імпортований хліб у Німеччині, Франції, Італії, Австро-Угорщині та інших країнах, де клас землевласників мав суттєвий вплив на державну політику. Це призвело до подорожчання харчових продуктів у середині цих країн, причому прибутки від оподаткування йшла не стільки на користь державної казни, скільки на користь землевласників. У більшості європейських країн зберігся податок на сіль, що особливо тяжів над бідними верствами населення. До початку ХХ ст. з предметів першої необхідності продовжували оподатковуватися податком цукор, гас та сірники.

---

Регресивний характер непрямого оподаткування, надмірне підвищення податків на спирт і тютюн завжди негативно відбивалося на економічному становищі простого народу. Доходи від оподаткування спиртних напоїв у Росії завжди займали особливе місце. За кошторисом 1902 р. 25,6 % доходів бюджету одержано від продажу алкогольних напоїв, що є найдохіднішою статтею державного бюджету: за ним йшли надходження від митних зборів – 11,4 %. На 1903 р. було заплановано одержати від оподаткування спиртних напоїв 356 млн. карб.

2. Суть, і характерні ознаки податків

Податки є особливою історичною фінансовою категорію, яка виражає економічні відносини між державою і платниками податків з метою створення загальнодержавного централізованого фонду грошових коштів, необхідних для виконання державою її функцій. Ми можемо стверджувати також, що податки – це один з основних методів, що використовуються державою для перерозподілу національного доходу й утворення бюджетних доходів суспільства, тобто податки – це фактично головний інструмент розподільної функції фінансів. Тут важливо зазначити, що доходи держави формуються не тільки завдяки податкам. Централізовані фонди формуються також і за рахунок таких неподаткових надходжень, як плата, відрахування і внески, власні доходи держави. Отже, спробуємо визначити місце податків серед зазначених форм поповнень бюджету і позабюджетних фондів.

Податок як фінансову економічну категорію характеризують такі ознаки:

1. примусовий характер;

2. безеквівалентність;

3. відсутність цільового використання;

4. законодавча регламентація;

5. однаковий підхід до всіх платників;

6. зміна форми власності.

На відміну від податків плата передбачає певну еквівалентність відносин платника з державою. Розмір плати залежить від кількості ресурсів, що використовуються, а надходження плати саме державі визначається державною власністю на ці ресурси.

Відрахування і внески передбачають цільове призначення платежів. Наприклад, внески до Пенсійного фонду використовуються лише для формування коштів зазначеного фонду, що потім використовуватимуться для виплат пенсій.

Власні доходи держави виникають у держави як власника засобів виробництва.

Таким чином, податком є обов’язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до податкового кодексу.

Збором (платою, внеском) є обов’язковий платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників зборів, з умовою отримання ними спеціальної вигоди, у тому числі внаслідок вчинення на користь таких осіб державними органами, органами місцевого самоврядування, іншими уповноваженими органами та особами юридично значимих дій.

Сукупність загальнодержавних та місцевих податків та зборів, що справляються в установленому цим Кодексом порядку, становить податкову систему України.

---

3. Класифікація податків

Розглянемо класифікацію податків за такими критеріями.

І. За економічним змістом виділяють податки:

• на доходи;

• на споживання;

• на майно.

Податки на доходи стягуються відповідно з доходів фізичних осіб, якими виступають заробітна плата, різні виплати громадянам за цивільно-правовими договорами, прибуток фізичних осіб-суб’єктів підприємницької діяльності, доходи самозайнятих осіб тощо, а також із прибутку юридичних осіб. Прикладами цих податків є податок на прибуток підприємств і податок з доходів фізичних осіб. Податки на споживання сплачуються не при отриманні доходів, а при їх використанні. Справляються вони, як правило, у формі непрямих податків, про що йтиметься нижче. Податки на майно відповідним чином стягуються з одиниці рухомого чи нерухомого майна. Типовим прикладом тут може бути податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів.

ІІ. Залежно від рівня державних структур, які встановлюють податки останні поділяються на:

• загальнодержавні;

• місцеві.

Загальнодержавні податки встановлюються вищими органами влади і стягуються в межах всієї країни, тобто у кожній адміністративно-територіальній одиниці. Ці податки також у свою чергу поділяються на три групи: 1) податки, які спрямовуються у повному обсязі безпосередньо до Державного бюджету; 2) податки, що поповнюють місцеві бюджети; 3) податки, надходження з яких розподіляють між Державним та місцевими бюджетами.

Місцеві податки встановлюються місцевими органами влади, яким надано право на території певної адміністративно-територіальної одиниці запроваджувати види таких податків, установлювати конкретні ставки оподаткування, пільги тощо.

ІІІ. За формою оподаткування податки бувають:

• прямі;

• непрямі.

Прямі податки встановлюються безпосередньо щодо платників, їх розмір прямо залежить від масштабів об’єкта оподаткування. Слід зауважити, що прямі податки поділяються на дві групи: особисті й реальні. Особисті податки встановлюються персонально для конкретного платника. Видами особистих податків є прибутковий, майновий, на спадщину та дарування, подушний. Реальні податки передбачають оподаткування майна за зовнішніми ознаками. До них належать: земельний, домовий, промисловий, на грошовий капітал.

Непрямі податки встановлюються в цінах товарів і послуг, а їх розмір для окремого платника прямо не залежить від його доходів. Видами непрямих податків є універсальні й специфічні акцизи. Специфічні акцизи виникли набагато раніше, ніж універсальні. Характерні їх риси – обмежений перелік товарів, по яких вони стягуються, та диференційовані ставки по окремих групах товарів. Універсальні акцизи відрізняються від специфічних універсальними ставками на всі групи товарів і ширшою базою оподаткування. Типовим прикладом універсального акцизу в Україні є ПДВ, специфічних акцизів – акцизний збір і мито.

---

Характеризуючи переваги й недоліки прямих і непрямих форм оподаткування, необхідно зазначити, що прямі податки майже не впливають на ціни, але зменшують доходи платників, тим самим впливаючи на обсяг інвестиційного і споживацького попиту. У той же час вони не змінюють структури попиту на відміну від деяких непрямих податків. Пряма залежність між сумою прямих податків і обсягом доходів сприяє збільшенню можливостей для держави в регулюванні економічних процесів і вирішенні проблем соціальної справедливості за рахунок прогресивних ставок оподаткування. Проте з фіскального погляду вони поступаються непрямим у стабільності надходжень, рівномірності розподілу надходжень по окремих регіонах, існуванні більш сприятливих умов щодо ухилення від їх сплати. Отже, непрямі податки є більш ефективні у фіскальному аспекті, оскільки оподатковують споживання, яке є більш сталим і менш гнучким, ніж прибутки підприємств і доходи громадян. Від цих податків важче ухилятися і їх сплату досить легко можна контролювати, наприклад, за допомогою реєстраторів розрахункових операцій (електронних контрольно-касових апаратів, розрахункових квитанцій, чеків). Непрямі податки не впливають на процеси нагромадження, але вони мають регресивний характер, оскільки істотно впливають на ціноутворення і лягають важким тягарем на бідні і соціально незахищені верстви населення. Як правило, переважання непрямих податків у структурі зведених Державних бюджетів спостерігається у країнах, що розвиваються; ті ж країни, що мають на сьогоднішній день досить розвинену ринкову економіку, проводять податкові реформи з метою зменшення питомої ваги непрямих податків у податковій системі й заміні їх різними формами прямого оподаткування.

IV. За способом стягнення податки бувають:

• розкладні;

• окладні.

Розкладні податки встановлюються у загальній сумі відповідно до потреб у доходах, а потім цю суму розкладають (розподіляють) по окремих територіальних одиницях або платниках. Окладні податки передбачають установлення спочатку ставок, а відтак розміру податку для кожного платника окремо.

V. За співвідношенням між ставкою податку та величиною об’єкта оподаткування виділяють такі податки:

• прогресивні;

• пропорційні;

• регресивні.

Прогресивні податки – це податки, середня ставка яких зростає зі зростанням об’єкта оподаткування. Такі податки передбачають не тільки більшу абсолютну суму, а й більш значну частину податку внаслідок зростання суми доходу.

Пропорційні податки – це податки, ставка яких не залежить від розміру об’єкта оподаткування.

Регресивні податки – це податки, середня ставка яких знижується зі зростанням об’єкта оподаткування.

VI. За суб’єктом оподаткування:

• податки, які сплачують юридичні особи (підприємства, організації);

• податки, які сплачують фізичні особи як суб’єкти підприємницької діяльності, так і звичайні громадяни.

---

4. Функції податків

Таким чином, податки є своєрідним унікальним інструментом дії розподільної функції фінансів, з якої власне і випливають функції самих податків. Отже, у сучасних умовах податкам властиві дві основні функції: фіскальна і регулююча.

Фіскальна функція податків полягає у тому, що через справляння державою встановлених нею податків і зборів утворюються державні централізовані фонди (бюджет та позабюджетні фонди), які необхідні для забезпечення виконання державою своїх функцій. Саме завдяки податкам і зборам у державних фондах централізується певна частина ВВП, яка потім використовується на загальносуспільні потреби. З іншого боку, завдяки постійному втручанню держави у фінансові відносини між різними їх суб’єктами відбувається регулювання багатьох економічних процесів у суспільстві шляхом застосування податкових важелів. Тому податки виконують регулюючу функцію, що виплаває з фіскальної і полягає у тому, що податки спричинюють значний вплив на відтворення, стимулюючи або стримуючи темпи його розширення, збільшуючи або зменшуючи накопичення капіталу, розширюючи або звужуючи платоспроможний попит населення. За допомогою регулюючої функції формуються протидії надлишковому фіскальному тиску, тобто створюються спеціальні механізми, які забезпечують баланс економічних інтересів держави, юридичних і фізичних осіб.

5. Термінологія оподаткування

Під час встановлення податку обов’язково визначаються такі елементи:

• платники податку;

• податковий агент;

• об’єкт оподаткування;

• база оподаткування;

• одиниця виміру бази оподаткування;

• ставка податку;

• податкова пільга;

• податкове зобов’язання;

• податковий період;

• податковий обов’язок;

• спеціальний податковий режим.

Платниками податків (суб’єктами податку) визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об’єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об’єктом оподаткування згідно з податковим кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов’язок із сплати податків та зборів згідно з податковим кодексом.

Податковим агентом визнається особа, на яку покладається обов’язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків.

Об’єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об’єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов’язує виникнення у платника податкового обов’язку.

---