ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 27.11.2019
Просмотров: 287
Скачиваний: 1
Мінестерство аграрної політики та продовольства України
Харківський національний аграрний університет ім.В.В.Докучаєва
Факультет лісового господарства
Практична робота №3
На тему
" Споруди для підгодівлі диких звірів "
Виконав:
Студент 4 курсу 3 групи ФЛГ
Карнаух Тимур
Перевірив
Горошко В.В
Харків-2013
Тема:"Споруди для підгодівлі диких звірів "
Мета роботи
Ознайомитися з основними видами споруд для підгодівлі мисливських звірів.
Місце проведення
Кабінет лісівництва.Час проведення-2 години
Спосіб виконання
Індивідуальний
Хід роботи
1.Схематично замалювати та описати основні споруди для підгодівлі диких звірів та птахів.
Підгодівля диких тварин
Підгодівля диких тварин відіграє важливу роль у підтриманні чисельності їх поголів'я, служить вагомим чинником попередження чи зменшення пошкоджень лісового і сільського господарства, забезпечує виживання багатьох видів в екстремальних зимових умовах. Не слід забувати, що підгодівля диких тварин без міри призводить до негативної адаптації дичини до легкого добування кормів і відвикання від природного кормодобування. Підгодівля прив'язує диких тварин до місця, забезпечує перезимівлю з найменшими втратами, а в разі виникнення захворювань дозволяє тримати їх під контролем. Для проведення біотехнічних робіт розроблені нормативи, що визначають кількість корму для кожної особини кожного виду тварин, розміри і кількість кормохраніліщ. Кормів для підгодівлі диких тварин доводиться запасати багато, роботи ці найчастіше виконуються вручну.
Підгодівля мисливської дичини в суворі зими обов'язкове. При цьому необхідно враховувати наступне:
1 - характер і обсяг підгодівлі повинні відповідати чисельності та фізіологічним потребам диких тварин;
2 - додатковий корм повинен бути для дичини легкодоступним;
3 - підгодівлю потрібно проводити в місцях скупчення диких тварин;
4 - слід використовувати місцеві дешеві корми;
5 - доставка кормів до місць роздачі повинна проводитися з найменшими витратами праці і використанням механізмів;
6 - додаткові корми повинні бути якісними;
7 - підкормових майданчика необхідно утримувати в порядку (відходи і зіпсований корм повинні бути видалені, навесні майданчика необхідно очистити від накопичених там екскрементів, а також прибрати невикористані корму, щоб запобігти поширенню заразних хвороб);
8 -підкормових майданчики, ясла, годівниці слід влаштовувати так, щоб поблизу були умови для укриття від вітрів і заметілі, і з урахуванням того, щоб околиці були обозреваемость для своєчасного обнаружіванія тваринами ворогів.
Не слід допускати надмірної концентрації дичини біля двох-трьох місць підгодівлі, а краще підкормових майданчики рівномірно розміщувати на території всього господарства. При цьому необхідно пам'ятати і про те, як охоронити дичину від браконьєрів, а сільськогосподарські культури та лісонасадження від потрави тваринами. Підкормових майданчика в господарстві потрібно намагатися створювати так, щоб мешканці угідь могли користуватися ними, не зраджуючи своїм обжитим місцям. У протилежному випадку або буде перевантаження угідь дичиною в районах місць підгодівлі, або частина тварин не буде користуватися нею.Найбільший ефект дає комплексна підгодівля, коли з осені для залучення й утримання дичини використовуються кормові поля, а по мірі їх підбурювання або важкодоступність через промерзання грунту і глибокого снігового покриву тварини переходять на викладаємо для них тут же подкормку.Прікармлівать дичину, щоб принадити її до потрібних місць, слід ще з ранньої осені, до початку кормового періоду, але без перевищення загальної витрати кормів, встановленого наведеними нормами на сезон. Правильність проведення підживлення перевіряється систематично не рідше одного разу на місяць у кожному обході. Перевірку проводять: старший єгер, мисливствознавець, начальник господарства або члени мисливських колективів з числа активних та досвідчених спортсменів-громадських працівників. У кожному разі перевіряючі складають доповідну записку або акт на підставі особистого ознайомлення з роботою єгеря в угіддях і його записів у щоденнику. При цьому відзначають не тільки періодичність і правильність викладання кормів, але і відвідуваність підгодівлі тваринами. Аналізують як позитивний досвід, так і причини невдач у роботі на цій ділянці. Однією з основних умов успішної підгодівлі є якість і асортимент пропонованих тваринам кормів.
Щоб тварині було легше знаходити підгодівлю, корисно на підходах до місць її викладання робити своєрідні доріжки з клаптиків сіна для зайців та копитних, з полови для куріпок, з жолудів і зерна для кабанів. Легше привчити до годівниць звірів, якщо перший час розкидати корму прямо на землю або розвішувати сіно та віники навколо годівниць на кущі і купини. У кожному мисливському господарстві підгодівля дичини повинна плануватися заздалегідь. Плани підгодівлі складають на кожен сезон з урахуванням особливостей угідь, щільності наявної в них дичини та інших умов. При цьому слід чітко визначати завдання підгодівлі і очікувані результати, від чого залежатимуть методи та обсяг планованих заходів.
Біотехнічні заходи.Основні її задачи
Біотехнія - розділ мисливствознавства, який досліджує способи підвищення біологічної продуктивності та господарської продуктивності мисливських угідь. Розділ мисливствознавства, який розробляє заходи щодо спрямованого впливу на природні біологічні системи (популяції тварин і біоценози) переважно шляхом зміни факторів навколишнього середовища (кормових, захисних, гніздових умов місцеперебувань) з метою підвищення виходу товарної продукції полювання з одиниці площі мисливських угідь (полювань.);
Біотехнія включає: 1)Охорону мисливських тварин від шкідливого впливу фактора неспокою і попередження їх загибелі від стихійних лих, транспорту, сільгоспмашин і отрутохімікатів;2) Раціоналізацію режимів видобутку мисливсько-промислових тварин для здійснення управління їхніми популяціями шляхом створення оптимальних густин населення, статевої та вікової структури;3) Меліорацію мисливських угідь шляхом забезпечення їх мо-занчності, створення захисних умов, збільшення і забезпечення доступності кормових ресурсів, розширення шляхів переміщення;4) Акліматизацію мисливсько-промислових тварин;5) Регулювання чисельності хижаків і боротьбу з шкідливими тваринами;6) Профілактику захворювань диких тварин. У завдання біотехнія входить збереження дикості тварин для того, щоб вони представляли інтерес як об'єкти полювання, що відрізняє її від тваринництва, звірівництва та інших наук. Розміщення мисливських тварин по території перебуває у прямій залежності від кількості і якості кормів на ній в усі пори року. Тому при створенні мисливських господарств потрібно перш за все враховувати кормовий баланс угідь.
Неповноцінне харчування тварин негативно впливає на їх статеву активність, знижує плодючість. Для багатьох видів характерні далекі переміщення, міграції по території. З холодніших місць вони переходять чи перелітають у тепліші, де можуть добувати собі корм. В мисливських господарствах чи на територіях закріплених угідь важливо визначити основні мисливські види, на яких тримається господарство, і здійснювати в повному обсязі біотехнічніі заходи для поліпшення життя в усі сезони. Оскільки корм — основа життя і забезпечує нормальний цикл проходження усіх біологічних процесів у тварин, то штучне збільшення кормових ресурсів позитивно впливає на їх збереження, реалізацію потенційної відтворувальної здатності.
Біотехнія є одним з найважливіших напрямків мисливської науки, відповідальним за підвищення продуктивності мисливських угідь, ій належить провідна роль у процесі переходу мисливського господарства від простого збору урожаю до виробництва продукції. Здійснюючи ті чи інші біотехнічні заходи, ми маємо бути впевнені, що вони повною мірою забезпечуватимуть нормальний цикл життя мисливських видів на відповідній території і не змінюватимуть на ній структур екосистем. У природних біоценозах, де антропогенний вплив відсутній, діє суто природний відбір, коли кожний з видів тваринного світу знаходить свою нішу. В біоценозах природного чи штучного походження, де антропогенний вплив значний, біотехнічні заходи слід проводити диференційовано, з урахуванням зональності території і розміщення мисливських видів на ній у різні пори року.
Підгодівля диких тварин
Підгодівля оленя. У зимовий та ранньо-весняний періоди в раціоні оленів основним кормом є лишайники, які бідні азотистими і мінеральними речовинами. Це призводить до сповільнення росту та розвитку молодих тварин, виснаження оленів, перехворіли в літній період, стельних важенок і особливо биків, постійно використовуваних на транспортних роботах. Ці групи оленів особливо потребують підгодівлі в зимово-весняний період. Найбільш широко застосовуваної мінеральної підгодівлею є кухонна сіль. Підгодівля сіллю добре впливає на організм оленів, зміцнює і підсилює захисні властивості проти ряду захворювань, сприяє доброму розвитку плода у тільних важенок. Сіль є гарною, давно освоєної і найбільш доступною підгодівлею оленів.
Підгодівлю
оленів проводять взимку, коли встановлюється
снігове покриття. Правильною організацією
підгодівлі оленів можна зменшити їх
шкоду лісовому господарству. В окремих
країнах Європи, особливо в гірських
місцевостях, створюють для оленів штучні
зимові стійбища в місцях природної
концентрації, споруджують загороди.
Залежно від висоти снігового покриву
влаш-товують загороди висотою 2,5-3,5 м,
щоб звірі не могли з них вийти, а вовки
та інші хижаки не могли туди потрапити.
Площа таких зимовиків становить 6-10 га
і в них може утримуватись взимку 30-40
особин.
Зимовики
обладнують повним комплексом біотехнічних
споруд для підгодівлі тварин і зберігання
кормів. Необхідний раціон на одну тварину
становить: зернових, залежно від якості,
-0,5—1 кг, коренеклубнеплодів -1-2 кг, грубих
кормів — 3 кг.
Для
підгодівлі оленів узимку в природних
умовах використовують сіно, гілкові
пучки, коренеплоди, зерно і зерновідходи,
силостощо.
Сіно
заготовляють лугове або лісове з
переважанням у ньому бобових трав. Бо
сіно, що складається із злаків і осок,
олені майже не їдять.
Заготівлю
сіна слід проводити до кінця липня
залежно від погодних умов. Складають
його в кормосховища або будь-які накриті
приміщення, що провітрюються. Взимку
його викладають у годівниці з таким
розрахунком, щоб одна годівниця
обслуговувала 10-15 оленів.
Основним
видом гілкового корму є пучки з листяних
порід дерев. Використовують молоді
пагони з листям переважно осики, верб,
тополі, горобини, дуба, ясена, клена,
явора. Заготовляють їх не пізніше червня,
коли листя має найбільше поживних
речовин. Сушити гілки треба в затінку,
підвісивши на жер-дину чи шнурок або у
підвішеному стані в добре провітрюваному
приміщенні. У процесі сушки пучки можна
обробити концентрованим розчином солі,
занурюючи і утримуючи їх по 10-15 хв, після
чого розкласти для сушіння. Викладають
гілковий корм біля годівниць, на кущах
і деревах у місцях скупчення тварин
взимку. Для одного оленя на добу —
один-два пучки.
Для підгодівлі використовують кормовий буряк, моркву, картоплю, ріпу, брюкву, їх викладають у підготовлені для цього корита, жолоби під годівницями або окремо поставлені неподалік від годівниць. На одного оленя взимку треба 1,5-2кг коренеклубнеплодів. Можна викладати зерно і зерновідходи майже всіх сільгоспкультур. У багатьох країнах світу, особливо Європи, для підгодівлі оленів взимку готують силос. Він може бути різного складу: із зелені топінамбура, люпину, вівса молочної стиглості і трав приблизно в рівних частинах; із кормових культур, гілкового корму, включаючи кору ялини і верби; суміші вики і вівса; трав, пагонів деревних і чагарникових порід, стебел і листя чорниці та кори ялини.
Підгодівля диких качкок. На багатьох внутрішніх незамерзаючих водоймах України зимують дикі качки, їх обовязково треба підгодовувати, бо без цього в суворі зими більшість їх гине. Всі ці водойми беруть на облік і підгодовують з розрахунку 60-80 г зерна чи зерновідходів на одну качку в день. Для підгодівлі використовують плаваючі плотики. Один кінець плотика занурений у воду, а другий розташований на березі. На ньому розміщують невелике коритце, куди засипають корм.
Можна висипати його просто на землю біля води або в коритце, поставлене на березі. Качки дуже швидко звикають до підгодівлі і плавають неподалік від цих місць. У результаті переважна більшість качок перезимовує, а потім гніздиться недалеко від місць підгодівлі.
Підгодівля зайців. Будучи відмінно пристосованими, зайці в більшості випадків не страждають від нестатку кормів. Однак при правильній організації підгодівлі і ці звірі користуються нею і концентруються біля кормових точок. А це найчастіше необхідно, щоб утримати зайців на приписний території, організувати полювання, вилов або відвернути їх від фруктових садів. Заєць-русак починає схематично відвідувати місця підгодівлі з кінця листопада-початку грудня. Найохочіше вони поїдають кущики чорничник, сіно з тимофіївки і конюшини, висушений або зав'яленого топінамбур (стебла і листя), капусту, березові віники зимової заготівлі. Крім того, зайці їдять овес, різні гілковий корм річної заготівлі, брукву, ялівець. Кормові курені для русака влаштовують на полях в 300 м від крайки лісу і па узліссях. Курені роблять із місцевих матеріалів (лапник, солома, сіно). На узліссях встановлюють односхилі і трехскатние курені, входом звернені до лісі. А щоб оберегти курінь від снігових заметів, на відстані 1,5-2 м від входу встановлюють вітрозахисний заслін, зроблений з того ж матеріалу, що і курінь. У лісі простіше і зручніше встановлювати курені-навіси з плоскою покрівлею шириною 1-3 м і довжиною 2-6 м. У цьому випадку додаткових споруд для захисту входу від вітру не потрібно.
Із середини листопада до половини січня в основному проводиться принаджування звірків. З кінця січня зайці починають користуватися підгодівлею інтенсивніше. Якщо на початку зими на одного зайця припадає приблизно три відвідування підгодівлі, то у другій її половині кожен русак відвідує підгодівлю близько 15 разів.