ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 29.11.2019
Просмотров: 224
Скачиваний: 1
Тема 10. Підприємництво в сфері обігу. Акціонерний капітал
-
Торгівельний капітал та торгівельний прибуток
2. Позичковий капітал та позичковий процент
3. Кредитна система
4. Акціонерні товариства та акціонерний капітал
5. Акції їх види і курс
6. Ринок цінних паперів і фондова біржа
Теми рефератів:
-
Форми торгівельного підприємництва
-
Фритредерство і протекціонізм
-
Торгівельний капітал та торгівельний прибуток
Сутність торгівельного капіталу. Торгівельний капітал – це відособлена частина промислового капіталу, яку авансує окремий підприємець і яка постійно функціонує в сфері обігу, обслуговуючи стадію Т′ – Г ′ 3 кругообігу капіталу. В цьому випадку торгівельний капітал виступає як агент промислового капіталу.
Відособлення цього капіталу відбувається з двох причин:
1) залишається незмінним авансований промисловий капітал, що не скорочує об’єм виробництва й величину отриманого прибутку;
2) функціонування торгівельного капіталу прискорює обертання капіталу промислового, а значить збільшує масу отриманого прибутку;
3) під час відособлення торгівельного капіталу середня норма прибутку знижується, але в випадку, як щоб функція реалізації належала б промисловому капіталу, середня норма прибутку знизилась би в більшій мірі.
Суть торгівельного прибутку і механізм його виникнення. Економічно торгівельний капітал реалізується в формі торгівельного прибутку. Оскільки в сфері обігу ніколи не здійснюється приріст вартості, а значить не виробляється прибуток, то торгівельний прибуток по суті є частиною промислового прибутку, якою підприємець поступається капіталісту за реалізацію своєї продукції.
Механізм отримання торгівельного прибутку виглядає так. Нехай промисловий капітал дорівнює: 720с + 180v + 180m = 1080.
В цьому випадку норма прибутку буде дорівнювати:
p′ = 180m: (720c + 180v) 100% = 20%.
Нехай торгівельний капітал буде дорівнювати 100 одиниць, тоді суспільний капітал (СК) буде дорівнювати:
СК = 900ПК + 100ТК = 1000.
Середній прибуток розрахований на суспільний капітал буде дорівнювати:
p′ = 180m: (900ПК + 100ТК) 100% = 18%.
В цьому випадку підприємець продає продавцю продукцію за ціною, яка включає в себе і середній прибуток на промисловий капітал:
720c + 180v + 162m + (18% x 100) = 1080.
Витрати обігу. Функціонування торгівельного капіталу припускає наявність певних затрат, грошове вираження яких є витратами обігу. Вони поділяються на додаткові та чисті.
Додаткові витрати обігу являють собою такі послуги, які виникають у випадку продовження процесу виробництва у сфері обігу. В цьому випадку в сфері обігу створюється певна маса вартості, яка включається в вартість товару й таким чином постійно відшкодовується.
Чисті витрати – це витрати в сфері обігу, пов’язані із змінами форм вартості, тобто перетворення товарної форми капіталу в грошову. Ці витрати являються невиробничими, а тому реально покриваються за рахунок загального прибутку, що створюється суспільним виробництвом:
P′cp. = (Σm – ЧВ): ΣКав. х 100%.
Відповідно, для забезпечення принципу участі усіх підприємців в покритті чистих витрат, передбачається вираховування із загальної суми прибутку чистих витрат, віднесених до сукупного капіталу суспільства. Такий порядок визначення середньої норми прибутку забезпечує покриття чистих витрат кожним підприємцем пропорційно його капіталу.
Форми торгівлі. Рух торгівельного капіталу здійснюється за допомогою конкретних форм торгівлі, найважнішими серед яких є оптова та роздрібна торгівля. Саме оптова і роздрібна торгівля застосовується у зовнішній торгівлі. Критерієм, який являється основою для розмежування оптової та роздрібної торгівлі виступає характер покупця. В тому випадку, якщо покупець є опосередкованою ланкою, що забезпечує доправлення товару споживачу, маємо оптову торгівлю. У тому випадку, коли покупець є одночасно і споживачем, маємо роздрібну торгівлю.
Стосовно зовнішньої торгівлі в теорії і на практиці існує певна державна політика, пов’язана з реалізацією зовнішньоекономічних зв’язків. В тому випадку, якщо держава забезпечує захист внутрішнього ринку шляхом регулювання рівня митних зборів на експорт та імпорт, вона проводить політику протекціонізму.
В тому випадку, коли держава не встановлює митні збори на імпорт та експорт, вона проводить політику фритредерства, або політику вільної торгівлі.
2. Позичковий капітал і позичковий процент
Сутність позичкового капіталу та його джерела. Поруч з торговим капіталом в процесі кругообігу промислового капіталу виділяється і грошовий капітал в формі позичкового капіталу. Це відособлення об’єктивно пов’язане з тим, що з одного боку капітал є само зростаюча вартість, а з іншого, в процесі кругообігу з’являються грошові засоби, які тимчасово невикористані виробництвом, тобто виступають як засоби, що знаходяться у спокої. Відповідно виникає протиріччя між грошима як капіталом і вільними грошима, не утворюючих прибуток. Це протиріччя розв’язується у формі передачі тимчасово вільних грошей у тимчасове користування іншій особі за певну винагороду. Так виникає позичковий капітал, що приносить відсоток. Реальними джерелами утворення позичкового капіталу являються:
1) та частина авансованого капіталу, яка витрачається на придбання засобів виробництва і вартість якої переноситься на готовий продукт частинами;
2) та частина оборотного капіталу, яка зв’язана з придбанням сировини і матеріалів;
3) оборот змінного капіталу надає також змогу створення тимчасово вільних грошових засобів;
4) тимчасово вільні грошові кошти з’являються з обігу додаткової вартості, точніше тієї її частини, яка капіталізується.
Поруч з вказаними вище джерелами позичковий капітал збільшується за рахунок:
1) накопичень працюючих, які акумулюються в спеціальних фондах і банках;
2) капіталів-рантьє, тобто осіб, які все життя живуть на проценти, віддаючи капітали в позику.
Об’єктивно це пов’язане з процесами концентрації і централізації капіталу, коли ростуть абсолютні розміри авансованих капіталів і невеликі капітали стають недостатніми для самостійного використання.
Позичковий капітал реально виступає як капітал-товар. Його споживча вартість заключається у тому, що він може приносити прибуток у формі відсотку, а його вартість визначається величиною самого позичкового капіталу.
В той же час позичковий капітал завжди виступає, з одного боку, як капітал-власність, а з іншого, як капітал-функція. Капітал власність завжди знаходиться в руках у кредитора і економічно реалізується в формі відсотка. Капітал-функція завжди знаходиться в руках капіталіста-підприємця та економічно реалізується у формі підприємницького прибутку.
Позичковий капітал має специфічну форму відчуження – форму позики, що передбачає обов’язкове повернення капіталу.
Позичковий капітал має особливу форму руху Г-Г′, яка приховує джерело додаткової вартості така форма руху буде мати зміст, якщо між цими грошима буде виникати кругообіг промислового капіталу.
Позичковий процент. Норма відсотку. Економічно позичковий капітал реалізується в формі позичкового проценту. На поверхні господарської діяльності позичковий процент виступає як ірраціональна форма ціни товару-капіталу. Реально ж позичковий процент являє собою ту частину додаткової вартості, яку платить щорічно функціонуючий капіталіст за використання капіталу його власнику – позичковому капіталісту.
На практиці і в теорії розрізняють абсолютну величину процента, яка розраховується відносно одного року і відносну величину проценту – норму проценту, що розраховується відношенням позичкового проценту до величини позичкового капіталу у відсотках:
h′ = Cc%: CK x 100%.
При цьому розрізняють ринкову норму проценту, яка існує в конкретний час в межах конкретного ринку і середню норму відсотку, яка визначається як середня із ринкових норм проценту.
Норма проценту у процесі розвитку суспільного виробництва має тенденцію до зниження. Це пов’язано з тим, що процент є частиною прибутку, а норма прибутку має тенденцію до зниження. При цьому норма проценту своєю верхньою межею має середню норму прибутку, вище якої вона не може бути. Оскільки середня норма прибутку знижується, то знижується і норма проценту. Остання може знизитися до мінімальної межі, яка визначається величиною, що перевищує нуль.
При цьому норма проценту понижується швидше, ніж норма прибутку, тому як пропозиція позичкових капіталів постійно перевищує попит на них. Таке постійне перевищення спричиняється:
1) збільшенням абсолютних розмірів авансованих капіталів;
2) зростанням грошових доходів працюючих;
3) зростанням кількості капіталістів – рантьє.
3. Кредитна система
Сутність кредиту і його форми. Реально позичковий капітал рухається у формі кредиту, який являє собою якісно визначену форму руху позичкового капіталу.
В системі виробництва кредит виконує наступні функції:
1) забезпечує безперервність процесу виробництва у зв’язку з наданням грошових засобів в тимчасове користування;
2) забезпечує своєчасний процес перетину капіталів із сфер з низькою нормою прибутку у сфери з високою нормою прибутку.
Кредит існує у таких формах:
1) комерційний кредит;
2) банківський кредит;
3) державний кредит;
4) споживчий кредит;
5) міжнародний кредит.
Перші дві форми є основними. Комерційний кредит - це кредит, що надається функціонуючими підприємцями один одному в натуральній формі. Зброєю комерційного кредиту є приватний вексель. Комерційний кредит виступає як обмежена форма кредиту. Ці межи пов’язані:
1) з тим, що комерційний кредит кількісно обмежений;
2) комерційний кредит передбачає наявність інформації про платоспроможність дебітора;
3) комерційний кредит обмежується по своїм напрямам використання: він надається споживачам засобів виробництва, їхніми виробниками і не може бути повернутий в такій же товарній формі.
Ці три обмеження не стосуються банківського кредиту, який є кредитом в грошовій формі і надається банками діючим підприємцям. Банк надає кредити використовуючи банкноти, що випускаються банком на основі обліку приватних векселів.
Державний кредит – це кредит, що надається громадянами своїй державі. Це можливо коли існує дефіцит держбюджету, тобто коли витрати держави більші за доходи. В такому випадку держава випускає облігації, які продає населенню. Облігація – цінний папір, що засвідчує надання в кредит державі зафіксовану в облігації суму на вказаний термін під визначений державним банком відсоток. По закінченню зазначеного терміну облігація повертається державі шляхом її викупу зі сплатою відсотку за кожен рік користування позикою. Як правило держава викупає облігації та виплачує відсоток збільшуючи податки, а це означає, що державний кредит є перетвореною формою відстроченого податку.
Споживчий кредит дає конкретним роздрібним споживачам право на придбання товарів довгострокового користування представниками торгового капіталу. Відсоток по споживчому кредиту змінюється в залежності від стану економіки.
Якщо система кредитних відносин виникає між державами то ми маємо міжнародний кредит. При цьому дана форма кредиту реалізується через специфічний механізм, який дозволяє країні кредитору поступово здійснювати експансію відповідно до держави-кредитора. В даному випадку надання кредиту, як правило, не можливе якщо на всю суму кредиту, або переважну його частину не придбаються товари держави-кредитору.
Банківська система. Процес кредитування здійснюється за допомогою банківської системи, яка являє собою сукупність організаційних форм підприємств, функціонуючих виключно в сфері обертання і виконуючих функцію посередництва в кредитуванні. Ті організаційні форми, що не виконують всі ці функції не належать до банківської системи.
Банківська система складається з:
1) центральний банк;
2) комерційні банки, частина з яких відноситься до:
3) спеціалізовані комерційні банки.
Комерційний банк являється початковою ланкою банківської системи, так як виконує специфічні функції, а саме:
1) є єдиним емісійним банком. Тільки за його дорученням 2-3 комерційні банки можуть здійснювати грошову емісію;
2) не бере участі у конкуренції, а обслуговує рахунки уряду;
3) є органом, що регулює фінансово-кредитну політику шляхом встановлення кредитних ставок;
4) слідкує за виконанням вимог законів грошового обігу;
5) є кредитором останньої інстанції;
6) є органом, здійснюючим платежі в зарубіжних валютах.
Комерційні банки складають основу банківської системи. Вони обслуговують процес господарювання в економіці, виконують функції посередників і в кредитуванні і в платежах. Спеціальні комерційні банки виконують такі ж функції стосовно окремих галузей господарювання. До них відносять: ощадбанк, агропромбанк, зовнішторгбанк, іпотечний банк, що виступає посередником з питань нерухомості, інвестиційний банк, який здійснює довгострокове кредитування під капітальні вклади.
Банки, як організаційні форми підприємницької діяльності.
Банк, як ланка банківської системи являє собою організаційну форму підприємництва, що функціонує в галузі обігу і виконує функції посередництва в кредитах та платежах. Кожен комерційний банк здійснює активні та пасивні операції. Пасивні операції пов’язані з одержанням вкладів. Активні – з видачею кредитів. Різниця між відсотками, що одержує банк по активним та пасивним операціям формує банківський прибуток – маржу.
Під час здійснення посередницьких операцій в платежах банк отримує комісійні за рахунок яких також збільшує прибуток. Весь прибуток одержаний банком за рік є валовий прибуток банку. Якщо з нього вираховувати витрати, пов’язані з функціонуванням банку, одержимо чистий прибуток банку. Якщо віднесемо чистий прибуток банку до його власних активів, то одержимо норму банківського прибутку у відсотках.
4. Акціонерне товариство та акціонерний капітал
Розвиток продуктивних сил об’єктивно стикається з обмеженими масштабами діючих індивідуальних приватних капіталів, що гальмує розвиток національної економіки. Звідси і з’являється організаційна форма підприємств, матеріальною основою яких є акціонерний капітал, а організаційною формою руху цього капіталу є акціонерне товариство.