В.Й. Шиян, І.о. Шарко

аграрна політика

Харків – 2007

Міністерство аграрної політики України

Харківський національний аграрний університет ім. В.В. Докучаєва

В.Й. Шиян, І.о. Шарко

аграрна політика

Курс лекцій

Харків – 2007

УДК 631.15.001.7 (075.8)

Ш 55

ББК У 9 (2) 32 – 18 я 7

Рецензенти:

канд. екон. наук, професор Г.О. Андрусенко,

канд. екон. наук, доцент Н.В. Статівка

(Харківський регіональний інститут державного управління Національ-ної академії державного управління при Президентові України),

канд. екон. наук, доцент Л.О. Ломовських

(Харківський національний аграрний університет ім. В.В. Докучаєва)

Шиян В.Й., Шарко І.О.

Ш 55 Аграрна політика: Курс лекцій / Харк. нац. аграр. ун-т. – Х., 2007. – 204 с.

Курс лекцій включає теоретичний і практичний матеріал щодо інструментів державної політики в аграрному секторі економіки, історії становлення та перспектив розвитку внутрішньої аграрної політики в Україні та зовнішньоекономічної стратегії розвитку. Тематика і наповнення курсу відповідає програмі навчальної дисципліни, затвердженої Департаментом аграрної освіти та науки Мінагрополітики України.

Призначений для підготовки бакалаврів, спеціалістів і магістрів економічних спеціальностей у аграрних вищих навчальних закладах.

ББК У 9 (2) 32 – 18 я 7

© Шиян В.Й., Шарко І.О., 2007

© Харківський національний аграрний університет, 2007

ЗМІСТ

__________________________________________________________________

ВСТУП

Нормальний розвиток суспільства можливий тільки на основі тісної і гармонійної взаємодії основних сфер життєдіяльності – політичної, економічної, соціальної та духовної. Економіці належить виняткова роль у забезпеченні життя суспільства як сфери виробництва і відтворення матеріальних благ. Це змушувало державну владу у тій чи іншій мірі втручатися в економічні процеси, здійснювати їх корегування, тобто розробляти і проводити
економічну політику.

Аграрна політика, здійснювана в Україні із часу здобуття нею політичної незалежності, пройшла шлях розвитку, неоднозначно оцінюваний за сутністю, рівнем організації та соціально-економічною результативністю. З одного боку, неоднозначність пов’язана з великою різноманітністю питань, що формують проблематику аграрної політики, а з другого – із широким колом критеріїв здійснюваної оцінки. Усе це актуалізує систематизацію етапів і напрямів аграрної політики держави в історичному та соціально-економічному плані.

Багатоаспектність проблематики курсу «Аграрна політика» вимагає ознайомлення студентів з величезною масою інформації, різної за напрямом, джерелами та формою. Специфічність дисципліни полягає ще і в необхідності постійної актуалізації інформації за окремими темами, що унеможливлює використання у повному обсязі класичних посібників. З урахуванням цього постає необхідність, з одного боку, у систематизованому викладенні матеріалу, а з другого – в ознайомленні студентів з такими показниками, які б відповідали сучасності.

Конспект лекцій охоплює більшість тем, зазначених у типовій програмі, а також містить посилання на літературу, необхідну при вивченні дисципліни.

Тема 1. Соціально-економічний стан аграрного
виробництва. Сутність і цілі аграрної політики держави

1. Сучасний стан і тенденції розвитку аграрного виробництва.

2. Аграрна політика як складова економічної політики держави. Сут­ність і принципи аграрної політики.

3. Аргументи на користь і проти державного втручання в аг­рарне виробництво.

4. Модель процесу формування аграрної політики. Групи інтересів в аграрній політиці.

5. Система цілей аграрної політики держави.

1.1. Сучасний стан і тенденції розвитку аграрного виробництва

В економіці України однією з найголовніших галузей є сільське госпо­дарство. Його частка в народному господарстві країни за загальноприйня­тими макроекономічними показниками досить висока. Зокрема тут зосере­джено понад 19 % трудових ресурсів, 71,2 % земельного фонду і 92 % сільськогосподарських угідь і 5,6 % основних засобів. Від рівня економічного розвитку сільського господарства значною мірою залежить економіка країни в ціло­му, оскільки саме в цій сфері матеріального виробництва у 2005 р. створено 11 % валової доданої вартості, разом з харчовою промисловістю – більше 60 % загальнодержавного фонду споживання та 12,4 % додатного сальдо зовнішньоторговельного обороту України (21,7 млрд грн). Україна спроможна цілковито задовольняти внутрішні потреби в сільсько­господарській продукції завдяки власному виробництву. За умов стабіліза­ції і зростання виробництва вона має всі реальні можливості стати експор­тером сільськогосподарської продукції.

Особливу роль і місце сільського господарства в економіці України визначають такі незаперечні факти:

• сільське господарство визначає розвиток переробних галузей, де швидко здійснюється обіг коштів, що прямо впливає на нагромадження та інвестиційний процес;

• агропромислове виробництво належить до найголовніших сфер, що забезпечують обсяги внутрішнього валового продукту (ВВП). Загальновідомо, що за нормальних умов господарювання 1 % росту виробництва сільськогосподарської продукції забезпечує 3 – 4 % зростання ВВП;

• нарощування експортних можливостей агропромислового виробництва є гарантією швидкого і надійного подолання дефіциту торговельного і платіжного балансів країни;

• від усебічного розвитку агропромислового комплексу знач­ною мірою залежить зростання життєвого рівня всього населення;

• забезпечення стабільного розвитку власного агропромислового ви­робництва слід вважати надійною запорукою економічної незалежності держави [70].

У результаті проведення аграрної реформи та реалізації земельної реформи як її найважливішої складової, головний засіб виробництва в сільському господарстві – земля – став об’єктом приватної власності. У результаті розпаювання земель колективних сільськогосподарських підприємств більше 22 млн га передано у власність 6,9 млн громадян, середній розмір паю – 4,1 га. Із числа цих земель 17,3 млн згодом було передано в оренду сільгосппідприємствам, середній розмір річної орендної плати – 132,5 грн за 1 га [76]. Станом на 1.01.2006 р. 22 116,7 тис. га (59,7 %) перебували у користуванні сільськогосподарських підприємств, а у користуванні громадян – 14 922,7 тис. га (40,3 %).