Структурно-функціональна організація шкірної та рухової (пропріоцептивної чутливості) сенсорних систем.

Шкіра людини створює захисний покрив організму і відмежовує його від зовнішнього середовища. Крім цього, вона має величезну кількість нервових рецепторних закінчень і представляє велике рецепторне поле.

У шкірі з волосяним покривом (90 % усієї поверхні) основним типом рецепторів вва­жають дотикові (тактильні) рецептори у вигляді вільних нервових закінчень уздовж дрібних судин чи волосяного фолікула. Ці рецептори забезпечують високу дотикову чутливість.

У решті шкірного покриву (10 %) — у дермі пальців кінцівок, на долонях, пі­дошвах, губах, язиці, статевих органах і сосках грудей розміщені некапсульовані дотикові нервові тільця (Мейснера), а та­кож глибше розміщені пластинчасті тіль­ця (Фатера-Пачіні) — рецеп­тори тиску й вібрації, які мають у людини розмір 0,5 — 0,7 мм

У шкірі і пов'язаних із нею структурах містяться:

• механорецептори,

• терморецептори,

• рецептори, що сприймають біль.

Вони не об'єднані в окремі органи чуття, а розсіяні по поверхні шкіри. Щільність розташування шкірних рецепторів нерівномірна. Тіла нейронів, що іннервують шкіру, лежать у чутливих гангліях (спінальні ганглії, ганглії голови).

Механорецепція (дотик) включає низку якостей, таких, як відчуття:

• тиску,

• дотику,

• вібрації,

• лоскоту.

Вважають, що для кожного виду відчут­тя існують свої рецептори.

Тільця Мейснера є датчиками швидкості - подразнення сприймається лише під час руху об'єкта. Розташовані вони в позбавленій волосяного покриву шкірі: на пальцях, долонях, губах, язику, статевих органах, сосках грудей. Швидкість сприймають також і вільні нервові закінчення, які зна­ходяться навколо волосяних цибулин.

Диски Меркеля сприймають інтенсивність (силу) тиску. Вони є як у покритій, так і в позбавленій волосся шкірі.

Т ільця Фатера - Пачіні є рецепторами тиску і вібрації. Вони виявлені не тільки у шкірі, але й у сухожиллях та зв'язках. Відчуття вібрації виникає у результаті стимулів, які швидко змінюються.

У разі механічного впливу на шкіру, а отже,

і на нервові закінчення відбувається деформація мембрани рецептора, що призводить

до збільшення проникності мембрани для Na+. Надходження цього іона зумовлює виникнення рецепторного потенціалу (РП), який

має усі властивості місцевого потенціалу. Сумація потенціалу забезпечує виникнення ПД у сусідній перетяжці Ранв'є. Тільки після цього ПД поширюється до відповідних центрів нервової

системи.

Серед механорецепторів є рецептори, що адаптуються швидко, і такі, що адаптуються повільно. Наприклад, завдяки вираженій адаптації шкірних рецепторів людина незабаром після одягання перестає відчувати на собі одяг. Але варто згадати про нього, як завдяки підвищенню чутли­вості рецепторів ми відразу починаємо відчувати її присутність.

---

Обробка тактильної інформації у центральній нервовій системі

За реальних умов під час дії на шкіру подразника ПД виникає у рецеп­торах кількох типів. Від них збудження передається до спинного мозку, а потім через бічні та задні стовпи до таламуса і кори великого мозку.

У корі кожної половини півкуль великого мозку є дві соматосенсорні зони:

• одна - у задній центральній звивині,

• інша - у верхньому відділі бо­розни, що розділяє тім'яну і скроневу частки.

Соматотопічна карта кори (тобто представництво у ній різних ділянок шкіри) є значним спотворен­ням периферії: шкіра найважливіших для людини відділів - рук і рота (які мають на периферії найбільшу щільність рецепторів) займає більшу пло­щу, ніж інші ділянки шкіри( це чутливий гомункулюс).Найважли­вішим є те, що в корі відбувається усвідомлення відчуття. Для цього велике значення мають попередні впливи - навчання. Ушкодження сома­тосенсорних зон кори призводить до того, що під час дотику до шкіри не­можливо точно розпізнати характеристики подразника.

Терморецепція (температурна чутливість)

Температурні рецептори шкіри відігра­ють важливу роль у процесах пристосу­вання організму до перепадів температури зовнішнього середовища. Вони викликають переважно виникнення місцевих суди­норухових реакцій у шкірі, зумовлюють сприймання температури середовища і створення температурного відчуття. Участь у регуляції температури тіла беруть лише холодові рецептори, які в разі тривалого і значного охолодження шкіри можуть через терморегуляторний центр посилю­вати процеси теплотворення в організмі

Терморецептори розташовані у шкірі, а також у деяких внутрішніх ор­ганах та різних відділах ЦНС і забезпечують виникнення відчуття тепла чи холоду, беруть участь у регулюванні теплообміну.

Розрізняють два типи терморецепторів:

• холодові (Колби Краузе),

• теп­лові (тільця Руффіні).

Крім шкіри терморецептори розміщені також у внут­рішніх органах; вони сприймають темпе­ратуру "ядра" тіла. Холодових рецепторів більше, ніж теплових, до того ж розташовані вони в епідермісі і відразу під ним, а теплові - у верхніх і середніх шарах власне шкіри.

Терморецепцію здійснюють вільні нервові закінчення, тобто це первинночутливі рецептори. Механізм стимулювання терморецепторів пов'яза­ний зі зміною їхнього метаболізму в залежності від дії відповідної темпе­ратури (зміна температури на 10 °С у 2 рази змінює швидкість перебігу ензиматичних реакцій).

За тривалої дії температурного подразника терморецептори здатні адаптуватися, тобто їх чутливість поступово знижується. Розрізняльний поріг терморецепторів становить 0,2 °С, тобто терморецептор реагує зміною електричної активності вна­слідок зміни температури на 0,2 °С.

Центр терморегуляції.

Інформація від терморецепторів шкіри і внутрішніх орга­нів про температуру поверхні тіла чи його ядра через бічні спинномозково-таламічні провідні шляхи надходить до гіпоталамуса, де розміщений центр терморегуляції, і до соматосенсорної зони кори великого моз­ку, де формуються температурні відчуття.

---

В гіпоталамусі йде обробка цієї інформації, проте головну роль у формуванні команд на запуск реакцій теплотворення чи тепло­віддачі відіграють центральні терморецеи­тори — нейрони присереднього передзорового ядра гіпоталамуса, безпосередньо сприймаючи температуру ліквору, що їх омиває. Їх роль у підтри­манні сталої температури тіла у 8 —10 разів більша, ніж периферичних терморецепторів. Центральні терморецептори так само, як і периферичні, поділяються на теплові й хо­лодові.

Структурно-функціональна організація ноцицептивної (больової) та антиноцицептивної (протибольової) систем, рівні оброблення інформації та фізіологічна роль.

Особливе значення серед інших видів чутливості має больова рецепція.

Біль мало інформує про зовнішній світ, але попереджає про небезпеку, яка нам загрожує, сприяючи збереженню цілісності організму, а часом і життя. "Біль - сторожовий пес здоров'я" - говорили древні греки. Біль вик­ликають ноцицептивні (nосеs - шкідливий) подразники (тобто ті, що уш­коджують цілісність тканин )

Поки біль попереджає організм про небезпеку, яка йому загрожує, про порушення його цілісності, він потрібен. Але, з іншого боку, біль може пе­ретворюватися у страждання, і тоді його бажано усунути.

Розрізняють два види болю - фізичний і психогенний. Біль може бути соматичним і вісцеральним.

Соматичний біль ділиться на :

• поверхневий (ви­никає у шкірі),

• - глибокий ( в м'язах, кістках, суглобах та сполучній тканині).

Вісцеральний біль виникає у внутрішніх органах. Відрізняється від соматичного як за інтенсивністю, так і за механізмом розвитку. Вісцераль­ний, як і глибокий біль, часто буває дифузним чи тупим, погано ло­калізується і має тенденцію іррадіювати у прилеглі ділянки.

У внутрішніх органах біль виникає:

а) у разі різкого розтягування органа (наприклад, кишок, жовчного міхура, під час потягування за брижі);

б) за умови утруд­нення відтоку крові (ішемії);

в) на тлі спазму непосмугованих м'язів.

В окремих випад­ках відчуття болю може виникати не там, звідки виходить больове подразнення.

Відбитий біль виникає при захво­рюваннях внутрішніх органів. Це відчуття, яке викликається больовим подразненням внутрішніх органів, локалізується не лише в цьому органі, а й у віддалених ділян­ках — па поверхні тіла. Такий біль проек­тується завжди на ті ділянки шкіри, які іннервуються від того самого сегмента спин­ного мозку, що й ушкоджений внутрішній орган (мал. 198). Оскільки більшість органів іннервується від кількох спинно­мозкових сегментів, то відбитий біль відчу­вається у кількох дерматомах — зонах Захар'їна-Геда

Так, за наявності захво­рювань серця людина відчуває біль у лівій руці, лопатці, епігастральній ділянці, захворювань шлунка - в ділянці пупка, якщо уражена діафрагма ­у потилиці або лопатці. За наявності ниркової кольки біль відчувається у яєчках і в ділянці груднини. Захворювання печінки, шлунка і жовчного міхура нерідко супроводжуються зубним болем. Подібний відбитий біль відіграє важливу роль у діагностиці різних захворювань.

---

Фантомний біль. Людина, у якої ам­путовано кінцівку, тривалий час і на­віть усе життя продовжує відчувати в ній біль. Причиною фантомного болю можуть бути механічні подразнення кінців пере­різаних нервів м'язами чи рубцями культі( кукси).

Нейрофізіологічні механізми болю

Ноцицептори. Больовий подразник сприймають вільні нервові закінчення аферентних нервів, тобто це - первинночутливі рецептори. На шкірі їх значно більше, ніж тактильних і температурних.. Серед них можна знайти механо- і хемоноцицептори.

Механоноцицептори збуджуються у разі дії механічних подразників (порізи, уколи тощо), вони здатні до адаптації (за тривалої дії подразника гостро­та больового відчуття зменшується).

Хемоноцицептори розташовані переважно у шкірі, м'язах, внутрішніх органах (найбільше їх у стінках дрібних артерій). У хімічних ноцицепторів практично відсутня здатність до адаптації.

Аналіз больової інформації у центральній нервовій системі

Першим рівнем переробки висхідних больових сигналів є спин­ний мозок. Тут у крайовій зоні сірої речовини заднього рогу локалізовані нейрони, від яких збудження надходить у таламус.Механізм обробки ноцицептивної інформації на рівні спинного мозку одержав назву ворітного механізму. У спин­ний мозок раніше надходять імпульси по небольових аферентах й активу­ють гальмівні нейрони заднього рогу. За такої умови гальмуються нейро­ни, до яких адресуються імпульси від больових рецепторів (ворота закриті). У разі посилення больового подразнення частота імпульсів по больових аферентах збільшується, що призводить до активації нейронів, які сприймають імпульси від ноцицепторів (ворота відкриті). У резуль­таті цього ноцицептивна імпульсація проходить далі до головного мозку, де і відбувається усвідомлення болю.

Інформація зі спинного мозку надходить до багатьох нейронів головно­го мозку:

• ретикулярної формації,

• центральної сірої речовини ядер се­реднього мозку,

• таламуса,

• гіпоталамуса,

• соматосенсорної ділянки кори ве­ликого мозку.

Проходячи через стовбур мозку, волокна, що проводять імпульси больо­вої чутливості, віддають колатералі до ядер ретикулярної формації, де ноцицептивні імпульси підсилюються і надходять до інших структур - до ядер зорового горба, гіпота­ламуса, смугастого тіла та лімбічних відділів мозку.

Таламус серед усіх зазначених структур мозку є головним підкірковим центром больової чутливості (як і для інших видів рецепції). Йому нале­жить здатність грубої, нічим не пом'якшеної чутливості.

На відміну від цього, кора великого мозку здатна диференціювати сиг­нали тонкої чутливості, пом'якшувати і локалізувати відчуття болю. Саме кора відіграє провідну роль у сприйнятті й усвідомленні болю. Тут виникає його суб'єктивна оцінка.

---

Гіпоталамічні структури через підключення лімбічних відділів мозку беруть участь в емоційному забарвленні больових відчуттів (страх, страж­дання, жах, розпач тощо). Через цей відділ підключаються і різноманітні автономні реакції.

Таким чином, відповідна реакція на біль є результатом складної взаємодії нейронних систем. У підсумку розвивається цілий комплекс ре­акцій організму у відповідь на больові подразнення.

Антиноцицептивні системи

Упродовж усього шляху перенесення інформації від больових рецеп­торів здійснюється контроль над нею. У результаті запускаються не тіль­ки механізми захисту, спрямовані на припинення подальшої дії больового стимулу, але й ті, що знижують проведення больових імпульсів на різних рівнях ЦНС, тобто антиноцицептивні (анальгетичні) системи мозку.

Антиноцицептивні системи мозку утворені групами нейронів або гумо­ральними механізмами, активація яких зумовлює пригнічення або повне виключення діяльності різних рівнів аферентних систем, що беруть участь у передаванні й обробці ноцицептивної інформації.

Нині відомо чотири види антиноцицептивних систем:

• дві нейронні,

• дві гормональні.

Нейронні системи

Нейронна опіатна система реагує на ендорфіни та енкефаліни. Нейрони цієї системи локалізовані у різних відділах ЦНС. їхні аксони транспортують ендорфіни та енкефаліни до синапсів, які передають інформацію від больових рецепторів і блокують їх (повністю або частково). Найбільша кількість їх локалізована у медіальних яд­рах таламуса, мигдалеподібному тілі, центральній сірій речовині середньо­го мозку, гіпоталамусі.

Нейронна неопіашна система. До неї належать моноамінергічні структури, трансмітером яких є серотонін, норадреналін, дофамін..

Гормональні системи

У ЦНС під час обробки ноцицептивної інформації беруть участь ще дві антиноцицептивні системи, що належать до ендокринної системи.

Гормональна опіатна система. Аферентна імпульсація, стимульова­на ушкоджувальним подразником, досягає гіпоталамуса і зумовлює виділення гормону кортиколіберину. Під його впливом з гіпофіза звільня­ються АКТГ і поліпептид бета-ендорфін. Ендорфін надходить у русло крові та спинномозкову рідину, переноситься до ноцицептивних нейронів і гальмує їх активність.

Гормональна неопіатна система представлена гормоном нейрогіпофіза вазопресином. Він досягає нейронів, які беруть участь у сприйнятті болю, тобто є нейротрансмітером.

Рецептори до вазопресину виявлені в нейронах спинного мозку, таламусі, середньому мозку. Утворення його зростає під час стресу.

У природних умовах антиноцицептивні системи завжди знаходяться на певному рівні своєї активності, тобто трохи пригнічують больові центри.

ПРОПРІОРЕЦЕПЦІЯ

Пропріоцептори (від лат. ргоргіиs — власний + рецептор), — це механорецептори опорно-рухової систе­ми організму, які надсилають до ЦНС інформацію про скорочення чи розтягання м'язів, а також про положення різних час­тий тіла одна відносно одної.

---

Смотрите также файлы

• ДИПЛОМ.doc

• маша кр хар.конц.doc

• Ekzamen_Filosofia_Ves.doc

• otchet_predpriatie.doc

• для товароведов +.doc