ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 02.12.2019
Просмотров: 670
Скачиваний: 1
ВСТУП
Культура як самостійна галузь соціально-культурного будівництва включає до себе широке коло державних і громадських органів, підприємств,
установ, організацій, закладів культури. До цієї галузі належать:
театральне, музичне, хореографічне, образотворче, декоративно-прикладне,
естрадне і циркове мистецтво; концертні організації, музеї, бібліотеки,
будинки культури та ін.; кінематографія; телебачення і радіомовлення;
видавнича справа, поліграфія і торгівля книгами.1
Управління культурою полягає в: організації створення, розповсюдження і популяризації творів літератури та мистецтва; забезпеченні поширення інформації і пропаганди досягнень культури; збереженні і використанні культурних цінностей; охороні творів мистецтва і пам'ятників культури, підвищенні культурного рівня населення України; керівництві підприємствами, організаціями, установами і закладами культури.3
З метою реалізації в повному обсязі Комплексної програми основних напрямків розвитку культури в Україні до 2005 року та вимог Конституції України щодо консолідації та розвитку української нації, розвитку її історичної свідомості, традицій, культури, мови, гарантій свободи, художньої творчості, а також вимог щодо охорони історично-культурної спадщини розроблено концептуальні напрямки діяльності органів виконавчої влади щодо розвитку культури у галузі театрального і музичного мистецтва, кінематографії та відеокультури, образотворчого мистецтва й архітектури, охорони і використання пам'яток історії та культури[1].
Діяльність у сфері культури здійснюється на професійній чи аматорський основі у порядку, визначеному Основами законодавства України про культуру від 14 лютого 1992 p.[2], законодавством України про підприємства, підприємницьку діяльність, некомерційні організації та об'єднання, а також законодавством, що регулює конкретні види діяльності у сфері культури.
Пріоритетні напрямки розвитку культури визначаються цільовими загальнодержавними програмами, які затверджуються Верховною Радою України (ст. 85 Конституції України). Держава створює умови для розвитку культури української нації та культур національних меншин; збереження, відтворення та охорони культурно-історичного середовища; естетичного виховання дітей та юнацтва; проведення фундаментальних досліджень в галузі теорії та історії культури України; розширення культурної інфраструктури села; матеріального та фінансового забезпечення закладів, підприємств, установ, організацій культури.3
Обєктом курсової роботи є заклади культури України,та їх діяльність.
Мета роботи передбачає виконання таких завдань:
1.Розкрити сутність діяльності закладів культури, та їх важливість для населення.
2.Проаналізувати динаміку чисельності закладів культури,забезпечення та відвідування їх населенням.
3.Дослідити шляхи розвитку та збільшення закладів культури та мистецтва в Україні.
При дослідженні основних показників діяльності закладів культури в Україні були використані наступні методи: аналіз рядів динаміки, розрахунок параметрів трендових моделей і обґрунтування їх вибору, кореляційно-регресійного аналізу, аналіз рядів розподілу, групування.
Теоретико-методологічною основою роботи є періодичні видання, підручники, нормативно-правові акти, наукова література, статистичні дані залучені з офіційного сайту Державної служби статистики України.
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ВИВЧЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ЗАКЛАДІВ КУЛЬТУРИ
-
Галузі культури та роль державної політики в сфері культури та мистецтва
Упродовж останніх років роль культури в процесі розвитку стала однією з важливих політичних проблем. Для розроблення конструктивної політики галузі та забезпечення можливості оцінки наслідків її впровадження необхідна відповідна інформація. З цією метою Інститутом статистики ЮНЕСКО розроблено концептуальну основу системи статистики культури, яка охоплює повний спектр культурної творчості, незалежно від конкретного соціально-економічного способу його реалізації. Зазначена концептуальна база та методологія адаптовані відповідно до національного законодавства про культуру та використані для підготовки цих методологічних положень. Діяльність, яка регулюється національним законодавством про культуру, відповідає галузям культури, які визначаються в рамках міжнародного стандарту системи статистики культури. Галузі культури утворюють комплекс, пов'язаних з культурою видів економічної діяльності, які згруповані в такому порядку: - культурна та природна спадщина; - вистави та святкування; - книги та преса; - бібліотечна справа; - аудіовізуальні та інтерактивні засоби. Це мінімальний комплекс культурної діяльності, стосовно якої забезпечується збирання й узагальнення співставних статистичних показників, що дозволяє визначити параметри охоплення галузі культури та отримати уявлення про її структуру. До складу галузі культурної та природної спадщини включається діяльність музеїв, включаючи території археологічних розкопок і пам'яток. Вистави та святкування - включають всі види культурних заходів, що їх проводять виконавці. Виконавські мистецтва - включають таку професійну діяльність, як театральна (включаючи лялькові театри), танцювальна, оперна. Категорія книги та преса включає всі види друкованих видань: книги, газети, періодичні видання. Бібліотечна справа забезпечує створення, збереження та доступ до фонду відомостей, що забезпечують певні інформаційні потреби – дослідницькі, освітні, культурні та дозвільні. Основними елементами галузі аудіовізуальних та інтерактивних засобів є передачі на радіо та телебаченні. Крім того, окремою складовою статистики культури є виробництво фільмів. Особливою складовою у статистиці культури є мова. Мова виступає одним із засобів передачі поточних послуг культури та культурної спадщини, засобом сприйняття та розуміння оточуючого світу, суспільного та природного середовища існування цієї групи. Тому велика увага в рамках статистики культури приділяється отриманню даних про мови, які6 використовуються при виробництві продукції у галузі культури. Насамперед такі дані забезпечують відомості щодо доступності матеріалів на національній мові, передачі мови з покоління в покоління та змін у сферах застосування мови.6
Основи законодавства України про культуру визначають правові, економічні, соціальні, організаційні засади розвитку культури в України, регулюють суспільні відносини у сфері створення, поширення, збереження та використання культурних цінностей і спрямовані на: реалізацію суверенних прав України у сфері культури; відродження і розвиток культури української нації та культур національних меншин, які проживають на території України; забезпечення свободи творчості, вільного розвитку культурно-мистецьких процесів, професійної та самодіяльної художньої творчості; реалізацію прав громадян на доступ до культурних цінностей; соціальний захист працівників культури; створення матеріальних і фінансових умов розвитку культури.7
Пріоритетні напрямки розвитку культури визначаються цільовими загальнодержавними програмами, які затверджуються Верховною Радою України (ст. 85 Конституції України). Держава створює умови для розвитку культури української нації та культур національних меншин; збереження, відтворення та охорони культурно-історичного середовища; естетичного виховання дітей та юнацтва; проведення фундаментальних досліджень в галузі теорії та історії культури України; розширення культурної інфраструктури села; матеріального та фінансового забезпечення закладів,підприємств, установ, організацій культури. Політику держави у сфері культури, правові, економічні та соціальні гарантії її реалізації, систему соціального захисту працівників культури визначає Верховна Рада України. 5
Органи виконавчої влади забезпечують реалізацію політики у сфері культури; здійснюють за участю громадських об'єднань розроблення державних програм розвитку культури та їх фінансування; створюють умови для відродження і розвитку культури української нації, культурнаціональних меншин, які проживають на території України, та ін. Управлінська діяльність у сфері культури здійснюється системою органів виконавчої влади, кожен з яких реалізує свою компетенцію на окремих ділянках культурного будівництва: безпосередньо культура, телебачення і радіомовлення, кінематографія, друкарська справа та ін. 4
Систему державних органів управління культурою складають: Міністерство культури і мистецтв України, міністерство культури АРК, управління культури обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, відділи культури районної державної адміністрації, підвідомчі їм театри, концертні організації, художні колективи, цирки, бібліотеки, музеї, клуби та інші театрально-видовищні підприємства і заклади культури, спеціальні навчальні заклади культури і мистецтва, музичні та художні школи. 4, ст.248
-
Система показників розвитку культури та мистецтва
Головними показниками розвитку культури та мистецтва є кількість закладів культури та мистецтва на кількість населення.
Наймасовішим закладом культури в Україні є бібліотеки, кількість яких у 2005 р. становила більше ніж 21,5 тис. з книжковим фондом 355,7 млн. примірників книжок і журналів. У сільській місцевості діяло понад 16 тис. бібліотек з книжковим фондом 160,9 млн. примірників. 10, ст. 18
Однак кількість бібліотек не дає повної картини про рівень бібліотечного обслуговування населення, який залежить перш за все від ступеня розвитку мережі бібліотечних установ і їх територіальної доступності, від наявності книжкових фондів та їх співвідношення з чисельністю населення. Слід зазначити, що книжки та журнали українською мовою становлять 37% фонду масових та універсальних бібліотек, російською — 62%. 10, ст. 20
Забезпечення населення бібліотеками у міській і сільській місцевостях не однакове. Рівень забезпечення міського населення бібліотечними установами є нижчим, ніж сільського, що пояснюється особливостями розселення. Одночасно кожна міська бібліотека обслуговує більшу чисельність населення (читачів). Рівень задоволення попиту читачів значною мірою залежить від концентрації у бібліотеках книжок та співвідношення суспільно-політичної, технічної, сільськогосподарської, художньої, дитячої та інших видів літератури. Більш різноманітну літературу мають, як правило, бібліотеки із значним книжковим фондом (понад 10 тис. примірників). Активність населення у користуванні послугами бібліотек характеризується часткою читачів у загальній чисельності населення та числом книговидачі у розрахунку на одного жителя. 10
Своєрідними центрами культурного відпочинку населення є клубні установи, яких на кінець 2004 р. налічувалось понад 21 тис., у тому числі у сільській місцевості — понад 18 тис. Клубні установи розміщені згідно з адміністративним поділом території, а також за виробничим принципом — при заводах, фабриках, навчальних закладах, санаторіях. Однак клубні установи відсутні майже у кожному другому селі. Зрозуміло, діяльність клубних установ залежить не стільки від їх наявної місткості, скільки від кількості та якості заходів, які там проводяться.11
Кінообслуговування в Україні представлено 10,8 тис. кіноустановок з платним показом, а кількість відвідувань кіносеансів за рік перевищує 7 млн., тобто в середньому 0,1 на одного жителя (табл. 2). У міських поселеннях працюють постійні кінотеатри. Найвищий показник кіновідвідувань у містах, великих містах, курортних центрах. Проте і в цих поселеннях в останні роки намітилася тенденція до різкого скорочення середнього рівня відвідування кінотеатрів. 11
Якщо мережа закладів культури (клуби, бібліотеки, кіноустановки) в Україні зменшується, то театрів — зростає. У 2002 р. в країні функціонувало 130 професійних театрів (проти 89 у 1985 p.), у тому числі опери та балету — 7, драми та музичної комедії — 85, дитячих та юного глядача — 38. Проте кількість відвідувань театрів також має тенденцію до зменшення. Лише за 90-ті роки цей показник зменшився втричі і становив у 2003 р. 5,6 млн. відвідувань на рік. Із загальної кількості музеїв — 118 краєзнавчих, 119 історії та археології, 59 мистецтвознавства, 42 літературних. 8
Велику роль у культурному житті населення відіграє музейна справа. В Україні налічується близько 360 музеїв (включаючи філіали), у тому числі: історичні, меморіальні, краєзнавчі, природничо-наукові, мистецтвознавчі, галузеві та ін. Найбільше професійних театрів функціонує у Києві, Львові, Одесі, Дніпропетровську, Донецьку, Миколаєві та в Автономній Республіці Крим, а державних музеїв — у Києві, Львові, Одесі, Полтаві, Запоріжжі, Харкові, Чернігові, Донецьку. Серед областей за цим показником виділяються: Луганська, Дніпропетровська, Івано-Франківська та Автономна Республіка Крим. 6, ст. 51
Масовою пропагандою культурних досягнень займаються і засоби інформації — телебачення, радіомовлення, газети, журнали, книжково-журнальні видавництва. У 2003 р. в Україні видавалось понад 2,7 тис. газет (республіканських, обласних, міських, районних та ін.). При цьому разовий тираж газет становив 34 млн. примірників, у тому числі українською мовою — 14 млн. Якщо кількість газет, їх разовий тираж зріс, то книжок — знизився і становив 6,5 тис. друкованих одиниць тиражем 51 млн. примірників 1985 р. він становив 155 млн.). 6
Усі культурно-освітні установи функціонально пов'язані з виробництвом музичних інструментів та інших предметів культурного призначення, поліграфічною промисловістю, кіностудіями, студіями звукозапису, фотокінолабораторіями, книжковою торгівлею, торгівлею художніми виробами і товарами тощо. А тому ефективною має бути система територіальних комплексів культурного обслуговування населення, об'єднаних єдністю зони обслуговування і спільністю наявних ресурсів. 10
Методи державного регулювання розвитку культури та мистецтва
Необхідність виділення коштів з державного та місцевих бюджетів на фінансування соціально-культурних заходів є закономірним і виправданим з позицій розвитку держави. Саме цей напрям кошторисно-бюджетного фінансування є найбільшим порівняно з усіма іншими бюджетними витратами. 7
До соціально-культурних видатків держави належать видатки на: соціальний захист населення і соціальне забезпечення, освіту, науку, культуру і засоби масової інформації, охорону здоров'я, фізичну культуру та спорт, заходи у сфері молодіжної політики. Фінансування зазначених видатків відіграє велику соціальну та політичну роль, формуючи в суспільстві відчуття "благополуччя й задоволення" або "розчарування" тими процесами, що відбуваються у країні. Разом з тим в умовах існування бюджетного дефіциту соціально-культурна сфера є найвразливішою, тому що велика кількість цих видатків фінансується за "залишковим принципом", тобто в останню чергу або ж за дуже скороченими нормативами та нормами. 12, ст. 483
Соціальна інфраструктура, яка включає органи підтримки і розвитку культури, мистецтва, освіти, науки, охорони здоров'я і фізичної культури, пенсійні і різні соціальні виплати, політику робочої сили, нині розглядається як обов'язкова умова повноцінного функціонування суспільно-економічної системи і, відповідно, потребує до себе значної уваги. 5