Файл: шпори ф_нанси та кредит.docx

1. Земельні ресурси під-ва, їх класифікація та показники використання.

5 класів земельних ресурсів: 1КЛАС: найкращі по грунтах і технологічних властивостях земельні ділянки ріллі, які не піддані шкідливій дії водної ерозії і забезпеч. Високий рівень окупності витрат при вирущуванні всіх с/г к-р. 2 КЛАС: мають помірні обмеження через ерозійну небезпеку, слабке перезволоження, яке регулюється агротехнікою. Придатні для вирощування усіх с/г к-р, але потребують застосування протиерозійних заходів. 3 КЛАС: землі мають певні обмеження, які призводять до скорочення набору можливих культур(низька родючість, водо провідність). На них розміщують культури, вирощування яких забезпечує необхідну окупність витрат для розширеного в-ва. 4 КЛАС: землі мають великі обмеження (схили крутизною більше 5градусів, піддані ерозії, низька водо поглинаюча здатність). 5 КЛАС: землі мають сильні обмеження для використання в рослинництві.(великі схили, інтенсивна ерозія).

Продуктивна земля поділ: інтенсивні землі (рілля, багаторічні насадження), екстенсивні ( малоцінні луки, пасовища) Згідно ст.18 Земельного кодексу України, до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об’єктами, які за цільовим призначенням і правовим режимом поділяються на такі категорії: 1) землі сільськогосподарського призначення –сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сінокоси, пасовища, перелоги) та несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження); 2) землі житлової та громадської забудови; 3) землі природно – заповідного та іншого природоохоронного призначення; 4) землі оздоровчого призначення; 5) землі рекреаційного призначення; 6) землі історико-культурного призначення; 7) землі лісогосподарського призначення; 8) землі водного фонду; 9) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.На кожному аграрному п-ві з урахуванням його конкретних умов необхідно розробити і впровадити систему агрономічних, зооветеринарних, технічних і організаційно-економічних заходів, що забезпечують ефективне використання земельних ресурсів. Важливе місце займають заходи, спрямовані на підвищення потенційних можливостей підприємства щодо збільшення в-цтва с/г прод-ї з кожного гектара угідь. На ефективність використання землі впливають рівень розвитку продуктивних сил, ступінь розораності землі, структура посівних площ, частка меліорованих земель у загальній площі сільськогосподарських угідь.Про екон. ефективність використання землі у сільському господарстві судять на основі с-ми натуральних і вартісних показників. До натуральних показників відносять: урожайність с/г культур; в-цтво окремих видів тваринницької прод-ї на 100 га земельних угідь (продукцію скотарства і вівчарства розраховують на 100 га с/г угідь, свинарства — на ріллю, птахівництва — на площу зернових). До вартісних показників відносять: в-цтво валової продукції в порівнянних цінах, товарної продукції в поточних цінах реалізації, чистої продукції і прибутку в розрахунку на гектар сільськогосподарських угідь.Натуральні показники характеризують продуктивність лише певної частини с/г угідь, а вартісні — всієї їх площі. Ці дві групи показників доцільно розраховувати як на гектар фізичної площі, так і з урахуванням грошової оцінки гектара с/г угідь, в якій відображена їх економічна родючість. При економічній оцінці землі визначають ступінь впливу якості ґрунту на валову продукцію, валовий і чистий дохід, прибуток. Економічну оцінку землі здійснюють у двох напрямах:- загальна економічна оцінка землі як засобу виробництва;- окрема оцінка за ефективністю вирощування окремих сільськогосподарських культур.Вартість 1 га = (дохід що триманий на кращих землях( Дрд = 130%) + Ард =1,6 ц/га)* строк капіталізації землі(Тк =33р) * Ц` ціна за 1ц зернових культур.Дрд = (урожайність * ціна) – витрати в розрахунку на 1 га – (витрати в розрахунку на 1 га * коефіцієнт рентабельності = 0,35).

Ціна землі = прибуток * період років * 100/ 100+ банківськ. % за використання кредиту

2. Основні засоби п-ва, їх класифікація та показники використання.

Основні засоби (фонди) – матеріальні активи, які підприємство утримує з метою викор. їх у процесі виробництва чи поставки товарів, надання послуг, здачі в оренду іншим особам чи для виконання адміністративних і соціально-культурних функцій, очікує мий термін експлуатації яких більше 1 року.Відповідно до діючої класифікації ОФ групуються :

За функціональним призначенням розрізняють виробничі основні фонди, що безносе- редньо беруть участь виробничому процесі або сприяють його здійсненню (будови, споруди, силові машини і обладнання, робочі машини і обладнання ). За галузями народ ного господарства ОФ поділяютьяна: промисловість, будівництво, с/г, транспорт, зв'язок.

До виробничих ОФ належать: будови, споруди, передавальні пристрої, машини і устаткування, робочі машини і обладнання, вимірювальні й регулюючі прилади, лабораторне устаткування, обчислювальна техніка, інші машини і обладнання, транспортні засоби, інструмент, виробничий інвентар і приладдя, господарський інвентар, робочі і продуктивні тварини, багаторічні насадження, меліорація земель і водойми та інші ОФ.

У складі виробничих основних фондів виділяють їх активну частину - машини, обладнання, транспортні засоби. Невиробничі ОФ безпосередньо не беруть участі у процесі в-цтва. До невиробничих ОФ належать: будови і споруди житлово-комунального та культурно-побутового призначення, транспортні засоби, обладнання, інструменти та інші основні засоби невиробничого призначення для обслуговування житлових, комунальних та культурно-побутових потреб населення. За використанням ОФ поділяються на діючі (всі основні фонди, що використовуються у господарстві), недіючі (ті, що використовуються у даний період часу у зв'язку з тимчасовою консервацією підприємств або окремих цехів), запасні (різне устаткування, що знаходиться в резерві і призначене для заміни об'єктів основних фондів). С-ма показників, яка може вичерпно харак­теризувати ефективність ОФ, охоп­лює два блоки: перший — показники ефективності відтворення окремих видів і всієї сукупності засобів праці; дру­гий — показники рівня викор. ОФ у цілому та окремих їхніх видів. Коефіцієнт оновлення визна­чається відношенням абсолютної суми введення ОФ до їхньої наявності на кінець року, а коефіцієнт вибуття — відно­шенням обсягу вибуття ОФ до їхньої наявності на початок року, що унеможливлює порівнювання цих відносних по­казників. Тому визначення коефіцієнтів відтворення основних фондів за середньорічною їхньою вартістю треба вважати методо­логічно більш правильним. Необхідно також розрізняти дві форми оновлення основних фондів — екстенсивну та інтенсивну. Екстенсивне оновлення х-зує темпи збільшення обсягу експлуатованих ОФ. Інтенсивне оновлення передбачає заміну діючих ОФ новими, більш ефективн. Проте процес виведення з ек­сплуатації застарілих і спрацьованих ОФ неможна ототожнювати з інтенсивним оновленням діючих засобів праці. Ре­альний господарський оборот охоплює не лише введення в дію нових і виведення з експлуатації спрацьованих фондів, а й пере­дачу певної їхньої частини з балансу одного п-ва на ба­ланс іншого. Коеф. інтен­сивного оновлення (співвідношення обсягів вибуття і введення в дію за певний період); 1 . Фондомісткість-Характеризує забезпеченість п -ва ОЗ. 2. Фондо озброєність-Показує величину ОЗ на 1 працівника4. Коеф. зносу осн.виробн. засобів-Показує ступінь зносу ОВФ.8. Коеф. Приро сту ОВЗ - Кр = (Фу-Фв) /Фк , Фу — вартість уведених ОВЗ ;Фв— вартість виведених ОВЗ;Показує ступінь збільшення ОЗ у звітн. періоді проти минулого.9. Фондовіддача-Хар-є ефективність використання основних виробничих за собів. Фв = Вп/Фк (4) де Фв — фондовіддача ОЗ ; Вп — вартість виробленої продукції за звітний період; Фк — балансова вартість ОЗ на кінець звітного періоду.10. Рентабельність ОВЗ - Визначає ступінь використання ОВЗ. Рф = Пз/Фк х 100 %,(5) де Рф — рентабельність ОЗ ; Пз — загальний прибуток за звітний період; Фк —балансова вартість ОЗ на кінець звітного періоду).

3. Оборотні засоби під-ва, їх класифікація та показники використання.

Оборотні засоби – це сукупність грошових коштів підприємства, необхідних для формування й забезпечення кругообігу виробничих оборотних фондів та фондів обігу.Оборотні кошти складаються з оборотних фондів і фондів звертання. Оборотні фонди - це частина засобів виробництва які беруть участь у виробничому процесі. Цілком і відразу переносять свою вартість на готову продукцію і постійно змінюють свою натуральну зовнішню форму. Оборотні фонди поділяють на такі групи.

Незавершене виробництво - це предмети праці, що знаходяться безпосередньо в процесі виробництва і піддаються обробці. Власне кажучи це незакінчені виробництвом виробу різного ступеня готовності.

Виробничі запаси — це предмети праці, які містяться на складі у вигляді запасів і призначені для переробки у виробничому процесі.

Фонди обігу — це частина засобів виробництва, яка не бере участі у виробничих циклах, але авансується підприємством для створення оборотних фондів.

Стійкі пасиви — це засоби, які юридично не належать підприємству, але постійно перебувають у його господарському обігу і які воно використовує

Витрати майбутніх періодів – це витрати на освоєння нових видів продукції технологічних процесів. Фактично це витрати які роблять зараз а окупатися будуть у майбутньому.

Постійний оборотний капітал - та частина поточних активів, потреба в який відносно постійна протягом всього операційного циклу. Перемінний оборотний капітал (синонім: частина поточних активів, що варіює,) - та частина, що течуть активів, потреба в який виникає лише в пікові моменти операційного циклу.

Поточні зобов'язання - заборгованість, період погашення якої не перевищує 1року.

Оборотні засоби призначені забезпечувати динамічну складову економічної діяльності підприємства. У процесі кругообігу вони проходять три стадії перетворень.

1. Заготовча стадія — "гроші — оборотні засоби" — охоплює період, необхідний для створення виробничих запасів. Оборотні засоби на цій стадії у вигляді грошей використовують для закупівлі сировини, матеріалів та інших предметів праці.

2. Виробнича стадія — "оборотні засоби — готова продукція" — починається з отримання предметів праці і завершується відправленням готової продукції на склад підприємства. Оборотні засоби на цій стадії мають вигляд предметів праці, незавершеної та готової продукції.

3. Стадія реалізації — "готова продукція — гроші" — починається з надходження готової продукції на склад підприємства і завершується отриманням виручки від реалізації продукції. Оборотні засоби на цій стадії перебувають у вигляді готової продукції та грошей.

Нормативи витрат — це поелементні складові норми, які визначають витрати тих чи інших матеріальних ресурсів, віднесених на фізичну одиницю.

Норматив оборотних засобів у виробн. запасах розраховується за формулою: Нв.з = Д N;

де Д — денна потреба у певному виді матеріальних ресурсів;

N — норма запасу певного виду ресурсів, днів.

Загальний норматив оборотних засобів складається з певних нормативів:

Нзаг = Нв.з + Нн.в + Нв.м.п + Нг.п

де Нв.з, Нн.в, Нвмп, Нгп — нормативи відповідно виробничих запасів, незавершеного виробництва, витрат майбутніх періодів і готової продукції.

4. Нематеріальні ресурси під-ва,їх класифікація та показники використання.

Нематеріальні ресурси - це складова частина потенціалу підприємства, здатна приносити економічну користь протягом відносно тривалого періоду, для якої характерні відсутність матеріальної основи здобування доходів та невизначеність розмірів майбутнього прибутку від її використання. Види нематеріальних ресурсів можна відобразити наступною схемою: Об'єкти промислової власності.

Промислова власність є поняття, яке застосовується для позначення виключного права на використання певних нематеріальних ресурсів. До об'єктів цієї власності належать: патенти на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, товарні знаки, знаки обслуговування, фірмові найменування та вказівки на походження чи найменування місця походження. Винахід - результат творчої діяльності людини в будь-якій області технології .. Винаходу надається правова охорона, якщо він є новим, має винахідницький рівень та промислове застосування. Винахід є новим, якщо він не є частиною рівня техніки.

Промисловий зразок - результат творчої діяльності людини в галузі художнього конструювання. До промислових зразків відносяться форма, малюнок, колір або їх поєднання, що визначають зовнішній вигляд промислового виробу. Патент видається на промисловий зразок, що є новим, оригінальним та має промислове застосування.

Корисна модель - результат творчої діяльності людини в будь-якій області технології.. Предметом технічного вирішення у корисних моделях є лише кострукція виробу, його форма.

Товарний знак та знак обслуговуання це позначення для відмінності товарів та послуг, які виробляють або надають одні фізичні або юридичні особи, від однорідних товарів та послуг, що виробляють або надають інші фізичні та юридичні особи.

Об'єкти інтелектуальної власності.

Інтелектуальна власність - юридичне поняття, яке охоплює авторське право та інші права на продукти інтелектуальної діяльності. До об'єктів інтелектуальної власності, зокрема, належать наукові праці, твори літератури та мистецтва, програмні продукти, тощо.

Програмне забезпечення ЕОМ - сукупність однієї або більше програм або мікропрограм в будь-якому істотному вигляді.

База даних - сукупність даних, матеріалів або витворів у формі, що читається машиною .

База знань - сукупність систематизованих відомостей, що відносяться до певної галузі знань та можуть бути прочитані ЕОМ.

.Інші нематеріальні ресурси:

Під ноу-хау розуміють: - різного роду технічні зання та досвід, що не мають правової охорони за кордоном, включаючи методи, засоби та навички, що необхідні для проведення проектування, розрахунків, будівництва та виготовлення будь-яких об'єктів та виробів науково-дослідницьких, дослідно-конструкторських, пуско-наладочних робіт; Раціоналізаторська пропозиція-нова та корисна для підприємства, якому її продано, та передбачає створення та зміну конструкції виробів, технології виробництва та техніки, що застосовується, або складу матеріалу. Раціоналізаторська пропозиція є новою для підприємства, якому її продано, якщо згідно до існуючих на даному підприємстві джерел інформації ця або тотожня поданій пропозиція не була відома у степені, достатній для її практичного використання.

Гудвіл - нематеріальний актив, вартість якого визначається як різниця між балансовою вартістю активів підприємства та його звичайною вартістю, як цілісного майнового комплексу, що виникає внаслідок використання кращих управлінських якостей, домінуючої позиції на ринку товарів (робіт, послуг), нових технологій тощо.

5. Вир-цтво і реалізація прод-ї під-ва, витрати вир-ва і собівартість продукції під-ва.

Собівартість — це сукупність витрат, виражена в грошовій формі, яка йде на виробництво і збут продукції. До собівартості входять такі витрати:

• вартість спожитих у процесі виробництва предметів праці (си­ровини, напівфабрикатів, палива, електроенергії); • перенесена вартість засобів праці;

• витрати на оплату праці; • видатки на реалізацію продукції.Значення обліку собівартості величезне.По-перше, зниження витрат на одиницю продукції дає змогу збільшити обсяг виробництва на підприємстві при наявних ресур­сах, забезпечити тим самим прискорення оборотності оборотних за­собів.По-друге, зниження собівартості є істотним джерелом зростан­ня прибутковості (доходності) виробництва, а отже, підвищення кон­курентоспроможності п-ва.По-третє, зменшення видатків матеріальних ресурсів в оброб­них галузях сприяє економії капітальних вкладень у галузях добув­ної промисловості.

По-четверте, зниження собівартості продукції — реальна осно­ва зниження цін, а отже, підвищення життєвого рівня населення. ВИДИ СОБІВАРТОСТІ

Залежно від обсягу витрат на промисловому підприємстві розрізняють :

Цехова – включає витрати, пов'язані з виготовлен­ням продукції. Такий вид собівартості існує тільки в цехах, де ви­робляється продукція. Виробнича - охоплює виробничі видатки п-ва в цілому, її нараховують, додаючи до цехової собівартості за­гальнозаводські та інші цільові видатки. Повна - містить витрати п-ва на випуск і реалізацію продукції. Для її обчислення до виробничої собівартості додають позавиробничі видатки.

Індивідуальна – хар-є витрати на в-ц­тво і збут прод-ї в умовах окремого п-ва.

Середньогалузева - показує витрати на виготовлен­ня і збут прод-ї в середньому в галузі.

В процесі своєї д-сті під-во здійснює матері­альні та грошові витрати їх поділ на 3групи:

1.Витрати, пов'язані з основною д-стю під-ва. Це витрати на вир-во або реалізацію прод-ії, так звані поточні витрати, які відшкодовуються за рахунок виручки від реалізації прод-ї.

2.Витрати, пов'язані з інвестиційною діяльністю, тобто на розширення та оновлення виробництва. Одноразові ви­трати на просте та розширене відтворення основних фондів,
приріст оборотних коштів та формування додаткової робо­чої сили для нового виробництва. Джерелами фінансу­вання цих витрат є амортизаційні відрахування, прибуток, емісія цінних паперів, кредити тощо.3.Витрати на соціальний розвиток колективу (соціаль­но-культурні, оздоровчі, житлово-побутові та інші потреби). Ці витрати не пов'язані з процесом виробництва, а тому джерелом їх фінансування є прибуток.За економічною роллю у формуванні собівартості продукції витра­ти поділяють: основні - безпосередньо пов'язані з процесом виготовлення виробів і утворюють їх головний речовий зміст. Це витрати на сировину, основні матеріали, технологічне паливо та енергію, з/п основних виробничих робітників. За способом обчислення на окремі види продукції витрати поділяють­ся на : Прямі витратибезпосередньо відносять на собі­вартість виготовлення конкретного виду прод-ї і можуть бути розра­ховані на її одиницю прямо (матеріали, паливо, з/п).Непрямі витрати пов'язані з виготовленням різних видів прод-ї, в цьому разі не можна безпосередньо обчислити витрати на окремі види прод-ї (загальновиробничі витрати, витрати на утримання та експлуатацію ма­шин тощо).Залежно від зв'язку з обсягом в-цтва витрати поділяють :Постійні витрати - - це такі, абсолютна величина яких у даний період при зміні обсягу в-цтва в певних межах не змінюється. При істотних змінах обсягів в-цтва, наслідком яких є зміни виробничої та організаційної структури п-ва, величина постійних витрат змінюється стрибкоподібне, після чого вона знову за­лишається постійною. Змінні витрати -- це такі витрати, величина яких у даний період безпосередньо залежить від обсягу виробництва. У свою чергу, змінні витрати поділяють на пропорційні, прогресивні і регресивні.

6. Формування і використання прибутку підприємств

Прибуток – це частина додаткової вартості, виробленої і реалізованої, готової до розподілу. Підприємство одержує прибуток після того, як втілена у створеному продукті вартість буде реалізована і набере грошової форми. На формування прибутку як фінансового показника роботи п-ва, що відбивається в бух обліку, в офіційній звітності суб’єктів господарювання, впливають:

• встановлений державою порядок формування витрат на виробництво продукції

• обчислення й калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг);

визначення позареалізаційних прибутків і витрат;визнач. балансового (валового) прибутку.

На формування абсолютної суми прибутку підприємства впливають:

результати, тобто ефективність його фінансово-господарської діяльності;

сфера діяльності;галузь господарства;установлені законод. умови обліку фінан. результатів.

Загальний прибуток підприємства формується за рахунок:

• прибутку від основної діяльності; - прибутку від іншої реалізації;

• прибутку від фінансових інвестицій; - прибутку від позареалізаційних операцій.

1. Прибуток від реалізації продукції та його формування

Отримання прибутку від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) залежить від здійснення основної діяльності суб’єктами господарювання. Прибуток входить до складу виручки від реалізації. Однак на відміну від виручки, надходження якої на розрахунковий рахунок п-ва фіксується регулярно, обсяг отриманого прибутку визначається тільки за певний період (місяць, квартал, рік) на підставі даних бухгалтерського обліку.Прибуток від реалізації продукції безпосередньо залежить від двох основних показників: * обсягу реалізації продукції; * собівартості.Істотний вплив на прибуток від реалізації продукції справляє розмір прибутку, що включається в ціну виробів. Отже, створюється можливість збільшення прибутку підприємства за рахунок збільшення частки прибутку в ціні окремих виробів. Цьому сприяє відсутність належної конкуренції, монопольне становище деяких підприємств у виробництві й реалізації багатьох видів продукції.Управління формуванням прибутку від реалізації передбачає розрахунок його планового обсягу. Планування, прогнозування отримання прибутку суб’єктами господарювання необхідне для складання поточних і перспективних фінансових планів.На п-вах виробничої сфери можуть бути застосовані три методи розрахунку прибутку від реалізації продукції:

Метод прямого розрахунку. Прибуток розраховується за окремими видами продукції, що виробляються і реалізуються. Для розрахунку необхідні такі вихідні дані:

• перелік і кількість продукції відповідної номенклатури (асортименту), що планується до виробництва і реалізації; - повна собівартість одиниці продукції;

• оптова ціна одиниці продукції (ціна виробника).

Економічний (аналітичний) метод.Викор.ь для розрахунку прибутку від випуску (реалізації) прод-ї. Він дає змогу визначити не тільки загальну суму прибутку, але також і вплив на неї зміни окремих факторів: обсягу виробництва (реалізації) продукції; рівня оптових цін і рентабельності продукції; асортименту та якості продукції. Розрахунок прибутку цим методом здійснюється окремо за порівнянною і непорівнянною продукцією в плановому періоді. Балансовий прибуток – це загальна сума прибутку підприємства від усіх видів діяльності за звітний період, отримана як на території України, так і за її межами, що відображена в його балансі і включає прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг), в тому числі продукції допоміжних і обслуговуючих виробництв, що не мають окремого балансу, основних фондів, нематеріальних активів, цінних паперів, валютних цінностей, інших видів фінансових ресурсів та матеріальних цінностей.

Отримання балансового прибутку пов’язане з кількома напрямками діяльності підприємства По-перше, це основна діяльність. Її результатом є прибуток від реалізації прод-ї (товарів, робіт, послуг):визначається відніманням з виручки від реалізації суми податку на додану вартість, акцизного збору, (ввізного) мита, митних зборів, а також витрат, що включаються в собівартість реалізованої прод-ї.По-друге, д-сть, що не є основною для даного п-ва, але пов’язана з реалізацією матеріальних і нематеріальних цінностей, деяких послуг. Її можна визначити як прибуток від іншої реалізації.

По-третє, діяльність, пов’язана зі здійсненням фінансових інвестицій.У результаті п-ва одержують прибуток у вигляді дивідендів на акції, від вкладання коштів у статутні фонди інших підприємств (прибутки від володіння корпоративними правами); у вигляді відсотків на державні цінні папери, облігації підприємств, на депозитні рахунки. Обсяг цього прибутку і його питома вага в балансовому прибутку мають тенденцію до зростання.

Засоби або майно, отримані підприємством безкоштовно, до складу прибутку не включаються.алансовий прибуток є джерелом сплати податків, формування фінансових ресурсів підприємств. Прибуток від реалізації цінних паперів обчислюється як різниця між ціною їх реалізації і ціною придбання. При цьому з ціни реалізації виключаються витрати, пов’язані реалізацією (комісійний збір).

7. Економічна ефективність д-сті під-ва, показники її визначення.

Ефективність діяльності - це комплексне відбиття кінцевих результатів використання засобів виробництва і робочої сили за певний проміжок часу.
Сутнісна характеристика ефект. Д-сті підприємства знаходить відображення в загальній методології її визначення, форма якої має вигляд: Ефек-сть = Результати / Витрати

Під ефективністю розуміють: - функціональну різноманітність систем;
- визначений конкретний результат (ефективність дії будь-чого);
- відповідність результату або процесу максимально можливому, ідеальному чи плановому;
- числову характеристику задовільності функціонування;
- вірогідність викон. цільових завдань і ф-й; - віднош. реального ефекту до нормативного.
Розрахунок ефективності проводиться шляхом порівняння витрат з економічним ефектом як грошовим виразом результату. Позитивний економічний ефект - це економія, негативний -збиток.Кінцевим результатом виробничо-господарської діяльності під-ва є виготовлений - продукт або надані послуги, тобто новостворена вартість, а фінансовим результатом комерційної діяльності - отриманий прибуток.. Система показників ефективності діяльності включає декілька груп:- узагальнюючі показники ефективності діяльності - рівень задоволення потреб ринку, надання послуг на одиницю витрат ресурсів, прибуток на одиницю загальних витрат, витрати на 1цю послуг, рентабельність продукту чи надання послуг, частка приросту послуг за рахунок інтенсифікації діяльності;- показники ефективності використання праці (персоналу) - темпи зростання прод. праці, частка приросту прод-ї за рахунок зростання продукт. праці, коеф.використання корисного фонду робочого часу, трудомісткість, зарплатомісткість 1ці продукту (послуги);- показники ефективності використання основних та оборотних фондів - загальна фондовіддача та фондовіддача активної частини основних фондів, рентабельність основних фондів, фондомісткість одиниці продукту (послуги), матеріаломісткість;- показники ефективності використання фінансових коштів - оборотність коштів, рентабельність оборотних коштів, рентабельність інвестицій, термін окупності вкладених інвестицій. Види ефективності діяльності підприємства: внутрішня — це ефект-сть використання внутрішніх можливостей підприємства,його внутрішніх ресурсів; зовнішня — ефект-сть використання зовнішніх можливостей під-ва, що забезпечуються факторами зовнішнього середовища; загальна - як інтеграція зовнішньої і внутрішньої ефективності; ринкова — повнота задоволення потреб споживачів порівняно з альтернативними способами їх задоволення; цільова - відбиває міру досягнення цілей п-ва. Показники ефективності використання основних фондів.
Фондовіддача - Відношення вартості виготовленої прод-ї (за гуртовими цінами) за рік (ВП) до середньорічної вартості основних фондів        (ОВФ) ФВ=ВП/ОВФ

Фондомісткість - Обернений до фондовіддачі Фм=ОВФ/ВП=1/ФВ. Рентабельність    ОФ - Відношення прибутку (П), одержаного за певний період, до середньої вартості основних фондів за той самий період (ОВФ) Рф=П/ОВФ

Коефіцієнт інтенсивного використання обладнання - Відношення обсягу виготовленої продукції за певний період у натуральних або вартісних показниках (ВП) до виробничої потужності обладнання у відповідних показниках (Побл) Кiнт=ВП/Побл
Коефіцієнт змінності обладнання - Відношення кількості відпрацьованих верстато-змін (Кст зм) до кількості одиниці обладнання (n) Кзм=Кст зм/n

Показники ефективності використання оборотних фондів
Коефіцієнт оборотності - Відношення вартості виготовле-ної продукції (за гуртовими ціна-ми) за певний період (ВП) до середніх залишків оборотних фондів ( ОЗ ) Коб=ВП/ОЗ

8. Рентабельність в-ва і методика визначення її показників, норма беззбитковості виробництва.

Рентабельність — поняття, що характеризує економічну ефективність виробництва, за якої підприємство за рахунок грошової виручки від реалізації продукції (робіт, послуг) повністю відшкодовує витрати на її виробництво й одержує прибуток як головне джерело розширеного відтворення

Показники рентабельності характеризують ефективність роботи підприємства в цілому, прибутковість різних напрямків діяльності (виробничої, підприємницької, інвестиційної), окупність витрат і т.д. Вони більш повно, чим прибуток, характеризують остаточні результати господарювання, тому що їхня величина показує співвідношення ефекту з наявними чи використаними ресурсами, їх застосовують для оцінки діяльності підприємства і як інструмент в інвестиційній політиці і ціноутворенні.

Показники рентабельності можна об'єднати в кілька груп:

1) показники, що характеризують рентабельність (окупність) витрат виробництва й інвестиційних проектів;

2) показники, що характеризують рентабельність продажів;

3) показники, що характеризують прибутковість капіталу і його частин. Усі ці показники можуть розраховуватися на основі балансового прибутку, прибутку від реалізації продукції і чистого прибутку.

Рентабельність виробничої діяльності (окупність витрат) шляхом відношення валової (Прп„) чи чистого прибутку (ЧП) до суми витрат по реалізованій чи зробленій продукції (И):

Вона показує, скільки підприємство має прибутку з кожної гривні, витраченої на виробництво і реалізацію продукції. Може розраховуватися в цілому по підприємству, окремим його підрозділам і видам продукції.

Рівень рентабельності виробничої діяльності (окупність витрат), обчислений у цілому по підприємству, залежить від трьох основних факторів першого порядку: зміни структури реалізованої продукції, її собівартості і середніх цін реалізації.

Рентабельність виробничого капіталу = Л – (Зм + Мм + Фм) /Км

Зм-зарплатомісткість= Фонд ЗП /ЧП,

Мм- матеріаломісткість = матеріальні витрати / ЧД

Фм- фондомісткість = амортизаційні витрати / ЧД

Км – капіталомісткість= Основні фонди/ЧД + середньорічний залишок оборотних фондів / ЧД

Рентабельність – показник, що відображає співвідношення отриманого ефекту до використаних або наявних ресурсів.

Аналіз ефективної д-сті п-ва проводиться по групам відносних показників:

- витратні показники: Рівень рентабельності=прибуток/витрати * 100%,

Коеф.окупності = витрати/чистий прибуток-дохід, Коф.покриття=ЧД/витрати.

- ресурсні показники рентаб – викор. при визначенні дохідності ресурсів або капіталу п-ва (Рентабельність п-ва (капіталу)= прибуток (валовий, заг.,чистий)/вар-сть активів або капіталу)

- дохідні показники рентаб – відношення прибутку від реаліз. Прод-ї до ЧД.

Зміна показників рентабельності відбувається під впливом факторів:

* Обсяг реалізації (Ор), * структура реалізації(Ср), * середня ціна реалізації(Ц), * собівартість одиниці продукції*(Св). Рівень рентаб=Ор*Ц-Ор*Св/Ор*Св

9. Поняття і особливості матеріально-технічної бази в АП

До складу МТБ аграрних підприємств, крім технічних засобів, входять різні споруди та виробничі приміщення, які мають свої особливості і вимоги до них не менші, ніж, скажімо, до продуктивності зернозбиральної або іншого виду техніки. Тваринницькі приміщення, наприклад, повинні відповідати всім санітарним вимогам, мати відповідний рівень механізації і забезпечувати мікрокліматичні умови утримання тварин, їх продуктивність та одержувати якісну продукцію у передбачуваних кількісних визначеннях. Це тим більш важливо, враховуючи, що продукція тваринницької галузі має високу матеріаломісткість.

В складі МТБ, як елементи виробничих процесів, знаходяться ставки, водоймища, річки, штучні озера та інші джерела водних ресурсів. С/г п0-ва викор. їх воду для зрошення полів, розведення водоплаваючої птиці та риби, водопостачання тваринницьким фермам, задоволення інших господарських потреб, що впливає на результати їх діяльності.Матеріально-технічна база (МТБ) сільського господарства - це сукупність предметів і засобів праці, а також земельних і водних ресурсів, при допомозі яких працюючі в галузях рослинництва і тваринництва виробляють необхідні види продукції для власного споживання та сировину для промислових переробних підприємств. Матеріально-технічна база сільськогосподарських підприємств в своєму складі має виробничі засоби, які забезпечені двигунами. Вони встановлені на тракторах, автомобілях, комбайнах, інших сільськогосподарських машинах, а також на установках зернотоків, кормоцехів, складських та виробничих приміщень, окремих видах обладнання. Серед паливно-енергетичних ресурсів необхідно виділити такі групи: природне паливо (кам'яне і буре вугілля, сланці, торф і дрова для опалення, нафта, газ природний і підземних виробіток, відходи лісорозробок та ін.); природні паливо-енергетичні ресурси (ПЕР) - це гідроенергія, геотермальна, атомна, сонячна енергія, енергія вітру, морських приливів, біомаси; продукти переробки палива (кокс, брикети вугільної і торф'яної переробки, мазут пічний, газотурбінне паливо, скраплений газ, різних типів бензин і керосин, інші); побічні ПЕР (гази металургійної промисловості, хімічної і термохімічної переробки). Однією із складових МТБ сільського господарства є технічні засоби, які визначаються наявністю тракторів і комбайнів різних типів, причіпних та навісних агрегатів, різних марок машин і самохідних установок. Застосування комплексу машин дозволяє механізувати технологічні процеси в галузях виробництва, а також здійснити первинну переробку і транспортування продукції. За рахунок механізації виробничих процесів продуктивність праці можна підвищити на 50 і більше відсотків.Механізація с/г - це заміна ручної праці машиною, менш вдосконалених машин - більш сучасними і високоефективними, окремих машин і механізмів - їх системою, яка б відповідала вимогам сучасних індустріальних і енергозберігаючих технологій. Враховуючи ці особливості механізації, в її розвитку можна визначити три стадії: часткова механізація, комплексна механізація, повна автоматизація виробництва.Машинно-тракторний парк (МТП) - це сукупність енергетичних засобів і с/г машин та механізмів для виконання комплексу робіт в  рослинництві, а також надання окремих транспортних та виробничих послуг  в  тваринництві (заготовка і доставка кормів, вивезення гною, інші). Складовою матеріально-технічної бази сільськогосподарських підприємств є виробничі будівлі та споруди. Враховуючи високу питому вагу будівель і споруд у структурі основних виробничих фондів та їх балансову вартість, економічні показники діяльності с/г п-в значною мірою залежить від ефективного їх використання як основної складової матеріально-технічної бази. Ефективне їх використання можливе за умови, що кожне виробниче приміщення чи споруда будуть на протязі року мати те навантаження, яке передбачене проектом (планом) і відповідати тій класифікації, в основу якої покладені виробничий принцип і цільове призначення кожного об'єкту .

10. Продуктивність праці в с/г. Способи її визначення.

Під продуктивністю праці розуміють реалізовану здатність конкретної праці (праці конкретних працівників) в 1цю робочого часу виробляти певну кількість продукції або виконувати відповідний обсяг роботи. З наведеного визначення випливає, що підвищення продуктивності праці в кінцевому рахунку зводиться до економії робочого часу.

Для визначення продуктивності праці в с/г застосовують систему економічних показників. Це зумовлено особливостями даної галузі і, насамперед, незбігом робочого періоду з періодом виробництва. У багатьох галузях аграрних підприємств продукцію одержують лише раз на рік, а працю витрачають цілорічно. Тому, застосовуючи систему показників продуктивності праці, можна, не очікуючи кінцевих результатів, враховувати проміжні, що характеризують затрати живої праці на окремих операціях, за окремі проміжки часу, завантаженість працівників тощо.Повними називають показники продуктивності праці, при визначенні яких беруться до уваги вироблена продукція і затрати живої праці. Неповні показники є проміжними і розраховуються до одержання продукції. Натуральні показники визначають діленням прямих затрат людино-годин, що виникають у процесі виконання технологічних операцій, на обсяг виробленої продукції. Це — обернені показники прод. праці, і їх називають технологічною трудомісткістю продукції. Вони відповідають на питання, скільки витрачено робочого часу на виробництво центнера прод-ї. Трудомісткість, розрахована за кожним видом прод-ї, за економічним змістом є найбільш зрозумілим і порівнянним показником продуктивності праці у часі та просторі, а тому широко викор. для зіставлення в динаміці, між під-вами, регіонами і країнами. Крім технологічної трудомісткості центнера прод-ї, доцільно також визначати загальновиробничу труд-сть центнера прод-ї, враховуючи не лише прямі затрати живої праці (праці працівників, які безпосередньо зайняті на виробництві відповідної продукції), а й непрямі, пов’язані з управлінською діяльністю виробничих підрозділів підприємства. Слід розрізняти такі поняття, як трудомісткість центнера продукції і трудомісткість виробництва певного виду продукції. Останній показник визначається діленням загальної кількості відпрацьованих прямих людино-годин на S посіву культури або на кількість поголів’я тварин, від якого отримана прод-я. Розуміння суті цих двох показників є важливим при аналізі результатів виробництва і пошуку резервів подальшого підвищення продуктивності праці. Адже в с/г нерідкі випадки, коли трудомісткість центнера різних видів продукції приблизно однакова (наприклад, трудомісткість центнера зерна і центнера цукрових буряків), тоді як трудомісткість в-цтва таких видів продукції істотно відрізняється. З метою визнач. продукт. праці по с/г країни, по окремих підприємствах з урахуванням усіх видів с/г продукції, що ними виробляється, розраховують вартісні показники — погодинну, денну і річну продукт. праці — відношенням вартості валової продукції в порівнянних цінах відповідно до відпрацьованих годин, людино-днів і середньорічної кількості працівників, зайнятих у с/гв-цтві. При визначенні погодинної і денної продукт.праці враховують прямі і непрямі затрати живої праці.Між річною і погодинною (денною) продуктивністю праці існує тісний взаємозв’язок, який у формалізованому вигляді можна зобразити виразом: Рп = Чп • Іп,де Рп — річна продуктивність праці; Чп — погодинна (денна) продуктивність праці; Іп — інтенсивність праці — кількість відпрацьованих одним середньорічним працівником людино-годин (людино-днів) за рік.Неповні абсолютні показники розраховуються (за окремими культурами) за кожною технологічною операцією (підготовкою ґрунту до посіву, посіву, догляду за посівами, збиранням) діленням затрачених на цій операції людино-годин на площу посіву відповідної культури. У тих тваринницьких галузях, де виробничий цикл займає тривалий період (дорощування і відгодівля великої рогатої худоби і свиней, овець), з метою контролю за витрачанням живої праці обчислюють її затрати на голову тварин за певний календарний період — місяць, квартал, рік.

11. Зміст, функції, завдання та роль екон. аналізу в с-мі управління п-вом

Економ.аналіз - с-ма спеціальних знань, пов’язаних з дослідженням існуючих економічних процесів, а також тенденцій розвитку, виявлення глибинної їх суті і причин, що спричиняють відхилення від запланованих показників. Суть ЕА проявляється у глибокому дослідженні господ явищ безпосередньо на підприємствах, його підрозділах і на цій основі виявляються недоліки у роботі, причини відхилень від запланованих завдань, а також шляхи підвищення ефективності в-ва, підвищення якості прод-ї та виявлення внутрішньо-господпрських резервів. Завдання ЕА:

• Вивчення певних процесів, явищ господарсько-фінансової д-сті п-ва,

• Надання їй комплексної оцінки у взаємозв’язку і взаємозалежностях

• Дослідження причин та наслідків зв»язків

• Обчислення величини впливу чинників на кінцевий результат

• Визначення пріоритетних напрямів розвитку. Функції ЕА:

Оцінкова – вході якої встановлюються відмінності фактично досягнутого стану від запланованого шляхом порівняння щодо обраних критеріїв. Діагностична – проявляються коли дають якісну характеристику об»єкту аналізу встановлюючи причинно – наслідкові зв»язки. Пошукова – обґрунтування рекомендацій з переведення об»єкта дослідження в бажаний стан та виявлення резервів підвищення ефективності в-ва. ЕА є важливим елементом у с-мі управління в-вом. Дієвий засіб виявлення внутрішніх невикористаних резервів, основа для виготовлення оптимальних управлінських рішень.

12. Поняття, види факторного аналізу та моделювання факторних с-м.

Факторний аналіз – методика комплексного та системного вивчення і вимірювання впливу фактора на результативний показник. Види ФА:Статичний – дослідження впливу фактора на результативний показник який виконується на певну дату.Динамічний – дослідження зв»язків у динаміціПрямий (дедуктивний) – дослідження дедуктивним способом (від загального до часткового). Зворотний (індуктивний) – дослідження способом логічної індукції (від часткового до загального).Одноступеневий – дослідження одного рівня факторів без їх деталізації.Багатоступеневий – деталізація факторів на складові елементи.

Моделювання факторних с-м за допомогою моделей:

Адетивний зв»язок – використовується коли результативний показник є сумою кількох факторних ознак. У = п Σ і=1 Хі, Хі = Х1 + Х2 + Хп..

Мультиплікативний зв»язок – показує прямопропорційну залежність у вигляді рівняння у = п П і=1 Хі= Х1 * Х2 * Хп, у = Х1 * Х2 * Хп.

Кратна залежність (модель) – результат послідовності факторів має таку модель у = Х1/Х2 використовується коли результат показника відношення 2х факторів.

Змішаний (комбінований) – поєднання в різних комбінаціях адитивного, комбінованого, кратного зв»язку. У= а + в/ с, у = а*в*с / д

13. Алгоритм застосування різних способів виміру впливу факторів в детермінованому аналізу.

Відповідно до поділу фа на детермінований, аналітичні способи виміру впливу факторів виділяють:

Спосіб ланцюгових підстановок (застосовується для всіх моделей).

Математичний алгоритм розрахунку у= а*в*с

1. Визначають базисне значення результативного показника у = а0*в0*с0

2.розраховуються умовні результативні показники проводячи поступову заміну базисних значень на звітні. У ум1 = а1*в0*с0, У ум2= а1*в1*с0, У1 = а1*в1*с1

3. визначають вплив кожного фактора на зміну величини показника ∆Уа = Уум1-У0, ∆Ув = Уум2 – Уум1, ∆ Ус = у1 – У ум 2.

4. проведення перевірки: у1-у0=∆Уа + ∆ Ув + ∆Ус.

Спосіб абсолютних різниць – ґрунтується на принципі елімінування і викор. для мультиплікативної і змішаної моделей типу У = а(в-с).

Математичний алгоритм розрахунку:

1.Визначають базисний рівень результативного показника Уо=а0*в0*с0.

2. визначення абсолютних відхилень факторних показників ∆а = а1-а0,∆в = в1-в0, ∆с = с1-с0.

3. розраховуємо вплив факторів на зміну результативного показника. ∆Уа=∆а*в0*с0, ∆Ув = а1*∆в0*с0, ∆с = а1*в1*∆с0.

4. проводимо перевірку обчислень: у1-у0=∆Уа+∆Ув+∆Ус.

Спосіб відносних різниць- застосовується аналогічно абсолютн.різниць.

1.Визначають базисний рівень результативного показника Уо=а0*в0*с0.

2. визначення відносних відхилень факторних показників а1-а0/а0, в1-в0/в0,с….

3. розраховуємо вплив факторів на зміну результативного показника.

∆Уа = у0*∆уа/100, ∆Ув= (у0+∆уа) * ∆в%/100,∆Ус = (у0+∆Уа+∆Ув)*∆С%/100

3. . проводимо перевірку обчислень у1-у0=∆Уа+∆Ув+∆Ус

Індексний Спосіб – базується на побудові факторних індексів.

Індекс Валової прод-ї= ВП фактичного рівня / ВП порівняльних цін

Спосіб часткової участі - викор. для комбінованої моделі для оцінки 2 і 3 порядків. Алгоритм: ∆Уа=∆У/∆а+∆в+∆с * ∆а, ∆Ув=∆У/∆а+∆в+∆с * ∆в, ∆Ус=∆У/∆а+∆в+∆с * ∆с.

Інтегральний Спосіб – формули для розрахунку впливу фактора:

Для 2х факторної моделі : ∆Уа=0,5∆а(в1+в0), ∆Ув=0,5∆в(а1+а0).

Для 3х: ∆Уа=1/2∆а(в1с0+в0с1)+1/3(∆а*∆в*∆с), ∆Ув=1/2∆в(а1с0+а0с1)+1/3(∆а*∆в*∆с), ∆Ус=1/2∆с(а1в0+а0в1)+1/3(∆а*∆в*∆с).

14. Аналіз використання трудових ресурсів, продуктивності і оплати праці.

Аналіз чисельності, складу трудових ресурсів та їх руху має велике значення для виявлення резерів збільшення обсягів в-ва.Для оцінки рівня забезпечення за кількісними параметрами складається розрахунок 2х балансів:1-баланс зайнятості трудових ресурсів-для оцінки зайнятості населення, розраховується порівнюючи наявність працездатних людей, які проживають в населених пунктах з потребою в них. 2- оформляється для п-ств, є важливим на скільки повно використов. Трудовий потенціал(к-сть і якість праці) – максимальний фонд часу наявних трудових ресурсів при оптимальній інтенсивності, якості і продуктивності праці.Ступінь забезпеченості трудовими ресурсами= фактичне забезпечення труд. ресурсами / потреба. Розрахунок потреби рівня забезпеченості труд. ресурсами на перспективу враховують основні фактори:

• Тривалість працездатного періоду життя людини

• Закріплення трудових ресурсів на під-ві.

• Тенденція з відтворення трудових ресурсів.

• Якісний склад трудових ресурсів: статево-вікова структура, рівень спеціальної і загальної освіти, рівень кваліфікації, стаж роботи.

Ефективність використання трудових ресурсів відображається у показниках продуктивності праці. Основними завданнями такого аналізу є:

1. Визначення плану і динаміки продуктивності праці 1 працівника.

2. Визначення чинників, які впливають на формування продуктивності праці.

3. Аналіз витрат праці на вир-во одиниці основних видів продукції.

4. Виявлення резервів подальшого їх зниження (трудомісткість)

На річну продуктивність праці впливають:

• Питома вага працівників задіяна у виробничій сфері

• К-сть відпрацьованих днів 1 працівником. – тривалість робочого дня.

• Годинна продуктивність праці.

Виробіток 1 працівника = питома вага працівників * середнього динний виробіток.

Рівень середньої З/П залежить від: використання роб. Часу, рівня продуктивності праці, обсягу отриманої валової продукції.

Основними завданнями аналізу використ. Фонду оплати праці п-ва є:

• Визначення суми абсолютної і відносної економії або перевитрат фонду З/П.

• Виявлення причин що зумовили економію чи перевитрати.

• Вивчення структури ФОП та застосув. матеріальних стимулів за результ.роботи.

• Порівняння розміру оплати праці працівників різних галузей в-ва.

Відносна економія/перевитрата = фактичний ФОП – плановий скорегований на фактичний темп зростання /зниження обсягу виробництва або продукт.праці.

15. Аналіз фінансової стійкості і ділової активності під-ва.

Осн. Завданням аналізу фін. стійкості є можливість п-ва протистояти дії різних зовн. І внутр.. факторів.Послідовність проведення аналізу фінансової стійкості:

1. Загальна оцінка стійкості фін. стану, що передбачає визначення:

* Стійкості капіталу через дослідження структури пасиву балансу та встановлення причин фін. стійкості та нестійкості п-ств.* Ресурсної стійкості через встановлення рівня співробітництва п-ва з суб»єктами ринкової інфраструктури. * Стійкість управління, яка визначається через встановлення відповідності організаційної і виробничої структури п-ва, обраній стратегії розвитку.

2.Визначення типу фін. стійкості п-ва(узагальнюючим показником є надлишок/недостача джерел формування запасів, що визнач. Як різниця між величиною джерел формування і вартості запасів).

Класифікація фін. стану за ступенем стійкості:

Абсолютна стійкість – вар-сть запасів менша власних оборотних засобів.

Нормальна – ВЗ менші або = довгостроковим джерелам формування та вартість запасів більша ніж власні оборотні засоби.

Нестійка – вартість запасів більша вар-сті власних оборотних засобів і довгострокових джерел формування. ВЗ менші або =загальній величині джерел формування.

Кризовий- ВЗ більша загальної величини джерел формування.

3.Комплексна оцінка фінансової стійкості: - х-ся можливість погашення поточних зобов»язань. – х-зує рух поточних активів, - х-є ВК п-ва, - показує результати основної д-сті п-ва, - хар-є інформацію про ринок.

Ділова активність – показує наскільки ефективно п-во викор. власні ресурси, проявл. у динамічності розвитку п-ва. Послідовність проведення аналізу:

1.Загальна оцінка ДА за кіл-ми і якісними показниками.Якісні- визначення розміру ринку, обсяги збуту прод-ї, репутація п-ва на ринку, обсяги реаліз. Прод-ї. Кіл-сні – обсяги реалізації прод-ї, розміри прибутків, активів п-ва. Відслідковують співвідношення темпів реалізації прод-ї, прибутків і активів.

2. Розрахунок і оцінка показників ефективної господ.д-сті.(таблиця ксерокс)

3. Комплексна оцінка ДА на основі визначення оборотності активів (її оцінюють за швидкістю і періодом обороту) – таблиця ксерокс.

4. Аналіз КЗ і ДЗ, за даними аналітичного обліку і передбачає: * оцінку розмірів і динаміки КЗ і ДЗ, порівнюють на початок і на кін.року, * вивчення структури КЗ і ДЗ за термінами виникнення.

5. аналіз стійкості економічного зростання- визнач. співвідношення між динамікою продукції і динамікою витрат.Визначає характер екон.зростання.

Коеф. Стійкості екон.зростання= чистий прибуток-виплати дивідендів із не розподіл.прибутку/(нерозпод.прибуток на поч..року+підсумок Ір пасиву ВК)*0,5.

Показує якими темпами збільшується екон. потенціал п-ва.

16. Порядок формування та аналіз фінансових результатів під-ва

У фін. результат включають: техніка і технологія в-ва, організація в-ва, с-ма внутрішнього і зовнішнього управління п-вом, ступінь і раціональність використання ресурсного потенціалу, особливості господарської д-сті.

Формування фін. результатів господарської д-сті:

1. Загальна оцінка формування ФР- використовується порядок їх формування де зазначені всі показники (дохід від реалізації, ПДВ, акциз, чистий дохід, валовий прибуток, адміністративні витрати, витрати на збут, від операційної д-сті).

2. Складається аналітична таблиця за показниками, де фактичний рівень порівнюється з плановим.

3. Оцінка динаміки показників фін. результатів окремих, найбільш важливих (динаміка ВП, ЧД, де доцільно показати їх по рокам і кварталам) визначають абсолютне відхилення базисним і ланцюговим способом, визначають темпи зростання, зниження, приросту.

4. Проводять аналіз рівня і структури доходів і витрат, структуру податків і знижок. До основних показників дохідності відносять: ЧД від реалізації та ЧД від операційної д-сті, дохід від участі в капіталі.Витрати: ПДВ, акцизний збір, собівартість реалізації прод-ї, адміністративні витрати, витрати на збут, від операційної д-сті, фінансові витрати, податок на прибуток.

5. Аналіз за аналітичною таблицею безпосередньо фін. результатів. ,В ній визначають структуру фін. результатів:прибуток від фін., операційної, інвестиційної, надзвичайної д-сті. Завершається таблиця загальним чистим прибутком.

Об»єкти аналізу: * обсяги, динаміка, структура, якість фінансових результатів.

Аналіз фін. результатів від інших видів д-сті: 1) операційна д-сть-до складу ФР від операц. Д-сті приносить прибутки чи збитки від реалізації іноз. валюти, операції оренди, операції курсової різниці, від штрафів, неустойки. Фактори що змінюють фін. результати від операц. Д-сті є доходи і витрати від операційної д-сті.

2) Інвестиційна д-сть: прибутки/збитки від реалізації фінансових інвестицій, майнових комплексів, необоротних активів, прибутки/збитки від не операційної курсової різниці.

3) фінансова д-сть: обслуговування та формування портфеля цп, обґрунтування об»єкта інвестування, інвестування за методом участі в капіталі інших підприємств.

Застосовують для визначення факторної моделі спосіб ланцюгових підстановок:

ЧД факт=Σ обсяг реалізації фактичного рівня * ціна, ЧД план…..

ЧД умовний = Σ обсяг реалізації і-тої величини * ціна і₀ * питома вага кожного виду прод-ї фактичний. Собів.факт = обсяг реаліз. Факт * собі варт. 1ці прод-ї.

Собівартість умовна= обсяг.реаліз. умовний * собівартість 1ці прод-ї.

Прибуток план = ЧД план – соб-сть план,Умовна величина = ЧД ум - собів.умов

17. Оцінка прибутковості і рентабельності д-сті під-ва.

Рентабельність – показник, що відображає співвідношення отриманого ефекту до використаних або наявних ресурсів.

Аналіз ефективної д-сті п-ва проводиться по групам відносних показників:

- витратні показники: Рівень рентабельності=прибуток/витрати * 100%,

Коеф.окупності = витрати/чистий прибуток-дохід, Коф.покриття=ЧД/витрати.

- ресурсні показники рентаб – викор. при визначенні дохідності ресурсів або капіталу п-ва (Рентабельність п-ва (капіталу)= прибуток (валовий, заг.,чистий)/вар-сть активів або капіталу)

- дохідні показники рентаб – відношення прибутку від реаліз. Прод-ї до ЧД.

Зміна показників рентабельності відбувається під впливом факторів:

* Обсяг реалізації (Ор), * структура реалізації(Ср), * середня ціна реалізації(Ц), * собівартість одиниці продукції*(Св). Рівень рентаб=Ор*Ц-Ор*Св/Ор*Св

Для здійснення факторного аналізу проводять аналіз з врахуванням поділу витрат на постійні і умовні: обсяг в-ва * (ціна – змінні витрати –постійні витрати)/обсяг реалізації * (змінні + постійні).

Рентабельність виробничого капіталу = Л – (Зм + Мм + Фм) /Км

Зм-зарплатомісткість= Фонд ЗП /ЧП,

Мм- матеріаломісткість = матеріальні витрати / ЧД

Фм- фондомісткість = амортизаційні витрати / ЧД

Км – капіталомісткість= Основні фонди/ЧД + середньорічний залишок оборотних фондів / ЧД

Фактори, що впливають на прибутковість: Зовнішні:облікова політика, с-ма оподаткування, с-ма кредитування. Внутрішні: обсяг реалізованої прод-ї(ринки збуту, обсяг в-ва, запаси готової прод-ї), структура реалізованої продукції, собівартість 1ці кожного виду прод-ї, ціни 1ці кожного виду прод-ї.

Прибуток від реалізації = обсяг реалізації кожного виду прод-ї * питома вага кожного виду прод-ї * (ціна – собівартість).

Застосовують для визначення факторної моделі спосіб ланцюгових підстановок:

ЧД факт=Σ обсяг реалізації фактичного рівня * ціна, ЧД план…..

ЧД умовний = Σ обсяг реалізації і-тої величини * ціна і₀ * питома вага кожного виду прод-ї фактичний. Собів.факт = обсяг реаліз. Факт * собі варт. 1ці прод-ї.

Собівартість умовна= обсяг.реаліз. умовний * собівартість 1ці прод-ї.

Прибуток план = ЧД план – соб-сть план,Умовна величина = ЧД ум - собів.умов

18. Соціально – економічна суть маркетингу.Еволюція змісту і форм маркетингу.

Термін «маркетинг» походить від злиття двох англій­ських слів, що означає «оволодіння ринком».

Причиною виникнення цієї науки стало випередження пропози­ції товарів порівняно з попитом. Як наслідок такого явища мало місце загострення конкуренції. Тому актуальним питанням було не виробити товар, а його продати. Такі події відбувались у різні часи на різних ринках. Несвідомо люди почали здійснювати маркетингову діяльність уже у XVII столітті. На початку XX ст. ця прикладна діяльність набуває наукових характеристик та принципів.

Маркетинг — процес планування і практичного здійснення розробки ідей, товарів і послуг, формування цін на них, стимулювання і збуту і розподілу для реалізації обміну, який задовольняє особисті та організаційні цілі.

Підприємство прагне отриму­вати прибуток. У свою чергу, форму­вати цей прибуток можуть тільки споживачі продукції, кі її купують. Для того, аби вплинути на споживачів (спонукати їх до купівлі продукції саме власного підприємства, а не конку­рентів), підприємство реалізує марке­тингову політику. З одного боку — це безпосередньо товарна політика (створення товару, який відповідає смакам, потребам та запитам споживачів. З іншого боку– це додаткові фактори впливу безпосередньо на споживача, які реалізує підприємство (наприклад, конкурентоспро­можна ціна продукції, доступні та ефективні засоби збуту продукції та ефективні комунікації).Роль маркетингу виявляється в реалізації впливу на поведінку споживача задля стимулювання збуту власної продукції підприємства.

Функції маркетингу — аналіз навколишнього середови­ща; аналіз споживачів, планування товарів, послуг, збуту, комунікацій, цін; забезпечення соціальної відповідальності; управління попитом.

Система маркетингу має низку альтернативних цілей — досягнення максимально можливого високого рівня споживан­ня; досягнення максимального споживчого задоволення; надання максимально широкого вибору; максимальне підвищення якості життя.

Принципи, маркетингу:

1. Виробляти не те, що можна виробити, а те, що можна продати.

(Оскільки для того, щоб виробити той товар, який можна про­дати, треба знати, що сааме матиме попит);

2.Лише задовольняючи потреби споживача, фірма задо­вольняє свої потреби.

(Для того, щоб підприємство могло отримати прибуток (задовольнити потреби фірми), потрібно, щоб споживач купував ЦЮ продукцію);

3.Треба знати і розуміти не тільки, як виробити, а йте, коли, кому і як продати.

(,Тобто розробка ефективної збутової і комунікаційної політики (коли І м продати), установлення адекватної ціни (кому — для своєї цільової аудиторії)

4. Любіть клієнта, а не себе.

(Тільки повага і любов до споживача дозволять підприємству довгий час перебувати на ринку).

Виникнення олігополії: на ринку з'являються декілька продавців зі значною питомою вагою продажу певних товарів. Сучасну розвинуту капіталістичну економіку можна характеризувати саме як олігополістичну. Олігополія створює сприятливі умови для активного втручання підприємців у ринкові відносини: стає можливим визначити обсяг попиту й пропонування, передбачити тенденції динаміки цін та можливі дії конкурентів.Важливою економічною передумовою активного втручання підприємця в ринкові відносини стала олігополія. Другим, не менш важливим фактором виникнення маркетингової діяльності є швидкі темпи науково-технічного прогресу. Сучасний НТП, з одного боку, забезпечує величезну різнорідність товарів, а з іншого - виключно високі темпи їх оновлення. Третьою важливою передумовою маркетингової діяльності стає розвиток транспорту, зв'язку, засобів науково-технічної інформації. Завдяки цьому фактору стало можливим оперативно реагувати на зміни потреб і коливання ринкової кон'юнктури.

19. Охарактерезуйте найпоширеніші критерії сегментації товарів виробничого призначення.

Сегментація ринку- це поділ ринку на однорідні групи споживачів, які однаково реагують на товарну пропозицію п-ва та комплекс 4Р.

Критерії сегментації товарів виробничого призначення:

1. Характеристика під-ва, організації: розміри п-ва (малі, сер., великі), форми власності, галузева належність, рівень виробничих потужностей, географічне розміщення, фінансовий стан, стан конкуренції, інтенсивність споживання.

2. Характеристика продуктів або послуг: тип продукту, обсяги споживання.

3. Характеристика закупівельної д-сті: тип закупок, стадія в процесі прийнятті рішення про закупку.

4. Організація закупівельної д-сті: критерії відбору постачальників, стратегія закупок, підрозділ,що приймає рішення про закупку, позиція по відношенню до продавця, інноваційна політика, закупівельна політика.

5. Індивідуальні характеристики покупця: стиль прийняття рішення про покупку, відношення до ризику, подібність між виробниками і споживачами.

20. Конкурентоспроможність і якість продукції, їх місце в стратегії маркетингу.

Якість товару – сукупність властивостей і характеристик товару, що зумовлюють його здатність задовольняти конкретні особові чи виробничі потреби відповідно до свого призначення. Якість вимірюється с-мою показників, що характеризують надійність, ремонтопридатність, економічність, довговічність, функціональність, легкість у використанні.

Конкурентоспроможність – сукупність споживчих властивостей товару, що забезпечує йому здатність конкурувати з товарами-аналогами на ринку у визачений період часу. Конкурентоспр. Може бути визначена лише через порівняння з іншими товарами. Вона хар-ся якісними параметрами, витратами споживача на придбання товарів та витрати на його використання.

Параметри конкурентоспроможності можна поділити на 2 групи:

- Технічні- х-зують технічний рівень товару(якість) через нормативні, класифікаційні, економічні, естетичні, конструктивні показники.

– Економічні - характерезують вартість придбання товару, та витрати на його подальшу експлуатацію, споживання.

Кількісну оцінку конкур. Визначають за оціночними показниками, для цього спочатку потрібно визначити значення одиничного параметру по товару та його аналогу,який вибрано в якості бази порівняння. Паралельно з тим визначають коефіцієнт вагомості кожного виділеного параметру, що формує конкурентоспром. за експортним методом.

Ціна споживання склад: - витрати на купівлю товару, -витрати пов’язані з споживанням товару.

К-сну оцінку конкур.спром. визнач. через показники: Одиничні показн:q₁=Р оцін/Р баз.

Групові показн: для технічн.парам=індекс якості= I_mn=_n Σ _i=1 V₁ * q₁

Для економ.параметр: =індекс ціни споживання I сп = Цспож оціночна / Цспож базова

21. Розкрийте сутність концепції життєвого циклу товару, її практичне використання.

Концепція ЖЦТ розроблення американ.вченим Теодором Леввітто. ЖЦТ – це час перебування товару на ринку. Однак товар починає існувати задовго до їх впровадження на ринок в процесі розробки, експериментальних випробувань і початку серійного в-ва – комерціалізація. Стадії ЖЦТ:

1. Стадія впровадження на ринок – в-во здійснюється невеликими і сер. партіями при неповному завантаженню виробничих потужностей, п-во займає монопольну позицію на ринку або ділить його з обмеженою к-стю конкурентів.Споживачами товару є споживачі-новатори.,більшість покупців недостатньо проінформовані або пасивні до нього.

2. Стадія розвитку- в-во товару є крупно масштабним, викор. всі потужності п-ва. Товари удосконалені з точки зору конструкції та якісних показників зявляються модифікації товарів. На цій стадії товаровиробн. Починають отримувати прибуток. Товар переходить з розряду нових до традиційних, зростає число конкурентів, ціни знижуються.

3. Стадія зрілості- прд-я випускається великими партіями за стабільною технологією при незначному надлишку виробничих потужностей. Попит-масовий, хоча у споживачів є можливість широкого вибору даної групи товарів внаслідок цього відбув. Поступове насичення ринку, обсяги збуту максимальні. Реклама-нагадувальний х-р, ціни знижуються.

4. Стадія насиченості – припинення зростання обсягів продажу, найчастіше їх зниження при незначному рості прибутку, якщо виробник забезпечує зниження витрат. Заходи ФОБСТИЗу орієнтуються на споживача, що повільно визнають товар. Відносна стабільність доходів на заходи ФОБСИЗу зумовлюють зниження обсягу прибутку як по п-ву, так і на 1цю прод-ї.

5. Стадія занепаду – п-во працює при надлишку виробничих потужностей, скорочуються витрати на маркетингові заходи, збут підтримуються за рахунок низьких цін, прибуток різко скорочується, товари стають збитковими.

П-во може обрати стратегії:

- оживлення товару-продовження його ЖЦТ через інтенсивну рекламу, зміни положення на ринку, його покращення, використання цінових знижок.

- стратегія тимчасова відстрочка з ринку –різне зниження витрат, скорочення обсягів збуту.

- зняття продукції з виробництва і продажу.Припинення виробництва доцільне коли товар не піддається модифікації, вимагає значних витрат, споживачами демонструється неприйняття товару.

22. Розкрийте сутність поняття «можлива ціна». Які основні фактори впливають на цінову політику п-ва?

Вихідна(можлива) ціна має бути в межах між надмірно низькою ціною, яка не дає прибутку, і надмірно високою, яка стримує попит. Тому мінімально можлива ціна визначається собівартістю прод-ї, а максимальна — наявністю унікальних властивостей товару. Ціни товарів конкурентів і товарів аналогів обумовлюють сер. рівень, на який треба спиратися при встановленні ціни збільшення або зменшення випуску товарів викликає певні зміни частини витрат, а отже, собівартості одиниці продукції.Метод обліку повних витрат був основою діючої в нашій країні практики директивного ціноутворення, яка традиційно орієнтувала п-ва, головним чином, на в-цтво, а не на попит.Торговельні та посередницько-збутові організації при визначенні ціни реалізації широко викор. метод надбавок, згідно з яким до закупівельної вартості товару додається певна націнка. За її рахунок посередники забезпечують відшкодування своїх витрат та одержання прибутку. Указані надбавки можуть встановлюватись без обмежень їхнього рівня або бути єдиними (стандартними). Використання стандартних надбавок, як правило, малоефективне, тому що вони не враховують особливості поточного попиту. Застосування стандартних надбавок досить поширене за рядом обставин. По-перше, продавець краще знає про свої витрати, ніж про попит на прод-ю, що дає змогу йому спрощувати процес визначення ціни. По-друге, використання стандартних надбавок усіма продавцями спричиняє певну рівність цін, що значно зменшує цінову конкуренцію.Головна перевага даного методу — це легкість розрахунків. Але він має два істотних недоліки. По-перше, при встановленні ціни не береться до уваги чинник попиту на товар та конкуренція. Тому можлива ситуація, коли товар за такою ціною не користуватиметься попитом, оскільки конкуренти виробляють дешевшу прод-ю, або кращу за якістю. По-друге, визначення витрат не пов’язане зі зміною обсягів в-цтва. Методи ціноутворення, що ґрунтуються на врахуванні витрат називаються витратними. До них відносять метод повних витрат, метод надбавок, метод цільового прибутку та агрегатний метод.Маркетингова цінова політика—це комплекс заходів, до якого належить визначення ціани, знижок, умов оплати за товари чи послуги з метою задоволення потреб споживачів і забезпечення прибутку фірми. Політика цін традиційно є одним із елементів маркетингу з кількох причин. По-перше, ціна—один із основних інструментів у конкурентній боротьбі. По-друге, за низького рівня доходів населення відповідна ціна дає змогу виробникам продати, а покупцям придбати товари чи послуги. По-третє, ціна—це чітко і просто вимірювана змінна, яка традиційно викор в економ. розрахунках фірми. Це видно з формули П= (УК) – З, де П- прибуток фірми; У- ціна; К- к-сть виробленої і реаліз.ї прод-ї; З- витрати на в-цтво та реаліз. Прод-ї. По-четверте, в ринковій ек-ці ціна є надійним зрівнювачем попиту та пропонування товарів чи послуг. Цілі ціноутв-ня:Виживання-Ціни знижуються: в даному випадку не до великого прибутку, бути б живим, перекрити б витрати. Максимізація поточного прибутку - політика швидкого одержання найбільш можливого прибутку, готівки,найбільш швидкого обороту капіталу. При цьому фірма, перебільшуючи ціну продажу, концентрує увагу на поточній ситуації, як правило, не на користь довготерміновим перспективам, не звертаючи уваги на конкурентів і навіть на юр. осіб. Максимізація поточних доходів— основана на максимізації доходу від продаж в умовах, коли встановити з точністю витрати виявляється неможливо. Максимізація росту продаж- стратегія, що допускає найнижчі із можливих ціни в розрахунку на те, що завоювання найбільшої ринкової частки призведе в кінцевому результаті до отримання великого прибутку.Серед головних проблем ціноутворення в промисловому маркетингу виділяються наступні: вибір способу ціноутворення, адаптація ціни до змін обставин та можливостей; сприймання зміни цін споживачами та еластичність попиту; цінова політика в умовах конкурентної боротьби

23. Дати характеристику основних складових елементів с-ми маркетингових комунікацій п-ва. Основні фактори, що визначають структури СМК.

Маркетингова комунікація фірм – це комплексний вплив фірми на внутрішнє й зовнішнє середовище з метою створення сприятливих умов для стабільної прибуткової діяльності на ринку. Безпосередньо сам процес комунікації містить у собі вісім елементів: Відправник – сторона, що посилає звертання іншій стороні (фірма-клієнт). Кодування – набір символів, переданих відправником. Засіб поширення інформації – канали комунікації, по яких звертання передається від відправника до одержувача. Розкодування – процес, у ході якого одержувач надає значення символам, переданим відправником. Одержувач – сторона, що одержує звертання, передане іншою стороною. Відповідна реакція – набір відгуків одержувача, що виникли в результаті контакту зі звертанням. Зворотний зв'язок – частина відповідної реакції, що одержувач доводить до відома відправника. Перешкоди – незаплановані втручання середовища чи перекручування, у результаті чого до одержувача надходить звертання, відмінне від того, що послав відправник.Основні етапи роботи над створенням діючої системи комунікацій: виявлення цільової аудиторії; * визначення ступеня купівельної готовності аудиторії; визначення бажаної відповідної реакції цільової аудиторії; складання звертання до цільової аудиторії; формування комплексу МК фірми; розробка бюджету комплексу маркетингових комунікацій; перетворення в життя комплексу маркетингових комунікацій; збирання інф-ї, що надходить по каналах зворотного зв'язку; коректування комплексу маркетингових комунікацій. Основні завдання маркетингових комунікацій: Інформування– розповідь ринку про новинку чи про нові застосування існуючого товару, інформування про зміну ціни, пояснення принципів дії товару, опис послуг, що робляться, виправлення неправильних уявлень чи розсіювання побоювань споживача, формування образа фірми/товару/марки. Умовляння– формування переваги до марки/товару/фірму, заохочення до переключення на іншу марку, зміна сприйняття споживачем властивостей товару, переконання споживача, не відкладаючи зробити покупку, переконання споживача прийняти торгового агента. Порівняльна реклама прагне затвердити переваги однієї марки за рахунок порівняння її з однією чи декількома марками в рамках товарного класу. Нагадування– нагадування споживачам про те, що товар може знадобитися їм у найближчому майбутньому, нагадування споживачам про те, де можна купити товар, утримання товару в пам'яті споживачів у періоди міжсезоння, підтримка поінформованості про товар на вищому рівні. Виявлення цільової аудиторії. Фірма повинна приступити до роботи, маючи чітке уявлення про свою цільову аудиторію. Нею можуть бути потенційні користувачі товарів фірми. Аудиторія може складатися з окремих осіб, груп осіб, конкретних контактних чи аудиторій широкої публіки. На структуру комплексу маркетингових комунікацій також впливають: тип товару (широкого вжитку чи товари промислового призначення); етап ЖЦТ; фінансові можливості фірми. ступінь купівельної готовності потенційного клієнта; стратегія просування (стратегія проштовхування чи залучення); особливості комплексу маркетингових комунікацій конкурентів; Основними інструментами маркетингових комунікацій слугують : реклама - у засобах масової інф-ї; сейлз промоушн– стимулювання збуту; паблік рилейшнз– зв'язок з громадськістю дірект-маркетинг– персональні рекламні пропозиції для ідентифікованих споживачів. Реклама – будь-яка платна неособиста форма поширення інформації про фірму і її товар. Персональні продажі – усне уявлення товару в ході бесіди з одним або декількома потенційними покупцями заради продажу товару. Комплекс стимулювання збуту – короткочасні примусові заходи заохочення споживачів до покупки / знижки в ціні, розпродажі, лотереї, тощо. Пропаганда – будь-яка безкоштовна особиста форма поширення інформації про фірму і її товар. “Паблік рілейшнз” – діяльність людини або групи людей, спрямована на формування позитивного іміджу фірми у громадськості за допомогою засобів масової інформації.

24. Інформаційне забезпечення маркетингу. Покажіть концепцію маркетингової інформаційної системи.

Маркетингова інформаційна система - сукупність маркетингових інформаційних процесів, що функціонує погоджено, а також методів і технологічних засобів, призначених для збору, обробки, аналізу, оцінки і вчасно поширення необхідної достовірної інформації для обґрунтування управлінських рішень. Склад маркетингової інформаційної системи: ? Систему збору даних (банк даних); ? С-му маркетингових досліджень;

? Систему обробки даних (банк методів і моделей обґрунтування маркетингових рішень);

? Систему уніфікованої маркетингової інформації.

Потік маркетингових даних, надходячи від різних зовнішніх джерел у маркетингову інформаційну систему, перетворюється так на потік маркетингової інформації, який потрапляє до фахівців у галузі маркетингу. На базі цієї інформації розробляють плани і програми, які у вигляді потоку зворотного зв’язку повертаються в зовнішнє середовище. Система збору даних, має 2 підсистеми: ? Підс-му спостереження за зовн. середовищем;

? Підс-му даних про внутр. середовище.

Підс-ма спостереження за зовнішнім середовищем є, по суті, маркетинговою розвідкою, або маркетинговим спостереженням, і охоплює також, як і підсистема даних про внутрішнє середовище, інформаційні потоки первинних і вторинних даних

Перелік джерел вторинних даних включає відомі джерела, які не потребують роз’яснень, тому, не даючи їхньої характеристики, підкреслимо, що МІС упорядковує потік інформації щодо підприємства, одержаної, як від внутрішніх, так і від зовнішніх джерел.

Первинні дані одержують за допомогою спеціальних спостережень, вибіркових обстежень та експериментів. Спеціальні спостереження є найпростішим методом збору первинної інформації. Однак цей метод має і недоліки, бо по – перше, його результати дуже залежать від рівня кваліфікації й об’єктивності спостерігача, його уміння вести спостереження, від психологічних особливостей, а по – друге, цей метод дозволяє лише спостерігати за процесами і не дозволяє виявити внутрішніх мотивів поведінки покупців, що зумовлюють їхні рішення про покупку. Перевагою експерименту є можливість контролю за його проведенням, що не роблять при спеціальних спостереженнях, котирування його умов у процесі проведення, а також повторення, у разі необхідності, на визначеному об’єкті чи на іншому аналогічному для одержання репрезентативних даних. Крім того, його відрізняє відносна дешевизна (порівняно з вибірковими обстеженнями). Для забезпечення ефективності експериментів їх необхідно проводити в природних умовах або здійснювати перманентні дослідження в лабораторних, а потім у природних умовах. Причому не достатньо проводити один експеримент, його варто проводити неодноразово доти, поки можна буде вивести середній репрезентативний результат. В обробці результатів експерименту слід використовувати метод багаточинникового аналізу. Маркетингова інформаційна система спирається на: внутрішні дані компанії, дані про зовнішнє середовище, в якому функціонує компанія, данні про макросередовище (соціальні, економічні, політичні та технологічні фактори) , данні про мікросередовище (цільові ринки та аудиторії, клієнти, поставники, посередники, конкуренти),данні системних маркетингових досліджень (SWOT-аналіз, анкетування, сбір статистичних даних) аналітичні данні (статистика, аналіз, прогноз щодо конкретних сегментів та галузі).

В класичному варіанті Марк. Інформ. С-ма складається з 4 блоків-підсистем:

• внутрішньої звітності

• збору поточної зовнішньої маркетингової інформації

• маркетингових досліджень, * аналізу маркетингової інформації.

25. Розвиток маркетингових структур на п-вах України.

Маркетинг, цей вид людської д-сті, спрямований на задоволення потреб споживачів за доп. обміну, включає до свого складу, крім товарної політики, політики ціноутворення та орг-ції розподілу прод-ї, також і маркетингову політику комунікацій. Цю ф-ію здійснює персонал служби мар-нгу організаційні особливості марк-вої політики комунікацій донині підпорядковуються загальним завданням та цілям маркетингу, який, у свою чергу, базується на стратегії підприєм­ства в цілому.На під-вах Укр. вже розпочався поступовий розви­ток маркетингових структур: створюються відділи маркетингу, визначаються функції комунікацій, з'явилися фірми, які надають деякі види послуг у галузі комунікації тощо. Але ще й досі відці­ди маркетингу та відділи збуту існують здебільшого паралельно (іноді — з відділом реклами на додачу)..Беручи загалом, можна стверджувати, що структура служби маркетингу залежить від факторів:Зовнішні фактори — це наявність ринку покупців (пропону­вання товарів перевищує попит), розвиток конкуренції, створен­ня належних законодавчих умов для підприємств і підприємців, свобода пересування капіталу та робочої сили, свобода економі­чної діяльності на зовнішніх і внутрішніх ринках. Внутрішні фактори створення служби маркетингу, а тим більше організації підрозділу з маркетингових комунікацій, — це специфіка діяльності підприємства, цільового ринку, на який во­но працює, прод-ї, що виробляється на під-стві, його ка­дрових та ринкових можливостей. За умов ек-ки України го­ловним є питання: чи є в під-ства достатньо коштів для того, щоб успішно та цивілізовано працювати на ринку (або чи є можливість дешево отримати такі кошти).Тому на теренах України діють такі чотири типові організа­ційні структури маркетингу: перша — маркетинг як ф-ція розподілу, коли продаж прод-ї під-ва не є проблематичним, а маркетинг обмежує­ться завданнями розподілу з максимальним для виробника ефек­том. у цьому головну роль відіграє відділ продажу (збуту), розробка асортименту прод-ї є обов'язком виробничого відділу та відділу головного конструктора чи головного технолога, а дослідження ринку, планування продажу, комунікації не мають значення;друга - організаційна концентрація завдань маркетингу як продажу, котра виникає тоді, коли підприємство «відчуває подих» конкурентів і має проблеми із продажем своєї продукції. На цих під-вах намагаються передати під керівництво відділу продажу деякі ф-ції інших відділів та починають ви­знавати вагому роль маркетингу для збільшення ефективності д-сті під-ва. Тому до ф-цій продажу починають додавати ф-ції політики розробки то­вару, ціноутворення, персонального продажу. У складі служб маркетингу з'являються фахівці з реклами та стимулювання попиту. Але це ще тільки примітивний попередник служб маркетингу;третя — організація спеціалізованих служб маркетингу, які є рівноправними з іншими виробничими структурами. Вони вже відповідають за розвиток продукту, за ціноутворення, персональ­ний продаж та товаропросування.;четверта — організація такої служби маркетингу, яка бере на себе вирішення всіх питань стосовно того, яку продукцію випус­кати, яку знімати з в-цтва, яку стратегію проводити на ринках продажу. Усі інші служби діють згідно із загальною стра­тегією маркетингу, тобто всі вони функціонально є підрозділами служби маркетингу. Маркетингу підпорядковане в-цтво, фінанси, постачання, розвиток в-цтва .Можна назвати такі базові організаційні структури служби маркетингу: • функціональна організація, коли у службі маркетингу на од­ному рівні підпорядкування створено підрозділи: досліджень, ви­значення попиту, політики ціноутворення, організації продажу та політики комунікацій • управління в рамках функціональної орг-ї маркетингу розрізі окремих продуктів або їхніх груп. • дивізіонні структури, коли організація служби маркетингу будується не за ф-ями, а за об'єктами.

26. Особливості маркетингової діяльності під-вств АПК.

Маркетинг - це цілісна система інтегрованої підприємницької діяльності, що має системне планування, встановлення цін, просування і розподіл продуктів, послуг, що задовольняють потребам сьогодення і майбутнього клієнта в інтересах розвитку компанії.Агромаркетінг в АПК: У агропромислових комплексах розвинених країн активно і повсюдно застосовують теорію і практику маркетингу, детально вивчають потреби покупців, прогнозують і аналізують їх, що у вирішальній мірі дозволяє запобігти освіти диспропорцій. Маркетингова д-сть грунтується на аналізі отриманої вами інформації і вашої діяльності, і повинна включати, наступні заходи: * виявлення існуючого і потенційного попиту покупців на пропоновані сільськогосподарську продукцію і послуги шляхом комплексного вивчення ринку і перспектив його розвитку; * організація та вдосконалення методів і форм реалізації прод-ї; * розробка системи цін, перевірка його ефективності та удосконалювання в міру подібності; * управління асортиментом прод-ї, координації та планування в-цтва ; * організація науково-технічної діяльності підприємств з освоєння виробництва та збуту інших видів продукції, що задовольняє запити користувачів; * аналіз економічної ефективності використання матеріально-виробничих запасів; * організація взаємодії з постачальниками, оцінка їх надійності; * формування плану маркетингу; * забезпечення контролю та управління функціями маркетингу.Для стабілізації пі-ва на ринку необхідно проведення докладного аналізу наступних положень: 1) Стратегія проникнення на ринок; 2) Стратегія росту підприємства;3). Канали розподілу продукції (свій ринок збуту); 4). Комунікації.

У стратегії проникнення на ринок має бути визначена послідовність дій п-ва:

1. Проникливість на новий ринок. 2. Введення нового товару на старий ринок.

3. Проникнення з товаром ринкової новизни на нові сегменти ринку.

Але 2 наступні елементи для п-ємств АПК поки не є актуальними, незважаючи на те, що у в-цтві с/г прод-ї намітилися тенденції та організації, до розширення випуску нетрадиційних для вітчизняного ринку товарів. Під-ства визначаючи стратегію маркетингу, аналізують Канали розподілу - сукупність підприємств і окремих осіб, які беруть на себе або посилають передати комусь іншому право власності на конкретний товар або послугу на їх шляху від виробника до споживача. Члени каналів розподілу (виробник, посередники) виконують такі функції: 1. Збір інф-ї для полегшення обміну. 2. Стимулювання збуту - створення і розповсюдження увещевательних комунікацій про товар.3. Встановлення контактів.4. Пристосування товару під споживача.5. Проведення переговорів.6. Організація товароруху.7. Фін-ня.8. Прийняття ризику - відповідальність за функц-ня каналу.9. С-ма маркетингових комунікацій - включає в себе наступний набір елементів: Реклама - це інформація про споживчі властивості і якості товару. Паблік рінейтіз - організація громадської думки. Основне завдання паблік рінейтіз - створення іміджу п-ва. Для ефективного управління маркетингом необхідна сучасна і правильна оцінка ринків збуту і конкуренції.

27. Охарактерезувати с-му оподаткування підприємств.

Система оподаткування - це продукт діяльності держави, її важливий атрибут. Кожна держава формує свою систему оподаткування з урахуванням досвіду інших країн, стану економіки, розвитку ринкових відносин, необхідності вирішення конкретних економічних і соціальних завдань, власних національних особливостей.

Законом "Про систему оподаткування" визначено такі важливі принципи її побудови:

- стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної активності;

- стимулювання науково-технічного прогресу, технологічного оновлення виробництва, виходу вітчизняного товаровиробника на світовий ринок високотехнологічної прод-ї; - рівномірність сплати; - компетентність; - доступність.

- обов'язковість; - рівнозначність і пропорційність; - єдиний підхід;

- рівність, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації;

- соціальна справедливість; - стабільність; - економічна обгрунтованість;

У с-мі оподаткування можна виділити дві підсистеми: оподаткування юр. осіб (під-мств) та оподаткування фіз. осіб. П-ємства - суб'єкти господарювання повинні сплачувати загально державні, а також місцеві податки і збори. Загальнодержавні податки і збори включають:

- прямі податки [под. на прибуток – 16%,под.на доходи фіз.. осіб(15%) плата за землю, под.. за першу реєстрацію ТЗ та ін.. самохідних машин і механізмів, екологічний];

- непрямі податки [податок на додану вартість (ПДВ)-17%, акцизний збір,Фс/гП];

- збори (на обов'язкове державне пенсійне страхування, на обов'язкове соціальне страхування, до державного інноваційного фонду; * за користування надрами, за спец.використання води; за спец. Використання лісових ресурсів; рентні збори;);

Основними показниками фінансове - господарської діяльності, на які впливають податки є: - собівартість продукції; - прибуток від реалізації товарів (робіт, послуг); - прибуток підприємства;- обсяг реалізації ;- виручка від реалізації; - платоспроможність під-ства;- фінансова стійкість під-ва; - іммобілізація оборотних коштів;- прибуток, що залишається в розпорядженні п-ва; - залишки нереалізованої продукції;- чистий прибуток;- обсяг залучених кредитів;- використання прибутку.

Методами податкового планування є:Поточний фінансовий контроль (короткострокове оперативне податкове планування передбачає контроль за податковими платежами при періодичному складанні прогнозів їх зміг спостереження у відповідності з прогнозами реальних платежів податків за ті ж періоди.Попередня податкова експертиза (середньострокове перспективне податкове планування передбачає експертизу нових проектів і найважливіших управлінських рішень. Він передбачає вже наявності на підприємстві ґрунтовної інформаційно - аналітичної бази і податках: не лише текстів нормативних документів, але коментарів до них провідних юристі бухгалтерів, аудиторів, матеріалів державних органів, рішень судів за податковими спорам матеріалів по податках з періодики, проектів податкового законодавства.Порівняльний аналіз (довгострокове стратегічне податкове планування) передбачає аналіз нових проектів діяльності підприємства в цілому. У відповідності з цим методом проводиться порівняння різних варіантів діяльності підприємства з метою визначення їх податкової ефективності: на короткій період діяльності (при постійних значеннях податкових ставок) і на тривалі періоди (при різних варіантах очікуваних змін у законодавстві та ставках).Ефективність податкової політики досягається дотриманням наступних принципів:1. Суворе дотримання діючого законодавства по оподаткуванню. 2. Доцільність застосування на підприємствах малого бізнесу спрощених систем оподаткування. 3. Управління виробничим процесом у залежності від зміни діючої системи оподаткування. 4. Вплив на елементи бази оподаткування в залежності від групи податків, зборів та платежів.

28. Джерела фінансування капітальних вкладень.

Капітальні вкладення — це використання фінансо­вих ресурсів на відтворення (просте й розширене) основних засобів виробничого і невиробничого призна­чення, на створення нових, реконструкцію і розвиток наявних основних засобів, включаючи об'єкти соціаль­ної сфери (будівництво житла, заклади культури, охорону здоров'я тощо). здійснюється за рахунок власних і залучених коштів.Структура джерел фін-ня капітальних вкладень п-ва залежить від багатьох факторів, зокрема: • оподаткування доходів підприємства;

• темпів зростання реалізації товарної продукції і її стабільності;• структури активів підприємства; • стану ринку капіталу;• відсоткової політики комерційних банків; • рівня управління фінансовими ресурсами п-ва;• суті стратегічних цільових фінансових рішень підприємства.Капітальні вкладення підприємств-інвесторів забезпечуються фінансовими ресурсами з різних джерел. Фінансові ресурси, що спрямовуються на фінансування капітальних вкладень підприємств-інвесторів, можуть бути сформовані за рахунок: • власних джерел фінансових ресурсів інвесторів; • позикових джерел фін. ресурсів інвесторів; • залучених джерел фінансових ресурсів інвесторів; • бюджетних інвестиційних асигнувань; • коштів позабюджетних фондів; • інших власних джерел фінансових ресурсів інвесторів;• коштів іноз.інвесторів.Склад джерел фінансування, що спрямовуються на капітальні вкладення, залежить від рівня централізації здійснюваних капітальних вкладень, а також від того, хто є інвестором і яка його форма власності.Інвестор — це юридична (фізична) особа, що приймає рішення про вкладення власних, позикових або залучених коштів у формі капітальних вкладень в об'єкти будівництва. Внески засновників формуються в обсягах, передбачених установчим договором. Внески засновників, що надійшли у грошовій формі, звичайно вкладаються спочатку у придбання основних фондів, тобто використовуються як джерела фінансування створюваних основних фондів.Прибуток як одне з основних власних джерел фінансування розширення капітальних вкладень підприємств, що працюють у ринкових умовах, спрямовується на фінансування відповідних витрат з метою розширення основних фондів в обсягах, що передбачаються підприємствами при розподілі.Амортизаційні відрахування є основним власним джерелом фінансування простого відтворення основних фондів п-ємств. Розмір аморт.відрахувань на повне відтворення ОФ п-ємств визнач. множен. встановлених норм амортизації на балансову вартість відповідних груп ОФ, що викор. у виробничому процесі. Економія від зниження собівартості будівельно-монтажних робіт, що виконуються господарським способом, визначається в розмірі встановленого відсотка від суми собівартості будівельно-монтажних робіт, що виконуються господарським способом. До ін. власних джерел фінансування капітальних вкладень п-ємств належать кошти, одержувані від продажу непотрібних машин, устаткування, ЦП . Кошти бюджетів і позабюджетних фондів, що виділяються на фінансування капітальних вкладень, а також довгостроковий кредит концентруються в банках на відповідних окремих рахунках.Власні кошти підприємств, що виділяються на фінансування капітальних вкладень, концентруються і зберігаються, як правило, на їх основних поточних рахунках. Це створює п-вам і організаціям умови для оперативного маневрування власними коштами. Водночас на прохання підприємств і організацій на договірних умовах і за відповідну плату банки можуть відкривати їм окремі рахунки для ведення обліку власних коштів та їх використання на капітальні вкладення. Сума мобілізації (іммобілізації) внутрішніх ресурсів (М) визначається за формулою: М = (О - П) - (К1 - К2), де О - очікувана наявність оборотних активів у капіт. будівництві на поч. планового періоду; П - планова потреба будови в оборотних коштах на кін. планового періоду; К1 - наявність кредиторської заборгованості на початок планового періоду; К2 - перехідна кредиторська заборгованість на кінець планового періоду.

29. Принципи класифікації показників оцінки фінансового стану п-ва.

Всі показники фінансового стану підприєм­ства перебувають у взаємозв'язку та взаємозумовленості. Тому оці­нити реальний фінансовий стан п-ємства можна лише на під­ставі використання певного комплексу показників з урахуванням впливу різних факторів на відповідні показники.Основні показники, які ви­користовуються в процесі оцінювання фінансово-господарської дія­льності підприємства.А. Показники оцінки майнового стану

1. Сума господарських коштів, що їх п-ємство має у розпо­рядженні. Цей показник дає загальну вартісну оцінку активів, які перебувають на балансі п-ва. Зростання цього показника свідчить про збільшення майнового потенціалу п-ва.2. Питома вага активної частини основних засобів. Згідно з нор­мативними документами під активною частиною основних засобів розуміють машини, обладнання і транспортні засоби. Зростання цього показника в динаміці — позитивна тенденція.3. Коеф. зносу ОЗ. Показник характеризує ча­стку зношених основних засобів у загальній їх вартості. Викор. в аналізі як характеристика стану ОЗ. Допов­ненням цього показника до 100% (або одиниці) є так званий коефіцієнт придатності.4. Коеф. оновлення ОЗ. Показує, яку частину наявних на кінець звітного періоду основних засобів становлять мо­ві основні засоби.5. Коеф. вибуття ОЗ. Показує, яка частин;і основних засобів, з котрими підприємство почало діяльність у звітному періоді, вибула з причини зносу та з ін.. причин. Б. Оцінка ліквідності та платоспроможності

1. Величина власних оборотних коштів (функціонуючий капі­тал). Хар-зує ту частину власного капіталу підприємства, яка є джерелом покриття поточних активів п-ва (тобто активів, які мають період обороту менше ніж один рік). Цєй. розрахунковий показник залежить як від структури активів, так і від структури джерел коштів. Показник має особливо важливе значення для під­приємств. Зростання цього показника в динаміці — позитивна тен­денція. Основним і постійним джерелом збільшення власних оборотних коштів є прибуток. 2. Маневреність власних оборотних коштів. Зростання цього показника в динаміці — позитивна тенденція.3. Коефіцієнт покриття загальний. 4. Коеф. швидкої ліквідності. Він аналогічний коефіцієнту по­криття, але обчислюється за вужчим колом поточних активів (з розра­хунку виключають найменш ліквідну їх частину— виробничі запаси).5. Коеф. абсолютної ліквідності (платоспроможності). Він є найбільш жорстким критерієм ліквідності п-ва і показує, яку частину короткострокових зобов'язань можна за необхідності погасити негайно. Рекомендована нижня межа цього показника — 0,2. 6. Частина власних оборотних коштів у покритті записів. Це вартість запасів, яка покривається власними оборотними коштами. Має велике значення для підприємств торгівлі. Рекомендована ниж­ня межа цього показника — 50% 7. Коеф.т покриття запасів. Розрахов. як співвідно­шення величини стабільних джерел покриття запасів і суми запасів. В. Показники оцінки фінансової стійкості : 1. Коеф. концентрації власного капіталу хар-зує частку власності самого п-ва у загальній сумі коштів, інвестованих у його д-сть. Що більший цей коефіцієнт, то більш фінансове стій­ким і незалежним від кредиторів є підприємство. Доповненням до цьо­го показника є коефіцієнт концентрації залученого (позикового капі­талу). Сума обох коефіцієнтів дорівнює І (чи 100%).2. Коеф. фінансової залежності є оберненим до поперед­нього показника. Коли його значення наближається до І (чи 100%), це означає, що власники повністю фінансують своє підприємство.3. Коеф. маневреності власного капіталу показує, яка час­тина власного капіталу викор. для фін-ня поточ­ної д-сті, тобто яку вкладено в оборотні кошти, а яку капіталі­зовано.4. Коеф. довгострокових вкладень показує, яку частину ос­новних коштів та інших позаоборотних активів профінансовано зов­н. інвесторами, а не власни­кам п-ва.5. Коеф. довгострокового залучення позикових коштів хар-є структуру капіталу. Зростання цього показника — негатив­на тенденція, яка означає, що п-во починає все сильніше залежати від зовнішніх інвесторів.6. Коеф.співвідношення позикових та власних коштів. Зростання цього показника свідчить про посилен­ня залежності п-ва від кредиторів, тобто про зниження йо­го фін. стійкості.

30. Нормативні значення показників оцінки фінансового стану п-ва.

Фінансову стійкість п-ва тісно пов'язано із перспектив­ною його платоспроможністю. Її аналіз дає змогу визначити фінан­сові можливості п-ва на відповідну перспективу.Відповідно до показника забезпечення запасів і витрат власними та позиченими коштами можна назвати такі Типи фінансової стійко­сті п-ва:

1) абсолютна фінансова стійкість (трапляється на практиці дуже рідко) — коли власні оборотні кошти забезпечують запаси й витрати;2) нормально стійкий фінансовий стан — коли запаси й витрати забезпечуються сумою власних оборотних коштів та довго­строковими позиковими джерелами;3) нестійкий фінансовий стан — коли запаси й витрати забезпе­чуються за рахунок власних оборотних коштів, довгостроко­вих позикових джерел та короткострокових кредитів і позик, тобто за рахунок усіх основних джерел формування запасів і витрат;4) кризовий фінансовий стан — коли запаси й витрати не забез­печуються джерелами їх формування і підприємство стає на межі банкрутства.

Абсолютний показник дохідності — це сума прибутку або доходів.Відносний показник — рівень рентабельнос­ті. Рівень рентабельності підприємств, пов'язаних із в-цтвом прод-ї (товарів, послуг), визначається як відсоткове відношення прибутку від реалізації прод-ї до її собівартості: Р=(П/С)100, де Р — рівень рентабельності, %;

П — прибуток від реалізації продукції, грн.; С — собівартість продукції, грн.

Рівень рентабельності під-в торгівлі та громадського харчування визначається як відсоткове відношення прибутку від реалізації товарів (продукції громадського харчування) до товаро­обороту. Практика рекомендує для оцінки рентабельності п-ва використовувати с-му взаємозв'язаних показників рентабельнос­ті. З цією метою необхідно викор. 2 основні групи пока­зників рентабельності: а) показники, розраховані на підставі поточних витрат (вартості продажу); б) показники, розраховані у зв'язку з використанням виробничо­го капіталу (виробничих активів).

Показники рентабельності групи «а» розраховуються на базі да­них бух. обліку прибутків та збитків і становлять сис­тему таких коефіцієнтів:

1) коеф. граничного рівня валового прибутку (К1) К1 = Вп/Чоп = 1 - ВПр/Чоп,

де Вп — сума валового прибутку; ВПр — вартість продажу (реалізації прод-ї, робіт,);

Чоп — чистий обсяг продажу (реалізації");

2) коефіцієнт граничного рівня прибутку від основної опера­ційної діяльності (К2)

К2 = Под/Чоп, де Под — сума прибутку, отриманого від основної діяльності;

3) коеф. граничного рівня прибутку від усієї діяльності під­приємства — операційної, фінансової, інвестиційної (К3) К3=П/Чоп, де П — сума прибутку до виплат за довгостроковими зо­бов'язаннями і податкових виплат;

4) коеф. граничного рівня чистого прибутку (К4) К4 = Чп/Чоп.

де Чп — сума чистого прибутку після виплати відсоткових сум за довгостроковими зобов'язаннями та сплати податків;5) критичний коефіцієнт рентабельності (К5) К5-(Чоп—Зв)/Чоп,де Зв — це сума змінних витрат у складі вартості продажу.

Показники рентабельності групи «б» розраховуються як відно­шення прибутку і коштів, вкладених у підприємство засновниками, акціонерами та інвесторами.

1) коеф. віддачі на всю суму виробничих активів (К6) Кб = Чп/ВА,

де ВА — середньорічна величина всіх виробничих активів під­приємства;

2) коеф. віддачі від інвестованого капіталу (К7) К7 = П/СА,

де СА — середньорічна сума всіх активів п-ва за мінусом короткострокових зобов'язань, або середньорічна сума капіталізова­них коштів

3) коеф. віддачі на акціонерний капітал (K8) K8 - Чп/СК,

дСК — середньорічна сума власного капіталу, представлена акціонерним капіталом.

31. Визначення потреби в оборотних активах під-ва.

Господарсько-підприємницька діяльність неможлива без оборот­них коштів. Ця потреба є одним з об'єктів фінансового планування і відображення в обліку та звітності. Розмір оборотного капіталу, який утворює кожну складову поточних активів, має відповідати потребам і можливостям підприємства зі створення й реалізації продукціїУ практиці використовуються два методи визначення потреби в оборотних коштах: прямий і економічний.Метод прямого розрахунку забезпечує розробку обгрунтованих норм і нормативів на кожному підприємстві з урахуванням багатьох факторів, які пов'язані з особливостями постачання, виробництва та реалізації продукції.Планування оборотних коштів здійснюється відповідно до кош­торисів витрат на виробництво і невиробничі потреби та бізнес-плану, який охоплює й пов'язує виробничі й фінансові показники, створюючи саме цим умови для успішної комерційної діяльності та розвитку підприємництва.Визначення потреби в оборотних коштах здійснюється через їх нормування. Нормування оборотних коштів передбачає враху­вання багатьох факторів, які впливають на господарську діяльність підприємств. На підприємствах виробничої сфери до них належать:• умови постачання підприємств товарно-матеріальними ціннос­тями: кількість постачальників, строки поставки, розмір транзитних партій, кількість найменувань матеріальних цінностей, форми роз­рахунків за матеріальні цінності;• організація процесу виробництва: тривалість виробничого ци­клу, характер розподілу витрат протягом виробничого циклу, но­менклатура випущеної продукції;• умови реалізації продукції: кількість споживачів готової про­дукції, їх віддаленість, призначення продукції, умови її транспорту­вання, форми розрахунків за відвантажену продукцію. Надлишок оборотній коштів призводить до нагромадження надмір­них запасів сировини, матеріалів; послаблення режиму економії; ство­рення умов для викор. оборотних коштів не за призначенням.Значення нормування оборотних коштів полягає в: По-перше, правильне визначення нормативу оборотних коштів забезпечує безперервність і безперебійність процесу виробництва.По-друге, нормування оборотних коштів дає змогу ефективно викор. оборотні кошти на кожному п-ві.По-третє, від правильно встановленого нормативу оборотних коштів залежить виконання плану в-цтва, реалізації прод-ї, прибутку та рівня рентабельності.По-четверте, обгрунтовані нормативи оборотних коштів сприя­ють зміцненню режиму економії, мінімізації ризику підприємниць­кої діяльності.Визначення планової потреби в оборотних коштах передбачає розробку норм відносно тривалої дії і нормативів на конкретний пе­ріод — рік (як правило), півріччя, квартал. Це досягається за прове­дення таких робіт:1. Визначення норм запасів за статтями нормованих оборотних коштів.Норма оборотних коштів — це відносний показник, який обчис­люється в днях, відсотках чи гривнях. Одноденне ви­трачання на підприємствах несезонних галузей промисловості ре­комендується розраховувати на підставі даних четвертого квар­талу планового року, що, як правило, має найбільший обсяг вироб­ництва. У сезонних галузях промисловості одноденне витрачання визначається на підставі кварталу з найменшим обсягом в-­цтва. Щодо готової продукції відповідно беруть для розрахунку виробни­чу собівартість товарної продукції.3. Визначення нормативу оборотних коштів за кожною статтею в грошовому вираженні проводиться множенням одноденних витрат в грошовому вираженні на відповідну норму запасу в днях. 4. Розрахунок сукупного нормативу, або загальної потреби в оборотних коштах, на п-ві проводиться підсумовуванням нормативів за окремими статтями.5. Заключний етап нормування — визначення норм та нормати­вів за окремими статтями оборотних коштів для підрозділів підпри­ємств, де використовуються матеріальні цінності та виготовляється продукція.

32.Назвіть і охарактеризуйте розділи фінансового плану.

Фінансовий план – визначає необхідність для бізнесу інвестицій і показує чи є бізнес – план економічно вигідним для інвестора. Він включає:

Звіт про прибуток за 3-5 років (для діючого п-ва)Звіт про зміну фін. стану за 3-5 р. (для діючого п-ва).Аналіз беззбитковості п-ваПрогнозні звіти про прибуток по місяцях і кварталах протягом терміну реалізації інвестиційного проекту.5.Таблиці прогнозів грошових коштів від реалізації проекту по місяцях і кварталах.Прогнозовані баланси на період реалізації інвестиційного проектуРозрахунок показників ефективності інвестиційного проекту (чиста теперішня вартість проекту)Аналіз попередніх і прогнозованих фінансових коефіцієнтів.Док-ти, що підтверджують розраховані показники.Пояснювальні записки Аудиторський висновок про доцільність реаліз. проекту.

* Фінансовий план включає:
а) прогноз обсягів випуску та реалізації продукції;б) баланс грошових надходжень та витрат;в) зведений баланс активів і пасивів (до початку санації, в окремі періоди під час санації та після її проведення);г) форми та джерела мобілізації фінансових ресурсів;
д) графіки освоєння, окупності та повернення фінансових ресурсів (якщо їх було залучено на поворотній основі).У фінансовому плані також відображається сума витрат на розробку плану санації та проведення санаційного аудиту (за необхідності). На підставі фінансового плану розраховується загальна потреба підприємства у фінансових ресурсах із зовнішніх джерел. Обсяг зовнішнього фінансування дорівнює різниці між загальною потребою підприємства у фінансових ресурсах (інвестиції в основні та оборотні засоби) та прогнозованою величиною виручки від реалізації окремих об'єктів активів, продаж яких здійснюється в рамках санації. Одержана величина коригується на позитивний чи негативний Cash-Flow, який очікується в період проведення санації.

33. Особливості плану санації, який реалізується в процесі справи про банкруцтво.

Розробка плану фінансового оздоровлення здійснюється, як правило, фінансовими та контролінговими службами підприємства, яке перебуває у фінансовій кризі, представниками потенційного санато-ра, незалежними аудиторськими та консалтинговими фірмами.Об'єктами планування є фінансові, виробничі та трудові ресурси підприємства, процеси господарської діяльності тощо.У першому розділі відображається вихідна ситуація на п-ві. Аналіз вихідних даних включає такі підрозділи:
* Оцінка зовнішніх умов. * Аналіз фінансово-господарського стану.
* Аналіз причин фінансової кризи та слабких місць. * Наявний потенціал.
Оцінка зовнішніх умов, що в них функціонує підприємство, є основою стратегічного планування і включає вивчення загальних по-літико-економічних тенденцій, які впливають на д-сть п-ва, аналіз галузі та ринкового сегментуАналіз фінансово-господарського стану проводиться за напрямками:* аналіз виробничо-госп. діяльності;* аналіз фін. стану.
Наявний у п-ємства потенціал розвитку визначається такими основними факторами:
* фінансове забезпечення та можливості залучення додаткового капіталу;
* наявність кваліфікованого персоналу;* наявність надійних та дешевих джерел постачання сировини та матеріалів;* наявність ринків збуту продукції;* виробничий потенціал; * ефективна організаційна структура;* висока якість менеджменту.
Ефективність проведення санації можна забезпечити планомірним розвитком та використанням наявного в підприємства потенціалу, а також через послаблення чинників, що обмежують проведення санації.На підставі аналізу вихідної ситуації робиться висновок про доцільність санації підприємства чи про необхідність його ліквідації.

У 2 розділі змальовуються стратегічні цілі санації, цільові орієнтири та розробляється стратегія санації п-ва.Окрім цього, розділ має запропонувати оперативну (Crash-) програму із відображенням заходів, спрямованих на покриття поточних збитків, відновлення платоспроможності та ліквідності п-ва. У каталозі санаційних заходів у рамках Crash-програми можуть бути запропоновані такі, наприклад, заходи:* рефінансування дебіторської заборгованості (форфейтинг, факторинг, звернення до арбітражного суду); * мобілізація прихованих резервів через продаж окремих позицій активів; * зменшення та збільшення статутного капіталу; * реструктуризація кредиторської заборгованості; * заморожування інвестиційних вкладень; * зворотний лізинг;* розпродаж за зниженими цінами товарів, що користуються низьким попитом.
Розділ 3 є основною частиною плану санації. Це конкретний план заходів для відновлення прибутковості та конкурентоспроможності підприємства в довгостроковому періоді. Складовими частинами цього розділу є:
* План маркетингу та оцінка ринків збуту продукції. У цьому підрозділі визначають ринкові фактори, які впливають на збут продукції та місткість ринку; мотивацію споживачів; умови збуту; * План виробництва та капіталовкладень: містить дані про використання обладнання, його знос, витрати, пов'язані з відновленням (придбанням нового обладнання, ремонт та реконструкція), можливості оренди чи лізингу

* Організаційний план. Тут відображають організаційну структуру підприємства, можливості реструктуризації (реорганізації) та перепрофілювання, аналізують управлінський та кадровий склад, фактичну кількість працівників та пропозиції щодо її зменшення, пропонують заходи для посилення мотивації працівників та поліпшення ррганізації менеджменту. * Фінансовий план включає:
а) прогноз обсягів випуску та реалізації продукції;б) баланс грошових надходжень та витрат;в) зведений баланс активів і пасивів (до початку санації, в окремі періоди під час санації та після її проведення);г) форми та джерела мобілізації фінансових ресурсів;
д) графіки освоєння, окупності та повернення фінансових ресурсів (якщо їх було залучено на поворотній основі).У фінансовому плані також відображається сума витрат на розробку плану санації та проведення санаційного аудиту (за необхідності).

Розділ 4 містить розрахунок ефективності санації, а також перелік організаційних заходів щодо реалізації плану та контролю за ходом реалізації. У цьому розділі деталізуються очікувані результати виконання проекту, а також прогнозуються можливі ризики та збитки.
Основними критеріями оцінки ефективності санації є:
- ліквідність та платоспроможність;- прибутковість;- додаткова вартість, створена в результаті санації;- конкурентні переваги.Якщо за основу брати критерій прибутковості, то ефективність санації (Е) можна визначити за такою формулою: Е = Прогнозований обсяг додаткового прибутку / Розмір вкладень на проведення санаціїї.

34. Методичні підходи до визначення ліквідності та платоспроможності під-ва.

Ліквідність – можливість перетворення активів/майна в гроші. Аналіз ліквідності п-ва здійснюється: 1) Шляхом складання балансу ліквідності в якому порівнюються кошти по активах згруповані за ступенем ліквідності і по пасивам – згруповані за строком погашеня.

Групування активів (по 2 і 3 розділах):високоліквідні(А1), швидко ліквідні, повільно ліквідні, важко ліквідні активи(А4). Групування пасивів: найбільш термінові(П1), короткострокові, довгострокові, постійні(П4). Баланс вважають абсолютно ліквідним, якщо дотримуються співвідношення: А1 >А2>П1, П3≤ А3, А4≤П4.

2) Для комплексної оцінки ліквідності балансу можна визначити загальний показник ліквід.

Кл=А1*ПВА1+А2*ПВА2+А3*ПВА3+…/ П1*ПВП1+П2*ПВП2…. Показує відношення суми платіжних засобів до суми їх платіжних зобов»язань, з врахуванням їх ліквідності.

3) Оцінка абсолютних показників ліквідності: Коеф. Покриття=А1+А2+А3/П1+П2 (>2),

Відношення оборотних активів до зобов»язань , хар-є достатність оборотних засобів для покриття боргів. Коеф. Швидкої ліквідності = (А1+А2)/(П1+П2) (>1), показує яка частина поточних зобов»язань може бути погашена не тільки за рахунок грошових коштів, але й за рахунок очікуваних фінансових надходжень. Коеф. Абсолютної ліквідності = А1*(П1+П2), (>0,2) – хар-є негайну готовність п-ва погасити поточні зобов»язання.

Платоспроможність – наявність грошових коштів необхідних для розрахунку по КЗ.

Ознаки: наявність грошей в касі і на рахунках в банку, відсутність простроченої КЗ.

Аналіз платоспроможність: для оцінки складають платіжний баланс (по активах і пасивах), якщо сальдо знаходиться в активах, то п-во неплатоспроможне. Існують 3 рівні платоспроможності: грошова, розрахункова, ліквідна.

Коеф загальної ліквідності на кін. Звітного періоду = Кл поточні активи – витрати майб. Періодів / поточні пасиви – доходи майб. Періодів.

Коеф забезпечення власними оборотними коштами на кін.року:

Кз = поточні активи – поточні зобов»язання / поточні активи.

Коеф відновлення платоспр. За 6Місяців = Кл1+ 6міс/звітний період в місяцях (Кл1-Кл0) /Кл нормативний.

Коеф довгострокового фін. забезпечення 1 ступеня=ВК / необоротні активи.

Коеф довгострокового фін забезпечення 2 ступеня= ВК +довго строк зобов»язання/ необоротні активи + постійні оборотні активи

Таблиця ксерокс!!1

35. Джерела фін-ня інвестиційних проектів та їх класифікація.

Державне (бюджетне) фінансування інвестиційних проектів мас державні інвестиції в основні об'єкти економічного і соціального розвитку. Фінансування капітальних вкладень із бюджету за умов ринку має свої особливості. Держава втручається в процес фінансово-кредитного забезпечення капітальних вкладень державних підприємств. Поряд із бюджетними коштами, залучаються також іноземні джерела інвестиційного фінансування, як з боку іноземних держав, так і з боку міжнародних і приватних вітчизняних комерційних банків і кредитних установ. Надання бюдж. коштів на фін-ня інвестиційних проектів здійснюється у таких формах:◊ кошторисне бюджетне інвестування окремих державних програм та проектів;◊ бюджетне кредитування юридичних осіб (у тому числі податкових інвестиційних кредитів на сплату податків);◊ субвенцій і субсидій фізичним і юридичним особам;◊ бюджетних інвестицій у статутні капітали діючих або новостворюваних юридичних осіб;◊ бюджетних позик державним позабюджетним фондам;◊ міжбюджетних трансфертів (дотацій вирівнювання, субвенцій, інших дотацій) тощо.

Державні цільові фонди - це форма перерозподілу та використання фінансових ресурсів, що залучаються державою для фінансування деяких суспільних потреб. Через цільові державні фонди можливо:· впливати на процес виробництва через фінансування, субсидування та кредитування підприємств;· забезпечувати природоохоронні заходи, фінансуючи їх за рахунок спеціально визначених джерел і штрафів за забруднення навколишнього середовища;· надавати соціальні послуги населенню через виплату пенсій, соціальну допомогу, субсидування соціальної інфраструктури загалом.

Інвестиційні кредити банків виступають як одна з найбільш ефективних форм зовнішнього фінансування інвестиційних проектів у тих випадках, коли компанії не можуть забезпечити їх реалізацію за рахунок власних коштів та емісії цінних паперів. Привабливість даної форми пояснюється, перш за все: можливістю розробки гнучкої схеми фінансування; відсутністю витрат, пов'язаних з реєстрацією та розміщенням цінних паперів; використанням ефекту фінансового важеля, що дозволяє збільшити рентабельність власного капіталу в залежності від співвідношення власного і позикового капіталу в структурі інвестуються коштів і вартості позикових коштів; зменшення оподатковуваного прибутку за рахунок віднесення процентних виплат на витрати, що включаються до собівартості. Цільові облігаційні позики представляють собою випуск підприємством - ініціатором проекту корпоративних облігацій, кошти від розміщення яких призначені для фінансування певного інвестиційного проекту.Випуск та розміщення корпоративних облігацій дає можливість залучити кошти для фінансування інвестиційних проектів на більш вигідних, порівняно з банківським кредитом умовах.

Пайове фінансування (акціонування) інвестиційних проектів може здійснюватися в таких основних формах:· проведення додаткової емісії акцій діючого підприємства, що є з організаційно-правовій формі акціонерним товариством, з метою фінансового забезпечення реалізації інвестиційного проекту;· залучення додаткових коштів (інвестиційних внесків, вкладів, паїв) засновників діючого підприємства для реалізації інвестиційного проекту;

· створення нового підприємства, призначеного спеціально для реалізації інвестиційного проекту.Змішане фінансування - метод фінансування, утворений на основі різних комбінацій розглянутих методів фінансування. Основні форми змішаного фінансування:

o інноваційне кредитування, що передбачає право кредитора в будь-який момент конвертувати непогашену за кредитом основну суму боргу в пайову участь у підприємстві-позичальника;o цільова додаткова емісія конвертованих акцій, в т.ч. привілейованих;

o випуск цільових конвертованих облігацій.

36. Фінансовий капітал та його складові елементи.

Фінансовий капітал як загальна форма взаємозв’язку ринків капіталів, ринків інвестиційних товарів і кругообігів дійсного капіталу у процесі відтворення формується як з боку інвестиційного попиту, так і з боку інвестиційної пропозиції. Фінансовий капітал втілюється в акціях і Позичковий капітал, який користується інвестиційним попитом, на фі-нансових ринках протистоїть цінним паперам як інвестиційній пропозиції, тобто позичковий капітал трансформується у фінансовий. Таким чином, фінансовий капітал є формою вкладення позичкового капіталу.Через специфіку первинних і вторинних ринків позичковий капітал вкладається двічі: уперше — у новоемітовані папери, залишаючи фінан-сові ринки і трансформуючись у дійсний капітал, вдруге — в операції з купівлі-продажу ЦП, постійно циркулюючи на фінансових ринках як резерв ліквідності. Причому на первинних ринках позич-ковий і фінансовий капітал рівної вартості протистоїть один одному. На вторинних ринках загальна маса позичкового капіталу, що обслуговує процес трансформації капіталів, набагато менша від маси фінансового.Розмір фін. капіталу, як правило, перебуває в оберненій залежності від норми позичкового відсотка. У цілому це визначається тим, що фін. інвестиції є альтернативною формою вкладень позичкового капіталу порівняно з виробничими інвестиціями. Перерозподіл потоків позичкового капіталу на користь виробничого сектору веде до зменшен-ня його обсягів на фінансових ринках.На норму прибутку конкретних галузей і на норму позичкового відсот-ка впливає багато різних чинників. Визначення сумарного впливу цих чинників у кожний певний момент уможливить прогнозування прибут-ковості і, отже, виявлення тенденцій зміни фінансового капіталу. При цьому слід ураховувати, що прогноз зміни і прибутковості окремого підприємства та відсоткових ставок має ймовірнісний характер; стохас-тичного характеру набирає розмір капіталізації прибутку, бо він практич-но об’єднує два ряди ймовірнісних характеристик — імовірність зміни норми позичкового відсотка і ймовірність зміни норми прибутку. Ці чин-ники в кожний певний момент формують цілком визначений сукупний капіталізований дохід, тобто фінансовий капітал. Дивіденд за акцією є результатом розподілу прибутку. Щоб одержати ди-віденд, треба мати прибуток, не нижчий за ставку позичкового відсотка. За відсутності прибутку підприємство не зобов’язане виплачувати диві-денди акціонерам, оскільки вони як спів власники цього підприємства однаковою мірою відповідають за результати його діяльності, тобто дивіденди юридично не гарантовані.Інша річ — корпоративні облігації, що так само є формою зовнішнього фінансування підприємства. У цьому разі власник позичкового капі-талу вже не хоче бути підприємцем, не хоче ризикувати, тим більше, що в нього є вибір: він може помістити власні заощадження в банк і одержу-вати прибуток у вигляді гарантованого відсотка, а може прямо, без посе-редництва банку, мати зв’язок з якимось конкретним підприємством і так само одержувати гарантований відсоток. Таке вкладення капіталу і за-свідчується корпоративною облігацією. Прибуток або відсоток за обліга-цією буде вищий, ніж у банку, оскільки враховує компенсацію за ризик..Фінансовий капітал — це економічна категорія, що виникла в результаті вирішення супе-речності між позичковим капіталом (інвестиційним попитом) і дійсним (інвестиційною пропозицією). Суть цієї суперечності полягає в недостатній еластичності пропозиції позичкового капіталу стосовно попиту на нього на ринках інвестиційних товарів. Матеріальними носіями відносин, що виражаються фінансовим капіталом, є акції, облігації і похідні від них форми. Рух цих цінних паперів відбиває рух фінансового капіталу. Сукупний курс зазна-чених паперів є фінансовим капіталом.

37. Характеристика методів оцінки ефективноті інвестиційних проектів.

Існують методи оцінки ефективності проектів на початкових стадіях його технічного аналізу. Такі методи не враховують фактор часу або враховують його не повністю: порівняння витрат, прибутку, порівняння рентабельності.

До найпростіших показників ефективності інвестиційного проекту входять:

Капіталовіддача – відношення річних продажів до капітальних витрат.

Оборотність товарних запасів – річні продажі\середньорічний обсяг товарних запасів.

Трудовіддача – річні обсяги продажу/ к-сть зайнятих робітників.

Показники оцінки реальних інвестиційних проектів:

• Чиста приведена вартість – різниця між сумою початкових інвестиційних витрат та сумою чистого грошового потоку приведеного до певного моменту часу.(NPV відємний – збитковість інвестиц. Проекту)

• Індекс рентабельності – відношення чистого грошового потоку приведеного на певну дату до суми початкових інвестицій.(РІ менше 1-проект варто відхилити,РІ більше 1 – прийняти)

• Період окупності – хар-є часову точку в якій грошові кошти від реалізації інвестиційного проекту повність покривають початкові витрати. Розраховується відношенням суми інвестиційних витрат до грошових надходжень за певний розрахунковий період експлуатації проекту.(РВР)

• Внутрішня норма рентабельності- х-є собою таку % ставку, за якої майбутня вартість інвестиц. Грошового потоку приводить до початкових витрат, тобто NPV = 0 – проект беззбитковий, нейтральний. IRR= дійсній банківській % ставці (позичковій) якщо IRR більше К-проект приймається, менший-відхиляється, дорівнює-нейтральний.

38.Охарактерезувати підходи до нейтралізації ризиків інвестиційн.проекту.

До найбільш розповсюджених методів нейтралізації інвестиційних ризиків належать: метод диверсифікації, страхування, хеджування та розподілу інвестиційних ризиків. Під диверсифікацією розуміється інвестування фінансових ресурсів у більш ніж один вид активів, тобто процес розподілу інвестицій між різними об’єктами вкладення, які між собою безпосередньо не пов’язані. Одним із найбільш поширених способів запобігання або зменшення ризиків є страхування. Страхування ризиків – це передача певних ризиків страховій компанії. При аналізі важливо виділити групу ризиків, які можуть бути застраховані. Коли відбувається певна ризикова подія, інвестор має підстави сподіватися на відшкодування втрат, пов’язаних із цим ризиком. Ризики, які підлягають стр-ню:– прямі майнові збитки, пов’язані з перевезеннями, роботою обладнання, поставкою матеріалів; – непрямі збитки, спричинені демонтажем і переміщенням пошкодженого майна, повторним встановленням обладнання, неодержанням орендної плати; – ризики, що підлягають обов’язковому стр-ню (від нещасних випадків на в-цтві, захворювань, пошкодження майна, викрадення ТЗ). У широкому значенні стр-ня інвестицій розглядається як стр-ня тих об’єктів, обладнання, інженерних мереж, які були збудовані або впроваджені внаслідок реалізації інцест. проекту. Процеси страхування інвестицій та управління інвест.ризиками спрямовані на своєчасне завершення робіт підрядником при затратах, що знаходяться в межах визначеної замовником суми. Стр-ня ризиків капіталовкладень є угодою, за якою інвестор купує страховий поліс страховика, який не бере участі в даному інвестиційному проекті. Стр-ня поширюється тільки на інвестиційний процес і не охоплює об’єктів, створених у результаті інвестицій. До таких видів стр-ня належать:– стр-ня будівництва;– стр-ня на випадок зриву поставок будівельних матеріалів . Існують такі види ризику, які не можуть охоплюватися страховими компаніями: пов’язані з нестабільністю внутрішньопо літичного життя країни, до якої спрямовуються інвестиції. До них належать можливі втрати, пов’язані з конфіскацією, громадянською війною, зміною політичного курсу уряду, зміною суспільно-політичного устрою тощо. Хеджування – це процес страхування ризику від можливих збитків шляхом переносу ризику зміни ціни з однієї особи на іншу. Хеджування здійснюється через укладення контракту, який призначений для страхування ризиків зміни ціни – хеджа між стороною, що страхує ризик (хеджером), та стороною, що бере ризик на себе (спекулянтом). Предметом контракту можуть бути різні активи – товари, валюта, акції, облігації тощо. Хеджування може здійснюватись на підвищення / зниження цін. Хеджер прагне знизити ризик, спричинений невизначеністю цін на ринку, продаючи форвардні, ф’ючерсні чи опціонні контракти. Це дозволяє спрогнозувати доходи /витрати, хоча ризик не зникає Його бере на себе спекулянт, який іде на одержання прибутку, граючи на різниці цін. У сучасній практиці широке розповсюдження отримав механізм розподілу ризиків. Розподіл інвестиційних ризиків – це частковий трансферт партнерам фінансових ризиків за окремими операціями. На практиці застосовуються наступні напрями розподілу ризиків: 1) розподіл ризиків між учасниками інвест. проекту. П-во може передати підряд никам ризики, пов’язані з невиконанням календарного плану будівельно-монтажних робіт, їх низькою якістю т;2) розподіл ризику між під-вом і постачальниками сировини та матер. Його предметом є фінансові ризики, які пов’язані із втратою (псуванням) майна у процесі їх транспортування і здійснення вантажно-розвантажувальних робіт. Форми такого розподілу ризиків регулюються відповідними міжнародними правилами «ІНКОТЕРМС- 90»; 3) розподіл ризику між учасниками лізингової операції. Наприклад, при операційному лізингу п-во передає орендодавцю ризик морального старіння використаного активу, ризик втрати ним технічної продуктивності, а також ін. ризики, що обговорюються в контракті.

39. Способи залучення капіталу для реалізації інвестиційного проекту.

Акціонування є найбільш розповсюдженим способом залучення капіталу на інвестиційній (початковій) стадії проекту. Залучається капітал шляхом емісії простих та привілейованих акцій, що розміщуються серед юридичних та фізичних осіб.Через акціонування залучається не тільки грошовий капітал, але й інші матеріальні та нематеріальні активи.Існують АТ відкритого та закритого типу. Під-во (компанія, що перетворюється на акціонерне АТ або корпорацію) створює корпоративний капітал, який викор. на фін-ня інвестицій.Пайовий рахунок такої компанії перетворюється на акціонерний рахунок, який являє собою суму, що інвестується акціонерами (акції та капітал, виплачений понад номінал). На терені привати зації в Укр. виникла ще одна форма залучення інвестицій — створення колективних п-в, що по суті мають статус ЗАТ, де акціонерами є тільки члени трудового колективу. Самофінансування — це спосіб фінансування компанією власних дій за рахунок чистого прибутку (не розподіленого серед акціонерів).Транстинг — це спосіб вторинного отрима ння доходів шляхом вкладення у ЦП прибутку, одержаного від первинних інвестицій у підприємництво. Транстинг є одним з найефективніших способів нагромадження капіталу, який застосов. переважно ЗАТ та іншими господарчими товариствами.Венчурний капітал (ризиковане інвестування) впроваджується з метою швидкої окупності залучених коштів. він створюється шляхом випуску нових акцій та їх розповсюдження у нових сферах д-сті. Іпотечні кредити — це позички під заставу нерухомості (іпотеки). Держ. кредитування застосов. для активізації інвестиційної д-сті. Держ. довгострокові кредити надаються за рахунок централізованих НБУ через комерційні банки. Держ. кредит викор.тільки для міністерств та відомств за рішенням ВРУ. Франчайзинг — це передача або продаж ліцензії (франшизинг) однієї фірми (франшизодавця) іншій — франшизоодержувачу на право реалізації продукції (послуг, робіт) чи заняття бізнесом на певній території з викор. товарного знаку франшизодавця та за умовою суворого виконання вимог технології та якості. Оренда — це строкове володіння та користування майновим комплексом (капітальним активом). Об'єктом договору оренди може бути п-во, будівля, споруда, приміщення, облад­нання, земельні ділянки .Оренда як спосіб залучення капіталу ґрунтується на догово­рі між орендатором та орендодавцем. У договорі відображається склад майнового комплексу, його вартість, розмір та термін оренд­ної плати, зобов'язання та права сторін, умови та порядок при­пинення договору.Орендна плата розраховується за формулою:ОП = А + П + В ,де ОП — орендна плата, грн.; А — сума амортизаційних відраху­вань, грн.; П — орендний процент; В — витрати на ремонт майна, що орендується . Пільгове фінансування може здійснюватися у наступних формах: прямі позики, гарантовані позики, гранти на певні проекти, пайову участь, прямі дотації, стр-ня. Субсидуючи проект, уряд, звичайно, висуває ті ж умови, що і банк чи інший кредитний заклад, але надані їм пільги заохочують останніх прийняти участь у фін-нні. Субсидування — це неповернене фін-ня, тобто надання грошових коштів та інших постійних та поточних активів на засадах неповернення. Види субсидування: Дотування — це спосіб підтримки будь-яких проектів урядом чи місцевими організаціями влади. Як правило, дотуються соціально важливі програми та проекти, природоохоронні та ресурсозберігаючі технології. Дотації надаються для фін-ня тільки частини інцест.проекту, частка державних інвес­тицій, звичайно, не перевищує 50 %. У низці випадків, надаючи певну дотацію, держава ставить умови, щоб решта була проінвестована приватним капіталом, та контролює цільове використан­ня коштів.Спонсорство та донорство являють собою субсидування ін­вест. проектів з боку юр.х та фіз.. осіб, благо­дійних організацій та фондів. Найчастіше спонсори та до­нори фінансують інтелектуальні інвестицї.

40. Основні методи оцінки д-сті інвестицій та їх хар-ка(статистичні,динамічні)

Серед численних методів і прийомів аналізу доцільності вкладень у ті чи інші об’єкти фінансових інвестицій виокремлюють дві основні групи методів. Перша призначена для оцінки інвестицій в активи з фіксованою ставкою дохідності та визначеним строком їх утримання. До таких об’єктів інвестування належать вкладення в облігації з фіксованим процентом, привілейовані акції, депозитні сертифікати, векселі тощо. Друга група методів призначена для оцінки фінансових вкладень з чітко невизначеною нормою прибутковості та строками інвестування, якими є насамперед інвестиції в акції, інші види корпоративних прав.При прийнятті інвестиційних рішень інвестори порівнюють очікувані доходи від вкладання коштів у даний об’єкт капіталовкладень, з доходами від інших, альтернативних можливостей інвестування. При цьому розрізняють два основні підходи до оцінки інвестицій:статичний аналіз: усі показники, які характеризують об’єкт інвестування, розглядаються в короткостроковому періоді; при розрахунках використовуються величини, зафіксовані в певний проміжок часу (факт зміни вартості грошей у часі не враховується);

динамічний аналіз: показники аналізуються в динаміці, з урахуванням зміни вартості грошей у часі за ряд періодів. При оцінці фінансових інвестицій здебільшого використовують методи, які дають можливість дослідити показники, що характеризують об’єкт інвестицій у динаміці. До основних з таких методів належать: метод дисконтування майбутніх доходів та метод внутрішньої норми прибутковості.

Метод дисконтування Cash-flow називають також методом розрахунку внутрішньої (потенційної) вартості інвестиції. У разі використання цього методу відповідні інвестиційні рішення приймаються на основі порівняння абсолютних величин: теперішньої вартості вхідних і вихідних грошових потоків, які є наслідком інвестиційних вкладень. При цьому ставка дисконтування, яка застосовується при розрахунках теперішньої вартості, є заданою і відповідає ставці дохідності за можливими альтернативними вкладеннями.

Метод ефективної ставки процента :Розрахунок ефективної ставки процента здійснюється як при оцінці доцільності інвестицій, та і при визначенні їх вартості для відображення у фінансовому обліку. При цьому застосовують різні концепції розрахунку

ефективної ставки. Ефективна ставка процента за фінансовими інвестиціями — це реальна ставка дохідності (рентабельність) інвестиційних вкладень за визначений період. Цей показник характеризує рентабельність інвестиційних вкладень,

Метод визначення внутрішньої норми прибутковості

при оцінці інвестицій передбачає розрахунок відносного показника — ставки дохідності, за якої вартість інвестиції дорівнює нулю (теперішня вартість усіх грошових видатків на здійснення інвестиції дорівнює теперішній вартості всіх грошових надходжень від цієї інвестиції). Ця ставка відповідає мінімальній ставці рентабельності, за якої пріоритет може надаватися альтернативним вкладенням на ринку.

41. Інституційно-економічна характеристика грошового ринку.

Грошовий ринок - частина ринку позикових капіталів, де здійснюються переважно короткострокові (від одного дня до одного року) депозитно-позикові операції, що обслуговують головним чином рух оборотного капіталу фірм, короткострокових ресурсів банків, установ, держави і приватних осіб. Грошовому ринку властиві елементи звичайного ринку - попит, пропозиція, ціна. Особливості грошового ринку визначають особливості кожного з елементів: попит має форму попиту на позики, пропозиція - форму пропозиції позик, а ціна - форму відсотка на позичені кошти.Інструментами грошового ринку є векселі, депозитні сертифікати, банківські акцепти. Його основні інститути - банки, облікові установи, брокерські й дилерські фірми. За джерела ресурсів правлять кошти, залучені банківською системою. Основними позичальниками є фірми, кредитно-фінансові інститути, держава, населення. Слід мати на увазі, що грошовий ринок – важливий об'єкт державного регулювання. Держава використовує його ресурси для фінансування своїх видатків і покриття бюджетного дефіциту. Відсоток – важливий інструмент банківської політики, банківської конкуренції, водночас важливий фактор консолідації банків у цілісну систему. Без правильного використання цього інструмента неможливо забезпечити ефективне функціонування банківської системи.На грош. ринку розрізняють %: Облігаційний % - норма доходу, встановлена за цінними паперами. Він має забезпечити зацікавленість інвесторів у вкладанні грошей у цінні папери. Цей відсоток повинен мати вищу ставку, ніж відсоток за банківськими депозитами, оскільки останні ліквідніші, ніж ЦП. Банківський % - узагальнена назва відсотків за операціями банків.
Депозитний % - норма доходу, яку виплачують банки своїм клієнтам за їхніми депозитами.
Позиковий % - норма доходу, яку стягує банк із позичальників за користування позиченими коштами. Ставки позикового відсотка повинні бути вищими за ставки депозитного %, оскільки за рахунок цієї різниці в ставках банки одержують дохід, який називається маржею, і формують свій прибуток.Перш за все зміни ставки відсотка впливають на попит на грошовому ринку; при зростанні ставки попит знижується, а при зниженні – підвищується. Оскільки пропозиція грошей автоматично не веде до зміни ставки, на ринку порушується рівновага: при підвищенні ставки виникає надлишок грошей, що загрожує інфляцією, а при зниженні ставки - нестача грошей, що загрожує Дефляція – стан ек-ки, що хар-ється процесами, протилежними тим, які відбуваються в умовах інфляції. Спричиняється вона зменшенням грошової маси шляхом вилучення з обігу частини платіжних засобів.
Кон'юнктура грошового ринку залежить передусім від таких факторів:
- циклічних змін в економіці;- темпів інфляції;
- особливостей національної кредитно-грошовоЇ політики.
Грошовий ринок відображає попит на гроші та їхню пропозицію.

Чим вищий рівень прибутку в сус-тві, тим більше укладається угод; чим вищий рівень цін, тим більше необхідно грошей для укладання угод у межах національної економіки.

Пропозиція грошей -загальна к-сть грошей, що перебувають в обігу; вона складається із агрегатів.Попит на гроші - це платоспроможна потреба або сума грошей, яку покупці можуть і мають намір заплатити за необхідні для них товари та послуги.СкладовІ:- попит на гроші як засоби обігу (діловий, операційний або попит на гроші для здійснення угод);- попит на гроші як засоби збереження вартості (попит на гроші як активи, попит на запасну вартість, або спекулятивний попит).

42. Грошові реформи, види та цілі їх проведення.

«Грошові реформи»  це повна або часткова структурна перебудова діючої грошової системи. Грошова реформа – проведення деномінації грошей, вилучення з обігу знецінених паперових грошей, випуск нових грошових одиниць, зміна їх золотого вмісту з метою зміцнення грошової системи, стабілізації грошового обігу.Важливою метою грош.реформи є відновлення дієздатності функцій грошової одиниці, надання національній валюті характеру єдиного платіжного засобу й суттєве підвищення її купівельної сили. Грош. реформа є складовим елементом антиінфляційної політики і спрямовується на усунення наслідків інфляції в грошовій сфері і створення монетарних та екон.передумов для стабілізації грошей. Головною функцією монетарної реформи є надання національній валюті характеру справді єдиного законного платіжного засобу, який би характеризувався стабільністю і конвертованістю.Грош. реформа повинна обов’язково доповнитися с-мою практичних заходів, які б гарантували її повномірний характер. Найважливішою метою грошової реформи є надання національній валюті характеру справді єдиного законного платіжного засобу та суттєвого підвищення її купівельної спроможності й конвертованості. Типи грошових реформ: За глибиною реформаційних заходів:1. У вузькому розумінні (реформи часткового типу): формальні - купюри нового зразка поступово або частково змінюються на функціонуючі, деномінаційні - здійснюється деномінація грошей у бік збільшення грошової одиниці, конфіскаційні - з деномінацією грошового обігу або без його зміни. Грошові реформи конфіскаційного типу, або “шокові” реформи. такі реформи передбачають здійснення комплексу явних або замаскованих заходів конфіскаційного характеру: встановлення ліміту на обмін банкнот; замороження частки депозитів понад встановлений рівень; тимчасове припинення валютно-обмінних операцій.

2. У широкому роумінні (структурні реформи) – це якісні масштабні, як правило, довготермінові зміни в усій царині грошових відносин.

За методом здійснення: 1. Шляхом реставрації – знецінену грошову одиницю зміцнюють, змінюючи співвідношення між грошовою і товарною масою.2. Введення паралельних валют – введення нової грошової одиниці здійснюється поступово і вона певний час діє поряд зі старою грошовою одиницею.

За часом проведення:1. Одномоментні - пов′язані із введенням в обіг нових грошей за коротеий строк (7-15 днів). 2. Консервативні – нова грошова одиниця, розширюючи сферу свого функціонального застосування, витискує старі гроші поступово.

Реформи часткового типу торкаються тільки організації грошового обороту, реформуються окремі елементи грошової системи (назва і величина грошової одиниці, види грошових знаків, порядок їх емісії і характер забезпечення тощо).Потрібно було не тільки замінити один вид грошей на інший, а й здійснити істотні структурні зміни в економіці, фінансах, банківській і валютних системах.Структурні (повні грошові реформи) - створення нової грошової системи. Ці реформи проводилися в період переходу від біметалізму до золотого монометалізму, від останнього до системи паперово-грошового обігу чи кредитного обігу в умовах створення нових держав, як це мало місце в період падіння колоніальних імперій чи після виходу окремих республік зі складу колишнього СРСР.

Нуліфікація – оголошення державою знецінених паперових грошових знаків недійсними. Проводиться вона за умови надзвичайно великого падіння купівельної спроможності грошей, коли стає недоцільним будь-який обмін їх на нові гроші і в такій крайній формі зустрічається рідко. Таким заходом користуються за радикальної зміни влади або для створення власної національної грошової системи. Девальвація – офіційне зниження державою металевого вмісту та курсу (або тільки курсу) національних грошей щодо іноземних валют або міжнародних розрахункових одиниць.

43. Суть грошової системи та її елементи.

Грошова система – це форма організації обігу грошей у даній країні, що склалася історично та закріплена законом¹. Вона не є довільним витвором державної влади, а залежить від реально існуючих економічних відносин. Закони визначають основні принципи, правила, нормативи та інші вимоги, що регламентують відносини між суб'єктами грошового обороту. Враховуючи надзвичайно важливу роль грошових відносин в економічному житті суспільства, в усіх країнах, незалежно від їх устрою, формування грошових систем здійснюють центральні органи влади. Кожна держава формує свою власну грошову систему, намагаючись надати їй повну незалежність та здатність протистояти зовнішнім впливам, коли вони загрожують інтересам національної економіки.

Грошова система містить низку елементів, їх визначає законодавство кожної країни.

1. найменування грошової одиниці;Грошова одиниця встановлюється законодавством кожної країни з урахуванням історичних особливостей її розвитку та національних традицій. Найменування грошової одиниці, як правило, пов'язується з історією країни. Коли молоді держави створюють нові грошові системи, назви для своїх грошових одиниць (національних валют) вони шукають у своїй історії чи в історії корінної нації відповідної країни. Нову національну валюту рішенням ВРУ названо гривня. Таку назву мала грошова одиниця Київської Русі. Тим самим проведена своєрідна лінія зв'язку між сучасною і колишньою укр.. державами, що підтверджує закономірний характер відновлення держави Україна.

2.масштаб цін; – це технічна функція грошей, спосіб вираження вартості (ціни) товарів у грошових одиницях. Масштаб цін установлюється і змінюється у законодавчому порядку. Нині масштаб цін складається стихійно та викор.я для порівняння вартостей товарів через їх ціни..Для держави невигідно мати дрібний масштаб, за якого ціни товарів визначаються великими сумами грошей з багатьма нулями. Тому іноді проводяться часткові грошові реформи, пов'язані з укрупненням масштабу цін - деномінацією.

3.види та купюрність грошових знаків, які мають статус законного платіжного засобу;

Питання про види грошових знаків та структуру грошового обігу вирішує кожна країна самостійно (якщо вона не входить до валютного угруповання). Види та купюрність грошових знаків визначає вищий законодавчий орган, який надає їм статус законного платіжного засобу, тобто покладає на державу відповідальність за їх забезпечення. Органи державного контролю ретельно стежать за тим, щоб не допустити використання грош.. сурогатів чи фальшивих грошових знаків. 4.регламентація безготівкових грошових розрахунків;Сучасні висококомп'ютеризовані банківські технології відкрили можливість надати переважній частині грошової маси депозитну форму й обслуговувати грош. оборот переважно у формі безготівкових розрахунків. Тому в грошових с-мах все більшого значення набуває держ. регулювання безготівкового грошового обороту. Безготівковий оборот грошей здійснюється по банківських рахунках і не виходить за межі банківської системи. регламентація готівкового грошового обороту;5.регламентація режиму валютного курсу та операцій з валютними цінностями; - надзвичайно важливий і ефективний елемент грошової системи. В усіх країнах він активно використовується для захисту і забезпечення сталості нац.валюти. 6.державні органи, які здійснюють регулювання грошового обороту та контроль за дотриманням чинного законодавства.7. Організація обороту грошей. Кожна держава покладає це завдання на спеціальні органи регулювання грошового обороту та контролю за дотриманням законодавства з монетарних питань. В Україні:НБУ,Інші органи держ. управління ек-кою – КМУ економіки, Мін. Фін. Грошова система забезпечує правову та організаційну базу для розроблення та реалізації грошово-кредитної (монетарної) політики в країні.

44. Економічна сутність кредиту, принципи, види, форми

Кредит – це форма позичкового капіталу (в грошовій або товарній формах), що надається на умовах повернення і обумовлює виникнення кредитних відносин між тим, хто надає кредит, і тим, хто його отримує.Кредити, класифікують за такими ознаками:

• За видами кредиторів; Банківський кредит – це екон. відносини між кредитором та позичальником з приводу надання коштів банком п-ву на умовах терміновості, платності повернення, матеріального забезпечення.Комерційний кредит – це екон., кредитні відносини, які виникають між окремими п-вами.Є альтернативою короткостр. Банк. кредиту або фін-ня за рахунок власних оборотних коштів.Державний кредит –…..відносини між державою та суб’єктами господарювання.Лізинговий кредит – це стосунки між суб’єктами господарювання, які виникають за орендування майна (майновий кредит або лізинг – кредит)Банкі. та держ. кредити надаються п-вам у грош. формі, лізинговий та комерційний – у товарній.Іпотечний – надається під заставу нерухомого майна. Споживчий-на споживчі товари.

• За формами та видами;Кредити, що надаються в: товарній формі (лізинг, комерц.кредит),грошовій формі * За цільовим призначенням:

Кредити на фін-ня оборотного капіталу, кредити на фін-ня основних засобів.

• за терміном надання; Коротко-до1р, середньо-1-2р, довго – 2 і більше р.

• за забезпеченням; Забезпечені - повернення гарантується нерухомістю або цп, ТМЦ, ДЗ.Бланкові – надаються без застави фінансово стійким п-вам на 1 – 10 днів.

• за порядком надання. Прямі позики- кредити, які надаються 1 банком. Консорціарні – декількома фін. Установами. Позики участі – банки передають - частини позики іншим кредиторам, навіть без відома п-ва позичальника.

• За ступенем ризику: стандартні, з підвищеними ризиками.

• За термінами погашення: одноразові, з довго строковим погашенням.

• За валютою надання: кредити надані в нац..валюті, в іноз. Валюті.

• За % ставкою: з плаваючою % ставкою, з фіксованою % ставкою.

ФОРМИ ЗА ВИДАМИ БАНКІВСЬКОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ:

1. Кредити: строковий –надається всією сумою зразу після укладання угоди.Кредитна лінія –згода банку надати кредит протягом певного періоду часу в розмірах, що не перевищують заздалегідь домовленої суми. 2.Кредитні гарантійні послуги: Акцепний-позика що передбачає акцептування банком інкасованого п-вом – позичальником переказного векселя при умові, що підприємство надає у розпорядок банку тратту до строку її оплати. Авальний-позика, коли банк бере на себе відповідальність за зобов’язання п-ва у формі поручительства або гарантії, тоді одержувач платежу отримує від банку гарантію у випадку коли власник векселя заявляє про неможливості його сплати, тоді банк погашає суму векселя за платника. За акцептним кредитом банк є боржником 1 порядку (несе солідарну відповідальність), а при авальному – додаткову. 3.Послуги кредитного х-ру: Факторинг- сис-ма фінансування за умовами якої постачальник товару переступає короткострокові вимоги за торгівельними операціями факторингу компаніями або комерційного банку.Принципи кредиту:Принцип терміновості – кредит має бути погашений у визначений термін.Пр. повернення – кредит має бути погашений у термін зазначений кредитною угодою.(строкові кредити, пролонговані, прострочені).Цільовий характер – кредит надається підприємству на строго визначені цілі (кредит для фін-ня оборотного, основного капіталу, торгівельно-посередницьких операцій)Пр. забезпечення кредиту – наявність у п-ва юридично оформлених документів, що гарантують своєчасне повернення кредиту (заставне зобов’язання, договір-гарантія, договір-поручительство)Пр.платності – п-во має внести в банк визначену плату за користування кредиту.

45. Інструменти грошового ринку (ринку грошей і капіталу).

Грошови́й ри́нок — це особливий сектор ринку, на якому здійснюється купівля та продаж грошей як специфічного товару, формуються попит, пропозиція та ціна на цей товар. Грошовий ринок — частина ринку позикових капіталів, де здійснюються переважно короткострокові (від одного дня до одно­го року) депозитно-позикові операції, що обслуговують головним чином рух оборотного капіталу фірм, короткострокових ресурсів банків, установ, держави і приватних осіб. Інструментами грошового ринку є векселі, депозитні сертифі­кати, банківські акцепти. Його основні інститути — банки, облі­кові установи, брокерські й дилерські фірми Суб'єкти грошового ринку — юридичні та фізичні особи, які є кредиторами, позичальниками та посередниками. Фінансові інструменти — різноманітні фінансові документи, що обертаються на ринку, мають грошову вартість і за допомогою яких здійснюються операції на фінансовому ринку.

З економічного погляду фінансові інструменти — це особливі товари фінансового ринку, що мають фінансове походження та є об'єктом купівлі-продажу на відповідних сегментах фінансового ринку. Товарами фінансового ринку, насамперед, вважаються грошові кошти та ЦП..Фін.і інструменти, що обертаються на окремих сегментах фінансового ринку, характеризуються на сучасному етапі великою різноманітністю. їх класифікують за такими критеріями.За окремими сегментами фін. ринку розрізняють інструменти, що їх обслуговують: — інструменти грош. ринку та ринку позикових капіталів, до яких належать гроші, грошові сурогати, розрахункові документи, цінні папери;

— інструменти ринку цінних паперів — різноманітні ц п, що обертаються на цьому ринку

— інструменти валютного ринку(іноземну валюту, розрахункові валютні документи)

— інструменти страхового ринку — страхові послуги, котрі пропонуються на продаж

— інструменти ринку золота (срібла, платини) та дорогоцінного каміння.

— інструм.ринку нерухомості — цп та док-ти, що засвідчують право власності на нерухом.

За термінами обігу вирізняють:

— короткострокові фінансові інструменти (з періодом обігу до одного року).;

— довгострокові фінансові інструменти (з періодом обігу понад один рік).

За характером фінансових зобов'язань фінансові інструменти поділяються на:

— інструменти, наступні фін. зобов'язання за якими не виникають (інструменти без наступних фінансових зобов'язань). — боргові фін. інструменти, які, характеризуючи кредитні відносини між їх покупцем і продавцем, зобов'язують боржника погасити в передбачені терміни їх номінальну вартість і заплатити додаткову винагороду у формі відсотка (облігації, векселі, чеки ). — пайові фін. інструменти. Вони підтверджують право їх власника на частку (пай у статутному фонді їх емітента) і на отримання відповідного доходу (у формі дивіденду, відсотка та ін.). (акції, інвестиційні сертифікати.

— первинні –хар-ться їх випуском в обіг первинним емітентом і підтверджують прямі майнові права або відносини кредиту (акції, облігації, чеки, векселі та ін.);

— вторинні або деривативи, які х-ють виключно ц п, що підтверджують право їх власника купити/продати первинні цп.(опціони, свопи, ф'ючерсні та форвардні контракти) .

За гарантованістю рівня дохідності фінансові інструменти бувають таких видів:

— з фіксованим доходом, що характеризують фінансові інструменти з гарантованим рівнем дохідності під час погашення

— з невизначеним доходом, що властиві для фінансових інструментів, рівень дохідності яких може змінюватись залежно від фінансового стану емітента. За рівнем ризику :

— безризикові фінансові інструменти,— фін.інструменти з низьким рівнем ризику

— фін. інструменти з помірним рівнем ризику— фін. інструменти з високим рівнем ризику

— фін. інструменти з дуже високим рівнем ризику ("спекулятивні").

46. Суть та основні характеристики грошового ринку

Грошовий ринок – сукупність усіх грошових ресурсів країни, що постійно переміщуються під впливом попиту і пропозиції з боку різних суб’єктів економіки.

Грошовий ринок склад. З багатьох потоків, за якими грошові кошти переміщуються від власників до позичальників та інвесторів. А умовах ринкової ек-ки виникають 2 протилежні ситуації: 1) домашні господарства щорічно витрачають менше, ніж отримують, тобто у них зявляються заощадження- частина доходів дом. господарств, яка не викор. На купівлю товарів і послуг, сплату податків. Їх формою є нагромадження у грошовій формі у вигляді готівки, вклади в банки, придбання ЦП.2) протилежна ситуація виникає з боку фірм. Це пов’язано з необхідністю здійснення інвестицій – всі види цінностей, що вкладаються в об’єкти підпр-кої та ін.. видів д-сті, в результаті якої створюється дохід.

Структура грошового ринку за видами інструментів:

1.Ринок позичкових капіталів – охоплює відносини з приводу акумуляції кредитними установами грошових коштів фізичних і юр. Осіб та їх надання у вигляді позик на умовах зворотності, строковості і платності. Об»єктом оперування є не гроші, а право на тимчасове користування грошовими коштами.

1. Ринок ЦП(фінансовий ринок) – охоплює кредитні відносини і відносини співволодіння, які оформляються цінними паперами, що можуть продаватися або купуватися.

• Ринок грошей – купуються і продаються гроші у вигляді короткострокових позик та фінансових активів.(ринок короткострокових позик, ринок короткострокових фінансових активів)

• Ринок капіталів – грошові кошти продаються і купуються у вигляді середньо – і довгострокових кредитів та фінансових активів, акцій.

Канали фінансових ринків якими рухаються кошти:

Канали прямого фінансування – це канали, якими грошові кошти рухаються від власників заощаджень до позичальників.

Канали непрямого фінансування - це канали, якими грошові кошти рухаються від власників заощаджень до позичальників через фінансових посередників (фін. установи які збирають грошові кошти населення, тимчасово вільні кошти п-в і надають їх у тимчасове користування іншим установам)

47. Поняття грошового обороту як процесу руху грошей.

Грошовий оборот - це рух грошей у процесі виробництва, розподілу і споживання національного продукту, який здійснюється шляхом готівкових та безготівкових розрахунків. Грошовий оборот - це сукупність всіх грошових платежів і розрахунків, що відбуваються в народному господарстві.Грошовий обіг являє собою рух грошових потоків у готівковій і безготівковій формі. Такий рух можливий завдяки тому, що в кого-небудь є надлишок грошей (пропозиція), а хтось відчуває потребу (пред'являє) попит. Грошовий обіг обслуговує потік товарів, робіт і послуг, і саме через нього матеріалізується функціонування фінансової системи (нагромадження і перерозподіл ресурсів).

Готівковий грошовий обіг

Безготівковий грошовий обіг

Це рух готівки, тобто банкнот від одного власника до іншого. Готівковий оборот найбільш трудомісткий і найменш захищений процес перерозподілу благ. Уявимо собі заводи, що розраховуються за багатомільйонні кредити банкам і постачальникам (відстрочки в оплаті), відправляючи їм вагони купюр. У готівково-грошовому обігу закладені обмеження для господарюючих суб'єктів. Разом з тим, готівково-грошовий обіг в меншому ступені піддається контролю з боку держави, тому у визначених випадках більш бажаний для господарюючих суб'єктів. Усвідомлюючи це, держава встановлює певні обмеження на готівковий оборот, що стосується, в основному граничних сум розрахунків готівкою і термінів збереження готівки в касі п-ва.

Це рух електронних грошей, тобто записів на рахунках. Безумовно, розвитий безготівковий обіг можливий лише при розвитій банківській системі, коли швидкість, гарантія проходження платежів, якість супутніх послуг, - усе надає настільки більші зручності в порівнянні з готівковим обігом, що відбувається відмовлення від готівкового обігу. Основними інструментами безготівкового обігу є цінні папери (векселя, чеки), а також кредитні картки. Особливо важливий такий показник як швидкість обороту засобів. Справа в тім, що чим більше товарів і послуг, тим більше потрібно грошей для їхнього обслуговування. Кількість же грошей можна регулювати не випуском нових грошей, а прискоренням обороту існуючих.

Грошові розрахунки, які здійснюються підприємствами усіх форм власності, можуть здійснюватись у готівковій і безготівковій формах. У сукупності ці грошові розрахунки формують грошовий оборот підприємств, у якому можна виділити такі напрямки:

розрахунки, пов'язані з процесом в- цтва;розрахунки за результатами діяльності;

внутрішньогосподарські розрахунки;Основними для п-ва є надходження грошових коштів від продажу продукції, що зараховані на поточні рахунки і оприбутковані в касі п-ва, оприбутковані товари при товарообмінних операціях, а також надходження в нематер. формі.Структура грошових потоків залежить від сфери діяльності та організаційно-правової форми підприємства. Внутрішні грошові надходження згідно з чинною практикою обліку та звітності, включають:виручку від реалізації продукції, робіт і послуг;

виручку від іншої реалізації;доходи від позареалізаційних операційКошти, що надходять з різних джерел п-ва, належать до внутрішніх грошових потоків. Надходження коштів за рахунок ресурсів, які мобілізуються на фін. ринку, свідчить про використання зовн. джерел.

48. Платники податку на прибуток, порядок нарахування та строки сплати.

Платниками податку з числа резидентів є:133.1.1. суб'єкти господарювання - юридичні особи, які провадять господарську діяльність як на території України, так і за її межами; 1.2. управління залізниці, яке отримує прибуток від основної діяльності залізничного транспорту. Перелік робіт та послуг, що належать до основної діяльності залізничного транспорту, визначається К М У.1.3. п-ва залізничного транспорту та їх структурні підрозділи, які отримують прибуток від неосновної діяльності залізничного транспорту; 1.4. неприбуткові установи та організації у разі отримання прибутку від неосновної діяльності та/або доходів, що підлягають оподаткуванню відповідно до цього розділу; Платниками податку з числа нерезидентів є:133.2.1. юридичні особи, що створені в будь-якій організаційно-правовій формі, та отримують доходи з джерелом походження з України, за винятком установ та організацій, що мають дипломатичні привілеї або імунітет згідно з міжнародними договорами України; .2.2. постійні представництва нерезидентів, які отримують доходи із джерелом походження з України або виконують агентські (представницькі) та інші функції стосовно таких нерезидентів чи їх засновників. .3. Постійне представництво до початку своєї господарської діяльності стає на облік у податковому органі за своїм місцезнаходженням у порядку, встановленому центральним податковим органом України. 133.4. Н б У здійснює розрахунки з Державним бюджетом України відповідно до З У "Про Н бУ". .5. Установи кримінально-виконавчої системи та їх підприємства, які використовують працю спецконтингенту, спрямовують доходи, отримані від діяльності, на фінансування господарської діяльності таких установ та підприємств.

Стаття 135. Порядок визначення доходів та їх склад

135.1. Доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті;

інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

135.2. Доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

135.4.2. дохід банківських установ, Ставки податку

151.1. Основна ставка податку становить 16 відсотків.

151.2. За ставкою 0 відсотків прибутку : На період з 1 квітня 2011 року до 1 січня 2016 року застосовується ставка 0 відсотків для платників податку на прибуток, у яких розмір доходів кожного звітного податкового періоду наростаючим підсумком з початку року не перевищує трьох мільйонів гривень та нарахованої за кожний місяць звітного періоду заробітної плати працівників, які перебувають з платником податку у трудових відносинах, є не меншим, ніж дві мінімальні заробітні плати, розмір якої встановлено законом, та які відповідають одному із таких критеріїв:

а) утворені в установленому законом порядку після 1 квітня 2011 року;

б) діючі, у яких протягом трьох послідовних попередніх років (або протягом усіх попередніх періодів, якщо з моменту їх утворення пройшло менше трьох років), щорічний обсяг доходів задекларовано в сумі, що не перевищує трьох мільйонів гривень, та у яких середньооблікова кількість працівників протягом цього періоду не перевищувала 20 осіб;

в) які були зареєстровані платниками єдиного податку в установленому законодавством порядку в період до набрання чинності цим Кодексом та у яких за останній календарний рік обсяг виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) становив до одного мільйона гривень та середньооблікова кількість працівників становила до 50 осіб.

151.3. За ставками 0, 4, 6, 12, 15 і 20 відсотків доходів нерезидентів та прирівняних до них осіб із джерелом їх походження з України у випадках, встановлених статтею 160 цього Кодексу.

49. База оподаткування ПДВ операції з продажу товарів. Порівняльний аналіз розміру ставок діючого ПДВ в Україні та інших країнах світу.

Порядок визначення бази оподаткування для товарів, які ввозяться на митну територію України, послуг, які поставляються нерезидентами на митній території України : 190.1. Базою оподаткування при ввезенні товарів на митну територію України є договірна (контрактна) вартість, але не менша митної вартості цих товарів, визначеної відповідно до Митного кодексу України, з урахуванням мита та акцизного податку, що підлягають сплаті, за винятком податку на додану вартість, що включаються до ціни товарів/послуг згідно із законом.

При визначенні бази оподаткування перерахунок іноземної валюти в національну валюту здійснюється за офіційним курсом національної валюти до цієї валюти, встановленим Національним банком України, що діє на день подання митної декларації для митного оформлення, а в разі нарахування суми податкового зобов'язання митним органом у випадках, коли митна декларація не подавалася, - на день визначення податкового зобов'язання.

190.2. Для послуг, які постачаються нерезидентами на митній території України, базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість таких послуг з урахуванням податків та зборів, за винятком податку на додану вартість, що включаються до ціни постачання відповідно до законодавства. Визначена вартість перераховується в національну валюту за валютним (обмінним) курсом Національного банку України на дату виникнення податкових зобов'язань. У разі отримання послуг від нерезидентів без їх оплати база оподаткування визначається, виходячи із звичайних цін на такі послуги без урахування податку.

191. Особливості визначення бази оподаткування для готової продукції, виготовленої з використанням давальницької сировини нерезидента, у разі її постачання на митній території України

191.1. База оподаткування при митному оформленні давальницької сировини або готової продукції, отриманої українським виконавцем як оплата за постачання послуг з переробки, визначається з урахуванням положень статті 190 цього Кодексу.

191.2. База оподаткування в разі постачання на митній території України готової продукції, отриманої як оплата за постачання послуг з переробки, визначається згідно із статтею 188 цього Кодексу.

Стаття 192. Особливості визначення бази оподаткування в окремих випадках (порядок коригування податкових зобов'язань та податкового кредиту)

192.1. Якщо після постачання товарів/послуг здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи наступний за постачанням перегляд цін, перерахунок у випадках повернення товарів особі, яка їх надала, або при поверненні постачальником суми попередньої оплати товарів/послуг, суми податкових зобов'язань та податкового кредиту постачальника та отримувача підлягають відповідному коригуванню.

192.1.1. Якщо внаслідок такого перерахунку відбувається зменшення суми компенсації на користь платника податку - постачальника, то:

а) постачальник відповідно зменшує суму податкових зобов'язань за результатами податкового періоду, протягом якого був проведений такий перерахунок, та надсилає отримувачу розрахунок коригування податку;

б) отримувач відповідно зменшує суму податкового кредиту за результатами такого податкового періоду в разі, якщо він зареєстрований як платник податку на дату проведення коригування, а також збільшив податковий кредит у зв'язку з отриманням таких товарів/послуг.. Розміри ставок податку а) 17 відсотків; б) 0 відсотків.

Тобто, незважаючи на те, що цей податок діє практично в усіх країнах Західної Європи, у кожній з них різні його ставки та досить гнучка система запровадження.У Німеччині, наприклад, встановлюється неоподатковуваний мі­німум за попередній календарний рік, але при цьому суб’єкти не ма­ють права на відшкодування цього податку від інших підприємств. Може також вводитись регресивне оподаткування, а підприємства сільського та лісового господарства взагалі звільняються від сплати податку на додану вартість. В Італії від сплати ПДВ звільняються експортні товари, міжна­родні послуги та операції, пов’язані з їх виконанням, а також опе­рації страхування та надання кредитів, поширення акцій та обліга­цій, витрати на медичне обслуговування, освіту, культуру, поштові послуги та операції із золотом та іноземною валютою. У Нідерландах знижуються ставки ПДВ на продукти харчуван­ня, безалкогольні напої, послуги готельного господарства, паса­жирського транспорту, на деякі види комерційної діяльності, а та­кож на банківські, страхові та фінансові послуги, освіту та охорону здоров’я. В Австрії знижені ставки застосовуються при здачі в оренду неру­хомості (крім гаражів і паркінгів), а також при укладанні деяких угод у сфері культури, науки тощо. У Люксембурзі знижена ставка встановлюється при постачанні газу, електроенергії.Але в кожній країні щодо цього податку діють різні пільги. Так, пільгова ставка сплати податку на додану вартість майже в усіх краї­нах діє на більшість продовольчих товарів, особливо повсякденного попиту, на продукцію сільського господарства, на ліки, книги, дру­ковану підписну продукцію. У деяких випадках на туристські та го­тельні послуги, вантажне та пасажирське перевезення тощо. Від спла­ти податку можуть звільнятися державні установи, пов’язані з вико­нанням адміністративних, соціальних, виховних, культурних і спортивних функцій, сільськогосподарське виробництво, деякі вільні професії (приватна викладацька діяльність, приватні лікарі та ін.). На деякі види виробів, навпаки, встановлюються підвищені ставки оподаткування, наприклад на автомобілі, тютюнові, ювелірні виро­би, вироби з хутра тощо. Але загалом стандартна ставка встанов­люється на рівні не менш ніж 14 %.

50. Податкова накладна, порядок її оформлення.

Порядок заповнення податкової накладної передбачає процедуру виписки податкових накладних філією або іншим структурним підрозділом, яка не має власного розрахункового рахунка, але при цьому самостійно здійснює продаж товарів (робіт, послуг) та проводить розрахунки з постачальниками), якщо таке право делеговано головною організацією, яка зареєстрована платником ПДВ. При цьому при складанні податкових накладних філією чи структурним підрозділом головної організації — платника податку необхідно врахувати особливості заповнення деяких реквізитів таких накладних зазначеними особами, а саме:

— порядковий номер податкової накладної, що складається філією чи структурним підрозділом, установлюється з урахуванням коду (номера, шифру), який присвоюється головною організацією для кожної філії або структурного підрозділу і визначається числовим значенням через дріб:

• у чисельнику номера податкової накладної проставляється порядковий номер, а в знаменнику — код (номер, шифр) такої філії або структурного підрозділу;

— у розділі «Особа (платник податку) — продавець» разом із назвою головного підприємства, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, необхідно зазначити назву філії або структурного підрозділу, які відповідно до наданого їм права здійснюють виписування податкової накладної;

— у розділі «Місцезнаходження продавця», вказується місцезнаходження юр особи, зареєстрованої як платник ПДВ, поряд з яким може вказуватися і адреса філії або структурного підрозділу, якому делеговане право виписування податкових накладних.
Податкова накладна дає право покупцю, зареєстрованому як платник податку на додану вартість, на включення витрат до податкового кредиту. 
Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. 
Податкова накладна має містити зазначені окремими рядками реквізити:
а) порядковий номер податкової накладної;
б) дату виписування податкової накладної;
в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім’я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);
д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник ПДВ ; е) опис товарів та їх кількість (обсяг)
є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача;
ж) ціну поставки без врахування податку;
з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні;
и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку. 
Податкова накладна, яка не відповідає зазначеним вимогам, не може бути підставою для включення до податкового кредиту сум ПДВ, сплачених покупцем при придбанні товарів. Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. .  Всі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку – продавця. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів . 
Податкова накладна зберігається покупцем разом із розрахунковими, платіжними док-ми з придбання товарів у порядку і протягом терміну, визначеного для зберігання облікових податкових документів та зобов’язань із сплати податків. 

51. Платники податку ПДФО. Право платника податку на податковий кредит ПДФО.

Стаття 162. Платники податку

162.1.1. фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи;

162.1.2. фізична особа - нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні;

162.1.3. податковий агент.

162.2. Не є платником податку нерезидент, який отримує доходи з джерела їх походження в Україні і має дипломатичні привілеї та імунітет, встановлені чинним міжнародним договором України, щодо доходів, які він отримує безпосередньо від провадження дипломатичної чи прирівняної до неї таким міжнародним договором діяльності.

162.3. У разі смерті платника податку або оголошення його судом померлим чи визнання безвісно відсутнім або втрати ним статусу резидента (за відсутності податкових зобов'язань як нерезидента згідно з цим Кодексом) податок за останній податковий період справляється з нарахованих на його користь доходів. Відповідно до цього останнім податковим періодом вважається період, який закінчується днем, на який відповідно припадає смерть такого платника податку, винесення такого судового рішення чи втрата ним статусу резидента. У разі відсутності нарахованих доходів податок сплаті не підлягає.

162.4. Якщо фізична особа - платник податку вперше отримує оподатковувані доходи всередині податкового періоду, то перший податковий період розпочинається з дня отримання таких доходів.

Стаття 163. Об'єкт оподаткування

163.1. Об'єктом оподаткування резидента є:

163.1.1. загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід;

163.1.2. доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання);

163.1.3. іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.

163.2. Об'єктом оподаткування нерезидента є:

163.2.1. загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід з джерела його походження в Україні;

163.2.2. доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання).

Стаття 164. База оподаткування

Ставка податку становить 15 відсотків бази оподаткування щодо доходів, одержаних (крім випадків, визначених у пунктах 167.2 - 167.4 цієї статті), у тому числі, але не виключно у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які виплачуються (надаються) платнику у зв'язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами; виграшу у державну та недержавну грошову лотерею, виграш гравця (учасника), отриманий від організатора азартної гри.

У разі якщо загальна сума отриманих платником податку у звітному податковому місяці доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року, ставка податку становить 17 відсотків суми перевищення з урахуванням податку, сплаченого за ставкою.

52. Які види ліцензії видає НБУ банкам та ін.фін. установам для здійснення валютних операцій.

Валютне ліцензування комерційних банків:Ліцензування валютних операцій здійснюється відповідно до Декрету КМУ "Про систему валютного регулювання і контролю" та "Порядку надання ліцензій" НБУ на право здійснення комерційними банками операцій із валютними цінностями, затвердженого постановою № 243 правління НБУ від 27.09.1995р. Відповідно до цього НБУ видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій:- генеральна - надається комерційним банкам;
- індивідуальна - резидентам України на відкриття рахунків в іноземних банках та для одержання кредитів в іноземній валюті від зарубіжних кредиторів.
Ліцензію НБУ на право здійснення операцій із валютними цінностями можуть отримувати банки, які є юридичними особами, існують і здійснюють свої операції на території України не менше одного року; мають розмір статутного фонду та власних коштів у межах норм, які встановлює НБУ. Ці банки повинні забезпечити відповідність своїх установ технічним вимогам (наявність комп'ютерної техніки, обладнання спеціального операційного залу, додержання належної охорони та ін.), які необхідні для:
- здійснення валютних операцій;- обслуговування валютних рахунків клієнтів;
- встановлення кореспондентських відносин з іноземними банками;
- проведення кредитних операцій на міжнародних грошових ринках.
Крім цього, банки повинні мати у своєму штаті фахівців, які відповідають певним кваліфікаційним вимогам (вища освіта, досвід практичної роботи, знання іноземної мови).
При дотриманні банками усіх вимог у регіональне управління НБУ для отримання ліцензії подаються такі документи:- заява;- копія нотаріально завіреного статуту;
- перелік операцій із валютними цінностями;
- опис структури та підрозділів із переліком технічних засобів;
- довідка про керівників банку, які здійснюють нагляд за валютними операціями, та безпосередніх виконавців і копії їх дипломів;- баланс та річний звіт установи банку;
- письмове підтвердження трьох іноземних банків про згоду та встановлення кореспондентських відносин.Регіональне управління НБУ перевіряє комплектність документів та відповідність їх вимогам НБУ і в разі наявності дає рекомендацію на відповідний банк. Цю рекомендацію та повний пакет документів передають департаменту валютного регулювання НБУ в Управління валютного контролю та ліцензування. Документи передають на розгляд відповідної комісії, котра дає позитивну оцінку та визначає перелік операцій із валютними цінностями, які банк може здійснювати після одержання ліцензії. Ліцензія оформляється українською та англійською мовами та після затвердження її на засіданні Правління НБУ передається в канцелярію НБУ для реєстрації і передачі банку-заявнику (уповноваженому банкові).

53. Які особливості має правове регулювання обігу і використання валютних цінностей на території України.

Україна як самостійна держава здійснює зовнішньоторговельні та інші економічні зв’язки із зарубіжними країнами через свої органи та уповноважені нею установи і організації. Режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших кредитно фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права і обов’язки суб’єктів валютних відносин установлені Декретом Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” від 19.02. 1993 р., а також ін. актами валютного законодавства. КМУ забезпечує формування Державного валютного фонду:за рахунок коштів Держ. бюджету у межах сум видатків, затверджених ВРУ;шляхом купівлі валютних цінностей на міжбанківському валютному ринку України або за погодженням з НБУ на міжнародному валютному ринку;шляхом одержання кредитів у іноземній валюті у межах затвердженого ВРУ ліміту зовн. держ. боргу України;за рахунок ін. надходжень, передбачених чинним законодавством.Інші суб’єкти формують свої валютні фонди шляхом придбання валюти за рахунок власних та запозичених коштів як на міжбанківському валютному ринку України, так і за рахунок валютних надходжень, що залишаються в їхньому розпорядженні.Внутрішньодержавні валютні відносини охоплюють суспільні зв’язки, що організуються державою при розробленні і проведенні національної валютної політики в зв’язку з утворенням, розподілом і використанням централізованих і децентралізованих валютних фондів, необхідних для виконання певними суб’єктами своїх функцій.Валютні відносини є різновидом фінансових відносин і мають деякі специфічні особливості:1) валютні відносини складаються в сфері фін.д-сті держави, яка чітко регламентує порядок утворення і використання централізованих і децентралізованих валютних фондів;2) безпосереднім приводом для виникнення валютних відносин є здійснювана державою планова діяльність з утворення і викор. необхідних валютних фондів. 3) об’єктом валютних відносин є валютні цінності, що є засобом платежу в міжнародних розрахунках, або ті, що можуть бути сурогатом таких розрахункових засобів, тобто гроші. 4) особливість валютних відносин владномайнового характеру полягає в перерозподілі вартості, а перерозподіл частини грошових коштів, за доп.яких можливі міжнародний обмін та фінансове співробітництво;5) валютні відносини регулють ся не тільки нормами фінансового, але й цивільного, галузей права, тобто є комплексними. Під механізмом правового регулювання валютних відносин слід розуміти сукупність взятих у своїй органічній єдності та взаємозв’язку правових засобів, за допомогою яких відбув. використаннявалютних фондів. Особливістю механізму правового регулювання валютних відносин як специфічного різновиду фінансових є їх особлива владномайнова природа, яка визначається розробленою державою моделлю функціонування національного валютного ринку Укр, формами участі резидентів в іноз. та міжнародних валютних ринках, участь в яких дозволяється законодавством Укр.З боку держави для регулювання валютних відносин, як і в цілому для фінансово-правового регулювання, характерне застосування імперативних приписів, в межах яких законодавцем допускається можливість певної владної поведінки учасників цих суспільних зв’язків. Валютні відносини в цілому регулюються за допомогою усіх трьох засобів правового регулювання (припису, дозволу і заборони). Учасниками валютних правовідносин виступають уповноважені банки, резиденти, нерезиденти, які здійснюють валютні операції, суспільнотериторіальні утворення, колективні суб’єкти, індивідуальні суб’єкти.

54. Хто має право сплачувати фіксований с/г податок?

301.1. Платниками податку можуть бути сільськогосподарські товаровиробники, у яких частка сільськогосподарського товаровиробництва за попередній податковий (звітний) рік дорівнює або перевищує 75 відсотків. Якщо сільськогосподарський товаровиробник утворюється шляхом злиття, приєднання, перетворення, поділу або виділення згідно з відповідними нормами Цивільного кодексу України, то норма щодо дотримання частки сільськогосподарського товаровиробництва, яка дорівнює або перевищує 75 відсотків за попередній податковий (звітний) рік, поширюється на: усіх осіб окремо, які зливаються або приєднуються; кожну окрему особу, утворену шляхом поділу або виділу; особу, утворену шляхом перетворення. .2. Сільськогосподарські товаровиробники, утворені шляхом злиття або приєднання, можуть бути платниками податку в рік утворення, якщо частка сільськогосподарського товаровиробництва, отримана за попередній податковий (звітний) рік всіма товаровиробниками, які беруть участь у їх утворенні, дорівнює або перевищує 75 відсотків.3. Сільськогосподарські товаровиробники, утворені шляхом перетворення платника податку, можуть бути платниками податку в рік перетворення, якщо частка сільськогосподарського товаровиробництва, отримана за попередній податковий (звітний) рік, дорівнює або перевищує 75 відсотків. . Сільськогосподарські товаровиробники, утворені шляхом поділу або виділення, можуть бути платниками податку з наступного року, якщо частка сільськогосподарського товаровиробництва, отримана за попередній податковий (звітний) рік, дорівнює або перевищує 75 відсотків. 308.5. Якщо платники податку не можуть виконати вимогу щодо 75-відсоткового критерію частки сільськогосподарського товаровиробництва у зв'язку із виникненням обставин непереборної сили у попередньому податковому (звітному) році, до таких платників податку в наступному податковому (звітному) році не застосовується вимога, згідно з якою частка сільськогосподарського товаровиробництва повинна дорівнювати або перевищувати 75 відсотків.

55. Страхова послуга та особливості її реалізації.

Страхову послугу визначають як фінансову послугу у вигляді продажу юридично оформлених зобов»язань з надання страхового захисту, яку пропонують на ринку страховики потенційним страхувальникам. Фахівці-маркетологи виділяють « 4 Н» які відрізняють послугу від товару:Невідчутність – означає їх нематеріальний характер, послугу не можна продемонструвати споживачеві за допомогою органів чуття.Невіддільність – означає що створення, продаж і споживання послуги відбувається одночасно.Непостійність – страховик завжди намагається пристосувати послугу до потреб страхувальника.Незбереженність – їх неможливо виробляти наперед і зберігати для подальшої реалізації.Корисність страхової послуги має 2 складові:- надбання страхувальником впевненості за застраховані об»єкти.- компенсація збитку відповідно до умов договору страхування. Реалізація стр. Послуг на ринку поділяється на 3 етапи:Аквізиція – д-сть страховика із залучення клієнтів для укладання нових договорів стр-ня. Виконавець аквізиції повинен детально вивчити всі характеристики об»єкту стр-ня, визначити його стан, ступінь реальності настання страх. Випадку, запропонувати низку попереджувальних заходів для усунення слабких місць об»єкта стр-ня.Контроль за об»єктом стр-ня – передбачає виконання клієнтом усіх зобов»язань щодо проведення превентивних заходів та інформування страховика про будь-яку зміну ризику. Виконання контрольної ф-ї можуть здійснювати органи пожежного нагляду, стосовно майна юридичних осіб, органи з охорони праці на підприємстві. Стр. Компанія повинна підсліджувати якість послуг, які надаються 3ьою стороною страхувальникові на основі її доручення.Врегулювання питань щодо завданих збитків – передбачає використання послуг професійних оцінювачів збитків, якими є аварійні комісари – особи, чкі займаються визначенням причин настання страхового випадку і розмірів збитків кваліфікаційні вимоги до яких представлені актами чинного законодавства України.

56. Порядок укладання та ведення страхової угоди.

Порядок укладання договору визначається цивільним законодавством, зокрема ЗУ «Про стр-ня». Процедура підготовки та укладення договору передбачає чітку домовленість щодо однозначного обумовлення предмету страхування, страхової премії, терміну дії та страхової суми.Процес укладення договору передбачає дві стадії:
1) пропозицію одної сторони Іншій вступити в договірні відносини (оферта);
2) одержання і прийняття пропозиції іншою стороною (акцепт), ще вказує на згоду укласти договір на умовах, викладених з пропозиції.Пропозиція щодо укладення договору однією або кількома конк ретними сторонами є офертою, якщо вона достатньо визначена і відо бражає намір особи, що внесла пропозицію, вважати себе пов'язанок договором в разі її прийняття. Достатньо визначеною пропозиція є та кою, коли:
♦ у ній зазначені достатні умови договору чи порядок їх визначення
♦ якщо вона є дійсною на момент, коли інша особа має намір І прийняти.

Законодавство передбачає, що для укладання договору страхувальник подає страховикові письмову заяву встановленої форми або іншим способом повідомляє свій намір укласти договір страхування. Для письмового визнання договору страхування необхідна не тільки письмова заява страхувальника, а письмова згода страховика на укладання такого договору, підтвердженням якої є страхове свідоцтво (страховий поліс), видане страховиком.
У разі укладання договору з третьою особою оферент зобов'язаний компенсувати збитки стороні, якій раніше була зроблена пропозиція за умови, що остання акцептувала його і на виконання договору понесла витрати. Акцепт може бути виражений такими способами:
♦ видання відповідного полісу;♦ прийняття від страхувальника премій;
♦ «конструктивна поведінка» (конклюдентні дії) страховика Відповідно до законодавства України договір страхування вступає в силу:а) при сплаті страхової премії готівкою - з моменту підписання договору представником страхової компанії й страхувальником;
б) при безготівковому розрахунку - з моменту, що вказаний в полісі (але не раніше 24 годин від дня списання коштів із поточного рахунку страхувальника для зарахування їх на рахунок страхової компанії).Дія договору страхування закінчується о 24 год. того ж дня, що вказаний у полісі, як день припинення договору, якщо інше не передбачено відповідними правилами страхування.Супровід договору страхування. Укладання і підписання договору страхування являє собою певною мірою формальну процедуру. Проте можливі проблеми з отриманням внесків, якщо страхові платежі мають вноситися неодноразово, а щокварталу, щомісяця, чи в інші строки. Адже розтягнені в часі внески вимагають від страховика постійного контролю з використанням інформації з бухгалтерії, спілкування з клієнтом (контроль за проведенням першого внеску та початком страхового покриття, нагадування про наступний внесок тощо).

57. Охарактерезуйте діючу с-му страхування майна юридичних осіб.

Майнове стр-ня – галузь стр-ня суть якої полягає у захисті майнових інтересів, що пов»язані з майном юрид. Або фізичних осіб.

Для того, щоб підприємство змогло захистити себе від фінансових збитків у разі настання непередбачених обставин, укладаються договори добровільного страхування майна державних, кооперативних, громадських, акціонерних, орендних, приватних та інших форм власності підприємств та організацій незалежно від видів діяльності.

Державні підприємства, а також акціонерні товариств і корпорації, що виникли на їх основі, можуть укладати різного виду договори страхування.

За основним договором страхуванню підлягає все майно, що належить підприємству:

• будівлі, споруди, передавальні пристрої, силові, робочі та інші машини, обладнання, транспортні засоби, риболовецькі судна, знаряддя лову, об’єкти незавершеного будівництва, інвентар, готова продукція, сировина, товари, матеріали та інше майно.

За додатковими договорами може бути застраховане:

• майно, одержане підприємством згідно з договором майнового найму (якщо воно не застраховане у майнодавця), або прийняте від інших підприємств та населення для переробки, ремонту, перевезення та зберігання, на комісію тощо.

• майно на час проведення експериментальних або дослідницьких робіт, експонування на виставках. Окремо від власного майна можуть страхуватися основні фонди,що передаються в оренду іншим підприємствам та організації.

• гроші готівкою; акції, облігації, інші цінні папери;

• рукописи, креслення, бухгалтерські ділові книги; дорогоцінні метали;

• технічні носії інформації комп’ютерних та аналогічних систем;

- майно, яке знаходиться в застрахованому приміщенні, але не належить страхувальникові.

Не можуть бути застрахованими також будівлі, споруди, які перебувають в аварійному стані чи розташовані в зоні, якій загрожують обвали, зсуви, повені, інші стихійні явища.

Страхові випадки. У разі страхування майна підприємств вирізняють два типи договорів:

• страхування від вогню, удару, блискавки, вибуху;

• комплексне або розширене страхування “від вогню та інших випадків”, яке включає, крім ризиків пожежі і вибуху, додатково такі страхові події: землетрус, зсув, обвал, буря, ураган, повінь, град, злива, осідання ґрунту, затоплення, шторм, цунамі, туман, пошкодження майна водою з водопровідних, каналізаційних, опалювальних систем, крадіжки зі зломом (пограбування).

У разі настання страх. Випадку страхувальник повинен: * вжити заходи щодо запобігання збільшення збитків, * повідомити страховика про настання страх. Випадку, * повідомити у відповідні органи про настання події, * надати страховику усі док-ти необхідні для визначення причин та розміру збитку, * до прибуття страховика зберігати рештки знищеного або пошкодженого майна, * страховий акт складається страховиком або аварійним комісаром.

Збитки відшкодовуються таким чином: 1. У разі пошкодження майна відшкод. Буде у розмірі різниці між страховою сумою та вартістю залишків майна придатних для подальшого використання. 2. У разі втрати майна або його знищення відшкодування буде у розмірі дійсної або відновної вартості залишків придатних для використання.

58. Охарактерезуйте діючу с-му страхування в с/г та її особливості.

Сільське господарство — одна з найдавніших, найважливіших і найбільш ризикованих галузей економіки. АПК нашої країни вже давно зазнає дефіциту фінансових ресурсів, який був і певною мірою лишається наслідком низької врожайності сільськогосподарських культур, нееквівалентного міжгалузевого обміну, недосконалої податкової та митної політики. За правилами добровільного страхування за першим варіантом об’єкти страхування розбито на чотири групи. 1. Урожай сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень плодоносного віку .2. Дерева й плодово-ягідні кущі, що зростають у садах, та виноградники. Не приймаються на страхування багаторічні насадження, знос або зрідження яких становить понад 70 %, а також ті, що підлягають списанню з балансу. 3. с/г тварини, птиця, кролі, хутрові звірі, сім’ї бджіл у вуликах. 4. Будівлі, споруди, с/га техніка, об’єкти незаверш.будівництва, передавальні пристрої, силові, робочі та інші машини, транспортні засоби, сировина, матеріали, продукція . Не підлягають страхуванню тимчасові, дуже старі та не придатні для використання будівлі, а також споруди, що перебувають у зоні зсуву, обвалу, повені або іншого стихійного лиха (із моменту відповідного оголошення, зробленого органами влади, гідрометеослужбою і т. ін.). Не є об’єктом страхування ділова деревина та дрова на лісосіках і під час сплаву, документи, цінні папери, готівка. Стр-ня врожаю с/г культур і багаторічних насаджень здійснюється на випадок їх пошкодження або загибелі з таких причин: вимерзання, град, злива, буря, ураган, повінь, пожежа. Крім того, до страхових подій належать вимокання, випрівання, спричинені стихійним лихом. Стр-ня багаторічних насаджень здійснюється на випадок повної загибелі внаслідок вимерзання, сильних снігопадів, повені, бурі, зливи, граду, землетрусу, пожежі. Страх. подіями можуть бути:
· вимерзання озимих культур і багаторічних сіяних трав посіву минулих років;
· градобій, злива, буря, ураган або затоплення посівів (якщо воно є наслідком стих. лиха);
· вогонь на пні колосових та інших сіяних культур. Страхування тварин охоплює:
· свиней, хутрових звірів і кролів віком від чотирьох місяців, домашню птицю яйценосних порід віком від п’яти місяців, птицю в господарствах, що спеціалізуються на вирощуванні бройлерів віком від одного місяця, велику рогату худобу, овець і кіз віком від шести місяців, коней віком від одного року, а також бджолині сім’ї — на випадок загибелі, знищення, або вимушеного забою внаслідок пожежі, стихійного лиха (удар блискавки, буря, ураган, буран, град, злива, повінь, землетрус, сель), або нещасного випадку (попадання під рухомий транспорт або під дію електричного струму) та вимушеного забою (знищення) за розпорядженнями ветеринарних служб у зв’язку із заходами боротьби з інфекційними хворобами; · молодняк тварин, які не досягли віку, зазначеного в попер. переліку, на випадок загибелі, падежу, вимушеного забою або знищення (за висновком спеціалістів ветеринарної служби) унаслідок стихійного лиха, пожежі й дії електричного струму. Будівлі, споруди, с/г техніка, об’єкти незавершеного будівництва, передавальні пристрої, силові, робочі та інші машини, транспортні засоби, сировина, матеріали, продукція страхуються на випадок знищення або пошкодження внаслідок пожежі, вибуху, повені, паводку, землетрусу, бурі, урагану, смерчу, зливи, граду, зсуву, обвалу, селю, затоплення, у тому числі через аварії комунікаційних мереж.
Крім того, тварини, обладнання, машини та інше майно можуть бути застраховані за окрему плату на випадок крадіжки та неправомірних дій третіх осіб.
Страхові платежі визначаються в цілому за договором і за кожним видом майна, що передається на страхування. Для цього від страхової суми віднімають франшизу, різницю перемножують на тарифну ставку і ділять на 100.

59. Страхування фінансово – кредитних ризиків.

Фінансово–кредитні ризики можна охарактеризувати як сукупність імовірних небажаних подій при здійснені фінансово – кредитних операцій, суть яких полягає в тому, що партнер підприємства чи банку не може виконати взятих на себе грошових забов’язань, а підприємство чи банк не може добитись їх виконання засобами, передбаченими договором.

Фінансові і кредитні ризики розмежовують за суб’єктом, у котрого вони виникають. Так фінансові ризики виникають у суб’єктів господарювання, переважно у підприємств виробничої сфери. Кредитні ризики виникають у комерційних банків при здійснені ними активних операцій ( у неповерненню позичальником отриманого кредиту і несплати відсотків за нього, тощо).

Фінансово–кредитні ризики мають тільки добровільну форму страхування.

До фінансових ризиків слід віднести наступні:

• Ризики неплатежу при продажі товарів в кредит та лізингових операціях;

• Неотримання прибутку при інвестиційних операціях;

• Втрати або зменшення прибутку внаслідок не передбачуваних обставин.

Страхування фінансових ризиків на сьогоднішній день включає:

•       Страхування непогашення кредиту (страхування вкладів, страхування відповідальності підприємств – позичальників, страхування експортних кредитів, страхування дебіторської заборгованості підприємств, страхування несвоєчасної сплати процентів за кредит, страхування несплати лізингових платежів);

•        Страхування доходів від виробничо-господарської діяльності (страхування банкрутства підприємств, страхування доходів від комерційної діяльності,страхування прибутку підприємств, страхування доходів підприємств, страхування несплати орендних платежів, страхування на випадок безробіття);

•        Страхування ризиків неправомірного застосування фінансових санкцій державними податковими інспекціями:

•        Страхування біржових операцій (страхування комісійної винагороди брокерської фірми, страхування ризиків неплатежу по комерційним угодам, страхування операцій з цінними паперами).

Слід відмітити, що законом України „Про страхування” ст. 7 передбачено кілька видів страхування фінансових ризиків, а також страхування судових витрат, так як страхування зменшує витрати підприємства на судові процеси за рахунок прибутку.

У загальному випадку договори добровільного майнового страхування фінансових ризиків передбачають надання страховиком (тобто страховою компанією) страхового захисту на випадок непередбачених збитків у результаті невиконання договірних зобов'язань контрагентами перед страхувальником (або, що буває рідше, невиконання зобов'язань

страхувальника перед його контрагентами).

Об'єктом страхування виступають майнові інтереси страхувальника, пов'язані з комерційними ризиками, що виникають при веденні господарської діяльності.

За такими договорами страховим випадком є невиконання контрагентом страхувальника (як правило, покупцем) зобов'язань за відповідними договорами (поставки, купівлі-продажу тощо) або виникнення збитків у зв'язку з невиконанням цих договорів .Страхова сума за розглядуваними договорами страхування визначається за домовленістю страхувальника і страховика на підставі грошової оцінки зобов'язань контрагента перед страхувальником (або страхувальника перед його контрагентом) відповідно до умов договору, укладеного між страхувальником і його контрагентом . Особливістю договорів страхування є можливість отримання страхувальником регресного права вимоги.

Фінансово–кредитні ризики мають тільки добровільну форму страхування.

60. Механізм проведення співстрахування та перестрахування.

Співстрахування — страхування, при якому два та більше страховиків беруть участь визначеними частками у страхуванні одного й того самого ризику, видаючи спільні чи окремі поліси, кожний на страхову суму у своїй частці.

При цьому договір має містити умови, що визначають права і обов " язки кожного страховика. За наявності угоди між співстрахувальниками та страхувальником один зі співстраховиків може представляти всіх інших у відносинах із страхувальником, залишаючись відповідальним перед ним лише у розмірі своєї частки.На практиці страховик, котрий бере участь у страхуванні в меншій частці,підпорядковується умовам, узгодженим страховиком, що має більшу частку.

Якщо страхувальник застрахував об'єкт не на повну суму, він розглядається як один із страховиків і несе відповідальність за недострахованою часткою. Інколи страховики, які беруть участь у співстрахуванні, вимагають, щоб страхувальник сам виступав
співстраховиком, тобто утримував на власній відповідальності частину ризику. Співстрахувальні ознаки можна спостерігати на прикладі пе-рестрахувальних пулів (об'єднань, фондів).. Сутність його полягає в тому, що премія та суми збитків за відповідними ризиками передаються в пул, який розподіляє проходження операцій між членами пулу згідно з розміром премії, що її передано до пулу.Кожний з учасників пулу бере участь як у тих ризиках, які він сам прийняв і передав до пулу, так і в решті ризиків, які внесені до пулу іншими учасниками. Це дає можливість кожному учаснику пулу збільшити кількість ризиків, що приймаються на страхування, поліпшити структуру страхового портфеля, зменшити небезпеку кумуляції ризиків.

Система перестрахування, як і система прямого страхування, побудована на розподілі ризику між декількома учасниками. Це дозволяє прямому страховику, з одного боку, цілком виконати прийняті на себе страхові зобов " язання перед страхувальником, а з іншого, полегшити навантаження за виплатою у будь-якому страховому випадку, зберігаючи при цьому свою фінансову надійність. Перестрахування - це страхування ризику, взятого на себе страховиком " . Страховик, який перестраховує прийняті на себе ризики, стає перестрахувальником, тобто цедентом. Хоча при цьому перед своїм клієнтом залишається відповідальним у повному обсязі. Процес передачі ризику або його частини називається цесією. Процес подальшої передачі даного ризику наступному перестраховику називається ретроцесією. Вартість—перестр-ня включає: - частину страхової премії, що передасться перестраховику; - витрати компанії на ведення справи у зв " язку з передачею ризиків.

Передавання ризиків у перестрахування здійснюється постійно або одноразово.
За методом передавання ризиків у перестрахування перестрахувальні операції поділяються на види: Факультативні перестрахувальні операції характеризуються певною свободою сторін договору перестрахування, існує можливість регулювання страховиком розміру власного утримання. Облігаторне страхування передбачає обов " язкову передачу в перестрахування раніше узгодженої частини ризику за всіма покриттями, визначаються межі відповідальності. Перерозподіл ризику у перестрахувальник операціях відбувається за двома формами: Пропорційна форма - Сторони частково приймають участь у розподілі відповідальності. Інтереси цедента й перестраховика в цілому співпадають. Застосовується при обов " язковому страхуванні відповідальності, при автокаско. Непропорційне - Інтереси сторін можуть приймати суперечливий характер. Найчастіше використовується в договорах страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів за збиток, спричинений третім особам в результаті ДТП.

61. Методи ліквідації викривленого впливу інфляції на дані бухгалтерської звітності.

Одним з основних завдань бухгалтерського обліку є формування повної і достовірної інформації про діяльність, майнове положення і фінансові результати організації. Інфляція істотним чином впливає на достовірність цих показників. Тому знання наслідків інфляційних процесів і їх впливу на економіку вельми істотно і для внутрішнього управління організацією, визначення облікової політики підприємства, контролю за рухом грошових коштів, ефективністю їх використання. Навіть відносно невеликі темпи інфляції можуть зробити істотний вплив на достовірність і реальність фінансової інформації. В умовах гіперінфляції економіки звітність про результати операційної діяльності та фінансовий стан у національній валюті без перерахунку не є корисною. Купівельна спроможність грошей зменшується настільки, що порівняння сум, отриманих від операцій та інших подій, що відбулися у різні проміжки часу, навіть у той же звітній період, вводить в оману . Таким чином, в умовах гіперінфляції, фінансову звітність необхідно коригувати. Механізм коригування фінансової звітності в умовах інфляції наведено в П(С)БО 22 «Вплив інфляції». Згідно П(С)БО № 22 «Вплив інфляції» показники фінансової звітності коригуються такими підприємствами, які повинні річну фінансову звітність обнародувати. Згідно Закону України «Про бух. облік та фінансову звітність» до таких п-ємств належать: ВАТ, підприємства-емітенти облігацій, банки, довірчі товариства, валютні та фондові біржі, інвестиційні фонди, інвестиційні компанії, кредитні союзи, недержавні пенсійні фонди, страхові компанії; які мають кумулятивний приріст інфляції за останні три роки 90 та більше відсотків. Кумулятивний приріст інфляції розраховується помноженням індексів інфляції за останні три роки, включаючи звітний .Індекс інфляції вираховує та обнародує державний орган статистики – Держкомстат. При коригуванні фінансової звітності на рівень інфляції необхідно принести показники фінансової звітності до зіставлених грошових вимірників на дату коригування, тобто активи, зобов'язання, власний капітал коригуються на коефіцієнт коригування. Порядок проведення коригування річної фінансової звітності на вплив інфляції є досить складним процесом, який поділяється на такі моменти:п-ємство складає річну фінансову звітність на основі поточного бух. обліку; проводить розрахунок коефіцієнтів коригування за видами активів, капіталу, зобов'язань;проводить розрахунок коригування річної фінансової звітності за методикою П(С)БО 22 «Вплив інфляції» по кожній статті;складання нової скоригованої фін.ї звітності та приміток до неї.Поточний бух. облік (рахунки, відомості, журнали-ордери, Головна книга) не коригуються на вплив інфляції.

Індекс інфляції на дату балансу (Ід)

Індекс інфляції на дату признання доходів та витрат (Ів)

Показник розрахов. за кожною статтею фін. звітності згідно з методикою.Коригування річної фін. звітності проводять по кожному звіту в такій послідовності: Баланс, Звіт про фінансові результати, Звіт по рух грошових коштів, Звіт про власний капітал. Для різних видів активів, зобов’язань, власного капіталу використовують різні методики коригування .

Відсутність обліку інфляції веде до значного спотворення даних про майнове положення підприємств і результатах їх діяльності, робить неможливим зіставлення даних різних періодів, утрудняє аналіз інвестиційної привабливості, деформує структуру капіталу, позбавляє підприємство джерел засобів для своєчасної заміни устаткування, що, зрештою, може спричинити нездатність продовжувати діяльність в осяжному майбутньому.

62. Вертикальний і горизонтальний аналіз бухгалтерського балансу під-ва.

Горизонтальний аналіз балансу полягає в порівнянні кожної статті балансу і розрахунку змін абсолютних і відносних величин, а також якісній характеристиці виявлених відхилень.Вертикальний аналіз балансу передбачає розрахунок відносних показників. Завдання вертикального аналізу — розрахунок питомої ваги окремих статей у загальній сумі валюти балансу й оцінка змін питомої ваги. За допомогою вертикального аналізу можна здійснювати міжгосподарські порівняння. Крім того, відносні показники пом’якшують негативний вплив інфляційних процесів.Горизонтальний (динамічний) аналіз цих показників дає можливість установити абсолютні відхилення й темпи зростання за кожною статтею балансу, а вертикальний (структурний) аналіз балансу — зробити висновки про співвідношення власного й позичкового капіталу, що свідчить про рівень автономності підприємства за умов ринкових відносин, про його фінансову стабільність. Горизонтальний та вертикальний аналіз може проводитися за кілька звітних періодів.Дослідження активів банку полягає у використанні аналітичних прийомів, спрямованих на визначення загального обсягу коштів, які перебувають у розпорядженні банку, їх структури і динаміки в аналітичному періоді.Загальний аналіз активів банку ґрунтується на застосуванні методик вертикального та горизонтального аналізу, які передбачають обчислення та подальшу оцінку таких показників: * процентні співвідношення окремих показників з агрегованим показником; * абсолютні зміни кінцевих показників порівняно з початковими (базисними); *темпи зростання або приросту показників в аналітичному періоді.У процесі вертикального, або структурного аналізу активів ви­значається питома вага активів за їх цільовим використанням, ступенем ліквідності, рівнем дохідності, а також склад та структура кожного виду активів: кредитного портфеля, портфеля цінних паперів, високоліквідних та інших активів. Вертикальний аналіз структури балансу дає змогу робити висновки про перерозподіл вкладень у різні види активів і про зміни джерел фінансування підприємства. Результати цього аналізу використовуються в процесі оцінки якості складу активів та їх оптимізації. Вони, як правило, оформляються в таблиці та графічно у формі секторних або стовпчикових діаграм.Горизонтальний, або трендовий, аналіз дає змогу вивчити динаміку активів у цілому й окремих їх видів у часі, визначити загальні тенденції їх зміни або тренду.Результати цього аналізу оформляються графічно у формі стовпчикових діаграм та лінійних графіків, що полегшує визначення лінії тренду. Вертикальний та горизон. аналіз під час загального вивчення активів зазвичай здійснюється одночасно.Отже, можна назвати основні риси, наявність яких у балансі дає можливість віднести його до «позитивного»:1) збільшення валюти балансу в кінці звітного періоду проти його початку;2) зростання темпів приросту усіх активів над темпами приросту необоротних активів;3) перевищення власного капіталу підприємства над позичковим і збільшення темпів його зростання проти темпів зростання залученого капіталу;4) приблизно однакові темпи приросту дебіторської і кредиторської заборгованості;5) перевищення частки власних оборотних коштів понад 10 %. Відомо, що для порівняння даних балансу на початок і кінець року номенклатуру статей балансу за попередній звітний рік треба привести в повну відповідність з номенклатурою та групуванням розділів і статей бухгалтерського балансу на кінець року. Крім того, для порівняння даних на початок і кінець звітного періоду необхідно враховувати вплив інфляції.

63. Методи прогнозування банкруцтва.

Банкрутство – неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше, як через застосування ліквідаційної процедури.

До зовнішніх причин банкрутства можна віднести:

• скорочення попиту на продукцію п-ва; економічна криза та інфляція в країні.

• спад цін на продукцію; зростання цін на сировину, матеріали й енергоресурси;

До внутрішніх причин банкрутства відносять:

• недостатньо кваліфіковане керівництво підприємством;

• нездатність керівництва п-ва своєчасно реагувати на зміни в економіці;

• промахи у виробничо – технічній політиці;

• помилки у виборі стратегії розвитку підприємства;

• невміння організувати колектив на виконання поставлених завдань.

Фундаментальний підхід - заснований на збиранні та аналізі всієї інформації про підприємство із внутрішніх та зовнішніх стосовно нього джерел. На підставі зовнішньої інформації оцінюється поточна і перспективна ситуація в галузі, до якої належить підприємство, загальний розвиток кон'юнктури тощо. Технічний підхід прогнозування банкрутства - грунтується на аналізі даних звітності попередніх періодів .

Найважливішим інструментом системи раннього попередження та методом прогнозування банкрутства підприємств є дискримінантний аналіз. Під дискримінантним аналізом здебільшого розуміють комплекс методів математичної статистики з допомогою якого здійснюється класифікація досліджуваних одиниць (підприємств) в залежності від значень обраної сукупності показників у відповідності до побудованої метричної шкали.

Розрізняють однофакторний та багатофакторний дискримінантний аналіз.

І. Однофакторний дискримінантний аналіз. В основі однофакторного аналізу покладене сепаратне дослідження окремих показників та класифікація підприємств за принципом дихотомії. Віднесення підприємства до категорії "хворих" чи "здорових" здійснюється у розрізі окремих показників у відповідності до емпірично побудованої шкали граничних значень досліджуваного показника.

1.1. Система показників Бівера

1.Відношення Cash Flow до позичкового капіталу. 2.Віднош. чистого прибутку до валюти балансу. 3.Віднош. позичкового капіталу до валюти балансу.

4.Віднош. оборотних активів до поточних зобов'язань (показник покриття).

5.Віднош. робочого капіталу до валюти балансу. 6.Відношення різниці між очікуваними грошовими надходженнями та поточними зобов'язаннями до витрат підприємства.

1.2. Ситстема показників Вайбеля

.Відношення позичкового капіталу до валюти балансу.

2.Відношення оборотних активів до поточних зобов'язань (показник покриття).

3.Відношення Cash Flow до поточних (короткострокових) зобов'язань.

4.Відношення різниці між очікуваними грошовими надходженнями та поточними зобов'язаннями до витрат підприємства (без амортизації).

5.Відношення середнього залишку кредиторської заборгованості до вартості закупок помножене на 365 6.Відношення середніх залишків виробничих запасів до величини затрат на сировину (матеріали) помножене на 365.

ІІ. Багатофакторний дискримінантний аналіз.

В процесі аналізу підбирається ряд показників, для кожного з яких визначається вага в так званій "дискримінантній функції".

• Модель Альтмана

• Модель Беермана

Модель оцінки ймовірності банкрутства українських підприємств

Для оцінки ймовірності банкрутства вітчизняних підприємств рекомендується до використання дискримінантна функція із шістьома змінними:

Z = 1,04*X₁+0,75*X₂+0,15*X₃+0,42*X₄+1,8*X₅ -0,06*X₆ - 2,16

Модель розроблена на основі аналізу фінансових показників 850 українських підприємств усіх видів економічної діяльності

Zi <= -0,55 - фінансовий стан підприємства є незадовільним (знаходиться у фінансовій кризі або вона йому загрожує);

-0,55 <= Zi <= 0,55 - однозначних висновків щодо якості фінансового стану підприємства зробити неможливо, необхідний додатковий експертний аналіз;

Zi > 0,55 - фінансовий стан підприємства є задовільним.

64. Моделі, що застосовуються у фінансовому аналізі.

1. Активна модель факторної системи – результативний показник у вигляді алгебраїчної суми показників факторів.

Д ф. у. = Д в.у. + Дд +Дкз

2. Мультиплікативна модель – результативний показник визначається як добуток факторних показників.

Кетзр = Кр * рентабельність активів * коефіцієнт фінансової незалежності.

3. Кратна модель - результативний показник визначається як співвідношення факторних показників.

Коефіцієнт оборотності активів = чистий дохід / середня величина активів.

4. Змішано – комбінована – поєднує кілька моделей факторної с-ми.

Коефіцієнт приросту валюти балансу = валюта балансу середня на кінець – ВБ середня базисна / ВБ базисна.

65. Функції та основні принципи кредиту . Оцінка кредитоспроможності позичальника.

Кредит – це форма позичкового капіталу (в грошовій або товарній формах), що надається на умовах повернення і обумовлює виникнення кредитних відносин між тим, хто надає кредит, і тим, хто його отримує. Принципи кредиту:

Принцип терміновості – кредит має бути погашений у визначений термін.

Пр. повернення – кредит має бути погашений у термін зазначений кредитною угодою.(строкові кредити, пролонговані, прострочені)

Цільовий характер – кредит надається підприємству на строго визначені цілі (кредит для фін-ня оборотного, основного капіталу, торгівельно-посередницьких операцій)

Принцип забезпечення кредиту – наявність у п-ва юридично оформлених документів, що гарантують своєчасне повернення кредиту (заставне зобов’язання, договір-гарантія, договір-поручительство)

Принцип платності – п-во має внести в банк визначену плату за користування кредиту.

Кредитоспроможність – оцінена кредитором наявність у позичальника передумов для одержання кредиту і його повернення у визначений термін за обумовлену плату.

Характеристика позичальників за класами кредитоспроможності:

Клас А-ризик відсутній, без ризикові позики. Має дуже хорошу репутацію позичальника.

Клас Б – з мінімальним ризиком. Репутація надійного позичальника.

В – з середнім ризиком. Позичальник має позитивну репутацію.

Г – з високим ризиком. Погана репутація.

Д – з максимальним ризиком. З незадовільною репутацією.

Оцінка платоспроможності позичальниказа якісними показниками:

1. надійність позичальника у поверненні кредитних ресурсів, яка встановлюється його кредитною історією.

2. перспективи д-сті п-ва з позиції конкурентоспроможності його продукції.

3. Якість виробничого менеджменту

4. Якість кадрового менеджменту в частині забезпечення п-ва висококваліфікованими кадрами

5. 5. Оцінка стабільності внутрішнього середовища п-ва.

Суб’єкти кредитних відносин – кредитор (хто надає кредит) і позичальник (хто бере кредит).Об’єкти короткострокових кредитних відносин:

• виробничі запаси (сировина, , запасні частини, паливо, інструмент);

• незавершене виробництво та напівфабрикати власного виробництва;

• витрати майбутніх періодів (сезонні витрати, витрати на освоєння нових виробів );

• платіжні та розрахункові операції з постачальниками й покупцями.

Об’єкти довгострокового та середньострокового кредитування – це капітальні вкладення:

• пов’язані з реконструкцією підприємства; для технічного переозброєння;

• для упровадження нової техніки; для удосконалення технології виробництва;

• для інших витрат, що приводять до збільшення вартості основних засобів.

66.Структура активів комерційного банку.

Активи комерційного банку - напрямки розміщення і використання ресурсів комерційного банку. Банківські активи утворюються в результаті активних операцій банку, тобто розміщення власних і залучених коштів з метою одержання доходу, підтримки ліквідності і забезпечення функціонування банку. Активи КБ поділяють:готівка та прирівняні до неї кошти, цінні папери, кредити, основні засоби та інші активи. Як і структура пасивів, структура активів банку значною мірою обумовлюється економічною ситуацією в країні, репутацією банку, стратегією, яку він намагається реалізувати на ринку, та специфікою менеджменту. В цілому структура банківських активів така.Готівка та прирівняні до неї високоліквідні активи становлять 5—10% загальної суми активів; інвестиції в ЦП— 5—25%; кредитний портфель — 50—80% усіх активів. Частка ОЗ у загальній сумі активів незначна і становить 3—6%.Готівку та інші високоліквідні активи назив. первинними резервами банку і викор. насамперед для забезпечення потреб у готівці при вилученні депозитів чи наданні позик. До цієї категорії активів належать готівка, банківські метали, кошти на коррахунках у інших банках та в центральному банку, готівка в процесі інкасації, резервив центральному банку. Банки намагаються тримати обсяг найліквідніших активів на мінімальному рівні для забезпечення потреб у ліквідних коштах і вимог центрального банку, оскільки такі активи, як правило, неприбуткові або приносять незначний дохід.ЦП банку поділяють на ліквідні ЦП, призначені для перепродажу, та інвестиційні ЦП, що придбаваються банком для подальшого володіння ними. Ліквідні ЦП назив. вторинними резервами і використовують переважно для отримання доходу від їх перепродажу та для забезпечення ліквідності банку. При формуванні портфеля ліквідних цінних паперів банки часто надають перевагу державнимборговим зобов'язанням як найменш ризиковим та найбільш ліквідним. Інвестиційні цінні папери призначаються для отримання доходу від володіння ними і є менш ліквідними і більш прибутковими, ніж цінні папери, що призначені для перепродажу.Кредитний портфель банку становить більшу частину активів і приносить більшу частину доходу банківській установі. Кредити банку є тими активами, ринкова вартість яких найважче піддається оцінюванню. Неправильне визначення ринкової вартості кредитів та якості кредитного портфеля призводить до формування резервів, неадекватних реальній якості кредитів і до завищення або заниження величини власного капіталу банку. Найбільш ліквідними активами банку є готівка та прирівняні до неї кошти. Менш ліквідними активами виступають ліквідні цінні папери та короткострокові кредити, надані іншим банкам. Саме ці групи активів входять до первинних та вторинних резервів банку і визначають рівень його ліквідності. Ще нижчий рівень ліквідності мають інвестиційний та кредитний портфелі банку. Найменш ліквідними вважають ОЗ та нематеріальні активи. Причому нематеріальні активи банку як активи, що часто мають нульову ринкову вартість, як правило, не враховуються при оцінюванні чистих активів та власного капіталу банку. Поділ активів за ступенем ризику здійснюють для того, щоб банк міг сформувати достатній за величиною власний капітал та резерви на покриття можливих втрат за ризиковими активами. Формування власного капіталу та резервів без урахування ступеня ризику активів може призвести у разі надлишкових резервів до неефективного використання ресурсів банку, у разі недостатніх резервів — до втрат, які банк не зможе поглинути, та до банкрутства. Для активів різного ступеня ризику встановлюються коефіцієнти ризику від 0 для безризикових активів до 1 для активів з максимальним ступенем ризику. Як правило, виділяють п'ять груп активів з коефіцієнтами ризику 0; 0,05; 0,2; 0,5 та 1. Найбільшу частку в активах КБ становлять, прибуткові активи — позики та довгострокові інвестиції в цінні папери. Ці дві групи активів відрізняються від резервів, описаних вище, значно нижчим ступенем ліквідності, проте для забезпечення рентабельної роботи керівництво банку прагне до збільшення частки цих груп в активах банку..Вкладення в основні засоби — це найдовгостроковіші активи банку, без яких не можливе нормальне функціонування кредитно-фінансової установи. Як і будь-якій організації, комерційному банку необхідні приміщення, меблі, технічні засоби. Ця група активів не дає безпосередньо ніякого прибутку, проте без них не можлива організація роботи з моменту його створення.

67. Формування та використання прибутку комерційних банків. Показники прибутковості.

Одна з основних цілей комерційних банків - це одержання прибутку, що є джерелом виплати дивідендів акціонерам (пайовикам), створення фондів банку, базою підвищення добробуту працівників банку і т.д. Прибуток банку представляє різниця між його валовим доходом і витратами. Відповідно до діючої методики комерційні банки визнач. прибуток або збитки від своєї діяльності щокварталу, в останній операційний день кварталу. Протягом кварталу доходи і витрати враховуються наростаючим підсумком. Розподіл прибутку банку здійснюється за підсумками діяльності за рік відповідно до рішення загальних зборів акціонерів банку. Протягом року прибуток, як правило, розподіл. у виді авансу на основі встановлених зборами акціонерів пропорцій. У залежності від податк. законодавства банки сплачують податки в державний і місцеві бюджети з прибутку або з доходу . Природно, застосовувана методика стягування податків впливає як на розмір, так і на порядок розподілу прибутку.Після сплати податків і штрафів, що накладаються податковою інспекцією, НБУ й інших органів з, прибутку банку виробляються відрахування в його резервний фонд у розмірі не нижче 5 % прибутку , що залишається в розпорядженні банку. Потім виробляються відрахування у фонди економ.стимулювання банку, на благодійні і спонсорські заходи, на виплату винагороди керівництву банку. Із суми, що залишилася , виплач. дивіденди акціонерам . Якщо і після цього залишається нерозподіл. прибуток, він може бути спрямована на індексацію акцій або ж на приріст статутного фонду банку.Збитки банку за підсумками діяльності за рік покриваються за рахунок його резервного фонду, а при його недостатності - за рахунок зменшення статутн. фонду. При збитковій діяльності банку акціонерами (пайовиками) або Національним банком України вирішується питання про доцільність його подальшого функціонування - збереженні , реорганізації або ліквідації.Формування прибутку КБ визнач. специфікою цього комерційного п-ва, навкруги операцій, а також діючою с-мою обліку .За закордонними стандартами обліку і звітності кінцевим фінансовим результатом діяльності банку є чистий прибуток. Вона являє собою залишок доходу після покриття всіх загальнобанківських витрат, сплати податків, відрахувань у фонди. Відмінності чистого прибутку від балансової зв'язані також з іншою методикою відображення в доході і витраті банку процентних платежів .У формі звіту про прибуток за світовими стандартами доходи та витрати, що формують прибуток, групуються не тільки за змістом, але і за принципом стабільності. Виділяються блок процентної маржі, блок безпроцентних доходів і витрат, блоки нестабільних джерел прибутку. Така форма звітності про прибуток дозволяє бачити динаміку кінцевого фін. результату, виявити основний фактор приросту або падіння прибутку, оцінити джерела збільшення чистого прибутку з якісної сторони. Позитивні висновки можна зробити у випадку приросту чистого прибутку за рахунок стабільних джерел. Прибуток є найважливішим показником оцінки д-сті КБ. Вона викор. аналітиками для визначення рейтингів банків на основі їхніх балансів.

68. Порядок відкриття, реєстрації та ліцензування комерційних банків в Україні.

Комерційні банки – основна ланка кредитної системи країни, у яку входять кредитні установи, що здійснюють різноманітні банківські операції для своїх клієнтів на засадах комерційного розрахунку. Для цього вони використовують не тільки свій власний капітал, але і залучений фінансовий капітал у виді внесків, депозитів, міжбанківських кредитів та інших джерел. Причому залучені засоби, як правило, значно перевищують обсяг власного капіталу комерційних банків.Спочатку комерційні банки створювалися переважно як галузеві. Деякі банки виникли як дочірні банки державних спеціалізованих банків. Надалі акціонерами чи пайовиками комерційних банків усе більше ставали різні комерційні структури і приватні особиПоступово статус комерційних одержали колишні державні спеціалізовані банки. Порядок створення і діяльності комерційних банків регламентується законами України "Про банки і банківську діяльність", "Про господарські товариства", "Про цінні папери і фондову біржу", "Про підприємництво", "Про аудит", "Про іноземні інвестиції", "Про заставу" і іншими, а також Тимчасовим положенням про порядок створення, реєстрації комерційних банків і здійснення наглядом над їхньою діяльністю, затвердженим Правлінням Національного банку України 17 липня 1992 року.Засновниками, акціонерами комерційних банків можуть бути українські й іноземні юридичні і фізичні особи, за винятком Рад народних депутатів усіх рівнів, їхніх виконавчих органів, політичних і профспілкових організацій, союзів і партій, суспільних фондів, комерційних банків. Ними також не можуть бути громадяни наступних категорій: військовослужбовці, посадові особи органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, арбітражного суду, державного нотаріату, органів державної влади і управління, покликаних здійснювати контроль за діяльністю підприємств. Засновниками банків не можуть бути особи, яким заборонено займатися підприємницькою діяльністю до закінчення терміну, встановленого вироком суду, особи, що мають судимість за грабіжництво, хабарництво й інші корисливі злочини.Необхідно забезпечити банк приміщеннями з обладнаним касовим вузлом, пристроєм охоронної і пожежної сигналізації, спеціальних каналів зв'язку, постом міліції, обчислювальною й іншою банківською технікою і так далі. Засновники банку (незалежно від того, у виді якого товариства він організується) повинні укласти між собою договір, що визначає порядок здійснення ними спільної діяльності, відповідальності перед особами, що підписалися на акції, і третіми особами. Засновники також несуть відповідальність по зобов'язаннях, що виникло до реєстрації банку Національним банком України. Для реєстрації комерційного банку його рада представляє в двотижневий термін після перевірки фінансового стану засновників у регіональне управління Національного банку України наступні документи: заява про реєстрацію статуту банку за підписом голови ради; установчий договір, підписаний засновниками банку і завірений їх печатками (для юридичних осіб) чи нотаріально (для фізичних); устав банку, затверджений установчими зборами і підписаний головою ради; протокол установчих зборів; економічне обґрунтування створення банку, включаючи розрахунковий баланс і розрахунок плану доходів, витрат, прибутку на кінець першого року його діяльності; бухгалтерські баланси засновників, акціонерів; висновок аудиторської організації, що має ліцензію Національного банку України, про фінансовий стан засновників; інформацію про професійну придатність голови правління і головного бухгалтера, рекомендованих засновниками; копії платіжного документа про внесення плати за реєстрацію; копію звіту про проведення відкритої підписки на акції зі списком акціонерів; довідку про наявність необхідного приміщення для банку (якщо воно орендовано, те і договір оренди на термін не менш 5 років). Зміст кожного з документів визначено Тимчасовим положенням про порядок створення, реєстрації комерційних банків і здійснення нагляду за їхньою діяльністю. Отриманий від регіонального керування висновок із зазначеними вище документами представляється в Національний банк України для реєстрації, що повинна бути здійснена в місячний термін з моменту одержання заяви.

КБ можуть відкривати свої філії і представництва як на території України, так і за її межами на підставі письмової згоди регіонального управління Національного банку України. Необхідною умовою їхнього відкриття є повна оплата заявленого статутного фонду банку. Реєстрація філії виробляється регіональним управлінням НБУ протягом місяця з дня одержання всіх необхідних документів. Державна реєстрацiя банкiв здiйснюється НБУ вiдповiдно до вимог цього Закону та нормативно-правових актiв НБУ.

Уповноваженi засновниками банку особи подають НБУ для держ. реєстрацiї такi док-ти:

1) заяву про реєстрацiю банку;2) установчий договiр ;3) статут банку;4) рiшення про створення банку (протокол установчих зборiв) або Постанову КМУ про створення державного банку;Реєстрацiя банкiв здiйснюється шляхом внесення вiдповiдного запису до Державного реєстру банкiв, пiсля чого банк набуває статусу юридичної особи.НБУ видає банку свiдоцтво про його державну реєстрацiю за встановленою ним формою. 5) бiзнес-план, що визначає види дiяльностi, якi банк планує здiйснювати на найближчий рiк, та стратегiю дiяльностi банку на найближчi три роки згiдно iз встановленими НБУ вимогами;6) iнформацiю про фiнансовий стан учасникiв, якi матимуть iстотну участь у банку. У разi коли засновником банку є юридична особа, надається iнформацiя про членiв ради директорiв i осiб, якi мають iстотну участь у цiй юридичнiй особi;7) бухгалтерську i фiнансову звiтнiсть за останнi чотири звiтних перiоди (квартали) 8) вiдомостi про кiлькiсний склад спостережної ради, правлiння (ради директорiв), ревiзiйної комiсiї;

9) копiю платiжного док-та про внесення плати за реєстрацiю банку, що встановл. НБУ;10) нотарiально завiренi копiї установчих документiв учасникiв, якi є юридичними особами та матимуть iстотну участь у банку;12) вiдомостi про професiйну придатнiсть та дiлову репутацiю голови та членiв правлiння (ради директорiв) i головного бухгалтера банку.НБУ у тижневий термiн з дати подання документiв для державної реєстрацiї банку вiдкриває тимчасовий рахунок для накопичення пiдписних внескiв засновникiв та iнших учасникiв банку.Рiшення про державну реєстрацiю банку або про вiдмову в державнiй реєстрацiї банку приймається НБУ не пiзнiше тримiсячного строку з моменту подання повного пакета документiв, зазначених у цiй статтi.НБУ може вимагати вiд заявника виправлення недолiкiв у поданих документах.Комерційні банки (юридичні особи) мають право здійснювати банківські операції тільки після отримання відповідної ліцензії НБУ. Філії КБ здійснюють банківські операції за наявності відповідно оформленого доручення головного банку і дозволу регіонального управління НБУ за місцезнаходженням філії банку.НБУ надає банкам ліцензію на здійснення низки операцій з готів­кою, розрахункових, активних, пасивних, операцій з валютними цін­ностями та інших.НБУ видає новоствореним банкам ліцензії на здійснення банків­ських операцій за умови, що вони мають:— професійно придатних перших керівних осіб банку (голову правління та гол.о бухгалтера.— підрозділ, який виконуватиме відповідні банк. операції,— відповідні внутрішні документи банку, що регламентуютьздійснення банком діяльності, яка ліцензується НБУ;— необхідне обладнання, комп'ютерну техніку, прог­рамні продукти та засоби зв'язку— приміщення банку, що відповідає вимогам .Для отримання ліцензії новоствореними банками подаються такі док-ти до НБУ:— клопотання банку про надання ліцензії на здійснення банк. операцій;— бізнес-план банку на перші 3роки його д-сті;— професійна придатність керівників відповідних підрозділів;— висновок регіонального управління НБУ щодо технічної гото­вності та забезпеченості кваліфікованими кадрами.Рішення про надання ліцензії ухвалює Комісія з питань нагляду і регулювання діяльності банків.

69. Структура пасивів комерційного банку.

Ресурси кожного комерційного банку мають конкретну структуру, тобто співвідношення між власними, залученими та запозиченими коштами. Ця структура складається насамперед під впливом конкретних умов: універсалізації чи спеціалізації банку, його кредитної тактики і стратегії, позицій на грошово-кредитному ринку, обсягу продуктів і послуг, які пропонуються клієнтам. Під впливом змін у регулюванні банківської діяльності, зрушень у макро- й мікроекономічній динаміці, можливості формування ресурсної бази комерційного банку не залишаються стабільними. Враховуючи це, актуальним є моделювання кожним комерційним банком шляхів і джерел ресурсного забезпечення його діяльності.

Аналіз структури пасивних операцій банку може бути якісним і кількісним і включає аналіз структури власних коштів і аналіз структури залучених та запозичентх коштів.

Якісний аналіз структури власних коштів комерційного банку дозволяє виділити джерела їх формування. Власні кошти банків складаються із фондів: статутного, резервного, страхового, інших фондів та нерозподіленного прибутку. Аналіз власних коштів має важливе значення, бо вони служать забезпеченням зобов’язань банку. Окрім власних банк широко використовує залучені кошти, за рахунок яких формується більша частина активів.

Аналіз власних і залучених ресурсів починають з оцінки їх структури вцілому і по кожній групі. При цьому слідкують, як складається співвідношення між власними та залученими ресурсами і темпами їх росту. Наступним етапом аналізу є оцінка стану власних коштів банку та їх складових частин.

Управління банківськими ресурсами– це діяльність, яка пав’язана з залученням грошових коштів вкладників та інших кредиторів, визначенням величини та відповідної структури джерел грошових коштів і їх розташування.

Слід підтримувати таку структуру пасивів, яка б забезпечувала певне співвідношення власного та позикового капіталу, що дає змогу підтримати ефективність банківської діяльності.

Надмірна наявність залучених коштів посилює ризик і підвищує потенційну загрозу неплатоспромож-ності комерційного банку, а також можливість потрапити під контроль інших комерційних банків та кредиторів, що може дозволити останнім впливати як на поточну діяльність, так іна проведення банком кредитної політики в цілому.

Якісне обслуговування багато в чому залежить від кваліфікації апарату банку, який повинен врахувати не лише свої власні інтереси, а й інтереси клієнтів.

Перед комерційними банками постає завдання ефективного розташування ресурсів, яке б надало банку прибуток, а для досягнення цього комерційний банк повинен підтримувати

У практиці зарубіжного менеджмента управління пасивами є самостійним напрямком, в процесі якого вирішуються наступні завдання:

не допускати наявності в банку коштів, які не приносять доходу, окрім тієї частини, яка забезпечує формування обов’язкових резервів;

сформувати необхідні кредитні ресурси для виконання банком відповідних зобов’язань перед клієнтом і розвитку активних операцій;

забезпечити отримання банком прибутку за рахунок залучення «дешевих» ресурсів.[12,27]

Кожне із цих завдань має свої особливі способи і методи вирішення. В управлінні операцій по залученню вільних грошових коштів важливе значення має якість обслуговування клієнтів – наявність інформації про умови залучення грошових коштів у вклади, швидкість обслуговування, добре відношення до клієнта.

70. Джерела формування банківського капіталу.

Власний капітал (кошти) банку являє собою грошові кошти, внесені акціонерами (засновниками банку), а також кошти, утворені в процесі подальшої діяльності банку. У порівнянні з пі-вами інших сфер діяльності ВК КБ займає незначну питому вагу у сукупному капіталі, приблизно 8 - 10%, тоді як у промислових підприємствах 40 - 60%, до того ж він має інше призначення в банках, аніж в інших сферах підприємництва. Якщо в останніх це - забезпечення платоспроможності і виконання більшості оперативних функцій підприємств та організацій, то власний капітал комерційного банку слугує перш за все для страхування інтересів вкладників і меншою мірою - для фінансового забезпечення своєї оперативної діяль­ності. Розмір власного капіталу є важливим фактором забезпечення надійності функціонування банку і має перебувати під контролем органів, що регулюють діяльність комерційних банків. Джерелами формування капіталу банку можуть бути: 1. Статутний капітал банку, який, у свою чергу, формується з акціонерного або приватного капіталу під час організації нового банку шляхом акумулювання внесків засновників чи випуску і реалізації акцій. Статутний фонд КБ формується лише за рахунок власних коштів акціонерів. Забороняється формування статутного капіталу за рахунок бюджетних коштів, коштів, отриманих у кредит і під заставу. Усі випуски акцій банками типу відкритих акціонерних товариств підлягають реєстрації у Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФРДля реєстрації випуску акцій банк-емітент складає проспект емісії. При першій емісії його готують засновники, при наступній - правління банку2. Резервний фонд . Це грошові ресурси, що резервуються банком для забезпечення непередбачених витрат, покриття збитків від банківської діяльності, а також виплати дивідендів по привілейованих акціях, якщо недостатньо прибутку. Наявність коштів в ньому забезпечує стійкість комерційного банку, зменшує вірогідність його банкрутства. Розмір резервного фонду та щорічних внесків до нього встановлюється зборами акціонерів і фіксується в установчих документах, але він не може бути меншим 25% статутного фонду, а розмір відрахувань - меншим 5% чистого прибутку. Коли резервний фонд досягає встановленої величини, то відрахування до нього припиняються. У випадку використання коштів з резервного фонду відрахування від чистого прибутку на його формування відновлюються. 3. Спеціальні фонди (фонд основних коштів, фонд переоцінки основних засобів та інші), які призначені для виробничого та соціального розвитку банку. Порядок формування і використання цих коштів визначається статутними документами банку. Формуються ці фонди за рахунок прибутку. 4. Нерозподілений прибуток - джерело внутрішнього походження. За своїм змістом він є резервом банку, який залишається після розподілу чистого прибутку на сплату податку, формування резерву та виплату дивідендів власникам і призначається на розширення банківського бізнесу. Розмір ВК КБ залежить від фак­то­рів: · рівня мінімальних вимог НБУ до статутного фонду (це мінімальний розмір статутного фонду, який банк повинен мати сплаченим); · специфіки клієнтури. За значної кількості невеликих вкладників власного капіталу потрібно буде менше ніж за наявності великих вкладників; ·  характеру активних операцій. Капітал банку складається з суми основного та додаткового капіталу за мінусом відвернень з урахуванням основних засобів. Склад основного та додаткового капіталу, а також відвернень визначається НБУ. При розрахунках розмір додаткового капіталу не повинен перевищувати розмір основного капіталу, як це визначено міжнародними стандартами. Відрахування (мінусування) вартості ОЗ здійснюється тільки тоді, коли вони перевищують суму основного й додаткового капіталів за мінусом відвернень.

71.Особливості функціонування механізму управління бюджетним процесом і бюджетними відносинами в Україні.

Бюджетний процес – це регламентована нормами права діяльність, пов’язана зі складанням, розглядом, затвердженням бюджетів, їх виконанням і контролем за їх виконанням, розглядом звітів про виконання бюджетів, що складають бюджетну систему України. Учасниками бюджетного процесу є:

Президент України: підписує Закон Про Державний бюджет України на рік; у разі незгоди накладає вето; вносить зміни та доповнення до державного бюджету.

Верховна Рада України: розробляє пропозиції до проекту Основних напрямків бюджетної політики з конкретних макроекономічних показників; приймає постанову про схвалення напрямів бюджетної політики; розглядає проект бюджету в трьох читаннях; ухвалює Закон про Державний бюджет України; вносить зміни в цей Закон; розглядає та приймає рішення щодо звіту про виконання Закону про Державний бюджет України.

Комітет ВРади з питань бюджету:бере участь практично у всіх стадіях бюдж.процесу.

Рахункова палата: здійснює зовнішній контроль та аудит фінансової та господарської діяльності бюджетних установ; здійснює контроль за проведенням таємних видатків;

К М У:подає на розгляд В Р проект Основних напрямків бюджетної політики; розробляє проект Закону про Держ бюджет; доопрацьовую проект Закону про Держ бюджет України після першого та другого читання у ВР; приймає рішення про виділення коштів із резервного фонду Держбюджету;

Міністерство фінансів: погоджує єдині правила бухгалтерського обліку всіх фінансових операцій, активів і фінансових зобов’язань; розробляє інструкції щодо підготовки бюджетних запасів;розглядає та вживає заходів щодо усунення розбіжностей з головними розпорядниками бюджетних коштів;подає проект Закону про держ бюджет на розгляд КМ У

доопрацьовує проект після першого і другого читання;затверджує та контролює розпис, за яким виконується Держ бюджет ,здійснює прогнозування та аналіз доходів бюджету протягом бюджетного року;установлює факт перевиконання доходної частини бюджету;

Державне казначейство:здійснює операції з коштами державного бюджету та місцевих бюджетів;здійснює розрахунково-касове обслуговування розпорядників бюджетних коштів;

веде бух облік та складає звітність про виконання Державного та місцевих бюджетів.

Розпорядники бюджетних коштів:розробляють проекти кошторису та бюджетні запити і подають Міністерству фінансів;головні розпорядники затверджують кошториси розпорядників нижчого рівня;контролюють хід виконання кошторисів.

Н б У:Подає до Верховної Ради та Кабінету Міністрів України:

проект основних засад грошово кредитної політики на наступний бюджетний рік;

проект кошторису доходів та видатків НБУ на наступний бюджетний рік.

Державні органи місцевого рівня:

розробляють і доводять до відома головних розпорядників бюджетних коштів інструкції з підготовки бюджетних запитів; Місцеві державні адміністрації та виконавчі органи рад готують проекти рішень про відповідні місцеві бюджети; відповідні ради затверджують бюджети та звіти про їх виконання.

Ефективність бюджетного процесу на загальнодержавному та місце­вих рівнях залежить від тісної співпраці всіх гілок влади, активної грома­дянської позиції політичних партій, інших громадських об'єднань, фахівці» різного профілю.

72. Бюджетна система України: сутність, структура, принципи функціонування.

Бюджетна система України – це сукупність державного бюджету та місцевих бюджетів, побудована з урахування економічних відносин, державного і адміністративно – територіальних устроїв. Бюдж. С-ма України складається з (структура):

• Державного бюджету Укр

• Бюджету АРК, - місцевих бюджетів.

Принципи побудови бюджетної системи України:

Єдність – забезпечується єдиною правовою базою, грошовою системою, бюджетною класифікацією, єдиним веденням бух. обліку і звітності.

Збалансованість - повноваження та здійснення витрат бюджету мають відповідати обсягу надходжень до бюджету на відповідний бюджетний період.

Самостійність – забезпечується закріпленням за ними відповідних джерел доходів, правом відповідних органів державної влади,органів влади АРК та органів місцевого самоврядування на визначення напрямів використання коштів відповідно до законодавства.

Повнота – до складу бюджетів включаються всі надходження та витрати бюджетів, що здійснюються відповідно до нормативно-правових актів органів державної влади, органи влади АРК та місцевого самоврядування.

Обгрунтованість – бюджет формується на основі реалістичних макропоказників економічного і соціального розаитку держави та розрахунків надходжень та витрат бюджету.

Ефективність- при складанні та виконанні бюджетів усі учасники бюджетного процесу мають прагнути досягнення запланованих цілей при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів та максимального результату при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів.

Субсидіарність – розподіл видів видатків між Державним та місцевими бюджетами має ґрунтуватися на максимально можливому наближенні суспільних послуг до їх безпосереднього споживача.

Справедливість і неупередженість – бюджетна с-ма Укр базується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами.

Публічність і прозорість – Держ бюджет і місцеві бюджети затверджуються, а рішення щодо звіту про їх виконання приймаються відповідно ВРУ, ВР АРК та відпов. Радами.

Відповідальність – кожен учасник бюдж. процесу несе відповідальність за свої дії або бездіяльність на кожній стадії бюджетного процесу.

73. Бюджетне планування і прогнозування: сутність, завдання, методи, форми реалізації.

Бюджетне прогнозування – визначення основних показників бюджету на перспективу. У процесі цієї роботи визначається концепція, основна мета, головні напрями розвитку й основні цілі, які мають бути досягнуті.

Мета бюджетного прогнозування – оптимізація розподілу і використання сукупного суспільного продукту, а в кінцевому підсумку – підвищення ефективності виробництва.

Завдання прогнозування:

• Визначення основних вартісних показників для заданого об»єкта управління,

• Створення математичних методів прогнозування, обробки одержаної інформації,

• Реалізації отриманої інформації.

Бюджетне планування – це діяльність по формуванню й використанню цільових централізованих і децентралізованих фондів фінансових ресурсів, які спрямовують на розширене відтворення та на задоволення насущних потреб держави.

Завдання планування:

• Визначення джерел і обсягів грошових ресурсів

• Зосередження в руках держави централізованого фонду грошових засобів, необхідного для успішного виконання державних функцій.

• Стимулювання найбільш ефективного використання матеріальних, трудових і грошових ресурсів, зниження собівартості продукції.

• Забезпечення необхідних пропорцій в розподілі й використанні грошових ресурсів.

Виконання цих завдань реалізується через: Держ бюджет і бюджети всіх рівнів, кредитний і касовий план НБУ і КБ, баланси і звіти держ підприємств і організацій, фінансові плани асоціацій, фірм, кооперативів, кошториси установ що фінансуються з бюджету.

При плануванні використовують спеціальні методи:

Метод коефіцієнтів – базується на застосуванні відповідних коефіцієнтів щодо результатів певного проміжку часу:рік, квартал, місяць. Недолік-він не стимулює виявлення резервів і не сприяє впровадженню режиму економії коштів.

Нормативний метд – ґрунтується на використанні прогресивних норм і нормативів, при цьому враховуються особливості галузей, зміни в попередньому періоді. Дає можливість об»активно оцінити потреби галузей у фінанс ресурсах, ефективне викор фін ресурсів.

Балансовий метод – допомагає збалансувати джерела ресурсів із запланованими видатками, встановити взаємозв»язок виробничих і фінансових показників, створювати фінансові резерви. Практично вся с-ма бюджетного планування будується за балансовим методом.

74. Економічні передумови виникнення бюджетного дефіциту в Україні. Заходи держави щодо подолання бюджетного дефіциту та джерела його покриття.

Бюджетний дефіцит відображає співвідношення між доходами і видатками бюджету з перевищенням видатків. Бюджетний дефіцит є наслідком певного стану економічних відносин, які виникають між учасниками спільного виробництва в процесі фінансових ресурсів понад їх наявну величину.

Види держ. бюджету: За формою прояву:

Вікритий- це офіційно визнаний дефіцит у законі про бюджет на відповідний рік.

Прихований – виникає в результаті завищення обсягів планових доходів та включення у склад доходів джерел покриття бюджетного дефіциту.

Вимушений – є наслідком скорочення обсягів ВВП і відповідно обмеженості фінансових ресурсів країни.

Свідомий – виникає внаслідок дискреційної фіскальної політики, яка передбачає цілеспрямовані зміни і розміри державних витрат, податків.

За напрямом дефіцитного фінансування:

Активний –х-ся спрямуванням коштів на інвестування ек-ки, що сприяє розвитку ВВп.

Пасивний – х-ся спрямуванням коштів на покриття поточних видатків.

Причини бюджетного дефіциту в Україні є:

• Зменшення приросту національного доходу.

• Збільшення бюджетних витрат,- Зменшення надходжень до бюджетів усіх рівнів порівняно з видатками. - Відсутність чіткої фінансової стратегії.

• Інфляційні процеси, - зростання внутрішнього і зовнішнього боргу.

Заходи щодо подолання бюджетного дефіциту:

• Перехід від всеохоплюючого фінансування економіки до кредитування

• Ліквідація дотацій збитковим підприємствам,

• Скорочення витрат на управління

• Реформування с-ми оподаткування з метою зниження податкового тиску на фіз. І юридичних осіб.

Джерелами фінансування дефіциту бюджету можуть виступати:

• Позики держави (не інфляційний шлях покриття бюджетного дефіциту)

• Грошово – кредитна емісія (інфляційний шлях покриття бюджетного дефіциту)

75. Казначейська форма виконання бюджету. Функції Держ. казначейства .

Державне казначейство утворене згідно з Указом Президента України від 27 квітня 1995 р. “Про Державне казначейство України”. Свої функції здійснює відповідно до постанови Кабінету Міністрів України. “Питання Державного казначейства”, де передбачено положення про Державне казначейство.Систему Державного казначейства становлять Головне управління Державного казначейства України та його територіальні органи.Державне казначейство України, його органи є юридичними особами, мають розрахункові та інші рахунки в установах банків, печатку із зображенням Державного герба України та своїм найменуванням.Основні завдання Державного казначейства:

• організація виконання Державного бюджету України і здійснення контролю за цим;

• фінансування видатків Державного бюджету України;

• ведення обліку касового виконання Державного бюджету України, складання звітності про стан виконання Державного бюджету України;

• здійснення контролю за надходженням, використанням коштів державних позабюджетних фондів;

• розроблення нормативно-методичних матеріалів з питань бухгалтерського обліку, звітності та організації виконання бюджетів усіх рівнів.У Бюджетному кодексі передбачені такі повноваження Державного казначейства України:

1. Ведення бухгалтерського обліку всіх надходжень та витрат Державного бюджету України.

2. Установлення єдиних правил ведення бухгалтерського обліку та складання звітності про виконання бюджетів, кошторисів, розроблення інструкцій з цих питань та здійснення контролю за їх дотриманням.

3. Контроль за відповідністю платежів узятим зобов’язанням та бюджетним асигнуванням.Цим же кодексом визначена відповідальність.Керівники органів Державного казначейства України несуть персональну відповідальність у разі вчинення ними бюджетного правопорушення та невиконання вимог щодо казначейського обслуговування бюджетів, установлених цим кодексом.

76. Бюджетний механізм: сутність та головні складові.

Бюджетний механізм – це сукупність засобів, які застосовує держава з метою організації бюджетних відносин та забезпечення належних умов для економічного і соціального розвитку. Складові бюджетного механізму:

Бюджетне планування і регулювання – визначаються фінансові можливості держави щодо фінансового забезпечення розвитку її економіки і соціальної сфери.

Фінансові показники – узагальнюючі:доходи і видатки, державний борг (зовнішній, внутрішній), рівень інфляції..Індивідуальні: рівень витрат бюджету на одного жителя, розмір податків що сплачуються одним працюючим.Нормативи – х-зують певний рівень забезпечення видатків, різних видів витрат фінансових ресурсів.Ліміти – є певними обмеженнями на витрати в інтересах держави,підприємця або громадянина.Резерви – покликані нейтралізувати дію непередбачуваних факторів, що можуть виникнути в майбутньому.С-ма управління бюджетними коштами – держава в особі її виконавчих і законодавчих органів влади встановлює методи розподілу національного доходу, форми грошових надходжень, регулює види платежів.

77. Основи фінансової діяльності суб»єктів підприємництва.

Суб’єкт підприємницької діяльності без створення юридичної особи має право відкрити рахунок у будь-якому банку України та інших державах за згодою цих банків у порядку, встановленому НБУ. Підставою для відкриття рахунка є свідоцтво про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності та копія документа, що підтверджує взяття його на облік у державному податковому органі.Фінансування. ВК ПП формується виключно за рахунок його приватного майна. Основним джерелом його збільшення є внутрішнє фінансування, зокрема невикористаний для споживання прибуток. Кредитні рамки приватного підприємця обмежуються величиною приватного майна, яке він може надати як кредитне забезпечення.Оподаткування. Законодавством передбачено кілька альтернативних способів оподаткування доходів приватних підприємців:оподаткування сукупного чистого доходу та сплата інших податків, передбачених законодавством України (традиційне оподаткування);сплата фіксованого податку з придбанням торгового патенту;сплата єдиного податку.Фінанси підприємництва — це певна сукупність грошових фондів, що забезпечують процес виробництва та відтворювання в рамках цього суб'єкта малого підприємництва, а також сукупність форм і методів формування та використання їх.Початкове формування ресурсів суб»єктів підприємництва відбувається під час заснування підприємств, коли утворюється статутний фонд. Його джерелами, залежно від організаційно-правових форм господарювання, є: пайові внески, акціонерний капітал, надходження від асоціацій. Статутний фонд характеризує обсяг грошових коштів (основних і оборотних), інвестованих у процес виробництва, де функціонують основні й оборотні фонди, фінансові ресурси підприємницьких структур — це грошові доходи та надходження, що перебувають у розпорядженні суб'єктів господарювання і призначені для виконання фінансових зобов'язань, здійснення витрат на розширене відтворення й економічне стимулювання працівників. Формування фін. ресурсів здійснюється за рахунок власних та прирівняних до них коштів, мобілізації ресурсів на фінансовому ринку й надходження грошових коштів від фінансово-банківської системи у порядку перерозподілу.

Таким чином, фінансові ресурси підприємницьких структур можна поділити на три групи відповідно до джерел їхнього формування.

До першої групи слід віднести доходи та надходження, які утворюються за рахунок власних та прирівняних до них коштів. Доходи: прибуток від основної діяльності; прибуток від виконаних науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт (НДДКР) та інші цільові доходи; прибуток від фінансових операцій; прибуток від будівельно-монтажних робіт, які виконуються господарським способом; інші види доходів. Надходження: амортизаційні відрахування; виручка від майна, що вибуло; непоточні пасиви; цільові надходження (плата за утримання дітей тощо); мобілізація внутрішніх ресурсів у будівництві; пайові та інші внески членів трудового колективу; інші види надходжень.

До другої групи належать кошти, які мобілізуються на фінансовому ринку, а саме: продаж власних акцій, облігацій та інших видів цінних паперів, а також кредитні інвестиції.

До третьої групи слід віднести надходження коштів від фінансово-банківської системи в порядку перерозподілу. До таких джерел належать: фінансові ресурси, що формуються на пайових засадах; страхове відшкодування ризиків; фінансові ресурси, що надійшли від концернів, асоціацій тощо; дивіденди та проценти за цінні папери інших емітентів; бюджетні субсидії; інші види ресурсів¹.

78. Формування власного капіталу підприємства.

Власний капітал підприємства — це кошти авансовані в оборотні і необоротні активи п-ва для започаткування його д-сті. Основними складовими ВК є статутний капітал, додатковий і резерв­ний капітал, нерозподілений прибуток. Відомості про розміри статутного і резервного капіталу містяться у статуті підприємства. Показник власного капіталу є одним з головних індикаторів кредитоспроможності підприємства. Він — основа для визначення фінансової незалежності підприємства, його фінансової стійкості та стабільності.Для більшості підприємств основним елементом власного капіталу є статутний капітал — сума вкладів власників підприємства в його активи за номінальною вартістю згідно із засновницькими документами. У відповідній статті балансу наводиться зафіксована в установчих документах загальна вартість активів, які є внеском власників (учасників) до капіталу підприємства. Сума статутного капіталу, а також рішення про його збільшення або зменшення мають бути зареєстровані у Державному реєстрі господарських одиниць i за вартістю відповідати даним фінансової звітності, зокрема балансу. Це та сума капіталу, в межах якої засновники підприємства (зокрема АТ, ТОВ) несуть матеріальну відповідальність перед його кредиторами. Саме тому зменшення статутного капіталу за наявності заперечень кредиторів не допускається.В окремих підприємств складовою власного капіталу є пайовий капітал.— це сукупність коштів фізичних i юридичних осіб, добровільно розміщених у товаристві відповідно до установчих документів для здійснення його господарсько-фінансової діяльності.Ця стаття передбачена для кредитних спілок, споживчих товариств, колективних сільськогосподарських підприємств, житлово-будівельних кооперативів, в яких статутний капітал формується за рахунок пайових внесків/Ще одним елементом власного капіталу є нерозподілений прибуток (непокритий збиток). За цією позицією балансу відображається або сума прибутку, яка реінвестована у підприємство, або сума непокритого збитку. Сума непокритого збитку наводиться в дужках та вираховується при визначенні підсумку власного капіталу. У цій статті показується прибуток (збиток), який залишається у підприємства після сплати всіх податків, виплати дивідендів і відрахувань до резервного капіталу. Нерозподілений прибуток (збиток) може включати реінвестований у підприємство прибуток звітного і минулих періодів.Резервний капітал— це сума резервів, сформованих за рахунок чистого прибутку в розмірах, установлених засновницькими документами підприємства та нор­мативними актами. Резервний капітал може використовуватися на такі основні цілі:

• покриттязбитківсуб’єктагосподарювання;виплата боргів у разі ліквідації п-ва;

• виплата дивідендів (якщо величина резервів перевищує мінім. допустимий рівень);

• інші цілі, передбачені законодавством чи засновницькими документами.

Додатковий капітал — це сума приросту майна підприємства, яка виникла в результаті переоцінки (індексації) Розмір цього капіталу регламентується засновницькими документами, але він не може бути меншим за 25 % статутного капіталу підприємства. Додатковий вкладений капітал характеризує суму емісійного доходу (різниця між продажною і номінальною вартістю первісно розміщених акцій), отриманого в результаті реалізації акціонерними товариствами власних корпоративних прав. До складу іншого додаткового капіталу належать такі складові:

• інший вкладений капітал;дооцінка (уцінка) необоротних активів;

• вартість безкоштовно отриманих необоротних активів.До іншого додаткового капіталу належить інший вкладений засновниками підприємств (крім акціонерних товариств) капітал, що перевищує статутний капітал, раніше внесений такими засновниками без прийняття рішення про зміну розміру статутного капіталу.

79. Внутрішні джерела фінансування підприємства.

До внутрішніх джерел фінансування підприємств здебільшого відносять такі:

чистий прибуток; амортизаційні відрахування; забезпечення наступних витрат і платежів.

Важливим джерелом формування і підтримання на необхідному рівні власних фінансових коштів є. амортизаційні відрахування на реновацію (повне відновлення) основних фондів підприємства. Щорічний абсолютний розмір амортизаційних відрахувань залежить від їх норми і балансової вартості основних фондів. Значення цього джерела фінансових коштів підприємства істотно зростає за умови застосування методу прискореної амортизації активів.Дискусійним є питання віднесення до внутрішніх джерел фінансування грошових надходжень від інвестиційної діяльності, зокрема, процентів, дивідендів, виручки від реалізації необоротних активів, фінансових інвестицій тощо. Прихильники віднесення зазначених надходжень до зовнішніх фінансових джерел обґрунтовують свою позицію тим, що дезінвестиції та фінансові доходи не є результатом операційної діяльності, а отже, не можуть розглядатися як внутрішнє фінансування.Одним з найважливіших і традиційних внутрішніх фінансових ресурсів є кошти власників і співвласників, що формуються й акумулюються під час емісії і розміщення цінних паперів. Придбаваючи акції корпорації, приватні особи, працівники , зовнішні підприємницькі структури, громадські організації, державні установи включаються в систему корпорації як її своєрідні елементи зі своїми функціями і взаємозв'язками. За цільовим призначенням цей вид фінансових ресурсів досить диверсифікований. Для ринкової економіки це основне джерело коштів, що використовується при створенні підприємницької структури. Сформувавши основні фонди й оборотні кошти, акціонерний капітал може стати джерелом фінансування розширення і розвитку п-ва, реалізації її соціальної політики, інвестицій.
Існує дві основні концепції трактування сутності та класифікації внутрішніх джерел фінансування. Перший підхід зорієнтований на фінансові результати, другий — на рух грошових потоків. Це зумовлено тим, що не завжди доходи та витрати підприємства, відображені у звіті про фінансові результати, збігаються з грошовими надходженнями (видатками) в рамках операційної та інвестиційної діяльності відповідного періоду. Наприклад, величина виручки від реалізації продукції, відображена у звітності, може не збігатися з грошовими надходженнями від реалізації в тому ж періоді. З іншого боку, не всі витрати, які враховуються при визначенні фінансових результатів певного періоду, пов’язані з грошовими видатками.

За рахунок внутрішніх джерел можна покрити потребу підприємства в капіталі, не вдаючись до зовнішніх фінансових джерел, які мобілізуються на ринку капіталів. Принциповим є те, що при внутрішньому фінансуванні капітал, який був вкладений в необоротні та оборотні активи (за винятком грошових еквівалентів), вивільняється і трансформується в ліквідні засоби, у вигляді частини виручки від реалізації та інших доходів, які залишаються на підприємстві після сплати всіх податків. Інакше кажучи, це та частина фінансових ресурсів підприємства, джерелом формування якої є операційна та інвестиційна діяльність і яка не пов’язана із залученням ресурсів на ринку капіталів.

Для підприємств, які не мають можливості залучити кошти із зовнішніх фінансових джерел (через низьку кредитоспроможність чи інвестиційну привабливість, недостатнє кредитне забезпечення), внутрішнє фінансування є єдиним способом забезпечення фінансовими ресурсами. Однак суттєвою проблемою, яка при цьому виникає, є проблема контролю власниками за ефективним використанням фінансових ресурсів.Внутрішнє фінансування здійснюється за рахунок коштів, одержаних від діяльності підприємства, використання чи продажу його майна. До таких коштів належать прибуток, амортизаційні відрахування, виручка від продажу майна.Зовнішнє фінансування має своїми джерелами кошти, не пов'язані з діяльністю підприємства: внески власників у статутний капітал безпосередньо або у формі купівлі акцій, кредит, інші боргові зобов'язання, державні субсидії.Поряд з поділом фінансування на зовнішнє і внутрішнє слід відрізняти фінансування за рахунок власних і сторонніх фінансових ресурсів.До

80. Фінансування підприємства за рахунок запозичених ресурсів.

Фінансові ресурси підприємства - це грошові кошти, що знаходяться в розпорядженні підприємства і використовуються для покриття витрат і утворення різних фондів і резервів.Позикові- фінансові кошти інвесторів.Важливою формою фінансування є кредит - платне надання грошей або інших цінностей в борг на певний час. Залучення кредитних коштів розширює фінансові можливості підприємства, але одночасно виникає ризик, пов'язаний з необхідністю повернення боргів у майбутньому і сплати процентів. Кредитна політика підприємства базується на порівняльному аналізі можливого прибутку від використання кредитних ресурсів і додаткових витрат у вигляді процентів та необхідності підтримання певного співвідношення між заборгованістю і власним капіталом.З одного боку, низька частка кредиту у загальному капіталі підприємства понижує його фінансові можливості та прибутковість, а з іншого - надмірна заборгованість, що не покривається власним капіталом, підвищує ризик неспроможності сплати боргів, підриває довіру інвесторів і, як наслідок, знижує ефективність діяльності підприємства. З урахуванням цих чинників вибирається оптимальне співвідношення власного і стороннього капіталу в конкретних умовах. Поряд з зазначеним треба мати на увазі, що при високій інфляції кредит може використовуватися як метод боротьби з її негативними наслідками. Якщо рівень інфляції вищий за кредитну процентну ставку, то кредит вигідний незалежно від його використання.Не менш важливою формою фінансування підприємств є випуск цінних паперів, до яких належать, насамперед, акції та облігації.

Певну частину фінансових ресурсів підприємства ресторанного господарства можуть отримати від інших видів надходжень коштів — безповоротної фінансової допомоги, спонсорських та благодійних внесків, цінних подарунків, наприклад, у вигляді страхового відшкодування від страхових компаній.Позикові ресурси підприємств ресторанного господарства формуються із різних за формою та умовами залучення зовнішніх джерел, які отримуються підприємством харчування на певний період на поворотній та платній основі.

До джерел фінансових ресурсів відносять також надходження грошових ресурсів за рахунок благодійних внесків (меценацтво), страхових внесків, від продажу закладеного майна боржника, спонсорських внесків і т.д. Спонсор - це юридична або фізична особа, яка фінансує якийсь захід. Спонсорство - це двосторонній процес. Підприємство отримує необхідні йому фінансові ресурси, а спонсор - деяку вигоду у вигляді підвищення його іміджу і престижу, рекламу, підготовку кваліфікованих спеціалістів, а також у формі прямого прибутку від профінансованого ним захода.

Залучення коштів інших суб’єктів господарювання:До залучених належать кошти інших кредиторів, які надаються підприємствам у позику під певний (обумовлений) відсоток на термін до одного року з оформленням векселя чи іншого боргового зобов’язання.Досить поширеною формою залучення коштів інших суб’єктів господарювання є комерційний кредит. Він використовується підприємством за браком фінансових ресурсів покупця і неможливості розраховуватися з постачальником. У цьому разі виникає необхідність відстрочки платежів. Постачальник дає згоду на надання відстрочки платежу за продукцію, що поставляється, і від споживача він замість грошей одержує вексель або інше боргове зобов’язання.

Джерела формування оборотних коштів справляють вплив на їх обертання.

81. Методичні підходи до оцінки вартості підприємства.

Одним із ключових напрямів організації фінансової діяльності суб’єкта господарювання, а також обґрунтування відповідних управлінських фінансових рішень є оцінювання вартості підприємства .Під вартістю підприємства розуміють вартість діючого підприємства або вартість 100 % корпоративних прав такого підприємства. Зауважимо, що вартість підприємства як цілісного майнового комплексу та вартість майна, що належить такому суб’єкту господарювання, — різні поняття, хоча в окремих випадках кількісно вони можуть бути рівними. У першому випадку йдеться насамперед про вартість, що створ. в результаті фін.-господарської діяльності підприємства як цілісної та неподільної с-ми.
Необхідність оцінювання вартості підприємства виникає в таких випадках:

• для аналізу інвестиційної привабливості суб’єкта господарювання, у тому числі для обґрунтування операцій на ринку корпоративного контролю, зокрема злиття та поглинання компаній; * для обґрунтування кількісних параметрів укладання реорганізаційних угод, зокрема розподіл майна серед правонаступників, визначення пропорцій обміну корпоративних прав, складання передатного чи розподільного балансів тощо;

• у процесі формування ліквідаційної маси при ліквідації суб’єкта господарювання та визначення реальної її величини;

• для оцінювання реальної (ринкової) вартості майна, що пропонується позичальником як кредитне забезпечення; * для оцінювання ефект. санації підприємства-боржника;

• для оцінювання вартості державних підприємств, що підлягають приватизації, з метою встановлення початкової ціни їх продажу.

У результаті оцінювання вартості підприємства формується цільовий індикатор, що визначає прийняття управлінського фінансового рішення, а також установлення його основних параметрів. За цих умов адекватність оцінки вартості підприємства багато в чому визначатиме загальну ефективність виконання управлінських фінансових рішень та результативність фінансового менеджменту взагалі.цінювання вартості підприємства здійснюється з розрахунку на певного гіпотетичного покупця, якого можна ідентифікувати з однією з таких категорій: пасивний інвестор, для якого більшу цінність становлять дивіденди за корпоративними правами підприємства; активний інвестор, який прагне максимізувати величину грошових потоків від інвестиції та стратегічний інвестор, для якого цінність підприємства (а отже, і його вартість) визначається рівнем конкуренто спроможності підприємства у довгостроковому періоді (наявністю стратегічних переваг та перспектив).ПРИНЦИПИ ОЦІНКИ ВАРТОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

Заміщення	На конкурентному ринку покупець не заплатить за об’єкт, що оцінюється, більше, ніж існуюча мінімальна ціна за майно з аналогічною корисністю
Корисності	Об’єкт, що оцінюється, має вартість лише тоді, коли він є корисним для потенційного власника (корисність може бути пов’язана з очікуванням майбутніх доходів чи інших вигід)
Очікування	Інвестор, плануючи вкладати кошти в об’єкт сьогодні, очікує отримати грошові доходи від об’єкта в майбутньому
Зміни вартості	Вартість об’єкта оцінки постійно змінюється в результаті зміни внутрішнього стану та дії зовнішніх факторів
Ефективного вико- ристання	З усіх можливих варіантів експлуатації об’єкта, що оцінюється, обирається той, що забезпечує найефективніше використання його функціональних характеристик, а отже, приносить найбільшу вартість
Розумної обереж­ності оцінок	Під час оцінки оцінювач повинен критично (із розумним упередженням) ставитися до всієї інформації, що стає йому відомою від адміністрації об’єкта оцінки, і, по можливості, перевіряти цю інформацію, звертаючись до незалежних джерел
Альтернативності оцінок	Оцінювач має використовувати різні методи оцінки та здійснювати порівняння показників вартості, отриманих у результаті застосування альтернативних методів

82. Фінансова діяльність підприємства у сфері зовнішньоекономічних відносин.

Зовнішньоекономічна діяльність — діяльність господарюючих суб’єктів України та іноземних суб’єктів господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межамиДо експортних операцій підприємств належать продаж товарів іноземним суб’єктам господарської діяльності з вивезенням або без вивезення цих товарів через митний кордон України, включаючи реекспорт товарів. Реекспорт товарів означає продаж іноземним суб’єктам господарської діяльності та вивезення за межі України товарів, що були раніше імпортовані на територію України.Імпорт товарів — це купівля (у т. ч. з оплатою в негрошовій формі) українськими суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності в іноземних суб’єктів господарської діяльності товарів із ввезенням або без ввезення цих товарів на територію України, включаючи купівлю товарів, призначених для власного споживання установами та організаціями України, розташованими за її межами. Реекспорт - продаж іноземним суб'єктам ЗЕД і вивіз за межі України товарів, які були раніше імпортовані на територію України і не піддавалися переробці. Реімпорт - увіз через границю раніше вивезеної за межі митної території продукції, яка не піддавалася там переробці. Транзит - переміщення товарів, вироблених за межами України через територію України без будь-якого використання цих товарів на зазначеній території. Зовнішньоекономічна діяльність може бути побудована на формах зустрічної торгівлі між резидентами та нерезидентами: бартерні операції, кліринг, паралельні угоди, попередні та зворотні закупки, промислова кооперація.Найпоширенішою формою зустрічної торгівлі є товарообмінні (бартерні) операції. Вони оформлюються бартерним договором або договором зі змішаною формою оплати, яким часткова оплата експортних (імпортних) поставок передбачена в натуральній формі, між резидентом України та іноземним суб’єктом господарської діяльності, що передбачає збалансований за вартістю обмін товарами, роботами, послугами у будь-якому поєднанні, не опосередкований рухом коштів у готівковій або безготівковій формі.Операції резидентів, які здійснюються в рамках виконання договорів виробничої кооперації, включають значні за обсягами операції з поставки сировини, матеріалів, вузлів, деталей, запасних частин, заготовок напівфабрикатів, комплектуючих та інших виробів галузевого і міжгалузевого призначення, що технологічно взаємозв’язані і необхідні для спільного виготовлення кінцевої продукції, а також операції з виконання послуг з проектних і ремонтних робіт, технічного обслуговування та здійснення технологічних операцій. Зовнішньоекономічні ризики можна класифікувати таким чином:транспортні та складські ризики (ризик втрати чи ушкодження товару під час його транспортування); ризик зміни курсів валют, в яких здійснюються розрахунки (ризик виникнення збитків у вигляді курсових різниць); платіжні ризики; політичні ризики (заборона конвертації та переказу валюти з країни; мораторій чи заборона на виконання боргових зобов’язань суб’єктами господарювання; ризик ембарго; ризик антидемпінгових розслідувань тощо).

83. Організація фінансового контролінгу на підприємстві.

Перелік організаційних аспектів впровадження контролінгу на підприємстві включає такі складові:а) відповідальність за впровадження служби контролінгу.На кожному п-ємстві, де впроваджується або вже функціонує система контролінгу, постає питання про відповідальність за неї. Хто повинен її нести: підприємець, бухгалтер, радник з податкових питань або ж для виконання цієї функції необхідно затвердити нову посаду.

б) вибір спеціаліста на посаду контролера.Коли с-ма контролінгу починає функціонувати, знову постає питання про встановлення відповідної посади з тієї простої причини, що підприємство швидше досягне своєї мети, якщо за її досягнення несе відповідальність конкретний відділ або певна посадова особа. Проте звичайно контролер на середньому підприємстві буде зайнятий не лише контролінгом. Він може виконувати й інші завдання, наприклад, керувати комерційним відділом, фінансовою бухгалтерією, обчислювальним центром, займатися кадровими питаннями і т. ін. Але у разі необхідності він повинен бути готовим взяти на себе відповідальність за систему контролінгу.Виходячи з цих міркувань, найкраще вести пошук кандидатури особи, відповідальної за контролінг, на самому підприємстві, так як це зменшує ризик. Недоліки і слабкі місця своїх співробітників вам відомі, і їх можна виправити. Значно важче це зробити, коли маєш справу з працівником, що прийшов зі сторони.в) вимоги, що висуваються до контролера. Кваліфікація. Середня освіта, бажано у галузі промислової або банківської комерції і багаторічний профес. досвід в області фінансів і бухгалтерського обліку. Підвищення кваліфікації здійснюється шляхом вивчення спеціальної літератури, навчання на заочних та очних курсах з контролінгу. Фінансовий контролінг зорієнтований на функціональну підтримку фінансового менеджменту, що визначає його зміст та основні завдання. Провідною метою фінансового контролiнгу є орієнтація управлінського процесу на максимізацію прибутку та вартості капіталу власників при мінімізації ризику і збереженні ліквідності та платоспроможності підприємства.Внутрішній фінансовий контроль організовується самим підприємством з метою перевірки рівня виконання управлінських рішень у сфері управління його фінансами. Комплексна система внутрішнього фінансового контролю за діяльністю фірми в країнах з ринковою економікою дістала назву фінансового контролінгу. Йоговпровадження є досить актуальним і для вітчизняних підприємств.Фінансовий контролінг можна визначити як саморегулівну систему методів і інструментів, спрямовану на функціональну підтримку фінансового менеджменту на підприємстві шляхом концентрації контролюючих дій за основними напрямками управління його фінансами, виявлення відхилень фактичних значень контрольних показників від нормативних (планових) і вжиття оперативних заходів для нормалізації процесу управління фінансами.Таким чином, фінансовий контролінг є невід'ємною підсистемою фінансового менеджменту.Побудова фінансового контролінгу здійснюється на таких принципах:узгодженість цілей і завдань фінансового контролінгу із фінансовою стратегією підприємства;орієнтованість системи фінансового контролінгу на майбутній розвиток підприємства в конкурентному середовищі;необхідність координації окремих параметрів фінансової діяльності підприємствам його функціональних систем;
відповідність методів фінансового контролінгу специфіці методів фінансового аналізу і фінансового планування, орієнтація на кількісні показники;гнучкість побудови системи фінансового контролінгу;підвищення ефективності функт-ня с-ми раннього попередження та реагування з метою уникнення небажаних явищ в розвитку п-ємства.
Впровадження с-ми фін контролінгу на пі-ємстві дає змогу значно підвищити ефективність його фінансового менеджменту.

84. Облік грошових коштів на поточних рахунках в банк

Для зберігання вільних грошових коштів і здійснення безготів­кових розрахунків кожному підприємству під час його організації відкривається в банкуи. Для його відкриття банку надаються такі док-ти: заява банківської форми, посвідчення про реєстрацію п-ва, статут, затверджений нотаріально і з відмітками податкової адміністрації і соціальних фон­дів (пенсійного, страхового, фонду зайнятості та фонду страхування від нещ.випадків), посвідчення про реєстрацію в статистич­ному органі; картка зі зразками підписів керівника і головного бухгалтера, якщо він передбачений штатним розкладом. У разі відсутності призначеного гол. бухгалтера підпис залишає лише керівник і ставиться на картці кругла печатка п-ва.Поточному рахунку кожного п-ва банком присвоюється номер (код), який потім проставляється на всіх док-тах, якими оформлюються господарські операції за цим рахунком. Може бути відкрито два і більше поточних рахунків, кожному з них присвою ється окремий номер, а один з них є основним. У разі наявності двох і більше поточних рахунків в національній валюті власник рахунків протягом трьох робочих днів повинен визначити один основний. Безготівкові розрахунки оформляються такими бух. док-тами банківської форми: платіжними дорученнями, вимогами-дорученнями, платіжними вимогами, заявами на акредитив, розрахунковими чеками, векселями. Для одержання готівки з поточного рахунка оформл. грошовий чек, а для внеску готівки — об’ява на внесок готівки. Після відкриття поточн. рахунка банк видає п-ємству чекову книжку, яка являє собою бланки суворої звітності і зберігається в сейфі як і готівкові гроші. Чек являє собою розпорядчий документ банку на виплату готівки. Виплата здійснюється суворо за цільовим призначенням коштів: на виплату З/П, витрати з відрядження, на господарські потреби. До чека виписується корінець, який лишається при чековій книжці. Кожний бланк чека контролюється банком. Виправлення в ньому не допускаються, в разі допущення помилки зіпсований чек залиш. при чековій книжці.Об’ява на внесок готівки виписується в банку касиром чи ін. особою, що вносить готівку. Цей док-т являє собою 3 частини однакової форми: одна повертається представнику п-ва як квитанція, що підтверджує одерж. суми банком, друга частина залишається банку, а третя — повертається п-ву разом із випискою.Виписка банку з поточного рахунка — це зведений док-т грошових операцій. У ній зареєстров. всі операції, як безготівкові так і готівкові. Виписка надається п-ву щоденно або в ін. терміни залежно від кількості операцій. В ній зазначаються дати на початок виписки і кінець, сальдо — також на початок і кінець виписки та всі операції за Д і К-д.Кожна одержана виписка повинна бути оброблена: перевірено сальдо початкове даної виписки з кінцевим попередньої, з’ясо­вано зміст кожної операції і проставлено кореспон дуючі рахунки, проведено арифметичну перевірку правильності оборотів і визначення кінц. сальдо. При визначенні кореспондуючих рахунків слід мати на увазі, що суми проставлені у виписці за дебетом, означають кредит і навпаки. Це пояснюється тим, що банк дає виписку з свого рахунка, який для банку є пасивним.Виписка банку служить основою для бух. обліку грош. коштів на поточн. рахунку.Для бух. обліку наявності та руху грош. коштів на поточн. рахунку в нац. валюті признач. рахунок 131 «Поточн. рахунок в нац. валюті». Він актив­ний, призначений для обліку засобів господарства, основний, грошовий. За дебетом цього рахунка ведеться облік надходження грошових коштів на поточн. рахунок у національній валюті, а за кредитом — списання перерахованих та виданих грошових коштів із поточн. рахунка.Для бухг. обліку наявності та руху грошових коштів в іноземній валюті передбач. рахунок 132 «Поточний рахунок в іноземній валюті». Якщо поточний рахунок в іноземній валюті відкривається в тому ж банку, де відкритий і основний поточний рахунок у нац. валюті, для його відкриття потрібні тільки заява банківської форми і картка зі зразками підписів керівника і голов­ного бухгалтера. Якщо ж поточн. рахунок в іноз. валюті відкрив. В ін. банку, для його відкриття потрібні всі ті документи, що й для відкриття поточного рахунка в нац. валюті.

85. Облік розрахунків з покупцями та замовниками.

Для обліку розрахунків із замовниками Планом рахунків передбачено рахунок 36 «Розрахунки з покупцями та замовниками», де за дебетом відображається виникнення дебіторської заборгованості, за кредитом – її погашення.За дебетом рахунку 36 "Розрахунки з покупцями та замовниками" відображається продажна вартість реалізованої продукції, товарів, виконаних робіт, наданих послуг (у тому числі на виконання бартерних контрактів), яка включає податок на додану вартість, акцизи та інші податки, збори (обов'язкові платежі), що підлягають перерахуванню до бюджетів та позабюджетних фондів та включені у вартість реалізації, за кредитом — сума платежів, які надійшли на рахунки підприємства в банківських установах, у касу, та інші види розрахунків. Сальдо рахунку відображає заборгованість покупців та замовників за одержані продукцію (роботи, послуги).Для забезпечення оплати підприємством-покупцем бажаних цінностей на його адресу від постачальника виставляється "Рахунок-фактура", в якому вказується кількість, ціна і загальна сума (з урахуванням ПДВ) щодо їх оплати. В свою чергу перерахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника здійснюється за допомогою документа "Платіжне доручення". Підтвердженням здійснення оплати постачальнику є виписка банку по розрахунковому рахунку підприємства.Видача покупцю із складу постачальника товарно-матеріальних цінностей здійснюється на підставі документа "Товарно-транспортна накладна".На субрахунку 362 "Розрахунки з іноземними покупцями" аналітичний облік ведеться в гривнях та валюті, обумовленій договором.П-ва повинні приймати всі необхідні заходи до виконання договорів. У цих цілях сторони вправі застосовувати майнові санкції за порушення зобов'язань, передбачених договором і законодавством. Неустойка (одноразовий платіж) стягується з постачальника за прострочення постачання або недопоставку товарів у процентному вираженні до вартості не поставлених у термін товарів по окремих найменуваннях асортименту. Пеня – це наростаюча неустойка, що нараховується за прострочення виконання зобов'язань.Аналітичний облік розрахунків з покупцями та замовниками ведеться за кожним покупцем та замовником за кожним пред'явленим до сплати рахунком.Узагальнення інформації щодо розрахунків із покупцями та замовниками знаходить своє відображення при журнально-ордерній формі обліку у журналі-ордері № 3, а при спрощеній формі обліку – у відомості В-6.Рахунок 36 "Розрахунки з покупцями та замовниками" кореспондує:За дебетом з кредитом рахунків: 30 "Каса"31 "Рахунки в банках"70 "Дохід від реалізації"71 "Інший операційний дохід"76 "Страхові платежі"За кредитом з дебетом рахунків: 30 "Каса" 31 "Рахунки в банках" 33 "Короткострокові векселі одержані" 37 "Розрахунки з різними дебіторами"

50 "Довгострокові позики" 63 "Розрахунки з постачальниками та підрядниками"

64 "Розрахунки за податками і платежами" 70 "Дохід від реалізації" 93 "Витрати на збут"

На рахунку 36 “Розрахунки з покупцями та замовниками” ведеться узагальнення інформації про розрахунки з покупцями та замовниками за відвантажену продукцію, товари, виконані роботи й послуги, крім заборгованості, яка забезпечена векселем, а також узагальнюється інформація про розрахунки з учасниками промислово-фінансової групи.

Рахунок 36 “Розрахунки з покупцями та замовниками” має такі субрахунки:

361 “Розрахунки з вітчизняними покупцями" – для обліку розрахунків з покупцями та замовниками, що знаходяться на митній території України;

362 “Розрахунки з іноземними покупцями" – для обліку розрахунків з іноземними покупцями та замовниками з еспортних операцій;

363 “Розрахунки з учасниками ПФГ" – для обліку операцій з учасниками промислово-фінансових груп.

За дебетом рахунку 36 – відображ. продажна вартість реалізованої продукції, товарів, виконаних робіт, наданих послуг (у тому числі на виконання бартерних контрактів), яка включає податок на додану вартість, акцизи та інші податки, збори (обов’язкові платежі), що підлягають перерахуванню до бюджетів та позабюджетних фондів та включені у вартість реалізації.За кредитом рахунку 36 – відображ. сума платежів, які надійшли на рахунки підприємства в банківських установах, у касу, та інші види розрахунків. Сальдо рахунку відображає заборгованість покупців та замовників за одержані продукцію (роботи, послуги).

На субрахунку 362 “Розрахунки з іноземними покупцями” аналітичний облік ведеться в гривнях та валюті, обумовленій договором.

Аналітичний облік розрахунків з покупцями та замовниками ведеться за кожним покупцем та замовником за кожним пред’явленим до сплати рахунком.

86.Облік розрахунків за авансами.

У ряді випадків підприємства під поставку матеріальних цінностей або під виконання робіт (послуг), а також при оплаті продукції і робіт, прийнятих від замовників за частковою готовністю, можуть видавати аванси.

Аванс є грошовою сумою або іншою майновою цінністю, яка передається в рахунок виконання договірного зобов’язання. Це повний або частковий платіж. Здійснюючи авансовий платіж, покупець фінансує продаж за деякий час до надходження товару.

Для обліку розрахунків за виданими авансами під поставку матеріальних цінностей (виконання робіт, надання послуг), а також з оплати продукції та робіт, прийнятих замовником за частковою готовністю, передбачено рахунок 371 «Розрахунки за авансами виданими». Авансові платежі постачальникам та іншим підприємствам оформлюють платіжними дорученнями, в яких міститься посилання на укладений договір. Підтвердженням проведених платежів є виписка банку. Зарахування оформлюється розрахунком (довідкою) бухгалтерії Аналітичний облік за рахунком 371 «Розрахунки за авансами виданими» ведеться в розрізі окремих одержувачів грошових коштів у вигляді авансових платежів (за кожним дебітором). Можна зробити висновок, що аванс є грошовою сумою або іншою майновою цінністю, яка передається в рахунок виконання договірного зобов’язання. На рахунку 371 «Розрахунки за авансами виданими» ведеться облік розрахунків за виданими авансами під поставку матеріальних цінностей (виконання робіт, надання послуг), а також з оплати продукції та робіт, прийнятих замовником за частковою готовністю. А також було розглянуто загальну схему обліку розрахунків за авансами виданими.

87. Облік розрахунків за претензіями та відшкодуваннями збитків.

У процесі роботи підприємство підтримує зв’язки з великою кількістю партнерів. Відносини між підприємством і його контрагентами регулюються шляхом укладення договорів, виконання умов яких обов’язкове для обох сторін, що їх підписали. Однак буває, що в силу різноманітних причин контрагенти підприємства не дотримуються умов договору, що може спричинити нанесення збитку. Для його відшкодування на підприємствах повинна вестися претензійно-позовна робота.У претензії зазначаються: повне найменування і поштові реквізити заявника претензії та особи (осіб), якій претензія пред’являється; дата пред’явлення і номер претензії; обставини, на підставі яких пред’явлено претензію; докази, що підтверджують ці обставини; вимоги заявника з посиланням на нормативні акти; сума претензії та її розрахунок, якщо претензія підлягає грошовій оцінці; платіжні реквізити заявника претензії; перелік документів, що додаються до претензії.Претензія підписується повноважною особою заявника претензії або його представником та надсилається адресатові рекомендованим або цінним листом або вручається адресатові під розписку

Претензія підлягає розгляду в місячний строк з дня її одержання, якщо інший строк не встановлено Господарським Кодексом або іншими законодавчими актами. Обґрунтовані вимоги заявника одержувач претензії зобов’язаний задовольнити.При розгляді претензії сторони у разі необхідності повинні звірити розрахунки, провести експертизу або вчинити інші дії для забезпечення досудового врегулювання спору. Про результати розгляду претензії заявник має бути повідомлений письмово. Відповідь на претензію підписується повноважною особою або представником одержувача претензії та надсилається заявникові рекомендованим або цінним листом або вручається йому під розписку.Необхідно зауважити, що відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України загальний строк позовної давності становить три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог:

1) про стягнення неустойки (штрафу, пені); 4) у зв’язку з недоліками проданого товару;

2) про спростування недостовірної інформації, поміщеної у засобах масової інформації;

3) про переведення на співвласника прав та обов’язків покупця у разі порушення переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності;

5) про розірвання договору дарування;6) у зв’язку з перевезенням вантажу, пошти;

7) про оскарження дій виконавця заповіту . Продукція, що надходить напряму від постачальника або від транспортної орг-ції, приймається одержувачем за кі-стю і якістю.

Приймання продукції за якістю означає, що одержувач повинен контролювати якість продукції починаючи з якості тари, в якій вона доставлена. Якщо при прийманні продукції виявлено, що вона не відповідає вимогам стандартів або тара, в якій знаходиться продукція, має пошкодження, одержувачу слід призупинити приймання, скласти акт на продукцію, оглянуту та прийняту, зазначити у ньому які саме дефекти виявлено, і запросити для приймання представника постачальника. Бухг. облік розрахунків за претензіями ведеться на субрахунку 374 “Розрахунки за претензіями”. Згідно з Інструкцією про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств та організацій, затвердженою наказом Мін. фінансів Укр.. № 291, на субрахунку 374 “Розрахунки за претензіями” ведеться облік розрахунків за претензіями, пред’явлених постачальникам, підрядникам, транспортним та іншим організаціям, а також за пред’явле­ними їм і визнаними штрафами, пенею і неустойками. На п-ві за необхідності можна організувати аналітичний облік пред’явлених претензій у розрізі постачальників, а також за датами виникнення і погашення заборгованості з метою своєчасного відображення таких розрахунків у синтетичному обліку. За кожною претензією слід постійно контролювати стан її досудового врегулювання з постачальником і строк закінчення позовної давності .

88. Облік та фрмування резервного капіталу та страхових резервів.

            Резервний капітал — це сума резервів, створених підприємством відповідно до законодавства або статутних документів.
           Для його обліку використовують рахунок 43 “Резервний капітал”, призначений узагальнювати інформацію про стан та рух резервного капіталу підприємства, створеного з нерозподіленого прибутку. За кредитом рахунку 43 відображають  створення резерву, за дебетом – його використання.Резервний капітал спрямовують на покриття непередбачених витрат у випадку недостатнього прибутку чи збитків, на сплату боргів підприємства в разі його ліквідації. Залишок невикористаних коштів резервного капіталу переходить на наступний календарний рік.Резервний капітал в АТ створюється у розмірі, встановленому установчими документами, але не менше 25 відсотків статутного капіталу. Розмір щорічних відрахувань на поновлення резервного капіталу передбачається установчими документами, здійснюється за рахунок чистого прибутку та не може бути меншим 5 процентів його загальної вартості.Здійснення відрахувань від прибутку на створення (поповнення) резервного капіталу відображається в обліку записом:Д-т 44 «Нерозподілені прибутки (непокриті збитки)»К-т 43 «Резервний капітал». Резервний капітал призначений для покриття непередбачених витрат, збитків на сплату боргів підприємства в разі його ліквідації. Залишки невикористаних коштів резервного капіталу переходять на наступний звітний період.Використання коштів резервного капіталу на покриття втрат внаслідок надзвичайних ситуацій:Д-т 43 «Резервний капітал»К-т 10 «Основні засоби»К-т 15 «Капітальні інвестиції»К-т 20 «Виробничі запаси»К-т 26 «Готова продукція»К-т 14, 35 «Фінансові інвестиції»К-т 30 «Каса».

Покриття витрат підприємства з усунення наслідків надзвичайних ситуацій:Д-т 43 «Резервний капітал»К-т 66 «Розрахунки по заробітній платі»,К-т 65 «Розрахунки за страхуванням»,К-т 23 «Виробництво».Направлені кошти резервного капіталу на покриття збитків звітного періоду:Д-т 43 «Резервний капітал»К-т 44 «Нерозподілені прибутки (непокриті збитки)».Використання коштів резервного капіталу на виплату дивідендів засновникам:Д-т 43 «Резервний капітал»К-т 67 «Розрахунки з учасниками».

Страхові резерви утворюють страховики з метою забезпечення майбутніх виплат страхових сум і страхового відшкодування залежно від видів страхування (перестрахування). Вони зобов'язані формувати і вести облік страхових резервів станом на кожен день.Страховики, які мають право укладати договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, формують та ведуть облік страхового резерву збитків, які виникли, але не заявлені, та страхового резерву коливань збитковості в обов'язковому порядку. Ведеться облік по рахунку 49 « Страхові резерви» 491 – резерви незароблених премій, 492-резерви збитків, 493 – ін.. страхові резерви, 494- частка перестраховиків у резервах незароблених премій, 495 - частка перєстраховиків у резервах збитків, 496 - частка перестраховиків в інших страхових резервах, 497 - результат зміни резервів незароблених премій, 498 - результат зміни резервів збитків. Страховики зобов'язані:— вести облік договорів страхування і вимог (заяв) страхувальників щодо виплати страхової суми або страхового відшкодування за формою, яка забезпечить отримання інформації, необхідної для врахування при формуванні страхових резервів. Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України може встановити порядок та форму ведення обліку договорів страхування і вимог(заяв) страхувальників щодо виплати страхової суми або страхового відшкодування;

— формувати і вести облік таких технічних резервів за видами страхування (крім страхування життя):

.89. Облік та фрмування статутного капіталу.

Статутний капітал – це зареєстрований у встановленому законом порядку та закріплений в установчих документах грошовий еквівалент майна, яке повинно бути передане підприємству у власність у вигляді внесків для забезпечення його господарської діяльності та як сплата його учасниками отримуваних ними майнових прав.Бухгалтерський облік статутного капіталу починається з моменту реєстрації підприємства в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) і припиняється в день виключення підприємства з реєстру в результаті завершення діяльності (у випадку реорганізації, ліквідації). При цьому джерелами формування статутного капіталу можуть бути грошові та/або матеріальні внески.Для обліку статутного капіталу використовують такі основні рахунки: 40 “Статутний капітал”, 45 “Вилучений капітал”, 46 “Неоплачений капітал”. Так, рахунок 40 призначено для обліку та узагальнення інформації про стан та рух статутного капіталу підприємства. За його кредитом відображають збільшення статутного капіталу, за дебетом — зменшення (вилучення). На рахунку 45 ведуть облік вилученого капіталу, у разі викупу власних акцій (часток) у акціонерів з метою їх перепродажу, анулювання (зменшення статутного капіталу) тощо. За дебетом даного рахунку відображають фактичну собівартість акцій власної емісії або часток, викуплених господарським товариством у його учасників, за кредитом – вартість анульованих або перепроданих акцій (часток). Цей рахунок має такі субрахунки:
— 451 "Вилучені акції";— 452 "Вилучені вклади й паї"; — 453 "Інший вилучений капітал".
       Рахунок 46 призначено для узагальнення інформації про зміни у складі неоплаченого капіталу підприємства. За його дебетом відображають заборгованість засновників (учасників) господарського товариства за внесками до статутного капіталу підприємства, за кредитом — її погашення Формування статутного капіталу ТОВ відображають:
1) Дт 46 “Неоплачений капітал”  Кт 40 “Статутний капітал” – на суму зареєстрованого статутного капіталу;2) Дт 30 “Каса” (або 31 “Рахунки в банках”) Кт 46 “Неоплачений капітал” – на суму грошових коштів, внесених до каси підприємства (або на поточний рахунок в банку) його засновниками;3) Дт 10 “Основні засоби” Кт 46 “Неоплачений капітал” – на вартість внесених засновниками основних засобів;4) Дт 20 “Виробничі запаси” Кт 46 “Неоплачений капітал” – на вартість внесених виробничих запасів.Сума статутного капіталу ділиться на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості і несе відповідальність за зобов’язання тільки майном товариства. Сума статутного капіталу, відображена у фінансовому обліку і звітності, повинна дорівнювати загальній номінальній вартості випущених акцій, вказаній в установчих документах.Усі акціонерні товариства повинні випускати прості акції, яким надається право голосу. Власники привілейованих акцій не мають права брати участь в управлінні АТ, якщо інше не передбачено його статутом. Власником привілейованих акцій надається першочергове право під час сплати дивідендів і розподілу активів у разі ліквідації товариства, тому сума простих акцій — це залишковий капітал п-ва.АТ може змінювати розмір статутного капіталу згідно з рішенням зборів акціонерів. Збільшення статутного капіталу АТ не більше ніж на 1/3 може бути здійснено за рішенням правління за умови, що таке передбачено статутом.

90. Облік розрахунків з оплати праці.

Тарифною системою встановлюється рівень оплати праці за одиницю робочого часу залежно від кваліфікації (розряду робітника і розряду роботи) і умов праці.

Преміальними с-мами встановлюються показники і рівень премій. Контракти — це письмові договори підприємства з працюючим, яким також встановлюється обсяг, якість роботи, строк виконання та рівень оплати. Укладаються контракти, як правило, на тривалий час. Трудовий договір — це теж письмова угода підприємства з працюючим, що носить разовий характер.Державними нормативними актами встановлюється мінімальний рівень зарплати, оплату за невідпрацьований час, а також види та розміри утримань із заробітної плати.Господарський облік (фінансовий і управлінський) повинен забезпечити такий комплекс даних трудових факторів про:а) чисельність і склад працюючих, б)відпрацьований час кожним і усім колективом разом, в) виробіток у кількості виготовленої продукції або обсязі виконаної роботи,г) нараховану заробітну плату кожному працівнику і по підприємству в цілому,д) стан розрахунків з оплати праці.

Функції з обліку чисельності і складу працюючих на великих підприємствах виконує відділ кадрів або інспектор по кадрах, а в разі відсутності їх на малих підприємствах — будь-який працівник, призначений наказом керівника. Функціями по обліку кадрів є: документальне оформлення зарахування на роботу, переміщення, надання відпустки та звільнення, а також облік наявності і руху працюючих та надання відповідних даних для звітності.

Залежно від системи оплати праці (погодинна, відрядна, індивідуальна, бригадна) та врегульованих взаємовідносин підприємства з працюючими застосовуються різні первинні документи, якими оформляються затрати праці і згідно з якими нараховується заробітна плата працюючим.Підставою для нарахування заробітної плати робітникам у разі відрядної оплати служать різні документи: наряди, маршрутні листи, рапорти (відомості) виробітку та деякі інші.Синтетичний облік використання фонду оплати праці і розрахунків з працюючими ведеться на рахунку 66 «Розрахунки з оплати праці», який має два субрахунки:661 «Розрахунки за заробітною платою»662 «Розрахунки з депонентами».

Нарахована заробітна плата, яка належить працюючим, обліковується на рахунках:

Д-т 23 «Виробництво» (робітників основного і допоміжного виробництва за виготовлену продукцію або виконані роботи) Д-т 91 «Загальновиробничі витрати» (цеховому персоналу і робітникам по догляду за обладнанням) Д-т 92 «Адміністративні витрати» (адміністративному і обслуговуючому персоналу підприємства в цілому)

Д-т 93 «Витрати на збут» (робітникам за пакування, навантаження готової продукції при відправці покупцям після здачі її на склад)Д-т 15 «Капітальні інвестиції» (робітникам за роботи по капітальному будівництву і капітальному ремонту основних засобів та інших роботах по створенню основних засобів, необоротних матеріальних активів, нематеріальних активів)Д-т інших рахунків залежно від характеру затрат праці,

К-т 661 «Розрахунки за заробітною платою».

За дебетом рахунка 661 «Розрахунки за заробітною платою» обліковуються операції: за утриманнями із заробітної плати, виплаті готівкою і депонуванні.

Із нарахованих зарплат проводяться обов’язкові утримання, утримання для відшкодування заподіяних підприємству збитків з вини працюючих і добровільні утримання.