Файл: шпори(2) (1).docx

67.Цéсія (лат. cessiō — уступка, передача) — уступка, на платній основі, кредитором (цедент) свого права вимагати гроші чи інші цінності, на користь третьої особи (цесіонарій), до якої за договором про відступлення права вимоги (договір цесії) переходить визначений таким договором обсяг прав вимагати від дебітора виконання ним свого боргового зобовязання перед цесіонарієм, яке виникло в нього перед первісним кредитором (цедентом).

68. Екстрадиція (видача злочинців) - форма міжнародної співпраці держав в боротьбі зі злочинністю. Полягає в арешті і передачі однією державою іншій (по запиту) особи, що підозрюється або обвинувачується в скоєнні злочину, або ж засудженого злочинця.

69. Консульська екзекватура — дозвіл держави перебування на виконання консульських функцій даною особою в даному консульському окрузі. Екзекватура може являти собою окремий документ або видаватися у формі дозволяючого напису на консульському патенті. Отримавши екзекватуру, консул може приступати до виконання своїх функцій. Порядок і форма видачі екзекватури регламентується законодавством країни перебування. До отримання екзекватури може видаватися тимчасовий дозвіл на виконання консульських функцій. У видачі екзекватури може бути відмовлено. Держава перебування не зобов'язана повідомляти причини відмови у видачі екзекватури (ст. 12 Віденської конвенції про консульські зносини 1963 року).

70. Консе́нсус — загальна згода у спірних питаннях, до якої приходять учасники переговорів, з'їздів, конференцій, яка характеризується відсутністю серйозних заперечень по суттєвих питаннях у більшості зацікавлених сторін та досягається в результаті процедури, спрямованої на врахування думки всіх сторін та зближення розбіжних точок зору.Консенсус — процес знаходження, пошуку, вироблення рішення, яке б задовольнило всіх учасників переговорів до останнього, без винятків, а також саме таке рішення.Консенсус - відсутність у сторін, що домовляються, заперечень проти пропозицій, висунутих під час переговорів. ^[1]Консенсус (лат., cosesus - згода, одностайність) збіг думок. Принцип консенсусу - одноголосне прийняття рішень усіма учасниками наради, конференції тощо

71. Державний кордон — лінія і уявна вертикальна поверхня, що проходить через цю лінію, визначає межі державної території, — суходолу, вод, надр, повітряного простору — тобто межі розповсюдження державного суверенітету.Під геометричній кордоном розуміють пряму лінію, яка встановлюється від однієї до іншої точки без урахування рельєфу місцевості.

72. Реституція та репарація.

Реституція – одна з форм мат. відповідальності, яка полягає у поверненні в натурі майна неправомірно вилученого і вивезеного воюючою державою із території суперника.Репарація – відшкодовування постраждалій від агресії державі мат. шкоди грошима, натурою чи послугами.

76. Дебіляція- припинення міжнар. особи держави шляхом знищення на її території державної влади.

73. Вербальна нота- вважається одним із найбільш поширених документів дипломатичного листування. (До речі, вислів «вербальна нота» означає: «документ, який повинен якнайсерйозніше братися до уваги»). Текст таких нот складається від третьої особи і не підписується. Вербальна нота починається і закінчується формулами ввічливості. ВН використовуються для вирішення широкого кола питань. У них викладаються політичні, економічні, науково-технічні та інші проблеми як двостороннього, так і багатостороннього характеру.

74. Комбатанти- це особи, які входять до складу збройних сил воюючих сторін, що безпосередньо ведуть бойові дії проти супротивника зі зброєю в руках. Потрапивши в полон, комбатанти набувають статусу військовополонених.

75. Астрономічний кордон- лінія яких збігається з паралеллю або меридіаном земної географічної сітки.

6. континентальний шельф – його правовий режим.Континентальний шельф - це затоплена морем частина материкової території. Необхідність міжнародно-правового регулювання режиму континентального шельфу є природним наслідком досягнень науки і науково-технічного прогресу. Континентальний шельф багатий нафтою, газом, у його надрах залягають залізо, марганець і т.п. Досягнення техніки дозволили почати ефективну експлуатацію надр і багатств континентального шельфу. Міжнародно-правовий режим континентального шельфу, в якому зацікавлені прибережні держави, регламентує Конвенція про континентальний шельф, прийнята на Женевській конференції по морському праву 1958. Згідно з конвенцією прибережна державава має суверенні права досліджувати й розробляти природні багатства континентального шельфу. Без згоди цієї держави інша країна не може приступити до таких розробок. Відповідно до Конвенції про континентальний шельф, континентальний шельф - це морське дно (включаючи його надра), що простирається від зовнішньої межі територіального моря до встановлених міжнародним правом меж, над яким прибережна держава здійснює суверенні права з метою розвідки і розроблення його природних багатств. У Конвенції 1958 року сформульовані в основному нові норми права, тим самим здійснений внесок у прогресивний розвиток міжнародного права. Вона вперше в міжнародно-узгодженому порядку дала юридичне поняття терміна континентальний шельф, визначила його правовий статус, визнавши і закріпивши за всіма прибережними державами суверенні права над континентальним шельфом із метою розвідки і розробки його природних багатств. Природні ресурси континентального шельфу включають мінеральні й інші неживі ресурси морського дна і його надр, а також живі організми, що належать до «сидячих видів», тобто організми, що у період, коли можливий їхній промисел.

1. Основні принципи МП.Принцип суверенної рівності держав Кожна держава зоб.шанувати суверенітет інших учасників системи, тобто їхнє право в межах власної території здійснювати законод., викон., адмін..і судову владу без якогось утручання з боку інших держав, а також самостійно проводити свою зовнішню політику. Принцип незастосування сили і погрози силою “усі члени ООН утримуються в їхніх міжнародних відношеннях від погрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності і політичної незалежності будь-якої держави, У Статуті ООН перераховуються законні випадки застосування сили. Принцип непорушності державних кордонів Був прийнятий на ОБСЄ в 1975. “Держави - учасники розглядають як нерушимі всі кордони один одного, як і кордони всіх держав у Європі, і тому вони будуть утримуватися від будь-яких зазіхань на ці території”. · Утримання принципу можна зводити до трьох елементів: визнання існуючих кордонів; відмова від яких-небудь територіальних претензій зараз і в майбутньому; відмова від будь-яких інших зазіхань на кордони, включаючи погрозу силою або її застосування; Принцип територіальної цілісності держав У Статуті ООН дек., що держава “повинна утримуватися від будь-яких дій, спрямованих на порушення національної єдності і територіальної цілісності будь-якої іншої держави”. “Територія держави не повинна бути об'єктом придбання іншою державою в результаті погрози силою або її застосування”. У зв'язку з цим не повинні признаватися законними які-небудь територіальні придбання, що явилися результатом погрози силою або її застосування”. Принцип мирного рішення міжнародних суперечок Відповідно до Статуту ООН “усі члени ООН рішають свої міжнародні суперечки мирними засобами таким чином, щоб не піддати згрозі міжнародний світ, безпеку і справедливість”. Принцип невтручання у внутрішні справи ..Принцип загальної поваги прав людини У Статуті ООН зобов'язання держав по дотриманню прав людини викладені в самій загальній формі, і дотепер держави намагаються конкретизувати нормативне утримання принципу загальної поваги прав людини. Але безпосередня регламентація і захист прав і свобод людини як і раніше залишається внутрішньою справою кожної держави. Принцип самовизначення народів і націй Принцип декларує безумовну повагу права кожного народу вільно вибирати шлях і форми свого розвитку. Після розпаду колоніальних імперій питання про самовизначення націй, у розумінні утворення самостійних національних держав в основному вирішений. Принцип співробітництва держави зобов'язані “здійснювати міжнародне співробітництво в рішені міжнародних проблем ек-го, соц.., кул.і гум. характеру ”, а також зобов'язані “підтримувати міжнародний мир і безпеку, і з цією метою приймати ефективні колективні міри”. Принцип сумлінного виконання міжнародних зобов'язань Відповідно до Статуту ООН “усі члени ООН сумлінно виконують прийняті на себе по дійсному Статуті зобов'язання, щоб забезпечити їм усім у сукупності права і переваги, що випливають із приналежності до складу Членів Організації.

3. Поняття та класифікація М Д.міжнародний договір - письмова угода, що регулюється міжнародним публічним правом, укладену між двома або декількома суб’єктами міжнародного права незалежно від того, міститься вона в одному документі, у двох або кількох пов’язаних між собою документах, а також незалежно від її конкретної назви. За об’єктами регулювання договори: на політичні, економічні, науково-технічні й ін. За кількістю учасників міжнародні договори поділяють:на двосторонні та багатосторонні. Основну кількість договорів складають двосторонні, що укладаються з урахуванням специфіки міждержавних відносин. Багатосторонні договори часто виступають як основний засіб кодифікації та прогресивного розвитку міжнародного права. Міжнародні договори можуть бути універсальними (загальними) та регіональними. Міжнародні договори можуть бути правомірними та не правомірними. Юридична сила останніх має бути визнана нікчемною.

2. Чи застосов. гуманітарне право під час операцій спрямованих на підтримку та встановлення миру.Міжнародне гуманітарне право являє собою триєдине ціле таких галузевих складових, як “Право Женеви”, “Право Гааги”, і всі міжнародні угоди, що стосуються захисту прав людини. При цьому Женевське право, або власне “гуманітарне право”, охороняє інтереси військових, які вийшли зі строю, і осіб, які не беруть участі у бойових діях. А Гаазьке право, або “Право війни” обумовлює права та обов'язки сторін, що воюють при проведенні військових операцій, обмежуючи вибір засобів заподіяння збитків.Близькість і взаємозв'язок системи прав людини і гуманітарного права підштовхнули Жана Пікте до висновку про можливість їх об'єднання “під загальною назвою”. Бо “право війни” і “права людини”- це дві підгалузі гуманітарного права, дві самостійні правові системи в рамках міжнародного гуманітарного права, що діють в різних умовах, захищаючи права людини, “право війни” прагне до зменшення бідувань людей під час війни, а “права людини” захищають людську особистість від сваволі у вільний час.

8. захист прав особисті під час збройних конфліктів.Учасниками війни є не все населення воюючих держав, а тільки цілком визначена його частина -- так звані законні учасники війни, діям яких надається державний характер. Під час збройних конфліктів населення, яке мешкає на території держави, ділиться на дві групи: те, яке стосується збройних сил (збройні сили, партизани і т.д.), і яке не стосується збройних сил (цивільне населення).У свою чергу, міжнародне право розрізняє дві категорії осіб, які належать до збройних сил воюючих сторін:1) воюючі (комбатанти);2) ті, які не беруть участь у боях (не комбатанти). Комбатанти -- це особи, які входять до складу збройних сил воюючих сторін, що безпосередньо ведуть бойові дії проти супротивника зі зброєю в руках. Потрапивши в полон, комбатанти набувають статусу військовополонених. Некомбатанти -- це особи, які входять до складу збройних сил, але безпосередньо не приймають участь у бойових діях. Відповідно до міжнародного права до не-комбатантів (невоюючих) належить особовий склад, що правомірно знаходиться в складі збройних сил воюючої сторони, що надає їй допомогу у досягненні успіхів у бойових діях, але в них безпосередньо участі не бере. Це -- військові кореспонденти, юристи, медичний персонал, духівництво, інтенданти. Вони не є об'єктом воєнних дій із боку противника і мають право на його заступництво в тому випадку, якщо виявляться під його владою. Застосовувати зброю проти не комбатантів заборонено.

4. Заг. декларація прав людини.— рішення Генеральної Асамблеї ООН, прийняте у 1948 році, яке є найбільш авторитетним джерелом міжнародних норм щодо прав людини. Загальна декларація разом з Міжнародними пактами про права людини іноді позначається як Міжнародний Білль про права людини.«Загальна декларація прав людини» була прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 в паризькому палаці Шайо. Декларація була прямим наслідком досвіду Другої світової війни і вперше сформулювала ті права, які повинна мати кожна людина. Вона носила рекомендаційний характер, складалася з 30 статей, зміст яких був уточнений і розвинутий через інститути міжнародних угод, регіональних та національних конституцій та законів. «Міжнародний Білль про права людини» був прийнятий Генеральною Асамблеєю в 1966 після затвердження двох Міжнародних пактів: «Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права» та «Міжнародного пакту про громадянські та політичні права».Україна ратифікувала ці пакти 1973 р. Те ж саме зробили понад сто інших країн світу і, тим самим, вони зобов'язалися привести своє національне законодавство у відповідність до прописаних у пактах вимог. Міжнародно-правові акти отримали верховенство над внутрішнім законодавством. А це надало можливість громадянину, чиї політичні чи громадянські права порушені, звернутися за захистом безпосередньо до Комітету з прав людини при ООН, якщо він вичерпав можливості захисту, надані національним законодавством. Якщо ж певне право людини не отримало конституційного закріплення з боку держави, воно визнається таким на основі міжнародних актів.

5.Виключна морська економічна зона України — це акваторії Чорного моря зі всіма природними ресурсами, прилеглі до України, які лежать за межами державної території України (її територіальних вод, хоча самі територіальні води теж можна вважати продовженням економічної зони) і по праву вважаються водами відкритого моря. Мають спеціальний правовий статус, за яким у цих водах дозволене перебування і рух різних іноземних транспортних засобів, діяльність людей-іноземців, яка відповідає екологічним та іншим вимогам Міжнародного морського права крім тієї, завданням якої є отримання прибутку. Тобто в даних акваторіях тільки Україна і її народ мають виключні права на розвідку, добування і керівництво всіма природними ресурсами даного регіону, зокрема вилов морських тварин, риби, видобуток вуглеводнів, створення і використання штучних островів, безпечних для довкілля установок і споруд, а також проведення наукових досліджень або інша держава, якій Україна на рівних умовах це дозволила. В противному випадку це вважатиметься порушенням інституту виняткової (морської) економічної зони, українського законодавства, спробою нанесення Україні економічних збитків. З іншого боку Україна має виключні права і зобов'язується перед міжнародною спільнотою підтримувати у цій зоні сталий екологічний баланс і порядок.Ширина виключної (морської) економічної зони становить до 200 морських миль, відлічених від тих самих вихідних ліній, що і територіальне море України, але економічна зона України має менші розміри, що пояснюється конфігурацією узбережжя, відносно малою величиною моря і наявністю інших сусідніх чорноморських держав, що мають морські узбережжя.

7.Правові підстави зміни державної території -- це встановлені в міжнародному праві способи надбання чи втрати державою своєї території. Перелік таких основ історично не був постійним. Визнаючи право війни, держави одночасно визнавали право застосовувати силу для зміни державної території. Анексія як територіальне надбання переможця у війні була найважливішим стимулом для агресії. Колоніальні захоплення були юридично виправданими завдяки закріпленню в міжнародному праві відкриття «цивілізованими народами» нових земель. Міжнародному праву були відомі також спроби держав поширити суверенітет на міжнародні простори, такі як світовий океан, і силою зброї відстоювати ці домагання.Сучасний перелік правових основ зміни державної території базується на забороні використання з цією метою сили чи погрози силою. Це означає, що територіальні зміни не повинні піддавати загрозі чи порушувати міжнародний мир і безпеку. Виключеннями є національно-визвольні війни, ведення яких міжнародним правом поки не заборонене й у результаті яких можуть відбуватися територіальні зміни. Чинне міжнародне право визнає такі загальні правові підстави зміни державної території: самовизначення, цесія, ефективна окупація, давнина володіння. Специфічною правовою підставою тимчасової зміни державної території є оренда. Не можуть бути визнані правомірними такі способи зміни державної території, як анексія, військова окупація.

10. міжнародні морські канали.Міжнародні канали являють собою з'єднуючі моря й океани штучні споруди, розташовані на шляхах інтенсивного морського судноплавства і використовувані всіма державами відповідно до міжнародного права і національного законодавства. Вони набувають статусу міжнародних, якщо використовуються в інтересах інтенсивного торгового судноплавства і якщо їхній правовий режим регламентований угодами, укладеними між державами. Особливістю правового режиму міжнародних каналів і є саме те, що вони, будучи частиною території держави-власниці каналу, підпадають під дію відповідних міжнародних договорів, що істотно обмежують правомочності даної держави.Принципи правового режиму міжнародних каналів: повага суверенних прав власника каналу і невтручання в його внутрішні справи; свобода судноплавства каналом для суден усіх держав без будь-якої дискримінації; обов'язок користувача додержуватися норм міжнародного права і національного законодавства держави-власниці каналу. Режим судноплавства більшостю каналів характеризується такими основними рисами: канали в мирний час відкриті для всіх невійськових суден і військових кораблів усіх держав; адміністрації каналу попередньо повідомляється назва і приналежність судна, отримується свідоцтво на судно (у більшості каналів обмежується проходження суден визначенням розмірів і тоннажу), передбачена сплата зборів; установлюються правила проходження каналу. У воєнний час воюючим державам у каналі забороняється висаджувати і приймати на борт війська, вантажити і розвантажувати військові вантажі і т.д.; стосовно території каналу забороняється блокада.

11. міжнародні ріки їх правовий режим.Міжнародні ріки мають свої географічні особливості: одні з них лише розділяють територію суміжних держав - прикордонні ріки; інші, протікаючи по території двох і більше держав, не мають виходу до моря й називаються багатонаціональними (або регіональними); треті ж мають вихід до моря й становлять підвищений інтерес для судноплавства. Донедавна саме останні ріки йменувалися властиво міжнародними. Такі ріки повинні були відповідати трьом критеріям, необхідним для їхнього визнання в якості міжнародних: 1) політичному - перетинання території двох і більше держав; 2) географічному - наявність виходу в море; 3) функціональному - можливість здійснення регулярного судноплавства. Причому третій критерій був вирішальної, тому що міжнародно-правові проблеми таких рік в основному зводилися до забезпечення волі судноплавства по них. Приміром, у Заключному акті Віденського конгресу 1815 р. визнавалося неприйнятним монопольне володіння якою-небудь ділянкою міжнародної ріки й проголошувалося право всіх прибережних держав здійснювати волю судноплавства на всім її протязі. Ця норма міжнародного права знайшла наступне підтвердження в договірній і арбітражній практику

33. Дипломат. привілеї та імунітети. Діпломат.іммунітет - особливе праводипломат-їхніх агентів іностр.гос-тв на звільнення від місцевої юрисдикції,незастосовність до них примусових заходів, передбачених внутрішнім правомкраїни перебування за порушення її законів і правил. Діплом.прівілегіі --додаткові пільги і переваги, спрямовані на полегшення роботидіплом.представіт-тв і їх персоналу. Якщо диплом. імунітети представляютьсобою область правових гарантій для деят-сті діплом.представіт-тв і їхперсоналу, то диплом. привілеї пов'язані з питаннями підтримкиакредитуючої держави в справах церемоніального, протокольногохарактеру, які регулюються в більшості випадків не за допомогоююридично обов'язкових норм (як імунітети), а лише на основі норм межд.ввічливості або що існують на цей рахунок у межд.общеніі звичайних правил (звичайний). Основні діпломат.іммунітети і привілеї надаютьсявідповідних видів офіц. представить-тв гос-тв і їх персоналуавтоматично, з моменту заснування таких представництв або з моментуприбуття самих діплом.агентов, незалежно від наявності або відсутності спец.угод з цього питання між д-твам-контрагентами. Всі відомісучасному МП діплом.іммунітети і привілеї діляться на дві групи:представництва в цілому як органу гос-тва; співробітників представництва (так звані особисті привілеї імунітети). До групи привілеїв іімунітетів діплом.представ-тва входять такі акти або утримання відактів: 1. Непрікосн-сть приміщень диплом представ-ств відповідно до с. 22 Віденської конвенції 1961р. 2. Непрікоснсть архівів і документів представ -ства 3. "Фіскальний імунітет" (податкові пільги та переваги), 4. Митні привілеї. 5. Право представ-ства користуватися прапором іемблемою акредитуючої гос-тва на приміщеннях представ-ства, а також на йогозасобах пересування. 6. Почесні привілеї: право на запрошеннядіплом.п редставітелей на урочистості, ювілеї, паради та інші офіц.церемоніів гос-тверд перебування; виділення в залах законодавчих органів окремоїложі діплом.представітелям; право представництва на позачергову ігарантовану відправку та отримання телеграфної та іншої кореспонденції тат.д. До привілеїв та імунітетів диплом. персоналу представ-ства відносяться: 1.Особисті непрікосн-сть діплом.агентов 2. Непрікосн-сть приватної резиденціїдіплом.агента 3. Звільнення дипломата від кримінальної юрисдикції 4. Звільнення діплом.агентов від обов'язку давати свідченнясудах країни перебування про факти, які їм відомі та ін Члени сімейдіплом.агентов отримують повні привілеї та імунітети за двох неодміннихумовах: дипломат і його родина повинні проживати спільно; як і самдипломат, члени його сім'ї не повинні бути громадянами гос-тва перебування.

9. поняття, сутність та особливості між. пуб. права.Міжнародне пуб. право –із метою створення і затвердження нормальних впорядкованих відносин між державам. Міжнародне право виникло не за бажанням окремих людей, груп, класів тощо, а внаслідок реальних суспільних процесів. Історичний матеріал свідчить, що навіть на ранніх етапах розвитку первісні общини та племена не існували окремо, а були об’єднані неписаними родовими законами. Уже в той час союзницькі зв’язки племен не зводилися лише до турботи про зовнішній захист, а містили й безліч інших норм поведінки, які, закріплюючись із плином часу, призвели до появи права у формі звичаю.Міжнародне право є результатом суспільної практики. Виникнувши як спосіб усвідомлення людьми свого матеріального інтересу, особливо у зв’язку з постійними змінами в міжнародних відносинах, воно вплинуло та продовжує впливати на розвиток держав і народів. Протягом усієї історії людства воно не тільки розвивалося разом зі зміною засобів виробництва, але й певним чином впливало на них.Саме тому міжнародне право має природно-об’єктивне значення. Загальною умовою його становлення є не позиції держав, а умови матеріального життя людства у його історичному розвитку, взаємовідносини людини з навколишнім світом, суспільний розподіл праці, виникнення держав тощо. Власне позиція держави також формується у процесі суспільних відносин.Міжнародне право є категорією надбудови. Але це надбудова особливого роду, яка виростає над міжнародними відносинами в повному їх обсязі — економічними, політичними, воєнними.

28. У відповідності з Гаазькою конвенцією про початок воєнних дій 1907 року держави визнають, що воєнні дії між ними не повинні починатися без попереднього і недвозначного попередження, що буде мати або форму мотивованого оголошення війни, або форму ультиматуму з умовним оголошенням війни. Таким чином, міжнародне право вимагає оголошення війни. Воно може здійснюватися в різноманітних формах: шляхом звернення до власного народу; шляхом звернення до народу або уряду держави-супротивника; шляхом звернення до світового співтовариства. Відповідно до ст. 3 Визначення агресії, прийнятого на XXIX сесії Генеральної Асамблеї ООН у 1974 році, у якості актів агресії, незалежно від оголошення війни, розглядаються такі акти прямої агресії: вторгнення або напад збройних сил держави на територію інших держав, або будь-яка воєнна окупа ція, який би тимчасовий характер вона не носила, "що є результатом такого вторгнення або нападу, або будь-яка з застосуванням сили анексія території іншої держави або частини її; бомбардування збройними силами держави те риторії іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави; блокада портів або берегів держави збройними силами іншої держави; напад збройними силами держави на сухопутні, морські або повітряні сили або морські і повітряні флоти іншої держави; застосування збройних сил однієї держави, що знаходяться на території іншої держави за згодою з державою, що приймає, з порушенням умов, передба чених в угоді, або будь-яке продовження їхнього пе ребування на такій території після припинення дії угоди та ін.правових наслідків: між державами припиняються дипломатичні і консульські відносини (дипломатичному і консульському персоналу забезпечуються захист і можливість безперешкодно залишити територію противника; перестають застосовуватися багато норм міжнародного права, несумісні з воєнним часом, зокрема, припиняють дію двосторонні політичні, економічні, культурні угоди між воюючими державами; починають діяти міжнародні норми, прийняті спеціально для періоду збройного конфлікту (договори про взаємну і воєнну допомогу, договори стосовно правил ведення війни і т.п.); припиняються і забороняються економічні, торгові, фінансові угоди й інші відносини з юридичними і фізичними особами воюючої сторони; майно, що є власністю ворожої держави (крім майна дипломатичних представництв і консульських установ), підлягає конфіскації; торгові судна воюючих, що знаходяться до початку війни у ворожих портах, повинні залишити порт противника; військові кораблі підлягають обов'язковій реквізиції; до громадян ворожої держави може бути застосований спеціальний режим (обмеження пересування, примусове поселення у відведених владою місцях, інтернування та ін.

34.Система засобів мирного врегул. СпорівДекларація про принципи міжнародного права 1970 вказує на те, що міжнародні спори вирішуються на основі суверенної рівності держав і відповідно до принципу вільного вибору засобів мирного вирішення спорів. Застосування процедури врегулювання спору або згода на таку процедуру не повинно розглядатися як несумісне з принципом суверенної рівності. Згідно зі ст. 33 Статуту ООН держави повинні прагнути до якнайшвидшого і справедливого вирішення своїх міжнародних спорів шляхом переговорів, обстеження, посередництва, примирення, арбітражу, судового розгляду, звернення до регіональних органів або угод чи іншими мирними засобами на свій вибір. У пошуках подібного врегулювання сторони повинні погоджувати такі мирні засоби, які відповідали б обставинами і характером споруМіжнародні переговори. Вони є найбільш динамічним і ефективним засобом вирішення суперечок. Не випадково в ст. 33 Статуту ООН переговори названі в числі основних засобів врегулювання міжнародних спорів та конфліктів. Вони дозволяють приймати різноманітні варіанти вирішення спірних питань. Визнання країнами і міжурядовими організаціями цього принципу знайшло відображення в багатьох договорах та установчих актах організацій. Так, згідно зі ст. 42 Віденської конвенції про правонаступництво держав щодо державної власності, державних архівів і державних боргів 1983 р. у разі виникнення спору між двома або кількома учасниками Конвенції щодо її тлумачення або застосування вони будуть на прохання будь-якого з них прагнути вирішити його шляхом проведення консультацій і переговорів. Відповідно до ст. 15 Договору про правонаступництво щодо зовнішнього державного боргу та активів Союзу РСР 1991 усі суперечки між двома або кількома сторонами з виконання і тлумачення Договору будуть вирішуватись шляхом переговорів на основі подання відповідної письмової претензії.

35. В чому полягає суть 2 додат. Проток. 1977 р.
В умовах сучасних воєн Женевські Конвенції не завжди спроможні надати жертвам увесь необхідний захист. Тому 8 червня 1977 року, за ініціативою МКЧХ (Міжнародного комітету Червоного Хреста), в Женеві представниками 102 країн на дипломатичній конференції було прийнято два Додаткових Протоколи Женевської конвенції 1949 року.договори, що містять норми міжнародного гуманітарного права, тобто спрямовані на забезпечення прав індивідів та груп людей в умовах збройних конфліктів. В основі джерел міжнародного гуманітарного права лежать Женевські конвенції про захист жертв війни 1949 р. та Додаткові протоколи до них, прийняті у 1977 р.:· Конвенція про захист цивільного населення під час війни 1949 р.;· Конвенція про поводження з військовополоненими 1949 р.;· Конвенція про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях 1949 р.;· Конвенція про поліпшення долі поранених, хворих та осіб, які зазнали корабельної аварії, із складу збройних сил на морі 1949 р.; І Додатковий протокол до Женевських конвенцій, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів, 1977 р.;· ІІ Додатковий протокол до Женевських конвенцій, що стосується захисту жертв збройних конфліктів неміжнародного характеру, 1977 р.

36.Консульські привілеї та імунітети Розрізняють два види консульських привілеїв та імунітетів:1) привілеї та імунітети консульської установи як закордонного органу зовнішніх зносин держави; 2) привілеї та імунітети персоналу консульської установи (особисті привілеї та імунітети). Відповідно до розділу II Віденської конвенції проконсульські зносини 1963 року до привілеїв та імунітетів консульської установи належать такі:— недоторканність помешкань консульських установ. Власті держави перебування не можуть вступати в консульські помешкання інакше як за згодою глави консульської установи. Проте, згода глави консульської установи може передбачатися у випадку пожежі або іншого стихійного лиха, що потребує невідкладних заходів захисту. Такий режим недоторканності зберігається навіть у випадку розірвання консульських відносин між двома державами:а) держава перебування повинна навіть у випад ку збройного конфлікту шанувати й охороняти консульські помешкання, а також майно консульства, його архіви;б) держава, що представляється, може довірити охорону консульських помешкань, а також архіви та майно, що знаходяться в них, будь-якій третій державі, прийнятній для держави, що акредитується;в) держава, що представляється, може довірити охорону своїх інтересів та інтересів своїх громадян будь-якій третій державі, прийнятній для держави перебування.

37. Види та персонал дипл. Представ.- прав. Регул.Дипломатичний персонал представництв у даній державі утворює дипломатичний корпус, що очолюється найстаршим за часом перебування в країні головою представництва - дуаєном (старійшиною, деканом). Цей корпус і його виконують протокольні дуаєн функції, вітають влада країни перебування з відповідними подіями або співчуття висловлюють. Відомі також випадки протесту з боку корпусу при порушенні дипломатичного імунітету.Друга категорія співробітників представництва - адміністративно-технічний персонал. Його складають бухгалтери, шифрувальники, канцелярські працівники, перекладачі і т.п. Слідуючи поширеній практиці, Віденська Конвенція про дипломатичні стосунки значною мірою адміністративно-прирівняла технічний персонал і членів їх сімей до дипломатичного персоналу, за деякими істотними винятками. Імунітет від цивільної і адміністративної юрисдикції не поширюється на дії, вчинені не при виконанні службових обов'язків. Цей персонал може безмитно ввозити предмети початкового обзаведення, але не звільняється від митного огляду (ст п. 2. 37).Третю категорію складає обслуговуючий персонал (повара, садівники, охорона, шофери та ін.) Члени цього персоналу користуються імунітетом щодо дій, вчинених при виконанні службових обов'язків, і звільняються від податків на заробіток, який одержують по службі, зрозуміло, за умови, що вони не є громадянами країни перебування (п. 3 ст. 37).До складу дипломатичного представництва можуть включатися представники інших відомств. Така можливість передбачена та Положенням про Посольство РФ. Відповідно до постанов Уряду РФ передбачена можливість направлення, наприклад, радників з економічних питань, що митних аташе і аташе з аграрно-промисловому комплексу.

39. Функціз консульських установУ межах реалізації першої функції консул інформує уряд своєї держави про економічне, торговельне, культурне і по­літичне становище в його консульському окрузі.Щодо другої функції консул є консультантом фізичних осіб, який уповноважений представляти їхні інтереси пе­ред органами держави перебування, а також консультан­том капітанів торгових і військових суден. У разі потреби він виступає посередником у їх зносинах з владою порту приймаючої держави.Відповідно до третьої функції консул виконує обов'язки посадової особи громадянського стану (реєструє народжен­ня дитини, шлюб), є нотаріусом з питань засвідчення доку­ментів та їх легалізації, може зберігати заповіти і виступа­ти в суді зі спадкових питань.Зупинимося на таких трьох групах спеціальних кон­сульських функцій: 1) адміністративні, 2) судові й 3) пов'я­зані з морським і повітряним транспортом.Однією з найважливіших функцій консульської устано­ви, що має адміністративний характер, є функція, пов'язана з питаннями громадянства та юридичних осіб. Зокрема проб­леми громадянства є одним із обов'язкових елементів вну­трішньої і зовнішньої політики держави.

43. між нар. Спів роб. У боротьбі із злочинністюДеякі проблеми вимагають рішень на міжурядовому рівні Наприклад, у даний час партнери по СНД розробляють спільну програму боротьби з організованою злочинністю. Затверджувати її
буде рада глав урядів країн Співдружності. Нарада міністріввнутрішніх справ розгляне порядок провозу вогнепальної зброї,
конвоювання і етапування затриманих і засуджених і ін.Розвивається міжнародне співробітництво українських органів
внутрішніх справ з партнерами з "далекого" зарубіжжя по наступним основних напрямках:  · договірно-правова сфера;
  · боротьба з організованою, у тому числі економічною.злочинністю, наркобізнесом, з контрабандою і   фальшивомонетництвом; · підготовка кадрів і співробітництво в науково-технічній Особлива увага приділяється розширенню правової бази, що.забезпечує можливості реального співробітництва з органами поліції.закордонних країн у конкретних питаннях.У той же час, сьогодні відчувається чимало прогалин у.діяльності як наших правоохоронних органів, так і наших партнерів..за рубежем. Неоперативно надається необхідна інформація, що досить
часто не дозволяє попереджувати скоєння злочинів.. Розвитку нашої участі в правозастосовчій діяльності в Європі
могло б послужити приєднання до ряду конвенцій Ради Європи і, в..першу чергу, до Конвенції про взаємну правову допомогу по..кримінальних справах..Активізація міжнародного співробітництва України в.правоохоронній сфері зажадає в перспективі і прийняття деякихнових законів, наприклад, по наданню правової допомоги,екстрадиції, передачі засуджених, продовженню розслідування початого на території іншої держави.

13. Міжнародно-правовий режим відкритого моря

 Відкрите море – це сукупність просторів морів та океанів, які знаходяться які не входять до складу територіальних вод якої-небудь держави і знаходяться за зовнішньою межею територіальних вод.Відкрите море не знаходиться під суверенітетом жодної з держав, всі держави мають право користуватися відкритим морем в мирних цілях на засадах рівності (свобода мореплавства, польотів, наукових досліджень і т.д.). Відкрите море резервується для мирних цілей. Жодна держава не має права претендувати на підпорядкування якої-небудь частини відкритого моря своєму суверенітетуВідповідно до ст. 87 Конвенції 1982 р. всі держави (у тому числі і такі, що не мають виходу до моря) мають у відкритому морі право на:· свободу судноплавства;· свободу польотів свободу прокладати підводні кабелі і трубопроводи· свободу рибальства; свободу створювати штучні острови і інші споруди та установки, не заборонені міжнародним правом;· свободу наукових дослідженьВказаний перелік не є виключним.У відкритому морі судно підкоряється юрисдикції тієї держави, під прапором якої воно плаває. Винятки із цього правила встановлюються міжнародними договорами. Так, що військовий корабель має права піддавати огляду іноземне торгове судно, якщо є підстави підозрювати, що судно займається піратством або работоргівлею, або воно має ту ж національність, що і даний військовий корабель, хоча на ньому піднятий іноземний прапор,Кожна держава визначає умови надання своєї національності судам, правила реєстрації судів на його території і права судна плавати під його прапором. При цьому кожна держава веде реєстр суден, приймає юрисдикцію над кожним судном, що плаває під його прапором, і над його екіпажем, а також забезпечує контроль придатності судів до плавання та безпеку мореплавства, запобігає аваріям. Ні арешт, ні затримання судів не можуть бути проведені у відкритому морі за розпорядженням інших органів влади, крім органів влади держави прапора судна (за винятком випадків переслідування судна „по гарячих слідах”). Таке переслідування іноземного судна може бути зроблено, якщо компетентні органи прибережної держави мають достатні підстави вважати, що це судно порушило закони і правила цієї держави. Переслідування повинне розпочатися тоді, коли іноземне судно або одна з його шлюпок знаходяться у внутрішніх водах, в територіальному морі або в прилеглій зоні переслідуючої держави, і може продовжуватися за межами територіального моря або прилеглої зони лише за умови, що воно є безперервним. Право переслідування припиняється, як тільки переслідуване судно входить в територіальне море своєї країни або третьої держави. Переслідування повинно бути почато після подачі зорового або світлового сигналу. Переслідування може здійснюватися лише військовими кораблями або військовими літальними апаратами, або судами і апаратами, що перебувають на урядовій службі (наприклад, поліцейськими) і спеціально на це уповноваженими. Право переслідування не може здійснюватися відносно військових, поліцейських та митних кораблів.

22. Міжнародно-правова регламентація закінчення війни та скасування стану війни.

Війна є винятковим станом міждержавних відносин, який в інтересах встановлення миру має бути припинений. Припинення стану війни треба відрізняти від припинення воєнних дій. Формами припинення воєнних дій є переми¬р'я та капітуляція. Перемир'я — тимчасове припинення воєнних дій на умовах, погоджених сторонами конфлікті. Виділяють місцеве перемир'я (на окремій ділянці театру війни) і загальне перемир'я (по всьому фронті). Воно може бути укладене на визначений строк чи бути безстроковим. Істотне порушення перемир'я однією зі сторін може служи¬ти підставою для поновлення воєнних дій.

Капітуляція — припинення воєнних дій на умовах, виз¬начених переможцем. Розрізняють просту капітуляцію (ок¬ремого підрозділу, об'єкта, пункту, району) і загальну кап¬ітуляцію (наприклад, капітуляція Японії 1945 р.). Капіту¬ляція може бути беззастережною (без усіляких умов із боку переможеного) і почесною (наприклад, капітуляція гарні¬зону за умови збереження зброї та прапорів).

Ні перемир'я, ні капітуляція, як правило, не означають автоматичного припинення стану війни. Для цього необхідне видання акта (одно- чи двостороннього) про припинення ста¬ну війни або укладання мирного договору. У ньому фіксуєть¬ся припинення стану війни, вирішуються питання про віднов¬лення мирних відносин між державами, про долю довоєнних угод між державами тощо. Із припиненням стану війни пере¬стають діяти багато угод воєнного часу та набирають силу до¬говори, які нормалізують відносини між державами.

14.Заборона агресивної війни за міжнародним правом та визначення агресії

Сучасне міжнародне право забороняє агресивні війни і заперечує війну як засіб вирішення міжнародних конфліктів. Однак практика міжнародних відносин свідчить про те, що держави порівняно часто використовують свої збройні сили для досягнення політичних, економічних та інших цілей, що призводить до різних воєнних сутичок (Корея, В'єтнам, Афганістан, Близький Схід, Югославія та ін.). Тому сучасне міжнародне право не може ігнорувати реальні можливості виникнення збройних конфліктів і не містити в собі норм, які регулюють ведення воєнних дій. Найважливіша мета цього - максимальна гуманізація застосування воєнних засобів і способів.Досягнення цієї мсти правовими засобами здійснюється шляхом:- обмеження воюючих у виборі способів і засобів ведення воєнних дій;- максимального захисту прав мирного населення й охорони цивільних об'єктів;- гуманізації правового положення воюючих (режим військовополонених, поділ на комбатантів і некомбатантів та ін.);- регламентації прав і обов'язків нейтральних держав у стосунках з воюючими.
Ці напрямки (вимоги) часто розглядаються як принципи сучасного міжнародного права у сфері регламентації воєнних дій. Багато з них спочатку утворилися як норми звичаєвого права, а потім були закріплені в ряді міжнародних правових актів. Міжнародно-правова відповідальність індивідів за воєнні злочини і злочини проти людства визначається, зазвичай, національним законодавством держави, проти котрої (або її громадян) були спрямовані ці злочини. В особливих випадках можуть бути використані міжнародні процедури.

Агресія — це злочин проти миру, який полягає у тому, що особа, яка є ке-рівником, активно бере участь або віддає наказ про планування, підготовку, початок чи проведення агресії, яка здійснюється державою. Початок воєнних дій між державами повинен попередньо і недвозначно повідомлятись у вигляді мотивованого оголошення війни або ультиматуму з умовою оголошення війни (див. III Гаазьку конвенцію про відкриття воєнних дій 1970 p.). Проте варто враховувати, що, відповідно до визначення агресії, ухваленого Генеральною Асамблеєю ООН у 1974 р., сам факт оголошення війни, що, відповідно до ст. 51 Статуту ООН, не є актом індивідуальної самооборони, не перетворює цю оголошену війну з протиправної у війну законну.

15. Джерела сучасного міжнародного права.Джерела міжнародного права — це зовнішня форма виразу норм та основних принципів міжнародного права. . Відповідно основними джерелами міжнародного права є міжнародний договір та міжнародний звичай. Також роль джерела визнається й за загальними принципами права, хоча практика доводить, що загальні принципи права надто рідко застосовуються, отже, можуть розглядатись лише як допоміжні джерела. Крім того, до допоміжних джерел належать рішення міжнародних організацій та судових установ, а також доктрина міжнародного права. Одразу ж слід зауважити, що міжнародний договір є родовим поняттям та включає будь-який міжнародно-правовий акт — конвенції, декларації, пакти, хартії, власне міжнародні договори, угоди, протоколи та всі інші найменування міжнародних документів. Міжнародний договір є добровільною угодою двох або більше суб’єктів міжнародного права щодо певних матеріальних або нематеріальних благ, які складають об’єкт міжнародного права; суб’єкти наділяються певними взаємними правами та обов’язками відповідно до такої угоди. Другим універсальним джерелом міжнародного права є між­народний звичай. На відміну від внутрішньодержавного права, в міжнародному праві звичай має таке ж значення, як і міжнарод­ний договір. Отже, міжнародний звичай — це правило поведінки суб’єктів міжнародного права, яке встановлюється шляхом його тривалого та одноманітного застосування на міжнародному рівні. З самого визначення можна виокремити основні складові міжнародного звичаю, а саме: тривалість застосування, одноманітна практика суб’єктів міжнародного права, а також одна з головних умов — загальна думка держав, яка визнає цю норму юридично обов’язковою. Міжнародна судова та арбітражна практика є досить корис­ною як підтвердження існуючих норм міжнародного права. Крім того, вона здатна сприяти появі нових міжнародно-правових норм. Як допоміжне джерело міжнародного права рішення міжнародних судів та арбітражів можуть застосовуватись виключно стосовно сторін відповідної справи і лише у разі їх добровільної згоди на те.

16. засоби і методи ведення бойових дій, заборонених міжнародним правом іжнародне право забороняє наступні засоби і методи ведення війни (сухопутної, морської, повітряної):· Отрути або отруєна зброя, задушливі, отруйні або інші гази, аналогічні рідини, речовини і процеси, а також бактеріологічна зброя;· Засоби дії на природне середовище у ворожих цілях;· Будь-яка зброя, якщо його дія полягає в нанесенні пошкоджень осколками, які не виявляються в людському тілі за допомогою рентгенівського проміння (стекло, пластмаса і т.д.); міни, міни-пастки і інші пристрої у вигляді дитячих іграшок і предметів медичної допомоги; будь-яка запалювальна зброя проти цивільного населення, населених пунктів і невійськових об'єктів;· Інші види звичної зброї, які можуть вважатися наносячими надмірні пошкодження або що мають невиборчу дію;· Здійснення геноциду на захопленій території; зрадницьке вбивство або поранення склав зброю або беззбройного ворога; оголошення що обороняється, що у разі опору їм не буде пощади;· Безглузде руйнування міст і населених пунктів і знищення ворожої власності, якщо це не викликається військовою необхідністю;Проте міжнародне право не забороняє військові хитрощі з метою ввести супротивника в оману або спонукати його діяти необачно. Прикладами таких хитрощів є: використовування маскування, пасток, помилкові операції і дезинформація (ст. 37 Додаткового протоколу I до Женевських конвенцій 1949 року).

18. поняття та класифікація міжнародних договорів

Міжнародний договір — це родове поняття, що об'єднує всі міжнародні угоди, які можуть мати різні найменування та форми: договір, угода, пакт, статут, конвенція, деклара¬ція, комюніке, протокол та ін. Чіткого визначення тих або інших найменувань не існує. У теперішній час питання про найменування міжнародних актів стало справою диплома¬тичної процедури, а не міжнародного права, чинні норми якого зовсім не враховують назви договірних актів. Незалеж¬но від найменування всі договори мають однакову юридич¬ну силу. За загальним правилом міжнародні договори укладають¬ся в письмовій формі. Міжнародні договори в усній формі (так звані джентльменські угоди) є винятковими.Об'єктом міжнародного договору є відносини між суб'єк¬тами міжнародного права з приводу матеріальних і немате¬ріальних благ, дій та утримання від них. Фактично об'єктом міжнародного договору можуть бути будь-які міжнародні відносини. За об'єктами регулювання договори поділяють¬ся на політичні, економічні, науково-технічні й ін.

 За кількістю учасників міжнародні договори поділяють¬ся на двосторонні та багатосторонні. Основну кількість до¬говорів складають двосторонні, що укладаються з урахуван¬ням специфіки міждержавних відносин. Багатосторонні договори часто виступають як основний засіб кодифікації та прогресивного розвитку міжнародного права.Міжнародні договори можуть бути універсальними (за¬гальними) та регіональними.Якщо до міжнародного договору мають можливість при¬єднатися всі заінтересовані держави, він зветься відкритим. Якщо до договору можна приєднатися тільки за згодою його учасників, це напіввідкритий договір. У закритому дого¬ворі беруть участь тільки держави, що його уклали.Залежно від того, які органи представляють державу в міжнародних відносинах, розрізняють міждержавні дого¬вори (укладаються на вищому рівні та від імені держави), міжурядові (від імені уряду) та міжвідомчі (від імені міністерств і відомств).Міжнародні договори можуть бути правомірними та не-правомірними. Юридична сила останніх має бути визнана нікчемною.

58. Право крові або jus sanguinis — набуття особою при народженні, незалежно від місця її народження, громадянства тієї держави, громадянами якої є її батьки. Застосовується здебільшого в законодавстві тих держав, які зацікавлені в скороченні еміграції. У ряді країн (право крові грунтується на зверхності в сім'ї чоловіка і дитина набуває при народженні громадянство батька, в інших державах — на визнанні рівноправності чоловіка і жінки. Як правило, прицип права крові застосовується в поєднанні з принципом права грунту.

59. АДЪЮДИКАЦИЯ - способ мирного разрешения территориального спора международным арбитражем или судом. А. является правомерным способом приобретения территории, т.к. рассмотрение спора в международном суде или арбитраже должно предполагать, что спорящие государства имеют в совокупности достаточные правовые основания на владение оспариваемой территорией.

81. Натуралізація — процес надання іноземцю громадянства певної країни, уповноваженими на те органами. Розрізняють два види натуралізіції: за законом та за заявою.

12. Іноземці та їх правове становище.  Іноземні громадяни (іноземці) – це особи, які перебувають на території держави, громадянами якої вони не є, і мають докази належності до громадянства іноземної держави.Іноземець може користуватися правами або виконувати обов’язки, що випливають з його громадянства, лише доти, доки це допускається державою перебування. Це зумовлено принципом територіального верховенства держав в межах своїх кордонів. Держава перебування при цьому не повинна порушувати загальновизнаних міжнародних принципів і взятих на себе міжнародних зобов’язань при регулюванні правового статусу іноземців на своїй території. Перш за все, іноземців стосуються міждержавні угоди, що регламентують питання правової допомоги, в’їзду та виїзду іноземців та деякі інші.Правове становище іноземних громадян визначається внутрішнім законодавством держави з урахуванням міжнародно-правових норм. Іноземець має право розраховувати на дипломатичний захист держави громадянства, якщо законно перебуває на території іноземної держави. Якщо ж перебування є незаконним, то можливі різноманітні несприятливі наслідки (відповідальність, видворення за межі країни тощо).Законодавство кожної конкретної країни перебування може наділяти іноземних громадян різним обсягом прав і обов’язків, тобто встановлювати різний правовий режим іноземців. Виділяються такі види правових режимів іноземців:  1) режим недискримінації означає надання іноземному громадянину певної загальних умов перебування, прав, свобод та обов’язків, у будь-якому разі не гірших, що надаються громадянам будь-якої іншої іноземної держави; 2) режим найбільшого сприяння передбачає обов’язок держави надати іноземному громадянину умови перебування, права, свободи та обов’язки, які вона встановлює чи встановить у майбутньому для громадян будь-якої третьої держави; 3) національний режим передбачає надання іноземним громадянам же умов перебування, прав, свободі обов’язків, якими володіють її власні громадяни, за винятком випадків передбачених законодавством держави перебування чи міжнародними договорами. Зокрема, іноземні громадяни, як правило, не наділяються виборчими правами, правом на державну службу, на них не покладається військовий обов’язок;  4) спеціальний режим полягає у встановленні пільгових умов діяльності для іноземних громадян в межах спеціально визначених територій (вільних та спеціальних економічних зон, прикордонних територій, технопарків тощо). Такий режим надається, наприклад, членам екіпажу морських суден, жителям прикордонних територій (спрощений порядок переходу кордону), та іншим категоріям осіб у випадках, передбачених міжнародними угодами;  5) преференційний режим передбачає встановлення певних пільгових (преференційних) умов діяльності для громадян окремих держав. Як правило, такі пільги стосуються комерційної чи інвестиційної діяльності і надаються громадянам держав, що розвиваються, або громадянам держав- учасниць міжнародного інтеграційного об’єднання (ЄС, ЄврАзЕС, НАФТА тощо) на території інших держав-учасниць такого об’єднання.

19. Подвійне громадянство і безгромадянство – міжнародно-правові аспекти

Подвійне громадянство Подвійне громадянство (біпатризм) - це правове положення особи, яке свідчить про те, що вона є громадянином двох або більше держав відповідно до їхніх законів. Іншими словами, придбання подвійного громадянства здійснюється тільки в силу норм національного законодавства різних государств15. Подвійне громадянство виникає: 1) при територіальних змінах; 2) при міграції населення; 3) у разі колізії при застосуванні законів про набуття громадянства; 4) у результаті змішаних шлюбів і при усиновленні; 5) при натуралізації, якщо особа, яка купує громадянство іншої країни , не втрачає свого колишнього громадянства і так далее. Безгромадянства - це становище особи, яка не перебуває у громадянстві ні однієї з держав. Апатриди підпорядковуються юрисдикції тієї держави, на території якого воно проживають, але вони мають менший обсягом прав і свобод, ніж громадяни держави проживання. Вони обмежені в користуванні цивільними і політичними правами, позбавлені можливості звернутися до дипломатичної защіте17. Безгромадянства може виникнути: 1) у разі, коли одна держава позбавляє особу свого громадянства і не надає йому можливість відразу придбати громадянство іншої держави; 2) при втраті громадянства, якщо ця особа добровільно вийшло з громадянства своєї держави і не набула громадянства в іншій державі; 3) при зміні громадянства жінки з причини вступу в шлюб, коли відповідно до законодавства країни її громадянства вона при вступі в шлюб з іноземцем автоматично втрачає колишнє громадянство; г) у певних випадках внаслідок територіальних ізмененій13. Правовий статус осіб без громадянства визначений Конвенцією про статус апатридів 1954 року. Вона говорить, що «особистий статус осіб без громадянства визначається законами країни його домициля або, якщо у нього такого немає, законами країни його проживання». У кожного апатриди існують зобов'язання перед країною, в якій він знаходиться, згідно з якими, зокрема, він повинен дотримуватися законів та постанов, а також заходів, які застосовуються для підтримання громадського порядку. Конвенції 1954 року зобов'язує держави-учасниці надавати апатридам таке ж правове становище, яким користуються іноземні громадяни на їх території, в тому числі щодо: 1) рухомого і нерухомого майна; 2) права на асоціацію; 3) роботи за наймом, роботи на власному підприємстві, заняття вільними професіями; 4) свободи передвіженія14. 
У питаннях авторських і промислових прав, звернення і суд, початкової освіти, правової допомоги апатридам повинні бути надані права, якими користуються власні громадяни держав. 

82. ПРОЛОНГАЦИЯ — (от лат. prolongatio удлинять) продление срока действия договора, векселя, займа. 

63.Реторсії (від лат. retorsio — зворотна дія) — обмежувальні заходи, що застосовуються однією державою у відповідь на аналогічні дії іншої держави, що завдають економічної або моральної шкоди першій. Такі дії, як правило, мають на меті поновлення принципу взаємності у відносинах відповідних держав. Заходи, що використовуються як реторсії, повинні бути пропорційними (порівнянними) з актами, що їх спричинили, і мають бути припинені з моменту поновлення попереднього стану.

Репресалії (від лат. represalialе — стримувати, зупиняти) — примусові заходи, що застосовує одна держава у відповідь на неправомірні дії іншої. Сукупність реторсій і репресалій у двосторонніх торговельних відносинах призводить до ситуації «торговельної війни» між країнами.

21. Поняття та юридична природа державної території

Державною територієює частина земної кулі, яка належить певній державі і в межах якої вона здійснює своє територіальне не верховенство. Саме тим підкреслюється подвійний характер державної території; об'єкт права власності та просторова межа державної влади. Ст. 13 Конституції України встановлено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, що знаходяться в межах території України, природні ресурси континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу.Як об'єкт права власності державна територія може бути предметом купівлі-продажу міни, дарування, оренди та ін. цивільно-правових угод.Державна територія складається із сухопутної, морської і повітряної території.

До сухопутної території належить вся суша в межах державних кордонів. До морської території належать внутрішні води і територіальне море. До повітряної території держави — стовп повітря певної висоти над сухопутною і морською територією держави. Критерієм верхньої межі повітряної території постало розмежування повітряного і космічного простору, виходячи з того, що у повітряному просторі космічні апарати згорають. Звідси була встановлена верхня межа повітряної території в 100 — 110 км.

Сухопутна територія включає всю сушу, незалежно від місця знаходження її окремих частин. До її складу входять також надра суші на технічно доступну глибину. Теоретично глибина надр не обмежена і поширюється до центру земної кулі. Будови і споруди, що спираються на ґрунт або проникають усередину його, розглядаються як належність території.Острів— це частина території держави, яка опоясана водою (має "круговий берег"), яка є вище рівня води під час припливу.Анклав— це частина території держави, оточена зі всіх боків сухопутною територією іншої держави і яка не має морського берега. Сьогодні відомо лише декілька анклавів: Бюзінген (ФРН) — в Швейцарії, Лівія (Іспанія) у Франції тощо. Це тягне за собою необхідність забезпечення доступу до них, що звичайно вирішується міжнародними угодами. Коли анклав має вихід до моря, говорять про напіванклави (наприклад, Калінінград і Калінінградська область Росії).Повітряна територія держави — це стовп повітря над сухопутною і водною територією держави в межах її державних кордонів. Проблема верхньої межі повітряної території постала в останні десятиліття і обумовлена появою літаків, котрі літають за межами досяжності протиповітряної оборони держави, а крім того, появою супутників і космічних кораблі орбіта яких знаходиться над територією багатьох держав змінити яку практично неможливо.Під умовною територією державислід розуміти територію дипломатичних представництв держави, територію торгових суден у відкритому морі, повітряних суден і космічних апаратів, які несуть прапор або знак якої-небудь держави. Ці території іноді йменуються "плавучою", "літаючою" і "космічною" територіями. При цьому військові судна прирівнюються до території власної держави повсюди, а торгові — тільки у міжнародних просторах.

У міжнародному праві розрізнюють демілітаризовані та нейтралізовані території. До демілітаризованих належать території, на яких міжнародними угодами або однобічним волевиявленням держави відмовилися від розміщення озброєння і збройних сил. Демілітаризація може бути обмеженою або повною. При обмеженій демілітаризації держава не має здійснювати нові військові заходи: будувати нові військові об'єкти або вводити в район демілітаризації нові військові контингенти. При повній — треба знести всі військові споруди і вивести війська. (угода між СРСР і Фінляндією від 11 жовтня 1940р.)

Демаркація здійснюється на підставі документів про делімітацію кордонів (договір, опис лінії державного кордону з додатком спеціальної карти) спільними комісіями, створюваними на паритетних засадах.Під час робіт по демаркації проводиться топографічна зйомка або аерофотозйомка місцевості, на підставі чого складається великомасштабна топографічна карта прикордонної смуги, встановлюються прикордонні знаки (стовпи, дротяні загороди тощо) і визначаються їх топографічні координати. Про всі дії по демаркації кордонів складаються спеціальні документи: протоколи з описом проходження лінії межі і прикордонних знаків (до протоколів додаються схеми і фотознімки цих знаків). Прикордонні знаки не підлягають довільному переміщенню, і сторони зобов'язані стежити за їх належним станом.Перевірка раніше демаркованого кордону і відновлення або заміна зруйнованих прикордонних знаків називається редемаркацією

62.Альтернат (франц. alternat, от лат. alternus — попеременный; первоисточник: alter — один из двух), в международном праве совокупность правил, регулирующих порядок подписания договора: очерёдность упоминания договаривающихся сторон в тексте договора, расположения подписей, приложения печатей и др. Так, например, если в двустороннем договоре подписи уполномоченных представителей государств располагаются по горизонтали или вертикали, то слева или вверху (т. е. на первом месте) ставится подпись представителя того государства, которому остаётся данный экземпляр, на другом же экземпляре подписи ставятся в обратном порядке. При заключении многостороннего договора подписи уполномоченных ставятся обычно одна под другой в алфавитном порядке по названию государств на английском языке. В практике социалистических государств подписи размещаются в порядке русского алфавита.

Яндекс.Словари›Большая советская энциклопедия

64. Екстрадиція (видача злочинців) - форма міжнародної співпраці держав в боротьбі зі злочинністю. Полягає в арешті і передачі однією державою іншій (по запиту) особи, що підозрюється або обвинувачується в скоєнні злочину, або ж засудженого злочинця.