Файл: історія.docx екзамен.docx

67.Напад Німеччини на срср, невдачі Червоної армії

Плани вторгнення в СРСР почали обговорюватися в німецьких військових штабах незабаром після поразки Франції. У грудні 1941 р. була підписана директива «Барбаросса», яка передбачала блискавичний розгром Радянського Союзу (максимум протягом 5 місяців), швидку окупацію найважливіших районів країни, захоплення Москви і вихід на лінію Архангельськ — Астрахань. Операції проти Великобританії було вирішено відкласти до повного розгрому СРСР. 22 червня 1941 р. фашистська Німеччина і її союзники завдали по Радянському Союзу величезної сили удару — 190 дивізій (5,5 млн. чоловік), понад 3 тис. танків, бл. 5 тис. літаків. Для ведення війни проти СРСР була створена коаліція, основою якою став «Антикомінтернівський пакт», а потім Берлінський пакт (т. зв. Троїстий), підписаний у 1940 р. Німеччиною, Італією і Японією. До активної участі в агресії були залучені війська Румунії, Фінляндії, Угорщини. З метою військово-економічного забезпечення походу проти СРСР використовувалися ресурси майже всіх європейських держав. Крім того, і бойових діях на радянсько-німецькому фронті брали участь італійські війська, іспанська дивізія, хорватські, словацькі, французькі частини, підрозділи добровольців з інших окупованих Німеччиною країн. Радянський Союз не був готовий до відсічі фашистського нашестя. Червона Армія перебувала в стадії реорганізації. Вищий командний склад напередодні війни був репресований.

Радянський уряд (передусім Й. В. Сталін) допустив прорахунки у визначенні термінів початку війни. Побоювання спровокувати Німеччину призвело до того, що армія і флот своєчасно не були приведені в бойову готовність. Літо і осінь 1941 р. були найбільш критичними для Радянського Союзу. Німецько-фашистські війська вторглися в межі країни на глибину від 850 до 1200 км. Мільйони людей загинули на фронтах, опинилися в окупації або в гітлерівських таборах. Однак Німеччині не вдалося досягнути своїх стратегічних цілей, захопити Ленінград і Москву. Червона Армія у важких боях вимотала сили ворога. Промислові підприємства евакуйовувалися на схід. У тилу противника розгорталася партизанська війна. Знекровивши угруповання вермахта, радянські війська в ході битви під Москвою перейшли 5—6 грудня 1941 р. в контрнаступ. Ворог був відкинутий на захід на 100—350 км. Перемога Червоної Армії зимою 1941—1942 pp. була початком корінного перелому у війні. Народи окупованих країн активізували боротьбу проти завойовників. США Великобританія здійснювали значне військове постачання в СРСР. Протокол про постачання був підписаний на спільній конференції СРСР, США і Великобританії в Москві в жовтні 1941 р. США надавала військову продукцію СРСР на підставі закону про ленд-ліз.

68.Фашистський окупаційний режим на території України

Гітлерівці встановили в Україні як і в інших захоплених країнах жорстокий режим, відомий як новий порядок. Було ліквідовано цілісність України та розподілено її територію на кілька окупаційних зон:

1. рейхскомісаріат Україна з центром в м.Рівне (поділено на 6 генеральних округів з центрами в містах Дніпропетровськ, Мелітополь, Миколаїв, Київ, Житомир, Рівне).

2. Львівську, Дрогобицьку, Станіславську і Тернопільську області обєднано в дистрикт «Галичина» з центром в м.Львів, який віднесено до польського генерал-губернаторства.

3. Чернівецьку та Ізмаїльську області, а також Трансмістрію з центром в м.Одесі передано до Румунії.

4. Територію на сході лівобережжя управлялися німецькою військовою адміністрацією.

Опорою окупаційного режиму були різноманітні каральні органи: 1.таємна поліція (Гестапо), 2.збройні загони національно-соціалістичної партії Німеччини (СС), 3.служба безпеки (СД). З представників місцевого населення що погодились на співробітництво з окупантами призначились бургомістри, в містах – сільські старости, формувалися загони допоміжної комісії. Гітлерівський план «Ост» розглядав Україну як «лебенсраум» (життєвий простір), для німецького народу. Після завершення війни планувалось виділення значних земельних ділянок. До українців, які і до всіх словян фашисти ставились як до людей другого сорту і розглядали їх як майбутніх рабів німецьких колоністів. В різних громадянських місцях зявилися таблички «Тільки для німців». Спеціальні підрозділи СС здійснювали політику генциду, Україну вкрила система гетто та концтабори (близько 150) в яких винищували мільйони військовополонених та мирних громадян: українців, росіян, євреїв, поляків, циган. Протягом 103 тижнів окупації кожного вівторка і пятниці гітлерівці проводили розстріли в бабиному ярі в Києві. Всього в Україні загинуло 3,9 млн мирних жителів та 1,3 млн військовополонених. Вивозилось устаткування заводів і фабрик, рухомий склад залізниць, сировина і матеріали, зерно і худоба. Було пограбовано сотні музеїв, бібліотек та інших культурно-освітніх закладів.

69. Партизанський рух на Україні в роки Великої Вітчизняної війни

Як і в багатьох інших країнах, існувало 2 течії руху Опору: комуністичне та націоналістичне підпілля. Підпільні комуністичні організації наспіх не мали необхідної кількості кадрів. Відсутність досвіду конспіративної роботи, діяльність фашистських провокаторів призвело до значних втрат протягом першого року війни. З літа 1941р на окупованій території створилися підпільні обкоми, міськкоми, райкоми, а в жовтні 1942р почав діяти нелегальний ЦК КПКП(б)У. Перші радянські партизанські загони формувались на Поліссі. В Сумській області виникли великі зєднання під командуванням Сидора Ковпака та Олександра Сабурова. З літа 1942р партизанським рухом з-за лінії фронту керував укр.штаб партизанського руху УШПР (начальник штабу Тимофій Стокач)

В квітні 1943р добре організовані партизанські зєднання Сидора Ковпака, О.Федоова, О.Собурова, М.Наумова. Нарахували близько 29,5 тис.осіб, а на січень 1944р – 58,5 тис.осіб. В1943р було організовано ряд рейдів партизанських зєднань на правобережжі, які мали, крім військ, мети нейтралізувати вплив ОУН на цій території. В липні в Карпатський рейд вирушило зєднання Ковпака. В партизанських загонах діяли десятки професійних розвідників і деверсантів. Найбільш відомий серед них Миколи Кузнєцов. Між УПА та радянськими партизанами склалися напружені відносини, відносини, УПА намагалась налагодити з ними контакти, проте цьому перешкоджало Московське керівництво, за наказом якого було вбито комісара зєднання Ковпака-Руднева (оскільки він висловлювався проти ворожнечі з УПА). Існувало протиріччя із польськими партизанами, які призвели до братовбивчої війни на Волині.

70. Збройна боротьба ОУН, УПА.

На східну і центральну Україну вирушили похідні групи ОУН («бандерівців», «мельниківців»), які просувалися слідом за наступаючими німецькими військами. Вони організували мережу підпільних ОУНівських організацій в багатьох містах України. В кінці 1941р на початку 1942р близько 300 ОУНівців було заарештовано в Києві та знищено з бабиному яру. Восени 1942р утворилась українська повстанська армія (УПА). Офіційною датою створення УПА пізніше було визначено 14 жовтня 1942р на свято Покрови. До середини 1943р бандерівці взяли під свій контроль загони мельниківців та «Поліську Січ» Тараса Бульби (Боровця).

Отже, у роки Другої світової війни основною стратегічною метою формувань ОУН—УПА було відновлення української державності. Потрапивши у вир радянсько-німецького протистояння, вона активно намагалася відіграти роль «третьої сили», що представляє та обстоює інтереси українського народу. Така позиція зумовила боротьбу одразу на три фронти — проти німецьких окупантів, радянських партизанів та польських формувань Армії Крайової. Оскільки УПА, на відміну від Руху Опору в Європі, не підтримувала жодна з держав, вона змушена була дотримуватися своєрідної тактичної лінії, в основі якої лежали збереження і зміцнення власних сил, намагання поширити свій контроль на якомога більшу частину українських земель, вичікування слушного моменту для вирішального удару.

70. Визволення України.

Восени 1942 року на Волзі в районі Сталінграда розпочалася одна з найбільших битв Другої світової війни. У результаті наступу радянської армії 19-23 листопада в оточенні опинилося 330-тис. німецьке угруповання. 2 лютого 1943 року фашистські війська капітулювали. Перемога під Сталінградом відкрила можливість для наступу радянських військ в Україні. 18 грудня 1942 року фашистів вибили із с. Півнівка Міловського району (Луганщина). Того ж дня від нацистів звільнено ще декілька населених пунктів України. Першим районним центром, звільненим від окупантів, було м. Мілове. 1 066 солдатів і офіцерів загинули за визволення першого міста на українській землі.

Улітку 1943 року (5 липня - 23 серпня) радянським військам удалося завдати поразки гітлерівським арміям на Курській дузі. Загальний наступ під Курськом дав можливість визволити місто Харків (23 серпня 1943 року). Уперше за всю історію Другої світової війни Москва салютувала визволителям українського міста. Почався загальний наступ, який мав на меті повністю звільнити Україну від німецько-фашистських загарбників. Першим етапом цього плану стала підготовка до визволення Лівобережної України.

Протягом серпня - вересня 1943 року від німців звільнено Лівобережжя з його промисловим серцем — Донбасом. Операції на території Лівобережної України відбувалися в досить важких умовах. Відступаючи, нацисти в безсилій люті теж застосували тактику «випаленої землі» — знищували все, передусім промислові об'єкти й матеріальні цінності, які не можна було вивезти до Німеччини. У жовтні 1943 року радянські війська остаточно ліквідували німецькі плацдарми в районі Мелітополя та Запоріжжя й самі почали закріплюватися на правому березі Дніпра біля Києва та Кременчука. На черзі була операція з визволення столиці України.