Файл: Історія Украйни.docx

Історія України

Міністерство аграрної політики і

продовольства України

Чернятинський коледж Вінницького національного аграрного університету

Історія України

Навчально – методичний посібник

для студентів вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації

2012

Автор: Гук Л. П., викладач-методист вищої категорії

Чернятинського коледжу ВНАУ

Рецензент: Коломієць С. І., викладач-методист вищої категорії,

методист Чернятинського коледжу ВНАУ

Посібник створений з метою надання навчальної допомоги студентам-заочникам, що опановують даний курс, для вивчення ними тих питань, які вивчаються на лекційних заняттях і тих, що винесені навчальною програмою на самостійне опрацювання. Він допоможе студентам акцентувати увагу на головному, швидко розібратися в основних термінах і поняттях, засвоїти програмний матеріал і підготуватися до іспиту.

Подано лекційний матеріал по всіх темах, (згідно навчальної програми для вищих навчальних закладів І-ІІ рівня акредитації, які здійснюють підготовку молодших спеціалістів на основі базової загальної середньої освіти, затвердженої Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України 2011р.). Містить стислий виклад матеріалу, схеми, таблиці, документальні фотоматеріали, портрети визначних особистостей, ілюстрації до історичних подій. А також контрольну роботу для студентів-заочників, методичні вказівки щодо її виконання, перелік екзаменаційних питань, глосарій і рекомендовану літературу.

Посібник рекомендується для студентів усіх спеціальностей, як заочної так і денної форми навчання вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації Міністерства аграрної політики і продовольства України.

Передмова

“Без знання минулого неможливо

точне поняття про сучасне”

М. Грушевський

Історичне життя українського народу не було спокійним і одноманітним. Нерівними шляхами йшов тисячелітній розвиток нашої батьківщини – були часи розквіту і довгі роки зневіри і упадку. Але український народ вистояв і став сильнішим, створив неповторну культуру, здобув власну державність і впевнено йде у майбутнє.

Вивчення історії є одним із найважливіших чинників формування національної свідомості народу. Адже без минулого немає майбутнього.

Мета та завдання навчальної дисципліни: дати розуміння суті істо­ричних процесів, що відбувалися в минулому й відбуваються нині в Украї­ні, їх об'єктивного характеру, взаємозв'язку та взаємозалежності; виробити вміння аналізувати й узагальнювати історичний матеріал у певній системі, оцінювати найважливіші події та явища української історії в контексті сві­тової історії, порівнювати історичні події, процеси з епохами, орієнтува­тись у науковій періодизації історії; формувати вміння знаходити і критич­но аналізувати потрібну інформацію з минулої та сучасної історії України; застосовувати набуті знання для прогнозування суспільних процесів.

Предмет навчальної дисципліни — закономірності суспільного роз­витку, роль об'єктивного та суб'єктивного факторів в історії суспільного прогресу; різнобічні характеристики визначних історичних осіб, внутрішні мотиви їхніх конкретних дій та об'єктивні наслідки таких дій.

Головними завданнями курсу є:

• Формування історичного мислення, наукового світогляду;

• Набуття навичок науково-історичного аналізу;

• Виявлення логіки та об'єктивних закономірностей історичного процесу;

• Виховання високого рівня культури, громадянської відповідальності, національної гідності, патріотизму.

Зміст дисципліни, при заочній формі навчання, реалізується в процесі вивчення трьох блоків: теоре­тичного, практичного та самостійної роботи.

Теоретичний блок: історія як одна з головних складових гуманітарної підготовки, формування свідомості та інтелекту фахівців; предмет історії, його основні терміни і поняття, теорії, концепції, дискусійні проблеми; сус­пільні явища, процеси, події, аналіз і узагальнення фактів, тенденції сус­пільного розвитку, прогнозування процесів.

Практична робота: оволодіння навичками і методами наукової поле­міки, логіки і культури мислення, уміння аргументовано, переконливо вик­ладати власні погляди, відстоювати свою позицію; самостійна підготовка реферативних повідомлень, наукових доповідей і виступів з актуальних проблем вітчизняної історії.

Самостійна робота: уміння працювати з різноманітними джерелами, періодичними виданнями, документами, здійснювати пошук історичної ін­формації з відповідної проблематики, систематизувати матеріал, робити самостійний аналіз і узагальнення.

Посібник створено з урахуванням специфіки навчально-виховного процесу у вищих навчальних закладах І-ІІ рівнів акредитації на основі програми з історії України для вищих навчальних закладів І-ІІ рівня акредитації, які здійснюють підготовку молодших спеціалістів на основі базової загальної середньої освіти, схваленої комісією з історії України Науково-методичної Ради з питань освіти Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України (Витяг з протоколу № 4 від 30.06.2011 р.).Рекомендованої для використання у вищих навчальних закладах І-ІІ рівнів акредитації (Лист Інституту інно-ваційних технологій і змісту освіти від 22.07.2011р. № 1.4/18-2326)., 2011 р.

Навчально-методичний посібник зосереджує увагу на найважливіших історичних подіях в Україні від найдавніших часів до сьогодення. Містить короткий виклад матеріалу, схеми, таблиці, документальні фотоматеріали, портрети визначних особистостей, ілюстрації до історичний подій. А також контрольну роботу для студентів-заочників, методичні вказівки щодо її виконання. Враховуючи, що історія України є нормативною дисципліною, після вивчення курсу формою контролю є обов’язковий іспит, тому додається перелік екзаменаційних питань, а також глосарій і рекомендовану літературу.

Найдавніша історія України План

1. Кімерійці на території сучасної України.

2. Скіфи на території сучасної України.

3. Сармати на території сучасної України.

4. Роль античних міст-держав Північного Причорномор’я в історії

України.

5. Східні слов’яни на території України. Розселення. Культура і вірування

східних слов’ян.

Кімерійці на території сучасної України

Кімерійці – назва кочових племен, які заселяли степову і частково лісостепову зони українських земель у ІХ – VІІ ст. до н. е.

Кімерійці – це перший історично зафіксований народ на території сучасної України. З ІХ ст. ( в деяких джерелах Хст.) по VІІ ст до н. е. іраномовні кочові племена кімерійців займали велику степеву територію між Доном і Дністром, а також Кримський і Таманський півострови. Конярство забезпечувало їх верховими кіньми й продуктами харчування. Кімерійці першими на нашій території почали виплавляти залізо з болотяної руди, спочатку тигельним, а потім і сиродутним способом - за допомогою горна.

Володіючи сильною кіннотою, залізними мечами і стрілами їз залізними наконечниками, цей народ робив сильний тиск на осіле землеробське населення українського Лісостепу. Щоб захистити себе від кімерійців , носії чорноліської культури, що проживали в межиріччях Дніпра і Дністра, змушені були будувати добре укріплені городища. У VІІ ст. до н. е. кімерійці пішли з території України ( є версії, що їх витіснили скіфські племена).

Скіфи на території сучасної України

Скіфи – назва об’єднання племен, які заселяли територію степової і лісостепової зон України від VІІ ст. до ІІІ ст. до н. е.

Скіфська держава існувала на території України з VII ст. до н. е., тобто більше тисячі років. Засновників цієї держави називали скитами (скіфами). Питання про їх походження не розв’язане. Поширена думка про прихід скіфів з Азії. Вони витіснили з України кімерійців і поставили в залежність від себе праслов’янський сколотський союз.

Багатоетнічна федерація мала назву Велика Скіфія. До скіфської держави входили: калліпіди, алазони, скіфи-орачі, скіфи-землероби і царські скіфи (саї), причому власне скіфами були двоє останніх. Решта зазнавала інтенсивного впливу скіфської культури, аж до повної асиміляції. Столиця Великої Скіфії була в Кам’янському на Дніпрі.

Верхівку скіфського суспільства становила могутня військова знать на чолі з царями. Вершники володіли основною масою худоби, мали численних рабів. Основними виробниками були вільні общинники-пастухи і землероби. Залежне населення платило данину і поставляло воїнів.

Держава була насампе-ред військовою організацією: воїнами були всі дорослі чоловіки і більшість жінок. Скіфська зброя (короткий меч - акінак, спис, лук і стріли) вважалась найдосконалішою в світі, а скіфська кіннота була непереможною. На початку своєї історії скіфи здійснили ряд завойовницьких походів. Майже 100 років (679-585 рр. до н.е.) вони через Кавказ атакували Передню Азію, де зруйнували столицю Асирії Ніневію, захопили Мідію, Сирію, Палестину, взяли викуп з Єгипту, вторгалися в Індію.

В IV ст. до н.е. скіфи, очолювані царем Атеєм, розпочали експансію в західному напрямку. Утвердившись в Подунав’ї, Атей поширив свій вплив на Балкани. Це привело до зіткнення з Македонською державою, яка набирала силу. В битві 339 р. до н.е. 90-річний Атей загинув.

Вважається, що могутність Великої Скіфії в III ст. до н.е. підірвали сармати, але є й внутрішні причини загибелі Великої Скіфії , але вони ще недостатньо вивчені. Фактом є різке зменшення з III ст. до н.е. території Скіфської держави: так звана Мала Скіфія контролювала Нижнє Подунав’я, Нижнє Подніпров’я і степовий Крим, куди до Неаполя була перенесена столиця. Мала Скіфія проіснувала до ІІІ ст. н.е.

Смертельного удару по скіфській державі в III ст. до н.е. завдали готи, а після них в IV ст. - гуни, після чого скіфи перестали існувати як етнічне ціле.

Скіфи мали розвинену міфологію. їхня релігія була політеїстичною. Значне місце в пантеоні належало богу війни, символом якого виступав меч. Його встромляли в жертовник із хмизу і напували кров’ю полонених. Так само скіфський воїн мав випити кров першого вбитого ним ворога.

В особливій ціні у скіфів була зброя, з якою не розлучалися навіть після смерті (її клали в могили).

Простим воїнам насипали невеликі кургани; в яму клали лук,. Стріли, меч, глиняну чашу. Знатного покійника ховали разом із жінкою, слугами, кіньми, поряд клали золоти чаші та інші коштовні речі. Над гробницями насипали величезні кургани - тим вищі, чим вище становище займав небіжчик.

Після тризни вбивали слуг і розставляли на конях навколо кургану для охорони. Над курганами ставили кам'яні зображення воїнів - так звані скіфські «кам’яні баби».