Файл: Макбет Верді.docx

Мелодія. Творам Джузеппе Верді притаманна надзвичайна роз співність, романсовість, аріозність. Це мелодії широкого дихання, які охоплюють надзвичайний звуковисотний діапазон (дивитись діапазон хорових, а особливо вокальних партій в розділі «Вокально-хоровий аналіз»), які потребують володінням особливої вокальної майстерності. Це характерна риса вердівських опер. Існує навіть таке поняття, як вердівські вокалісти – це ті, які могли виконувати його партії. Воно з’явилося ще за життя композитора. Багато хто з відомих оперних співаків того часу відмовлялися виконувати його опери, тому бралися за це молоді талановиті вокалісти, яким приносив успіх виконання вердівських опер. Але, через деякий час більшість з цих співаків не витримували вокального навантаження і зривали голоси, після чого ставали професійно не придатними. Але, не зважаючи на високий рівень вокальної навантаженості і складності для виконання, по сьогоднішній день виконання партій з опер Верді вважається високим показником професійної майстерності і багато хто з нинішніх оперних виконавців отримали славу і визнання через виконання його опер.

Вокально-хоровий аналіз

«Сцена і секстет - Фінал І» - написана для шести солістів, чотириголосного мішаного хору з divisi сопранової ( такти 72 – 74, 77 – 80, 105, 121 – 125, 132 – 154, 165 – 167.), тенорової ( такти 72 – 74, 77 – 80, 95 – 98, 100, 102, 105 – 106, 109 – 110, 113 – 114, 117 – 118, 121 – 125, 128 – 129, 132 – 154, 165 – 167. ), та басової ( такти 135 – 136, 140 – 141, 143 – 144, 148 – 149, 165 – 167.) партій, та симфонічного оркестру. \

Діапазон солістів:

Макдуф: f ~ b1;

Банко: As ~ fes1 ;

Макбет: des ~ ges1 ;

Леді Макбет: f1 ~ c3 ;

Дама: es1 ~ c3 ;

Малкольм: f ~ as1 ;

Діапазон хорових партій :

Загально-хоровий діапазон: As~ c3 (des3) (три октави);

Діапазони окремих партій:

S: f1 ~ b2 ;

---

A: b ~ des2 ;

T: f ~ b1;

B: As~ des1 ;

Виходячи з цього з впевненістю можна сказати, що теситурні умови хорових партій зручні, крім партій сопрано і тенора, але, не зважаючи на це міра вокальної завантаженості хору знаходиться в рамках можливого. Чого не скажеш про вокальні сольні партії. Це характерна риса вердіївських опер. Та наскільки можливе виконання цього твору можна визначити лише після огляду інтонаційних труднощів та його орфоепічних особливостей.

Стрій. Оскільки цій композиції характерна акордова фактура, хористові для правильного її виконання слід знати яку акорд має будову, з яких інтервалів він складається і яке місце той чи інший звук займає в акорді. Тим більше, що хорова фактура дублюється в оркестрі та ще й у вокальних партіях майже всюди. Тому проблеми хорового строю цілком залежать від інтонаційного ансамблю загально-хорового та ансамблю між оркестровою та вокальними групами. Отже, в загальному скажемо, що складними для виконання є септакорди. В усіх септакордах опора іде на сталі звуки – це пріма та квінта, а далі все залежатиме від того, який це різновид септакорду. Якщо це Вел.маж.7, то тут однаково співатиметься терція та септіма з тенденцією до підвищення; якщо це М.маж.7 – він інтонуватиметься як і всі септакорди домінантової групи, а саме: терція як мажорна константа з тенденцією до підвищення, мала септіма – до пониження; Вел.мін.7 – навпаки: терція як мінорна константа співається з тенденцією до пониження; М.мін7, - і терція і септіма співатимуться з тенденцією до пониження; Зм.7 - будується на малих терціях, тому його треба виконувати з тенденцією до звуження.

Особливу увагу для точного інтонування потрібно приділити акапельним епізодам у сольних та хорових партіях (секстет – 83 – 109 тт. та 155 – 161 в сольних партіях у коді). Потрібно, щоб виконавець розумів і був готовий мобільно перелаштуватися на акапельний спів після тутійного попереднього епізоду.

Потрібно також пам’ятати, що при виконанні даної композиції слід контролювати інтонаційно не тільки загально-хоровий стрій, а й бути в ансамблі з оркестром ( в нашому випадку, з фортепіано, що значно погіршує ситуацію, тим самим ускладнюючи завдання хористам в першу чергу!).

Динаміка. Динамічна шкала твору – від ppp до fff. Причому, композиція побудована на динамічних контрастах – а саме, тихих епізодах наступає раптове нагнітання динаміки. В цьому полягає складність виконання – майже протягом всього твору не втрачати енергію коли з’являється sp, яке провокує виконавців втратити тонус. Це зумовлено загальним настроєм і характером композиції. Такі місця, в яких зустрічається акапельний спів я вимагатиму точного дотримання тієї динаміки, який виписаний автором. Також нюансування партій залежить напряму від фактури, в якій написаний той чи інший епізод: так, наприклад, в гармонічній фактурі необхідно притримуватися однакового балансу всіх партій; в гомофонно-гармонічній, як відомо, мелодію необхідно виділити «піднявши» її на нюанс вище від інших партій. Таким чином, виконавець вирізняє музичну тему від другого «акомпанементу», підкреслюючи не стільки динамічне виділення конкретного голосу, скільки його виразність в даний момент.

---

У творі багато рухливої динаміки (crescendo i diminuendo), за допомогою якої виконавець повинен передати фразування, щоб відтворити в нотному записі найтонші рухи мелодії і якомога детальніше донести це до слухача.

При роботі над твором варто звернути увагу на виконання вказаних штрихів.. Тому, будемо виконувати tenuto в кантиленних епізодах, щоб точніше передати характер і настрій епізоду, такого як хор a capella, акценти при переході від одного епізоду в інший, і т.п..

Зважаючи на динамічний план твору, для виконавців буде складністю тримати однаково рівний темп в тихих епізодах( а особливо акапельних), оскільки тиха динаміка, зазвичай, спонукає співаків до розслаблення. Головне відчувати чіткий метр і суворо дотримуватися його, при цьому це не повинно вплинути правильність передачі звуку, а саме плавності та «безперервності» мелодичного руху. Так само і в голосних епізодах, які спонукають виконавців до прискорення темпу (наприклад, 75 такт – де крім цього висока теситура на тріольному ритмічному малюнкові, котрий повинен виконуватися як би з відтяжкою, на якій зазвичай хористи поспішають проспівати і , так би мовити, «пробігти» швиденько важкий для них епізод).

Дикція. Щодо правильної вимови літературного тексту, перед диригентом постає завдання правильно розтлумачити виконавцям особливості вимови італійської мови. Тому, потрібно знати правильну транскрипцію, потренуватися самому у правильності вимови. Єдине, що слід зауважити, так це те, що італійська мова відноситься до розспівних мов (як і українська, наприклад). Тому і вимова її буде м’яка і не різка. Ось наприклад, транскрипція першого речення (хорова зв’язка): «Che fu? Parlate. Che segui di strano?» буде звучати приблизно так – «Ке фу? Пар-ла-те. Ке се-гуі ди стра-но?», що перекладається як «Але що ж сталося? Скоріш скажи ти» і так далі.

---

Виконавський аналіз

Музика оперної сцени наповнена яскраво вираженим драматизмом. Трагедія виражена композитором правдиво, сильно. Мелодичні лінії вражають широкою розспівністю. Фактура твору хоч і насичена виконавськими труднощами, але це не заважає сприйняттю слухача та виконавця композиції, а навпаки, підсилює ефект душевного накалу, емоційної насиченості. Ця сцена – кульмінація першої дії. Це зумовлено сюжетною лінією. Музична тканина твору . Таким чином будується опера – на чергуванні контрастних епізодів, молитовного та почуття трагізму, що спідкав королівство.

Протягом твору співаки повинні велику увагу приділити диханню та процесу розподілу повітря. Повторюючись нагадаю, що , оскільки динамічна шкала дуже гнучка, хористам потрібно правильно розрахувати свої можливості. Взявши до уваги те, що в композиції спостерігається динамічний спад, а особливо різкий спад теситурний, це вимагає підвищеної активності дихального апарату у виконавців. Для навчального колективу цей факт має велику вагу, оскільки можливості співаків не рівні між собою, що і характерно для навчальних колективів. Для цього необхідно тримати діафрагму в тонусі, активно утримувати повітря та економно його використовувати і не дозволяти собі розслабитись під час співу, або в паузах що негативно вплине на якість звукоутворення у виконавців, а отже й позначиться на якості виконання композиції в цілому.

Дихання протягом твору ланцюгове. Дихання можливе лише в місцях, вказаних композитором. Також потрібно зробити мікроцезури перед кожним проведенням, де це є вписано (шістнадцяті паузи, наприклад (72 – 74 такти), які не є приводом для дихання, а слугує лише для відділення фрази від попередньої.)

Як вже згадувалося у вокально–хоровому пункті анотації, потрібно чітко відчувати ритмічну пульсацію, щоб не зважаючи на заповільнення ( чи то прискорення) все ж не втрачати рух в темпі. Але це ні в якому разі не повинно вплинути на формування фраз. Виконання твору ритмічно чітко має поєднуватися з розвитком мікродинаміки, визначеної автором, рухом мелодії, правильним виконанням штриха.

Треба пам`ятати, що якість виконання покращить єдність темпу, метро-ритму, фактури, динаміки, чого потрібно вимагати, працюючи над твором. Словом, бездоганний хоровий ансамбль – це те, чого в ідеалі повинен добитися хормейстер від співаків.

---

Диригентський жест протягом твору –плавний, горизонтальний у кантиленних частинах, і точно пульсуючий в епізодах, де зустрічається трьохдольність, яка провокує виконавців до заповільнення темпу і втрати рівної пульсації, та плавний, м’який (але чіткий) в ліричних частинах, що зумовлене прийомом звуковедення legato. Амплітуда жесту змінюється в залежності від зміни динаміки. Що стосується схеми, хоча тут перемінний розмір, це не повинно заважати передачі образного наповнення, що несе в собі дана композиція. Диригенту варто відпрацювати технічно момент, коли змінюється не тільки чисельник позначення розміру, а й його знаменник. Також необхідно відпрацювати якісно передачу зміни штриха, ритмічного малюнку і тому подібне.

Як бачимо, жест диригента залежить від прийому звуковедення, темпу, штриха, динаміки. У будь-якому випадку він повинен бути ясним, чітким, зрозумілим, нести в собі інформацію про момент вдиху та характер атаки.

Все ж, однією з найважливіших задач для виконавців буде створення настрою та емоційного стану музики, передбаченого композитором, виконати цілісну, об`єднану однією ідеєю композицію. Це можливо лише за умови, по-перше, розуміння змісту оперної сцени диригентом, по-друге, налагодженої взаємодії виконавців з диригентом, зібраності та самовіддачі під час виступу і щирого переживання шедевру Вільяма Шекспіра в музичній інтерпретації Джузеппе Верді.

---