Файл: gistologiya_modul.doc

5. Посмугована м’язова тканина. Структурно-функціональна одиниця міофібрили (замалювати схематично)

Див 4

6. Посмугована скелетна м’язова тканина. Поняття про червоні та білі м’язові волокна. Будова м’яза як органа (замалювати схематично)

У сарколемі міститься розчинний пігментний білок – міоглобін, який зумовлює червоний колір м’язових волокон. Залежно від вмісту саркоплазми, товщини і ферментного складу м’язові волокна поділяють на червоні, білі і проміжні. Червоні волокна мають незначну товщину, велику к-сть міоглобіну, численні мітохондрії, багаті на цитохроми. Білі волокна товстіші, містять менше міоглобіну та мітохондрій.

Окремі посмуговані волокна об’єднуються сполучною тканиною в орган – м’яз. Тонкі прошарки сполучної тканини між м’язовими волокнами називають ендомізієм. Ретикулярні та колагенові волокна ендомізію переплітаються з волокнами сарколеми. На кінці кожного м’язового волокна плазмолема утворює вузькі глибокі вгинання, у які проникають колагенові та ретикулярні волокна. Останні пронизують базальну мембрану та утворюють петлю, яка фіксується до плазмо леми саме у тому місці, де з нею контактують актинові нитки саркомерів. Після виходу за межі базальної мембрани ретикулярні волокна переплітаються з колагеновими, які переходять у сухожилля. Кожне м’язове волокно моє самостійну іннервацію й оточене сіткою гемо капілярів. Комплекс волокна з прилеглими елементами пухкої сполучної тканини є структурною і функціональною одиницею скелетного м’яза і має назву міона. М’язові волокна об’єднуються у пучки, між якими – товстіші прошарки пухкої сполучної тканини – перимізій. У ньому містяться також і еластичні волокна. Сполучна тканина, що оточує м’яз у цілому = епімізій.

7. Серцева м’язова тканина. Будова (замалювати схематично)

Серцевий м’яз побудований з волокон, які анастомозують між собою, утворюючи сітку. М’язові волокна утворені одно- або двоядерними м’язовими клітинами, які розташовані ланцюжком і мають у розрізі прямокутну форму.

8. Кардіоміоцити. Класифікація. Морфо-функціональна характеристика

Розрізняють скоротливі кардіоміоцити і провідні (атипові). Серед останніх за морфологічними та функціональноми особливостями можна визначити 3 типи клітин: пейсмейкерні (невеликі розміри, багатокутна форма, невелика к-сть міофібрили, які не мають упорядкованої орієнтації, Т-система відсутня, багато піноцитозних пухирців та кавеол – ці клітини генерують імпульси до скорочення); перехідні клітини (тонкі витягнуті клітини, міофібрили більше, ніж у попередніх, розташування менш упорядковане – передають збудження до клітин пучка і скоротливих елементів міокарда); волокна Пуркіньє (великі, міофібрили на периферії, орієнтовані у різних напрямках – збудження від перехідних клітин до скоротливих кардіоміоцитів шлуночків).

9. Скоротливі кардіоміоцити. Особливості будови (замалювати схематично)

Ядро локалізується в центрі клітини, в порівнянні з скелетними м’язовими волокнам, більше саркоплазми, мало міофібрили. Значна к-сть мітохондрій, саркоплазматична сітка не так сильно розвинена, як у склетних, не утворює великих термінальних пластинок. У клітинах серцевого м’яза Т-трубочки заходять всередину на рівні Z-пластинок. Т-трубочки у 2 рази ширші, вистелені базальною мембраною, яка лежить назовні від сарколеми. Тут відсутня типова картина тріад. Скоротливі кардіоміоцити сполучаються між собою з утворенням так званих вставних дисків.

10. Вставні диски. Замалювати схематично, вказати типи контактів.

На гістологічних препаратах вставні диски мають вигляд темних смужок, що йдуть упоперек волокна. У поперечних ділянках вставного диска є міжклітинні сполучення трьох типів. Перший – десмосомоподібні контакти, які забезпечують міцне з’єдання клітин; другий – розкидані у поперечних ділянках невеликі щілинні контакти (нексуси), які забезпечують метаболічний зв’язок сусідніх клітин. У поздовжніх ділянках вставного диску є багато щілинних контактів великих розмірів, яким належить головна роль у проведенні імпульсів на типові серцеві міозити. Третій – зони прилипання

1.Нервова тканина. Джерело розвитку. Загальний план будови та ф-і зони нейронів (замалювати схематично).

Розвивається з нервової пластинки, яка є потовщенням ектодерми на спинному боці зародка. Нервова пластинка послідовно перетворюється у нервовий жолобок і нервову трубку, яка, замикаючись, відокремлюється від шкірної ектодерми. Частина клітин нервової пластинки лишається між нервовою трубкою і шкірною ектодермою у вигляді пухкого скупчення клітин, так званого нервового гребеня або гангліозної пластинки. Клітини гребеня мігрують у латеральному і вентральному напрямках і дають такі похідні: ядра черепних нервів, нейрони спинномозкових і автономних вузлів, нейролемоцити (нейроглію), пігментні клітини шкіри.

Нервова тканина складається з нервових клітин (нейронів) і розміщених між ними допоміжних клітин. Нейрони здатні сприймати подразнення, перетворювати його на нервові імпульси і проводити їх до інших нейронів або певних органів. Кожний нейрон складається з тіла і відростків. У тілі розташоване ядро й інші органели. Відростки можуть бути двох типів. Довгий, розгалужений на кінці, має назву аксон. Довжина аксона може сягати десятків сантиметрів, а інколи до 2-3 м. Його функція — проведення нервового збудження від тіла нейрона. Переважно короткі, деревоподібно розгалужені відростки нейрона називають дендритами; ними нервове збудження проводиться до тіла нейрона.

2.Морфологічна класифікація нейронів (замалювати схематично).

Базується на кількості відростків:

1)уніполярні (мають один відросток - аксон);

2)біполярні (мають два відростки – аксон і дендрит);

3)псевдоуніполярні (один відросток, який на певній відстані галузиться на два відростки – аксон і дендрит);

4)мультиполярні (мають багато відростків, серед яких один - аксон).

3.Функціональна класифікація нейронів (замалювати схематично в складі рефлекторної дуги).

Грунтується на функції нервової клітини у складі рефлекторної дуги:

1)аферентні (рецепторні, чутливі) сприймають подразнення і трансформують його у нервовий імпульс;

2)асоціативні (вставні) передають нервовий імпульс між нейронами;

3)еферентні (моторні, рухові, секреторні) забезпечують передачу нервового імпульсу на робочу структуру.

4.Хроматофільна субстанція. Будова, місця розташування, способи виявлення, функція (замалювати схематично).

Під електронним мікроскопом ця структура виявляється гранулярною ЕПС з паралельним розташуванням її сплощених цистерн (так звана ергастоплазма), де інтенсивно синтезується білок. Тигроїд є показником функціонального стану нейрона. Під світловим мікроскопом – грудочки і зерна, які фарбуються базофільно, локалізовані у перикаріоні та дендритах нейронів і не виявляються в аксонах.

5. Нейрофібрили. Будова, місця розташування, способи виявлення, функція (змалювати схематично).

Нейрофібрили – органели спеціального призначення нейронів, їх можна виявити у цитоплазмі при імпрегнації сріблом. Вони мають вигляд тонких ниток діаметром 0,3-0,5 мкм, утворюють щільну сітку в перикаріоні і мають паралельну орієнтацію у складі дендритів і нейритів, включаючи їх найтонші кінцеві розгалуження.Методом електронної мікроскопії виявлено, що нейрофібрилам відповідають пучки нейрофіламентів (мікрофіламентів) діаметром 6-10 нм і нейротубули (мікротрубочки) діаметром 20-30 нм. Мікрофіламенти і мікротрубочки належать до системи цитоскелета нейронів. Останній побудований головним чином з білка спектрину, який є аналогом спектрину еритроцитів і був відкритий пізніше в тканині головного мозку.

6. Нейроглія. Класифікація (схематично), будова та значення різних типів нейроглії.

Середовище, що оточує нейрони. Термін був запропонований Вірховим у 1846. Побудована з клітин. ЇЇ функції: опорна, розмежувальна, трофічна, секреторна, захисна.

Поділяється на:

Макроглію

Астроцити, які зустрічаються винятково в головному та спинному мозку, мають характерний малюнок відростків, що надає клітині зіркоподібного вигляду (завдяки чому в назві з'явився префікс астро-). Головною функцією астроцитів є підтримка, завдяки різним механізмам, сприятливого хімічного середовища для передачі нервових сигналів.

Олігодендроцити, котрі також зустрічаються тільки в ЦНС, формують шарувату жиро-насичену «обгортку», що називається «мієлін», навколо багатьох, але не всіх, аксонів всередині ЦНС. Мієлін відіграє важливу роль у визначенні швидкості розповсюдження електричного нервового сигналу як вибірковий ізолятор. В периферійній нервовіій системі цю функцію електричного ізолятора виконують виробляючі мієлін Шванівські клітини.

Епендимні клітини (або епендимоцити) вистілають заповнені рідиною шлуночки та інші порожнини мозку. Биттям наявних у них війок вони спонукають до руху заповнюючу мозкові порожнини цереброспінальну рідину.

Клітини мікроглії походять безпосередньо від стовбурових клітин («батьківських» клітин для всіх інших типів клітин в нервовій системі; астроцити та олігодендроцити розвиваються вже з мікроглії). Мікрогліальні клітини мають багато функцій, притаманних макрофагам, і є, завдяки цьому, «сміттярами», що поглинають загиблі клітини або відокремлені завдяки деякому ушкодженню частини нормальних клітин. На додаток мікроглія, як і макрофаги в інших тканинах, секретує сигнальні молекули — насамперед широкий спектр цитокінів, котрі також продукуються клітинами імунної системи — що можуть запобігати місцевим запаленням та впливати на процеси виживання або загибелі оточуючих клітин. Завдяки цьому деякі нейробіологи кваліфікують мікроглію як спеціалізований тип макрофагів. В разі ушкодження кількість мікроглії на ушкодженій ділянці значно зростає: деякі з «додаткових» клітин утворюються із вже існуючих в мозку клітин мікроглії, а деякі — з макрофагів, що мігрують до ушкодженої ділянки та потрапляють в мозок через місцеві розриви в кровоносних судинах.