Файл: IUK_metodichka.pdf

ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇКУЛЬТУРИ. МЕТОДИЧНИЙПОСІБНИК

УДК 168.522 (075.8)

ББК 71я73

Б 77

Історія української культури: Навчально-методичний посібник для самостійної роботи студентів / Укладач Бойко Ю.М. – Вінниця: ПП «ВЄДА», 2012

Рецензенти:

Бєрєстнєв С.І., к.і.н., доцент кафедри гуманітарних наук Харківської державної академії фізичної культури; Мазур А.Г., д.е.н., професор, директор Навчально-наукового інституту мене-

джменту, адміністрування та права Вінницького національного аграрного університету

Навчально-методичний посібник містить усі необхідні матеріали для самостійної роботи студентів з вивчення нормативної дисципліни «Історія української культури» під керівництвом викладача. Розрахований на студентів денної та заочної форм навчання.

2

ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇКУЛЬТУРИ. МЕТОДИЧНИЙПОСІБНИК

ЗМІСТ

3

ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇКУЛЬТУРИ. МЕТОДИЧНИЙПОСІБНИК

Мета, завдання та результати вивчення дисципліни

Мета викладання дисципліни – формування системи знань про закономірності національного культурно-історичного процесу, основні досягнення вітчизняної культури, засвоєння загальнолюдських та національних культурних цінностей, збагачення духовного світу, формування моральних і естетичних потреб та здатності оберігати і охороняти культурні здобутки України.

Завдання навчальної дисципліни:

-визначити передумови й засади культури, її виникнення, тенденції розвитку та основні закономірності функціонування;

-розглянути багатовікову історію вітчизняної культури, розкрити основні етапи її розвитку;

-розкрити специфіку української культури, визначити її місце і роль у сучасному світовому культурному процесі;

-сприяти збагаченню духовного світу студентів, зростанню інтересу до самостійного творчого осмислення культурної спадщини, власній участі в культурному будівництві в Україні;

-визначити особливості та тенденції розвитку вітчизняної культури 21 ст., дати аналіз стану сучасних течій, молодіжних субкультур та контркультурних відгалужень.

Урезультаті вивчення дисципліни студент повинен знати:

-на понятійному рівні – сутність, структуру, функції культури, її місце в житті людини і суспільства, провідні тенденції в розвитку культури та художні стилі, властиві культурним епохам, творчість провідних діячів української культури і мистецтва;

-на фундаментальному рівні – сутність сучасного процесу розвитку української культури; її місце, роль у розмаїтті національних культур;

-на практичному рівні – взаємозв’язок вітчизняної культури та людини; зміст та особливості національної культури; окремі культурі артефакти, що розкривають ознаки та особливості кожної історико-культурної епохи, зміст основних (програмних першоджерел).

Після вивчення дисципліни студент повинен вміти:

-на репродуктивному рівні – розуміти та використовувати основні культурологічні поняття у повсякденному житті; змістовно і послідовно аналізувати основні культурні епохи, їх історико-культурні пам’ятки;

-на евристичному рівні – аналізувати закономірності розвитку світової культури та особливості їх прояву/віддзеркалення в українській культурі;

-самостійно робити висновки й узагальнення культурологічних проблем; вміти застосовувати культурологічні знання для визначення особистої орієнтації в культурному просторі.

5

ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇКУЛЬТУРИ. МЕТОДИЧНИЙПОСІБНИК

Зміст дисципліни Модуль І. Передумови формування української культури

Тема 1. «Історія української культури» як навчальна дисципліна

План

1.Культурологія. Основні наукові підходи до розуміння культури. Структура та функції культури

2.Культура і етнос

3.Історія української культури: особливості галузі наукових знань та навчальної дисципліни, спеціальний термінологічний апарат

Опорний конспект лекції

1. Культурологія. Основні наукові підходи до розуміння культури. Структура та функції культури.

Культурологія. Осмислення людиною оточуючого світу своїм корінням сягає сивої давнини. В античній філософії уперше відбувається наукове співставлення і логічне протиставлення при-

роди (natura) і штучного світу, створюваного самою людиною, для позначення якого з середини 1 ст. до н.е. стали використовувати латинське слово (culturа).

Принциповий вплив давньогрецької філософії визначив однаковість підходів до розуміння сутності культури в Греції та Римі. Але були і особливості. Так, латинський термін cultura у своєму первинному втіленні означав обробіток ґрунту з метою одержання врожаю новостворених рослин, догляд за домашніми тваринами, освіту, розвиток і мав скоріш прикладне, ніж теоретичне значення. Відповідником грецькому παιδέια був латинський термін humanitas.

6

ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇКУЛЬТУРИ. МЕТОДИЧНИЙПОСІБНИК

Одночасно з’являються перші спроби структуризації культурноісторичного простору. Поет і селянин з давньогрецької області Беотія Гесіод (жив біля 700 р. до н.е.) у своїх творах виклав досить популярну на той час концепцію «п'яти віків», які послідовно змінюють один одного: золотий, срібний, бронзовий, героїчний, залізний(рис. 1.1.). Кожен наступний є гіршим за попередній, а за кінцем історії починається новий цикл, настає новий золотий вік, правда вже для іншого покоління богів та людей. В основі таких поглядів лежало міфологічне сприйняття історичного часу, як орієнтованого у минуле, що характерно для традиційних суспільств. Більш досконалий варіант подібної концепції представлений, зокрема, у працях давньоримського історика, грека за походженням, Полібія (200-123 рр. до н.е.). Він вважав, що циклічний характер змін у суспільстві та культурі залежить від коловороту явищ у природі.

Ці та подібні до них гіпотези і теорії одержали назву «циклічних». Вони залишаються популярними і сьогодні, хоча на сучасному етапі розвитку мають суттєві відмінності від своїх антично-середньовічних попередників:

1)на зміну механістичним уявленням про характер універсальних законів всесвіту прийшли системний підхід та діалектичний метод пізнання;

2)об’єктом дослідження стають «соціально-культурні організми», що функціонують і розвиваються за основними фазами життєвого циклу усіх живих організмів.

Такі організми вважаються унікальними в межах свого виду, їх історія та культура самодостатні і неповторні. Ось чому прибічники подібних поглядів

відкидають принцип єдності світового культурно-історичного процесу, розг-

лядають історію людства як історію існування замкнених спільнот - культур, цивілізацій, котрі підкоряються власній логіці розвитку у межах життєвого циклу від становлення до розпаду. Серед них найбільшою популярністю користу-

вались і користуються теорії культурно-історичних типів, локальних культур, локальних цивілізацій, соціально-культурних суперсистем та деякі інші.

Теорія культурно-історичних типів (усього 13) належить російському соціологу Миколі Яковичу Данилевському (1821-1885). На його думку, кожен тип характеризується спільністю мови, етнічною самосвідомістю, перевагою того чи іншого роду діяльності людей. Кожне культурно-історичне утворення проходить через кілька фаз розвитку: «несвідомий» період, період становлення держави, її розвиток, «цивілізацію» і занепад.

Освальд Шпенглер (1880-1936) теж заперечував існування загальносвітової культури і людства в цілому. Він вважав, що всесвітня культура розпадається на дев'ять замкнених у своєму розвитку локальних культур (китайської, вавилонської, єгипетської, індійської, античної, візантійсько-арабської, західноєвропейської та індіанців майя) і російсько-сибірської, яка перебуває у процесі становлення. Кожна культура є живим організмом, а історія культури - його біографією. Тривалість життя культурного організму, на думку О. Шпенглера, біля 1000 років, після чого він помирає і залишає по собі оболонку у формі цивілізації. Перехід до цивілізації знаменує занепад лібералізму, демократії, ста-

7

ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇКУЛЬТУРИ. МЕТОДИЧНИЙПОСІБНИК

новлення тоталітарного суспільства. Загибель європейської культури та перехід до європейської цивілізації він відносив до 2000 року.

Відомий англійський дипломат, історик і соціолог, автор 12-ти томного «Дослідження історії» Арнольд Дж. Тойнбі (1889-1975) поділив історію людства на локальні цивілізації. Розвиток кожної цивілізації проходить через кілька стадій: виникнення, зростання, надлому і розпаду, після чого вона гине, поступаючись місцем новій. Основою цивілізації виступає релігійна приналежність. У 21 столітті може виникнути нова цивілізація світового рівня на чолі зі світовим урядом, причому лідерство має перейти від європейського Заходу до азійського Сходу.

Видатний російський вчений, який після більшовицької революції емігрував до Сполучених Штатів Америки і став засновником американської соціологічної школи, Пітірім Сорокін (1889-1986), багато уваги приділяв розробці питань соціології культури, зокрема теорії соціально-культурних суперсистем. У відповідності до неї, типологія суперсистем залежить від закладеного до їх основи певного морфологічного начала – матеріального або ідеального. Суперсистеми виступають як фази історичного коловороту: на зміну пануючій сьогодні матеріальній суперсистем і має прийти релігійна, ідеалістична, яка подолає існуючу кризу культури.

Одним з найголовніших досягнень гуманітарних наук Нового часу є вчення про поступальний, прогресивний розвиток людства. Вперше такі погляди на культуру були викладені у праці «Основи нової науки про загальну природу націй» (1725) професора риторики Неаполітанського університету Джамбаттіста Віко і розвинені Йоганном Гердером. На їх думку, культура є засобом об'єднання людей у суспільство, продукт діяльності людей та одноча-

сно стимул до такої діяльності. Послідовними прихильниками такого лінійностадіального підходу були більшість філософів доби Просвітництва у Європі, Карл Маркс та багато інших. Їх об'єднує уявлення про розвиток людства як загального руху в певному спільному прогресивному напрямку з проходженням обов’язкових етапів - стадій розвитку (рис. 1.2.).

На рубежі 19-20 ст. сформувалось розуміння того, що дослідження складного феномену культури потребує окремої галузі наукових знань. Ідея виділення культурології в самостійну галузь знань належить американському антропологу (1900-1975), котрий застосував цей термін для позначення галузі знань, яку ще Едуард Тейлор (1832-1917) визначив як «науку про культуру». Л. Уайт розглядав культурологію у якості принципово нового способу вивчення культурних явищ, розкриття загальних закономірностей культурно-історичного процесу і специфіки людської культури.

Тривалий час культурологічні дослідження мали переважно академічний характер, але з другої половини 20 ст. ситуація змінюється. Набуті знання починають застосовувати у практиці масової комунікації, дипломатії, військової справи тощо. Починається виокремлення течій, які поєднують ознаки філософських, мистецтвознавчих, літературознавчих та інших напрямків. На їх базі фо-

рмується культурологія - наука, що вивчає специфіку розвитку матеріальної

8