Файл: IUK_metodichka.pdf

ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇКУЛЬТУРИ. МЕТОДИЧНИЙПОСІБНИК

Загалом діалектика співвідношення культури та етносу полягає у функціональності їх взаємозв’язків, що виявляє себе у таких основних формах, як:

1)генеруюча, оскільки люди, об’єднані в етноси, є творцями своєї культури;

2)інтегруюча, оскільки люди об’єднуються в етноси перш за все за ознаками подібності культури;

3)диференціююча, оскільки ми маємо змогу розрізняти етноси виключно за

ознаками відмінностей їхніх культур.

Досить складним є питання про характер взаємодії таких форм суспільної організації людей як етнос і нація, їх культур.

Нація (від лат. natio – «наші») – термін, що позначає спільність людей більш високого рівня, ніж етнос. Такі спільності в історії людства - явище порівняно молоде. Найбільш активно процес їх формування на основі європейської християнської традиції відбувався протягом 18-19 ст. У природі не існує моноетнічних націй («німці» з Баварії та Саксонії майже не розуміють один одного без використання літературної німецької мови, так само, як і «французи» з Гасконі, Провансу чи Бретоні, або «іспанці» з Кастилії, Каталонії чи Басконі). Нації об’єднуються не за етнографічним принципом реального чи фіктивного рідства, а за принципом політичної та економічної доцільності з використанням примусових функцій свого державного апарату. Стабільність та життєздатність національного утворення багато в чому залежить від психологічної та культурної компліментарності (сумісності) основних етнічних компонентів. Національна культура завжди і всюди є штучним творінням професійних «митців» з чітким ідеологічним підтекстом і, як правило, вбирає у себе окремі найбільш знакові елементи культур «своїх» етносів, використовує їх для маркування членів опозиції «наші» - «не наші» в системі міжнаціональних (міждержавних відносин).

Етноси і нації з їх культурами пов’язані між собою як первинне і вторинне, природне і штучне в системі людських відносин. Штучність націй з їх національними культурами підкреслюється й тим, що одна і та сама мова нерідко вважається офіційною і навіть державною у різних за походженням націй в різних країнах світу. З етносами такого бути не може.

В цілому, при усій змістовній багатогранності, культура є системною ці-

лісністю, що складається з множини підсистем, різноманітних форм внутрішніх та зовнішніх зв’язків при певній автономії елементів.

***

3. Історія української культури: особливості галузі наукових знань та навчальної дисципліни, спеціальний термінологічний апарат. Особливості галузі наукових знань та навчальної дисципліни. Важливо

розуміти і пам’ятати, що існуючі «науки» та навчальні дисципліни, хоча і пов’язані між собою, але не тотожні. У діючому Переліку наукових спеціальностей3 в галузі наук «Культурологія» вказана наукова спеціальність «Історія культури України» (шифр 26.00.04), тоді як «історія української культури» є

3 Наказ МОНМС України № 1057 від 14.09.2011 р.

13

ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇКУЛЬТУРИ. МЕТОДИЧНИЙПОСІБНИК

нормативною навчальною дисципліною гуманітарної та соціально-економічної підготовки студентів освітньо-кваліфікаційного рівня «бакалавр» у вищих навчальних закладах України4.

Історія культури України в якості наукової спеціальності спрямована на

дослідження культурних надбань народів, що проживали і проживають на території нинішньої України. Об’єктом вивчення є пам’ятки матеріальної і духовної культури, створені в продовж тисячоліть і зафіксовані в тих чи інших формах. Для найбільш віддалених епох вони виступають у якості об’єктивних передумов формування суто української культури.

Історія української культури як навчальна дисципліна,що спирається на результати досліджень різних історичних, культурологічних, мистецтвознавчих наук,спрямована на збагачення і розширення гуманітарної підготовки студентів, дає уявлення про етапи історичного розвитку вітчизняної культури, забезпечує розуміння зв’язку всіх її складових, формує світогляд5.

Спеціальний термінологічний апарат. Слід зазначити, що історичне спрямування досліджень займає важливе місце в культурології. Такий підхід передбачає вивчення культури як системи, що одночасно перебуває у статичному і динамічному стані, у минулому і сучасному. В зв’язку з цим розглянемо коротко основні терміни і поняття, пов’язані з особливостями історичної культурології.

До культурної статики відносять внутрішню будову культури - сукупність базисних елементів (матеріальних і духовних), або характерні поєднання таких елементів. Базисні одиниці культури утворюють культурні комплекси.

Культурний комплекс – це сукупність культурних рис, або елементів, що виникли на базі початкового елементу і функціонально з ним пов'язаних (наприклад, освіта).

Культурним ареалом називається географічний район, усередині якого у виявляється схожість в головних рисах культури. Межі культурного ареалу не обов’язково співпадають з державними кордонами або з рамками даного суспільства.

Культурна спадщина – це частина культури, створена минулими поколіннями людей, що витримала випробування часом і передається наступним поколінням як щось цінне і шановане. У масштабі людства культурну спадщину позначають так звані культурні універсалії - норми, цінності, правила, традиції і властивості, які притаманні всім культурам, незалежно від географічного місця, історичного часу і соціального устрою суспільства. Натомість поняття

«минула культура» охоплює ширше коло предметів і явищ. Воно включає усе,

що було визнано цінним або цікавим для нащадків. Ця частина культури цікавить перш за все істориків та шанувальників старожитностей.

4Наказ МОН України № 642 від 09.07.2009 р.

5Детальну характеристику мети, завдань та результатів вивчення дисципліни «Історія української культури» див. на с. 5.

14

ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇКУЛЬТУРИ. МЕТОДИЧНИЙПОСІБНИК

Культура як живий соціальний організм ніколи не залишається незмін-

ною. До культурної динаміки відносять ті засоби, механізми і процеси, котрі описують трансформацію культури, її зміну. Культура зароджується, розпо-

всюджується, зберігається, руйнується, з нею відбувається безліч всіляких пе-

ретворень. Культурна динаміка описує зміну або модифікацію елементів куль-

тури в часі і просторі. У культурної динаміки є свої першоелементи - відк-

риття і винаходи.

Відкриття - отримання нових знань про світ. Відкриття припускає, що факт, нині відомий, раніше був невідомий. Воно забезпечує людство новими знаннями, які в процесі винаходу з’єднуються з відомими знаннями і породжують нові елементи.

Винахід – це нова комбінація відомих культурних елементів або комплек-

сів. Вона включає новий спосіб виготовлення речей, тобто технологію. Винаходи містять в собі не тільки технічні і наукові, але і соціальні новації, наприклад створення нових форм державного управління. Відкриття і винахід служать рі-

зновидами інновацій - створення або визнання нових елементів в культурі. Ви-

находи і відкриття розповсюджуються на інші культури трьома основними способами: цілеспрямованим запозиченням; стихійним проникненням (дифузією); незалежними відкриттями. Останнє означає, що один і той самий винахід зробили незалежно один від одного в різних країнах.

Дифузія — взаємне проникнення культурних рис і комплексів з одного суспільства в інше при їх зіткненні.

Культурне зіткнення в називають культурним контактом. Він може не залишити ніякого сліду в обох культурах, а може завершитись рівним і сильним взаємовпливом або не менш сильним, але однобічним впливом.

Будь-яка культура прагне не тільки запозичити потрібні їй риси і елементи, але і захиститися від небажаною проникнення, що може стати згубним для неї. Селективність – це вибіркове ставлення до перенесення цінностей з однієї культури в іншу. Вона може бути цілеспрямованою або стихійною, що відбува-

ється через об'єктивні умови. Виділяють чотири основні причини селективнос-

ті: культура ще не дозріла для запозичення даних винаходів; нові елементи загрожують поруйнувати ту культуру, що склалася; ідеологія забороняє запозичення нових елементів як ворожих, чужих, «поганих»; члени суспільства не вважають, що нові елементи потрібні їм.

Культурна трансмісія - процес, завдяки якому культура передається від попередніх поколінь до подальших через навчання, виховання, наслідування. Культурна трансмісія робить можливим таке явище, як спадкоємність, або безперервність культури. Послідовна зміна циклів розвитку культури в рамках одного народу або країни повинна відбуватися так, щоб від покоління до покоління передавалися перш за все базисні елементи культури. Спадкоємність забезпечується безпосереднім контактом живих носіїв культури, що діють в ролях вчителів і учнів. Завдяки культурній трансмісії кожне наступне покоління одержує можливість починати з того, на чому зупинилося попереднє. Молоде покоління додає нові знання до вже накопиченого багатства. Там, де до культу-

15

ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇКУЛЬТУРИ. МЕТОДИЧНИЙПОСІБНИК

рної спадщини додається більша кількість нових елементів, ніж відкидається старих, відбувається культурна акумуляція. Якщо протягом конкретного періоду зникає більше культурних рис, ніж додається, настає культурне ви-

снаження.

Під культурною інтеграцією мається на увазі такий взаємозв'язок різних частин або елементів культури, що утворює цілісність. Інтеграція, або єдність культури, утворюється завдяки близькості або схожості основних елементів культури і відмінності неголовних елементів. Якщо відмінності прони-

кають в базисні елементи, єдина культура розпадається на багато культур. Відбувається диверсифікація (розгалуження, помноження) культури. Прикладом чого є поява субкультур. Культурні відмінності можуть приймати форму суперечності або зіткнення. У такому разі говорять про культурний конф-

лікт.

Семінарське заняття до теми 1

1.Яким чином намагались з’ясувати сутність явища «культура» античні філософи? У чому принципова відмінність між «натурою» і «культурою»?

2.Які основні пояснювальні моделі закономірностей культурно-історичного розвитку Ви знаєте? Поясніть їх сутність та відмінності.

3.Що таке «культурологія»? Пригадайте основні наукові підходи до розуміння сутності культури. Спробуйте пояснити їх особливості. Наведіть «робоче» визначення культури. Для чого воно потрібне?

4.У чому змістовна і функціональна особливість таких підсистем культури, як матеріальна і духовна? Нагадайте функції різних підсистем культури.

5.Що таке «етнос»? Які основні умови формування, існування та ознаки етносу Ви знаєте?

6.Що таке традиції? Які різновиди традицій Ви знаєте? Які суспільно важливі функції виконують обряди та звичаї?

7.Що таке традиційна культура, етнічна культура, культура етносу? Що їх поєднує?

8.Який характер має взаємозв’язок між культурою та етносом і в яких формах він проявляє себе? Спробуйте навести приклади таких зв’язків.

9.Що таке «нація»? Що спільного та відмінного між культурою національною та культурою етнічною?

10.Поясніть характерні особливості історії культури України як наукової галузі знань та навчальної дисципліни «Історія української культури».

11.Поясніть зміст основних наукових термінів, пов’язаних з історичною культурологією.

Теми індивідуальних завдань

1.Культурологічні погляди М. Данилевського.

2.Культурологічні погляди П. Сорокіна.

3.Культурологічні погляди А. Тойнбі.

4.Культурологічні погляди Л. Уайта.

5.Культурологічні погляди Е. Тейлора.

16

ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇКУЛЬТУРИ. МЕТОДИЧНИЙПОСІБНИК

6.Формування інтересу до вивчення історії української культури у першій половині 20 століття.

7.Варіанти періодизації історії української культури та їх особливості.

Література

Бойко Ю.М., Нестеренко В.А. Історія української культури: Навчальний посібник. – Вінниця, 2013.

Бойко Ю.М., Бойко Т.В. Термінологічно-понятійний словник з культурології та художньої культури / За заг. ред. Ю.М. Бойка. – Вінниця, 2012.

Бокань В. Культурологія. – К., 2000.

Бокань В., Польовий Л. Історія культури України: Навчальний посібник. – К., 2002.

Бромлей Ю.В. Очерки теории этноса. – М., 1983.

Висоцький О.Ю. Історія української культури: Навчальний посібник. — Дніпропетровськ: 2009.

Греченко В., Чорний І., Кушнерук В., Режко В. Історія світової та української культури: навчальний посібник – К., 2000.

Данилевский Н.Я. Россия и Европа: Взгляд на культурные и политические отношения славянского мира к германо-романскому. - 6-е изд. - СПб, 1995. Історія української та зарубіжної культури / За ред. Клапчук С.М. – К., 1999. Клакхон К.Зеркало для человека. Введение в антропологию. СПб., 1998. Культура і побут населення України / За ред. Наулко В.І. – К., 1991.

Крупник Л. О. Історія України: формування етносів, нації, державності: Навч.

посіб. - К., 2009.

Попович М.В. Нарис Історії культури України. – К., 1998. Тойнби А. Постижениеистории. – М., 1990.

Тэйлор Э. Первобытная культура. - М., 1989 г. Уайт Л. Избранное: Наука о культуре. - М., 2004.

Чебоксаров Н.Н., Чебоксарова И.А. Народы, расы, культуры. – М., 1985. Шпенглер О. Закат Европы. - Т. 1; 2. - Новосибирск, 1993.

17

ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇКУЛЬТУРИ. МЕТОДИЧНИЙПОСІБНИК

Тема 2: Передумови формування української культури в епоху панування привласнюючого господарства6

План

1.Археологічні засоби вивчення стародавніх культур

2.Культура палеоліту

3.Культура мезоліту

Опорний конспект лекції

1. Археологічні засоби вивчення стародавніх культур.

Інформацію про минуле можна одержати з історичних джерел, які поділяються на дві великі групи: а) писемні; б) речові. Дописемний період охоплює майже 98% історії людства.

Археологія – наука, що вивчає минуле переважно за речовими (археологічними) джерелами.

Можна навести такі приклади археологічних джерел: стародавні знаряддя праці та війни, предмети побуту, прикраси, культові речі, рештки жител і поховань, фортець і храмів, пам‘ятки духовної діяльності людей у їх матеріалізованій формі. Найчастіше вони накопичуються у культурному шарі.

Культурний шар – шар ґрунту, який містить у собі матеріальні рештки життєдіяльності стародавніх людей (археологічні джерела). Ось чому основ-

ним засобом наукового археологічного дослідження є археологічні розкопки. Природними таксонами організації археологічних джерел є археологічні

пам’ятки, представлені численними видами, різновидами та їх групами.

Групи видів археологічних пам’яток:Стародавні поселення:

а) стоянки (рештки тимчасових поселень з невиразним культурним шаром); б) селища (рештки довготривалих неукріплених поселень); в) городища (рештки укріплених поселень).

Стародавні поховання:

а) ґрунтові (без ознак на поверхні землі); б) з ознаками поминальних споруд, зокрема підкурганні;

Інші: скарби, Змійові вали, окремі господарські або культові споруди, надгробки, твори мистецтва, тощо.

6«Привласнюючим» називають такий спосіб господарювання, коли основні трудові зусилля людей спрямовуються на безпосереднє привласнення необхідних продуктів харчування та інших ресурсів в їх натуральній формі з природного середовища (мисливство, збиральництво, рибальство). У стадіальному відношенні відповідає первісності.

18