ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 26.03.2024
Просмотров: 47
Скачиваний: 0
Лекція 1 Когнітивна підструктура особистості. Пізнавальні процеси.
План
1.1. Когнітивна підструктура особистості. Пізнавальні процеси.
1.2. Характеристика пізнавальних процесів
1.1. Когнітивна підструктура особистості. Пізнавальні процеси.
Пізнавальна діяльність – це процес відображення у психіці людини предметів та явищ. Відображення реальності у людській психіці може відбуватися на рівні чуттєвого та абстрактного пізнання.
Людина здійснює пізнавальну діяльність, бо вона активно ставить перед собою мету, намагається її досягти. Пізнання не є пасивним процесом, воно завжди поєднане з перетворенням пізнаного. В пізнанні розрізняють два ступені – так званого чуттєвого відображення і відображення абстрактно-теоретичного. До першого ступеня належать відчуття, безпосередньо пов’язані з впливом предметів на органи відчуттів. Фізіологічно ці знання забезпечуються діяльністю першої сигнальної системи.
Перший ступінь пізнання. Відчуття, сприймання і уявлення існують як у людини, так і у тварин. Однак ці форми чуттєвого відображення в них не тотожні. Праця, мовлення сформували специфічно людські відчуття і сприймання, що відрізняються змістом, фізіологічними механізмами і місцем у процесі пізнання. У тварин це, як правило, вища форма орієнтування, а в людини – початкова форма пізнання.
Другий ступінь пізнання – логічне пізнання – властивий тільки людині. До нього належать мислення та уява. Мислення базується на чуттєвому пізнанні і протікає у формі як , так і понять, виділяючи суттєві зв’язки предметів та явищ. Уява полягає у створенні образів таких об’єктів і процесів, який людина не сприймала, які можливо, не існують у навколишньому середовищі. Мислення та уява є основною специфікою людського пізнання, перетворювальної функції людського інтелекту, продуктивності і творчої діяльності особистості образів.
Психічні процеси утворюють структуру інтелекту людини, хоча поняття інтелектуальної сфери особистості значно ширше, ніж когнітивної. Інтелект як розуміння, розсудок, осягнення розумом являє собою систему розумових операцій з образами, символами, знаками, об’єднану певним когнітивним стилем та стратегією розв’язування задач, здатність розуму, здібності, обдарованість. Тому інтелектуальну діяльність пов’язують передусім з відображувальною і регулятивною діяльністю, що полягає у здатності ефективно розв’язувати задачі, навчатися використовувати набутий досвід для вирішення нових проблем, краще пристосовуватися до нової ситуації. Ці здатності значною мірою зумовлені функціями мислення, зокрема логічного, стійкої уваги, оперативною пам’яті, а також сприймання, уяви, інтуїції, пізнання нового й реалізації його результатів.
Інтелект як пізнавальна діяльність людини органічно поєднує в собі як уже набутий досвід (знання, розумові навички, вміння), так і здатність подальшого самостійного його набуття і творчого застосування на практиці. Тому обидві ці категорії можуть розглядатися без урахування здібностей і певної обдарованості людини, її розумової працездатності, уміння творчо розв’язувати нові задачі, проникливості, кмітливості, допитливості, мовної досконалості.
Інтелектуальна діяльність спирається на роботу лівої (словесно-логічної) півкулі головного мозку або ж правої (образно-конструктивної), що надає їй індивідуальної специфічності, визначає раціональний, імажинативний чи наочно-дійовий переважний спосіб пізнання, певний когнітивний стиль, а їхня взаємодія забезпечує цілісність відображувальної діяльності, актуалізацію творчого потенціалу особистості.
Інтелект – досить складне інтегративне психічне явище, що включає в свою структуру ряд пізнавальних процесів та їхніх результативних елементів. Стрижень інтелекту складає здатність людини виділити у ситуації істотні властивості і привести свою поведінку у відповідність до них. У такому розуміння виділяють два основних компоненти інтелекту: інтелект як спосіб пізнавати оточуючий світ і як спосіб регуляції поведінки на основі цього пізнання.
Інтелект є одним із найбільш складних і багаторівневих утворень людської психіки. У нього входить по-перше, система психічних процесів, за допомогою якої людина відображає і пізнає оточуючий світ. В цій системі три базових блоки: увага, пам’ять, мислення. Шлях пізнання від відчуття, сприйняття, уявлення до абстрактного мислення. По-друге, блок оцінки ситуації; по-третє, прийняття рішення; четверте, регуляція поведінки. Завершується вся система інтелекту самооцінкою і самоконтролем. Емоції особливо сильно підключаються до блоку оцінки ситуації, прийняття рішення і регуляції поведінки.
Виходячи з цього інтелект – це система психічних процесів, які забезпечують реалізацію здібностей людини оцінювати ситуацію, приймати рішення і у відповідності до цього регулювати свою поведінку.
Серед функцій інтелекту однією з найважливіших є взаємодія з оточуючим середовищем через адаптацію до нього, тобто вміння орієнтуватися в умовах і відповідно будувати свою поведінку. Адаптація здійснюватися двома шляхами – асиміляцією та акомодацією. Асиміляція – пристосування ситуації через зміну умов, обставин до людини, її індивідуального стилю діяльності. Акомодація – пристосування людини до ситуації, що змінюється, через зміну стилю мислення.
В психології існує поняття загального інтелекту і двох його підструктур.
Під загальним інтелектом розуміють складну інтегральну якість, певний синтез властивостей психіки, які забезпечують у сукупності успішність будь-якої діяльності. Рівень загального інтелекту часто вимірюють через IQ – коефіцієнт інтелектуальності, який був запропонований Д.Векслером.
Виділяють також дві підструктури загального інтелекту – вербальний і невербальний інтелект.
Вербальний інтелект – інтегральне утворення, функціонування якого здійснюється у мовно-логічній формі і ґрунтується переважно на знання. Невербальний інтелект – інтегральне утворення, функціонування якого пов’язано із розвитком наочно-дієвого мислення, що ґрунтується на зорові образи і просторові уявлення. Структура інтелекту обумовлюється багатьма факторами, серед яких: вік, рівень освіти, специфіка професійної діяльності, індивідуальні особливості.
Як доводять дослідження процес інтелектуального розвитку людини триває усе життя:
До найважливіших характеристик інтелекту належать:
Глибина – здатність усвідомлювати сутність предметів і явищ, розуміти причини їх виникнення та закономірності їхнього розвитку (перебігу) тощо;
Критичність – оцінка предметів і явищ з бажанням піддати сумніву гіпотези, концепції, явища;
Гнучкість – здатність переключатися з однієї ідеї на іншу, в тому числі протилежну власній;
Широта розуму – здатність бачити проблему широко, у взаємозв’язку з іншими явищами;
Швидкість – здатність продукувати багато ідей та швидко вирішувати завдання;
Оригінальність – здатність продукувати нові ідеї, що відрізняються від загальноприйнятих поглядів;
Допитливість – потреба завжди знаходити найкраще рішення.
Найбільш ефективно свої здібності реалізують люди, у яких гармонійно розвинений як вербальний, так і невербальний інтелект, як загальні, так і спеціальні здібності.
Крім пізнавального, існує також професійний та соціальний інтелект. Професійний орієнтований на спеціалізацію в діяльності, на це підстроюється його структура.
Соціальний інтелект – вміння вирішувати проблеми міжособистісних відносин, знаходити раціональний вихід із ситуації.
1.2. Характеристика пізнавальних процесів
Відчуття – відображення властивості предметів об’єктивного світу при безпосередній дії на рецептори. Результатом відчуття є виникнення сенсорного образу. Однією із властивостей які притаманні відчуттям є модальність (від лат. спосіб). Англійський фізіолог І.Шеррінгтон виділив три основних класи відчуттів, екстерорецептивні, інтерорецептивні і пропріорецептивні.
Екстерорецепція – це знайомі нам види почуттів: зір, слух, смак, нюх, дотик.
Інтерорецептивний образ – це внутрішнє, „неясне” почуття, яке ми маємо відносно сигналів, що надходять від внутрішніх органів. Зазвичай їх важко визначити словами і точно локалізувати. Але їх роль зростає, особливо у формуванні наших потреб і виникненні емоцій.
Пропріорецепція, це кінестетичні відчуття – ті відчуття що не усвідомлюються і виникають у м’язах та сухожиллях. Пропріорецепція відповідає не тільки за наші рухи, але і за наступний психічний розвиток.
Загальну масу екстерорецептивних відчуттів схема Шерінгтона дозволяє розділити на дискантні (зорові, слухові) і контактні (дотикові і смакові). Нюхові відчуття займають у цьому випадку проміжне становище. Найбільш важливими для функціонування людської психіки є зорові (85% всієї інформації про зовнішній світ), слухові, тактильні, органічні, нюхові і смакові відчуття.
Наступний рівень пізнання – сприймання.
Сприймання – цілісне відображення предметів, ситуацій і подій, що виникають при безпосередній дії фізичних подразників на рецепторні поверхні органів почуття. Із всіх видів відчуттів, тільки зір і дотик дозволяють створити такий образ дійсності, в якому відображаються цілісні характеристики предметів і явищ. Із всіх видів модальностей (способів) сприймання для людини ведучою є зір, а для тварин нюх і дотик.
Однією з можливостей адекватного і цілісного відображення світу є дотик. Свідченням цього є пізнання світу сліпоглухонімими.
При цьому сприйняття не зводиться до простої суми різноманітних елементів відчуття – ціле завжди більше ніж його складові. Важливе значення у сприйнятті відіграють досвід минулого, емоції, особливості людини.
До основних характеристик сприймання відносять – константність, цілісність, структурність, осмисленість, узагальненість.
Константність – це відносна незалежність образу від фізичних умов сприймання, що проявляється у його незмінності.
Цілісність, тобто сприймання завжди є цілісний образ предмету. Сприймання формується у процесі практики, тобто сприймання – система перцептивних дій, якими необхідно оволодіти.
Структурність сприймання – сприймання не є простою сумою відчуттів. Ми сприймаємо фактично абстраговану із цих відчуттів узагальнену структуру.
Осмисленість сприймання – сприймання тісно пов’язано із мисленням, із розумінням сутності предметів.
Вибірковість сприймання – проявляється у переважному виділенні одних об’єктів у порівнянні з іншими.
Увага. Стимули, що є важливими для особистості виділяються увагою. Такий вибір здійснюється із всіх сигналів, що доступні для сприйняття у даний момент. Сприйняття пов’язано з прийомом і обробкою інформації, що поступає від всіх органів почуття. Увага обмежує лише ту її частину, яка буде реально опрацьована.
По відношенню до відчуття, сприйняття та мислення увага виконує регулятивну функцію: вона визначає те, що буде сприйнято і усвідомлено.
Вибірковість уваги визначають дві групи факторів:
1.Фактори, що характеризують зовнішню структуру подразників, тобто фізичні параметри сигналу: його інтенсивність, частота, новизна.
2. Фактори внутрішнього походження: відповідність інформації потребам людини, її емоційному стану, актуальності даної інформації. Недостатньо автоматизовані дії також потребують підвищеної уваги.
Ці фактори обумовлюють і способи підвищення уваги через зовнішню організацію сигналу і через приведення інформації у відповідність до сфери мотивації та потреб особистості і її емоційного стану.
Для організації особистої уваги слід визначитися щодо властивостей, якими вона володіє.
Основними характеристиками уваги є: концентрація, стійкість, розподілення, переключення та об’єм.
Концентрація уваги – це стан нашої свідомості, який необхідне для того, щоб включитися у діяльність, зосередитися на завданні.
Стійкість – довжина привертання уваги до одного і того ж об’єкта чи завдання. Стійкість мимовільної уваги, що виникає без нашого зусилля, триває 2-3 секунди.
Розподілення уваги – здатність людини одночасно концентруватися на декількох об’єктах, що дозволяє виконувати зразу декілька дій. Разом з тим є підстави стверджувати, що одночасно протікає лише один вид свідомої діяльності – суб’єктивне відчуття одночасності зобов’язано швидкому послідовному переключенню з одного виду діяльності на інший. Таким чином переключення – це зворотній бік розподілення уваги. Воно визначається швидкістю переходу з одного виду діяльності на інший.