ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 26.03.2024
Просмотров: 54
Скачиваний: 0
Людина може мати значні здібності, але не зможе їх реалізувати за поганої самоорганізації, незібраності. Головною ознакою самоорганізації є вміння налаштуватися на діяльність і підтримка працездатності на протязі тривалого часу без вольових зусиль. Таке налаштування дозволяє здійснити концентрація і стійкість уваги.
Мислення завершує ієрархію пізнавальних процесів. Це не тільки вищий, але і зовсім інший рівень пізнання. Результатом попередніх рівнів пізнання (відчуття, сприйняття, уявлення) є наочний образ – відображення об’єктивної реальності у тій чи іншій мірі адекватності. Результатом процесу мислення є формування понять – такої мовної структури, яка відображає одиничне і особливе, що являється одночасно і загальним.
Мислення – процес пізнавальної діяльності індивіда, що характеризується узагальненим, опосередкованим відображенням дійсності.
Мислення являє собою ядро інтелектуально-творчого потенціалу особистості, його активну складову. Саме через мислення відбувається процес цементування окремих пізнавальних процесів у єдиний блок – інтелект людини. Воно диференціюється на види залежно від рівнів узагальнення і характеру засобів, які використовуються, залежно від новизни узагальнень і засобів суб’єкта мислення.
Мислення як процес відбувається завдяки розумовим діям та операціям. Розумові дії – це дії з об’єктами, що відображені в образах, уявленнях та поняттях. Вони відбиваються „в думці” за допомогою мовлення. Людина не діє безпосередньо з предметами, вона робить це подумки, не вступаючи в контакт із самими предметами й не вносячи реальних змін у їхню будову, розміщення.
Розумові дії формуються на основі зовнішніх практичних дій шляхом їх інтеріоризації. За П.Я.Гальперіним формування розумових дій відбувається протягом чотирьох етапів. 1) зовнішня дія з опорою на матеріальні предмети, 2) потім ці предмети замінюються символами, спочатку теж матеріалізованими,3) потім оформлення у вигляді вербальних знаків. Вербалізація відбувається спочатку голосно, а потім у вигляді „приговорювання” і 4) в думках, за допомогою так званого внутрішнього мовлення. Пройшовши ці етапи поступової інтеріоризації, дії стають внутрішніми, розумовими. Вони узагальнюються, завдяки чому легко переносяться з одного матеріалу на інший, скорочуються, певною мірою автоматизуються. Кожна розумова дія включає розумові операції (які теж колись, історично, були розумовими діями, а ще раніше – діями зовнішніми).
Серед основних видів розумових операцій найважливішими вважаються аналіз, синтез, порівняння, абстрагування та узагальнення. Можна назвати ще класифікацію і систематизацію. З порівняння починається пізнання.,
Порівняння. Операція встановлення схожості та відмінності між предметами та явищами реального світу називають порівнянням.
Визнання схожості чи відмінності між предметами залежить від того, які властивості предметів, що порівнюються, для нас є важливими. Слід зазначити, що саме із-за того, що одні і ті ж самі предмети у одному випадку ми вважаємо схожими один на другий, а в іншому ми не бачимо між ними ніякої схожості.
Операція порівняння здійснюється двома шляхами: безпосередньо та опосередковано. Коли ми можемо порівнювати два предмети чи явища, сприймаючи їх одночасно, ми використовуємо безпосереднє порівняння. У тих випадках, коли порівняння здійснюється шляхом умовиводів – це опосередковане порівняння.
Аналіз і синтез. Аналіз – це розумове розчленування чого-небудь на чистини чи розумове виділення окремих властивостей предмету. Аналіз дозволяє нам розкласти ціле на чистини, тобто дозволяє зрозуміти структуру того, що ми сприймаємо.
Протилежною аналізу операцією є синтез. Синтез – розумове поєднання частин предметів чи явищ у одне ціле, а також розумове поєднання окремих його властивостей. Окремі деталі механізму дозволяють зрозуміти, як він виглядає і як працює. Для синтезу і для аналізу є характерним розумове оперування властивостями предметів. Опис людини дає можливість створити її образ у цілому.
Аналіз і синтез виступають, як правило, в єдності та взаємозв’язку, тому й виникло досить відоме поняття „аналіз через синтез” (С.Л.Рубінштейн), яке означає поступове заглиблення в суть предмета або явища, вивчення усіх його сторін і властивостей (аналіз) у взаємозв’язках, синтезування їх для подальшого пізнання.
Абстракція і конкретизація. Абстракція – це розумове відвернення від будь-яких частин чи властивостей предмету для виділення його суттєвих ознак. Сутність абстракції як розумової операції полягає у тому, що, сприймаючи певний предмет і виділяючи у ньому певну частину, розглядаються виділена частина чи властивість незалежно від інших частин чи властивостей даного предмету.
Абстракція широко використовується під час утворення чи засвоєння нових понять, так як у поняттях відображені тільки суттєві, загальні для цілого класу предметів ознаки.
Конкретизація є процесом, що є протилежним абстракції. Конкретизація – це уявлення чого-небудь одиничного, що відповідає тому чи іншому поняттю чи загальному положенню. У конкретних уявленнях ми не прагнемо відволіктися від різних ознак чи властивостей предметів чи явищ, а, навпаки, прагнемо уявити собі ці предмети в усьому різноманітті властивостей та ознак, у тісному поєднанні одних ознак з іншими.
Індукція і дедукція. У розумових операціях прийнято розрізняти два основних види умовиводів: індуктивні, чи індукцію, і дедуктивні, чи дедукцію.
Індукція – це перехід від окремих випадків до загального положення, яке охоплює собою окремі випадки.
У процесі індукції можуть бути допущені певні помилки і зроблений умовивід може бути недостатньо достовірним. Достовірність індуктивного умовиводу досягається не тільки за рахунок збільшення кількості випадків, на яких воно будується, але і за рахунок використання різноманітних прикладів, у яких варіюються неістотні ознаки предметів і явищ.
Процесом, який є протилежним індукції є дедукція. Дедукція – це умовивід, який зроблений по відношенню до окремого випадку на основі загального положення.
Пам’ять – один з найважливіших психічних процесів, що знаходиться у основі формування індивідуального досвіду людини, її мови, мислення, емоцій, навичок руху. Пам’ять необхідна для накопичення знань, успішної і продуктивної праці є необхідною умовою навчання і розвитку індивіда, становлення його особистості.
У структурі пам’яті можна виділити три основних ланки: запам’ятовування сприйнятої інформації, її збереження і видобування того, що збереглося. При чому запам’ятовування може відбуватися у вигляді відтворення, чи у вигляді впізнання, якщо ми маємо справу із раніше відомою інформацією.
Одним з кількісних показників, які дозволяють оцінювати продуктивність запам’ятовування, є об’єм пам’яті, тобто кількість елементів, чи одиниць інформації, які людина може відтворити (безпосереднє відтворення) чи через який то час (відстрочене запам’ятовування). Об’єм безпосередньої пам’яті дорівнює 7 +- 2 одиниці інформації. Об’єм відстроченого менше, при цьому знижується і точність відтворення матеріалу, відбувається забування.
Забування – це природній і необхідний процес, який звільняє пам’ять для нової інформації. Важливо забувати таким чином, щоб була можливість пригадати. Процес забування відбувається під час сну.
Але для того, щоб правильно забути, необхідно перш за все добре запам’ятати. Запам’ятовування відбувається у двох режимах – довільне і мимовільне. Довільне запам’ятовування – це спеціальна дія, спрямована на збереження певної інформації у певному вигляді, і часто, на певний строк.
При мимовільному запам’ятовуванні завдання запам’ятати не постає. У цьому випадку у пам’яті відкладається те, що сприяло виконанню інших завдань, що було включене у них і пов’язано прямо із запам’ятовуванням.
В індивідуальному розвитку людини мимовільного запам’ятовування передує довільному і у дошкільному віці є основною формою накопичення досвіду. Пізніше складається довільне запам’ятовування, яке дозволяє свідомо і цілеспрямовано засвоювати необхідні знання, одночасно розвивається і мимовільне запам’ятовування, збагачуючись взаємодією з іншими психічними процесами, перш за все із сприйняттям і мисленням.
Зв’язок запам’ятовування з мисленням передбачає не тільки розуміння того, що запам’ятовується у даний момент, але і встановлення логічних зв’язків з попередніми знаннями, реконструкцію того, що заучувалося у відповідності із змістовними зв’язками, які виділяються у предметі, у тому числі і самою людиною. Активна інтелектуальна робота з матеріалом суттєво впливає на повноту і міцність заучування. Значення інтелектуальної активності при запам’ятовуванні матеріалу отримало у психології назву – мнестичного ефекту інтелектуальної діяльності.
В залежності від того, як довго зберігається інформація виділяють декілька рівнів пам’яті:
-
Миттєва (сенсорна) пам’ять – зберігає інформацію про те, як сприймається світ на рівні рецепторів на протязі 0,3 – 1,0 с; особливе значення має миттєва (іконічна)зорова пам’ять, яка , затримуючи образи на період закриття ока під час моргання і інших рухів, забезпечує суцільне сприйняття світу. Короткочасна пам’ять – забезпечує оперативне зберігання і переробку інформації, яка поступає від органів почуття і обмежується порціями - 7 +-2 структурні одиниці);
-
Проміжна пам'ять – зберігає інформацію на протязі декількох годин і відрізняється більшим об’ємом, ніж короткочасна; цікавою є гіпотеза, відповідно якої у період нічного сну інформація малими порціями (7+-2 одиниці) поступає у короткочасну пам’ять, де відбувається переробка (на стадії „повільного сну”) і зберігається для подальшої переробки (на стадії „швидкого сну”);
-
Довгочасна пам'ять – зберігає інформацію на протязі усього життя людини і має необмежений об’єм; при цьому основним механізмом переводу інформації із короткочасної пам’яті у довгочасну вважають повторення.
Види пам’яті розрізняють по наступним показникам:
-
Типу запам’ятовування (рухова, образна, емоційна, словесно-логічна (символічна) пам'ять);
-
Ступеня участі вольового процесу у запам’ятовуванні і відтворенні інформації (довільна і мимовільна);
-
Ступеня осмислення запам’ятовування (механічні, логічна чи змістовна, пам'ять).
Рухова пам'ять – це пам'ять на позу, положення тіла, професійні та спортивні навички, життєві звички (як-от при переході вулиці дивитися спочатку ліворуч, а потім праворуч тощо).
Зорова та слухова пам'ять – це форми образної пам’яті, коли інформація сприймається і фокусується через певні органи чуттів.
Емоційна пам'ять визначає відтворення певного чуттєвого стану при повторному впливі тієї ситуації, в якій цей емоційний стан виник уперше. Цей стан відтворюється у комплексі з елементами ситуації і суб’єктивним ставленням до неї. Поряд із запам’ятовуванням чуттєвого стану, що сприяє сприйняттю тієї чи іншої інформації, емоційна пам'ять забезпечує швидке і міцне запам’ятовування і самої інформації, що викликала цей емоційний стан.
Символічна пам'ять поділяється на словесну і логічну. Словесна пам'ять формується слідом за образною і досягає максимуму до 10-13 років. Характерна риса її – точність відтворення.
Процеси, що забезпечують реалізацію різних видів і форм пам’яті зумовлюються: особливостями сприйняття інформації; задіяними видами і формами пам’яті; потребами і мотивами; інтересами; вольовими зусиллями; застосуванням спеціальних прийомів; психофізичним станом організму.
Уява. Поряд із сприйманням, пам’яттю і мисленням важливу роль у діяльності людини грає уява.
Уява – це психічний процес створення нового у формі образу, уявлення чи ідеї.
Процес відображення притаманний тільки людині і є необхідною умовою її трудової діяльності.
Уява завжди спрямована на практичну діяльність людини. Людина перед тим щоб щось зробити, уявляє, що необхідно зробити і як вона буде це робити. Таким чином, вона завчасно створює образ матеріальної речі, яку буде виготовляти у наступній практичній діяльності. Ця здатність людини завчасно представляти кінцевий результат своєї праці, а також створення матеріальної речі різко відрізняє людську діяльність від «діяльності» тварин, іноді досить майстерної.