ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 26.03.2024
Просмотров: 39
Скачиваний: 0
Лекція 2
Індивід. Особистість. Індивідуальність. Я-концепція.
2.1.Індивід . Особистість. Індивідуальність.
2.2 Я-концепція
Індивід (від лат. inlividuum – «неподільний») – це окремий самостійний організм, біологічна істота, представник людської спільноти. Індивід – це людина як одинична природна істота, представник виду Homo sapiens, продукт філогенетичного й онтогенетичного розвитку, єдності вродженого і набутого, носій індивідуально своєрідних природних властивостей. У понятті «індивід» окреслено природне тілесне буття людини.
Термін «індивід» означає, з одного боку, «єдина, нероздільна істота», яка виступає як єдине ціле», та, з іншого боку, «окремий представник людської спільності». Ці якості індивіда проявляються на вищому рівні інтеграції суб’єкта – у його індивідуальності.
Індивідний рівень властивостей людини включає статевовікові та конституційні (включаючи нейродинамічні) особливості, які прийнято вважати безособовими передумовами розвитку суб’єкта. Індивідний рівень відображає переважно природні особливості організації психічних процесів, а особистісний – соціально привнесений.
Таким чином, особистість – це конкретна людина, взята в системі її стійких соціально обумовлених психологічних характеристик, які проявляються у суспільних зв’язках та відношеннях, визначають її моральні вчинки і мають суттєве значення для неї самої та оточуючих.
З’являючись на світ як індивід, людина включається в систему суспільних взаємовідносин і процесів, у результат чого набуває особливу соціальну властивість вона стає особистістю. Це відбувається тому, що людина, включаючись у систему суспільних зв'язків, виступає у якості суб’єкта – носія свідомості, яка формується і розвивається у процесі діяльності.
«Особистість» - як соціально-психологічна сутність людини, формується в результаті засвоєння людиною суспільних форм свідомості і поведінки, суспільно-історичного досвіду людства (особистістю ми стаємо під впливом життя в суспільстві,виховання, навчання, спілкування, взаємодії).
Особистість є поняттям соціальним, воно виражає все, що є в людині надприродного, історичного. Особистість не є вродженою, але виникає у результаті культурного і соціального розвитку.
Бути особистістю – значить здійснювати вибір, який виникає в силу внутрішньої необхідності, оцінювати наслідки прийнятого рішення і тримати відповідь за них перед собою і суспільством, у якому живеш. Бути особистістю – це значить постійно будувати самого себе., володіти арсеналом прийомів та засобів, за допомогою яких можна оволодіти власною поведінкою, підкорити її своїй владі. Бути особистістю – це значить володіти свободою вибору і нести її тягар.
Особистість – людина, що активно освоює і цілеспрямовано перетворює природу, суспільство і самого себе, володіє унікальним, динамічним співвідношенням просторово-часових орієнтацій,переживань потребнісного і вольового характеру, змістових спрямованостей, яка забезпечує свободу самовизначення у вчинках і міру відповідальності за їх наслідки перед природою. Особистість отримує свою структуру із видової будови людської діяльності і характеризується п’ятьма потенціалами: пізнавальним, ціннісним, творчим, комунікативним і художнім.
Гносеологічний (пізнавальний) потенціал визначається об’ємом і якістю інформації, якою володіє особистість. Ця інформація складається із знань про зовнішній світ (природний і соціальний) і самопізнання. Цей потенціал включає у себе психологічні якості, з якими пов’язана пізнавальна діяльність людини.
Аксіологічний (ціннісний) потенціал особистості визначається набутими нею у процесі соціалізації системою ціннісних орієнтацій у моральній, політичній, релігійній, естетичній сферах, тобто її ідеалами, життєвими цілями, переконаннями та прагненнями. Мова тут заходить про єдність психологічних і ідеологічних моментів, свідомості і самосвідомості, яка виробляється за допомогою емоційно-вольових і інтелектуальних механізмів, розкриваючись в її світовідчутті, світобаченні і сто прагненні.
Творчий потенціал особистості визначається отриманими нею і самостійно набутими вміннями і навичками, здатністю до дій створюючого чи руйнівного, продуктивного чи репродуктивного характеру і мірою їх реалізації у тій чи іншій сфері (чи декількох сферах) труда, соціально-організаторській і критичній діяльності.
Комунікативний потенціал особистості визначається мірою і формами її товариськості, характером і міцністю контактів, що встановлюються з іншими людьми. За своїм змістом міжособистісне спілкування виражається у системі соціальних ролей.
Художній потенціал особистості визначається рівнем, змістом, інтенсивністю її художніх потреб і тим, як вона їх задовольняє. Художня активність особистості розгортається і у творчості – професійному чи самодіяльності, і у «споживанні» творів мистецтва.
Таким чином, особистість визначається не своїм характером, темпераментом і фізичними якостями і т.і., а тим, 1) що і як вона знає; 2) що і як вона цінить; 3) що і як вона створює; 4) з ким вона спілкується; 5) якими є її художні потреби і як вона їх задовольняє, а головне, якою є міра її відповідальності за свої вчинки, рішення, долю.
Особлива і не схожа на інших особистість у повноті її духовних і фізичних властивостей характеризується поняттям «індивідуальність». Індивідуальність виражається в наявності різного досвіду, знань, думок, переконань, у відмінностях характеру і темпераменту, індивідуальність волю ми доводимо, стверджуємо.
Індивідуальність – це своєрідне поєднання особливостей, які відрізняють одну людину від іншої (це індивідуально-неповторні особливості організму, і ті, які варто зарахувати до унікальних властивостей особистості).
Узагальнюючи розглянуте вище, можна стверджувати, що особистість – це системна якість, якої набуває індивід у взаємодії із соціальним оточенням. Ця взаємодія існує у двох головних формах – спілкуванні та спільній діяльності.
Розглянемо особливості індивідуального розвитку людини з точки зору відомого радянського вченого, засновника ленінградської школи психології, Б.Г. Ананьєва.
Вчений обґрунтував, що кожна людина має яскраву індивідуальність, яка є інтегральною властивістю, яка поєднує природжені і індивідуальні особливості. Через індивідуальність (своєрідне поєднання особливостей, які відрізняють одну людину від іншої) розкривається: своєрідність особистості, її здібності, сфера діяльності якій має надаватися перевага. В індивідуальності виділяються базові властивості і ті, що програмуються. До базових відносяться темперамент, характер, здібності людини. Саме базові якості розкривають динамічні характеристики психіки (емоційність, темп реакцій, активність, пластичність, чуттєвість).
Базові властивості особистості – це поєднання її вроджених і набутих у процесі виховання і соціалізації рис.
Головною силою, що рухає розвиток індивідуальності є її властивості, що програмуються – спрямованість, інтелект і самосвідомість. Індивідуальність володіє особистим внутрішнім психічним світом, самосвідомістю і саморегуляцією поведінки, яке складається і діє як організатор поведінки „Я”.
Б.Г. Ананьєв представляв індивідуальність як єдність і взаємозв’язок властивостей людини як індивіда (психосоматична організація особистості, яка робить її представником людського роду), суб’єкта діяльності і особистості.
Індивідуальність людини являє собою складну структуру, яка є цілісним утворенням з певною організацією властивостей. Функціонування такого утворення можливе лише при взаємодії різних властивостей, які і є компонентами цієї структури.
Першим рівнем такої структури є природна основа (психофізіологічний рівень), другий – психологічні властивості особистості і третій, найбільш високий – соціально-психологічні властивості. Базовим блоком в структурі особистості є індивідуальний досвід особистості, в якому реалізуються в знаннях, уміннях, навичках, звичках і вчинках властивості особистості. Керує цим блоком у вищезгаданій системі самосвідомість.
В цій структурі можна виділити основні блоки:
-
Індивідуально-психологічні особливості людини. До них відносяться властивості і тип нервової системи, темперамент, який визначає динамічну сторону особистості, а також характер, який визначає стійку сторону особистості.
-
Загальні і спеціальні здібності людини, які мають природну основу у властивостях нервової системи і завдатках.
-
Структура інтелекту як цілісне багаторівневе утворення, яке складається із певних елементів пізнавальної діяльності людини.
-
Спрямованість особистості, у основі якої знаходиться певна ієрархія потреб, інтересів та переконань.
-
Соціальні властивості особистості, які включають моральні якості і соціальну активність.
На основі оцінки властивостей особистості можна скласти психологічний портрет – свій чи іншої людини. В психологічний портрет зазвичай включають: темперамент; характер; здібності; спрямованість, її види (ділова, особистісна, комунікативна); інтелектуальність – ступень розвитку і структура інтелекту; емоційність – рівень реактивності, тривожності, стійкості; вольові якості – вміння долати труднощі, настирливість у досягненні мети; товариськість; самооцінка (знижена, адекватна, підвищена); рівень самоконтролю; здатність до групової взаємодії.
Розвиток індивідуальності людини продовжується все життя. З віком змінюється лише позиція – із об’єкта виховання у родині, школі, вузі вона перетворюється у суб’єкт виховання який має активно займатися самовихованням.
2.2. Я-концепція
«Я-концепція» - це виявлення самосвідомості. Вона становить собою динамічну систему уявлень людини про себе.
Для того, щоб більш докладно розглянути проблему «Я-концепції» звернемося до підсистеми особистості «свідомість-самосвідомість».
Підсистема особистості «свідомість-самосвідомість» відображає її об’єктивний світ, індивідуальну самосвідомість. Свідомість – здатність людини до рефлексії, адекватного відображення навколишнього світу, подій, що відбуваються в ньому, своєї Батьківщини, обов’язку тощо, а також створення до них свого ставлення.
Проте свідомість виявляється не тільки в узагальненому знанні навколишньої дійсності, а й у певному оцінному, теоретичному і практичному ставленні до неї. Тому іншою необхідною складовою свідомості є переживання людиною того, що для неї в навколишній дійсності є значущим. Людина усвідомлює не лише об’єкти, їхні властивості та зв’язки, а й їхню значущість для себе, суспільства, що й створює умови для актуалізації механізмів, які забезпечують розгортання цілеспрямованої діяльності. Усвідомлення є актом свідомості, предметом якої є сама діяльність.
Конкретною формою реального усвідомлення людьми об’єктивного світу є мова. Тому свідомість, на думку О.М.Леонтьєва, є відображенням дійсності, немовби заломленим через призму суспільно вироблених мовних значень, уявлень і понять.
Характерними структурними компонентами свідомості є:
-
знання про навколишній світ, природу, суспільство. Рівень свідомості перебуває в прямій залежності від рівня опанування знань і досвіду особистості. У процесі суспільно-історичного розвитку в людини виникла потреба в знаннях, яка є головною її рушійною силою, мотивом пізнавальної діяльності;;
-
виокремлення людиною себе в предметному світі як суб’єкта пізнання, розрізнення суб’єкта – «Я» та об’єкта – «не Я», протиставлення себе як особистості об’єктивному світу. Характерним є самопізнання, що стало підґрунтям для самосвідомості, тобто усвідомлення власних фізичних і морально-психологічних якостей;
-
цілеспрямованість, планування власної діяльності та поведінки, передбачення її результатів. Цей бік свідомості виявляється в самоконтролі та коригуванні власних дій, перебудові змісту їх стратегії і тактики, якщо цього вимагають обставини;
-
ставлення до об’єктивної дійсності, до інших людей, до самої себе.
Ставлення особистості до свого оточення виявляється в оцінці предметів та явищ і здатності до критики своїх дій, в яких важливу роль відіграє емоційно-вольова сфера.
Людині властиві також і неусвідомлені форми психічної діяльності (інстинкти та автоматичні дії, потяги тощо). Але несвідоме включається у свідоме, і завдяки цьому людина може його контролювати.
Усвідомлення людиною світу не зводиться до відображення лише зовнішніх об’єктів. Фокус свідомості може бути спрямований і на самого суб’єкта, на його власну діяльність, його внутрішній світ. Таке усвідомлення людиною самої себе отримало в психології статус особливого феномену – самосвідомості.