ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 26.03.2024
Просмотров: 61
Скачиваний: 0
Адекватність самооцінки й самоповага залежать від виховання в ранньому дитинстві. Способи компенсації зниженої самоповаги різні. Можна зменшити рівень домагань. Інші вибирають втечу від себе, своїх проблем і труднощів (тобто формуються різні форми психологічного захисту). Більш гідний шлях – змінити своє ставлення до ситуації й змінити свою поведінку, знизити рівень домагань до своїх можливостей.
У людей із зниженою самоповагою складається велика внутрішня дистанція з іншими людьми. Часто вони відчувають захоплення й пристрасть, які швидко змінюються страхами, занепокоєнням, підозрілістю, неодмінною боязню втратити улюблену людину, ревнощами. Ці суперечливі відчуття пояснюють невпевненість в собі, болісним відчуттям малоцінності, яке змушує вимагати постійних доказів пошани й любові партнера і приводить до гострого переживання самотності й неминучості формування форм психологічного захисту.
Термін «захисні механізми» в 1926 р. запропонував З.Фройд. На його думку, захист – необхідна умова збереження стабільності особистої структури в умовах постійного патогенного конфлікту між різними рівнями самосвідомості.
У широкому значенні психологічний захист – будь-який (свідомий або несвідомий) спосіб, за допомогою якого особистість оберігає себе від дії, як загрожує напруженості, що веде до дезінтеграції особистості.
Загальна її функції – знищення страху й збереження самооцінки.
Досить близьке психологічне поняття, яке позначає стійкі й складні способи психологічного захисту – комплекси. Комплекси – емоційно забарвлена сукупність рис, образів, уявлень щодо власних рис особистості й зовнішності, яка виникає на ґрунті розчарувань, нещастя: виражається у формі захисної, компенсаторної поведінки, коректується.
Найвідоміший - комплекс меншовартості. Він наявний в інших виявах переживання своєї (можливо лише уявної) ущербності, наприклад, комплекс старої діви, комплекс бідних людей, комплекс провінційності, комплекс малого росту, повноти й інших фізичних вад, комплекс невдахи чи комплекс незначного рівня досягнень, сексуальний комплекс.
Самореалізація – здійснення індивідуальних та особистих можливостей «Я» за допомогою власних зусиль, а також сумісної діяльності з іншими людьми. Самореалізація активізується щодо рис, властивостей та якостей людини, які раціонально й морально прийнятні та які підтримує суспільство. Водночас особистість є такою якою вона зробить себе сама, наскільки вона сама себе відчуває. Самореалізація є атрибутом існування особистості.
Умовою успішної самореалізації є динамічна функціональна єдність, де образ світу й образ «Я» ніби врівноважені через адекватне розуміння свого місця у світі й використання адекватних соціальних умінь. У разі порушень цієї рівноваги людині для вирішення проблем самореалізації доводиться шукати умовно-компенсаторні шляхи за типом психологічного захисту.
Найбільш вивченими механізмами психологічного захисту (як перетворення травмуючої інформації) отримали спеціальні назви: заперечення, придушення, раціоналізація, витіснення, проекція, відчуження, заміщення, сновидіння, сублімація, катарсис.
Заперечення – це прагнення уникнути нової інформації, яка є несумісною із уявленнями про себе, що склалися. Захист проявляється в ігноруванні потенційно тривожної інформації, відхилення від неї. Заперечення призводить до того, що деякий зміст а ні зразу, а ні з часом не може дійти до свідомості.
При запереченні відбувається переорієнтація уваги. Її напрямок змінюється так, що людина стає особливо неуважною до сфер життя і певним аспектам подій, які для неї є неприємними і можуть її травмувати. Тим самим вона превентивно (з випереджанням) відсторонюється від них. Під впливом заперечення ми прагнемо про щось не думати, відганяти від себе думки. Коли у чомусь немає можливості признатися собі самому, то найкращим виходом залишається по можливості не заглядати у цей страшний кут. Таким чином діє, наприклад, страх перед невдачею, коли людина прагне запобігти станів, що, на її думку, загрожують поразкою.
Придушення. При придушенні захист проявляється у блокуванні неприємної, небажаної інформації чи при її переводі із системи що сприймає у пам'ять, чи при виході із пам’яті у свідомість. Придушення вступає у дію лише тоді, коли тенденція небажаної дії досягає певної сили. Коли людина відганяє думку про те, чого вона не хоче зробити, вона говорить собі: «Не дуже вже було потрібно. Існують речі більш важливі», тим самим виявляє негативне емоційне маркування.
Раціоналізація. Раціоналізація – це захист, пов'язаний із усвідомленням і використанням у мисленні тільки тієї частини інформації, що пригадується, завдяки якій власна поведінка представ як така, що добре контролюється і не суперечить об’єктивним обставинам. При цьому неприйнятна частина ситуації із свідомості віддаляється, особливим чином перетворюється і після цього усвідомлюється, але вже у перетвореному вигляді.
Головна особливість раціоналізації полягає у спробі створити гармонію між бажаним і реальним положенням і тим самим упередити втрату самоповаги. Ця спроба пояснити поведінку, яка не підтверджується об’єктивним аналізом, чи спроба виправдати невдачу і недосягнення цілі.
Раціоналізація може суперечити фактам і законам логіки, але це не обов’язково. Вона може бути розумною і логічною. У цьому випадку її ірраціональність полягає у тому, що заявлений мотив діяльності не є істинним.
Раціоналізація – це завжди виправдовувальне відношення до своєї поведінки і своїм принципам. При цьому людина може бути впевненою у своїй відвертості.
Таким чином, раціоналізація – це пошук хибних підстав, коли людина не ухиляється від зустрічі із загрозою, а нейтралізує її, інтерпретує безболісним для себе способом. З цією метою реальний стан справ піддається змістовному аналізу, і цьому стану дається таке пояснення, на основі якого людина може перебувати в ілюзії, що діє із розумних і достойних мотивів. Наприклад, у звичайних поясненнях алкоголіків використовується мотивування, яке є прийнятним для оточуючих і самого хворого, при яких він зберігає можливість уявити себе як жертву несприятливих обставин і може відчути себе правим.
Витіснення. Витіснення пов’язано із униканням внутрішнього конфлікту шляхом активного виключення із свідомості (забування) не інформації про те, що відбулося в цілому, а тільки справжнього, але неприйнятного мотиву своєї поведінки. Витіснення направлено на те, що раніше було усвідомлене хоча б частково, а забороненим стало вторинним і тому утримується у пам’яті. Воно означає, що у подальшому цій спонуці, хоча вона і існує, не дозволяється вступати в область свідомості.
Проекція. Проекція – вид психологічного захисту, пов’язаний із несвідомими переносом неприйнятних власних почуттів, бажань чи прагнень на інших. Вона можу бути усвідомлена як неусвідомлене відторгнення власних неприйнятних думок, установок чи бажань і приписування іншим людям з метою перекладання відповідальності за те, що відбувається всередині «Я», на оточуючий світ.
Суб’єктивно проекція переживається як відношення, направлене на Вас від Них, тоді як справа полягає навпаки. При проекції людина починає звинувачувати інших утому, що вони роздратовані, у той час як сама відчуває роздратування, заявляє, що її не люблять, хоча у дійсності розлюбила сама, дорікає іншим у власних помилках.