ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 26.03.2024
Просмотров: 36
Скачиваний: 0
Учителю, тренеру, керівнику дуже важливо знати, з ким прагне ідентифікуватися учень (підлеглий), щоб використовувати це для підсилення мотивації до діяльності. Наявність взірця, кумира, з яким прагнули б ототожнюватися молоді люди і кого намагалися б наслідувати, у кого б училися жити і працювати, - важливо умова ефективного виховного процесу й будь-якої діяльності.
Мотив влади. Мотив влади – прагнення суб’єкта впливати на людей, прагнення зайняти «керівну позицію» у групі (колективі), намагання керувати людьми, визначати і регламентувати їхню діяльність.
Дії багатьох людей (наприклад, керівників різних рангів) спонукає мотив влади. Прагнення панувати над іншими людьми й керувати ними – мотив, який спонукає їх долати значні труднощі в діяльності, докладати величезних зусиль у роботі.
Якщо влада в ієрархії мотивів посідає провідне місце, то людина схильна багато працювати не задля саморозвитку або задоволення своїх пізнавальних потреб, а задля впливу на людей чи колектив.
Керівника може спонукати до діяльності не прагнення принести користь суспільству чи колективу, не почуття відповідальності, а мотив влади. У такому разі всі його дії скеровано на утримання або набуття влади і становлять загрозу і для справи, і для структури, яку він очолює.
Мотивація влади – це сукупність прагнень людини до здобуття впливу на індивідуумів чи групи за допомогою засобів влади (таких, наприклад, як примус і привілеї, позитивне і негативне підкріплення у формі схвалення або покарання).
Мотивація влади (або потреба у владі) є однією з найголовніших рушійних сил людських дій. Вважають, що це егоїстична або навіть садистична сила, яка, як будь-який потяг, ніколи не буває задоволеною. Жоден ступінь влади не задовольняє людину цілком. Владу не віддають, її втрачають, і, як правило, в драматичних ситуаціях. Прагнення будь-що зберегти владу часто затьмарює розум навіть інтелектуалів і прагматиків.
У певної категорії людей прагнення до влади переважає в мотиваційній системі особистості, влада є найважливішим регулятивним чинником їхньої діяльності. Властолюбців можна поділити на тих, хто має владу і намагається її посилити, і тих, хто лише домагається. Але, очевидно, не варто перебільшувати значення влади як спонукального чинника, адже будь-які мотиви чи потреби здатні стати рушійною силою поведінки й діяльності людини.
Для дієвого впливу на мотивацію й поведінку іншої людини суб’єкт, який застосовує владу, повинен мати у своєму розпорядженні ресурси, тобто засоби підкріплення впливу. Такі ресурси називають джерелами, або засобами влади.
Психологи виокремлюють шість джерел влади:
-
Влада винагородження. Її сила залежить від оцінки суб’єктом Б того, якою мірою суб’єкт А в змозі задовольнити його (Б) потреби.
-
Влада примусу (покарання). Її сила визначається очікуваннями Б щодо тієї міри покарання, яку А здатний застосувати до нього за небажані для А дії.
-
Нормативна влада. Йдеться про засвоєні суб’єктом Б норми, згідно з якими суб’єкт А має право контролювати дотримання якихось правил поведінки і в разі необхідності наполягати на них.
-
Влада еталона. Ґрунтується на ототожненні Б. з Д і прагненні бути схожим на А.
-
Влада експертна (знавця). Її сила залежить від того, які знання, навички, здібності Б приписує А.
-
Інформаційна влада. Цей вид влади наявний тоді, коли А володіє інформацією, за допомогою якої може спонукати Б передбачити наслідки своєї поведінки.
Люди різняться за силою прагнення до примноження й збільшення джерел своєї влади. Володіння джерелами влади (і відповідне почуття влади) може бути кінцевою метою, досягнення якої саме по собі, без будь-якого застосування влади до іншої людини, дає відчуття задоволення.
Процесуально-змістовий мотив. Процесуально-змістовий мотив – це спонукання до активності через зміст і процес діяльності, а не за допомогою зовнішніх чинників (людину приваблює ця діяльність сама по собі, подобається її виконувати, виявляти інтелектуальну чи фізичну активність, цікавить зміст того, що вона робить). Інші соціальні й особистісні мотиви (прагнення до влади, самоствердження тощо) можуть підсилювати мотивацію, але вони не мають безпосереднього стосунку до змісту й процесу діяльності, є зовнішніми щодо цієї діяльності (тому часто ці мотиви називають зовнішніми на противагу внутрішнім, тобто процесуально-змістовим).
Конкретним виявом процесуально-змістової мотивації може бути пізнавальна, ігрова, естетична мотивація.
Сенс діяльності за процесуально - змістової її мотивованості полягає в самій діяльності (процес і зміст діяльності є тим фактором, що спонукає людину виявляти фізичну й інтелектуальну активність).
Мотив саморозвитку. Прагнення до саморозвитку, самовдосконалення – важливий мотив, який спонукає нас багато працювати і розвиватися, що ж заохочує людину до розвитку? На думку А.Маслоу, це прагнення до цілковитої реалізації своїх здібностей, упевненість у собі, здатність відчувати свою компетентність.
Людина часто ніби розривається між прагненням до руху вперед та прагненням до самозбереження й безпеки. З одного боку, вона прагне до чогось нового, а з іншого – страх перед небезпекою і чимось невідомим стримують її рух уперед.
Розвиток наявний тоді, коли наступний крок уперед дає відчуття сильнішої радості, внутрішнього задоволення, ніж попередні здобутки й перемоги, які стали чимось звичним і навіть набридли нам. Рух уперед – це очікування нових приємних відчуттів і вражень (А. Маслоу).
Актуалізація в людини мотиву саморозвитку підсилює її мотивацію до діяльності. Талановиті тренери, вчителі, менеджери вміють стимулювати мотив саморозвитку у своїх підопічних, наголошуючи на можливості й необхідності розвиватися й удосконалюватися.
Мотив досягнення. Мотив досягнення – це прагнення досягти високих результатів і майстерності в діяльності. Мотивація досягнення виявляється у виборі складних завдань і намагання їх виконати.
Успіхи в будь-якій діяльності (у навчанні, спорті, професійні й діяльності) залежать не лише від здібностей, навичок, знань, а й від мотивації досягнення, тобто від прагнення досягти високих результатів у діяльності.
Людина з високим рівнем мотивації досягнень схильна докладати значних зусиль у роботі.
Прагнучи отримати вагомі результати, вона наполегливо працює для досягнення поставлених цілей.
Що ж визначає рівень мотивації досягнення? Учені виокремлюють три фактори:
-
значущість досягнення успіху;
-
надія на успіх;
-
суб’єктивна імовірність досягти успіху (шанси досягти успіх).
Просоціальні (суспільно-значущі) мотиви. До цієї групи належать мотиви, пов’язані з усвідомленням суспільного значення діяльності, з почуттям обов’язку, відповідальності перед групою або суспільством загалом.
У разі впливу суспільно значущих мотивів наявна ідентифікація (ототожнення) індивіда з групою. Людина не лише вважає себе членом соціальної групи, не тільки ототожнюється з нею, а й переймається її проблемами, інтересами, цілями тощо.
Особистості, яку спонукають до діяльності суспільно значущі мотиви, притаманні нормативність, відданість групі, визнання і захист групових цінностей, прагнення реалізувати групові цінності.
Відповідальні люди, зазвичай, є активнішими, сумлінніше виконують професійні обов’язки, більшою мірою переймаються справами своєї групи, Вони вважають, що від їхньої праці й зусиль залежить спільна справа.
Стимулюючи ідентифікаційні процеси, спрямовані на ототожнення людини з групою, можна розвинути (або принаймні актуалізувати) суспільно значущі механізми. Ідентифікація (ототожнення) є механізмом розвитку відповідної мотивації.
Отже, суспільно значущі мотиви, пов’язані з ідентифікацією із групою, почуттям обов’язку та відповідальності, є вадливим у спонуканні людини до діяльності. Актуалізація в суб’єкта діяльності цих мотивів здатна зумовити його активність, стимулювати замученість до досягнення суспільно значущих цілей.
Мотив афіліації. Афіліація (від англ.- приєднання) – це прагнення до встановлення або підтримання стосунків з іншими людьми, прагнення до контакту і спілкування з ними. Сутність афіліації полягає в самооцінці спілкування. Афіліативне спілкування – таке спілкування, яке дає відчуття задоволення, захоплює, подобається людині.
Метою афіліативного спілкування можу бути прагнення здобути любов партнера у спілкуванні (або принаймні симпатію).
Індивідуум, однак, може спілкуватися й тому, що намагається залагодити свої справи, встановити корисні контакти з потрібними людьми. У такому разі до спілкування спонукають інші мотиви, воно є засобом задоволення інших потреб особистості й тому не має стосунку до афіліативної мотивації.
Негативна мотивація (мотив уникнення неприємності і покарання). Негативна мотивація – спонукання, зумовлені усвідомленням можливих неприємностей, незручностей, покарань, які можливі в разі невиконання діяльності.
У разі дії негативної мотивації людину спонукає до діяльності прагнення уникнути неприємностей і покарання. Вона міркує так: «Якщо я цього не зроблю, то зазнаю неприємностей або навіть покарання». Страх перед можливими неприємностями чи покаранням і намагання цього уникнути – ось що спонукає до діяльності під впливом негативної мотивації.
Форми негативних санкцій можуть бути найрізноманітнішими:
-
вербальне (словесне) покарання (осуд, зауваження тощо);
-
матеріальні санкції (штраф, позбавлення привілеї, стипендії тощо);
-
соціальна ізоляція (зневага з боку оточення, ігнорування, неприйняття групою);
-
позбавлення волі;
-
фізичне покарання.
У разі дії негативних факторів індивід удається до певної діяльності тільки через прагнення уникнути негативних санкцій (покарань), які можуть застосувати до нього. Основною хибою негативних санкцій (особливо покарання) є короткочасність впливу: покарання стимулює до діяльності (або стримує від небажаних учинків) лише за реальної його загрози. Коли загроза покарання зникає або зводиться до мінімуму, то негативна мотивація втрачає спонукальну дію.
Ієрархія мотивів – розташування мотивів у порядку від більш важливих до менш важливих.
До діяльності людину, як правило спонукають кілька мотивів, які утворюють мотиваційний комплекс (систему, або ієрархію мотивів). Одні мотиви в цій системі мають провідне значення і більшу спонукальну силу (чинять більший спонукальний вплив на діяльність, частіше актуалізуються). Вплив інших мотивів менший: вони мають меншу спонукальну силу і перебувають унизу ієрархії мотивів.
Мотиви, який належить провідне місце, постійно актуалізуються, діють і чинять істотний мотиваційний вплив на діяльність людини – це реальні мотиви.