ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 26.03.2024
Просмотров: 51
Скачиваний: 0
Лекція 3
Темперамент. Характер. Здібності.
3.1. Типологія та психологічна характеристика темпераменту.
3.2. Характер, акцентуації характеру. Самооцінка, рівень домагань і фрустрації.
3.3. Здібності
Спостерігаючи за іншими людьми, за тим як вони трудяться, вчаться, переживають радощі і горе, звертає на увагу різниця їхньої поведінки. Деякі люди швидкі, поривчасті, схильні до бурхливих емоційних реакцій, інші – спокійні, повільні, незворушні, свої почуття виявляють непомітно і т. і. Причина такої відмінності у темпераменті людини, який притаманний їй з народження.
Засновником вчення про темперамент був давньоримський лікар Гіппократ (Vст. до н.е.), який вважав, що у тілі людини є чотири основні рідини: кров, слизь, жовч та чорна жовч. Назви темпераментів, які походять від цих назв збереглися до наших днів: холеричний походить від слова жовч, сангвіністичний – від кров, флегматичний – слиз і меланхолічний – чорна жовч. Перевагою тієї чи іншої рідини Гіппократ і пояснював виявлення того чи іншого темпераменту у конкретної людини.
Темперамент має певним набором психологічних характеристик:
Активність – інтенсивність взаємодії з навколишнім світом;
Реактивність – сила і тривалість реакцій після завершення дії стимулу;
Темп дій – швидкість виконання різних дій (мова, ходіння, рух та ін);
Чутливість – тонкість сприйняття зовнішнього світу;
Пластичність (або ригідність) – здатність (чи нездатність) до швидкої перебудови в діяльності;
Підлеглість (домінантність) – схильність підкорятися (або підкоряти), бути веденим (або ведучим);
Нейротизм – неврівноваженість, нестабільність;
Емоційність – ситуативні переживання, що виявляються у зацікавленому ставленні людини до когось, до чогось (задоволення – незадоволення, страждання, напруга, збудження – заспокоєність тощо; за емоційністю люди поділяються на емоційно стійких (стабільних) та тривожних (нестабільних);
Емоційна стабільність характеризується врівноваженістю, стійкістю до перешкод, холодністю, негнучкістю, нездатністю співчувати переживанням інших;
Емоційна нестабільність – це постійне емоційне напруження, переживання особистої загрози, підвищена чутливість до невдач і помилок, самозвинувачення, прагнення до самовдосконалення;
Екстраверсія – спрямованість назовні; екстраверти потребують від зовнішнього середовища постійної стимуляції, вони товариські, прагнуть до нових вражень, схильні до ризику, готові до швидких реакцій; їхня поведінка характеризується розкутістю, вони оптимістичні, веселі, запальні та агресивні, сприймають людей і явища поверхнево;
Інтроверсія - спрямованість усередину, на себе; інтроверти живуть багатим внутрішнім світом, чим стримують свою життєву активність. Вони замкнені, мало товариські, загальмовані, серйозні, витримані, люблять порядок, схильні до самоспоглядання, уникають компанії, віддані дружбі з обмеженим колом людей.
Темперамент це біологічний фундамент особистості, який базується на властивостях нервової системи, пов’язаний з будовою тіла та обміном речовин в організмі. Темперамент успадковується, а тому зусилля людини мають спрямовуватися не на його зміну, а на те, щоб його знати використовувати для адекватної реалізації у відповідній діяльності. Це зумовлюється тим, що темперамент визначає стиль поведінки людини та способи організації нею своєї діяльності.
Науковий період вивчення темпераменту починається із робіт І.П.Павлова, який виділив низку властивостей нервової системи та описав типи наступним чином:
1-й тип – сильний, врівноважений, рухливий;
2-й тип – сильний, неврівноважений;
3-й тип – сильний, врівноважений, інертний;
4-й тип – слабкий.
Кожний компонент типу нервової системи має свої особливості:
1. Сильний – висока працездатність у тривалій і напруженій праці. Втрачена сила швидко поновлюється. У складних несподіваних ситуаціях людина тримає себе в руках, не втрачає бадьорості, емоційного тонусу; не реагує на слабкі впливи, які її обходять; не звертає уваги на дрібниці, і вони її не відволікають.
2. Врівноважений – поводиться спокійно і зібрано у будь-яких збудливих обставинах; без зусиль затамовує непотрібні й неадекватні бажання, відкидає зайві думки; працює рівномірно, без випадкових злетів і падінь.
3. Рухливий – здатний швидко й адекватно реагувати на зміни в ситуаціях, легко відмовляється від напрацьованих, але вже непотрібних стереотипів і швидко набуває нових навичок, звичок до нових умов і людей; емоції швидко виникають і яскраво виявляються; здатний миттєво запам’ятовувати, має прискорений темп дій і мови.
Основним чотирьом типам нервової системи відповідають чотири типи темпераментів. Так сангвінік характеризується: здатністю легко пристосовуватися до умов, що змінюються, здатністю до опору труднощам життя, рухливістю, товариськістю, широким колом знайомств, частою зміною прихильностей, активністю і працездатністю, швидким переключанням на нову роботу, здатністю до перенавчання, продуктивністю діяльності, оптимістичністю, поверховістю у сприйнятті людей і явищ, нудністю і млявістю за відсутністю зовнішніх стимулів. Для холерика характерно підвищена збудливість, велика життєва енергія, недостатність самовладання, невитриманість, різкість, поривчастість рухів, захопленість новими справами при не витривалості сил, змінність настрою від злету до падіння, нетерпимість, запальність, галасливість. Флегматику притаманна мала чутливість та емоційність, заспокійливість, повільність, врівноваженість, впертість, терплячість, витриманість, самовладання, витривалість, працездатність, інертність, надійність у дружбі, несхильність до змін оточення, вузькість кола спілкування, хороша опірність сильним і тривалим подразникам. Меланхолік характеризується високою чутливістю, емоційною вразливістю, пасивністю, загальмованістю, інертністю, сльозливістю та образливістю, боязливістю, тривожністю, невпевненістю у собі, боязкістю, нерішучістю, невиразністю міміки та рухів, настороженістю до всього нового, ніяковістю у присутності нових людей, самостійністю, чутливістю до людей, багатством асоціативного внутрішнього світу.
Особливості нервової системи різних типів темпераментів людей суттєво впливають на їхнє „ставлення” до часу та вияв емоційності. Кожний тип темпераменту має свої особливості щодо його сприйняття. Так:
1.Сангвінік – суб’єктивно переживає час і випереджає плин об’єктивного часу. Постійний потяг у майбутнє (вперед) поєднується з побоюванням спізнитися, не встигнути, він „поспішає жити”, і тому у нього постійний дефіцит часу.
2. Холерик – дуже випереджає плин реального часу і тому спрямований вперед, у майбутнє (минуле його не цікавить), переживає гострий дефіцит часу. Час, що суб’єктивно переживається, дуже стиснутий, здається він летить, і якщо на шляху виникає перешкода, то це може викликати агресію і лють.
3. Флегматик – суб’єктивний час відстає від реального, а тому час, що переживається суб’єктивно, плине повідано і рівномірно, його завжди, навіть з надлишком, вистачає. Цей тип людей орієнтується у минуле, до змін звикає повільно і з великими труднощами.
4. Меланхолік – начебто „прив’язаний” до реального часу і загальмований у ньому, а тому немає ні запізнення, ні випередження. При відсутності зовнішніх змін руху час для меланхоліка не існує, що відповідає зовнішній нерухливості, замкненості й постійному неспокою: „щось має статися”.
Особливості емоційності полягає у тому, що людина з певним типом темпераменту має індивідуальну схильність реагувати на ситуацію переважно однією з вроджених емоцій:
Сангвінік – народжується схильним до позитивних емоцій;
Холерик – має схильність до люті і гніву;
Флегматик – не схильний до бурхливого прояву емоцій, а потенційно тяжіє до прояву позитивних емоцій;
Меланхолік – особливо схильний до реакції страху.
Людина, як правило являє собою суміш типів темпераменту при домінуванні одного із складових, до якого приєднуються риси інших. У зв’язку із цим практичне значення вчення про темперамент полягає, у першу чергу, у тому, щоб застосовувати ці знання до самого себе, виявленню негативних і позитивних рис, що проявляються у власній поведінці. Так холерику слід пам’ятати, що його активність може мати негативний, руйнівний характер; сангвініку необхідно, особливо у важливих питаннях, бути серйознішим; флегматику – не забувати, що слід діяти дещо скоріше, а меланхоліку – вміти відокремлювати невдачі від катастроф, неприємності від бід, неприємність від руйнації всіх життєвих планів.
Оцінюючи себе і інших слід пам’ятати, що темперамент не перебудовується, тому слід спрямовувати свою діяльність не на те, що перебудовувати когось, а на те, щоб знайти способи для повної реалізації кожного. Для цього можна порадити взаємодоповнювати риси людини, що притаманні одному типу темпераменту, рисами іншого.
Чисто формально, без урахування специфіки кожної індивідуальності, при організації пар для виконання виробничих завдань, можна виходити із наступного принципу: холерику легше працювати з сангвініком, сангвініку з меланхоліком, меланхоліку – з флегматиком.
Слід враховувати, що тип темпераменту – це не тільки джерело складностей для людини, але і потенціал сильних його сторін його особистості. К представникам кожного типу темпераменту слід знайти свій підхід, виходячи із наступних принципів:
-
„Ні хвилини спокою”. Таким є підхід до холерика, який спираючись на використання його плюсів: енергійність, захопленість, пристрасність, рухливість, цілеспрямованість і нейтралізацію мінусів: гарячність, агресивність, невитриманість, конфліктність. Холерик увесь час має бути зайнятий справою, інакше він свою активність спрямує на колектив, що може його зруйнувати.
-
„Довіряй, але перевіряй”. Це вже підходить до сангвініка, що має такі переваги: життєрадісність, захопленість, чуйність, товариськість і недоліки: схильність до зазнайства, легковажність, поверховість, занадто товариськість і ненадійність. Мила людина сангвінік завжди обіцяє, для того, щоб не образити іншого, але далеко не завжди виконує те що обіцяє, тому слід його проконтролювати, чи виконає він свою обіцянку своєчасно.
-
„Не підганяй”. Таки має бути підхід до флегматика, який має переваги: стійкість, постійність, активність, терпимість, самовладання, надійність і, безперечно і недоліки: повільність, нечуйність, „товстошкірість”, сухість. Головне це те, що флегматик не може працювати в умовах дефіциту часу, йому потрібен індивідуальний темп, ому його не слід підганяти, він сам розрахує час і зродить свою справу.
-
„Не нашкодь”. Таким має бути підхід до меланхоліка, який має як і плюси, так і мінуси: висока чуйність, м’якість, людяність, доброзичливість, здатність до співчуття, і безперечно мінуси: низька працездатність, підозрілість, мнимість, замкненість, сором’язливість. На меланхоліка не можна тиснути, кричати, давати різкі та жорсткі вказівки, бо він занадто чуйний до інтонації і дуже вразливий.
3.2. Характер.
Спостерігаючи за поведінкою людини, можна побачити прояви сміливості, наполегливості, правдивості, відвертості, тобто певних рис її особистості. Але ці ознаки не завжди характеризують цю людину, бо за інших обставин (стан здоров’я, сімейні або виробничі стосунки – керівник або підлеглий тощо) ці риси можуть і не проявитися. Та якщо ми знаємо, що ця людина завжди смілива, наполеглива, правдива, відверта, то можемо сказати: ці риси характеризують її і за будь-яких умов ми можемо очікувати від людини їх проявів. У цьому випадку йдеться про характер людини.
Характер (грец. – карбування, відбиток) – це сталі риси особистості, що формуються і проявляються в її діяльності і спілкуванні та зумовлюють типові для неї способи поведінки. Отже, характер є сукупністю певних рис особистості. Кожна риса характеру є рисою особистості, але далеко не кожна риса особистості є рисою її характеру. Для того, щоб бути рисою характеру риса особистості має бути досить виразною; тісно пов’язаною з іншими рисами характеру в одне ціле (що і становить характер); систематично виявлятися в різних видах діяльності, ситуаціях, обставинах. Характер можна визначити як частину структури особистості, в яку входять тільки досить виразні риси особистості, суттєво пов’язані одна з одною як ціле. Саме характер становить каркас особистості. Вираженість характеру визначається виразністю домінуючих його рис, зв’язками між ними і цілим – ядром особистості.
Існує кілька підходів до класифікації характерів, в основі яких – виділення за певною ознакою їхніх рис.
Ставлення до певних аспектів діяльності:
до праці – працелюбство, схильність до творчості, старанність, відповідальність, ініціативність, настійливість або протилежні риси – пасивність, безвідповідальність, лінощі тощо;
до інших, колективу, суспільства – товариськість, чуйність, уважність, колективізм – і замкненість, брутальність, презирство, індивідуалізм;
до самого себе – самоповага, гордість, самокритичність або самолюбство, зарозумілість, самовпевненість, егоїзм;
до речей – акуратність, бережливість, щедрість або неохайність, недбалість, скупість.
Якою є зв’язок темпераменту і характеру? Існують різні підходи до оцінки взаємовідносин темпераменту і характеру: 1) ототожнення темпераменту і характеру (Кречмер); 2) протиставлення, встановлення антагоністичних відносин між ними, вказівка на те, що характер може входити у конфлікт із темпераментом (Віреніус, Вікторов, Левітов); 3) визнання темпераменту елементом характеру; 4) визнання темпераменту основою формування характеру, як вроджену основу характеру (Л.С.Виготський, С.Л.Рубінштейн, Б.Г.Ананьєв).