Файл: LEKTsIYa_1_Microsoft_Office_Word.docx

Скачать файл
Заказать решение

ВУЗ: Не указан

Категория: Не указан

Дисциплина: Не указана

Добавлен: 26.03.2024

Просмотров: 24

Скачиваний: 0

ВНИМАНИЕ! Если данный файл нарушает Ваши авторские права, то обязательно сообщите нам.

Тема: предмет і метод економічної теорії План

  1. Зародження й основні етапи розвитку економічної теорії як науки.

  2. Предмет економічної теорії та еволюція у його визначенні різними школами.

  3. Методи пізнання економічних процесів і явищ та їхня класифікація.

  4. Економічні категорії, закони та принципи.

  5. Функції економічної теорії.

  1. Зародження й основні етапи розвитку економічної теорії як науки

Розпочинаючи розгляд теоретичних основ економіки, насамперед потрібно дати відповідь на запитання: що ж таке економіка взагалі? який її зміст? Відповідь буде не така проста, як видається на перший погляд.

Економіка — сфера діяльності людей, в якій створюються та використо­вуються життєві блага для задоволення людських потреб.

Для нормального існування людина повинна мати їжу, питво, одяг, взуття, жит­ло, меблі, транспортні засоби, комунікації, машини та механізми, побутові прилади, видовища, інформацію, захист від голоду та хвороб і безліч інших речових і не речових життєвих благ, які створюються в економіці.

Однак це не єдине розуміння економіки. Поняття «економіка» застосовується не лише для позначення сфери створення та використання життєвих благ, а й для виз­начення сукупності відносин між людьми у виробництві, розподілі, обміні та спожи­ванні життєвих благ, тобто сукупності економічних відносин, а також як назва науки, що досліджує економічне життя людей.

Однак поняття «економіка» як господарська сфера охоплює не лише виробництво як процес створення життєвих благ. Економіка включає також їхній розподіл, обмін і спожи­вання. Життєві блага, створені у виробництві, проходять тривалий шлях до споживання через розподіл і обмін. Виробництво, розподіл, обмін і споживання життєвих благ створю­ють тісно переплетені, взаємозумовлені, але відносно самостійні сфери економіки. У ви­робництві блага створюються, однак для споживання їх потрібно розподілити й обміня­ти. Розглянемо це на гіпотетичному (умовному), але реальному прикладі.

Припустімо, що в економіці відсутні гроші, як це було в прадавні часи. Блага не можна купити чи продати, їх можна тільки обміняти, щоб одержати інші блага, не­обхідні для споживання. Тепер уявимо окреме підприємство, яке випускає, наприк­лад, відеокасети. Колектив працівників даного підприємства у виробництві створює певну кількість касет, у розподілі визначається частка кожного у створеному продукті, тому кожен одержує певну кількість відеокасет. Однак відеокасети не можуть задоволь­нити усі життєві потреби працівників, а тому вони і будуть обмінювати відеокасети у сфері обміну на потрібні їм життєві блага. І лише після цього відбувається споживання.

Економіка загалом утворює каркас людської цивілізації, який утримує усі інші сфери діяльності людей — політику й ідеологію, культуру і мораль, науку і духовну сферу. Люди можуть дозволити собі займатися політикою чи спортом, релігійною чи благочинною діяльністю, досліджувати планету в цілому, її океани та космічний простір, писати вірші і вивчати історію, народжувати та виховувати дітей, замислю­ватися над сенсом життя чи іншими морально-етичними проблемами тільки тому, що відповідні матеріальні передумови для цього наявні в економіці. При цьому рівень політичного, соціального, духовного, культурного, науково-технічного роз­витку людського соціуму (суспільства) цілком і повністю визначаються рівнем роз­витку економіки.

Економіка як складна різноманітно структурована система є об’єктом вивчення спеціальної науки — економічної науки.

Економічна наука — це сфера розумової діяльності лю­дини, функцією якої є пізнання та систематизація об’єк­тивних знань про закони і принципи розвитку реальної еко­номічної дійсності.

Економічна наука як система знань про сутність економічних процесів і явищ почала складатися лише в XVI—XVII ст.(16-17), коли ринкове господарство почало набувати загального характеру.

Рис. 1.1. Основні етапи розвитку економічної науки (з16 до19 ст.)

Меркантилізм. Термін «меркантилізм» походить від італійського - «торгівець». Прибічники цієї школи основним джерелом багатства вважали сферу обігу, торгівлю, а багатство ототожню­вали з накопиченням металевих грошей (золотих і срібних). Погляди представників цієї школи відображали інтереси тор­гової буржуазії в період первісного нагромадження капіталу та розвитку зовнішньої торгівлі. Представник: А. Монкретьєн.

Фізіократи. Термін «фізіократія» сконструйовано із двох грецьких слів: - «природа» і - «влада». Отже, «фізіократія» — «влада природи». На відміну від меркантилістів, фізіократи впер­ше перенесли дослідження зі сфери обігу безпосередньо в сферу виробництва. Але джерелом багатства вважали тільки працю в сільськогосподарському виробництві. Вважали, що промис­ловість, транспорт і торгівля — безплідні сфери, а праця людей у цих сферах лише покриває витрати на їхнє існування і не при­буткова для суспільства. Представники: Ф. Кене, А. Тюрго, В. Мірабо, Д. Норе.

Класична політична економія. Виникла з розвитком капі­талізму. Її засновники У. Петті, А. Сміт, Д. Рікардо зосе­реджують увагу на аналізі економічних явищ і закономірно­стей розвитку всіх сфер суспільного виробництва, прагнуть роз­крити економічну природу багатства, капіталу, доходів, кре­диту, обігу, механізму конкуренції. Саме вони започатковують трудову теорію вартості, а ринок розглядали як саморегулю­ючу систему.

Марксизм, або політична економія праці. Засновники цього напряму К. Маркс і Ф. Енгельс досліджують систему законів ка­піталістичного суспільства з позицій робітничого класу. Предметом політичної економії вважали систему виробничих відносин — відносин між людьми з приводу ви­робництва, розподілу, обміну та споживання життєвих благ (багатства) і відповідну систему економічних законів.

Маржиналізм (від англ. marginal — граничний) — теорія, яка пояснює економічні процеси і явища, на основі універсаль­ної концепції використання граничних, крайніх (“max” чи “min”) величин, які характеризують не внутрішню сутність са­мих явищ, а їхню зміну у зв’язку зі зміною інших явищ. Дослі­дження маржиналістів ґрунтуються на таких категоріях, як “гранична корисність”, “гранична продуктивність”, “граничні витрати” і т. ін. Маржиналізм використовує кількісний аналіз, економіко-математичні методи і моделі, в основі яких лежать суб’єктивно-психологічні оцінки економічних процесів і явищ індивідом. Представники маржиналізму — К. Менгер, Ф. Візер, У. Джевонс, JI. Вальрас.

Рис. 1.2. Основні напрями сучасної економічної теорії

Неокласицизм. Досліджує та розвиває ідеї класичної політ­економії з урахуванням сучасних умов. Заперечує необхідність втручання держави в економіку, розглядає ринок як саморегу­льовану економічну систему, здатну самостійно встановити не­обхідну рівновагу між сукупним попитом і сукупною пропозицією. Засновники теорії — А. Маршалл і А. Пігу. Послідовники — Л. Мізес, Ф. Хайєк, М. Фрідмен, А. Лаффер, Дж. Гілдер, Ф. Кейганта ін.

Кейнсіанство — одна з провідних сучасних теорій, на противагу неокласикам, обґрунтовує об’єктивну необхідність активного втручання держави в регулювання ринкової економіки шляхом стимулювання сукупного попиту й інвестицій через проведення певної кредитно-бюджетної політики. Засновником теорії є видатний англійський економіст Дж. М. Кейнс.

Інституціоналізм, або інституціонально-соціологічний напрям, представниками якого є Т. Веблен, Дж. Коммонс, У. Мітчелл, Дж. Гелбрейт, Я. Тінберген, Г. Мюрдаль та ін., роз­глядають економіку як систему, в якій відносини між господа­рюючими суб’єктами складаються під впливом як економічних, так і правових, політичних, соціологічних і соціально-психоло­гічних факторів. Об’єктами вивчення для них є “інститути”, під якими вони розуміють державу, корпорації, профспілки, а також правові, морально-етичні норми, звичаї, менталітет, інстинкти людей і т. ін.

Неокласичний синтез — узагальнююча концепція, пред­ставники якої (Д. Хікс, Дж. Б’юкенен, П. Самуельсон, Л. Клейн та ін.) обґрунтовують принцип поєднання ринкового і держав­ного регулювання економічних процесів, наголошують на необ­хідності руху до змішаної економіки. Дотримуються принципу раціонального синтезу неокласичного і кейнсіанського напрямів економічної теорії.

  1. Предмет економічної теорії та еволюція у його визначенні різними школами.

Предмет економічної теорії надзвичайно складний і багато­гранний, так само, як складна, багатогранна і динамічна еконо­мічна життєдіяльність людини.

Еволюція визначення предмета економічної теорії

Визначення предмета економічної теорії

Школа(автори)

Вчення про закони домашнього господарст­ва, домоводства.

Наука про створення, примноження та роз­поділ багатства нації.

Наука про виробничі відносини і закони, що управляють виробництвом, розподілом, об­міном та споживанням благ на різних етапах розвитку людського суспільства.

Сучасні західні економісти визначають еко­номічну теорію як науку про:

  • сферу індивідуальних і суспільних дій лю­дей, що найтіснішим чином пов’язана зі створенням і використанням матеріальних основ добробуту;

  • дії людей у процесі вибору обмежених ресурсів для виробництва різних товарів;

  • діяльність людей за умов обмежених ресурсів;

  • вивчення поведінки людей як зв’язку між метою та обмеженістю засобів, що можуть мати альтернативні шляхи застосування;

  • ефективне використання обмежених ви­робничих ресурсів або управління ними з метою досягнення максимального задо­волення потреб людини

Давньогрецькі та давньоримські мислителі.

Меркантилісти, фізіократи, кла­сична політична економія.

Марксисти

А. Маршалл

П. Самуельсон

Е. Долан

Дж. Робінсон

K.P. Макконнелл,

C.Л. Брю

Смотрите также файлы